На полювання з девізом: «хай живуть зайці!»

На полювання iз девiзом: «хай живуть зайцi!» .

Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко) був завзятим мисливцем i рибалкою, але на полювання вiн збирався iз дивним девiзом: хай живуть зайцi! Павло Михайлович, пройшовши пекло десятирiчного заслання, вирушав на полювання з єдиною метою — помилуватися густими лiсами, зеленими луками, запашними сiнокосами, бездонно-спокiйними озерами, бузковими надвечiр’ями, срiблястими нiчними росами, нiжно-рожевими свiтанками. Своє найвище захоплення красою природи «поет полювання» передає у «Вiдкриттi охоти», у «Мисливствi» та iнших гуморесках. Цi маленькi шедеври вражають органiчним злиттям двох граней характеру письменника — гумору i лiрики.

У «Мисливських усмiшках» Остап Вишня любовно створює високохудожнi картини рiдної природи, виражає щире захоплення нею, розкриває її могутнiсть i красу. Згадайте прекрасний лiричний вiдступ у гуморесцi «Заєць». Кожне дерево в Остапа Вишнi одухотворене, надiлене рисами i почуттями живої людини. Вихопленi з природи «мисливськi» картини Остапа Вишнi буквально «пахнуть». Задушевного лiризму пейзажам надають вмонтованi в художню тканину фрагменти з народних пiсень.

Ось запис iз щоденника Остапа Вишнi за 23 грудня 1951 р.: «Були на полюваннi. Не вбили i не застрелили нiчого. Для мене це — типове явище. Коли я приходжу, як завжди, додому «попом», без нiчого, — усi спокiйнi. Усi: жона, донька, зять i навiть онучок, Павлушка.

I от одного разу я приношу зайця. Факт! Цiла трагедiя. Як? Дiд убив зайця? Не може бути! I пiшло! Дружина з кимось говорить по телефону: «А ви знаєте — у нас заєць!» — «Ну?» — «Факт: Павло Михайлович принiс. (Принiс!) I от я мучусь уже тиждень: хто вбив того зайця?» .

Ще запис (1952 р.): «Їздили полювати. Це — не вперше i не востаннє. Нiчого! I як радiсно, що я нiчого не вбив! I як радiсно буде, що я нiчого не вб’ю. Одне тiльки: Павлуша, онук, чекає вiд дiда зайця. А дiд — без зайця та й без зайця. Перед онуком незручно» .

Остап Вишня надзвичайно любив природу, лiси, поля, рiчки, чарiвнi краєвиди українського лiсостепу. З батькiвською турботою ставився до звiрiв i птахiв. Тому так подобалося йому ходити на полювання, де вiдпочивав душею, заспокоювався вiд мiської метушнi. Особливо часто полював разом iз Максимом Рильським, особливо в останнi роки життя.

Остап Вишня постiйно писав усмiшки про мисливцiв i рибалок. 1958 року вийшло найповнiше видання цього циклу пiд назвою «Мисливськi усмiшки». Схоже, що це була одна з його найулюбленiших тем. Не тiльки тому, що сам був мисливцем i рибалкою. У таких усмiшках не було необхiдностi кривити душею: показувати прогресивний поступ нового життя чи передавати всенародне пiднесення вiд соцiалiстичного будiвництва.

" Мисливськi усмiшки" - явище в українськiй лiтературi майже унiкальне. Цей синтез народного анекдоту i пейзажної лiрики i сьогоднi збирає чимале коло читачiв.