Буржуазный прогрес у Європі на Нове время

року міністерство освіти РФ.

Армавирский Православно — Соціальний институт.

РЕФЕРАТ По предмета: «История».

На тему: «Буржуазний прогрес у Європі на Нове время».

Выполнила:

Студентка групи П-101.

Дробот Олена Владимировна.

Очна форма обучения.

Проверил:

Федотенков Е.С.

р. Армавир

2001 г.

ПЛАН.

I. Вступ. Поняття Нового времени.

II. 1. Європа в початку Нового времени.

2. Умови до появи капіталізму у Європі регионы.

загальноєвропейського взаимодействия.

3. Поява мануфактури і фермерських хозяйств.

4. Капіталізм і модернизация.

5. Англійська модель розвитку капитализма.

5.1. Аграрна революция.

5.2. Промисловість в ХVIII в.

5.3. Промисловий переворот.

6. Російський шлях модернизации.

6.1. Перехід до Новому времени.

6.2. Реформи ХVIII века.

6.3. ХIХ в. — промисловий переворот в России.

6.4. Особливості економічного розвитку Росії. III. Укладання. Значення промислового переворота.

I. Запровадження. Поняття Нового времени.

Поняття «Нова історія» з’явилося Європейської науці в ХV — ХVI ст., за доби Відродження (Ренесансу). Гуманісти на той час стали підрозділяти історію на 3 епохи: давню, середню і. Наступ «Нової епохи» вони пов’язували з недостатнім розвитком світської, тобто. не церковної ідеології, науку й культури, з боротьбою під час визволення чоловіки й суспільства диктату католицькій Церкві, з відродженням культу античности.

У західноєвропейської історичної науки розподіл історії на давню (до падіння 476 р. Західної Римська імперія), середньовічну (до падіння 1453 р. Візантійської імперії - Другого Риму) і (сучасну) є традиційним й тепло зберігається по наш час. в Новий час нерозривно пов’язують із твердженням «буржуазним індустріальним прогрессом».

Останнім часом чимало істориків схиляються до думки, що не можна искуственно відривати від буржуазної цивілізації такі явища, як великі географічні відкриття, реформація і гуманізм, наукова революція, які дали поштовх зародженню буржуазії. Тому доцільніше кордоном середньовіччя і нової доби вважати кінець ХV — початок ХVI в.: раніше час, коли капіталізм лише зароджувався існував як одного з укладів жизни.

Епоха первинного накопичення капіталу, зародження та розвитку мануфактурного виробництва знаменували наступ нової доби. Європа стає центром розвитку людства, формування нових політичних інститутів, осередком нової ідеології й культуры.

Отже, в Новий час — це епоха, заложившая основи сучасної цивілізації, у якій зараз живем.

Рішучий розрив зі середньовіччям і пануючими феодальними порядками знаменували буржуазні Революції Голандии (кінець ХVI століття) й у Англії (середина ХVII в), прервавшие ці країни з часом у передові європейські державы.

Перехід від феодалізму до капіталізму займає значну історичну епоху, яку можна назвати перехідною, протягом ХVIIХVIII століть закладалися передумови трансформації традиційної середньовічної (аграрної) цивілізації в індустріальну эру.

II. 1. Європа на початку Нового времени.

Визначити кордон що відмежовує одну епоху одної важко. Для багатьох істориків кордоном середньовіччя і Нового часу є англійська буржуазна революція 1640 р., під час якої був зруйнована стара політична система і відкрився вільний шлях до розвитку капіталізму. Але захід середньовіччя почався набагато швидше — з ХV в. Не випадково цей час називають епохою великого прориву. ХV в. став переломній епохою у відносинах іншими цивілізаціями. Тривалий час аграрний Захід жив щодо замкнуто, зв’язки й з Сходом і Росія обмежувалися в основному торговлей.

У ХV столітті ситуація цілком змінилася: Європа початку стрімко розвиватися. Розквіт торгівлі викликав гостру потребу в дорогоцінних каменях. Купців і мандрівників приваблювали розповіді про незліченних багатства і дива Сходу. Європейські мореплавці на той час вже нагромадили досить великий досвід у навігації, тому тривалі важкі експедиції стали цілком можливі. Географічні відкриття розсунули кордону західної цивілізації, розширили кругозір європейця. Стрімко ростучі наукові знання ламали звичну картину світу. Торгові шляху тепер пролягли через океани, пов’язував між собою континенти. Так, завдяки Великим географічним відкриттям було створено підстави формування глобальної цивилизации.

У ХV в. стали закладатися основи буржуазного виробництва, з’явився новий тип, представлений ділком, підприємцем. Цю епоху історики називають етапом початку новому часу, чи раннім новим часом, оскільки вже тоді закладалися засади сучасної західноєвропейської цивілізації. Кардинальні реформені зміни охопили всі сфери західноєвропейської цивілізації. Іншим стала сама темп її життя: патріархальна середньовічна повільність стала відступати до минулого. Торгівля зв’язала тепер цілі континенти. Змістилися торгові центри: Середземне море стало втрачати колишнє значення, поступаючись місцем Голландії, та — Англії. Нові ринки збуту дали потужної поштовх розвитку в промисловості й торгівлі, а кінцевому підсумку — складанню капіталістичних отношений.

Притік золота викликав революцію цін. Ускладнилася фінансову систему і банківську справу. У ХV в. виникають перші торгові біржі (Венеція, Флоренція), а ХVIII в. кожен торговий місто мав свою біржу. У ХVI в. їм почали будувати спеціальні будинку: у Лондоні - в 1554 р., в Гамбурзі - в 1558 р., у Парижі - в 1563 р., гда відбувалися торгові й грошові угоди. Вже з ХVI в. у Європі існували як приватні, а й державні банки, виниклі спочатку у Генуї і Барселоні. У 10-му VII в. створюються Амстердамський і Англійський госбанки.

Держбанки давали великі кредити купцям, промисловцям, підприємцям, інших держав під великий відсоток. На початку ХVII в. виникають акціонерні компанії, у Англії й Нідерландах. Усе це сприяло й сприяло надалі буржуазному прогрессу.

2. Умови до появи капіталізму в Европе.

Чому буржуазні відносини самозародились саме у Європі? Адже у інших країнах були змогу появи капіталізму, наприклад, в Китаї і особливо у Японії. І хоча сьогодні наука доки дала вичерпних відповіді опікується цими питаннями, ж таки можна виділити деякі особливі риси західноєвропейського варіанта цивілізаційного развития.

По-перше, Західна Європа була прямий спадкоємицею греко-римського світу, світу з незвичайно високим для давнини рівнем розвитку товарногрошових відносин, з правом на нерегламентированную власність, з орієнтацією активне творчу личность.

По-друге, становлення капіталізму було практично неможливо без міських комунальних рухів. У місті, який відвойовував самоврядування і самостійність від структурі державної влади формувалася прошарок людей (третє стан), що володіє вільними капіталами, що й дала життя майбутньої буржуазии.

По-третє, оформлення активних, котрі намагаються відстояти своїх прав станів змусило держава вдатися до співробітництво із нею. Можливості тиску на суспільство, на економічні процеси, природно, залишалися (і використовувалися), та все ж були ограничены.

І, насамкінець, була важлива й позиція церкви стосовно економічним питань, і комерції. Але вже з ХIII в. вона пом’якшує свої доктрини щодо тих занять, що вважалися «нечистими». Засуджуючи лихварство, церква не засуджувала векселі, застави, капіталовкладення. Це вело до того що, що торгівля у свідомості поступово отримала «права громадянства», а після Ренесансу і Реформації (епохи Відродження) стала вважатися дуже гідним занятием.

Регіони загальноєвропейського взаимодействия.

Західна Європа — це цивілізація серед країн світу, у якій зародилися, набули сили, зміцніли і наприкінці кінців, перемогли нові буржуазні відносини, тобто. стався формаційний зрушення від феодалізму до капитализму.

Вперше буржуазні відносини з’явилися торік у великих торгових містах Італії (як-от Флоренція, Генуя), ще наприкінці ХIV в., але потім там стався соціально-економічний регрес, тобто. рух тому, зміна до худшему.

У ХV-ХVI ст. буржуазні відносини поширилися у багатьох країнах Західної Європи. Починаючи з Голандии та Англії вони перейшли у Флоренцию, потім у Іспанію, Португалію, Німеччину. З часом цей процес охопив більшу частину світу, але «втягування» до нього було вже за умов разраставшейся европейзации світу створення та зміцнення зв’язків і економічної залежності друг від друга.

У економічному плані Європі чітко виділяються 4 регіону, кожен із них в специфічному суспільно-економічному положении. в рамках системи загальноєвропейського взаимодействия:

1) регіон, у якому панував раннекапиталистический уклад, найповніше який виявляв суть власне мануфактурної фази громадського виробництва (Англія, Голландия);

2) регіон, де цей фаза громадського виробництва втілювалася лише укладі, останньому підлеглим в пануючій феодальної структурі виробництва (Франція, Швеція, ряд регіонів Германии);

3) регіон, у якому ХVII в. відзначався соціально-економічний регрес проти ХVI в. (Іспанія, Португалія, Сівши. Італія, Юго-Западная.

Германия);

4) регіон, у якому укріплювалися кріпосницькі відносини (Чехия,.

Угорщина, Польща, Прибалтику, Россия).

Економіка Західної Європи ХVI-ХVIII ст. носила переважно аграрний характер. Сільське господарство було того сферою матеріального виробництва, де традиції попереднього періоду (середньовіччя) були найбільш устойчивыми.

Панував, а ручна праця. І тлі цього з’являється й зростає капіталізм. Накопичуються соціальні чинники буржуазного розвитку — класова і також фахова розшарування у суспільстві, зближення торгової і підприємницької буржуазії, зростання третього сословия.

Для представників поднимающегося класу буржуазії були характерними сміливість, енергія, підприємливість, напористість, вміння на ризик. Недарма епоха ХVI-ХVIII ст. — цей час великих авантюристів. Буржуазія егоїстична і розважлива. Прибуток, нажива — головні стимули її деятельности.

3. Поява мануфактур.

Становлення сучасної цивілізації була досить складним; і тривалим процесом, який зазнав з розвитком різні перетворення. Це тривалий історичний період — приблизно від ХV в. і з час, причому у деяких країнах цей час ще не завершен.

Процес модернізації, тобто. перехід від феодалізму до капіталізму проходить різні фази розвитку: раннеиндустриальную (ХIV-ХV ст.), среднеиндустриальную (ХVI-ХVIII ст.), позднеиндустриальную (ХIХ в.) і постіндустріальну (ХХ в.).

На раннеиндустриальной стадії розвитку буржуазії відбувається тривале поступове становлення нових громадських інститутів власності та елементів буржуазної формації, йде накопичення початкового капіталу, з’являються мануфактури (ручне виробництво) — перші ознаки капитализма.

Центром розвитку буржуазних відносин були міста. Там складалася нова прошарок людей (третє стан), яка полягає у основному з купців, лихварів і цехових майстрів. Усі вони мали капіталами, самий найкоротший шлях придбання яких відкривався через торговолихварські операції. Ці капітали не ховались у скринях, а вкладали у виробництво. Причому, у виробництві нових типів, більш ефективне, дає високу прибыль.

У цю епоху змінюють ремісничому цеху стала приходити мануфактура. Мануфактура — це велике капіталістичне підприємство, яке засноване на відміну від цеху на внутрішньому поділі праці та найманої силі. Обслуговувались мануфактури з допомогою найманої робочої сили в; головним у стояв підприємець, володіє капіталом, засобами виробництва. Мануфактури, первинні форми капіталістичного підприємства з’являються вже в ХIV-ХV в.в.

Існувало дві форми мануфактури: централізована (купець чи підприємець сам створював майстерню, верф чи шахту, сам набував сировину, матеріали, устаткування) й більш поширена — розсіяна мануфактура (підприємець роздавав сировину надомникамремісникам і мала від нього готовий товар чи полуфабрикат).

Виникнення мануфактури означало значний підйом продуктивних сил суспільства. Її технічної основою ще служило застосування тієї ж знарядь праці і, що у ремісничому производстве.

Пізніше, у мануфактурах починають застосовуватися більш-менш складні за тими часів технічні устрою від використання енергії води та вітру. Наведені в рух водоналивным колесом вали, шестерінки, зубчатки, жорна та інших. застосовувалися в мукомольном і круподерном справі, для вичинки папери, в лесопилении, під час виробництва пороху, для витягування дроту, різання заліза, приведення в рух молота і т.п.

У мануфактурную епоху відбуваються глибокі зрушення у економічній життя суспільства, катастрофічна ламка старого господарського побуту, старої картини мира.

Основною перевагою Сендеги мануфактури було те, що була великим виробництвом і які створювала змогу вузької спеціальності трудових операцій на результаті технічного поділу праці. Це допомагало збільшувати випускати продукцію найманими робітниками у кілька разів порівняно з ремісничої майстерні, де всі операції виконувалися переважно одним мастером.

Але що винайшли машини, капіталістичне виробництво була приречена залишатися лише укладом у системі феодальної экономики.

Фермерські хозяйства.

У буржуазні відносини значно повільніше, ніж місто, втягувалися і село — головна опора феодалізму. Там утворювалися фермерські господарства, з найманим працею селян, котрих позбавили своєї землі на результаті перетворень, тобто. які перестали бути селянами у сенсі цього слова. Цей процес відбувається розселянювання йшов через різні проміжні форми, зазвичай, через перехід на оренду, що означає скасування фіксованих платежів і на спадкове тримання земли.

У селі у ролі підприємців могли виступати багаті селяни, купці чи іноді самі феодали. Так, наприклад, в Англії, гда йшов процес про огораживаний, тобто. насильницького сгона селян з землі із єдиною метою перетворення їх у пасовище для овець, шерсть які говорилось в продажу.

Від швидкості проникнення буржуазних взаємин у село, набагато консервативнішу, ніж місто, але виробляла основну частину продукції, залежали темпи розвитку капіталізму. Найшвидше цей процес тривав в Англії й Північних Нідерландах, де бурхливий розквіт мануфактури припала на обуржуазированием деревни.

У Великобританії та у ХVI-ХVII ст. відбувалася інтенсивна буржуазна перебудова сільського господарства; затверджувалася велика капіталістична оренда за збереження дворянській земельної власності лендлордов (поміщиків). У цих країнах це вже спостерігалося введення у практику нових типів сільськогосподарських знарядь праці і (легкий плуг, борона, сівалка, молотарка і др.).

Буржуазний прогрес сільського господарства забезпечував сировинні ресурси і приплив робочої сили промисловість, т.к. селяни, позбувшись землі і знайшовши роботи у селі, ішли у город.

Розвиток капіталізму супроводжувалося технічним прогресом, руйнацією традиційних корпоративних зв’язків, складанням єдиних ринків — національних інтересів та общеевропейского.

У цю епоху з’явився новий «герой часу», заповзятливий, енергійна людина, здатний витримати конкуренцію, створити капітал в буквальному значенні з ничего.

АЛЕ в ХVI-ХVII ст. навіть у тих країнах, де успішно розвивалися буржуазні відносини, новий уклад все-таки існував в «контексті» феодальних відносин, ще чимало сильних і бажаючих поступатися добровільно своє место.

База капіталізму було досить слабкої, тому залишалися змогу руху назад, що й відбулося у низці країн Європи. У тому числі виявилися Італія, Іспанія, Португалія, Германия.

4. Капіталізм і модернизация.

У в Новий час початку формуватися індустріальна цивілізація, побудована на принципово інших засадах, ніж попередня їй традиційна. Руйнування устоїв традиційної цивілізації одержало назву модернізація складного тривалого процесу, який усе аспекти життя нашого суспільства та забезпечує перехід від традиційного суспільства до сучасного, від аграрного до індустріального. У цьому сенсі ХVII і ХVIII століття стали свого роду перехідною епохою, що підготувала Західної Європи до вступу до індустріальну эру.

Модернізація включає в себя:

— урбанізацію — небувалий зростання міст; місто вперше у історії отримав економічне переважання, відсуваючи другого план деревню;

— індустріалізацію — постійно дедалі більше використання машин виробництві, початок якому поклав промисловий переворот в.

Англії під другої половини ХVIII века.;

— демократизацію політичних структур, закладывающую передумови становлення громадянського суспільства і правової государства;

— секуляризація — звільнення духовної та соціальній життя тяжіння церкви, змирщення свідомості, розвиток атеїзму, твердження свободомыслия;

— наукову революцію, выражавшуюся з епохами, зростанні знання природі й обществе.

Всі ці процеси, нерозривно пов’язані друг з одним, змінювали образ людини, його систему цінностей і ставлення до своєму місці і у життя. У системою вартостей європейської цивілізації нової доби першому плані висувалася активна, творча, перетворююча діяльність человека.

Принципово іншим стає ставлення до структурі державної влади: ана позбавляється у власних очах людей Божественної санкції, її сприймають раціонально, неї судять за результатами дій тих, які перебувають у глави держави. Невипадково епоха модернізації - це епоха революцій, свідомих спроб силою переоблаштувати мир.

Звісно, в повному обсязі процеси, пов’язані з модернізацією, виявили себе відразу й повному обсязі. У ХVII і особливо у ХVIII в. у загниваючій західній Європі росли міста, але сільському господарстві не поступалося своїх провідних позицій в економіці, у ньому була зайнято велику частину населення. У аграрному секторі довго зберігалася технічна відсталість і його дрібне производство.

У другій половині ХVII в. почали використовуватися перші машини, але економіка загалом була индустриализована.

Збільшилася роль винаходів, але розпорядження про постійне вдосконалення виробництва ще перетворилася на провідний принцип. І все-таки те що у цю епоху зміни підривали основи традиціоналізму, а ХIХ в. його катастрофа в передових країнах Західної Європи стало цілком очевидным.

Історія досі підтверджує, що затвердження капіталізму та інформаційний процес модернізації нерозривно взаємозв'язані й хіба що підживлюють друг друга. Капіталізм ще разу я не побудували на традиційному суспільстві. Ні контексті жодна країна окремо не змогла стати на найщирішому сенсі модернізованої, минаючи капіталізм. І це природно: капіталізм орієнтовано постійні новації, на вільну ініціативу. І це сенсі капіталізм суперечить самому духу традиционализма.

Майбутнє тій чи іншій країни залежало, передусім, від цього, наскільки активно вона вливалася у процес модернізації, наскільки швидким темпом йшло у ній становлення капіталізму. Звідси відбувалося перерозподіл наснаги в реалізації у світі загалом і усередині західноєвропейської цивілізації. Капіталізм та модернізацію провели ще більше чітку, ніж колись, розмежувальну лінію між Заходом та Сходом. У цю епоху остаточно визначилося перевага Заходу над колись могутнім соперником.

Усередині західноєвропейської цивілізації намітилися різні градації, які розділили її погляду успіхів у розвитку капіталізму і шляхом модернізації на центр і периферию.

На рівень передових країн вийшли Голландія, Англія, Франція, де склалися сприятливі або відносно сприятливі умови для розриву з традиціоналізмом. Німеччина, Іспанія, Італія, Скандинавський регіон витіснені на периферію. Але країни, які стосуються центру, розвивалися асинхронно, неоднаково. Досягнуте першість важко було утримати, бо нова епоха вимагала постійних новацій, гнучкості політичні й економічні структур.

5. Англійська модель розвитку капитализма.

Серед трьох передових країн Західної Європи класичний варіант затвердження буржуазних відносин здійснювався в Англії. Англійська модель розвитку капіталізму була найбільш швидкої, самої повної та, мабуть, найбільш жорстокої. Важливу роль тут зіграло роль те, що полем діяльності англійського капіталізму цей був місто, а й село. У країнах саме село — основний оплот феодалізму і традиціоналізму — стримувала перехід до нового. У Великобританії саме у селі концентрувалася база для найважливішої в ХVI-ХVII в. відросли промисловості - сукноделия. Це була унікальною ситуацією, яка надала свої плоды.

По-перше, феодали, реалізуючи своїх прав на грішну землю і зганяючи з неї держателей-крестьян, створювали армію людей, яким залишалося одно-стать вільнонайманими робітниками. Це забезпечувало найважливіша умова у розвиток капіталізму. Цьому процесу сприяли і закони уряду, що отримали назву «кривавих». Волоцюг і жебраків чекали суворі покарання; збанкрутілих селян був у примусовому порядку відправляти на підприємства, робочого дня у яких тривав 14−16 годин на добу. На середину ХVIII в. в Англії клас селянства, як дрібних виробників исчез.

По-друге, частина дворянства Англії обуржуазивается і активна входить у підприємницьку діяльність, створюючи овцеводческие ферми. Вони стають пайовиками торгових компаній, будують мануфактури, переходять до використання у своїх маєтках найманої праці. Дворянство бере активну що у заморській торгівлі та у створенні колоніальних поселень і в Америці й у Индии.

І саме нове дворянство зіграє найактивнішу та ведучу роль англійської буржуазної революції середини ХVII в. (1640 р.). завдяки цієї революції державної структури вже у другій половині ХVII в. була кардинально перебудована у сфері нової економіки. Проте й до революції англійські королі заохочували промисловість і світову торгівлю, та їх дії який завжди були послідовні й багато чого залежало від особистості монарха.

5.1. Аграрна революция.

На початку ХVIII століття європейська економіка, попри певне буржуазні перетворення, досі носила аграрний характер. В усіх життєвих західно-європейських країнах, крім Голландії, приблизно 80% населення були задіяні у сільському хозяйстве.

У ХVI-ХVIII ст. для Європи була властива дуже низька врожайність зернових. У Європі регулярно спалахують епідемії і голод через поганих урожаїв і тяжких податків, постійно возраставших у зв’язку з безперервними войнами.

Так, Франція пережила в ХVI в. — 13 голодних років, в ХVII — 11 років, в ХVIII -16, беручи до уваги локальних голодувань. Це був загальнонаціональні бедствия.

У Венеції в ХVII в. дуже багато жебраків вмирало безпосередньо в площадях.

Голод 1696−1697 р. у Фінляндії слід розглядати, як саме моторошне подія європейській історії, тоді зникла 1/3 її населения.

Всі ці події поряд з іншими підвели впритул до реконструкції сільського производства.

У ХVIII столітті в сільськогосподарському виробництві Західної Європи так значних змін, що історики називають їх аграрної революцією, чи переворот.

Переворот був у перехід до інтенсивному землеробства, тобто. заміні двох й трьох повних сівозмін многопольными (травосеяние, плодосмены); раціоналізації сільського господарства (використання різних видів добрив, дренаж і вапнування грунтів та т.д.); впровадження техніки в сільському господарстві. При двох і трех-полье Ѕ чи 1/3 орної землі залишалася під пором (не засеивалась) з метою відновлення родючості грунту. Щоб збільшити обсяги виробництва почали застосовувати такі сівозміни, у яких земля не залишалася під паром.

Так званий норфолкский сівозміну у різних варіантах практикувався англійськими фермерами (пшениця, турнепс, ячмінь, конюшину). У в зв’язку зі великими географічними відкриттями було освоєно низку інших польових і городніх культур: гарбуз, соняшник, тютюн, помідори і др.

Секрет нових сівозмін у тому, що зернові чергували з цими культурами, які збагачували грунт азотом, такою необхідною для її родючості: горохом, квасолею, конюшиною, ріпою. Культури чергували в певної последовательности.

Застосування многопольной системи було досить вигідно: розширювалися посівні площі з допомогою скорочення пара, отже, збільшувався обсяг сільгосппродукції. У ХVIII в. в сельхозпрактику Європи впроваджуються нові культури: гречка, кукурудзу й картопля. Ці високоврожайні культури стали найважливішими продуктами харчування для найбідніших верств населения.

У ХVIII в. у західній Європі тривав криза розкладання феодальних земельних відносин. Позначилися два варіанта капіталістичного розвитку деревни.

Перший варіант у «класичному вигляді виявився у Англії. Через війну огораживаний ХV-ХVII ст. англійське селянство втратило землі, яка зосередилася до рук великих помещиков-лендлордов. Лендлорди здавали в оренду великим капіталістичним фермерам, останні використовували працю найманих робітників — сільських наймитів. Інакше кажучи. Капіталізм в Англії розвивався через велике фермерське хозяйство.

Другий варіант розвитку капіталізму сільському господарстві характеризувався тим, що дрібне селянське господарство не зникло, як і Англії, воно перетворився на капіталістичне. Тут капіталізм виростав з урахуванням дрібного селянського землеробства, внаслідок соціальноекономічної дифферентации (поділ деякі різнорідні елементи). Відбувалася поляризація села: однією полюсі концентрувалася заможна селянська верхівка, що вів господарство по капиталистически, з допомогою найманої робочої сили й технічних коштів виробництва, іншою полюсі - малоземельні і безземельні селяни, які могли прогодуватися з його дільниці і змушені були найматися працювати як наймитів. Цього варіанта розвитку капіталізму сільському господарстві уражає більшу частину території Центрально-Східної Європи ХVIII в. (Німеччина, Фінляндія, Италия).

5.2. Промисловість в ХVIII веке.

Образ промисловості, у ХVIII в. визначала мануфактура, хоча паралельно існували міське середньовічне ремесло і сільські промисли. Найпоширенішою формою мануфактури в ХVII в. була розсіяна мануфактура.

Розсіяна мануфактура — це таке спосіб організації виробництва, коли мануфактурист — власник капіталів — роздає сировину для послідовної переробки сільським ремісникам. Працівниками розсіяною мануфактури ставали сільські бідняки, які мали якуто власність: дім" і крихітна ділянка землі, але з могли забезпечити власну сім'ю і себе й тому шукали додаткові джерела існування. Отримавши сировину, наприклад, шерсть-сырец, працівник переробляв їх у пряжу. Пряжу забирав мануфактурист і віддавав в переробку іншому працівникові, який перетворював пряжу у тканину і т.д.

Мануфактурист об'єднував працівників різних спеціальностей (часальщиков вовни, прядильників, ткачів, фарбарів), отримував у результаті готовий продукт на продаж на рынке.

Розсіяна мануфактура «завоювала» багато галузей: вовняну, бавовняну, лляну. Виробництво предметів повсякденного побуту: ножів, гудзиків, гребенів, взуття, рукавичок тощо. — зосереджена також в розсіяною мануфактуре.

З усіх країн Європи найбільших успіхів мануфактурне виробництво припав на Англії, Німеччини, Франції. Найбільш відсталим в промисловому відношенні регіоном в ХVIII в. була Південно-Східна Європа, перебував під гнітом Османської империи.

5.3. Промисловий переворот.

Оскільки мануфактура грунтувалася на ручному праці, чи до середині ХVIII в. досягнути краю своїх і потенції ручної праці себе вичерпали. З 1960;х років ХVIII в. починається революційна перебудова промышленности.

Батьківщиною промислового перевороту стала Англія. У 60-ті роки тут відкрилася тривала смуга винаходів і широкого впровадження у виробництво технічних удосконалень і машин. Потік винаходів була такою потужним, що захоплені сучасники назвали які відбуваються з їхньої очах процеси «промислової революцией».

Перші винаходи з’явилися торік у шелкопрядной промисловості. У 1765 р. ремісник Джеймс Харгрівс створив механічну прядку, яка витиснула веретено, т.к. у її допомоги одночасно можна було прясти кілька ниток. Це винахід поклало початок промисловому перевороту, оскільки стало котра першою історії всього людства знаряддям праці, який замінив працю людських рук. Збільшилася продуктивності праці прядильника. Ця прядка, наведена в рух рукою, забезпечувала перехід від ручний до машинної работе.

Винахідником ж справжньої прядильної машини вважається Річард Аркрайт, т.к. його механічна прядка наводилася в рух не рукою, а водяникам двигуном. Аркрайт був і винахідником і фабрикантом одночасно. У 1771 р. він побудував річці Деруэнт першу фабрику (сучасники називали фабрики мельницами).

У 1785 р. Э. Картрайт створив механічний ткацький верстат. Поступово удосконалюючи його, він зумів створити машину, придатну для вичинки самих різних тканин. 20 таких машин було встановлено на маленькій фабриці в Донкастері: «Ткацьку млин» наводили в рух з допомогою кінної тяги.

Зростання і процвітання бавовняних промисловості гальмувало одна обставина. Основним джерелом енергії для фабрик був водяний двигун, працюючий на силі річкового потоку. Фабрики доводилося будувати лише поблизу рек.

У 60-ые роки ХVIII в. молодий шотландець Джеймс Уатт, виготовлювач наукового устаткування Університету м. Гладко, зайнявся вивченням енергії пара. Парові машини існували і по Уатта, але недосконалі і дорогі. Джеймс Уатт працював над удосконаленням парового двигуна більш 20-ти років. І на 1784 року він запатентував паровий машину, яка є родоначальницею сучасних парових двигунів. Машина Уатта була ефективна і універсальна й вважається найвидатнішою сьогодні технічним винаходом промислової революції. Вперше за історію людство одержало генератор небаченої сили. Він годився для будь-якій галузі промисловості. На його основі вже можна було винаходити будь-які машини та пристосування, які полегшують працю чоловіки й що б производительность.

Підприємці швидко оцінили винахід Уатта. Як писала одна сучасник «…у Лондоні, Манчестері і Бірмінгемі люди прямо-таки одержимі „млинами“, які приводилися в рух паром».

З кожним роком число технічних винаходів наростало. Як у технічної промисловості механічна прядка дала поштовх появі механічного ткацького верстата, і у інших галузях машина, що замінила одну ручну операцію, викликала ланцюгову реакцію винаходів для технологічного цикла.

Про достатку технічних винаходів свідчать такі цифри: за першу половину ХVIII в. в Англії робилося 199 патентів на винаходи, тобто. приблизно на 4 патенти рік. На роки промислового перевороту лише одне десятиліття (1781−1790 р.) узяли 451 патент, тобто. 45 патентів у год.

Промисловий переворот в Англії завершився середині ХIХ в. До того часу усі галузі промисловості ми там були механизированы.

Після Англією на шлях промислового перевороту стали країни Заходу: Франція, Німеччина, Австрія, Італія й інші, де промислова революція постала на початку ХIХ в., у якому техніка зробила небачений крок вперед.

Почавши з найпростіших пристроїв вона застигла влади над пором, газом, електрикою, подарувала нам пароплави, локомотиви, телеграф, телефон, електроосвітлення, гальванопластику, динаміт й багато іншого. Їй дивом удалося перевернути весь спосіб життя і побуту людей.

У Європі розгорнулася промреволюция, тобто. переворот у сфері технологій і організації виробництва, який сприяв переходу від ручної праці до машинної техніки і від мануфактури до фабрики, формуванню нових класів суспільства: буржуазії і пролетаріату і нового укладу жизни.

6. Російський шлях модернизации.

6.1. Перехід до Новому времени.

Починаючи з ХVI в. Західна Європа вступив у епоху формування індустріальних цивілізацій. Осередком промислової революції було лише невеличка група країн Англія, Нідерланди. Проте її імпульси, поширювалися попри всі більше країн, досягли й Росії, дуже своєрідно відбившись у її історичному розвитку, багато в чому обумовлюючи зміни соціально-політичної, економічної і приклад духовної життя суспільства на відповідно до вимог часу. На зміну середньовіччя йшов новий період російської історії. Від другої половини ХVII в. правлячі кола Росії намагаються стати на шлях перетворення страны.

У Росії її, як і сільське господарство, і у промисловості продовжували панувати та розвиватися феодально-крепостнические відносини. Це була основна тенденція соціально-економічного розвитку країни у ХVII в. і проявилася насамперед у завершення процесу оформлення кріпацтва. Кріпацтво стримувало зростання міського населення і ще розвитку міст. Проте модернізація торкнулася економічну сферу. У російської промисловості з’явилися нові елементи, капіталістичні по суті - мануфактури. Однак за умов російської дійсності вони набувають кріпосницький характер, використовуючи працю не найманих робітників, а кріпаків людей. У результаті російська мануфактура придбала і інших особливостей: виникала з ініціативи держави, належала переважно іноземцям і, зазвичай, на замовлення, не надаючи істотно в розвитку внутрішнього рынка.

Розпочатий процес становлення всеросійського ринку грунтувався не на мануфактурному виробництві, як і Західної Європи, але в малому товарному, був породженням централізації, а чи не буржуазного розвитку, політичних, а не економічних факторов.

Поступово у суспільстві визрівали нові тенденції, знаменовавшие перехід від середньовіччя до нового часу. Історія Росії розвивалася самобутньо, відчуваючи вплив своє географічне становища, як восточно-азиатской, і західно-європейської цивілізації. Росія вступала в ХVIII век.

6.2. Реформи ХVIII века.

Весь ХVIII століття пройшов під знаком петровських реформ, поставивши темп подальшого розвитку країни, значно зміцнили її військово-економічний потенціал та громадянської позиції поставляють на світовий арені. Важко назвати іншу країну, яка зуміла б зробити такий швидкий ривок з відсталою, архаїчної Московії в могутню Російську імперію, міцно й казки надовго що постала біля керма європейської политики.

Для прискорення темпів свого економічного розвитку Росії були потрібні міцні торгові й культурні зв’язки й з більш передовими європейськими державами. І тому треба було забезпечити Росії виходу балтійському узбережжю, але досягти цього можна було, лише сильну тоді Європі військово-морську державу --Швецію. Для успішного вирішення цього завдання треба було створити регулярну армію і флот, подбати з приводу створення промислової бази й вдосконаленні системи управління країною. Усе, це сою чергу вимагало розвитку, поширення технічних і гуманітарного знання, змін — у духовної життя російського суспільства і народному быту.

Отже, обстановка війни наклала свій відбиток, і утримання, і перебіг реформаційних процессов.

Заради пошуки коштів на будівництво промислових підприємств, забезпечення потреб армії й флоту у Росії було набагато урізаний внутрішній ринок та обмежено заняття зовнішньої торгівлею, як приватних осіб, так компаній. Усі види приватного підприємництва були поставлені під суворий контроль государства.

Зростання промислового виробництва йшов рука разом обмеженням вільного підприємництва, що підривало паростки нових капіталістичних взаємин у країни й вливало нові життєві сили у крепостническую систему господарювання, чому як і чимало сприяли деякі укази Петра I.

При Петра I країни сталися колосальні зміни. У 10-му раз збільшилася кількість промислових підприємств (було 30, стало 300) при ще більше вражаючому зростанні масштабів виробництва. У випуску металу Росія вийшла 1-е у світі. За підсумками промислового зростання були створено найбільший у Європі регул-ная армія сильна флот, що дозволило пробитися на море, розширити державні кордони і поширити свій впливом геть ряд інших країн. Зріс міжнародний авторитет Росії, багато держав Західної Європи стали домагатися приятельського розташування могутній Російської империи.

Гідною продовжувачкою справ Петра I стала Катерина ІІ Велика. Понад т. е. Вона остаточно усунула негативні наслідки його преосвітньої діяльності, які перешкоджали розширенню західного способу життя в Російському суспільстві, сприяла ще більшого зміцненню міжнародних позицій Росії, значно розширивши її територіальні пределы.

Катерина ІІ залишила держава значно кращому стані, ніж отримала. Чисельність зросла з 19 до 36 млн. людина. Більше ніж вчетверо збільшилася сума госдоходов. Кількість фабрик і мануфактури зросла з 500 до 2000. Було створено банківсько системо зросло число власників. До підприємницької діяльності потягнулися як поміщики, і селяни. Т.к. в 1775 року Катериною II створили маніфест, проголосивши свободу підприємницької роботи і дозволивши селянам займатися торгівлею, кустарним промислом чи вирушати на промисли. Цей Закон сприяв становленню промислових установ і мануфактури, заснованих на виключно вольнонаемном праці. Отже, від цього часу можна говорити про створення країні стійкого ринку вільної робочої силы.

Але ХVIII століття ні для Росії часом падіння кріпацтва і обмеження самодержавної влади, тому модернізація російського суспільства залишилася незавершеною і поверхностной.

6.3. ХIХ в. — промисловий переворот в России.

На межі ХVIII-ХIХ ст. Росія перетворилася на європейську країну. Разом про те у неї пов’язане міцними нитками з Азією як оскільки значної частини імперії розташовувалася сході, а й оскільки там були її интересы.

Російському уряду України у ХIХ в. довелося розв’язувати складні питання у області економіки нашої країни, де з кожним десятиліттям наростали протиріччя між выраставшими у надрах кріпосницькій системи капіталістичними відносинами, преграждавшими шлях всьому новому. укрепляющийся криза все більше гальмував розвиток в промисловості й сільського господарства, внаслідок яке Росія з кожним десятиліттям дедалі більше відставала у своїй економічному розвитку від провідних європейських стран.

У дивовижній країні йшли процеси, характерні для капіталістичного способу виробництва. Але вони було неможливо вільно повинна розвиватися у умовах що існувала системи кріпацтва, яка протидіяла всьому прогресивному. Кріпосницька система має не дозволяла широко впроваджувати машини, прогресивні технології у промисловості і сільське господарство. Росія ніяк більше відставала у сфері промышленности.

Натомість у країні йшли поряд і процеси, що свідчили про тому, що наростало розвиток товарно-грошових відносин, розвивався внутрішній ринок, руйнувалося натуральне господарство, росла частка вільнонайманий праці. Широке розвиток отримали цей час дрібна промисловість, народні промисли. Де йшло нагромадження капіталу. Готувалися кадри робітників і створювалися підстави розвитку великої промисловості. Наприкінці 30х — початку 40-х років ХIХ століття Росії розпочалося промисловий переворот, що супроводжувався обладнанням підприємств машинами.(Правление імператора Миколи I).

У економіці країни дедалі більше виявлялися тенденції, потребували проведення реформ. Самодержавство вважало, що починати необхідна за першу чергу, з скасування кріпацтва, як найбільш очевидного зла. І 19 лютого 1861 року Олександра Другого підписав маніфест стосовно скасування крепостничества.

Нова ситуація, створила країни після скасування кріпацтва, створила сприятливі змогу індустріалізації країни. Росія широко використовувала накопичений у Європі досвід індустріального розвитку, закуповувала там новітнє устаткування для стоящихся підприємств, сільгоспмашини, приваблювала іноземні капітали і вкладала в розвиток російської економіки. За темпами середньовічного приросту промислової продукції Росія до кінця ХIХ століття займала вже 1-е місце у мире.

Особливістю промислового розвитку Росії у на відміну від європейської індустріалізації був упор зроблено на розвиток важкої в промисловості й будівництво нових великих підприємств. Одночасно йшла концентрація банківського капитала.

На початку 80-х у Росії завершився промисловий переворот. У головних галузях промисловості проникали машинне виробництво і парова сила. Реконструюються і переустатковуються старі промислові районы.

Величезний вплив в розвитку всіх галузей народного господарства країни справила залізничне будівництво. До 80-х років було побудовано близько 20 тис. верст залізниць, що дозволило широко засвоювати нові території, де створювалися нові промислові райони в безпосередньої близькості від сырья.

Промисловий підйом, прискорені темпи економічного розвитку дозволили здійснити в 1897 року грошову реформу, запропоновану міністром фінансів С.Ю.Вітте. Росія, як і ведуть держави у світі, перейшла на золотий вміст рубля, і він став твердої конвертованій валютой.

На початку сучасності Росія стала среднеразвитой капіталістичної країною встановила що п’яте місце у світі з обсягам промислового производства.

4. Особливості економічного розвитку России.

Для індустріального розвитку Росії у порівнянні Заходу були характерними як надзвичайно швидкі темпи та надмірно стислі терміни, а й різкий зсув стадій формування системи фабричного виробництва, особливо у галузях важкої індустрії, а як і інша послідовність аграрного і промислового переворотов.

У найрозвиненіших країнах залізниці з’явилися результатом промислового перевороту, у Росії ж залізничне будівництво розгорнулося до промислового перевороту, ставши потужним стимулом розбудови всього народного хозяйства.

Система російського фабричного виробництва у багатьох галузях промисловості складалася, минаючи попередні стадії - ремесла і мануфактуры.

У в країнах Заходу під час революцій ХVIII — ХIХ ст. відбувався спочатку аграрний, та був промисловий переворот. У Росії її навпаки, промисловий переворот, що виник в 30-х роках ХIХ в., передував політичним перетворенням та аграрної революции.

III. Укладання. Значення промислового переворота.

Промислова революція є одним з найважливіших явищ історії людства, дозволили низці країн розпочати смугу стрімкого розвитку продуктивних зусиль і назавжди покласти край економічної отсталостью.

Промислова революція знаменувала перехід від переважання аграрного господарства з його постійної загрозою неврожаїв і голоду до нового етапу у розвитку економіки та новому матеріального рівню бытия.

Промисловий переворот є сукупність економічних, соціальних і розширення політичних зрушень, ознаменовавших перетворення машин основі засіб производства.

Перетворення країнах Європи на гігантські фабрики викликало великі зрушення в розміщення населення, у складі. Виникали великі міста, з’являлися нові класи і соціальні групи. Пішли серйозні зміни у політичному устрої, та був й у духовного життя общества.

Критерієм, який допомагає визначити початок промислового перевороту тій чи іншій країні, прийнято вважати початок формування фабричної системи, що пов’язані з появою великої кількості справжніх фабрик.

У Великобританії, що стала цей шлях раніше від інших, фабрики стали виникати скрізь у 80-ті роки ХVIII в. наприкінці століття до неї приєдналася Франція, а в ХIХ в. їх приклад підхопили та інші європейські страны.

Попри особливості промислового перевороту кожної країни, таки можна знайти простежити його певну логічний послідовність. Спочатку машинне виробництво освоює текстильна промисловість. Потім освоєні методи переносять інші галузі й на нові районы.

Виготовлення машин, досі кустарне, виділяється в особливу галузь производства.

На завершальному етапі масове застосовувати машини призводить до остаточній перемозі над ремеслом. Машини виробляються з допомогою машин, і країни, котрі вступають на шлях індустріального розвитку пізніше лідерів, мають можливість швидше пройти початкові етапи перевороту, використовуючи вже накопичений опыт.

Промисловий переворот в Англії завершився до початку 60-х годов.

ХIХ в., у Франції та США — до початку 1970;х років, у Німеччині й Австро;

Угорщини — до кінця 80-х, у країнах Північної Європи — 90-х років. У цілому нині індустріальне суспільство склалося у Європі до початку ХХ в.

Зміни, зумовлені промислової революцією важко переоцінити. Принципово змінилася як техніка, а й технологія виробництва. З’явилися нові галузі індустрії: нафтова, хімічна, кольорових металів, автомобільна, верстатобудівна, авиационная.

Почалося широке використання електроенергії, а ролі енергоносіїв — нафти і газа.

Створена технічна база дозволила активізувати науковий пошук і освоєння забезпечила швидке впровадження наукових открытий.

Зростання важкої промисловості вів до витіснення порівняно дрібних предприятий.

Централізація і концентрація виробництва сприяли виділенню у низці галузей предприятий-лидеров і виявили тенденцію до угод із питань випуску і збуту між найбільшими фирмами.

У ХХ в монополії перетворилися на невід'ємну риску західного індустріального общества.

1. М. В. Хачатурян «Історія світових цивілізацій», М., «Дрофа», 2000 г.

2. «Історія. Навчальний посібник» під ред.коллег. проф.В. А. Шаповалов,.

А.А.Аникеев, А. А. Кудрявцев, Ростов-на-Дону, «Фенікс», 2000 г.

Затверджено проректором з наукової работе.

Федотенковым Е.С.