Поняття та види банківських ризиків

В період глобалізації фінансових послуг саме банківська система зазнає значну кількість різних ризиків, як безпосередньо пов’язаних з її діяльністю, так і зовнішніх. Надзвичайне значення банківських ризиків для життєдіяльності кредитних та інших фінансових організацій, а також необхідність їх обліку, аналізу і мінімізації визнані у всьому світі.

Під банківським ризиком потрібно розуміти притаманну банківській діяльності можливість (імовірність) несення фінансовою установою втрат і (або) погіршення ліквідності внаслідок настання несприятливих подій, пов’язаних з внутрішніми (наприклад, складність організаційної структури, рівень кваліфікації службовців, організаційні зміни тощо) та (або) зовнішніми (зміна економічних умов діяльності фінансової установи, застосовуваних технологій тощо) факторами.

Особлива увага надається питанням якості систем управління ризиками і внутрішнього контролю, корпоративного управління, обліку та звітності, а також проблемі капіталізації банків при збереженні пріоритетного значення якості капіталу.

Правове регулювання банківських ризиків здійснюється на підставі як Закону України «Про банки і банківську діяльність», так і нормативно-правових актів Національного банку України.

Так, Стаття 30 «Структура капіталу банку» Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначає:

Капітал банку включає:

• 1) основний капітал;
• 2) додатковий капітал.

Основний капітал банку включає сплачений і зареєстрований статутний капітал і розкриті резерви, які створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку, надбавок до курсу акцій і додаткових внесків акціонерів у капітал, загальний фонд покриття ризиків, що створюється під невизначений ризик при проведенні банківських операцій, за винятком збитків за поточний рік і нематеріальних активів. Розкриті резерви включають і інші фонди такої самої якості, які повинні відповідати таким критеріям:

• 1) відрахування до фондів мають здійснюватися з прибутку після оподаткування або з прибутку до оподаткування, скоригованого на всі потенційні податкові зобов’язання;
• 2) фонди і рух коштів до них та з них повинні окремо розкриватись у опублікованих звітах банку;
• 3) фонди повинні бути у розпорядженні банку для покриття збитків з метою необмеженого і негайного використання у разі появи збитків;
• 4) збитки не можуть безпосередньо покриватися з фондів, а повинні проводитися через рахунок прибутків і збитків.

За умови затвердження Національним банком України додатковий капітал може включати:

• 1) нерозкриті резерви (крім того факту, що такі резерви не відображаються в опублікованому балансі банку, вони повинні мати такі самі якість і природу, як і розкритий капітальний резерв);
• 2) резерви переоцінки (основні засоби та нереалізована вартість «прихованих» резервів переоцінки в результаті довгострокового перебування у власності цінних паперів, відображених у балансі за історичною вартістю їх придбання);
• 3) гібридні (борг/капітал) капітальні інструменти, які повинні відповідати таким критеріям:

вони є незабезпеченими, субординованими і повністю сплаченими;

вони не можуть бути погашені за ініціативою власника;

вони можуть вільно брати участь у покритті збитків без пред’явлення банку вимоги про припинення торгових операцій;

вони дозволяють відстрочення обслуговування зобов’язань щодо сплати відсотків, якщо рівень прибутковості не дозволяє здійснити такі виплати;

4) субординований борг (звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти, які за умовою договору не можуть бути забрані з банку раніше 5 років, а у випадку банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій всіх інших кредиторів). При цьому сума субординованого боргу, включеного у капітал, щорічно зменшується на 20 відсотків її первинного розміру протягом п’яти останніх років дії договору.

У разі якщо субординований борг наданий в іноземній валюті першої групи Класифікатора іноземних валют Національного банку України, він враховується при розрахунку капіталу за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, встановленим на звітну дату.

Національний банк України має право визначати своєю постановою інші складові додаткового капіталу, а також умови та порядок його формування.

Додатковий капітал не може бути більш як 100 відсотків основного капіталу.

Відповідно до статті 44 «Управління ризиками» Закону України «Про банки та банківську діяльність» банк створює постійно діючий підрозділ з питань аналізу та управління ризиками, що має відповідати за встановлення лімітів щодо окремих операцій, лімітів ризиків контрпартнерів, країн контрпартнерів, структури балансу відповідно до рішень правління (ради директорів) з питань політики щодо ризикованості та прибутковості діяльності банку.

Для забезпечення додаткових заходів з метою управління ризиками банки створюють постійно діючі комітети, зокрема:

• 1) кредитний комітет, який щомісячно оцінює якість активів банку та готує пропозиції щодо формування резервів на покриття можливих збитків від їх знецінення;
• 2) комітет з питань управління активами та пасивами, який щомісячно розглядає собівартість пасивів та прибутковість активів і приймає рішення щодо політики відсоткової маржі, розглядає питання відповідності строковості активів та пасивів та надає відповідним підрозділам банку рекомендації щодо усунення розбіжностей у часі, що виникають;
• 3) тарифний комітет, який щомісячно аналізує співвідношення собівартості послуг та ринкової конкурентоспроможності діючих тарифів, відповідає за політику банку з питань операційних доходів.

Банки самостійно вирішують і створюють органи управління фінансовими ризиками з метою забезпечення сприятливих фінансових умов захисту інтересів вкладників та інших кредиторів.

Відповідно до документів Базельського комітету з банківського нагляду Національним банком України розроблено правовий режим банківських ризиків і правові засоби їх мінімізації. Зокрема, це Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затверджена Постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 р. № 368. На підставі аналізу положень цієї Інструкції можна виділити такі види банківських ризиків:

• — ризик ліквідності - ризик збитків внаслідок нездатності банку забезпечити виконання своїх зобов’язань у повному обсязі;
• — кредитний ризик — ризик виникнення збитків у банку внаслідок невиконання, несвоєчасного виконання чи неповного виконання боржником фінансових зобов’язань перед банком відповідно до умов договору;
• — ринковий ризик — ризик виникнення у банку збитків внаслідок несприятливої зміни ринкової вартості фінансових інструментів торговельного портфелю, а також курсів іноземних валют і (або) дорогоцінних металів;
• — операційний ризик — ризик виникнення збитків у результаті невідповідності характеру і масштабам діяльності банку та (або) вимогам чинного законодавства внутрішніх порядків і процедур проведення банківських операцій, порушення службовцями банку та (або) іншими особами тощо;
• — правовий ризик — ризик виникнення у банку збитків внаслідок недотримання банком вимог законодавства та укладених договорів, невірні юридичні консультації, неправильне укладення документів тощо;
• — ризик втрати ділової репутації - ризик виникнення банку збитків у результаті зменшення кількості клієнтів через формування у суспільстві негативного уявлення про фінансову стійкість банку, якість наданих ним послуг або характер діяльності в цілому;
• — стратегічний ризик — ризик виникнення у банку збитків у результаті помилок при прийнятті рішень, які визначають стратегію діяльності і розвитку банку;
• — ризик виникнення у банку збитків через невиконання іноземними контрагентами (юридичними, фізичними особами) зобов’язань у зв’язку з економічними, політичними, соціальними змінами, а також внаслідок того, що валюта грошового зобов’язання може бути недоступною контрагенту через особливості національного законодавства (незалежно від фінансового становища самого контрагента).

Регулятивний капітал є одним з найважливіших показників діяльності банків, основним призначенням якого є покриття негативних наслідків різноманітних ризиків, які банки беруть на себе в процесі своєї діяльності, та забезпечення захисту вкладів, фінансової стійкості й стабільної діяльності банків.

Ризики в банківській діяльності випливають із специфіки банківських операцій, що здійснюються в умовах ринкових відносин, та означають імовірність одержання доходів, менших від очікуваних, зниження вартості активів. Підвищені банківські ризики призводять до значних фінансових утрат і, як наслідок, до банкрутства банків.

Банки з метою визначення реального розміру регулятивного капіталу з урахуванням ризиків у своїй діяльності зобов’язані постійно оцінювати якість усіх своїх активів і позабалансових зобов’язань (здійснювати їх класифікацію, визначати сумнівні та безнадійні щодо погашення); здійснювати відповідні коригування їх вартості шляхом формування резервів для покриття очікуваних (можливих) збитків за зобов’язаннями контрагентів.

Банки формують резерви за такими активними операціями: кредитними операціями; операціями з цінними паперами; дебіторською заборгованістю; простроченими понад 31 день та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями; коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, або які зареєстровані в офшорних зонах.

Під контрагентом потрібно розуміти будь-яку особу (фізична чи юридична), яка має з банком відносини фінансового характеру (банк надає кошти у вигляді безстрокових або строкових депозитів; надає кредит; продає цінні папери власної емісії; має дебіторську заборгованість за операціями з клієнтами банку та банками, у тому числі за нарахованими та простроченими доходами). При цьому контрагент може одночасно мати з банком відносини іншого характеру (зокрема трудові). Порядок класифікації активних операцій банків і визнання їх нестандартними, формування та використання резервів під ці операції, мінімальний розмір резервів під активні операції банків установлюється відповідними нормативно-правовими актами Національного банку.

Регулятивний капітал банку складається з основного (1-го рівня) капіталу та додаткового (2-го рівня) капіталу.

Основний капітал уважається незмінним і таким, що не підлягає передаванню, перерозподілу та повинен повністю покривати поточні збитки.

Додатковий капітал має менш постійний характер та його розмір піддається змінам.

Мінімальний розмір регулятивного капіталу банку (Н1) має становити 120 млн.грн.

Розмір регулятивного капіталу банку не може бути меншим, ніж його статутний капітал.

Норматив адекватності регулятивного капіталу (норматив платоспроможності) відображає здатність банку своєчасно і в повному обсязі розрахуватися за своїми зобов’язаннями, що випливають із торговельних, кредитних або інших операцій грошового характеру. Чим вище значення показника адекватності регулятивного капіталу, тим більша частка ризику, що її приймають на себе власники банку; і навпаки: чим нижче значення показника, тим більша частка ризику, що її приймають на себе кредитори/вкладники банку.

Норматив адекватності регулятивного капіталу встановлюється для запобігання надмірному перекладанню банком кредитного ризику та ризику неповернення банківських активів на кредиторів/вкладників банку.

Норматив адекватності регулятивного капіталу/платоспроможності визначається як співвідношення регулятивного капіталу до сумарних активів і певних позабалансових інструментів, зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями та на суму забезпечення кредиту (вкладень у боргові цінні папери) безумовним зобов’язанням або грошовим покриттям у вигляді застави майнових прав (за умови, що забезпечення відповідає вимогам пункту 2.5 глави 2 розділу VI цієї Інструкції) і зважених за ступенем кредитного ризику.

Ліквідність банку — це здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов’язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов’язань банку, а також строками та сумами інших джерел і напрямів використання коштів (надання кредитів, інші витрати).

Ліквідними активами є кошти в касі, які відкриті в Національному банку та інших банках, а також активи, що можуть бути швидко проконвертовані в готівкові чи безготівкові кошти.

Банківська діяльність піддається ризику ліквідності - ризику недостатності надходжень грошових коштів для покриття їх відпливу, тобто ризику того, що банк не зможе розрахуватися в строк за власними зобов’язаннями у зв’язку з неможливістю за певних умов швидкої конверсії фінансових активів у платіжні засоби без суттєвих втрат.

У зв’язку з цим банки повинні постійно управляти ліквідністю, підтримуючи її на достатньому рівні для своєчасного виконання всіх прийнятих на себе зобов’язань з урахуванням їх обсягів, строковості й валюти платежів, забезпечувати потрібне співвідношення між власними та залученими коштами, формувати оптимальну структуру активів із збільшенням частки високоякісних активів з прийнятним рівнем кредитного ризику для виконання правомірних вимог вкладників, кредиторів і всіх інших клієнтів.

Кредитна діяльність банків пов’язана з кредитним ризиком або нездатністю контрагента виконувати частково або в повному обсязі свої зобов’язання згідно з угодою, тому банки зобов’язані оцінювати кредитоспроможність 7 своїх контрагентів, вчасно ідентифікувати погані активи (тобто активи, за якими існує ймовірність отримання збитків), створювати необхідні резерви для списання безнадійних до погашення активів.

Кредитоспроможність — наявність передумов для одержання кредиту і здатність повернути його. Кредитоспроможність позичальника визначається за показниками, що характеризують його здатність своєчасно розраховуватися за раніше одержаними кредитами, його поточне фінансове становище, спроможність у разі потреби мобілізувати кошти з різних джерел і забезпечити оперативну конверсію активів у ліквідні кошти.

Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента встановлюється з метою обмеження кредитного ризику, що виникає внаслідок невиконання окремими контрагентами своїх зобов’язань. Показник розміру кредитного ризику на одного контрагента визначається як співвідношення суми всіх вимог банку до цього контрагента та всіх позабалансових зобов’язань, виданих банком щодо цього контрагента (або групи пов’язаних контрагентів), до регулятивного капіталу банку.