Виникнення перших українських молодіжних організацій у діаспорі

Виникнення перших українських молодіжних організацій у діаспорі.

Перші укра-їнські «спортово-руханкові «організації в діаспорі виникли у таборах полонених українців после І світової війни. У липні 1916 року в Австрії було б засноване Товариства «Сич «імені Гетьмана П.Дорошенка. Основним їхні завданням було б готувати національно свідомих вихователів-організаторів та інструкторів-січовиків для майбутнього заснування й пропаганди подібних товариств в Україні. Вже у лютому 1918 року організація налічувала 960 членів. Незважаючи на надзвичайно тяжкі умови табірного життя, праця «Січі «йшла жваво. Подібні організації були в таборах полонених у Німеччині. У своїй діяльності смердоті спиралися на засади Сокола-Батька, користувалися його відповідними виданнями, підтримуючи й розвиваючи традиції, закладені ще в Україні. Підготовлених ним у умовах полону січовиків ще до закінчення війни відправили на Волинь, Холмщину, Підляшшя. Там смердоті разом із українськими січовими стрільцями організовували національно-культурну працю.

Дещо пізніше спортивно-патріотична активність молоді проявилася у Чехії. То в 1920 році у Празі виникає Український Студентський Спортивний Клуб, у 1928 році там-таки засновується Українське Спортивне Братство «Тур », а Подєбрадах у 1923 році виникає Український Спортивний Клуб, потім назв Українським Високошкільним Клубом «Дніпро «[1].

Українські спортсмени активно готувалися до виступу на майбутній римській олімпіаді, а тому 17−18 жовтня у Подєбрадах відбулася Українська Спортивна Олімпіада. Вона був скликана Українським Спортивним Союзом у Чехії. Зібралося 300 українських спортсменів, щоб показати готовність до участі у світовій олімпіаді. Згодом Український Спортивний Союз зовсім переїхав до Подебрад, де перетворився на Український Сокіл.

Гуртування українських «Соколів «у Подєбрадах почалося у 1922 році, коли про «єдналося 30 побратимів й 3 сестри. У 1925 році пожвавлюється сокільський рух серед студентів. В частности, у Чехії на вушко 1927 року налічувалося 69 осіб організованої української молоді. 18 апреля 1926 року було б створено Центральний Український Сокільський Комітет, який утворив Союз Українських Організацій у Чехії. Він проіснував до 1929 року. У кінці 1931 року в Подєбрадах відбувся ініціативний із «їзд представників цих осередків, який улітку наступного року офіційно оформився як Союз Українського Сокільства за кордоном. Цей Союз про «єднував первинні гнізда Праги, Подебрадів, Пардубців, Ржевців, Ліберця, Берна та інших. У своїй діяльності смердоті надавали особливого значення поширенню сокільських організацій поміж українцями, репрезентації цого руху серед іноземців, провадили культурно-виховну справу. У Празькій сокільській організації був обов «язковим ідеологічний курс, а ви тут навчали українських національних танців. Так, на вечірці слів «янських танців укра-їнські «Соколі «здобули І місце. Закордонний Український молодіжний рух підтримував контакти із Батьком-Соколом у Львові, із такими ж організаціями в Софії, Загребі, Харбині, Бухаресті й Бразилії. Управа Союзу мала чотири комісії: руханкову, культурно-освітню, господарську, організаційну. Союз діяв на кошти добровільних внесків й пожертв.

На американському континенті «Український Сокіл «розпочав діяльність у Буенос-Айресі 26 апреля 1931 року й швидко ставши осередком національно-культурного й громадського життя. Він займався такими видами діяльності, як спорт, фізична культура, засновував бібліотеки, влаштовував театральні вистави, скликав сходини, різні засідання, провівши й відзначав національні свята, організовував курси із ліквідації неграмотності, його члени виступали із рефератами, проводили спортивні ігри, мандрівки, таборування. У 1933 році аргентинський «Сокіл «одягнувся в однострої, приурочивши це до святкових урочистостей. Тоді ж було б освячено прапор організацій. У 1934 році почав виходити ілюстрований щомісячник (вийшло лише три примірники через шлюб коштів) — журнал «Український Сокіл » .

У 1927 році за участю доктора К. Трильовського у Празі відбувся із «їзд, на якому виник Український Січовий Союз. До нього увійшли осередки із Праги, Подебрадів, Пілзня, Ржевців, Младої Болеслави, Пардубців, Малімоні. Союз підтримував контакти із «Січчю «у Софії, Яка працювала под керівництвом проф. М.Паращука. Така ж організація був заснована й у Відні.

Різні осередки оббирали для собі свої напрями діяльності, самі тяжіли до спортивної, інші, як у Пілзні, — до культурно-просвітницької роботи: смердоті влаштовували різдвяні ялинки, Шевченківські й Франківські свята, організовували виставки кераміки, вишивки. Так, на окружній виставці у Пілзні 1938 року місцева «Сич «організувала Український відділ. Найбільшу доля в влаштуванні її експозиції узявши пілзенський «січовий батько «М.Бойкевич. Головними експонатами тут були укра-їнські ручні вироби, як-то вишивки, гончарство. Цю виставку впродовж двох місяців відвідало 400 000 осіб. У III міжнародній робітничій олімпіаді січовики брали доля нарівні із іншими народами, а жовтоблакитний прапор був серед прапорів держав-учасниць. У 1934;1935 роках Український Січовий Союз видав три номери журналу «Сич » .

Після офіційної ліквідації Пласту на Батьківщини його осередки продовжували ще деякий годину існувати в підпільній формі чи ж «под різними іншими нелегальними формами, почав розвиватися він й в еміграції.

Перші спроби утворення пластових осередків були в закордонних таборах інтернованих у Польщі, але й їм не вдалося розвинутися, тоді як у Чехії зусиллями Євгена Слабченка вдалося організувати такі про «єднання у Празі й Подєбрадах. Першою у Празі виникла українська дружина олд-скаутів, тобто старших віком людей. Вона увійшла до державного союзу чеських пластунів як автономна організація. Членами осередку були укра-їнські студенти, їхнім провідником ставши Юрій Гончаров-Гончаренко. Вона складалася із трьох відділів й про «єднувала 21 особу. У їхньому користуванні були канцелярія, бібліотека. Вони проводили головним чином пропагандистську роботу, оскільки пластові ідеї того годину ще не набули широкої популярності.

У 1922 році виникає пластова українська дружина в Подєбрадахдовкола Української Господарської Академії, а згодом із «являється ще одна пластова організація українських емі-грантів — при Українському педагогічному Інституті в Празі. Ці Перші пластові організації в Чехії та ще деякі, як приміром у Данцінгу, на початку й репрезентували Український Пласт на чужині. Доволі швидко укра-їнські пластуни зуміли собі зарекомендувати, свідченням тому є запрошення їхнього на 10-літній ювілей чеського скауту в Празі. Завдяки ініціативі українців у Празі вдалось утворити «Міжнародне про «єднання високошкільних пластунів », до якого, крім українців, увійшли чехи, поляки, німці, серби, болгари, хорвати, словенці, росіяни, словаки, американці, французи та інші. Головою про «єднання було б обрано українця.

Хоч ці осередки складали (формально) підрозділи чеського пласту, але й смердоті з самого початку малі за мітку надати своїй діяльності національного спрямування, українських традицій. Це і привело до утворення Української Пластової Команди у Празі (КПК). Організатором й душею цого утворення був студент Української Громадської Академії Ярослав Івантишин. У своїй роботі КПК підпорядковувалася Верховній Пластовій Команді у Львові, підтримуючи із нею тісні контакти й керуючись її рекомендаціями.

2 листопаду 1930 року у Празі відбувся І із «їзд Союзу Українських Пластунів-Емігрантів (СУПІ), який узявши на собі обов «язки репрезентації українського Пласту в світі. На тому із «їзді було б представлено одинадцять куренів й обрано комендантом старшого пластуна Д. Козицького, прийнято також статут СУПЕ, згідно із яким метою організації було:

1. Пластове виховання має за мітку піднесення душевних, фізичних та моральних сил української молоді на еміграції.

2. Про «єднати всіх пластунів й пластунок на чужині.

3. Взяти у собі обов «язки українського пласту.

Зауважимо, що СУПІ задекларував собі аполітичною організацією. Найважливішим завданням він вважав виховну й шкільну працю, пропаганду пластових ідей між російською молоддю і розбудову організації. Незважаючи на вкрай несприятливі умови розвитку, поступ організації очевидний.

Комендантами були відповідно: у 1931 році - Євген Вировий, у 1933 році - Іван Чмола, у 1934 році - інженер Євген Кульчинський, із кінця 1934 року — професор Р. Лісовський, який обіймав цю посаду до 1939 року.

Особливо дієвими організаціями українського пласту були об'єднання у Празі й Ржевцях. Саме тут перебувало найбільше скупчення пластунів. Трохи менш численні товариства — у Брно і Братиславі. У Празі існувало кілька пластових куренів: старших пластунів ім. Вахнянина, старших пластунів ім.О.Кобилянської, «Бурлаки », ім. І.Богуна, «Україна ». Вони брали учать у державних святах, на які демонстрували національну самобутність й малі неабиякий успіх, влаштовували читання рефератів із дискусіями, проводили курси ритмічної гімнастики для старших пластунок, колядували, збирали й розсилали одяг та взуття для незаможних школярів.

У Ржевцях кілька дівочих й юнацьких гуртків склали окремий пластовий кіш. Тут діяли курені: ім.Б.Хмельницького, ім.Лесі Українки, «Червона калина ». Вони переплітали книжки, виготовляли прапори, але в виручені кошти влаштовували прогулянки, ватри, свята, читали лекції. Характерним було б ті, що спеціальна ухвала вол «язала вести Пласт у суто національному дусі, готувати членів до активних змагань української нації за державність, плекати укра-їнські традиції й звичаї.

Пластові організації поширювались й в інших країнах. То в Югославії в Загребі виник гурток «Перелетні «у 1932 році, який, «подорослішавши », перетворився у IX курінь старшого пластунства СУПІ. «Перелетні «проводили національно-пропагандис-тську роботу серед місцевого населення й югославських пластунів, влаштовували сходини, читали реферати, ходили на екскурсії, проводили просвітницьку працю серед українців-емігрантів, готувалися до участі у південно-слов «янському джемборі (скаутському із «їзді). Цей курінь проіснував три рокта. За цей годину нею в сфері пропаганди української справ і українського Пласту в Югославії. Найвищим їхні досягненням стало запрошення до участі у джемборі, але й оскільки Пласт не був державною організацією, українці виступали спільно із чеськими скаутами. Юридично «Перелетні «були підрозділом загребської «Просвіти «й тамтешньої студентської української громади.

Із загребського куреня у 1932 році «відлетіло «2 члени у Бельгію й там утворили новий курінь «Першого листопаду », а раніше тут уже існувало таке про «єднання старших пластунів. У цей ж годину виникає курінь старших пластунів ім. «22 января «у Відні. Вони займалися пластовим вишколом в Альпах, влаштовували сходини, читали реферати, відкривали школи для українських дітей, проводили курси німецької мови, відмічали національні свята.

В Англії ще у 1919 році заснувалася пластова організація в українській колонії в Манчестері.

СУПЕ підтримував контакти із пластовими гніздами на Американському континенті. У США перевищив на тієї годину діяли розрізнені пластові дружини. У одній із них ще у 20-х роках активно працювала пластунка-емігрантка К. Шутак-Кедровська. Діяли пластові відділи у Філадельфії, Нью-Йорку (2 курені). Свідченням того, що смердоті були дуже активними, слугує їхні доля в першому американському скаутському джемборі у 1937 році.

У Франції працював курінь старшопластунства й відділ юнаків ім. С.Петлюри. як правило, Український пласт у цій стране про «єднував молодь не старшу 15-річного віку. Вони провадили курси україно-знавства, влаштовували екскурсії, підтримували зв «язок з французькими скаутами, чим засвідчували перед всім світом, що Україна живе, бореться упродовж свого державність й що за нею перемога. Пластове керівництво у Франції спільно із російською громадою організовували у 1937 році місячний пластовий табір, в якому взяла доля 56 українських дітей. Це був перший Український пластовий табір у стране, а комендантом його був видатний Український педагог С. Сірополко.

Але окремою сторінкою у пластовому русі виділяється діяльність його в українській гімназії, що працювала в Празі при Українському Високому Педагогічному Інституті ім.Драгоманова (1925;1933рр.). Виникла вона на базі школи українських пластунів табору інтернованих в пос. Щепіорно за 4 км від польського міста Каліш. Умови у цій школі були тяжкі - справжній холод й голод, а тому вирішено дітей перевезти до Праги, та і табір інтернованих ліквідовувався. Так, 18 грудня 1923 року 29 дітей-пластунів із двома вчителями за сприяння Чеського Червоного Хреста опинились у Празі. Української середньої школи того годину у Празі не було б. Матеріальне забезпечення гімназії взяла у собі Міністерство закордонних справ Чехословаччини. Невдовзі до гімназії прилучилися діти емі-грантів й на кінець 1927 року тут навчалося 111 учнів (66 хлопчиків й 45 дівчаток) [2].

Особливістю гімназії було б ті, що позашкільне життя проходило у пластуванні. Пластова організація утворила окремий кіш, який входив й у склад українських пластунів-емігрантів, й до державного союзу. За один лише рік смердоті провели 200 гурткових сходин, 13 прогулянок, свята й різноманітні виступи, брали доля в пластових таборах у Словаччині й Закарпатті.

Пластуни проводили самоосвітню роботу у своїй домівці. Під впливом Пласту піднялася успішність учнів, значна частина їхні навчалася шевства, плетіння, фотографування. Пластуни зібрали власну бібліотеку, малі свій фотоапарат. Гімназисти видавали журнал «Пластове життя » .

З 1927 року гімназія переміщається у м. Ржевці, де були створені значно кращі умови для проживання й навчання, влітку учні виїздили на «літню колонію », а навесні працювали на власному городі, де вирощували картоплю та інші овочі й квіти. Пластова організація дбала також й про одяг для своїх членів [З].

Отже, у міжвоєнний період Український молодіжний рух у діаспорі розширився й характеризувався великою кількістю організацій. Молодь про «єднувалася, по-перше, у тому, щоб вижити на чужині й знайти матеріальну підтримку своїм членам, щоб зуміти отримати добру освіту. По-друге, оскільки у світі ніхто не знавши, що існує 50-ти мільйонний народ України із багатовіковою історією й багатими традиціями, який століттями поневолений чужинцями й якого намагались позбавити усього того, що входити у поняття «національна свідомість », «українець », то молоді люди гуртувалися щоб залишитися українцями, щоб не забувати звичаїв свого народу. По-третє, це був молодь, котра сама в визвольних змаганнях чи ж смердоті були дітьми членів «Соколу », «Січі «, Пласту, УССУсів у собі на батьківщині, тож опинившись в еміграції, смердоті дотримувалися традицій, ширили відомості про Україну, її становище й одвічне домагання незалежності.

Якої б орієнтації не були ці організації для всіх них характерно: співпраця в колективі, взаємодопомога у навчанні й побуті, опіка над нужденними співвітчизниками поза організацією, турбота про отримання членами доброї фахової підготовки, заняття спортом, вивчення історії, традицій й звичаїв свого народу, ширення відомостей про Україну, проте разом підкорялось одній меті служінню Богові й Україні.

Список литературы

1. Наріжний З. Українська еміграція. Культурна праця української еміграції між двома світовими війнами. — Прага, 1942. — Ч. 1. — З. 269.

Для підготовки даної роботи було використано матеріали із російського сайту internet.