Проблеми розвитку системи соціального страхування за кордоном та в Україні

Важливим складовим елементом системи соціального захисту населення є соціальне страхування. Соціальне страхування — гарантована державою система заходів щодо забезпечення громадян у старості, на випадок захворювання, втрати працездатності, підтримки материнства та дитинства, а також з охорони здоров’я членів суспільства в умовах страхової медицини, з виходом на пенсію тощо.

Обов’язкова форма соціального страхування за ознакою розповсюдження (застосування) є переважною. Вона запроваджується державою з метою забезпечення соціальних гарантій та соціальних інтересів всіх суб'єктів суспільства. Об'єктивність, значимість та повсякденність соціальних ризиків ставить перед державою завдання: організувати та законодавчо закріпити обов’язкову участь певних суб'єктів у системі соціального страхування.

В Україні обов’язкова форма соціального страхування є державною. На сучасному етапі розвитку більшість країн світу шукають оптимальні шляхи полішення соціального захисту населення. Одним із перспективних вважається розвиток обов’язкового недержавного соціального страхування, який передбачає масове залучсння недержавних установ у цю сферу. Добровільне страхування на відміну від обов’язкового здійснюється за волевиявленням особи, тобто, основним критерієм їх розмежування є залежність виникнення страхування від волі.

Cтановленню обов’язкової форми соціального страхування передувала добровільна.

Зараз в Україні діють чотири фонди соціального страхування. Своєчасно та в повному обсязі забезпечуються соціальні виплати потерпілим на виробництві, особливу увагу звертають на дотримання вcix вимог щодо охорони праці на підприємстві, що, в свою чергу, призводить до зменшення рівня травматизму на виробництві, виплачується мінімальна допомога на випадок безробіття, допомога у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності відповідно до втраченої заробіної плати. Мінімальна заробітна плата відповідає прожитковому мінімуму для працездатної особи.

Але значна соціальна диференціація населення i великий розрив у рівнях доходів різних регіонах вимагають концентрація фінансових pecypciв для розв’язання нагальних проблем: захисту найменш забезпечених верств населення, чіткої адресної допомоги. Бюджетні допомоги повинні стимулювати трудову активність, прагнення до здобуття нових професій, підвищення piвня життя. За даними Міжнародної організації праці, мінімальна заробітня плата у більшості країн світу становить 40−60% середньої заробітньої плати i в декілька paзів перевищує прожитковий мінімум.

Для того, щоб прожитковий мінімум i соціальні гарантії стали реальним соціальним критерієм забезпечення мінімальних фізіологічних потреб громадян, необхідно запровадити нову методику його розрахунку відповідно до європейських норм і нормативів.

Також актуальним питанням є надання можливості застрахованим особам отримувати інформацію, які страхові внески та в які фонди сплачують за них роботодавці. Оскільки кожен із діючих фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування самостійно ведуть реєстри страхувальників, і лише Пенсійний фонд України запровадив реєстр застрахованих осіб і персоніфікований облік, необхідний для призначення матеріального забезпечення.

Недостатність фінансування за умов гострого дефіциту бюджетних коштів системи соціального забезпечення, загострення демографічної ситуації у державі зумовлюють реформування національної системи охорони здоров’я та системи пенсійного забезпечення, а саме перехід від виключно бюджетного забезпечення до нової бюджетно-страхової моделі, що фінансується за рахунок цільових страхових внесків працівників, підприємств, а також за рахунок бюджетних коштів.

Так, довгий час тривають дискусії щодо запровадження в Україні загальнообов’язкового державного медичного страхування. Вважаємо, що більшість проблем організаційно-правового характеру вказаного виду соціального страхування пов’язана з визначенням об’екту страхування, його відокремлення або можливістю поєднання з об'єктом загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок тимчасової непрацездатності. Слід також зазначити, що фахівці Міністерства праці розробили кілька важливих законопроектів — щодо введення єдиного соціального внеску, накопичення пенсійної системи і медичного загальнообов’язкового страхування і вже деякі є схвалені.

Тому соціальне страхування потребує подальшого вдосконалення для забезпечення прозорості та публічності діяльності фондів, уніфікація бази нарахування страхових внесків, створення єдиної процедури їх сплати, обліку і системи контролю за фінансовими потоками, запровадження медичного страхування.

Для нарахування страхових внесків можна запровадити єдиний соціальний внесок в Україні. Загалом це нововедення сприятиме: створенню системи державного соціального страхування, в якій залишиться чотири фонди, буде складено Державний реєстр соціального страхування (які складатиметься з реєстру страхувальників і реєстру застрахованих осіб). Кожний з фондів матиме доступ до єдиної бази даних відповідно до визначених для нього прав доступу; дії єдиного порядку планування дохідної частини бюджетів фондів, тоді як нині фонди соціального страхування здійснюють планування автономно; дії єдиного порядку контролю та стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків (на сьогодні система контролю та порядок стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків не дозволяє фондам, крім Пенсійного, виконувати ці функції ефективно). Загалом, реалізація законопроекту про систему збору та обліку єдиного соціального внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування дозволить: забезпечити додаткові надходження страхових коштів завдяки розширення бази нарахування єдиного соціального внеску, виведення заробітної плати з тіньового сектора та розширення кола платників за рахунок дієвішого контролю; раціональніше використовувати кошти соціального страхування шляхом уникнення дублювання страховими фондами окремих функцій пов’язаних із формування страхових коштів, що спрямовуються на утримання адміністративного апарату, який відповідає за збір, облік і контроль сплати страхових внесків, зокрема відмовитися від взаєморозрахунків між фондами соціального страхування; гарантувати повну прозорість фінансових потоків для суб'єктів системи загальнообов’язкового державного соціального страхування; забезпечити ефективніший облік внесків за рахунок їх персоніфікації за всіма видами соціально страхування; надати можливість застрахованим особам у будь-який час отримувати інформацію про те, які страхові внески та в як фонди робить за них роботодавець; запровадити загальнообов’язкове медичне страхування в системі єдиного соціального внеску без підвищення страхових тарифів та збільшення навантаження на фонд оплати праці. Впровадження обов’язкового медичного страхування (ОМС): створення окремого фонду МС, де б акумулювалися внески застрахованих осіб тощо. У свою чергу фонди, звільнившись від великої частини адміністративних обов’язків, більше уваги приділятимуть застрахованим особам.