Аналіз діяльності архівних установ, які знаходяться на території України (станом на 01.11.2015)

архівний установа донецький днр На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 р. № 595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей» робота в держархіві області у місті Донецьку припинена. Архів переміщено в місто Костянтинівку, де він почав працювати з 01.12.2014.

Мережа архівних установ

Станом на 01.01.2015 до мережі архівних установ області, які знаходяться на українській території, входило 42 архіви: а саме — державний архів Донецької області, 15 архівних відділів міських рад, 14 архівних відділів райдержадміністрацій, 12 трудових архівів районних рад. В січні поточного року після Дебальцевського котла архівний відділ Дебальцевської міської ради та всі його документи залишилися на території ДНР. У травні 2015 року архівний відділ Ясинуватської райдержадміністрації відновив роботу у селищі Очеретино Ясинуватського району. Документи залишились в архівосховищі в м. Ясинувата, яке знаходиться на окупованій території. Відомості про втрати архівних фондів відсутні.

У найгарячішій точці знаходиться архівний відділ Авдіївської міської ради, який припиняє свою роботу тільки під час потужних обстрілів міста. Незважаючи на те, що будинок дитячого садочка, в якому розташований архів, постраждав під час обстрілів, архівні фонди не зазнали ушкоджень.

В червні 2015 р. архівний відділ Мар'їнської райдержадміністрації та трудовий архів Мар'їнської переміщено у м. Курахово. Фонди трудового архіву перевезено на 95%, з архівного відділу перевезено 2 фонди: РДА та районної ради. На даний час архівісти працюють в Курахово та Мар'їнці.

Аналіз кількості документів, що знаходяться на українській території та залишилися на окупованій території.

Станом на 01.01.2014 в архівних установах області (за даними Паспорту архівів) зберігалося 2787,0 тисяч архівних документів. З них: 2308,0 тисяч од.зб. документів НАФ (82,8%) та 479,0 тисяч од.зб. документів з кадрових питань для соціального захисту громадян, що складає 17,2%.

У зв’язку з ускладненням ситуації у м. Донецьку, починаючи з травня минулого року, держархів області неодноразово звертався до ОДА та ДАСУ щодо вирішення питання вивезення документів НАФ у небезпечне місце. Забігаючи наперед, хочу сказати, що не зважаючи на численні звернення керівництва Укрдержархіву до Міністерства юстиції України, центральних органів виконавчої влади, доручення прем'єр-міністра України з цього питання вийшло тільки 01.12.2014 № 1875/2/1−14 «Про вивезення документів архівних установ». Після розгляду доручення центральними органами виконавчої влади Укрдержархів 8 грудня 2014 року отримав відповіді. Загальний висновок був такий: «За інформацією штабу Антитерористичного центру при Службі безпеки України на сьогодні міста Донецьк та Луганськ знаходяться під контролем представників незаконних військових формувань, якими вчиняються численні терористичні акти, пов’язані із захопленням заручників, державних, громадських будівель, блокуванням і пошкодженням об'єктів транспортної системи, у зв’язку з чим неможливо забезпечити евакуацію документів Національного архівного фонду із зазначених міст». Дійсно, на той час вивозити документів НАФ було надто пізно.

Враховуючи, що протягом року приймання справ до архівних установ майже не проводилося, ми обрахували кількісні параметри документів НАФ та документів соціального характеру, які знаходяться на українській території (30,5%) та опинилися на окупованій території (69,5%).

Відомості про втрати та долю документів

Протягом 2014 р. держархів області збирав відомості про втрати документів. Наведу приклади.

Під час пожежі у будинках Маріупольської та Дзержинської міських рад постраждали архівні документи міськвиконкомів, їх структурних підрозділів та інших установ. Кількість пошкоджених справ не уточнена.

Після захоплення адміністративної будівлі ОДА пройшли чутки про вивезення документів з будівлі вантажівками та знищення їх шляхом спалення. Кількість і що саме постраждало — достовірна інформація відсутня.

Під час переміщення установ на територію Україні документи не були вивезені. Державним архівом області проведена інвентаризація організаційнорозпорядчої документації в структурних підрозділах облдержадміністрації, результати розглянуті на ЕПК держархіву області. Пізніше ця робота була розпочата і в інших юридичних особах Списку № 1.

За результатами інвентаризації справ зв’язувалося, що майже 100% документи установам вивезти не вдалося. Після обробки даних інвентаризації 35 установ встановлено, що вивезено 145 справ постійного зберігання, 2806 справ з кадрових питань та 2636 справ тимчасового зберігання.

Здобутки та проблеми державного архіву області

З чого архівістам прийшлося починати? З прийняття рішення про переїзд в нікуди! Де тебе ніхто не чекав. Де був відсутній механізм відновлення роботи переміщених установ. Де не було створено жодних умов для людей — тимчасових переселенців.

З 01.12.2014 архів відновив роботу у місті Костянтинівці.

Як ми почали і яких результатів досягли для того, щоб організувати роботу держархіву області на новому місці?

Проведено організаційні заходи.

Паралельно йшла архівна робота.

Разом з тим, залишаються основні проблеми, які потребують вирішення, але виходять за межі компетенції держархіву області.

Академічні бібліотеки Півдня та Сходу: втрачені можливості для користувачів України Безперечним досягненням соціалізму є те, що бібліотечна мережа України була найбільшою в Європі. Але, за період незалежності вона зазнала суттєвих втрат, зокрема, ліквідована система профспілкових бібліотек, в декілька разів зменшилась мережа технічних та сільськогосподарських бібліотек, закрито велику кількість сільських бібліотек. Проте, незважаючи на існуючі негаразди, а саме не фінансування придбання нової літератури, припинення міжнародного книгообміну, відсутності передплати періодичних видань, бібліотеки все ж знаходять можливості для обслуговування користувачів, упроваджують нові форми роботи, намагаються стати необхідними для своїх громад та читачів.

За даними статистичного збірника «Бібліотечна Україна в цифрах» в Україні за підсумками 2014 р. функціонувало 15 987 бібліотек Міністерства культури України, в 2013 р. їх було 17 995, в т. ч. в Автономній республіці Крим яка до 2014 р. була в складі України діяло 675 бібліотек, у Донецькій області — 681 бібліотека, в Луганській області — 566 бібліотек¹. За даними Міністерства культури України нині на тимчасово окупованих територіях знаходиться 412 публічних бібліотек у Донецькій області та 338 бібліотек у Луганській області. З 39 вищих навчальних закладів Донецької та Луганської областей, які опинилися в окупації, 16 переїхали в інші міста України, а їхні бібліотеки залишилися на окупованих територіях.

Мережа бібліотек науково-дослідних установ НАН України у 2014 р. також зазнала змін, пов’язаних з суспільно-політичними подіями, які відбувалися в країні. Анексія Криму призвела до втрати п’яти бібліотек науково-дослідних установ, розташованих у Криму: Морського гідрофізичного інституту, Експериментального відділення Морського гідрофізичного інституту, Інституту біології південних морів, Карадазького природного заповідника та Кримського філіалу інституту археології. На тимчасово окупованій території м. Донецька у 2014 р. опинилися: Донецький ботанічний сад, Фізико-технічний інститут, інститути прикладної математики і механіки, фізико-органічної хімії і вуглехімії, бібліотеки яких не можуть повноцінно працювати. Таким чином, кількісний склад бібліотечної мережі НАН України зменшився офіційно на 9 бібліотек². Інститут економіки промисловості переїхав до м. Києва та розпочав формувати фонд на електронних носіях, а його бібліотека залишилася на тимчасово окупованій території м. Донецька.

Робота бібліотек науково-дослідних установ НАН України в 2014 році: інформ.- аналіт. огляд / Нац. б-ка України імені В.І. Вернадського; авт.: О. В. Полякова, Н.І. Смаглова, О. Л. Сокур, Г.І. Солоіденко. — К., 2015. — Вип. 20. — С. 3. Порівняно з 2013 р. фонди бібліотек НДУ НАН України зменшилися на 0,8 млн. прим., фонди академічних бібліотек м. Донецька становили 480 тис. прим, в т. ч. іноземними мовами — 145 тис. прим. Це бібліотеки: Донецького фізико-технічного інституту ім. О. О. Галкіна (фонд 150 тис. прим., в т. ч. іноземними мовами — 70 тис. прим.); Донецького ботанічного саду (фонд 53 тис. прим., в т. ч. іноземними мовами — 7 тис. прим.); Інституту економіки промисловості (фонд — 72 тис. прим., в т. ч. іноземними мовами — 2 тис. прим.); Інституту прикладної математики і механіки (фонд — 92 тис. прим., в т. ч. іноземними мовами — 26 тис. прим.); Інституту фізико-органічної хімії і вуглехімії (фонд — 113 тис. прим., в т. ч. іноземними мовами — 40 тис. прим.).

Серед бібліотек НДУ розташованих в Криму найбільшою була бібліотека Інституту біології південних морів. Заснована ще у 1871 р., її фонд становив понад 160 тис. прим., у т.ч. документів іноземними мовами — 83 тис. прим. Другою за обсягами фондів була бібліотека Морського гідрофізичного інституту фонд якої складав 120 тис. прим., у т. ч. документи іноземними мовами — 26 тис. прим.

Найціннішими є фонди (усього 93 тис. прим., в т. ч. іноземними мовами 20 тис. прим.) бібліотеки Карадазького природного заповідника заснованої у 1914 році. Тут зберігається особиста бібліотека доктора медицини, приватдоцента Імператорського Московського університету, засновника Карадазької біологічної станції Терентія Івановича В’яземського. У книгозбірні заповідника знаходиться близько 40 тис. книг з колекції Т. І. В’яземського. В Україні це була одна з небагатьох найбільших колекцій. Постановою Кабінету Міністрів України № 1709 від 19.12.2001 р. фонд стародрукованих видань XVII-XIX ст. бібліотеки заповідника включено до переліку наукових об'єктів, які є національним надбанням України.

Найповніший опис складу бібліотеки В’яземського міститься у статті першого директора Карадазької наукової станції А. Ф. Слудського: «Получить вполне ясное представление о тех богатствах, которые заключает в себе эта библиотека, не представляется в настоящее время возможным, так как каталог ее далеко не закончен, а недостаточные размеры помещения не позволяют привести ее в порядок, пригодный для пользования. Мне думается что она заключает в себе до 30−50 тыс. томов, причем главную ценность составляют полные серии изданий различных ученых обществ и академий, как иностранных, так и русских. Чтобы не быть голословным, приведу несколько случайных примеров имеющихся в этой библиотеке изданий: Archives des sciences physiques et naturelles (Geneve); Annales des sciences naturelles (оба отдела — ботанический и зоологический по 160 томов каждый); Histoire et Memoires de l’Akademie Francaise (с 1666 г.); Sitzungsberichte der mathematisch-naturwissenschaftlichen. Klasse der K. K. Akademie der Wissenschaften, (Wien), Beruhte der Deutschen chemischen Gesellschaft. Monattsschrift & Sitzungsberichte der K. Preusskhen Academie der Wissenschaften, (Berlin). Nova acta Akademiae Caesareae LeopoldinoCarolinae Germanicae Naturae Curiosorum (1757−1898). Philosophical Transactions of the Royal Society of London (c 1660 г. — первого года издания). Proceedings of the Royal Society of London. Бюллетени, мемуары и записки Императорской академии наук. Bulletin de la Sociйtй impйriale des naturalistes de Moscou (с первого номера без пропусков)³.

Доповнюючи опис книжкової колекції, слід зазначити, що в ній широко представлені словникові та довідкові видання, щорічники, доповіді, звіти різних наукових товариств Німеччини, Росії, Франції, Швейцарії. Досить повно представлені російські та іноземні журнали, зокрема: Revue scientifique (Paris, 1877−1901), Die Natur (Halle), унікальний Le Journal des Savants (Amsterdam, 1684−1722), Insect-life (Washington) та інші. В’яземський зібрав солідну колекцію описів наукових експедицій і подорожей: Беллінсгаузена (1819−1821), Крузенштерна (1874−1876), Кука (1785), Лепехіна (1770), Літке (1823−1824; 18 261 829) Палласа (1768−1769), Пржевальського (1883) та ін.

Упродовж десяти років співробітники бібліотеки здійснювали наукові дослідження книжкової колекції, а в 2008 р. видали «Каталог старопечатных изданий. Русские книги гражданской печати (1760−1825) библиотеки Т.И. Вяземського». У 2014 р. виповнилося 100 років Карадазькому природному заповіднику, до цієї ювілейної дати бібліотекарем В. Ю Лапченко та науковим співробітником О. В. Лапченко в російському журналі «Пространство и время» (№ 1−2, 2015), надруковано статтю з досить красномовною назвою «…Чтобы ничто, могущее увеличить духовное багатство человечества, не погибало. К 100-летию Карадагской научной станции им. Т.И. Вяземского».

У Бібліотеці Інституту біології південних морів, яка була заснована у 1871 р., зберігаються особові бібліотеки, зокрема першого директора Севастопольської біологічної станції академіка О. О. Ковалевського, засновника гідробіології академіка С. О. Зернова, доктора біологічних наук П.І. Усачова, частково фонди бібліотек А.Л. Бенінга, В. М. Рилова, Т.С. Петіпа, книги з резервних фондів Бібліотеки Академії наук Росії. Цінним є фонд журналів і видань, що продовжуються, серед них «Вестник рыбопромышленности» (1886−1903 рр.); «Известия Академии наук» з 1894 р., матеріали експедицій; повний комплект журналу Інституту «Екологія моря», зарубіжні журнали «Zoologische Jahrbucher» з 1886 р., «Journal of experimental zoology» (з 1904 р.) та ін.⁷.

Бібліотеки м. Донецька також зберігають у фондах колекції та особові бібліотеки. Зокрема, у Бібліотеці Фізико-технічного інституту ім. О.О. Галкіна зберігається частина особової бібліотеки академіка А.Ф. Іоффе (понад 700 прим. з питань фізики твердого тіла). До складу фондів бібліотеки Донецького ботанічного саду увійшли матеріали із особових бібліотек вчених — ботаніка, д. б. н. М.М. Ілліна, д. б. н. Є.Г. Боброва, чл.-кор. АН УРСР В.П. Тарабріна та ін. Зберігається також низка цінних видань 1863−1916 рр. Який стан цих зібрань сьогодні нам невідомо. Чи втрачено ці фонди та колекції для українських читачів? Відповідь на це питання ми зможемо отримати, мабуть, нескоро.

Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського упродовж багатьох десятиліть шляхом міжнародного книгообміну забезпечувала комплектування академічних бібліотек зарубіжними періодичними та продовжуваними виданнями. Централізоване комплектування сприяло тому, що бібліотеки системи НАН України сформували фонди іноземної літератури за великі історичні періоди. Безкоштовно надсилалась іноземна література включно до 2013 р. бібліотекам Криму та Сходу України. Зокрема, бібліотека Інституту біології південних морів м. Севастополь отримувала зарубіжні періодичні та продовжувані видання з таких країн як Аргентина, Великобританія, Германія, Іспанія, Італія, Нідерланди, Польща, Словенія, Хорватія, Японія. Бібліотека Інституту прикладної математики і механіки (м. Донецьк) отримувала видання з Великобританії (2 назви), Болгарії (5 назв), Данії (1 назва), Японії (7 назв). Зі США отримували видання бібліотеки Донецького ботанічного саду (5 назв), Донецького інституту прикладної математики і механіки (2 назви), Інституту біології південних морів м. Севастополь (1 назву)⁸. Серед періодичних та продовжуваних видань особливо популярністю користувалися: «Physical Reмiew Letters», отримувала бібліотека Донецького фізико-технічного інституту ім. О. О. Галкіна, «Journal of the Mathematical Society of Japan», отримувала бібліотека Донецького ботанічного саду, «Archiv fьr Molluskenkunde», отримувала бібліотека Інституту біології південних морів м. Севастополь.

У всьому світі бібліотечні фонди розглядаються як стратегічний ресурс держави, головний ланцюг системи збереження культурного надбання нації. В Україні національна книжкова спадщина стала об'єктом системного наукового опису та ґрунтовного дослідження з 90-х років XX ст. Робота у цьому напрямі розпочалася з підготовки тритомника «Україномовна книга у фондах Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського 1798−1923»; Національна парламентська бібліотека України підготувала і видала п’ять випусків «Друкованого зведеного каталогу україномовної книги державних бібліотек та музеїв України»; Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника опублікувала дев’ять томів «Репертуару української книги, 1798−1916: матеріали до бібліографії».

На виконання державної програми відтворення документальної пам’яті України Одеською національною науковою бібліотекою ім. М. Горького надруковано каталоги: «Українська книга 1574−1923 рр. у фондах ОДНБ ім. М. Горького» (5 випусків) та «Українська періодична преса у фондах ОДНБ ім. М. Горького». Харківська державна наукова бібліотека ім. В. Г. Короленка видала покажчики «Книги українською мовою у фонді ХДНБ (1798−1923)» (5 випусків), «Українська преса у фондах ХДНБ ім. В.Г. Короленка».

Окремі бібліотеки науково-дослідних установ НАН України також видали низку покажчиків, які є вже готовими матеріалами для реєстру. Так, наприклад, бібліотека Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка завершила работу над науковою темою та видала бібліографічний покажчик «Українська книга в фондах бібліотеки Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка (1798−1923)»; бібліотека Інституту ботаніки видала «Каталог стародруків із фондів Наукової бібліотеки ім. М. Г. Холодного НАН України» (К., 2009) та «Каталог рідкої книги з фондів наукової бібліотеки Інституту ботаніки ім. М. Г. Холодного НАН України» (К., 2011).

Актуальність підготовки покажчиків про культурні цінності обумовлена й тим, що такі бібліографічні видання, які містять інформацію про бібліотечні фонди допоможуть вітчизняним бібліотекознавцям та книгознавцям, вченимісторикам, які займаються пошуками втрачених культурних цінностей, встановити причини втрат і розпорошеності історичних пам’яток, здійснити фізичну або гіпотетичну реконструкцію колись цілісних колекцій чи бібліотечних фондів. Безперечно ці бібліографічні покажчики є вагомим ресурсом для підготовки Державного реєстру національного культурного надбання, який в нинішніх умовах агресії Росії проти України мав би стати головним обліковим документом книжкових пам’яток, що зберігаються у бібліотеках України.

Як зазначає генеральний директор Національної парламентської бібліотеки України Тамара Вилегжаніна, в Україні лише в публічних бібліотеках зберігається майже 300 млн. документів, із яких близько 200 тис. є рідкісними та цінними виданнями. Загальнодержавного дослідження фізичного стану бібліотечних фондів в Україні за роки незалежності не проводилося, тому сказати, яка частина нашої документальної спадщини перебуває під загрозою знищення ми не можемо. Невідомо також яка частка книжкових пам’яток знаходиться в анексованому Криму та на окупованих територіях Донецької та Луганської областей.

У НБУВ та ЛННБ зберігається абсолютна більшість друкованої продукції та книжкових пам’яток, створених в Україні від часу появи в ній писемності. Колекції саме цих бібліотек мають стати основою Державного реєстру національного культурного надбання України. У зв’язку з цим НБУВ, починаючи з 2011 р. веде послідовну роботу з підготовки матеріалів для реєстру. Зав. відділу стародруків та рідкісних видань НБУВ (нині директор Інституту книгознавства НБУВ) Г.І. Ковальчук підготувала низку публікацій у фаховій пресі про важливість на необхідність створення реєстру¹¹. У 2014 р. на базі НБУВ було проведено цикл семінарів з питань укладання реєстру для бібліотекарів м. Києва. Методичні матеріали для роботи з виданнями, які підлягають внесенню до реєстру вміщено на сайті НБУВ.

Питанню збереження бібліотечних фондів приділяється достатньо серйозна увага, це — питання світового значення. Так Міжнародною Федерацією бібліотечних асоціацій (ІФЛА) ще в 1984 р. була ухвалена програма «Збереження та консервація», спрямована на розроблення правил зберігання та використання бібліотечних фондів. Генеральною конференцією ЮНЕСКО у 1986 р. були ухвалені «Директиви можливих міжнародних дій щодо збереження бібліотечних матеріалів», які передбачали створення в кожній країні національної програми збереження бібліотечних фондів. До речі, ЮНЕСКО час від часу нагадує країнам (останнє нагадування Україні було наприкінці 2009 р.) про необхідність створення національних реєстрів документальної пам’яті.

Такі програми створені та успішно реалізуються в США, Швеції, Франції, Канаді, Австралії, Індії, Японії інших країнах. Зокрема, активно розробляється державна програма «Память Беларуси», проект якої був розроблений робочою групою ще в 2004 р., до складу якої входили представники Міністерства культури Республіки Білорусь, Національної бібліотеки Білорусі, інших бібліотек, музеїв, архівів, що зберігають документальні пам’ятки.

В Україні також було розроблено низку законодавчих документів, серед яких найважливішим документом була міжвідомча «Програма збереження бібліотечних та архівних фондів на 2000;2005 рр», затверджена Постановою Кабінету Міністрів України в 1999 р. Згодом було розроблено та затверджено концепцію Державної цільової національно-культурної програми створення єдиної інформаційної бібліотечної системи «Бібліотека — ХХІ». Однак, суттєвих результатів у плані збереження фондів не було досягнуто, а вищезгадана програма в частині створення реєстру книжкових пам’яток не була реалізована.

Звичайно, державна реєстрація документних пам’яток — важливий захід щодо забезпечення їхнього збереження. Цю роботу необхідно зробити якнайшвидше, оскільки загроза втрати видань стосується не лише окупованих територій, а й багатьох прилеглих. А враховуючи плани Міністерства культури щодо децентралізації та переформатування бібліотек, уже сьогодні необхідно мати достовірні облікові документи на ці видання та чіткі плани щодо їх передавання-приймання в разі ліквідації бібліотек.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 р. № 1566, саме на Міністерство культури України було покладено функцію формування Державного реєстру національного культурного надбання. Проте, як зазначила ще у 2010 р. Г.І. Ковальчук 18 років триває підготовка реєстру, а віз, як кажуть, і нині там.

У 2014 р. зроблено певні кроки у цьому напрямі, зокрема, відповідно до Наказу Міністерства культури України № 919 від 30.10.2014 р. розроблено та затверджено «Положення про Експертну комісію з відбору рукописних книг, рідкісних і цінних видань з бібліотечних фондів до Державного реєстру національного культурного надбання». Наказ Міністерства культури України № 46 від 10.02.2015 р. затвердив склад експертної комісії. Уже відбулося кілька засідань комісії у ході яких розглядалися питання про координацію дій між бібліотеками України та про необхідність узагальнення інформації, отриманої від бібліотек різних систем і відомств.

Закон України «Про приєднання України до Міжнародного центру вивчення питань збереження та відновлення культурних цінностей» від 7.10.2015 р. законодавчо затвердив необхідність приєднання України на умовах, визначених Статутом Міжнародного центру вивчення питань збереження та відновлення культурних цінностей. Маємо надію, що ці документи стануть важливим підґрунтям для подальшої роботи зі створення Державного реєстру.

Крім розроблення реєстру, важливою на сьогоднішньому етапі є й наукова діяльність спрямована на розроблення інформаційних технологій розвитку і захисту національного культурного простору, дослідження регіональної специфіки Сходу і Півдня України. Вагомі напрацювання у цьому напрямі досліджень має НБУВ, яка у 2015 р. підготувала низку монографій серед яких: «Соціокультурні механізми формування ментального імунітету проти зовнішніх маніпуляцій свідомістю населення», «Розвиток соціальних мереж в контексті забезпечення суспільної безпеки», «Інформаційні технології розвитку і захисту національного культурного простору».

Фахівці бібліотеки розробляють інформаційно-аналітичну проблематику, пов’язану з актуальними подіями сучасності, зокрема ситуацією на Сході України, негативними впливами на інформаційний простір України, відстежують участь та роль бібліотек у цих процесах. У 2016 р. буде видано ґрунтовний бібліографічний покажчик «Схід і Південь України: час, простір, соціум (XVII — поч. XXI ст.): матеріали до бібліографії Сходу і Півдня України», в якому подані бібліографічні описи документів, що висвітлюють історію Півдня і Сходу України з часів їх освоєння українцями до сьогодення.

Питання захисту культурних цінностей, що знаходяться в Криму та на Сході України, широко обговорюється на різноманітних бібліотечних заходах та висвітлюється в пресі. Зокрема, 4 червня 2015 р. у Національній академії керівних кадрів культури і мистецтва відбулася міжнародна конференція «Культурні цінності Криму та Донбасу: питання переміщення, повернення, супроводу, експертизи, збереження та музефікації». Учасники конференції обговорили низку проблем пов’язаних із правовим статусом культурних цінностей на анексованих територіях, позицію України у міжнародних інституціях, надали практичні рекомендації щодо уніфікації правоустановлюючих документів та утворення єдиної електронної бази даних культурних цінностей.

Надзвичайно актуальними у цьому зв’язку є проекти, що реалізуються академічними науковими установами. В Інституті історії України завершено дві планові роботи «Втрати культурної спадщини України, XX століття» (20 072 009) та «Репрезентативність складу наукових і рухомих матеріальних пам’яток культури в мирні роки XX ст. в Україні» (2010;2013) в яких знайшли відображення і проблеми, пов’язані з втратами фондів бібліотек, зокрема, нищенням монастирських сховищ, торгівлею творами друку, знищенням тиражів видань Розстріляного відродження по бібліотеках¹⁴. На нашу думку, логічним продовженням даних тем має стати й сучасний період, пов’язаний в втратами культурної спадщини в Криту та на окупованих територіях Донецької та Луганської областей.

Тема втрат бібліотечних фондів має бути нерозривно пов’язана з проблемою бібліографічної та книгознавчої реконструкції бібліотечних фондів та колекцій, з науковими дослідженням історичних складових книжкової спадщини України. Результати таких наукових досліджень мають закласти фундамент для вироблення єдиного для українців концепту національної пам’яті, який стане основою для піднесення національної свідомості і консолідації української нації.