Вирішення проблем сезонності на підприємствах харчової промисловості

Заіченко Д.С., к.е.н. Дудка Т.В.

Одеська національна академія харчових технологій Вирішення проблем сезонності на підприємствах харчової промисловості

В статті досліджено питання сезонності деяких галузей харчової промисловості, визначено основні проблеми підприємств, спричинені цим явищем, запропоновано шляхи вирішення проблеми сезонності в деяких галузях.

Ключові слова: сезонність виробництва, харчова промисловість, технічних прогрес, сільське господарство, нерівномірність реалізації.

I. Вступ Проблеми сезонності на підприємствах харчової промисловості з різних причин є актуальними для багатьох галузей харчової промисловості. Найвідомішою працею, де розглядаються такі проблеми й пропонуються шляхи їх розвЧязання, є праця. На жаль сьогодні цій проблемі не приділяється достатньо уваги. Саме тому в цій статті висвітлюються основні проблеми харчових підприємств, що спричинені сезонністю виробництва, і пропонуються можливі заходи для усунення цих проблем.

II. Постановка задачі

Метою написання цієї статті є дослідження проблеми сезонності, причин її виникнення для різних галузей харчової промисловості, розробка можливих шляхів зниження витрат підприємств, що виникають внаслідок сезонності та шляхів підвищення конкурентоспроможності підприємств сезонних галузей.

III. Результати Проведені дослідження дозволили виявити, що для різних галузей харчової промисловості сезонність має не однакові причини. Так, сезонність таких галузей, як: цукрова, олійно-жирова, крохмале-патокова, м’ясна, молочна, соляна, рибна — зумовлена біологічними особливостями культивованих рослин і розведенням сільськогосподарської худоби, тобто відсутністю або нестатком сировини для виготовлення продукції в певні пори року. Сезонність виробництва існує також в окремих галузях харчової промисловості у зв’язку з нерівномірним споживанням готової продукції влітку та взимку (безалкогольних напоїв, мінеральної води, пива, морозива). А такі галузі виробництва як плодово-овочева консервна та плодоовочесушильна — потерпають від сезонності з двох сторін: по-перше підприємства можуть виготовляти основну свою продукцію лише влітку, коли є сировина, а по-друге реалізується така продукція в основному взимку, коли відсутні свіжі овочі і фрукти. Практично немає сезонності в хлібопекарській, кондитерській, макаронній та інших галузях харчової промисловості, які використовують сировину, що пройшла промислову переробку.

Отже, можна скласти класифікацію причин сезонності для підприємств різних галузей (рис. 1)

Рис. 1 — Причин сезонності різних галузей харчової промисловості

Нерівномірність вироблення продукції протягом року, пов’язана з сезоном виражається в підйомі, скороченні або повному припиненні виробництва в окремі періоди року. Сезонність викликає затримку коштів на першій (грошовій) стадії кругообігу. Загальна тривалість виробничого циклу і відносно великий обсяг незавершеного виробництва в таких галузях, як виноробна, пивоварна, коньячне виробництво, затримують кошти на другій стадії кругообігу — виробничій. Нерівномірність реалізації продукції в такій галузі, як плодоовочева консервна, позначається на відволіканні коштів у третій стадії кругообігу — товарній. Збільшення тривалості кругообігу оборотних коштів призводить не тільки до відволікання власних коштів, а й до необхідності залучення додаткових коштів з тим, щоб не порушувати безперервність виробництва. Вирішення проблем сезонності дозволить уникнути цих питань.

У міру розвитку техніки і транспортних зв’язків створюються можливості для подолання сезонності. У формі сезонності виробництва проявляється хронічне недовантаження виробничих потужностей. Подолання сезонності виробництва дозволяє збільшити випуск продукції, доцільніше використовувати трудові ресурси та основні фонди.

Оскільки однією з найважливіших проблем сезонності є особливість сировинної бази, то важливим є дослідження проблем сільського господарства. Сезонність виробництва в сільському господарстві зумовлена біологічними особливостями культивованих рослин і розведенням сільськогосподарської худоби. У різні сезони для виконання сільськогосподарських робіт потрібна різна кількість праці; виникає неоднакова потреба в робочій силі. Сезонність виробництва найбільш характерна для галузей землеробства, де розрізняють наступні сезони: зимовий, весняної сівби, догляду за рослинами, збирання зернових, збирання пізніх сільськогосподарських культур та оранки зябу.

У тваринництві, де розрізняють 2 сезони — зимовий та літній, сезонність виробництва виражена слабше. У цій галузі можна регулювати в часі певні біологічні процеси: розмноження, ріст і розвиток тварин; організувати вміст в одному місці великих груп худоби та птиці з урахуванням статевих та вікових ознак і господарського призначення; створювати умови для одночасного (паралельного) виконання робіт з догляду за тваринами і отриманню тваринницької продукції. Роздільностатеве вирощування бройлерів дає додатковий приріст живої маси, особливо у самок, а також зниження питомих витрат кормів на 3−8%. Переривчасті режими освітлення та різні рівні освітленості у різні періоди доби також забезпечують не лише підвищення приросту живої маси бройлерів, а й значну економію електроенергії (до 50%), що суттєво впливає на підвищення ефективності виробництва продукції птахівництва.

При обґрунтуванні шляхів зниження собівартості сільськогосподарської продукції, насамперед, потрібно пам’ятати, що з підвищенням урожайності культур і продуктивності тварин знижується собівартість. Отже, фактори, що зумовлюють таке підвищення, можна розглядати як фактори зниження собівартості сільськогосподарської продукції. Серед них особливе значення мають: впровадження прогресивних систем землеробства, науково обґрунтованих сівозмін і передової технології виробництва; послідовна інтенсифікація виробництва шляхом раціональної хімізації і докорінного поліпшення землі; впровадження у виробництво кращих сортів сільськогосподарських культур і порід тварин, дотримання всіх вимог агротехніки і передових способів утримання тварин; зміцнення кормової бази тваринництва, дотримання зоотехнічних вимог при складанні раціонів щодо збалансованості протеїном, мінеральними речовинами, іншими поживними компонентами; удосконалення галузевої структури підприємств з орієнтацією на вимоги ринку, досягнення при цьому раціональної концентрації виробництва, що забезпечує краще використання ресурсів, більш швидке запровадження досягнень науки, техніки, передової практики.

Важливим фактором зниження собівартості продукції є підвищення продуктивності праці на основі комплексної механізації та автоматизації виробництва і раціональної побудови організаційної структури приватних підприємств, впровадження в них досконалого внутрішньогосподарського економічного механізму та ефективних орендних відносин.

Сезонне виробництво в сільському господарстві можна зменшити раціональним поєднанням галузей, комбінуванням виробництва, механізацією трудомістких робіт, створенням аграрно-промислових об'єднань, організацією виробництва продуктів на промисловій основі.

Оскільки сезонність має специфічні прояви для різних галузей, розглянемо її на прикладі однієї з них — цукрової промисловості. Сезонність виробництва в цукровій промисловості пов’язана з технікою зберігання цукрових буряків. В цукровій промисловості на довгострокове зберігання закладаються значні запаси сировини, при цьому скорочення втрат суттєво впливає на економіку бурякоцукрового виробництва. З метою скорочення втрат застосовуються розроблені наукою і практикою різні способи зберігання цукрового буряка із застосуванням активної вентиляції у високих кагатах, впровадженню хімічних речовин захисту кагатів і інші. Довга тривалість зберігання буряка в цукровій промисловості зв’язана з оптимальною тривалістю бурякоцукрового виробництва. Збільшення сезону переробки цукрового буряка тягне за собою зниження виходу цукру із сировини внаслідок підвищення втрат, в той же час скорочення періоду переробки знижує ефективність використання основних виробничих фондів і робочої сили. Оптимальна тривалість сезону бурякоцукрового виробництва визначається співставленням результатів взаємодії цих факторів. Досягнутий рівень техніки і технології ще не забезпечує повного вилучення корисної частини із сировини, а її переробка зв’язана із значними втратами на різних стадіях виробничого процесу. Так, при переробці цукрового буряку вихід готового продукту — цукру складає біля 70% по відношенню до його вмісту в сировині.

Необхідно також па?'ятати, що більшість побічних продуктів і відходів виробництва, що утворюються при переробці сільськогосподарської сировини, характеризуються цінним хімічним складом і можуть бути використані для виготовлення різноманітної продукції. У цукровій промисловості побічні продукти і відходи виробництва використовуються таким чином: жом буряковий (на корм худобі в свіжому вигляді 80−85%, на вироблення сухого жому — 15−20%); меляса (на промислову переробку 80% (спиртова промисловість), на корм худобі 20%); (дефекаційний осад — на вапнування ґрунту). Таким чином, цукрова промисловість має значні резерви, що закладені в комплексному використанні цукросировини.

На даний час комплексне використання сільськогосподарської сировини обмежується таким рядом факторів, як відсутність комплексного обладнання для переробки відходів, недостатнім рівнем концентрації виробництва та ін. Сировиною цукрові заводи забезпечують, як правило, велике число сільськогосподарських господарств. Важливе значення тут мають виробничі зв’язки цукрових заводів з сільськогосподарськими підприємствами по поставках відходів бурякоцукрового виробництва. Зменшення процентного вмісту цукру в побічному продукті бурякоцукрового виробництва — мелясі - також є одним з пріоритетних напрямків у збільшенні виходу цукру з одиниці сировини, а отже, покращення техніко-економічних показників роботи. Меляса вміщує близько 50% цукру, отже важливим напрямком галузі є розробка і впровадження у виробництво способів додаткового вилучення цукру із меляси шляхом демінералізації і впровадження в технологію спеціальних смол.

Отже, основні шляхи раціонального використання сировини при виробництві цукру у бурякоцукровій промисловості - поліпшення якості сировини; зменшення витрат при зберіганні і транспортуванні, у виробництві; дотримання нормувань; комплексна переробка сировини, а також організація нових виробництв на базі використання відходів та вторинних матеріальних ресурсів. У цій галузі сезонність можливо зменшити й щляхом переробки тростинного цукру-сирцю з Куби, а також використанням у ряді районів заморожених буряків.

IV. Висновки сезонність харчовий промисловість Сезонність призводить до збільшення собівартості, а в умовах ринкових відносин це в свою чергу призводить до зниження конкурентоспроможності підприємства в цілому, погіршення його економіки. Тому в умовах ринкової системи господарювання має надзвичайно важливе значення вирішення проблем сезонності. В різних галузях харчової промисловості треба знаходити свої індивідуальні шляхи вирішення проблем сезонності, що зазвичай повЧязанні або з науковим прогресом, або з переходом на виробництво іншої продукції, якщо це дозволяють основні виробничі фонди підприємства, або, як зазвичай буває, і тим, і іншим.

Література:

1. Судакевич С. А. Ликвидация сезонности производства на консервных и овощесушильных предприятиях / С. А. Судакевич. — М.: Знание, 1963 — 168 с.

2. Бугаенко И. Ф. Основы сахарного производства / И. Ф. Бугаенко — М.: Наука, 1998 — 208 с.

3. Сезонность производства [Електроний ресурс] / Л. И. Костенко // Режим доступу: http://bse.sci-lib.com/article100774.html

4. Івко І.М. Не всі резерви вичерпано / І.М. Івко // Птахівництво. — 2008. — № 9.