Розвиток іудейського віровчення

Розвиток іудейського віровчення

Основні принципи іудейського віровчення викладені в «13 засадах іудаїзму», які ще в XII ст. сформулював Маймонід Перші чотири засади містять іудейське розуміння Бога:

" 1. Я вірую неподільною вірою в те, що Творець, благословенне ім'я Його, творить усі творіння і керує ними, і що Він один створював, створює і буде створювати все, що є в світі. 2… Що Творець… єдиний і немає іншої єдності, подібної Йому в жодному відношенні, і що Він лише один — Бог наш у минулому, теперішньому і майбутньому. 3… що Творець… не має тіла, і що Він недосяжний для тих, хто осягає матеріальні форми, і що у Нього взагалі нема нікого схожого. 4… що Творець… є перший і Він же — останній" .

Ми бачимо, що, як і всяка інша релігія, іудаїзм в основі своєї системи містить анімістичні уявлення з вірою в надприродну, персоніфіковану істоту — Бога. Бога Ягве, якого називають також Елохаїм, Єгова, Адонай та іншими іменами.

Наступним важливим положенням віровчення іудаїзму є твердження про вічність і непорушність Тори, абсолютність її змісту, її позачасовість і позаісторичність.

Ми читаємо у Маймоніда:" 6. Я вірую неподільною вірою в те, що всі слова пророків — істина. 7. що пророкування Мойсея — істина, і що він духовний батько всіх пророків, як тих, що передавали йому, так і тих, що прийшли після нього. 8… що вся Тора, що перебуває в наших руках тепер, є та сама Тора, яка була дана на Сінаї Мойсею. 9… що ця Тора не буде замінена і що від Творця… не буде ніякої іншої Тори" .

Високий авторитет Тори аргументується посиланням на те, що сам Бог під час творіння світу дивився в Тору.

Віровчення іудаїзму включає в себе рішення проблем людини, її моралі і суспільства.

Іудаїзм високо цінує людську особу, адже людина копія Бога, вона створена Богом за його подобою. Людина єдиний носій творчої волі у світобудові, і — це теж свідчить про її винятковість. І водночас людина в усьому підконтрольна Богові, пов’язана Божою волею.

Щосекунди в світобудові відбувається безліч змін, змінюється буття, переходячи з одного світу в інший, але сам Творець лишається абсолютним і незмінним.

Іудейські міфи твердять, що Бог Ягве жорстокий і мстивий, від людей він вимагає беззастережного підкорення і богобоязні. Іудей від народження і до смерті повинен відчувати страх перед своїм Богом. Тора і Талмуд так до дрібниць регламентують життя віруючого тому, що він завжди є порушником божих приписів і через це постійно винен перед Богом. З точки зору іудаїзму, всі нещастя та невдачі єврейського народу в його драматичній історії є наслідком неповаги до Бога.

Безпосередньо з тезою про віру в єдиного, монотеїстичного Бога співвідноситься теза про союз Бога з іудеями.

За іудейськими віруваннями пророка Мойсея начебто покликав до себе на гору Синай Бог і уклав з ним союз («завіт»). У Біблії описується, як «…Мойсей увійшов до Бога. І гукнув на нього Господь з гори, сповістивши синам Ізраїлю… коли справді послухаєте Мого голосу і будете дотримуватись Завіту Мого, то станете Мені власністю більше всіх народів… ви станете Мені царством священиків та народом святим»). Як неодмінну умову цього союзу, ніби платню за ці пільги та привілеї, Бог зажадав від давньоєврейського народу визнання його виняткової влади: «Я Господь, Бог твій… не буде тобі інших богів, крім Мене». Стародавні євреї погодилися на умови цього союзу: «…усе, що Господь говорив, зробимо!» .

Ідею богообраності та історичної винятковості іудеїв аж ніяк не можна розглядати, як проголошення права на світове панування над усіма народами, як це розуміли і деякі критики іудаїзму, і націоналістично настроєні його прибічники.

У сучасному іудаїзмі євреї вважаються «обраним» народом лише в розумінні морального обов’язку їх удосконалити себе, а потім і весь світ. При цьому вважається, що ця «обраність» ніколи не була підставою привілеїв для євреїв, а лише накладала на них більш важкі обов’язки. І що ця готовність взяти на себе цю місію і такий тягар є великим національним досягненням євреїв. Визначення іудаїзму єврейської обраності полягає в тому, що весь народ має бути народом священнослужителів, і життя кожної общини, і дії всього народу в цілому має служити досягненням цієї мети — так вважає сучасний іудейський богослов А. Штайнзальц.

А Маймонід формулює 5-тезу: Я вірую неподільною вірою в те, що одному тільки Творцю, благословенне ім'я Його, належить молитися і що нікому, крім Нього, не належить молитися" .

Отже, монотеїстичний культ Ягве в іудаїзмі доповнюється вченням про союз Ягве з іудеями та історичну винятковість останніх. Ягве в обмін на релігійну відданість іудеїв проголосив їх своїми обранцями ще до «кінця світу» .

За Маймонідом: «Я вірую неподільною вірою в те, що Творець, благословенне ім'я його, знає всі справи людей і всі думки їх…» .

Основні моральні посилання сформульовані в Декалозі десяти заповідях, які Мойсей одержав від Бога під час бесіди з ним на Синайській горі.

Перші з них повертаються до вихідної ідеї іудаїзму монотеїзму Ягве: не май інших богів, крім Ягве; не поклоняйся іншим богам, не називай ім'я господнє надаремно, пам’ятай суботній день. Це принципи релігійної поведінки, норми ставлення людини до Бога. Це основа всієї моралі, бо без релігії мораль неможлива.

Далі йдуть норми ставлення людини до іншої людини, норми поведінки людини, яка живе серед собі подібних. Вони висловлені лаконічно, але піднесено: не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не свідчи неправдиво на свого ближнього, не бажай чужого. Це все норми загальнолюдської моралі, без якої неможливе ніяке суспільство. Це ті норми, які забезпечують нормальне існування людей, без яких суспільство перетворилось би на хаос, натовп убивць, злодіїв, насильників і грабіжників. У цих нормах ми бачимо гуманістичний кодекс суспільства. Саме на цих нормах і виріс потім принцип розумного егоїзму: «не роби нікому нічого, чого б ти не бажав, щоб тобі робили». Це виявлення «почуття ліктя» в суспільстві, почуття поваги до прав і власності іншої людини, уваги до неї.

Маймонід, не повторюючи заповідей Тори, вважає: «Я вірую, неподільно вірую в те, що Творець… віддасть добром тим, хто виконує Його повеління і спитає з тих, хто порушує їх.» .

Ідеї винятковості іудеїв підкреслені своєрідним іудейським месіанізмом: давньоєврейський народ, що постійно зазнає подвійної експлуатації (своїх поневолювачів та іноземних загарбників), сам визволитися від гніту не може, він мусить терпіти, його визволить Месія, уповноважений на — це Богом. Він прийде врятувати тільки іудеїв, інші народи, що не звернулись до Бога, загинуть у полум'ї світової пожежі. Дванадцята теза Маймоніда сповіщає: «Я вірую неподільною вірою в те, що Машіах (спаситель, месія) прийде і, хоч він затримується, я щодня чекаю, що він прийде». Іудейський месіанізм виходить з визнання провіденціального божественного управління світом: людство врятує не його власна діяльність, а прихід Спасителя, саме з цього приходу й почнуться есхаталогічні події: воскресіння мертвих, «тисячолітнє торжество» праведників, Страшний суд, Царство Боже тощо.

Іудаїзм, пише один із сучасних іудейських богословів Иосиф Соловейчик, вимагає, щоб людина реагувала криком на будь-який біль, відповідаючи на будь-яку несправедливість. Більше того, іудаїзм вважає, що людина, байдужа до болю і нещастя, яка змирилася з життєвим брудом і несправедливістю, не здатна цінувати красу і добро. Той, хто не наполягає на задоволенні своїх законних потреб, ігнорує і турботи інших людей. Людська мораль, яка ґрунтується на любові і братерстві, на співчутливому ставленні до чужих нещасть, неможлива при байдужості до власних потреб, до власного страждання. Ось тому іудаїзм відкидає спосіб життя, який не визнає законних людських потреб.

Нарешті, ще одне богословське положення. Залежність від бога Ягве і страх перед ним аргументується вченням про воскресіння з мертвих і наступний Страшний суд, на якому буде визначена посмертна відплата кожній людині. Страх перед посмертною відплатою має примусити кожного віруючого бути покірним іудейському віровченню. У Маймоніда це звучить так: «Я вірую неподільною вірою в те, що відбудеться воскресіння мертвих…» .

Особливості іудейського культу. Стародавній ізраїльський культ був нескладним. Різноманітне поклоніння Ягве. Форми цього поклоніння могли бути запозичені в інших релігій, зокрема з культу Ваала. Головне в ньому це жертвоприношення. Це була своєрідна спільна трапеза з божеством. Вважалося, що Ягве живе на небі, тому його частка учти спалювалася, щоб у вигляді диму потрапити до споживача. Землероби і скотарі з радістю віддавали йому першу і кращу частину продукту своєї праці, яка розглядалась насамперед як дар Божий.

Суворий образ Бога Ізраїлю вимагав і більш вагомих дарів. Авраам приносив Богові свого первістка, Ієвфай віддав на смерть свою дочку, Самуїл розрізає на шматки перед Богом Агава, можливо, були й інші людські жертви. Але все це винятки, судячи з Біблії. А взагалі культ жертвоприношення радісний, він відбувається в умовах піднесення і веселощів. Але згодом жертва, на якій лежить виразний відбиток первісного культу, поступається молитві і складній системі обрядів та приписів, через які релігійний культ глибоко проникає в побут, повсякденне життя.

Іудей через систему культових приписів і заборон стає пов’язаним з Богом весь час, кожної миті.

613 Заповідей Тори поділяються на дві категорії: 248 (це кількість частин тіла людини) мають позитивний характер, — це приписи щось робити, і 365 (це кількість жил у людському тілі) негативних заповідей, які забороняють певні дії. Виконання цих заповітів обов’язкове лише для євреїв. Для всіх інших досить 7 заповітів: не вклонятися ідолам; не проливати невинної крові; не вдаватися в розпусту; не їсти м’ясо, яке відрізане у живої тварини; не ганьбити Всевишнього; не грабувати; творити правосуддя.

Іудейські обряди дуже численні, вони заповнюють весь день віруючого з ранку до вечора.

Щоранку іудей, прокинувшись, мусить проголосити три благословення, в яких висловлюється подяка Богові за те, що він не створив цього віруючого неєвреєм, рабом і жінкою. А жінка в третьому благословенні дякує Бога за те, що він створив її за волею своєю.

Перед ранковою молитвою треба одягти таліт: малий під одяг, щоб носити весь день, і великий, поверх одягу, на час молитви. Таліт — це чотирикутний плащ, по краях якого нашиті китиці з вовняних ниток циціт. Вони мають нагадувати віруючому про 613 заповідей Тори.

Після одягнення таліту, накладають на себе, на ліву руку і голову, тфілін футлярчики зі шкіри з вкладеним у них текстом молитви на пергаменті.

Найважливішою культовою дією є триразова молитва тфіла. Текстів молитов є чимало, читання їх суворо регламентоване. Найважливіша серед молитов молитва Кадіш, яка в чомусь схожа з християнською молитвою «Отче наш» у ній прославляється Єдиний Всевишній. Кадіш має свої різновиди з додаванням ще двох-трьох речень і згадувань про мудреців Тори. Також особливе значення має молитва Німа (Слухай Ізраїль!), яка проголошує віру в єдність Творця Всесвіту і готовність іудеїв виконувати Його волю. По понеділках і четвергах після молитов читають Тору. Таким чином, за тиждень не проходить і трьох днів, щоб віруючий не звертався до Тори.

Крім триразової молитви, іудей мусить з приводу різних фактів свого життя проголошувати благословення твердо встановленої форми: почувши і добру, і лиху звістку, надягаючи нове вбрання чи придбавши якусь річ тощо. Не кажучи вже про надзвичайні ситуації: врятування від загибелі, закінчення тяжкої мандрівки, одужання тощо. Змінилась погода, пішов дощ чи сніг, пройшла буря, настала весна, зустрів родича чи друга усюди і за все благословляй Бога.

Численними обрядами супроводиться вживання їжі.

Іудаїзм засуджує аскетизм. Але й задоволення тілесних потреб не вважає за самоціль. Тіло потрібне лише для зберігання душі, для цього і вживається їжа. Тому стіл це.

" жертовник", а споживання їжі храмове служіння. Звідси велика кількість настанов: що, коли, скільки і як саме їсти, де і які благословення промовляти.

Закони про заборонену їжу у своїй сукупності звуться кашрут, їм треба підкорятись не роздумуючи, бо їхній смисл недоступний нашому розумові. Найменше порушення розглядається як гріх тяжкий.

Уся їжа поділяється на чисту і нечисту. Цілком зрозуміло, що можна вживати першу і забороняється вживати другу. Продукти підлягають певним правилам оброблення. М’ясо, наприклад, кашерують чи просолюють його, чи просмажують на вогні. Так воно позбавляється крові, а в крові ж душа тварини і віруючий позбавляється небезпеки з'їсти її.

Коментуючи харчові дозволи і заборони, деякі іудейські богослови посилаються на їх раціональний зміст, мовляв, це корисно для здоров’я. Але, скажімо, заборона їсти свинину чи зайчатину в чому тут раціональність? Мільйони людей вживають свинину, і багатовіковий досвід не знайшов у цьому шкоди. Але харчові заборони це хукім, тобто закони, які виконуються без всяких роздумів.

Інші богослови вважають, що кашрут корисний для душі. Уникаючи вживати в їжу кров, ми звільняємося від жорстокості. Але погляньмо на історію стародавніх євреїв: і вони терпіли від жорстокості ворогів своїх, та й до ворогів не були дуже милостивими і добрими.

Більш слушним, на нашу думку, буде твердження, що кашрут був одним з дійових засобів проти асиміляції єврейського народу іншими народами, — це один із факторів, які допомогли йому зберегти себе як націю під час нескінченних історичних випробувань.

Існує ряд приписів Тори, які пов’язані з сільськогосподарською продукцією і виконуються лише в країні Ізраїль. Цим підкреслюється святість цієї країни.

Щодо боргів, то тут є важливе зауваження. Загроза втратити позичені гроші в рік шміта природно підштовхувала багатих до відмовлення в кредит бідним. Та й багатого слід було пожаліти. Отут і виник прозболь документ, з яким кредитор передає право стягнення боргів суду, що називався «бейтдін», і тоді рік шміта не скасовував їх.

Тора називає «законом», тобто ознакою належності до іудаїзму, виконання трьох обрядів: святкування суботи, носіння під час молитви тфіліну і головний з них брітміла (обрізання). Брітміла друга за рахунком з 613 заповідей Тори. Це обрізання — на знак союзу народу Ізраїлю з Богом.

Але чому Бог не змінив фізичної природи євреїв з цією «поправкою»? Адже для нього немає неможливого. Іудейські богослови кажуть на це, що сам Бог побажав, щоб людина сама засвідчила факт своєї належності до союзу з Богом, бо в устремлінні кожного єврея зберегти свою єврейську сутність лежить ключ до розуміння того факту, що народ Ізраїлю вічний. Залишається при цьому зауважити, що не сам єврей себе обрізає, а його обрізають.

Брітмілу роблять на восьмий день від народження, здійснює цю церемонію спеціаліст своєї справи могель. При обрізанні новонародженій дитині, хлопцеві, дають ім'я. Дівчинці коли її батька в перший раз після її народження викликають читати Тору. Якщо новонароджений первісток, то через 30 днів після його народження відбувається обряд його викупу у синагогу сплачується 5 срібних монет вагою не менше як 117 г. Державний банк Ізраїлю з цією метою випустив спеціальну монету.

Наступним обрядом, який відзначає певні віхи життя, є відзначення вступу в свідоме життя, коли єврей стає повноправним і відповідальним членом Дому Ізраїлю. У цей час хлопчику виповнюється 13 років, і він стає «барміцва» (син, який виконує заповіді), а дівчинці 12 років, вона «батміцва» (дочка, яка виконує заповіді). Хлопчик одягає таліт, його викликають читати Тору, після чого його обсипають дощем цукерок і горіхів. Відбувається урочиста трапеза, на якій новий чин громади має виголосити промову на честь батьків і виявити знання Тори. Дівчинці теж влаштовують свято, але у вузькому колі рідних і подруг.

Урочисто відбувається обряд весілля. Шлюб укладається обрядом кідушин придбання жінки за гроші, з передачею жінці золотої обручки без прикрас. Для цього відбувається хупа сам процес вінчання, під час якого наречений передає нареченій шлюбну угоду, де обумовлені зобов’язання чоловіка і права жінки. Колись, в умовах багатоженства у євреїв було право чоловіка оголошувати розірвання шлюбу без згоди жінки, що мало певний юридичний смисл. Тепер це має символічне значення.

І нарешті поховання. За єврейським світоглядом смерть — це перехід від життя в матеріальному світі до життя в духовному світі. Але для тих, хто лишився живим, це тяжка втрата близьких. Поховання (краще в день смерті) супроводиться читанням сином, батьком, братом чи кимось із родичів-чоловіків молитви Кадіш і здійсненням обряду кріа розривання скорботними одягу. Після поховання проходить семиденна жалоба в хаті покійного шива. На тридцятий день по смерті влаштовується поминання. Це кінець жалоби. По батькові і матері жалоба триває рік.

Єврейські свята. Згідно з іудейською традицією, субота як святковий день була встановлена ще в єгипетському полоні за ініціативою Мойсея. В Десяти Заповідях сказано: «Пам'ятай день суботній, щоб святити його. Шість днів працюй і роби всю працю свою, а день сьомий субота для Господа». Субота — це універсальна національна цінність євреїв, вона проголошує рівність усіх, закликає до піднесення духу, до зміцнення родинних зв’язків.

Святкування суботи в іудействі це цілий процес. Звичайний віруючий без духовного кваліфікованого керівника мало що в цьому зрозуміє.

Субота починається із заходу сонця в п’ятницю. Тоді хтось із жінок запалює суботні свічки: дві чи за числом членів родини. Після цього чоловіки йдуть до синагоги на молитву, а повернувшись додому, всі сідають за суботню трапезу, бо субота вже почалася. На стіл кладуть дві хали на згадку про два омара (це міра ваги) манни, що їх Бог давав євреям у пустелі Сінаю, читають молитву і з'їдають найкращу їжу, що є в домі. А потім знову читають молитви і Тору.

Увесь суботній день віруючий не може нічого робити, що привело б до створення чогось нового, запалювати вогонь, готувати їжу, користуватися транспортом і т. ін. Весь день має бути присвячений читанню молитов і Тори. А увечері відбуваються проводи суботи читання особливих молитов і Тори. На початку кожного місяця євреї відзначають свято Рошходеш — день новомісяччя. У цей день влаштовують пишну трапезу, читають відповідні місця Тори. Це день прохання прощення за всі вчинки, зроблені в минулому місяці, врахування висновків і прийняття рішень напередодні нового місяця.

Головне свято річного кола Песах (Пасха). У давнині це було свято скотарів, відзначалося воно в період приплоду худоби, потім стало святом початку збирання хліба, тепер воно присвячене виходу стародавніх євреїв з Єгипту. Свято триває 7 днів, з них перший і останній неробочі; за межами Палестини святкують 8 днів. Пасха святкується після першого повного місяця, що настає після весняного рівнодення.

На п’ятдесятий день після другого дня Пасхи відзначається Шавуот. У давнину це було свято урожаю «День перших плодів». У діаспорі євреї втратили зв’язок із землеробством. Тоді Шавуот став святом на честь знаходження Мойсеєм Тори на горі Сінай. Песах і Шавуот символізують початок і кінець шляху від виходу євреїв з Єгипту до дарування їм Тори. У ці свята працювати не можна.

У вересні іудеї святкують Рош-рашана (Новий рік), він триває 2 дні. Під час цього свята сурмлять у баранячий рік, шафар, звідки ще одна назва свята «свято сурм». Звучання сурм проголошує владу Бога, дарування людям Тори, суд над людством, свідчить про майбутнього Месію і є символом мучеництва. Це накладає на свято характер смутку. У другій половині першого дня свята віруючі йдуть до якогось водоймища і здійснюють обряд «Ташлих», струшують над водою поли одягу і цим скидають гріхи у воду. Під час Рош Гашана Бог оцінює життя кожного віруючого за минулий рік, а Судного Дня (Йом Кіпур) «прикладає печать», виносить рішення про долю кожної людини на майбутній рік: чи вона помре в цьому році, чи буде ще жити. У ці дні віруюча людина обов’язково має покаятися, помиритися з усіма, кого вона, можливо, скривдила, офірують гроші на бідних. У день Йом Кіпура триває піст. Завершується Йом Кіпур сурмлінням у шофар. Оскільки Йом Кіпур дуже відповідальний день у році, в цей день віруюча людина обов’язково має бути в синагозі на очах у Бога.

Суккот (кущі, кучки) раніше був святом збирання плодів наприкінці року. Нині він знаменує мандри стародавніх євреїв у пустелі після виходу з Єгипту.

Святкується Суккот у кінці вересня — на початку жовтня, триває сім днів. Для святкування будується «куща» халабуда, яку вкривають хвойними гілками, через які видно зірки. У цій кущі і треба прожити все свято на згадку про життя стародавніх євреїв у пустелі після виходу з Єгипту. І, безумовно, відвідувати синагогу. Працювати в Суккот не можна.

Ханука («Оновлення») святкується в листопаді-грудні і триває 8 днів. Це свято встановлено вже після утвердження Тори і в ній немає про нього згадки. А святкується воно на честь перемоги євреїв над царем Антіохом IV Єпіфаном з Селевкидів, який заборонив іудаїзм. Євреї під керівництвом Ієгуди Маккавея (Маккабі) повстали, звільнили Єрусалим, відновили діяльність храму, спорудили новий жертовник. На свято Ханука запалюють свічки чи лампади від особливої свічки «шамані». Від неї запалюють щоденно одну свічку чи лампаду в дев’яти свічному (разом із шамані) світильнику, на восьмий день горять усі дев’ять свічок. Існують особливі правила запалювання ханукальних вогнів.

Пурім святкується у лютому-березні, це найвеселіше свято на честь перемоги євреїв над їх гнобителем Аманом.

Про це розповідається в біблійній книзі «Естер». Могутній перський цар Ахашвероша, відомий в історії під ім'ям Ксеркса (пом. 465 р. до н.е.), що перетворив Вавилонське царство у свою сатрапію, вів дуже невдалі для нього війни з греками і навіть у розпачі наказав відшмагати море. З ним відбулася історія, про яку розповідає біблійна книга Естер. Цариця Вашті, дружина Ахашвероша, проявила неповагу до нього, він вигнав її, а собі обрав нову дружину, якою стала єврейка Естер. Вона була настільки розумна і красива, що швидко домоглася любові і поваги царя. Естер була сиротою, її виховував дядько Мордехай. Через Естер він доніс цареві про замах, що готувався на нього, і цар був врятований, за що наблизив Мордехая до двору. Але Мордехай, бувши наближеним до царського трону, не бажав коритися першому міністру Гаману, і той зненавидів Мордехая.

Аман звернув увагу царя на те, що серед його народів є один, який не бажає коритись царським законам, а живе за своїми законами іудейськими, і умовив царя дати розпорядження про скасування їх.

Мордехай звернувся до Естер по допомогу. Естер кинулася до царя, порушуючи дворові порядки, за що загрожувала кара на горло, і запросила царя і Амана до себе на бенкет. Повертаючись з бенкету додому, Аман побачив Мордехея і знову запалився злістю на нього, наказав приготувати шибеницю, щоб наступним ранком повісити його на ній.

Але цар, страждаючи безсонням, наказав читати книгу пам’яток Хроніки, і там було записано про донос Мордехая, що врятував цареві життя. Цар згадав, що не нагородив його. Коли ж уранці прийшов Аман просити царя повісити Мордехая, започаткувавши цим страту іудеїв, цар спитав його, що треба зробити з чоловіком, якому цар хоче честі? Гаман, думаючи, що йому хочуть честі, докладно описав церемонію шанування. Цар погодився з ним і наказав зробити це іудеєві Мордехаю. Так і було зроблено.

На другий день Гаман знову прийшов на бенкет до Естер і царя Ахашвероша. Цар спитав, яке бажання має Естер. Він готовий виконати його. Естер почала просити царя врятувати іудеїв від їх ненависника і ворога злого Гамана. Царя це збентежило, треба було обирати між Естер і Гаманом, він навіть вийшов до палацового саду подумати. Гаман у цей час кинувся до Естер з благанням за життя своє. Цар, повертаючись, побачив це і звинуватив Гамана у намірі збезчестити царицю.

Гаман був повішений на шибениці, що готувалася для Мордехая. Накази Гамана про знищення іудеїв були скасовані, усі іудейські вороги покарані, на згадку про ці події встановлено свято Пурім свято гостини і радості в пам’ять про те, як сум обернувся їм на радість, жалоба на свято.

Свята і пам’ятні дні потребують від віруючого цілого ряду дій, які дуже важко виконати, не порушивши їх. Якщо в Песах, Шавуот і Сукот особливо заборонено геть усе робити, то людина, стоячи під сонцем, все ж робить тінь і вже цим грішить. Але, каже іудейський богослов, якщо людина цілком зосередиться на ідеях і символах свята, тоді вимоги Тори перестануть бути для нього тяжкими. Єврейські свята дуже складні за своїм ритуалом, потребують знання цього ритуалу і чимало зусиль для його виконання. Вони приносять віруючим радості і задоволення тим більше, чим ретельніше виконуються.

іудей богообразність тора.