Кредитнi операцiї комерцiйних банкiв, їхнього сутнiсть та ризикове середовище

ГЛАВА 1. Кредитнi операцiї комерцiйних банкiв, їхні сутнiсть та ризикове середовище.

1.1. Сутнiсть та змiст кредитної дiяльностi комерцiйного банку.

Банкiвська система сьогоднi — це одна із найважливiших та невiд «ємних структур ринкової економiки. Iсторично розвиток банкiв та товарного виробництва, обiгу йшли поруч і тiсно переплiтались. Банки при цьому формувались як фiнансовi посередники, що залучають капiтали, заощадження населення та iншi грошовi засоби, котрi вивiльнюються в ходi господарської дiяльностi, і надають їхнього у тимчасове користування iншим агентам, що потребують додаткового ресурсного капiталу. Ставши iнституцiєю фiнансового перерозподiлу вартостi, у даний годину комерцiйнi банки можуть запропонувати клiєнтам до 200 видiв рiзноманiтних банкiвських продуктiв та послуг. Проте є наявний визначений базовий перелiк, без якого банк не може iснувати та нормально функцiонувати. До таких фундаментальних операцiй банку властиво вiдносять:

— приймання депозитiв;

— здiйснення грошових платежiв та розрахункiв;

— надання кредитiв.

Законодавством України встановлено, що банки — це установи, функцiєю які є кредитування суб «єктiв господарської дiяльностi та громадян за рахунок залучення коштiв пiдприємств, установ, органiзацiй, населення та iнших кредитних ресурсiв, касове та розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та iнших банкiвських операцiй, передбачених Законом України «Про банки і банкiвську дiяльнiсть » .

Розглянемо детальнiше основу активної дiяльностi комерцiйного банку — надання позичальнику кредиту, позаяк найбiльша частина активiв банку вкладається саме у кредитнi операцiї.

Кредит — це позичковий капiтал банку у грошовiй формi, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченостi, Повернення, строковостi, платностi та цiльового характеру використання. Дане визначення кредиту випливає iз самої мети банкiвського бiзнесу, тобто отримання зиску за рахунок вмiлого, рацiонального та безпечного вкладення банкiвського капiталу. Принцип забезпеченостi надання кредиту означає наявнiсть у банку права для захисту власних iнтересiв, недопущення збиткiв вiд можливого неповернення боргу позичальником через його неплатоспроможнiсть. Принцип тимчасового користування, Повернення та строковостi має на увазi ті, що кредит винен бути повернутий банку позичальником не пiзнiше обумовленого при наданнi позики термiну. Принцип платностi за кредит передбачає право банку справляти плату у виглядi відсотка за користування позикою, котра власне є основним джерелом традицiйних доходiв комерцiйного банку і складає змiст банкiвського бiзнесу. Принцип цiльового використання кредиту визначає вкладення позичкових коштiв у конкретнi цiлi дiяльностi позичальника.

З iншого боці, кредит — це економiчнi вiдносини мiж юридичними (у данiй роботi ми розглядаємо вiдносини, коли юридичною особою, що надає кредит, є банк), фiзичними особами та Державою із приводу перерозподiлу вартостi на вищевказаних засадах.

Загалом кредит застосовується таким формах:

1) банкiвський кредит — основна форма кредиту, що надається суб «єктам кредитування усiх форм власностi на певний рядків, пiд забезпечення, із нарахуванням процентiв за користування кредитом;

2) комерцiйний кредит — характеризує кредитну угоду мiж двома суб «єктами господарської дiяльностi щодо реалiзацiї товарiв та послуг із вiдстрочкою їхнього оплати. Банк приймає доля в данiй угодi шляхом надання кредиту векселедержателю пiд акцептованi платником векселi;

3) лiзинговий кредит — вiдносини, якi виникають у випадку оренди майна (форма майнового кредиту). Банк придбаває певне майно та згiдно договору оренди передає його клiєнту (із можливим наступним викупом клiєнтом цого майна). Орендна плата складається із двох величин: вартостi майна та комiсiйної винагороди банку за лiзинговi послуги, котра дорiвнює відсотку за кредит;

4) iпотечний кредит — надається пiд заставу нерухомого майна;

5) споживчий кредит — його можуть отримати фiзичнi особини тiльки у нацiональнiй грошовiй одиницi на придбання товарiв тривалого користування та повертати банку у розстрочку;

6) бланковий кредит — винятковий вид кредиту, що надається особливо надiйним позичальникам без забезпечення кредиту пiд вищу процентну ставку;

7) консорцiумний кредит — надається кiлькома банками.

Якщо кредитором є комерцiйний банк, то можна виокремити наступнi види економiчних вiдносин, заговорили українською у «язаних iз кредитом:

1. Найпоширенiшi — кредитнi вiдносини мiж банком із одного боці та пiдприємствами, господарськими органiзацiями і товариствами із iншого. Саме такi вiдносини найкраще вiдповiдають умовам розвинутих товарногрошових вiдносин, що мають мiсце у ринковiй економiцi.

2. Кредитнi вiдносини мiж банками та Державою. У даний годину комерцiйнi банки беруть непряму доля в кредитуваннi держави, купуючи облiгацiї державних позик в Генерального агента — Нацiонального банку України, тобто шляхом iнвестування капiталу у державнi цiннi папери.

3. Кредитнi вiдносини мiж банком та населенням для придбання фiзичними особами споживчих товарiв тривалого користування та послуг.

4. Мiжбанкiвськi кредитнi вiдносини. Зазвичай цей вид кредитних вiдносин використовується банками для пiдтримання необхiдних нормативiв та показникiв банкiвської дiяльностi, а також негайного виконання своїх вол «язань перед iншими кредиторами.

Комерцiйнi банки можуть надавати кредити всiм суб «єктам господарської дiяльностi незалежно вiд їхнього галузевої належностi, статусу, форм власностi у разi наявностi у яких реальних можливостей та правових форм забезпечення своєчасного Повернення кредиту та сплати вiдсоткiв (комiсiйних) за користування кредитом.

Комерцiйний банк у залежностi вiд потреб та можливостей позичальника, а також iнтересiв самого банку може надавати кредити на рiзних умовах. Тому на практицi iснує подiл банкiвських позик за рiзноманiтними ознаками та критерiями, тобто класифiкацiя кредитiв для полегшення контролю та управлiння кредитним портфелем банку:

— за призначенням та характером використання позикових коштiв;

— за наявнiстю та виглядом (характером) забезпечення кредиту;

— за рядками використання кредиту;

— за методами надання та способами Повернення кредиту;

— за характером та способом сплати процента;

— за числом кредиторiв;

— за ступiнню ризику тощо.

Кредитнi операцiї є найважливiшим джерелом прибутку банку, проте у зв «язку зi збiльшенням в останнi рокта випадкiв неповернення кредитiв данi операцiї складають пiдвищену небезпеку для стiйкостi та стабiльностi банку в цiлому. Прикладом щодо цого можуть слугувати долi ряду банкiв України, краху яких сприяла ризикована кредитна полiтика.

Кредитнi вiдносини мiж комерцiйними банками та позичальниками будуються на пiдставi кредитних договорiв (угод). У практицi дiяльностi банкiв розрiзняється кредитування пряме і опосередковане. При прямому кредитуваннi договiр на позичку укладається безпосередньо мiж банкомкредитором і позичальником. Опосередковане кредитування вiдбувається при купiвлi банком фiнансових вол «язань (як правило, векселiв) позичальника.

Кредитний договiр мiж банком та позичальником укладається тiльки у письмовiй формi, в якому визначаються взаємнi вол «язання та вiдповiдальнiсть сторiн. Договiр може бути укладений як шляхом складання одного документа, так і способом обмiну листами та зверненнями. Вiдповiдно до принципiв кредитування кредитний договiр передбачає такi основнi засади:

1. Визначення призначення кредиту та його розмiр.

2. Визначення рядок користування позичальником кредитом. Датою надання кредиту вважається дата виникнення заборгованостi на позичковому рахунку позичальника.

3. Визначення форми надання кредиту та виду позичкового рахунку.

4. Визначення виду забезпечення кредиту.

5. Визначення плати (процентiв) за користування кредитом.

6. Визначення порядку погашання кредиту та процентiв за надану позику.

7. Права і вiдповiдальнiсть сторiн щодо надання і погашення кредиту.

8. Контрольнi та iншi заходь банку щодо Повернення наданого кредиту.

У разi прийняття рiшення про продовження спiвпрацi із потенцiйним позичальником пiсля укладання кредитного договору йому надаються позичковi кошти залежно вiд обраного методу кредитування.

Загалом методи кредитування банками суб «єктiв господарювання є складовою частиною кредитного механiзму. Зворотнiй рух кредиту визначається такими чинниками, як безпосереднiй процес виробництва та обiгу, а також змiна залишку забезпечення (наприклад, кредитованих цiнностей чи витрат), котра є прямим наслiдком названого процесу. Беручи це до уваги, вирiзняють методи кредитування за оборотом і за залишком, а також оборотно-сальдовий метод. Данi особливостi зворотнього руху кредиту проявляються через окремi елементи методiв кредитування: вид позичкового рахунку, порядок надання кредиту, способи його Повернення та органiзацiя банкiвського контролю за дотриманням принципiв кредитування, наведених вище.

Власне змiст кредитних операцiй комерцiйних банкiв полягає в укладеннi та виконаннi договорiв щодо надання кредиту мiж банком та позичальником, якi супроводжуються записами за банкiвськими рахунками із вiдповiдним вiдображенням у балансах контрагентiв кредитного договору, тому значення вказаних елементiв вiдiграє суттєву роль у визначеннi та виборi банком методу кредитування суб «єкта.

Кредити надаються суб «єктам господарської дiяльностi у безготiвковiй формi шляхом сплати платiжних документiв із позичкового рахунку як у нацiональнiй, так і в iноземнiй валютi у порядку, визначеному чинним законодавством та нормативними актами Нацiонального банку України, чи шляхом перерахування на розрахунковий рахунок позичальника (в окремих випадках можливе також надання кредиту у готiвковiй формi для розрахункiв iз здавачами сiльськогосподарської продукцiї).

На даному етапi розвитку банкiвської системи України при наданнi позики банк може вiдкривати для облiку кредиту такi види позичкових рахункiв:

1. Простий позичковий рахунок.

2. Спецiальний позичковий рахунок.

3. Окремий позичковий рахунок.

4. Контокорент.

Цi рахунки дають змогу вести облiк утворення та погашання заборгованостi позичальника за кожною окремою позикою. Вiдмiнними рисами рахункiв є особливостi кредитування за оборотом і за залишком.

Кредитування за вибачимо позичковим рахунком у бiльшостi випадкiв передбачає кредитування за залишком. Грошовi засоби тут надаються для покриття здiйснених витрат та пiд фактично накопиченi запаси (залишки) товарно-матерiальних цiнностей. Позичальник в мiру накопичення запасiв винен заявляти про свою потребу у позичцi та подавати у банк вiдомостi про понаднормовi оплаченi залишки кредитованих цiнностей для визначення розмiру кредиту, оскiльки тiльки за наявностi цих даних банк може встановити реальну потребу у позичцi та величину залишку матерiальних цiнностей, котрi пiдлягають кредитуванню. Оформлення кредиту у такому разi вiдображається у дебетi позичкового та у кредитi розрахункового рахункiв. Кiлькiсть простих позичкових рахункiв одного суб «єкта господарської дiяльностi як правило вiдповiдає числу про «єктiв кредитування, тобто кожен новий кредит вiдноситься на окремий простий позичковий рахунок. Погашання кредитiв, що облiковуються на простому (сальдовому) позичковому рахунку, переважно вiдбувається шляхом списання грошових засобiв із розрахункового чи поточного рахунку позичальника. Тобто це є рахунок разових позик.

Кредитування за спецiальним позичковим рахунком вiдображає кредитування за оборотом. Позики надаються у виглядi оплати розрахункових документiв за товари та послуги, що надсилаються позичальником у банк. Тому в даному випадку для виконання кредитної операцiї дебетується тiльки позичковий рахунок. Також при використаннi даного методу кредитування немає необхiдностi подавати у банк кiлька строкових вол «язань про Повернення кредиту, а позичальником надсилається одне таке загальне вол «язання про виконання всiх умів і правил кредитування. Тобто спецiальний позичковий рахунок вiдображає надання позичальнику кредитної лiнiї. Вiн сприяє своєчасному задоволенню потреб пiдприємств у додаткових грошових ресурсах. Погашання кредиту на спецiальному позичковому рахунку вiдбувається таким чином, коли грошовi засоби перераховуються на цей рахунок, нерiдко оминаючи розрахунковий рахунок позичальника. У деяких випадках погашання проводитися шляхом списання грошових торб із розрахункового рахунку.

Окремий позичковий рахунок поєднує риси простого та спецiального позичкових рахункiв і є оборотно-сальдовим. Вiн застосовується тiльки у тому разi, якщо у пiдприємства немає грошей на розрахунковому рахунку.

Специфiчним виглядом розрахункових та кредитних операцiй банку є вiдкриття контокоренту. Це Єдиний загальний активно-пасивний рахунок, на якому вiдображаються всi господарськi операцiї позичальника, оскiльки за наявностi контокорентного розрахунковий рахунок пiдприємства як самостiйний особовий рахунок закривається. Платежi та грошовi надходження на даний рахунок, як правило, неоднаковi, тому сальдо контокоренту може бути як кредитовим (тодi вiн вважається депозитом), так і дебетовим. Дебетове сальдо контокорентного рахунку клiєнта свiдчить про недостатнiсть в останнього у даний момент години власних засобiв для забезпечення поточних виплат, тому банк надає клiєнту кредит в межах вiд «ємного сальдо (овердрафту), якщо воно та не перевищує встановленого лiмiту (величини кредитної лiнiї). Сальдування контокоренту вiдбувається через визначенi промiжки години, проценти за овердрафт нараховуються щоденно на непогашений залишок.

Отже, основними рисами Сучасної структури кредитування є:

1. Кредитнi операцiї здiйснюються банком у межах його кредитних ресурсiв.

2. Дiяльнiсть банку залежить вiд обов «язкових економiчних нормативiв, встановлених Нацiональним банком України.

3. Базування кредитних операцiй на договiрнiй системi. Банк та клiєнт укладають договiр, в якому зазначаються умови та методи кредитування, права та обов «язки сторiн. У разi невиконання вказаних вол «язань винна сторона несе вiдповiдальнiсть.

4. Перенесення акценту на кредитування суб «єкта, а чи не про «єкта.

5. Перехiд до такі форми кредитування, котрi забезпечують Повернення позик.

6. Значне мiсце займають мiжбанкiвськi позики для пiдтримання банками встановлених нормативiв.

7. У даний годину методи кредитування єдинi для всiх галузей.

1.2. Кредитнi ризики та заподій їхнього виникнення.

як ми уже зазначали, ризик є невiд «ємною ситуативною характеристикою будь-якої дiяльностi шкірного суб «єкта бiзнесу. У розрiзi банкiвських кредитних операцiй можна розглядати кредитний ризик — тобто ризик несплати позичальником основного боргу (суми наданої позики) і вiдсоткiв, якi належати сплатi банку за користування кредитом у термiни, визначенi у кредитному договорi. Несплата процентiв за позикою здатна спричинити неотримання прибутку банку вiд кредитної дiяльностi, неповернення ж самого кредиту викликає появу прямих збиткiв та можливу втрачу банкiвського капiталу. Обидва вислiди неплатежiв за кредитною угодою є вкрай небажаними для банку, позаяк це може призвести у майбутньому до скорочення ресурсної бази та пiдриву фiнансової стабiльностi, авторитету самого банку. Тому видається логiчним ті, що банк, прагнучи убезпечити собі вiд ймовiрних втрат, у першу чергу надає кредити найбiльш надiйним, перевiреним клiєнтам. Алі разом із тім слiд пам «ятати, що кредитнi операцiї, заговорили українською у «язанi із дещо вищим ризиком Повернення позик, є бiльш дохiдними за рахунок вищої оплати позичальником такої операцiї, тобто вищого відсотка за кредит. З огляду на це кредитний ризик активної дiяльностi комерцiйного банку можна розглядати і як ймовiрнiсть появи втрат (втраченої вигоди) iз-за ненадання кредиту потенцiйному позичальнику, здатному своєчасно виконати свої фiнансовi вол «язання.

Кредитний ризик, чи ризик неповернення боргу, однаковою мiрою стосується всiх клiєнтiв банку незалежно вiд того, чи позичальником є юридична особа-виробник, фiзична особа, а чи iнший банк. Виникнення кредитного ризику можна заговорили українською у «язувати із ймовiрнiстю спаду виробництва та/або попиту на цей вид продукцiї, товарiв та послуг (промисловий кредитний ризик), невиконанням iз-за якихось причин договiрних вiдносин (ризик врегулювання та поставок), запiзненням строкової трансформацiї видiв ресурсiв та ризиком форс-мажорних обставин.

Також присутнiсть ризику у кредитних операцiях комерцiйних банкiв викликана недетермiнованiстю, непередбачуванiстю дiй конкурентiв, змiною стратегiї дiяльностi клiєнтiв-позичальникiв та iнших суб «єктiв банкiвської дiяльностi, а також наявнiстю численних зовнiшнiх факторiв та умов.

Кредитний ризик може бути заговорили українською у «язаний із: / простроченням платежу через неплатоспроможнiсть позичальника; / нецiльовим використанням кредиту; / типом позичальника за формою власностi; / збитковiстю галузi застосування кредиту; / забезпеченiстю і видами застави; / невиконанням попереднiх вол «язань по кредити банку; / безперспективнiстю подальшого розвитку позичальника; / складним фiнансовим станом пiдприємства, що отримало кредит тощо.

Якщо розглянути умови виникнення ризикiв у банкiвському кредитуваннi, то можна вiдзначити наступнi тези.

По-перше, даний ризик може бути зумовлений ймовiрною появою збиткiв в результатi:

— нерацiонального вкладення кредитних ресурсiв у ненадiйнi кредитнi проекти, наявностi значної частки даних кредитiв у кредитному портфелi банку;

— недостатнього обгрунтування і достовiрностi прогнозу розвитку ринкової ситуацiї, бiзнесової та фiнансової дiяльностi позичальника при наданнi кредиту;

— появи непередбачених обставин, зумовлених полiтичними, економiчними, соцiальними та iншими чинниками, що утруднюють Повернення кредиту позичальником;

— можливої недоброчесної конкуренцiї із боці iнших банкiв та фiнансовокредитних iнститутiв тощо.

По-друге, ризик може бути викликаний ймовiрними втратами, котрi сприймаються як непередбачуване зниження суми Повернення чи і можливе неповернення позики з наступних факторiв:

— несподiваних несприятливих змiн умів банкiвської дiяльностi та дiяльностi суб «єктiв господарювання внаслiдок введення нових нормативноправових актiв;

— недостатнього обгрунтування та достовiрностi вiдмови у наданнi кредиту позичальникам, здатним своєчасно його повернути;

— недостатнього обгрунтування та достовiрностi оцiнки дiлової, фiнансової та кредитної спроможностi клiєнта, його гарантiй і, як наслiдку, надання кредиту позичальнику, не здатному його повернути;

— недоброчесної оцiнки справжньої мети позичальника, здатного на правопорушення.

По-третє, ризик неповернення позичкового боргу залежить вiд стихiйних лихий (пожеж, землетрусiв, повеней тощо), впливу кримiнального середовища, в тому числi правопорушень банкiвського персоналу.

Схематично структура кредитного ризику iз-за зовнiшнiх умів зображена на малий. 1. Якщо коротко охарактеризувати кожне джерело кредитного ризику, вказане на малюнку, то можна зазначити: 1. Ризик, заговорили українською у «язаний iз позичальником, гарантом, страховиком: а) про «єктивний (фiнансових можливостей) — нездатнiсть позичальника (гаранта, страховика) виконати свої вол «язання за рахунок поточних грошових надходжень чи вiд продаж активiв; б) суб «єктивний — репутацiя позичальника (гаранта, страховика) в дiловому свiтi, його вiдповiдальнiсть і готовнiсть виконати взятi вол «язання; в) юридичний — недолiки в складаннi і оформленнi кредитного договору, гарантiйного аркуша, договору страхування. 2. Ризик, заговорили українською у «язаний iз предметом застави: а) лiквiдностi — неможливiсть реалiзацiї предмета застави; б) кін «юнктурний — можливе знецiнення предмета застави за перiод дiї кредитної догоди; в) загибелi предмета застави; р) юридичний — недолiки в складаннi і оформленнi договору застави. 3. Системний ризик — змiни в економiчнiй системi, якi можуть здiйснити вплив на фiнансовий стан позичальника (наприклад, змiна податкового законодавства). 4. Форс-мажорний ризик — землетруси, повенi, катастрофи, смерчi, страйки, воєннi дiї тощо.

Кредитний ризик Ризик, заговорили українською у «язаний Ризик, заговорили українською у «язаний зi способом Системний форсмажорний із позичальником забезпечення Повернення позики ризик ризик.

Про «єктивнний Ризик щодо Ризик щодо Ризик щодо Лiквiдностi гаранта страховика предмета застави.

Суб «єктивний Кон «юнктурний.

Юридичний Про «єктивний Суб «єктивний Юридичний Юридичний Загибелi.

Малий. 1. Структура кредитного ризику.

Труднощi із погашанням наданих банком позик можуть виникати із рiзних причин. Найбiльш поширеними із них є:

1. Помилки та прорахунки самого банку, яких вiн припустився при розглядi кредитної заявки, а також пiд годину розробки та укладання кредитного договору і подальшого контролю його виконання.

2. Неефективна робота клiєнта, що отримав позику.

3. Фактори, якi знаходяться поза банкiвським контролем та можливостями впливу.

Щодо причин неповернення позичальником кредиту, що їхні здатен спровокувати банк, називають: а) необгрунтовано лiберальне ставлення до позичальника при розглядi заявки на отримання кредиту. Тут можуть матір мiсце такi чинники, як:

/ надання необгрунтовано великої суми кредиту (кредитiв) одному клiєнту чи групi позичальникiв (концентрацiя кредитних ринкiв);

/ надання кредитiв позичальникам, котрi заговорили українською у «язанi системою участi із банкiром чи банком, наявнiсть дочiрнiх структур банку (чинник «зв «язаного кредитування »). б) неякiсне проведення оцiнки кредитоспроможностi позичальника внаслiдок недостатнього професiоналiзму банкiвських спецiалiстiв чи вiдсутностi чiткої методики проведення оцiнки фiнансового стану позичальника, передбаченої нормативними актами. в) помилки в оцiнцi забезпечення позики внаслiдок завищення його реальної ринкової вартостi, лiквiдностi тощо. р) неповне вiдображення у кредитному договорi умів, що забезпечують iнтереси банку у поверненнi кредиту та плати за нього повною мiрою. буд) вiдсутнiсть контролю за позичальником у перiод користування кредитом та погашання позики (проведення обстежень, перевiрок використання кредиту та стану забезпечення позики, контроль поточної фiнансової дiяльностi клiєнта тощо). е) надмiрне розширення чи швидке збiльшення обсягiв кредитних операцiй:

/ надання позик в обсягах, що не вiдповiдають капiталу банку.

/ поширення кредитної дiяльностi на регiони та сфери, не знайомi банку чи для функцiонування в яких банк недостатньо обладнань тощо. є) неефективне стягнення позик та процентiв у зв «язку із конфлiктами мiж банком та компанiями, що знаходяться у власностi банкiра чи банку.

Рiвень кредитного ризику значно збiльшується, якщо:

* проблемнi позики виникають раптово та наперекiр очiкуванням;

* в галузi кредитування розробляються та втiлюються новi задачi, кредитнi послуги, котрi не вiдповiдають минулому досвiду банку і не мають базового потенцiалу виконання (що є особливо актуальним в українських умовах, де iнститут кредитних послуг комерцiйних банкiв трансформується та розширюється);

* керiвництво банку над змозi вжити необхiдних та негайних заходiв управлiння кредитним портфелем із метою уникнення проведення надто ризикованої кредитної полiтики, Яка може призвести до фiнансових збиткiв (погiршення можливостей отримання необхiдного та/або додаткового прибутку;

* iснуючий порядок дiяльностi банку чи недосконалiсть законодавства заважає прийняттю деяких оптимальних для конкретних ситуацiй заходiв стосовно зменшення ризиковостi кредитних вкладень банку.

Основними причинами виникнення проблемних позик (тобто позик, щодо які виявляються труднощi із погашанням основного боргу та сплатою процентiв), що залежать вiд клiєнта, вважають: а) слабке керiвництво пiдприємства, безвiдповiдальнiсть фiзичної особи-позичальника, недобросовiсна конкуренцiя та дiяльнiсть iнших банкiв. Банк-кредитор винен виявляти данi симптоми ще на стадiї розгляду кредитної заяви при спiлкуваннi із потенцiйним позичальником, за матерiалами публiкацiй та iнформацiєю вiд третiх осiб тощо і вживати заходь та приймати рiшення щодо вiдмови у наданнi позики. б) погiршення якостi продукцiї і роботи, товарiв та послуг, помилки в маркетинговiй дiяльностi, оцiнцi ринкiв збуту суб «єктiв господарювання. в) послаблення із боці позичальника власного контролю за станом фiнансiв, котре проявляється:

/ у зростаннi дебiторської заборгованостi, невиробничих витрат;

/ у затримцi строкiв трансформацiї матеріальних цiнностей у грошові; / у недоотриманнi доходiв для покриття заборгованостi. р) зрив та невиконання контрактiв позичальником чи його контрагентом (постачальником сировини, дiловим партнером чи замовником). буд) неотримання доходiв для покриття заборгованостi фiзичними особамипозичальниками. е) навмисне порушення позичальником умів кредитного договору.

Фактори появи труднощiв із поверненням кредиту, що лежати поза межами контролю банку, про «єднують: а) погiршення економiчної кін «юнктури, що враховує макроекономiчнi проблеми: спад, кризу виробництва, iнфляцiя, стагфляцiя, кризу неплатежiв, котрi утруднюють, а подеколи і унеможливлюють пiдприємницьку дiяльнiсть суб «єктiв господарювання; б) змiну полiтичної ситуацiї у країнi, що, вочевидь, може призвести до:

/ невиконання кредитних угод, затримки чи вiдмови вiд виплат позичальниками із полiтичних мiркувань;

/ конфiскацiї активiв позичальникiв iз-за полiтичних причин чи в результатi воєнних дiй. в) змiну законодавства країни тощо; р) форс-мажорнi обставини природного характеру.

Контролюючи поточну фiнансову дiяльнiсть позичальника пiд годину розгляду кредитної заяви та подальшого використання ним позики, банккредитор може виявити симптоми ймовiрних фiнансових труднощiв та можливого банкрутства клiєнта за наступними основними ознаками:

— перевищення критичного рiвня простроченостi заборгованостi за ранiше наданими позиками, поява картотеки до розрахункового рахунку;

— надмiрне використання короткострокових позик в якостi джерела фiнансування довгострокових вкладень;

— низькi значення показника лiквiдностi балансу пiдприємствапозичальника та рiвня рентабельностi;

— хронiчна нестача у позичальника оборотних коштiв (функцiонуючого капiталу);

— зростання до небезпечних між частки позичкових коштiв у загальнiй сумi джерел грошових засобiв;

— невиконання вол «язань перед кредиторами та власними акцiонерами щодо своєчасного Повернення позик та сплати процентiв та дивiдендiв;

— наявнiсть понаднормових та залежаних товарiв і виробничих запасiв;

— погiршення вiдносин із банкiвською системою;

— використання нових джерел фiнансових ресурсiв на вiдносно невигiдних умовах;

— використання переамортизованого обладнання;

— несприятливi змiни у портфелi замовлень тощо.

На підставі оцінки фінансової діяльності та поточного фінансового стану прохача кредиту, можливих перспектив розвитку банк поділяє надавані позики на наступні категорії: 1. Клас, А — фінансова діяльність дуже добра й дозволяє погашати основну суму позики та відсотки за нею у встановлені рядки. Одночасно можна зробити висновок, що фінансова діяльність й надалі здійснюватиметься на такому ж високому рівні; 2. Клас Б — фінансова діяльність добра чи дуже добра, але й немає можливості підгримувати її на цьому рівні протягом тривалого години; 3. Клас У — фінансова діяльність задовільна, але й спостерігається чітка тенденція до погіршення; 4. Клас Р — фінансова діяльність погана й спостерігається чітка циклічність протягом коротких періодів години; 5. Клас Д — фінансова діяльність свідчить про збитки й очевидно, що ані основна сума позики, ані відсотки за межі не можуть бути сплачені.

Також до уваги береться рівень погашання позичальником кредитної заборгованості:. «добро» — якщо заборгованість за позикою та відсотками сплачуються у встановлені терміни, а також заборгованість, пролонгована одного разу на рядків до 30 днів;. «слабке» — заборгованість за позикою та відсотками є простроченою до 90 днів, а також пролонгована заборгованість за позикою з загальним строком пролонгації 30−90 днів;. «недостатнє» — заборгованість за позикою та відсотками є простроченою понад 90 днів, а також пролонгована заборгованість за позикою з загальним строком пролонгації понад 90 днів.

Керуючись даними двома критеріями, банк класифікує кредитний портфель на групи кредитного ризику: стандартні позики, позики под контролем, субстандартні позики, сумнівні позики, безнадійні позики.

Серед найтиповiших помилок, якi ведуть до втрат банкiв на етапi визначення та регулювання кредитних ризикiв, появи чи збiльшення питомої ваги проблемних позик у кредитному портфелi банку зазначають:

— агресивнiсть кредитної полiтики;

— вiдсутнiсть диверсифiкацiї кредитних операцiй банку;

— наявнiсть прихованої простроченої заборгованостi (факти неправомiрної пролонгацiї позичок);

— значний відсоток банкiвських кредитiв у загальному їхні обсязi;

— застосування неефективних методiв забезпечення Повернення позичок;

— нерозробленiсть методiв класифiкування кредитiв за їхні ризиковiстю;

— вiдсутнiсть джерел для списання втрачених кредитiв;

— iстотний обсяг кредитних угод із iнсайдерами;

— недосконалiсть полiтики банку у сферi застосування методiв регулювання кредитних ризикiв для їхнього мiнiмiзацiї тощо.

Неправильна ж полiтика банку у сферi розподiлу кредитних активiв, вкладення їхні у надто ризиковi кредитнi справ може бути чинником збиткової дiяльностi та отримання банком у зв «язку із цим значної шкоди, котра заговорили українською у «язана:

/ по-перше, пiдривається репутацiя банку, так як значна кiлькiсть неповернених кредитiв може призвести до падiння довiри вкладникiв, тобто до загрози неплатоспроможностi самого банку;

/ по-друге, виникають додатковi витрати банку, спричиненi поверненням проблемних позик;

/ по третє, це призводить до заморожування деякої частини позичкового капiталу в непродуктивних активах;

/ по-четверте, втрати вiд позичкових операцiй впливають на матерiальне стимулювання персоналу банку, його зменшення спроможне викликати вiдтiк квалiфiкованих працiвникiв.

Ця школа може бути значно бiльшою за своїм обсягом вiд прямих збиткiв вiд неповернення позичальником заборгованостi.

Тому проблема визначення причин виникнення кредитного ризику (із звинувачуй банку, позичальника чи iнших, не залежних вiд них чинникiв), а також рацiональне регулювання ризику кредитних вкладень є однiєю із найголовнiших у процесi банкiвської дiяльностi, забезпечення його безпеки та фiнансової стiйкостi.

1.3. Методи захисту вiд кредитних ризикiв.

Природно, що, визначивши джерела та заподій можливих загроз у кредитнiй дiяльностi, банк як бiзнесова особа прагнутиме захистити собі вiд ймовiрних збиткiв та потрясiнь. Тому основна тема, наголос у кредитнiй полiтицi банку переносити на досягненнi безпеки, зниженнi ризиковостi кредитних вкладень якомога ширшими методами, запобiганнi втрат активiв та банкiвського капiталу.

З метою захисту своїх iнтересiв, зменшення рiвнiв кредитних ризикiв у процесi активної дiяльностi комерцiйний банк керується як нормативними положеннями, показниками ризику, встановленими iнструктивними документами, так і власними критерiями оцiнки ймовiрних ризикiв, методами та заходами щодо їхні зниження, котрi вiдображаються у кредитнiй полiтицi банкiв.

Найпростiшим методом захисту вiд ризику неповернення кредитiв є елементарне нівелювання ризику, якого може дотримуватись банк, надаючи позики надiйним та перевiреним позичальникам. Алі повнiстю уникнути ризику у кредитнiй справi, виключити ймовiрну появу втрат практично неможливо. Головною метою постає мiнiмiзацiя ризику, банк не винен iгнорувати ринок кредитних вкладень із вiдносно високим ступенем ризику, рацiонально та виважено оперуючи капiталом у даному секторi активної дiяльностi. Це дозволити банку не звужувати сферу своєї дiяльностi та бути гiдним конкурентом у системi фiнансових посередникiв.

Розгляд методiв зниження ризику при кредитуваннi, тобто заходiв, спрямованих на зменшення ймовiрностi та обсягу втрат і збиткiв для кожної кредитної операцiї внаслiдок неповернення позичальником заборгованостi, почнемо із лiмiтування кредитiв — нормативно визначених показникiв максимального ризику.

Лiмiтування кредитiв — це спосiб встановлення торб граничної заборгованостi за позиками конкретному позичальнику. Воно здiйснюється шляхом визначення лiмiтiв надання позик, якi уособлюють граничну суму кредиту, котру позичальник має право отримати в банку. Акцiонернi комерцiйнi банки використовують одну із такі форми лiмiтування кредитiв, як вiдкриття кредитної лiнiї, котра є юридично оформленим вол «язанням банку перед позичальником надавати йому протягом обумовленого термiну кредити в межах встановленого лiмiту. При цьому банк, надаючи позику, винен контролювати дотримання обов «язкових економiчних нормативiв регулювання дiяльностi комерцiйних банкiв, визначених Iнструкцiєю № 10 «Про порядок регулювання та аналiз дiяльностi комерцiйних банкiв ». Одним iз них є показник нормативного ризику Н9 — максимальний розмiр ризику на одного позичальника. Даний норматив розраховується за формулою:

Зс.

Н9 = ——— * 100% (1), де.

К.

Зс — сукупна заборгованiсть за позиками, мiжбанкiвськими кредитами та врахованими векселями одного позичальника (включаючи 100% суми заборгованостi забалансових вол «язань, виданих стосовно цого позичальника);

До — капітал банку.

Норматив Н9 не винен перевищувати значення 25%, тобто жоден iз наданих одному позичальнику кредитiв (чи їхні сума) не може перевищувати чверть власного капiталу банку.

Для контролю за концентрацiєю кредитних вкладень комерцiйних банкiв введене поняття «великих кредитiв «— це позики, котрi надає банк, кожен із які за обсягом бiльший 10% власного капiталу банку. Про кожен випадок надання «великого кредиту «комерцiйний банк винен повiдомляти Нацiональний банк України. Для запобiгання значному кредитному ризику та можливим фiнансовим проблемам внаслiдок неповернення позичальниками заборгованостi за «великими кредитами «встановлений норматив Н10 — норматив «великих «кредитних ризикiв щодо всiх позичальникiв банку. Максимальний його розмiр встановлюється як спiввiдношення сукупного розмiру «великих «кредитних ризикiв (із урахуванням 100% позабалансових вол «язань банку) Ск та капiталу До комерцiйного банку:

Ск.

Н10 = ——— (2) .

К Вiн не винен перевищуванти 8-кратного розмiру власних коштiв банку (у разi перевищення даного нормативу вимоги до платоспроможностi банку подвоюються чи потроюються).

Також лiмiтується надання банком мiжбанкiвських кредитiв за допомогою Н13 — максимального розмiру наданих мiжбанкiвських позик. Даний норматив розраховується за формулою:

МБн.

Н13 = ——— * 100% (3), де.

К.

МБн — загальна сума наданих банком мiжбанкiвських позик;

До — капітал банку. Н13 не винен перевищувати 200%.

Також лiмiтується надання кредитних коштiв позичальникам-iнсайдерам нормативами Н11 (максимальний розмір кредитів, гарантій та порук однієї інсайдера) та Н12 (сукупно для всіх інсайдерів):

РК1 (РК).

Н11 (Н12) == ——————- * 100% (4), де.

К РК1 (РК) — сукупний розмір наданих банком позик (зокрема. і міжбанківських), порук, врахованих векселів та 100% суми позабалансових вимог щодо одного та всіх інсайдерів відповідно.

Iз застосування способу лiмiтування кредитiв шляхом встановлення максимальних значень показникiв щодо надання позик випливає iнший метод захисту вiд ризику при кредитуваннi, а саме диверсифiкацiя кредитних вкладень. Цей спосiб захисту передбачає розподiл та розмiщення надаваних грошових засобiв мiж рiзними суб «єктами (юридичними та фiзичними особами). Чим бiльшiй кiлькостi позичальникiв якщо переданий у тимчасове користування позичковий капiтал конкретного банку, тім, за iнших однакових умів, меншим якщо степiнь ризику неповернення боргу, позаяк ймовiрнiсть банкрутства одразу багатьох клiєнтiв є значно нижчою од вiрогiдностi банкрутства одного чи кiлькох позичальникiв, у які зосереджена значна частка кредитних коштiв, і тім меншою мiрою банк якщо залежний вiд можливостi чи бажання окремого позичальника повернути кредит. Також із цiєю метою банк може застосовувати спосiб зменшення розмiрiв надаваних позик у тому випадку, якщо вiн не має цiлковитої упевненостi у достатнiй кредитоспроможностi потенцiйного позичальника, але й при цьому ступiнь та рiвень втрат вiд надання кредиту є порiвнянним із вiдповiдними показниками неотримання доходiв вiд втраченої вигоди.

Зі свого боці банки у процесі кредитування та контролю погашання кредитів формують, грунтуючись проведеною попередньою та поточною класифікацією за групами ризиковості кредитів, страховий для відшкодування можливих втрат за наданими позиками. Даний резерв формується лише на покриття безнадійної (збиткової) кредитної заборгованості за основним боргом (без процентів та комісій) за всіма наданими позиками, в тому числі за врахованими векселями та міжбанківськими позиками, операціями фінансового лізингу. Розмір резерву визначається загальною сумою всіх позик, класифікованих за ступенем ризику та зважених на відповідний кожній групі кредитів коефіцієнт ризику. Нормативними документами класифіковано наступні абсолютні величини розміру ризику: n для стандартних позик — 2%; n для позик под контролем — 5%; n для субстандартних позик — 20%; n для сумнівних до Повернення позик — 50%; n для безнадійних позик — 100%. Критерії віднесення позик кредитного портфеля до тієї чи іншої групи ризиковості згадані у розділі 1.2. Розрахунковий резерв дорівнює сумі добутків «чиста заборгованість, на якої нараховується резерв * коефіцієнт ризику» всіх груп кредитів. Банк формує страховий резерв із двох складових: резерву загального та резерву спеціального. Загальний резерв створюється шляхом відрахувань на стандартні позики, спеціальний — на решту позик за рахунок валових витрат банку (до 40% суми сукупної заборгованості за кредитами) та, за необхідності, відрахувань із прибутку. Безнадійна заборгованість позичальника, визнаного банкрутом, чи Яка виникла внаслідок його неспроможності погасити кредит у зв «язку із дією непереборної сили (форс-мажору), списується зі спеціального резерву. Звичайно, що кошти резерву використовуються лише у тому випадку, коли банк упевниться, що кредити ніколи не будуть погашені, й віднесе їхні у збитки (погашення безнадійної позики не відбулося протягом трьох років).

Алі найголовнiшим методом захисту вiд кредитних ризикiв, визначення необхiдного обсягу позики та можливих шляхiв Повернення заборгованостi банку є аналiз та оцiнка кредитоспроможностi клiєнта, його фiнансового стану, прогнозування ризику неповернення кредиту.

Кредитоспроможнiсть позичальника — це здатнiсть юридичної чи фiзичної особини повнiстю та у рядків розрахуватися зi своїми борговими вол «язаннями. Вона не фiксує неплатежi за минулий перiод чи на якусь конкретну дату, а прогнозує його платоспроможнiсть на найближчу перспективу.

До укладання кредитного договору банк винен ретельно проаналiзувати кредитоспроможнiсть позичальника, вивчити фактори, котрi можуть спричинити непогашення позики. Можливiсть Повернення основної суми боргу є одним із головних принципiв, який завжди винен бути дотриманий при проведеннi банком кредитних операцiй. Тому оцiнка якостi потенцiйного позичальника та встановлення обгунтованостi позики є важливими етапами надання кредиту. Анi наявнiсть солiдного забезпечення, нi будь-якi iншi позитивнi фактори не зможуть запобiгти кризовiй ситуацiї, якщо позика не був обгрунтована.

Аналiз кредитоспроможностi та фiнансового стану позичальника проводяться банком на пiдставi:

1) документiв та матерiалiв, отриманих безпосередньо вiд клiєнта;

2) документiв та матерiалiв про клiєнта у базах даних банку;

3) iнформацiї із оточення клiєнта. Опираючись на вищенаведений методологiчний пiдхiд, схему оцiнки кредитоспроможностi клiєнта можна зобразити наступним чином (малий. 2):

Загальна уява про клiєнта.

Оцiнка Прийняття Аналiз фiнансового стану клiєнта кредитоспроможностi рiшення про клiєнта кредитування Аналiз ефективностi кредитованої угоди.

Малий. 2. Схема оцiнки кредитоспроможностi клiєнта.

Загальна уява про потенцiйного клiєнта-позичальника, його характер визначається репутацiєю, ступенем вiдповiдальностi, готовнiстю та бажанням повертати борг. Банк винен перш на із «ясувати, як позичальник виконував попереднi вол «язання ранiше, чи були у нього затримки у погашаннi позик, який його статус у дiловому свiтi. Для отримання психологiчного портрета позичальника (а чи збирається клiєнт повертати борг взагалi? наскiльки достовiрними можуть бути поданi ним матерiали та документацiя?) банк використовує особисте знайомство із клiєнтом, консультацiї із iншими банками та фiрмами, дiловими партнерами та iншу доступну iнформацiю.

Фiнансовi можливостi позичальника, його здатнiсть до погашання кредиту та процентiв за позикою визначаються за допомогою ретельного аналiзу його доходiв та витрат і перспектив їхні змiни. У принципi, у позичальника iснують три джерела погашення боргу:

* поточнi касовi надходження;

* продажів активiв;

* iншi джерела фiнансування (враховуючи запозичення на фiнансовому ринку).

Вважається цiлком прийнятним і найбiльш бажаним таке джерело погашання кредиту, як прибуток та iншi власнi кошти, задовiльним — залучення для покриття боргу засобiв вiд реалiзацiї активiв, та поганим джерелом — iншi запозиченi кошти.

Для здiйснення оцiнки фiнансового стану позичальника-юридичної особини (крiм банкiв) банк-кредитор має врахувати чiтко визначенi про «єктивнi показники його дiяльностi, такi як: а) обсяг реалiзацiї; б) прибуток та збитки; в) рентабельнiсть; р) коефiцiєнти лiквiдностi; буд) грошовi потоки (надходження коштiв на рахунки позичальника) для забезпечення Повернення позики та сплати процентiв за нею; е) склад та динамiку дебiторсько-кредиторської заборгованостi.

Також слiд розглядати фактори суб «єктивного характеру:

— ефективнiсть управлiння позичальника;

— макроекономiчна ситуацiя і стан розвитку галузi позичальника;

— ринкова позицiя позичальника і його залежнiсть вiд циклiчних та структурних змiн в економiцi та галузi;

— наявнiсть державних замовлень та державної пiдтримки позичальника тощо;

— погашення кредитної заборгованостi позичальником в минулому.

Оцiнка фiнансового стану позичальника — комерцiйного банку здiйснюється на пiдставi: а) дотримання обов «язкових економiчних нормативiв та оцiночних показникiв дiяльностi комерцiйного банку, передбачених Iнструкцiєю № 10, затвердженою постановою Правлiння Нацiонального банку України вiд 30.12.1996р. № 343; б) наявностi прибутку та збиткiв; в) аналiзу якостi активiв та пасивiв; р) створення ним вiдповiдних резервiв; буд) виконання вол «язань комерцiйним банком у минулому; е) якостi банкiвського менеджменту.

При здiйсненнi оцiнки фiнансового стану позичальника-фiзичної особини мають бути врахованi соцiальна стабiльнiсть клiєнта, тобто наявнiсть власної нерухомостi, цiнних паперiв і т.iн., роботи, сiмейний стан і, як наслiдок: а) наявнiсть реальної застави; б) вiк та здоровий «я клiєнта; в) загальний матерiальний стан клiєнта, його доходи та витрати; г) користування банкiвськими позиками у минулому та своєчаснiсть їхні погашення і процентiв по них, а також користування iншими банкiвськими послугами; буд) зв «язки клiєнта із дiловим свiтом і т.iн.

Пiдхiд до аналiзу кредитованого проекту визначається кредитною полiтикою банку та цiлями, для реалiзацiї які надається кредит: комерцiйна дiяльнiсть (догоди купiвлi-продажу), iнвестицiї чи виробництво.

Про «єктами кредитування можуть бути: оборотнi та основнi засоби (включаючи нерухомiсть), iнтелектуальна власнiсть (патенти, лiцензiї, ноухау і т.д.), цiннi папери, а також право користування землею та природними ресурсами. При аналiзi про «єкта кредитування слiд матір на увазi, що:

* надання кредиту на поповнення основних та оборотних засобiв є цiлком нормальним явищем, але й при цьому необхiдно розглядати лiквiднiсть даної операцiї;

* кредит новоствореним комерцiйним структурам є ризикованою справою, Незважаючи тих, що деякi із них можуть матір успiшну дiяльнiсть. Досвiд свiдчить, що значна кiлькiсть нових пiдприємств виявляється нежиттєздатною;

* необхiдно переконатися, що клiєнт не просити надто великий кредит, бiльший, анiж йому потрiбно для конкретної мети. Ця обставина заговорили українською у «язана із його фiнансовим станом та здатнiстю повернути позику;

* слiд пересвiдчитися, що клiєнт не просити надто малий кредит, анiж йому потрiбно, оскiльки у протилежному випадку у позичальника можуть виникнути проблеми зi здiйсненням кредитованого проекту (догоди) і, отже, із погашанням кредиту;

* суттєвий вплив на можливiсть банку повернути кредитнi кошти мають такi чинники, як наявнiсть та якiсть забезпечення позики, рядків окупностi проекту, можливiсть банкiвського контролю за поточним використанням кредиту позичальником, соцiальнi наслiдки реалiзацiї проекту тощо.

Опираючись на проваджень аналiз кредитоспроможностi та фiнансового стану позичальника, банк може зробити висновок про реальнiсть, можливостi та способи Повернення надаваної позики та ступiнь кредитного ризику.

Якщо у процесi оцiнки кредитоспроможностi клiєнта банк дiйшов позитивного висновку про привабливiсть кредитної догоди, то наступним елементом визначення рiвня кредитного ризику даної справ постає залучення достатнього забезпечення кредиту, позаяк будь-якi прогнознi розрахунки, навiть найоптимiстичнiшi, не здатнi передбачити усiх можливих ускладнень із поверненням позики та процентiв пiд годину її використання. Сутнiсть даного методу захисту вiд кредитних ризикiв полягає у бо позичальник апрiорно гарантує вiдшкодування суми кредиту та процентiв за ним. До таких гарантiй вiдносять: неустойку, заставу (заклад), вчинку вимог та прав, передавання права власностi, гарантiї та поруки, страхування. Наведенi форми забезпечення Повернення кредиту оформлюються спецiальними документами, котрi мають юридичну силу і закрiплюють за кредиторами визначене джерело для погашання позики у разi вiдсутностi коштiв у позичальника при настаннi рядок виконання вол «язань.

Неустойка (штраф, пеня) — це визначена законодавством чи кредитним договором грошова сума, котру боржник винен сплатити кредитору у разi невиконання вол «язань чи їхнього неналежного виконання, зокрема, у разi прострочення виконання. Пеня, як правило, застосовується у випадках несвоєчасного виконання вол «язання, у процентному вiдношеннi до суми простроченого вол «язання і є продовжуваною (тривалою) вiдповiдальнiстю, тобто застосовуваною послiдовно за кожний із перiодiв прострочення до повного виконання вол «язання. Штраф може виражатись у процентному вiдношеннi до суми неналежного виконання вол «язання чи у твердiй сумi. Так, зазвичай кредитним договором передбачається сплата бiльшої процентної ставки за непогашену у рядків заборгованiсть та невиплаченi проценти за позикою, рiзниця ж мiж платою за користування позикою у разi прострочення платежiв її Повернення та платою при своєчасному її погашаннi за своїм змiстом і є пенею; за нецiльове використання кредиту, виявлене банком, — штраф у процентному розмiрi вiд суми нецiльового використання.

Застава, згiдно чинного законодавства України, є способом забезпечення вол «язань, зокрема, отриманих позик. У цьому випадку банк набуває права у разi невиконання позичальником вол «язання щодо Повернення кредиту та процентiв його задовiльнити свої вимоги за рахунок вартостi заставленого предмета. Тому предмет застави винен володiти наступними характеристиками:

1. Висока лiквiднiсть. Пiд лiквiднiстю у даному разi розумiють здатнiсть заставленого активу до конвертацiї у грошовi засоби.

2. Здатнiсть до тривалого зберiгання. (щонайменше, протягом термiну дiї кредитного договору).

3. Вiдносна стабiльнiсть ринкових цiн на заставлений предмет та наявнiсть реальної вартостi предмета застави.

4. Низькi витрати на зберiгання (утримання) та можливу реалiзацiю застави.

Предметом застави можуть бути майно та майновi права. У залежностi вiд про «єкта застави розрiзняють декiлька видiв застави:

1) застава товарно-матерiальних цiнностей: при застосуваннi цiєї форми в якостi предмета застави виступають партiї сировини, матерiалiв, готової продукцiї. Перевагу надають товарам, торгiвля котрими проводитися на бiржi, тобто таким, на якi легко визначити ринкову цiну. Прийнятнiсть товарно-матерiальних цiнностей для застави зумовлюється якiстю цiнностей та доступнiстю кредитора до здiйснення контролю за їхні збереженням. Критерiями якостi товарноматерiальних цiнностей вважають вищенаведенi характеристики предметiв застави. Також умовою використання товарних запасiв у виглядi застави є можливiсть їхнього страхування.

2) застава дебiторських рахункiв: прийнятнiсть даного виду застави визначається такими критерiями, як якiсть товарiв та послуг, що реалiзуються, та фiнансова стiйкiсть покупця. У зв «язку із цим банки аналiзують динамiку покупця, що характеризує Повернення окремих цiнностей, а також динамiку, структуру та тривалiсть дебiторської заборгованостi стосовно шкірного платника.

3) застава цiнних паперiв: в заставу приймають державнi цiннi папери та папери пiдприємств та фiрм. Обов «язковою умовою тут постає висока лiквiднiсть цiнних паперiв. Якщо за предмет застави використовують, наприклад, акцiї фiрм, те в даному випадку мова не йде про акцiї, емiтованi пiдприємством-позичальником, а про тi акцiї, котрi вiн придбав на ринку цiнних паперiв, позаяк вкладення капiталу у цiннi папери є його реальним майном.

4) застава векселiв: можливе широке застосування даного виду застави із розвитком комерцiйного кредитування та вексельного обiгу в Українi. Головна вимога до векселі як до предмета застави полягає в обов «язковостi вiдображення реальної товарної догоди. Слiд враховувати також рядків платежу за векселем, якiсть та асортимент товарiв, що продаються в кредит.

5) застава депозитiв, що знаходяться у тому ж банку: найбiльш зручний і найбiльш привабливий для банку вид застави, оскiльки застава пропонується одразу у грошовiй формi, банк має пряму змогу контролювати стан предмета застави, а й у разi невиконання позичальником своїх вимог заставлений депозит просто використовується банком для погашення боргу.

6) застава нерухомостi (iпотека): зазвичай використовується при наданнi великих довгострокових кредитiв, так званих iпотечних позик. Iпотекою визнається застава землi, нерухомого майна, при якiй земля та (чи) майно, що становить предмет застави, залишається у заставодавця чи третьої особини. Предметом iпотеки може бути майно, заговорили українською у «язане iз землею — будiвля, споруда, квартира, пiдприємство (його структурнi пiдроздiли) як цiлiсний майновий комплекс, а також iнше майно, вiднесене законодавством до нерухомого.

7) застава дорогоцiнних металiв: в якостi предмета застави приймають монети, зливки, вироби iз золота, срiбла, платини, дорогоцiннi каменi, коштовностi тощо. Цей вид застави у даний годину застосовується дуже рiдко.

8) застава рухомого майна: обладнання, машини, механiзми, iнвентар, транспортнi засоби, худорба та iнше — для промислових, комерцiйних та iнших фiрм, фермерських господарств; предмети довготривалого вжитку (зокрема. особистi транспортнi засоби) — для iндивiдуальних позичальникiв.

Якщо розглядати заставу майна бiльш широко, то банк в якостi застави може приймати і права позичальника на володiння заставленим майном.

Предмет застави може залишатися у володiннi як заставодавця (позичальника), так і заставодержателя (банку-кредитора). Природно, що кращим випадком для банку щодо контролю та впевпеностi у збереженнi предмета застави є передання останнього на зберiгання заставодержателю. У даному разi рухоме майно, заставлене пiд забезпечення отримуваної позики, передане у володiння заставодерателевi, є закладом. У випадку залишення предмета застави у заставодавця пiд замком та печаткою заставодержателя таку заставу називають твердою.

При оцiнцi предмета застави банку слiд матір на увазi, що реальна вартiсть заставленого майна винна бути не меншою суми кредиту та витрат щодо виконання кредитного договору та договору застави. як правило, загальна заборгованiсть по кредит із метою зниження ризику кредитування не винна перевищувати 70−75% вартостi заставленого предмета — тодi кредит вважається забезпеченим.

Банку слiд також перевiрити, чи пропоноване в заставу майно не є уже ранiше заставленим, тобто у жодному разi не припускати можливого перезаставлення, оскiльки у разi неповернення суми боргу позичальником звернення стягнення на заставлене майно може бути не задоволене, і кредитний ризик таким чином значно зросте.

Гарантiя — це форма забезпечення надаваної позики у виглядi договору, котрий укладається мiж банком-кредитором та третьою особою-гарантом про вiдповiдальнiсть за Повернення позичкового боргу клiєнта шляхом надiслання у банк гарантiйного аркуша та прийняття цого аркуша банком до виконання. Можна також вважати встановленими договiрнi стосунки в частинi гарантiї, якщо у договорi мiж банком та отримувачем кредиту є посилання на наданий банку гарантiйний лист. Гарантами можуть виступати будь-якi фiнансово стiйкi органiзацiї чи банки. Вважаються найменш ризикованими позики, наданi пiд гарантiї уряду чи iнших банкiв. Строк дiї гарантiї передбачають зазвичай на 10−15 днiв довшим вiд термiну Повернення боргу. Гарант несе субсидарну вiдповiдальнiсть, тобто кредитор має право вимагати задоволення заборгованостi у повному обсязi чи окремiй її частцi вiд гаранта тiльки у разi неможливостi їхні задоволення за рахунок боржника. Якщо позичальник при настаннi термiну погашання позики не має коштiв на розрахунковому рахунку, непогашений кредит стягується у безспiрному порядку із рахунку гаранта.

Порука — також форма забезпечення кредиту, згiдно якої поручитель на пiдставi письмово укладеної догоди вол «язується перед банкомкредитором вiдповiдати за виконання позичальником свого боргу у повному обсязi чи його частцi. Якщо iнше не обумовлене договором поручництва, то: а й у разi невиконання вол «язань боржник та поручитель несуть вiдповiдальнiсть перед банком як солiдарнi винуватцi боргу; б) поручитель вiдповiдає до того ж обсязi, як і боржник, зокрема, за сплату процентiв, вiдшкодування збиткiв, сплату неустойки; в) особини, якi спiльно дали поручництво, несуть вiдповiдальнiсть перед банком солiдарно.

Вчинку (цесiя) на користь банку вимог та рахункiв позичальника третiй особi як наступна форма забезпечення означає передавання прав банковi змiнювати напрямок копійчаного потоку вiд реалiзацiї товарiв та послуг на погашання кредиту при настаннi термiну його Повернення. Цесiя виконується на пiдставi укладеної мiж банком та позичальником догоди, в котрiй зазначаються сума вимог та рахункiв, що пiдлягають перепоступцi, та iншi умови. Колі позичальник має розрахунковий рахунок у даному банку, то угода про перепоступку не є обов «язковою, а момент перепоступки можна передбачити у кредитному договорi.

Ще одним методом захисту банкiв вiд кредитних ризикiв у своїй дiяльностi та однiєю із можливих форм забезпечення надаваних позик є така галузь, як страхування окремих випадкiв, вiрогiдних у взаємовiдносинах мiж кредитором та позичальником. Оскiльки комерцiйним банкам чинним законодавством забороняється власна дiяльнiсть у сферi страхування, банки для вiдстоювання своїх iнтересiв звертаються до страхових компанiй.

Даний спосiб широко застосовується практично у всьому свiтi. Страхування операцiй та дiй, заговорили українською у «язаних із наданням кредитiв, передбачає повне передання вiдповiдальностi та ризику органiзацiї, котра страхує кредит.

До кредитних ризикiв, котрi можна застрахувати, вiдносять: а) страхування ризикiв забезпечення кредитiв; б) страхування пiдприємницьких ризикiв позичальника, що стосуються використовуваної ним позики; в) страхування банкiвських кредитiв та контрактiв, пiд якi надаються кредити. р) страхування забезпечення кредитiв, що передбачає можливiсть застрахувати заставлюване матерiальне майно, цiннi папери, (акцiї, сертифiкати, векселi тощо).

Безпосереднiм виглядом страхування вiд кредитних ризикiв для комерцiйних банкiв є страхування банкiвських кредитiв та контрактiв, пiд якi надаються кредити. Дана послуга страхових компанiй України виникла на етапi перехiдної економiки. Вона складається із наступних видiв:

1) страхування ризику неповернення кредиту: договiр страхування укладається мiж страховиком та банком. У договорi передбачається рiвень вiдповiдальностi страховика, котрий не винен перевищувати 90%. Страхова сума визначається як загальний борг позичальника по кредит. За цим виглядом страхування можливi два варiанти: а) мiж банком та страховиком укладається загальна угода, згiдно якої банк передає на страхування ризики неповернення кредитiв за всiма кредитними договорами; б) на страхування передаються тiльки окремi ризики.

Зрештою, страхування ризику неповернення кредитiв у даний годину майже не використовується, оскiльки банки не хочуть бути страхувальниками та сплачувати страховi премiї, хоча за цiєю формою договору iнтереси банкiв захищаються.

2) страхування вiдповiдальностi позичальникiв за неповернення кредитiв: даний договiр укладається мiж страховиком та позичальником. Страхова сума також дорiвнює загальному борговi клiєнта. Даний вид страхування тепер доволi поширений, проте у зв «язку із впливом цiлого ряду негативних чинникiв економiчної стагнацiї, полiтичної хиткостi та податкової дискримiнацiї, зростанням обсягiв непогашених заборгованостей його не можна вважати ефективним. Застосовуються і iншi юридичнi форми, наприклад, договiр вчинки банковi позичальником-страхувальником права вимоги страхового вiдшкодування при настаннi страхового випадку тощо.

3) страхування ризику несплати процентiв: не набув поширення, оскiльки вищевказанi види страхування передбачали цю форму як їхні складову частину.

4) страхування вiдповiдальностi за невиконання умів контрактiв: даний вид страхування також із «явився у перехiдний перiод розвитку економiки і слугував забезпеченням кредитiв, надаваних банками. Договiр укладався мiж страховиком та партнером банку за контрактом, за яким надавався кредит. Деколи укладались чотирьохстороннi домов, сторонами які виступали банк, страховик, позичальник та партнер по контракту.

Загалом страхування надаваних банком кредитiв вiд ризику їхні неповернення трактується як форма недостатнього забезпечення, тому при управлiннi банками кредитними ризиками їм слiд розглядати даний метод зниження ризикiв як допомiжний у поєднаннi із iншими.

У даному роздiлi варто побiжно згадати і такий метод захисту вiд кредитних ризикiв, як надання банками дисконтних позик, тобто попереднє утримання плати за користування кредитом із суми надаваної позики. Такий спосiб гарантує банковi отримання процентiв по кредит, але й запитання про Повернення основної суми боргу залишатиметься вiдкритим, якщо не будуть використанi і iншi засоби зниження ризику. Даний метод застосовується iноземними банками. У Українi надання дисконтних позик заборонене.

Звичайно, пiсля виконання усiх процедур, заговорили українською у «язаних iз наданням кредиту, банк винен контролювати цiльове використання позики та поточний фiнансовий стан клiєнта.

Такими є основнi методи та заходь захисту власних iнтересiв банкiв у сферi кредитних вiдносин, визначенi як законодавчим та нормативним шляхом, так і практичними кроками та дiями комерцiйних банкiв.