Поняття, ознаки, функції та галузі страхування

Страхування як наука, як галузь знань та як сфера бізнесу характеризується багатьма специфічними поняттями.

Економічна категорія страхування є складовою частиною категорії фінансів, оскільки перерозподільчі відносини, які притаманні страхуванню, пов’язані з формуванням страхового фонду за допомогою визначених страхових платежів та з відшкодуванням шкоди учасникам страхування за рахунок цього фонду. Тим самим страхування пов’язане з ймовірним рухом грошової форми вартості.

Страхування — сукупність перерозподільчих відносин між його учасниками з приводу використання і формування цільового фонду, який призначений для захисту страхових інтересів осіб та відшкодування матеріальних збитків в разі настання події чи явища обумовленого угодою або законом [13, стор.23].

Для характеристики змісту страхування в сучасних умовах як перерозподільчого відношення можна вказати на такі його ознаки.

Під час страхування виникають грошові перерозподільчі відносини, причиною яких є наявність страхового ризику, можливість виникнення події, що здатна зумовити матеріальні чи інші втрати.

Специфікою перерозподільчих відносин, зумовлених страхуванням, є те, що вони виникають між учасниками. які пов’язані з солідарною розкладкою величини збитку одного з них на всіх. З метою організації замкнутої розкладки збитку на всіх учасників страхування утворюється цільовий страховий грошовий фонд, джерелом якого є встановлені внески всіх застрахованих юридичних чи фізичних осіб [11, стор.196]. Обсяг внеску і виражає долю кожного з них в розкладці збитку. Очевидно, що розширення сукупності учасників страхування створює умови для зменшення страхових платежів і тим самим робить доступнішими страхові операції.

Саме замкнута розкладка збитку є відмітною ознакою категорії страхування, її особливістю по відношенню до інших фінансових категорій. Згадаймо, що доходи державного бюджету, наприклад, формуються за рахунок платежів (податків) юридичних і фізичних осіб, але використовуються (витрачаються) за межами їх надходження і на різні цілі, які безпосередньо не пов’язані з умовами їх виробництва (оборона, загальне управління, тощо).

Особливістю страхування є те, що воно передбачає розподіл збитку від настання страхових подій як в територіальному (просторовому) розміщенні, так і в часі. Щоб забезпечити ефективний територіальний перерозподіл страхових коштів на протязі певного часу між застрахованими суб'єктами, необхідне значне залучення учасників на великій території.

Виходячи з розкладки збитку в часі та враховуючи випадковий характер виникнення надзвичайних подій, відшкодування їх негативних наслідків за рахунок страхового фонду не обмежується одним господарським роком. Можливе і таке, що надзвичайні події такого роду не виникають декілька років підряд. У всякому разі, точний час їх надходження передбачити важко, за виключенням деяких з них (повені, засухи, тощо).

Названі обставини викликають необхідність резервування частини страхових платежів, що надійшли у сприятливі роки, для створення певного запасного фонду. Його призначення — бути джерелом відшкодування надзвичайних збитків в році, коли вони перевищили середній рівень.

Характерною особливістю страхування є поверненість страхових платежів, що внесені у страховий фонд. За виключенням тієї частини страхових сум, що йде на забезпечення діяльності страхової організації, сукупність страхових платежів направляється для відшкодування ймовірного збитку. Величина їх встановлюється на основі вірогідного збитку за розрахунковий період (5 чи 10 років) в межах певного регіону і повертається у формі відшкодування втрат протягом прийнятого в розрахунок часового періоду в тому ж таки територіальному масштабі [14, стор.116].

Якраз повернення частини виплачених коштів носить ознаки кредитних відносин. Тому страхування можна вважати не лише фінансовою, а й певною мірою кредитною категорією.

Виходячи з аналізу специфіки перерозподільчих відносин, що властиві страхуванню, можна дати йому таке визначення. Змістом страхування є система замкнутих перерозподільчих відносин між його учасниками, об'єктом яких є формування ними цільового страхового фонду за рахунок грошових внесків, і відшкодування з нього можливого надзвичайного та іншого збитку застрахованих або для виплати грошових коштів громадянам у випадку втрати ними працездатності.

Важливою умовою здійснення ефективних страхових операцій є забезпечення територіальної (просторової) розкладки збитку на протязі одного господарського року, а потім і розкладки збитку в часі, тобто протягом декількох років підряд. Щоб виконати ці умови, необхідна достатньо масштабна концентрація коштів у страховому фонді.

Саме концентрація коштів у страховому фонді, що витікає з раніше визначених його суттєвих ознак, є найважливішим принципом організації страхових операцій. Це, звичайно, стосується як державної системи страхування, так і кожної недержавної страхової компанії, якщо вона намагається (а інше в ринкових умовах є безглуздям) до тривалої беззбиткової страхової діяльності.

Розглянемо функції страхування — ризикову, превентивна, ощадна й контрольну [13, стор.34]. Основну роль відіграє ризикова функція, тому що страховий ризик як вірогідність збитку безпосередньо пов’язаний з основним призначенням страхування — надавати грошове відшкодування потерпілим господарюючим суб'єктам або застрахованим громадянам. Саме в рамках реалізації ризикової функції відбувається перерозподіл грошової форми вартості серед учасників страхування в зв’язку з настанням наслідків випадкових страхових подій.

Превентивна полягає в зменшенні наслідків страхових подій через:

• — правові застереження передбачені чинним законодавством або договором страхування, які направлені на позбавлення страхувальника страхових відшкодувань;
• — створення фонду запобіжних заходів.

Ощадна полягає в збереженні грошових сум за допомогою заощаджуваних видів страхування.

Контрольна полягає в цільовому формуванні і використанні коштів страхового фонду. Вона виявляється одночасно з вказаними вище умовами страхування [13, стор.36].

Страхування являє собою досить розгалужену систему відносин. Воно структурується за галузями, формами і видами. Галузева класифікація страхування здійснюється за об'єктами страхування, виділення окремих видів характеризує деталізацію об'єктів. Форми організації страхування вказують на їхню правову основу: обов’язкове та добровільне.

Об'єктами особового страхування виступають життя та здоров’я громадян. Видами особового страхування є змішане страхування життя, страхування дітей, весільне страхування і ін. [10, стор.46].

У системі соціального страхування об'єктом страхування виступає працездатність і працевлаштування. Страхування працездатності здійснюється на випадок її постійної чи тимчасової втрати. Страхування працевлаштування здійснюється на випадок безробіття. Соціальне страхування має обов’язковий і добровільний характер. В обов’язковому порядку воно здійснюється через загальнодержавні цільові фонди: пенсійний, на випадок безробіття. Добровільне страхування здійснюється через недержавні та відомчі пенсійні фонди і має додатковий характер.

У медичному страхуванні об'єктом страхування виступає здоров’я громадян. Воно проводиться на випадок хвороби і може здійснюватись як в обов’язковій, так і додатково в добровільній формі як через державні, так і недержавні структури [10, стор.47] .

Об'єктом відповідальності страхування виступає зобов’язання страхової особи виплатити відшкодування за завдані збитки третім особам. Найпоширенішим видом є страхування громадянської відповідальносі водіїв автотранспортних засобів [10, стор.47].

Об'єктом страхування ризиків є недоотриманий прибуток чи збитки при здійсненні певних господарських і фінансових операцій, яким притаманний відчутний ризик. Це ризики з кредитних і заставних операцій, з біржових угод, з депозитних вкладів юридичних і фізичних осіб, втрат від коливання валютних курсів і ін. [10, стор.47].

Найдавнішою традиційно розвиненою галуззю страхування є майнове страхування. Його економічне призначення полягає в компенсації шкоди, заподіяної страхувальнику внаслідок страхового випадку із застрахованим майном. Ідеться як про матеріальні, так і про фінансові збитки [10, стор.48].

Обсяг відповідальності страховика включає виплату страхового відшкодування страхувальникові в разі пошкодження або знищення матеріальних цінностей, а також у разі втрати страхувальником грошових коштів або неотримання ним запланованого доходу (прибутку) внаслідок страхових випадків, обумовлених договором страхування.

Особливістю цієї галузі є те, що в основу визначення страхової суми за договорами майнового страхування покладено дійсну вартість страхованих об'єктів. У разі страхування майна не на повну вартість збитки при настанні страхової події, як правило, також не відшкодовуються в повному обсязі.

Розмір відшкодування залежить від системи страхового забезпечення, передбаченої конкретним договором страхування. У майновому страхуванні використовують три системи страхового забезпечення: пропорційну, систему першого ризику і граничну (граничного відшкодування) [10, стор.53].

Пропорційна система передбачає виплату відшкодування в тій самій пропорції щодо реального збитку, в якій страхова сума за договором перебуває відносно дійсної вартості застрахованого майна.

Система першого ризику передбачає повне відшкодування збитків, завданих застрахованому майну, але в межах страхової суми за договором. Тобто якщо при використанні пропорційної системи страховик бере до уваги загальний обсяг збитків і відшкодовує його в певній пропорції, то в разі використання системи першого ризику обсягом збитків, який перевищує страхову суму, страховик просто нехтує. Зазначений обсяг вважається «другим» ризиком (на відміну від «першого», який підлягає відшкодуванню й від якого походить назва цієї системи).

Обидві ці системи використовуються страховиком як засіб заохочення страхувальника укладати договори на повну вартість майна. Вони втрачають сенс, коли страхова сума за договором і дійсна вартість майна збігаються.

Система граничного відшкодування використовується в тих видах майнового страхування, де страховик має компенсувати збитки страхувальника, які обчислено як різницю між заздалегідь обумовленою границею (звідси назва системи) і фактичним рівнем доходів. Ця система поширюється на страхування врожаю, втрат від простоїв у виробництві тощо [11, стор.123].

Майнове страхування об'єднує найрізноманітніші види страхування, які поділяються на дві підгалузі: страхування майна громадян і страхування майна юридичних осіб. Виокремлення цих двох підгалузей пов’язане з істотними розбіжностями в практиці проведення страхування майна юридичних і фізичних осіб [13, стор.314].

Так, розмір ризику при страхуванні майна фізичної особи, як правило, значно менший, аніж розмір ризику юридичної особи.

Крім того, ризики фізичної особи достатньо прості й однорідні, тому досить часто страховик може видавати стандартний страховий поліс. А ризики юридичної особи складні й неоднорідні, тому часто постає потреба створювати індивідуальні програми страхового покриття.

Процес прийняття на страхування ризиків фізичної особи — здебільшого річ відносно нескладна. Інколи страховики навіть обходяться без попереднього огляду майна, що страхується. Чого не можна сказати про прийняття на страхування ризиків юридичних осіб. Тут завжди потрібний попередній огляд, оскільки ці ризики істотно різняться між собою.

Складність ризиків юридичних осіб часто спонукає страховика скористатися послугами кваліфікованого страхового посередника (брокера) з його досвідом і знанням, а при страхуванні майна фізичних осіб страховик може сам пропонувати поліси клієнтам, а також використовувати послуги будь-якого посередника: банку, пошти, автостоянки тощо.

Об'єктами страхування в громадян звичайно виступають власні житлові й дачні будинки, господарські споруди, автомобілі, домашнє майно, домашні й сільськогосподарські тварини. Перелік об'єктів майнового страхування юридичних осіб значно ширший. Він включає будівлі й споруди, машини й технологічне устаткування, електронне обладнання, транспортні засоби всіх видів, вантажі, будівельно-монтажні та інженерні ризики, фінансово-кредитні ризики тощо [13, стор.316]. Відповідно до перелічених об'єктів у обох підгалузях виокремлюються конкретні види страхування.

Страхування майна, як правило, здійснюється лише в добровільній формі. Законодавством України передбачені лише два види обов’язкового страхування майна: страхування авіаційних суден і страхування врожаю сільськогосподарських культур та багаторічних насаджень у державних сільськогосподарських підприємствах.