Фінансовий аналіз

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ.

ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ.

ФАКУЛЬТЕТ ПЕРЕПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ.

До Про М Т Р Про Л И М, А Р Про Б Про Т А.

по дисципліні «Фінансовий аналіз «.

Залікова книжка — № 23, варіант 9,59; 8,18.

Слухач: …Сидоркевич Дмитро Іванович.

Спеціальність, група: …ЗФ — 02 (фінанси).

Керівник: …Яценко Олександр Володимирович Результат, дата:

Реєстраційний номер, дата:

м. Черкаси.

2002 р.

З М І З Т.

1. Експрес-аналіз фінансового стану, його основні єтапи …- 3.

2. Аналіз фінансового лівериджу … …- 10.

3. Завдання 8,18… …- 12.

Література … …- 14.

1. Експрес-аналіз фінансового стану, його основні єтап.

Фінансовий аналіз є одною з найважливіших функцій управління. Він дає змогу визначити конкурентоспроможність суб «єкта господарювання в ринковій економіці. Суб «єкт господарювання здійснює свою виробничо-торговельну діяльність на ринку самостійно, але й в умовах конкуренції. Ринкові регулятори разом з конкуренцією створюють Єдиний механізм господарювання, що примушує виробника враховувати інтереси й попит споживача. Господарюючі суб «єкти вступають між собою в конкурентні відносини. Тієї, хто програє, стає банкрутом. Щоб цого не сталося, господарюючий суб «єкт винен завжди постійно слідкувати за ситуацією на ринку, забезпечувати собі високу конкурентоспроможність. Особливістю формування ринкової економіки, крім посилення впливу жорсткої конкурентної боротьби, є зміни технології виробництва, комп «ютеризація обробки економічної інформації, нескінченні нововведення у податковому законодавстві, постійні зміни процентних ставок й курсів валют на тлі тривалої інфляції. За цих умів перед керівництвом підприємств постає багато проблемних питань. Серед них: — якою винна бути стратегія підприємства для успішного його функціонування? — якою винна бути тактика підприємства для досягнення стратегічної мети? — як підвищити ефективність управління матеріальними, трудовими й особливо фінансовими ресурсами, щоб раціонально організувати прибуткову діяльність підприємства? — що треба робити у тому, щоб у підприємства були стійке фінансове становище, висока платоспроможність й ліквідність? — як досягти фінансової стабільності та фінансової стійкості підприємства? — як зробити підприємство конкурентоспроможним в умовах ринку, панування конкуренції? На ці та інші життєво важливі запитання може дати відповідь про «єктивний фінансовий аналіз, який є одним із інструментів дослідження ринку й забезпечення конкурентоспроможності підприємства, за допомогою якого відбувається раціональний розподіл матеріальних, трудових, фінансових ресурсів.

Основним джерелом інформації для фінансового аналізу є бухгалтерська (фінансова) звітність підприємства протягом двох останні календарні рокта та останній звітний період [2,стр2].

Фінансовий аналіз підприємства складається із таких етапів :

— оцінка майнового стану підприємства та динаміка його зміни ;

— аналіз фінансових результатів діяльності підприємства ;

— аналіз ліквідності ;

— аналіз ділової активності ;

— аналіз платоспроможності (фінансової стійкості) ;

— аналіз рентабельності.

Правильна оцінка фінансових результатів діяльності та фінансового стану підприємства (організації) за сучасних умів господарювання конче потрібна як для його (її) керівництва й власників, то й для інвесторів, партнерів, кредиторів, державних органів. Фінансовий стан підприємства (організації) цікавить й його (її) конкурентів, але й уже в іншому аспекті — негативному; смердоті заінтересовані в ослабленні позицій конкурентів на ринку.

Для оцінки фінансового стану підприємства (організації) необхідна відповідна інформаційна база. Такою можуть бути звіт про фінансові результати діяльності й баланс— підсумковий синтетичний документ про склад засобів діяльності підприємства (організації) та джерела їхнього формування в грошовій формі на певну дату (кінець кварталу, року). З 1 января 2000 року в Україні введено в дію нову форму балансу підприємства, що відповідає міжнародним стандартам здіснення бухгалтерського обліку суб «єктами господарювання. У активі балансу підприємства за новою формою виділені такі три розділи: I Необоротні активи (• Нематеріальні активи • Незаверше будівництво • Основні засоби • Довгострокові фінансові інвестиції); II Оборотні активи (• Виробничі запаси • Незвершене виробництво • Готова продукція • Дебіторська заборгованість • Поточні фінансові інвестиції • Грошові кошти та їхні еквіваленти); III Витрати майбутніх періодів.

Пасив балансу підприємства за новою формою складається із п «яті виокремлених розділів: І Власний капітал (• Статутний капітал • Пайовий капітал • Резервний капітал • Нерозподілений прибуток); II Забезпечення наступних витрат й платежів (• Забезпечення виплат персоналу • Інші забезпечення • Цільове фінансування); III Довгострокові вол «язання (• Довгострокові кредити банків • Відстрочені податкові вол «язання • Інші довгострокові вол «язання); IV Поточні вол «язання (• Короткострокові кредити банків • По- «точна заборгованість за довгостроковими вол «язаннями • Векселі видані • Кредиторська заборгованість • Інші поточні вол «язання); V Доходи майбутніх періодів.

Співвідношення між окремими групами активів й пасивів балансу мають важливе економічне значення та використовуються для оцінки і діагностики фінансового стану підприємства.

Оцінка фінансового стану підприємства на фіксовану дату здійснюється на підставі аналізу офіційних документів — звітів про: фінансові результати, рух грошових коштів, власний капітал й системи розрахункових показників. Загальновживані групи таких показників наведено на рис. 1.

Прибутковість підприємства вимірюється двома показниками — прибутком й рентабельністю. Прибуток виражає абсолютний ефект без урахування використаних ресурсів. Тому для аналізу його доповнюють показником рентабельності. Рентабельність — це відносний показник ефективності роботи підприємства, котрий у загальній формі обчислюється як ставлення прибутку до витрат (ресурсів). Рентабельність має кілька модифікованих форм залежно від того, котрі саме прибуток й ресурси (витрати) використовують у розрахунках.

[pic].

Рис. 1. Групи розрахункових показників для оцінки фінансового стану підприємства.

Передусім виокремлюють рентабельність інвестованих ресурсів (капіталу) й рентабельність продукції. Рентабельність інвестованих ресурсів (капіталу) обчислюється в кількох модифікаціях: рентабельність активів, рентабельність власного капіталу, рентабельність акціонерного капіталу. Рентабельність активів (Ра) характеризує ефективність використання всього наявного майна підприємства та обчислюється за формулою.

Пз (ч).

Ра = ———- x 100,.

Ка де Пз (ч) — загальний (чистий) прибуток підприємства за рік;

Ка — середня сума активів за річним балансом.

Обчислюючи цей показник, виходять як з загального (до оподаткування), то й із чистого (после оподаткування) прибутку. Єдиного методичного підходу не існує. Тому треба обов «язково зазначити, який саме прибуток узято.

Показник рентабельності сукупних активів може бути дезагрегований, якщо підприємство здійснює різні види діяльності (за її диверсифікації). У цьому разі поряд з рентабельністю всіх активів визначається рентабельність за окремими видами діяльності (наприклад, рентабельність виробництва, сервісного обслуговування, комерційної діяльності тощо). Рентабельність власного капіталу (Рвк) відображає ефективність використання активів, створених за рахунок власних коштів:

Пч.

Рвк = ———- x 100,.

Ка де Пч — чистий прибуток підприємства; Ка — власний капітал підприємства. Розмір власного капіталу береться за даними балансу підприємства чи його звіту про власний капітал на певну дату (после 1 января 2000 року).

Рентабельність акціонерного капіталу (Рак) свідчить про верхню між дивідентів на акції та обчислюється так:

Пч.

Рак = ———- x 100,.

Кст де Кст — статутний капітал (номінальна вартість проданих акцій).

Цей показник можна обчислювати також як рентабельність акціонерного капіталу від звичайних акцій. Тоді із прибутку Пч віднімають фіксовані дивіденди на привілейовані акції, а зі статутного капіталу — номінальну вартість цих акцій. Рентабельність продукції (Рп) характеризує ефективність витрат на її виробництво й збут. Вона визначається за формулою.

Прп.

Рп = ———- x 100,.

Упп де Прп — прибуток від реалізації продукції за певний період;

Упп — повна собівартість реалізованої продукції. Рентабельність продукції можна обчислювати також як ставлення прибутку до обсягу реалізованої продукції. Саме в такому вигляді цей показник використовується в зарубіжній практиці.

Ділова активність підприємства є досить широким поняттям й включає практично усі аспекти його роботи. Специфічними показниками тут є оборотність активів й товарно-матеріальних запасів, величини дебіторської та кредиторської заборгованості.

Оборотність активів (па) — це показник кількості оборотів активів підприємства за певний період (переважно за рік), тобто.

nа =В/Ка де У — виручка від всіх видів діяльності підприємства за певний період;

Ка — середня величина активів за тієї самий період.

За цих умів середня тривалість одного обороту (ta) становитиме ta = Дк / nа де Дк— кількість календарних днів у періоді.

Оборотність товарно-матеріальних запасів (птмз) виражається кількістю оборотів за певний період: nтмз = Cр / Моз де Cр — повна собівартість реалізованої продукції за певний період;

Моз— середня величина запасів у грошовому виразі.

Активність підприємства у сфері розрахунків із партнерами характеризується середніми термінами оплати дебіторської та кредиторської заборгованості. Середній термін оплати дебіторської заборгованості покупцями продукції підприємства (tодз) обчислюється за формулою.

Зд x Дк tодз = ———- ,.

Vпр де Зд — дебіторська заборгованість (заборгованість покупців);

Дк — кількість календарних днів у періоді, за який обчислюється показник (рік — 360, квартал — 90); Vпр — обсяг продаж продукції за розрахунковий період.

За період tодз платіжні вимоги підприємства до покупців перетворюються на гроші. Зрозуміло, що скорочення цого періоду є економічно вигідним, а продовження (проти встановленого терміну чи проти минулого року) — небажаним й потребує із «ясування причин.

Середній термін оплати кредиторської заборгованості постачальникам (tокз)визначається співвідношенням:

Зк x Дк tодз = ———- ,.

М де Зк — величина кредиторської заборгованості постачальникам; М — обсяг закупівлі сировини й матеріалів за розрахунковий період у грошовому вимірі.

Скорочення за межі не визнається позитивним для підприємства, оскільки потребує додаткових коштів. Натомість збільшення періоду оплати заборгованості може бути наслідком різних причин: погіршання для підприємства умів розрахунків, шлюбу коштів, затягування оплати із метою використання кредиторської заборгованості як джерела фінансування тощо.

Фінансова стійкість підприємства характеризуєть співвідношенням власного і залученого капіталу. Для цого використовуються різні показники, котрі заведено називати коефіцієнтами. З-поміж них найбільш поширеними є коефіцієнти автономії та забезпечення боргів.

Коефіцієнт автономії (kа) обчислюється діленням власного капіталу на підсумок балансу підприємства: kа = Кв / Кб де Кв — власний капітал підприємства; Кв — підсумок балансу (сума всіх джерел фінансування). Якщо активи підприємства на 60% забезпечено власними коштами, то решта (40%) фінансується за рахунок боргових вол «язань. Така величина коефіцієнта є прийнятною — борги покриваються власним капіталом. Якщо kа < 0,5, то зростає ризик несплати боргів, а відтак й занепокоєння кредиторів. Збільшення значення коефіцієнта автономії зумовлює підвищення фінансової незалежності та зменшення ризику порушення фінансової стійкості підприємства.

Коефіцієнт забезпечення боргів (kзб)є модифікацією Першого показника й визначається як співвідношення власного та залученого капіталу, тобто kзб = Кв / Кз де Кз — боргові вол «язання підприємства (залучений капітал).

Отже, якщо власний капітал перевищує борги підприємства в 1,5 й понад разу, це прийнято. Нормальною вважають ситуацію, коли kзб >l.

На шкода, аналітична оцінка фінансового стану підприємства на базі таких коефіцієнтів не завжди є однозначною. Безумовно, зменшення частки боргів у сукупному капіталі зміцнює фінансову незалежність підприємства. Проте водночас звужуються джерела фінансування та можливості підвищення ефективності його діяльності.

За певних умів кредити вигідно брати. Тут проявляється ефект так званого фінансового важеля (лівериджу), який виражають через ставлення заборгованості до власного капіталу.

Колі плату кредит є меншою за рентабельність активів із урахуванням оподаткування, збільшення заборгованості (збільшення ставлення Кз / Кв Веде до зростання рентабельності власного капіталу. Отже, залучення кредиту у цьому випадку є фінансовим важелем (лівериджсм) підвищення ефективності діяльності підприємства.

Платоспроможність підприємства, тобто його здатність вчасно розраховуватися із боргами, визначається за допомогою коефіцієнтів ліквідності. Вони показують, наскільки короткострокові вол «язання покриваються ліквідними активами. А оскільки поточні активи мають різну ліквідність, то і обчислюється кілька коефіцієнтів ліквідності — загальної, термінової та абсолютної.

Коефіцієнт загальної ліквідності (kлз) — це ставлення оборотних активів (розділи II й III активу балансу за його старою формою) до короткострокових пасивів (розділ III пасиву): kлз = Коа / Кзк де Коа — оборотні активи підприємства; Кзк — короткострокова заборгованість підприємства.

Якщо kлз < 2, то платоспроможність підприємства вважається низькою. За надто високого його значення (kлз>3—4), може виникнути сумнів в ефективності використання оборотних активів. На оптимальну величину kлз помітно впливає частка товарно-матеріальних запасів у оборотних активах. Для підприємств із невеликими товарно-матеріальними запасами та оперативно оплачуваними дебіторськими вол «язаннями є прийнятним нижчий рівень співвідношення оборотних активів й короткострокової заборгованості (kлз 0,5. Рівень ліквідності підприємства залежить від його прибутковості, але й однозначний зв «язок між цими показниками простежується лише в перспективному періоді. У перспективі висока прибутковість є передумовою належної ліквідності. У короткостроковому періоді такого прямого зв «язку немає. Підприємство із непоганою прибутковістю може матір низьку ліквідність унаслідок великих виплат власникам, ненадійності дебіторів тощо. Отже, забезпечення задовільної ліквідності потребує певних управлінських зусиль та оптимізації фінансово-економічних рішень.

2. Аналіз фінансового лівериджу.

Лівериджем у фінансовому аналізі називається оптимізація структури активів й пасивів підприємства із метою збільшення прибутку. У абсолютному розумінні ліверидж означає невелику силу, важель, за допомогою якого надається можливість переміщувати досить великі предмети. Стосовно до економіки, ліверидж — це важель, при незначному посиленні якого можливо суттєво змінити результати виробничо-фінансової діяльності підприємства. Визначення лівериджу в економічній роботі підприємства можна заговорили українською у «язати із дією факторної системи, розглядаючи його як деякий чинник, невелика зміну якого може призвести до суттєвих змін результатних показників. 5, стр.313] Розрізняють три види лівериджу: — виробничий; — фінансовий; — виробничо-фінансовий. Існують витрати фінансового характеру, заговорили українською у «язані із обслуговуванням боргу. Величина цих витрат залежить від розміру позикових коштів. Вплив фінансових витрат на прибуток відображає фінансовий ліверидж. Це заговорили українською у «язано з дією плеча фінансового важеля (співвідношення позикового й власного капіталу). Таким чином, фінансовий ліверидж — це взаємозв «язок між прибутком й співвідношенням позикового та власного капіталу.

Фінансовий ліверидж — це потенційна можливість впливати на прибуток шляхом зміни обсягу та структури довгострокових пасивів, тобто власного й позикового капіталів. Фінансовий ліверидж характеризує взаємозв «язок між чистимо прибутком й розміром доходів до сплати податків й процентів за боргами, тобто валовим прибутком.

Рівень фінансового лівериджу визначається відношенням темпів приросту чистого прибутку до темпів приросту валового прибутку:

Лф = [pic]ЧП / [pic]П.

де: Лф — рівень фінансового лівериджу ;

[pic]П — темп зміни валового прибутку,% ;

[pic]ЧП — зміни чистого прибутку, %.

Економічний зміст цого показника полягає до того, що він показує, у стільки разів темпи приросту чистого прибутку вище темпу приросту валового прибутку. Це перевищення досягається за допомогою плеча фінансового важеля (співвідношення позикового й власного капіталу). Змінюючи плечі фінансового важеля, можна вплинути на прибуток й дохідність власного капіталу.

Фінансовий ліверидж, як й виробничий, заговорили українською у «язаний із ризиком, але й не із виробничим, а із фінансовим. Фінансовий ризик — це ризик, який заговорили українською у «язаний із неможливістю сплати процентів по довгострокових позиках. Чим більший обсяг залучених коштів, тім понад треба сплачувати процентів по них, тім вищий рівень фінансового лівериджу. Це призводить до підвищення фінансового ризику.

Отже, зростання фінансового лівериджу супроводжується підвищенням ступеня фінансового ризику, заговорили українською у «язаного із недостачею коштів для сплати процентів по позиках.

Рівень фінансового лівериджу зростає з збільшенням частки позикового капіталу, при цьому підвищується розмах варіації рентабельності власного капіталу, чистого прибутку. Це говорити про підвищення ступеня фінансового ризику інвестування за умів високого плеча важеля.

Отже, зміну структури капіталу у бік збільшення частки позикового капіталу викликає зростання фінансового ризику, хоча при цьому й досягається более високий прибуток.

Узагальнюючим показником є виробничо-фінансовий ліверидж, який являє собою добуток виробничого та фінансового лівериджу:

Лвф=Лв[pic]Лф, де Лвф — виробничо-фінансовий ліверидж.

З формули видно, що він відображає ризик, заговорили українською у «язаний із можливим нестатком засобів для відшкодування виробничих витрат й фінансових витрат із обслуговування боргу. Наприклад, приріст обсягу реалізації складає 10%, валового прибутку — 40%, чистого прибутку — 54%. Тоді :

Лв = 40 / 10 = 4 ;

Лф = 54 / 40 = 1,35 ;

Лвф = 4[pic]1,35 = 5,4.

Можна зробити висновок, що за умів існуючої структури витрат на підприємстві й структури джерел капіталу збільшення обсягу виробництва на 1% забезпечить приріст валового прибутку на виборах 4% й приріст чистого прибутку на 5,4%.

Кожен відсоток приросту валового прибутку приведе до збільшення чистого прибутку на 1,35%.

У випадку спаду виробництва ці показники змінюватимуться в аналогічній пропорції.

ПРАКТИЧНЕ ЗАВДАННЯ.

3. Завдання (№ 8): розрахйте за данними таблиці вплив факторів на зміну показника окупності інвестицій. |Показники |У минулому |У звітному |Відхилення | | |році |році | | |1. Чистий прибуток (после утримання |51 936 |54 988 |3 052 | |податків) | | | | |2. Валовий прибуток від реалізації |6 492 |7 791 |1 299 | |товарної продукції | | | | |3. Собівартість реалізованої продукції |36 788 |38 037 |1 249 | |4. Виручка від реалізації продукції |43 280 |45 828 |2 548 | |(без ПДВ) | | | | |5. Вартість майна |120 384 |117 630 |-2 754 | |6. Власні кошти |124 |527 |403 |.

Розрахуємо рівень виробничого лівериджу, який визначається відношенням темпів приросту валового прибутку до темпів приросту обсягу реалізації:

Лв = [pic]П / [pic]VPП.

де: Лф — рівень фінансового лівериджу ;

[pic]П — темп зміни валового прибутку,% ;

[pic]VPП — темп зміни обсягу реалізації у натуральних одиницях.

Лв = (7791−6492) / (38 037−36 788) = 1299 / 1249 = 1,04.

Економічний зміст цого ставлення полягає до того, що воно та показує ступінь чутливості валового прибутку до зміни обсягу виробництва. Підприємства із високим рівнем технічної оснащеності мають високий рівень цого показника й низький виробничий ризик. Підприємства, котрі мають более високий рівень виробничого лівериджу, є более ризикованими із позицій виробничого ризику — ризику недоотримання валового прибутку й неможливості покриття витрат виробничого характеру. У нашому прикладі коефіцієт близький до одиниці, тому виробничий ризик не високий.

Завдання: № 18. Визначте системи показників ефективної діяльності підприємства (згідно Балансу й форми № 2). Проаналізуйте одержані дані.

Визначемо ділову активність й рентабельність на основі коефіцієнти оборотності активів, оборотності кредиторської заборгованості, оборотності дебіторської заборгованості, оборотності матеріальних запасів, оборотності основних засобів (фондовіддача), оборотності власного капіталу, рентабельності активів, рентабельності власного капіталу, рентабельності діяльності, рентабельності продукції :

Коак = Ф2р.035 / (Ф1(р.280(гр.3) + р.280(гр.4))/2) = 45 828 / ((160 000 + 168 000)/ /2) = 45 828 / 164 000 = 0,279 ;

Кокз = Ф2р.035 / (Ф1(S (р.520,р.600)гр.3+ S (р.520,р.600)гр.4)/2) = 45 828 / / ((400+2000 + 150+7248)/2) = 45 828 / 3876,5 = 11,8 ;

Кодз = Ф2р.035 / (Ф1(S (р.150,р.210)гр.3+ S (р.150,р.210)гр.4)/2) = 45 828 / /((1141+8100 + 153+5200)/2) = 45 828 / 7297 = 6,28 ;

Комз == Ф2р.040 / (Ф1(S (р.100,р.140)гр.3+ S (р.100,р.140)гр.4)/2) = 38 037 / /((20 124 + 30 926+1287)/2) = 38 037 / 26 168,5 = 1,45 ;

Кооз = Ф2р.035 / (Ф1(р.031(гр.3) + р.031(гр.4))/2) = 45 828 / ((251 095 + 245 932)/ / 2) = 45 828 / 248 513,5 = 0,184 ;

Ковк = Ф2р.035 / (Ф1(р.380(гр.3) + р.380(гр.4))/2) = 45 828 / ((125 211 + 124 631)/ /2) = 45 828 / 124 921 = 0,36 ;

Кр ак = Ф2р.220 чи р.225 / (Ф1(р.280(гр.3) + р.280(гр.4))/2) = 3596 / ((160 000 + 168 000)/2) = 3596 / 164 000 = 0,022 ;

Кр вк = Ф2р.220 чи р.225 / (Ф1(р.380(гр.3) + р.380(гр.4))/2) = 3596 / ((125 211 + 124 631)/2) = 3596 / 124 921 = 0,029 ;

Кр буд = Ф2р.220 чи р.225 / Ф2р.035 = 3596 / 45 828 = 0,078 ;

Кр прд = (Ф2р.100(або р.105) + р.090 — р.060) / Ф2(р. 040 + 070 + 080) = (7251 + 177−737)/ (38 037+785+315) = 6691/39 137 = 0,17 .

Література:

1. ЗУ «Про банки та банківську діяльність» — м. Київ, 7 грудня 2000 р.; 2. Наказ Міністерства фінансів України «Про затвердження Положення про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації», № 49/121 від 26.01.2001 ВР України від 2.10.92р. зі змінами й доповненнями; 3. Банківська справа /Під ред. Лаврушина О. И. — М.: Фінанси і статистика, 1999. — 576с.; 4. Галасюк У., Галасюк У. Незалежна експертна оцінка, як засіб забезпечення необхідного рівня ліквідності об'єктів застави // Вісник НБУ. — 1999. — 2. — с.51−54.; 5. Лахтіонова Л.А. «Фінансовий аналіз суб'єктів господарювання: Монографія» — До.: КНЕУ, 2001. — 387 з.; 6. Колодізєв Про. Становлення банківської системи України: минуле, світовий досвід, проблеми реформування. // Банківська справа. До. 2000. № 2, с.28−29.;