Управління надзвичайними ситуаціями з елементами кризового менеджменту

Проблеми ефективного та адекватного захисту населення, яке постраждало внаслідок надзвичайних ситуацій (НС) є одним з актуальних завдань цивільного захисту, що зумовлено двома причинними факторами: по-перше, зростанням частоти та важкості НС, по-друге, виникненням нових типів НС, зокрема соціально-політичного характеру, що потребує особливого характеру організації процесу ліквідації наслідків НС.

Кризовою слід вважати ситуацію, що є деяким викликом суспільним уявленням про належний стан речей, традиції, цінності, захищеність, безпеку або цілісність держави.

Відповідно до Кодексу цивільного захисту України НС — обстановка на окремій території чи суб'єкті господарювання на ній або водному об'єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров’ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об'єкті, провадження на ній господарської діяльності.

Масштаби і наслідки ймовірної НС визначаються на основі експертної оцінки, прогнозу чи результатів модельних експериментів, проведених кваліфікованими експертами. Залежно від отриманих результатів розробляється план реагування на загрозу виникнення конкретної НС.

Управління в надзвичайній ситуації полягає у постійному керівництві з боку органу управління та уповноваженого керівника з ліквідації надзвичайної ліквідації залученими службами і силами та в організації виконання завдань із ліквідації НС або її наслідків.

Основними завданнями управління є: підтримання високого рівня морально-психологічного стану особового складу та постійної готовності до дій; завчасне планування дій сил; безперервний збір та вивчення даних про обстановку в районі НС; своєчасне прийняття рішень та доведення їх до підлеглих; організація та забезпечення безперервної взаємодії; організований збір та евакуація населення із зони НС; підготовка сил і засобів до проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, пов’язаних із ліквідацією НС; організація всебічного забезпечення сил і засобів; контроль за своєчасним виконанням заходів і завдань підлеглими та надання їм необхідної допомоги.

Основою управління є рішення керівника ліквідації НС, який несе повну відповідальність за управління підпорядкованими силами та успішне виконання ними завдань із ліквідації наслідків НС.

Кризовий менеджмент та управління НС часто передбачають взаємодію між органами державного управління та іншими організаціями. У цьому відношенні ключову роль відіграє здатність скоординувати зусилля в проведенні спільних оперативних дій та у забезпеченні зв’язків. Досвід свідчить про те, що налагоджування зв’язків за умов НС і кризових ситуацій може бути виключно складною справою, яка може потягнути за собою серйозні наслідки для державних установ і службовців. Переривання в комунікаційних каналах зв’язку як у самій системі (між державними структурами) так й ззовні (з недержавними суб'єктами) здатні викликати сум’яття та безлад, що зменшують здатність керувати ситуацією.

Кризові ситуації та НС здатні впливати як негативно, так й позитивно на професійну й громадську репутацію установи (організації). У тому, та в іншому разі установа повинна бути спроможна засвоїти рефлексивний компонент таких ситуацій, не перебуваючи ні в стані самозаспокоєності, ні в стані паралізуючого страху перед можливим повторення таких ситуацій.

Досвідчене керівництво не втратить можливості провести формалізований аналіз ситуації та встановити позитивні й негативні моменти, не припускаючи зведення проблеми до пошуку винних, а зміщуючи акцент на задачах підвищення організаційної готовності до можливого повторення подібних ситуацій.

Problems effective and adequate protection of the population affected by emergencies is one of the urgent tasks of civil protection, due to the two causal factors: first, the increasing frequency and severity of the emergencies, and secondly, the emergence of new types of emergency, including social-political that requires special plan of the process of liquidation of consequences of emergency.

Crisis situation should be considered that there is some challenge public perceptions of the proper things, traditions, values, protection, security or integrity.

According to the Code of Civil Protection of Ukraine, emergency — situation in a specific area or entity in or aquatic facility, which is characterized by disruption of living conditions of the population, caused by the disaster, accident, fire, natural disaster, epidemic, epizootic, epiphytotics, using weapons or other dangerous event that led (could lead) to a threat to life or health, a large number of dead and injured, considerable job losses and inability to stay on the population of that territory or facility, proceedings her business.

The extent and probable consequences of the emergency are determined on the basis of peer review, forecast or model results of experiments conducted by qualified experts. Depending on the results obtained a plan of response to a specific threat of emergencies.

Emergency management is in constant guidance from the governing body and the head of an authorized emergency management ofliquidation services and forces involved in the organization and tasks of rescue techniques and its consequences.

The main objectives of management are: maintaining a high level of morale of personnel and readiness to action; advance planning operations forces; continuous data collection and study of the situation in the area of emergency; timely decision-making and bring them to subordinates; organization and ensure continuous interaction; organized collection and evacuation of people from the area of emergency; training capabilities for the rescue and other emergency operations related to elimination of emergency; organization of comprehensive support capabilities; control over timely execution of activities and tasks subordinates and providing them with the necessary assistance.

The basis for management decisions is the head of rescue techniques, which is solely responsible for the management of subordinate forces and the successful execution of their tasks liquidation of consequences of emergency.

Crisis management and control of emergency often involve interaction between public administration and other organizations. In this respect, a key role is played by the ability to coordinate efforts to conduct joint operational actions and in the bonds. Experience shows that the adjustment of relations under conditions of emergency and crisis situations can be extremely difficult, which can pull serious consequences for government agencies and employees.

Interruption in communication channels, both in the system (among government agencies) and so the outside (with non-state actors) can cause confusion and chaos that reduce the ability to manage the situation.

Crisis and emergency situations can affect both negative and positive in professional and public reputation of the institution (organization). In fact, and in another case, the institution should be able to learn the reflective component such situations without being either in a state of complacency, or in a state of paralyzing fear of possible recurrence of such situations.

Experienced management did not lose opportunities to conduct a formal analysis of the situation and establish positive and negative, suggesting no erection problems to finger-pointing and shifting the emphasis on the problems of improving organizational readiness for a possible recurrence of such situations.

Ключові слова: надзвичайна ситуація, менеджмент, управління, ліквідація, наслідки, постраждалий.

Key words: emergency, management, administration, liquidation, consequences, suffered.

Постановка проблеми. Проблеми ефективного та адекватного захисту населення, яке постраждало внаслідок надзвичайних ситуацій (НС) є одним з актуальних завдань цивільного захисту, що зумовлено двома причинними факторами: по-перше, зростанням частоти та важкості НС, по-друге, виникненням нових типів НС, зокрема соціально-політичного характеру, що потребує особливого характеру організації процесу ліквідації наслідків НС.

Державні службовці та особи, які приймають політичні рішення, змушені визнати той факт, що конфлікти та кризи потенційно можуть мати місце в будь-якій сфері їх відповідальності. Пошук і порятунок людей при катастрофах і НС з великою кількістю постраждалих (витоки нафти й особливо небезпечних хімічних речовин, непоодинокі випадки терористичних актів) складають 80% від всієї кількості випадків, тому ліквідація їх наслідків відбувається згідно заздалегідь розроблених принципів й алгоритмів. Кризові ситуації вимагають з їх боку послідовних дій, спрямованих на відновлення суспільної довіри та цілісності управлінських механізмів, в той час як надзвичайні ситуації (НС) можуть також потребувати зусиль, що мають обмежити масштаби збитків для людей, їх власності та навколишнього середовища. Історичний досвід показує, що НС легко перетворюються у політичні кризи та, в свою чергу, в політичні конфлікти там, де влада втрачає контроль на розвитком подій.

Мета досліджень. Розглянути можливість використання елементів кризового менеджменту при підготовці управлінських рішень в процесі ліквідації наслідків НС.

Аналіз останніх досліджень. Значний вклад у дослідження планування діяльності Єдиної державної системи цивільного захисту України внесли такі вітчизняні вчені: Гур'єв С.О., Труш О. О., Іщенко Г. Г., Михайлов В. М. та інші.

Виклад основного матеріалу. За традицією вважають, що дії за умов криз і НС — це прерогатива органів виконавчої влади. Разом з тим в останній час експерти схильні визнавати той факт, що задачі забезпечення готовності до дій за відповідних умов розповсюджуються на всі органи державної влади без виключення, включаючи законодавчу владу, а також недержавні організації та інституції. Умовою адекватного сприйняття цього положення є чітке розуміння природи кризових ситуацій та НС з точки зору функцій і задач державного управління [1].

Спочатку дамо чіткі дефініції кризового менеджменту та управління НС та різницю дефініцій «криза» та «надзвичайна ситуація» з точки зору державного управління. Обґрунтуємо також необхідність забезпечення постійної готовності державних службовців до дій за умов криз і НС.

Також дамо характеристику цілісного процесу кризового менеджменту та управління НС з точки зору чотирьох послідовних фаз: мінімізації ризиків (mitigation), забезпечення готовності (preparedness), застосування відповідних заходів (response) та відновлювальних заходів (recovery). Дана концептуальна схема призначена зорієнтувати державних службовців відносного комплексу заходів, який необхідно провести в межах кожної окремої фази. Запропонований підхід покликаний акцентувати пріоритетну увагу установ на забезпечення максимального зниження ризиків і високого потенціалу готовності.

Дефініції «кризова ситуація» та «надзвичайна ситуація» дуже часто використовують як синоніми, однак з точки зору державного управління слід навести різницю між ними.

Кризовою слід вважати ситуацію, що є деяким викликом суспільним уявленням про належний стан речей, традиції, цінності, захищеність, безпеку або цілісність держави [2].

Відповідно до Кодексу цивільного захисту України [3] катастрофа — велика за масштабами аварія чи інша подія, що призводить до тяжких наслідків.

надзвичайна ситуація — обстановка на окремій території чи суб'єкті господарювання на ній або водному об'єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров’ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об'єкті, провадження на ній господарської діяльності [3].

Масштаби і наслідки ймовірної НС визначаються на основі експертної оцінки, прогнозу чи результатів модельних експериментів, проведених кваліфікованими експертами. Залежно від отриманих результатів розробляється план реагування на загрозу виникнення конкретної НС [4].

Основним завданням плану реагування на НС або загрозу її виникнення є збереження життя та здоров’я людей, мінімізація матеріальних втрат. З цією метою вживаються дієві заходи для захисту житла, дошкільних, навчальних і медичних закладів, місць постійного перебування людей, вирішення питань термінової евакуації населення з території, на яку може бути поширена небезпечна дія наслідків прогнозованої НС [5].

Управління в надзвичайній ситуації полягає у постійному керівництві з боку органу управління та уповноваженого керівника з ліквідації надзвичайної ліквідації залученими службами і силами та в організації виконання завдань із ліквідації НС або її наслідків.

Основними завданнями управління є: підтримання високого рівня морально-психологічного стану особового складу та постійної готовності до дій; завчасне планування дій сил; безперервний збір та вивчення даних про обстановку в районі НС; своєчасне прийняття рішень та доведення їх до підлеглих; організація та забезпечення безперервної взаємодії; організований збір та евакуація населення із зони НС; підготовка сил і засобів до проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, пов’язаних із ліквідацією НС; організація всебічного забезпечення сил і засобів; контроль за своєчасним виконанням заходів і завдань підлеглими та надання їм необхідної допомоги.

Основою управління є рішення керівника ліквідації НС, який несе повну відповідальність за управління підпорядкованими силами та успішне виконання ними завдань із ліквідації наслідків НС.

Принципами управління є безперервність, твердість, гнучкість та стійкість управління в НС.

Безперервність управління досягається своєчасним прийняттям рішень та оперативним доведенням завдань до підлеглих; наявністю зв’язку з підлеглими і взаємодіючими органами управління, силами та керівництвом; своєчасним розгортанням пересувних пунктів управління; оперативним відновленням порушеного управління.

Управління полягає у рішучому і наполегливому впровадженні заходів, передбачених планами реагування на НС, та прийнятих рішень щодо виконання завдань оперативного реагування на НС у встановлені терміни.

Гнучкість управління забезпечується оперативним реагуванням на зміну обстановки, своєчасним уточненням прийнятих рішень, поставлених завдань підлеглим та порядку взаємодії.

Стійкість управління досягається розгортанням у районі НС основного і пересувного пунктів управління та дублюючих засобів зв’язку.

НС та кризові ситуації мають деякі спільні характеристики в управлінському сенсі, включаючи необхідність упереджувальних дій і в координації комплексу оперативних заходів і комунікацій.

Кризовий менеджмент та управління НС часто передбачають взаємодію між органами державного управління та іншими організаціями. У цьому відношенні ключову роль відіграє здатність скоординувати зусилля в проведенні спільних оперативних дій та у забезпеченні зв’язків. Досвід свідчить про те, що налагоджування зв’язків за умов НС і кризових ситуацій може бути виключно складною справою, яка може потягнути за собою серйозні наслідки для державних установ і службовців. Переривання в комунікаційних каналах зв’язку як у самій системі (між державними структурами) так й ззовні (з недержавними суб'єктами) здатні викликати сум’яття та безлад, що зменшують здатність керувати ситуацією.

За цих обставин основною задачею надзвичайного зв’язку (комунікації) є забезпечення безперервних потоків інформації на адресу груп та установ, залучених до роботи в умовах цієї ситуації з метою зниження ризиків і мінімізації страхів або небажаних емоційних реакцій [5]. При цьому, НС може стати кризою у випадку, якщо виникає відчуття того, що держава не здатна керувати ситуацією. Це відчуття може бути підсилено низьким рівнем та якістю взаємодії між виконавчими та законодавчими органами державного управління, а також спробами окремих політичних сил через своїх представників і лобістів у законодавчих органах, використати ситуацію в своїх цілях.

З іншого боку, кризи не завжди починаються з НС та не обов’язково становлять серйозну загрозу життю і здоров’ю громадян, й тому прийняття управлінських рішень з метою нейтралізації кризових ситуацій може лежати поза межами повноважень центральних органів виконавчої влади, уповноважених з цих питань. Кризи можуть бути спровоковані явними прорахунками в політиці держави, неефективністю регуляторних норм і програм. З точки зору державного управління слід чітко розуміти, що кризові ситуації багато в чому базуються на сприйнятті проблеми, дуже часто поза залежністю від реалій або бачення даної проблеми. Ситуація здатна сходити до кризи поступово, після того як ЗМІ надають їй певні ознаки, керовані або виконавчою владою або впливовими групами. Таким чином, ситуація може стати кризою коли:

• — реакція держави сприймається як занадто жорстка, егоїстична, дискримінаційна або безпорадна;
• — дії держави є недостатніми.

Очевидно, що органи законодавчої влади можуть за певних обставин бути не тільки «ліквідатором» наслідків подібних криз, але також можуть бути в ролі ініціатора та генератора.

Слід визнати, що будь-яка діяльність держави може бути кризовою. Відповідно, метою кризової комунікації повинна бути координація потоків інформації та оцінок на адресу цільових аудиторій заради підтримки і відновлення довіри й поваги до держави [5].

Кризовий менеджмент та управління НС є динамічним процесом, що починається задовго до початку критичних подій і тримає довгий час після їх закінчення. Цей процес складається з упереджувальної, реактивної та рефлективної компонент [6, 7]. Кожна фаза у розвитку кризи або НС є специфічним викликом та загрозою для суб'єктів управління, й передбачає різні підходи та засоби дій (див. Рис. 1.).

Рис. 1. Процес кризового менеджменту та управління НС

У багатьох ситуаціях є можливість та засоби упереджувальної дії, що здатні попередити виникнення кризових ситуацій і НС. Якщо кризові ситуації все ж таки стаються, то виникає необхідність у відповідних заходах, спрямованих на відновлення нормальної життєдіяльності та опрацюванням висновків з метою зниження ризику повторення ситуації.

Діяльність у кризових ситуаціях і НС значно відрізняється від рутинної поведінки — перед управлінцями та їх підлеглими постають нові та незнайомі задачі, змінюються звичні процедури, пріоритети і розподіл обов’язків. Такі ситуації, як правило, передбачають тісну співпрацю з різними установами і структурами, які не входять до звичного кола спілкування. Виникають жорсткі обмеження у часі, що заважають з’ясуванню того, хто несе відповідальність за вирішення проблеми. В зв’язку з чим ключове значення надається ступеню готовності до дій за подібних обставин, визначені заздалегідь коло обов’язків і розподіл відповідальності. Високий ступінь готовності передбачає здатність сприймати значно більше коло викликів і потенційних загроз порівняно до свого наявного досвіду [8−10].

Від ступеню готовності до дій за таких умов і від їх ефективності й результативності може залежить репутація установи та її керівництва. У цьому відношенні криза не тільки ставить перед управлінцями нові загрози, але й відкриває перед ними нові можливості (ефективні дії за умов кризових ситуацій і НС можуть допомогти кар'єрному зростанню та авторитету керівника).

Фаза мінімізації ризиків складається із заходів, спрямованих на зниження вірогідних негативних наслідків кризової ситуації або НС. Їх метою є ідентифікація уразливих місць установи та прийняття упереджувальних заходів із зниження їх вразливості. До переліку таких дій входять:

• — проведення досліджень з виявлення ризиків і можливих критичних станів;
• — оцінка ризиків (ранжування за значимістю та актуальністю);
• — аналіз сценаріїв і прогностичних моделей (в т.ч. ідентифікація «гірших» сценаріїв);
• — ретроспективний аналіз досвіду дій за подібних обставин;
• — ідентифікація експертів і фахівців, яких необхідно залучити за ситуації можливої кризи або НС;
• — створення і впровадження постійно діючих систем моніторингу ситуації.

Фаза забезпечення готовності. Дії, спрямовані на забезпечення готовності, передбачають планування оперативних і комунікаційних заходів, основних параметрів відповідних дій, організаційних схем поведінки, необхідної ресурсної бази, а також проведення навчань і тренінгів щодо дій згідно розроблених планів.

План оперативних заходів є рамковим документом, в якому міститься весь обсяг інформації, що необхідна керівникам для ефективного управління за умов кризових ситуацій і НС. Іншими словами, план повинен містити керівні вказівки на випадок виникнення таких ситуацій. Слід не складати занадто об'ємних та ускладнених планів, на вивчення яких за умов реальних НС не буде потрібного часу. План повинен містити наступні основні компоненти:

• — визначення кризових ситуацій і НС, що передбачаються даним планом;
• — структуру керівництва (перелік осіб, відповідальних за дії за умов подібних ситуацій, визначення повноважень, характер взаємодії з іншими установами (організаціями) та їх оперативними штабами);
• — адміністративні процедури, необхідні для введення в дію і реалізацію даного плану у випадку виникнення кризової ситуації або НС;
• — організаційно-технічне забезпечення (приміщення та обладнання, яке виділяється у розпорядження кризового оперативного штабу).

План комунікаційних заходів містить в собі керівні вказівки до дій до початку, під час і після закінчення кризи або НС. План призначений допомогти всім учасникам, залученим до спільних дій, притримуватись єдиної системи оцінок в своїх коментарях і реакціях з приводу наявних подій. План також визначає коло осіб, уповноважених для спілкування зі ЗМІ та громадськістю, цільові аудиторії, організаційно-технічні потреби.

До складу оперативного штабу зазвичай входять ключові фігури даної організації (установи) з урахуванням їх фаху та досвіду. Рольові характеристики та коло відповідальності кожного члена оперативного штабу й повноваження самого штабу повинні бути окреслені в плані оперативних заходів.

Ідентифікація партнерів передбачає встановлення попередніх контактів між провідною установою і зовнішніми структурами, що забезпечуюють підтримку в процесі ліквідації наслідків НС або кризи. Провідна установа повинна узгодити свій надзвичайний (оперативний) план з цими установами (організаціями). Взаємовідносини та угоди, що були досягнуті з партнерами до початку кризових ситуацій або НС, можуть суттєво сприяти ефективній координації дій в момент їх настання.

Отладка систем передбачає забезпечення безперебійного функціонування всіх організаційно-технічних ресурсів, що задіяні згідно надзвичайного плану (відсутність або нестача необхідних компонентів здатна паралізувати діяльність за умов НС або кризової ситуації). До цього переліку входять:

• — будівлі і приміщення;
• — комунікаційне обладнання (телефони, факси, комп’ютери і мережеве обладнання, відеосистеми тощо);
• — запасне і резервне обладнання з витратними матеріалами;
• — технічний персонал.

Будь-які плани можуть бути непотрібними та неефективними у тому випадку, якщо вони не перевірені на практиці. Більш того, сама наявність цих планів може надати керівникам хибного відчуття безпеки й готовності. З метою уникнення таких ситуацій плани повинні періодично випробуватись, оперативна команда разом з допоміжним технічним персоналом повинні проходити відповідні навчання і тренінги. Навчання і тренінги можуть сприяти:

• — підтримці адекватного рівня підготовки учасників щодо їх обов’язків і повноважень;
• — ознайомленню персоналу з конкретним змістом планів оперативних заходів і комунікацій;
• — надбанню персоналом навичок роботи з обладнанням, технікою та процедурами, що необхідні для втілення цих планів;
• — перетворенню абстрактних пунктів плану у конкретні дії конкретних осіб;
• — уточненню дискусійних моментів і з’ясуванню незрозумілих деталей.

Кожна тренувальна вправа повинна супроводжуватись наприкінці обговоренням з підведенням підсумків і визначенням сильних і слабких місць в роботі персоналу. Це дозволяє за необхідності корегувати плани та вносити зміни до розподілу обов’язків і визначення сфер відповідальності.

Фаза дій у відповідь містить заходи, що здійснюються у конкретній кризовій ситуації або НС, та покликані встановити контроль над ситуацією і мінімізувати її негативні наслідки. Слід мати на увазі, що дії у відповідь можуть носити ітеративний і безперервний характер у зв’язку з високим ступенем невизначеності, яка характеризує природу кризовий ситуацій і НС.

Оцінка ситуації містить збір інформації про конкретну кризову ситуацію або НС та встановлення надійності джерел. Цей крок дозволяє оцінити масштаб проблеми та встановити структуру прийняття рішень, до кола цієї відповідальності належить дана проблема. Відповідна структура, в свою чергу, приймає рішення про введення до дії планів оперативних заходів і комунікацій, якщо буде вважати це потрібним.

Введення до дії оперативного плану означає збір відповідної оперативної групи (штабу) та виконання ними своїх обов’язків. Як правило це передбачає також входження у контакт з державними та іншими зовнішніми партнерськими структурами з метою подальшого вивчення проблемної ситуації та встановлення пріоритетів в програмі дій. Вводяться до дії короткотермінові заходи, що спрямовані на зменшення збитків і ліквідацію безпосередніх загроз, а також вивчаються можливості довготермінового плану.

Введення до дії комунікаційного плану первинно передбачає підготовку офіційної позиції щодо ситуації, яка склалася. В цьому напрямку проводяться наступні заходи:

• — визначення ступеню можливої зацікавленості ЗМІ в ситуації, що склалася;
• — призначення офіційного спікера (прес-офіцера) та забезпечення його необхідною інформацією;
• — підготовка офіційних повідомлень і координація їх розповсюдження;
• — забезпечення умов, необхідних для роботи ЗМІ.

Основним предметом взаємодії зі ЗМІ є встановлення та пояснення характеру проблемної ситуації, запевнення громадськості в том, що впроваджуються всі необхідні заходи для вирішення ситуації, яка склалася. Комунікація здійснюється протягом всієї активної фази дій у відповідь з метою актуалізації і розповсюдження необхідної інформації.

Відновлювальна фаза містить низку заходів, спрямованих на завершення кризи або НС, та містить:

• — офіційну заяву про закінчення кризи або НС;
• — підтримку контактів зі ЗМІ та партнерськими організаціями;
• — забезпечення підтримки персоналу, задіяному в ліквідації кризи або НС, а також постраждалим;
• — аналіз та впровадження досвіду.

Повернення до нормального режиму функціонування передбачає офіційну об’яву про закінчення (ліквідацію) кризи або НС. Хоча наступні зусилля, спрямовані на подолання наслідків, мають тенденцію поступово розчинятися у повсякденній рутині, слід підтримувати контакти зі ЗМІ та партнерськими організаціями для того, щоб успіхи в реалізації доскотермінових заходів не розчинилися в інформаційному просторі. Особливу увагу слід приділяти підтримці персоналу, який може відчувати довготермінові наслідки стресу та перенапруги сил.

Відновлювальна фаза передбачає процес організаційного навчання та аналізу досвіду. Кризові ситуації та НС здатні впливати як негативно, так й позитивно на професійну й громадську репутацію установи (організації). У тому, та в іншому разі установа повинна бути спроможна засвоїти рефлексивний компонент таких ситуацій, не перебуваючи ні в стані самозаспокоєності, ні в стані паралізуючого страху перед можливим повторення таких ситуацій.

Досвідчене керівництво не втратить можливості провести формалізований аналіз ситуації та встановити позитивні й негативні моменти, не припускаючи зведення проблеми до пошуку винних, а зміщуючи акцент на задачах підвищення організаційної готовності до можливого повторення подібних ситуацій.

Література

ситуація надзвичайний управління кризовий.

• 1. Ларичев О. И. Теория и методы принятия решений: Учеб. — М.: Логос, 2000. — 296 с.
• 2. Руководство по управлению чрезвычайными ситуациями. Система управления чрезвычайной ситуацией (ICS) // Береговая охрана США. — Вашингтон, окр. Колумбия, 20 593. — 2001. — 254 с.
• 3. Кодекс цивільного захисту України «Code of Civil Protection of Ukraine» від 02.10.2012 № 5403-VI — http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/5403−17.
• 4. Реагування на надзвичайні ситуації: Навч. посібник. — К.: Вид-во «Бланк-Прес», 2014. — 206 с.
• 5. Кризовий менеджмент та принципи управління ризиками в процесі ліквідації надзвичайних ситуацій: монографія / С.О. Гур'єв, А.В. Те-рент'єва, П. Б. Волянський. — К.: [б. в.], 2008. — 148 с.
• 6. Силов В. Б. Принятие стратегических решений в нечеткой обстановке. — М.: ИНПРО-РЕС, 1995. — 228 с.
• 7. Crisis and Emergency Management: A Guide for Managers of the Public Service of Canada. / P. Boisvert and R. Moore. — Canadian Center for Management Development, 2003. — 480 p.
• 8. Empowering State and local Emergency Preparedness. Recommendation of the Advisory Panel to Assess Domestic Response Capabilities for Terrorism Involving Weapons of Mass Destruction. / M.E. Wermuth. — RAND Corporation, 2004. — 270 p.
• 9. Stekly M.E. The impact of Governance on Disaster Vulnerability / Thesis requirement for degree of Master of Arts in Geography. — Waterloo. — University ofWaterloo, 2006. — 170 p.
• 10. McEntire D.A. Triggering agents, vulnerabilities and disaster reduction: Towards on holistic paradigm // Disaster Prevention and Management. — 2001. — № 10 (3). -p. 189 — 196.
• 11. Weichelgartner J. Disaster mitigation: the concept of vulnerability revisited // Disaster Prevention and Management. — 2001. — № 10 (3). — p. 85 — 94.

References.

• 1. Larichev, O.I. (2000), Teorija i metody prinjatija reshenij [Theory and methods of decision making], Logos, Moscow, Russia.
• 2. Coast Guard of United States (2001), Rukovodstvo po upravleniju chrezvychajnymi situacijami. Sistema upravlenija chrezvychajnoj situaciej (ICS) [Guidelines for the management of emergencies. Emergency management system (ICS)], Washington, Columbia.
• 3. The Verkhovna Rada of Ukraine (2012), «Code of Civil Protection of Ukraine», available at: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/5403−17 (Accessed 15 April 2015).
• 4. Volians’kyj, P.B. Hur’iev, S.O. Terent’ieva, A.V. (2014), Reahuvannia na nadzvychajni sytuatsii [Emergency Response], Blank-Pres, Kyiv, Ukrainе.
• 5. Hur’iev, S.O. Terent’ieva, A.V. Volians’kyj, P.B. (2008), Kryzovyj menedzhment ta pryntsypy upravlinnia ryzykamy v protsesi likvidatsii nadzvychajnykh sytuatsij[Crisis Management and Principles of Risk Management Emergency Response], Kyiv, Ukrainе.
• 6. Silov, V.B. (1995), Prinjatie strategicheskih reshenij v nechetkoj obstanovke [Strategic decision-making in a fuzzy environment], INPRO-RES, Moscow, Russia.
• 7. Boisvert, P. Moore, R. (2003), Crisis and Emergency Management: A Guide for Managers of the Public Service of Canada, Research and University Relations Branch of the Canadian Centre for Management Development, Ottawa, Canada.
• 8. Wermuth, M.E. (2004), Empowering State and local Emergency Preparedness. Recommendation of the Advisory Panel to Assess Domestic Response Capabilities for Terrorism Involving Weapons of Mass Destruction, RAND Corporation, USA, California, Santa Monica.
• 9. Stekly, M.E. (2006), «The impact of Governance on Disaster Vulnerability», Abstract of Ph.D. dissertation, Geography University of Waterloo, Waterloo, Ontario, Canada.
• 10. McEntire, D.A. (2001), «Triggering agents, vulnerabilities and disaster reduction: Towards on holistic paradigm», Disaster Prevention and Management, vol. 10, no.3, pp. 189−196.
• 11. Weichelgartner, J. (2001), «Disaster mitigation: the concept of vulnerability revisited», Disaster Prevention and Management, vol. 10, no. 3, pp. 85−94.