Твори Шевченка на германських мовах

Сприйняття особистості та творчості Т. Шевченка у Великобританії

До англійської літератури ім'я Тараса Шевченка входить значною мірою одночасно. У популяризації літературної та мистецької спадщини Т. Шевченка серед англійських читачів беруть участь різні за своїм світоглядом, знанням і талантом письменники, публіцисти, громадські діячі й, на жаль, досить рідко професійні перекладачі, що й накладає свій відбиток на якість перекладених творів та на сприймання творчості поета. Матеріали англійської Шевченкіани мають неоднакову історико-літературну вартість, їх необхідно оцінювати критично. Поступово Шевченкова творчість входить як естетична цінність в англомовні літератури. Поет давно був знаний у колах українських іммігрантів як поет-патріот, символ болючо-коханої, але навіки втраченої Вітчизни, в академічних — як об'єкт наукового дослідження. Тепер ширші читацькі кола англомовного світу призвичаюються сприймати творчість письменника як художнє втілення історичної пам’яті українського народу, як одну із найяскравіших сторінок у світовій літературі нарівні з творчістю Дж. Ґ. Байрона, О. С. Пушкіна, В. Вітмена. Очевидно, вимагати від перекладача, що відтворив два-три поетові вірші, високого рівня майстерності — дуже важко. Адже вся творчість поета — це певна цілісність, це певний образний світ, це певна алегоричність, яку слід відчути й зрозуміти. Кожен переклад — це, очевидно, перевтілення. А перевтілюватися легше, коли світогляди автора та перекладача — близькі. Тоді можна і перевтілюватися і залишатися самим собою, а це дуже важливо для творчої особистості. Саме тому серед найкращих перекладачів Т. Шевченка чимало патріотів, борців за волю (А. Гончаренко, Етель Ліліан Войнич, Віра Річ).

Найбільша складність перекладу Шевченкової поезії полягає в закодованій у ній мовній картині світу на рівні реалій (бандура, китайка, чумак, вишиванка, кобзар, троїсті музики), національних символів (калина, барвінок), історичних алюзій (Хортиця, Великий Луг, Коліївщина, Батурин, Суботів), словесних образів, що є часто найкращими провідниками у край поета («недвига серцем»; «і сторч на море поглядав, мов на Іуду»; «щоб та печаль не перлася, як той москаль, у самотню душу») та насиченого асоціативного поля певних слів (гомоніти, туга, журба).

Перші творчі взаємини між Т. Шевченком і англійськими інтелектуалами датуються 1844 роком, коли він намалював портрети дванадцяти російських полководців і їх викарбував на сталі у Лондоні для книжки Миколи Полєвого «Русские полководцы, или жизнь русcких полководцев» відомий англійський гравер, член Королівської Академії Джон Генрі Робінсон. У рецензії на книжку Миколи Полєвого Віссаріон Бєлінський дуже позитивно відгукнувся на Шевченкові портрети.

Англійського читача з творчістю великого Кобзаря першими знайомили політичні емігранти з України й Росії (Михайло Драгоманов, Олександр Герцен, Сергій Кравчинський, Микола Огарьов), популяризуючи його не лише як видатного поета, а й як політичного діяча, борця за волю. Першу англомовну розвідку про Тараса Шевченка в Англії — «Південноросійський поет» — опублікував 5 травня 1877 року відомий літературний тижневик «Круглий рік», який видавав Ч. Діккенс-Молодший, найстарший син романіста. Цікавими є праці першого британського україніста Вільяма Річарда Морфіла, в яких подав докладні відомості про українського письменника. У них він писав про Польщу та Росію, а такоє чимало уваги присвятив Україні. Вперше про українську мову і літературу, зокрема про творчість Тараса Шевченка, В. Морфіл писав у статті «Російська мова та її діалекти» (1876), де розглядав українську мову як самостійну лінгвальну систему. Науковець першим упровадив українознавчі матеріали до енциклопедичних видань Великобританії. Вільям Морфіл — автор двох розвідок про Т. Шевченка. Першу статтю «Селянські поети Росії» (1880) лише частково присвячено Т. Шевченку. Це, по суті, відгук на празьке видання «Кобзаря"1876 р. Метою статті було показати, що навіть в підневільних умовах народжуються національні поети та що ані неволя, ані фізичні терпіння не можуть задушити поривів генія. Докладно переповідаючи життєпис українського поета, автор досить мало уваги звертає на його творчість. У статті «Козацький поет» (1886) докладніше охарактеризовано творчість Шевченка як національного поета України, у цій же статті стверджено, що твори письменника надзвичайно важко перекладати англійською мовою та висловлено припущення, що лише в перекладі на шотландську говірку поезія Т. Шевченка не втратила б своєї краси. Морфіл переклав Шевченкову поезію «І день іде, і ніч іде…», уривки «Заповіту», «Подражанія 11 псалму». Прозою переклав вірші «Садок вишневий коло хати…», «Ой три шляхи широкії…», «Ой одна я, одна…» (перших 8 рядків), українську народну пісню «Під нашою слободою роде жито з лободою…» Слід визнати, що британський дослідник — при всій шанобі до українського поета — ототожнював творчість Тараса Шевченка з фольклором, недооцінював поему «Гайдамаки», був далекий від розуміння письменника як класика світової літератури, вважав його одним із останніх справжніх народних співців. 1883 року опубліковано курс лекцій з порівняльної лексикології К. Абеля, у якому в загальних рисах говорилося про творчість Шевченка як про найвизначніше явище української літератури.

До англомовної Шевченкіани причетний також активіст «Англо-російського літературного товариства» Френсіс Петрік Марчант, який 1897 року на засіданні цього товариства виголосив доповідь про українського письменника та прочитав власні переклади його творів. Відомості про Т. Шевченка почерпнув із «Кобзаря», який був виданий у 1876 році Миколою Гербелем. Навівши Шевченкові слова, що історія його життя — це частина історії його батьківщини, переказав життєпис поета, наголосив на тому, що наскрізна тема в творах українського майстра слова — це любов до України, прагнення бачити свій народ щасливим і вільним. Також активіст досить високо оцінив балади Т. Шевченка, зокрема «Причинну», «Тополю», поеми «Катерину» і «Наймичку», найвизначнішим твором назвав поему «Гайдамаки». Переклав поеми «Іван Підкова», «Тарасова ніч», вірші «Минають дні, минають ночі…», «Думи мої, думи мої…», «Огні горять, музика грає…», а також здійснив перший віршований переклад англійською мовою вірша «Заповіт». Хоча переклади зроблені на основі російських перекладів, та значною мірою відтворюють зміст оригіналів. Найслабше перекладено вірш «Минають дні, минають ночі…», тому що втрачено домінанту трагізму («І сліду не кинуть Ніякого, однаково Чи жив, чи загинув!». У перекладах Марчант досить вірно відтворив художні особливості Шевченкової поезії, зокрема поетову образність, проте не відчув вагомості окремих реалій: китайка («Іван Підкова»), гетьманщина («Тарасова ніч»), фразеологізмів: «Журба в шинку мед-горілку поставцем кружала» («Іван Підкова»). В «Записках Англо-російського літературного товариства» опублікував деякі інші українознавчі матеріали: інформацію про Шевченкову поему «Єретик» та її російський переклад (1907).