Єремія Бентам

Иеремия Бентам

А.А. Баканов, А. Ф. Грязнов Бентам (Bentham) Ієремія (Джеремі) (1748−1832) — англійський правознавець, філософ, економіст і авторитетний суспільний діяч. Його головне филос. твір — «Введення ЄІАС у принципи моральності й законодавства» — було написане в 1780, але вперше опублікував лише в 1789 на прохання друзів автора. У початковому варіанті тексту, що називався «Введення ЄІАС у кримінальний кодекс», Б. знайшов ряд недоліків, які усував протягом кілька років. У 1823 вийшло розширене і доповнене видання твори, що містить 17 глав. Воно увійшло перший тому одинадцятитомного Повне зібр. тв. Б., що видавалася Единбурзі з 1838 по 1843. Перше русич. видання вийшло 1867. Виправлене і доповнене перевидання даного перекладу здійснено 1998;го. Б. розглядав «Запровадження» як підготовчий і в відомої мері як розгорнутий план для написання цілої серії трактатів з питань юриспруденції й моральній філософії. «Запровадження» стало основним текстом для кількох поколінь философов-моралистов, і навіть юристів. Як етичне твір вона носить перший і найповніше виклад доктрини утилітаризму. У основі позиції Б. лежить «принцип корисності», за яким будь-які дії слід заохочувати чи гудити залежно від своїх тенденції посилювати чи послаблювати підмогу в окремого індивіда чи групи осіб. Цей принцип не доказуем з урахуванням к.-л. ін. принципу, бо має абсолютно фундаментальний характер. Згодом Б. став казати даний принцип «принципом найбільшого щастя», маю на увазі, що це закони та громадські ин-ты слід оцінювати з т.зр. того, наскільки вони сприяють найбільшому щастю найбільшого числа людей. Щоправда, цьому він вважав досконале щастя нереальним і каже необхідність прагнути тільки в можливого счастью.

Б. будь-коли отримати пріоритет у відкритті аналізованого принципу, називаючи у своїх безпосередніх попередників Ф. Хатчесона, Ч. Беккария, Д. Прістлі і Ко. Гельвеція. Він також підкреслював вплив, яке нею справила третя книжка («Про моралі») роботи Д. Юма «Трактат про людської природі». Проте до Б. настільки послідовно не спирався на сам «принцип корисності», виводячи з нього всі його конкретний зміст етичної і юридичною теорії. «Принцип» чи діє у чотирьох сферах: фізичної, політичної, моральної й релігійної. Останній його найменш постійно. Б. вважав, що християнська мораль занадто спирається на альтруїзм, але це небезпечно суспільству, бо порушить його єдність. А найбільш постійно дію «принципу» У першій сфері («фізична санкція» присутній переважають у всіх перелічених сферах, включаючи релігійну, тією мірою, як і та має ставлення до поцейбічного життя). Етичний утилітаризм є «консеквенционализмом»: при моральної оцінці людських дій приймаються до уваги лише наслідки дій. Мати хороші наміри так і мотиви — ще означає бути моральним людиною. У цьому вся утилітаризм протистоїть основним принципам кантіанської этики.

Англ. мислитель зовсім на припускав, що саме з допомогою «принципу корисності» регулюватимуть свою поведінку, бо кожен, як і підкреслював, прагне максимізувати свій особистий щастя, а чи не діє основі одного лише відчуття обов’язку. Тому «принцип» був передусім адресовано законодавцям і політичною діячам, здатним вносити зміни у суспільство (сам Б., як відомо, був лідером партії реформаторов-радикалов). Законодавці мають використовувати силу заохочень і покарань (останні важливіше) у тому, щоб переслідування власного щастя індивідом відповідало зростанню щастя інших. Т.а., у трактуванні «принципу» міститься нормативний момент. У Б. є міркування і «особистої етики» (в пізніх творах — «особистої деонтології»), що має інструктувати індивіда, як збільшити свою власне щастя, що є елементом щастя всього світового співтовариства. Освіта має допомогти індивіду усвідомити, що, переслідуючи загальні інтереси, він діє й у свою користь. Трактуючи максимализацию щастя як критерій правильності дій, Б., проте, нічого чи ніхто про справедливість у розподілі счастья.

Причиной будь-яких дій він називав задоволення (як почуттєві, і інтелектуальні) й страждання, розглядаючи людину, як що прагне до удовольствиям і избегающее страждань істота. Розмір задоволення окремої особистості залежить з його інтенсивності, тривалості, визначеності (чи невизначеності), близькості (чи віддаленості) джерела задоволення. Якщо ж ідеться групу особистостей, то додаються що й такі чинники, як плідність, чистота і широта поширення (тобто. залежність від кількості людей, у яких воно поширюється). Критики Б. не безпідставно відзначали, що він переоцінював подібність людей відношенні задоволень і страданий.

В утилітаристської концепції Б. причиною чи іншого дії є, власне, не задоволення чи страждання, випробовуване в останній момент скоєння дії, які ідея, яка фіксує ймовірний баланс задоволення, що досягається внаслідок дії. Правильні дії людей збільшують суму задоволень, а неправильні — зменшують. Покарання також приносять людям страждання і погіршують їх баланс задоволень. Тому правителям і законодавцям важливо точно визначати мінімально необхідне покарання той чи інший провина. Б. прагнув зробити мораль право так само суворими й точними, як і обов’язкові фізичні науки, випереджаючи майбутню розробку Дж.С. Миллем «логіки моральних наук». Він казав, що «логіка волі» важливіше «логіки розуміння» (логіки Аристотеля), якої займалося чимало покоління метафизиков. У зв’язку з цим Б. будував «гедоністське літочислення», яке, за його задумом, мало з точністю визначати співвідношення задоволень та страждань, получающееся через дії. Б. дав вичерпну, як і припускав, класифікацію головних задоволень (14 видів) та страждань (12 видів). Зразком йому служили класифікації хвороб Паркінсона й ліків у медицині, і навіть класифікації біологічних видов.

Согласно Б., все моральні теорії, відкидали «принцип корисності», зводилися кдвум головним: аскетичним теоріям і теоріям, заснованим на принципі симпатії — антипатії. Принцип аскетизму, на його думку, полягає в збоченій ідеї користі, віддаючи перевагу страждань. Теорії симпатії (чи вродженого морального почуття на цілому) грунтувалися суто суб'єктивних переживаннях і, зазвичай, самі від «принципу корисності». Обидва підходу позбавлені тієї «об'єктивності», властивою етики пользы.

Для методології етичного і юридичної дослідження Б. характерні пильна увагу до деталей, апеляція до фактів і з термінологічними фікціями. Усі іменники, зазначав він, діляться на імена фіктивних і дійсних сутностей. Імена фіктивних сутностей би мало бути еліміновані з мови науки. Він, зокрема, противник перекрив абстрактних моральних принципів, вимагаючи їх редуктивного аналізу (напр., зводив твердження про загальне благо до тверджень про індивідуальному благо тощо.). Б. критикував такі поняття, як «загальний інтерес», вважав риторичними метафорами популярні серед просвітителів поняття «громадського договору», «природного права», «природного закону», «людської природи», і навіть поняття невідчужуваних «правами людини». Одночасно увів у науковий обіг низку інших слів, які закріпилися у мові моральної та правової теорії (напр., «інтернаціональний», «кодифікація», «максималізація», «мінімізація» і пояснюються деякі ін.). У «Запровадження» здійснюється тонкий концептуальний аналіз понять: «задоволення», «страждання», «мотив», «схильність», «емоція», «пристрасть», «прагнення», «чеснота», «зло», «чутливість», «наміри», «свідомість». У цьому плані підхід Б. передбачає підходи аналітичної метаэтики і лінгвістичної філософії в $ 20 в. Утилитаристская етика, основні тези яку було закладено «Запровадженням в принципи моральності законодавства», надає значний вплив і сучасну моральну філософію (переважно англо-амер.), бувши головну альтернативу кантіанської антиэвдемонистической традиції в этике.

***.

Британский філософ, соціолог, юрист, найзначніший представник утилітаризму. Вивчав право в Оксфорді (1760−1763), де отримав ступінь магістра, надалі займався переважно наукової і публіцистичну діяльність. Основні твори: «Праці Ієремії Бентама» (тт. 1−11, 1838−1843). У 1785−1788 зробив подорож у Росію (через Італію та Туреччину), де батько служив його брат. Певний час жив у Білорусі, в Кричеве, де він написав кілька листів, згодом опублікованих під назвою «На захист лихварства».

В 1789 було опубліковано його головний працю «Введення ЄІАС у принципи основі моралі й законодавства». Б. характеризував застосований їм метод як спробу привнести вивчення соціальних наук методи, застосовували експериментальній фізиці. За його думці, кожна людина прагне збільшити одержуване від життя задоволення і, зменшити страждання. У цьому кожна людина краще ніж будь-хто інший може оцінити джерела задоволень та страждань, які випадали йому.

Целью законодавства має бути «можливо більше щастя для можливо більшого кількості людей». Цього досягти політичними і правовими реформами ліберального характеру. Свою наступну діяльність Б. присвятив розробці проектів реформування і їхній пропаґанді. Він листувався із багатьма помітними громадськими та політичними діячами.

Учение Б. мало численних прихильників у різних країнах. У 1792 він став почесним громадянином Франції. Його праці були і у Росії, особливо у період царювання Олександра. До його прихильників зараховували себе Д. Рікардо, Мілль, Спенсер.

Список литературы.

The Works of J. Bentham Edinburg, 1838−1843. Vol. 1−2.

в русич. перекл. — Избр. тв. СПб., 1867. Т 1.

Smart J.J., Williams У. Utilitarianism. For and Against. Cambridge, 1973.

Dinwiddy J. Bentham. Oxford, 1989.

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.