Гаїлки-Великдень: Вибір Пісень (Українське Свято Відродження Світа)

Реферат на тему:

Гаїлки-Великдень: Вибір Пісень.

(Українське Свято Відродження Світа)

Хоч зараз велика частина Українського народу, особливо нове покоління, що виросло на повоєнних руїнах, не здає собі справи з провідних думок цих Свят, але інтуіційно відчуває повагу і святість давніх традицій, і все-таки увесь нарід держиться досі старовіцьких Святочних звичаїв і поведінок. Цю інтуіційну свідомість чогось величного й святого, переказаного предками і зв’язаного з старовіцькими обрядами, піддержують злучені з Святочним часом Пісні, — ось як: Колядки, Щедрівки, Гаївки і т. д., — і у них-то найбільше міститься народних традицій, як реліґійних, так господарських і суспільних, поданих у мітичній формі.

Етноґрафічні записки святочних пісень, — Колядок, Щедрівок, Гаїлок і ін., — були роблені досі по-аматорськи, доривочно і безпляновоне пороблено їх у всіх сторонах і місцевостях, замешканих Українським народом, так, що вони не вичерпують усіх культурних давніх вартостей, які криються між народом. А нераз одно слово, або одне більше речення має неоціненну вартість для етнольоґічних дослідів.

Ще більшу недостачу можна би закинути запискам народних святочних обрядів, тим паче, що ці обряди є погорджувані й нівечені християнською церквою як «поганські», а інтеліґенцією як наївні повірки й «забобони» — і нарід укриває їх перед небажаними свідками.

Передовсім реліґійні Свята.

Українське Різдвяне господарське свято не є ані весняне, ані літнє, бо припадає серед Зими і воно є передовсім реліґійним Святом, хоч має визначно господарську закраскувоно є традицією про перші первосвітні плоди землі і славить Бога, що їх зародив.

(В сотвореному Господом Богом Раю немає пір року, там вічнозелений Сад: «Рай розвився, Господь звеселився!» Там інший — мітичний Святий, Сьвітий, час.).

Лучиться воно ідеольоґійно, з особливіших мотивів, з Весняним Українським святом Великодня: бо через ріжні натяки, які - то в Різдвяних і Новорічних обрядах, то в радісних Колядкових окликах — говорять про слідуючий після Різдва й Богоявлення Великдень.

А цей Великдень вважає тут нарід за Свято весняне, Свято обновленої природи і мабуть прилучується в тім до світових традицій і вірувань (Полудневого Сходу), що в цім великім дні буде колись Відродження Світа.

Вже Весна воскресла.

Різдвяні взаємні віншування висловлюють побажання вимріяного непереривного щастя й добра: «від Різдва до Богоявління, від Богоявління до Воскресення» , — іменно, здоровля, врожаїв у полі, щасливости в родині, многих літ. Те саме дослівно про містичний Святий час повторюють Колядки.

Святість Землі, Різдво та Відродження Світа.

Від Воведення до Благовіщення не можна копати землі-глини: се очевидна пошана для грядучого Свята сотворення Землі як частини Сотворення Світа.

Спрямування до Благовіщення, лучення грядучого Різдва з святом Благовіщення, яке припадає на день 25 березня н. с., має без сумніву основу в традиції Полудневого Сходу, — поширюваній колишніми Єгипетськими астрольоґами, — про майбутню і все сподівану віднову Світа внаслідок величавих астрономічних сузір'їв у часі березневого зрівняння дня і ночи (23/ІІІ).

Оце спрямування є одним з доповняючих доказів на те, що провідною Святочною ідеєю Різдва є Народження Світа, бо обі ідеї Різдва і Відродження дуже собі близькі.

Ідею Відродження Світа містить у собі і Староукраїнське свято Гаїлки, і Великдень, що припадає на провесні після березневого рівностоянняа Різдво, Богоявління (Щедрий Вечер) і Великдень — це Свята, які Український нарід все лучить ідеольоґічно і на їх взаємний зв’язок покликується часто в Колядках.

Хто жиє з Українцями в близьких взаєминах, той знає, що по Українських селах стрічаються досі уперті християнські недовірки, звичайно старі люди, які ходять до Церкви лише два рази до року: на Різдво і на Йордан, або: на Різдво і на Великдень.

Кожний з цих святочних Християнських днів був передхристиянським святом Полудня: Різдво було святом Народження Світа, а Йордан (Епіфанія) колись тотожним святом, а опісля — святом обнови рокуа Великдень був колись Єгипетським святочним днем майбутнього Відродження Світа.

Українська Астральна релігія: Великодні Паски.

Переважаючу долю в Астральній Трійці перейняв Місяць. Це покажеться зовсім виразно з дальшого розгляду Астральної Трійці і взагалі Української Астральної реліґії, в якій розвинулось було широко шанування Місяця, передовсім у зв’язку зі Святом Щедрого Вечера.

Але замітне є - як вже було згадано — в Українській Астральній реліґії окреме поєднання культових об'єктів, а саме: шанування Місяця і Зорі з виключенням Сонця. Я завважив також у символіці, стосованій до Святочного печива, якнайвиразніше зазначуване шанування Місяця і Зорі (у двійку) — див. також розділ: Бог і Астральна Двійця.

Так приміром я бачив (в Конюхах, Бережани) Великодні Паски, на яких посередині була вироблена з тіста, артистичними півкругами, велика восьмикінчаста Зоря (ассирійська восьмираменна звізда!), а по чотирьох рогах доокола Зорі були зображення Місяця очевидно 4-х його фаз у подобі чотирьох вужиків.

Щодо Паски з мітольоґійними емблемами, ставлю здогад, що вона може бути також поєднаним символом Астральної Трійці, в такий спосіб, що сама Паска — це Сонце, а над нею Зоря і Місяць у подобі Чотирьох Вужів.

Вуж/Змія як символ Місяця був популярний у цілім стариннім Сході, особливо у Вірменії. Та Змій як символ Місяця проходить лиш у декількох Щедрівках — це може бути ідея неавтохтонна, і занесена на Україну.

Її видно, окрім у згаданих прикрасах на Пасках, ще в Гаїлкових хороводах.

А ми Йому Кінця не знайдем.

Але може бути, що Вуж як символ Місяця є лишень менше популярним в Українського народу в цій формі, себто у виразній своїй подобі, а особливо з огляду на Свято Різдва, в якім є многота вищих та ідеальніших по думці народу мотивів.

І треба те завважити, що ідея Вужа як святости занадто суперечить біблійно-християнським поглядам на Вужа, символа сатани, — і тому може бути Українським народом ухилена з християнського погляду або скоріше захована від такого погляду.

Щоби Наші Отець жили.

Щоби Наші Отець жили Що нам Паску осьвітили Паску-паску і Пасочку Ще й до того Писаночку Щоби жили-вікували Всім нам Шлюби подавали.

Великодні Файні Свйита.

Вербний тиждень і мотив передвеликодньої шутки у Святім Вечері.

Між мітольоґійними мотивами Свят-Вечера й Святої Вечері відбиває своєю невиразністю і на перший погляд недоцільністю мотив шутки передвеликодньої, приложеної до Святоріздвяних містерій. Це в річи пальмова галузка полудневого Сходу з християнських містерій Цвітної Неділі, а на Україні вербова (євова) весняна галузка з першими весняними бростиками, також з християнським мотивом.

Шутка — вербова гілка, вкрита пухнастими Котиками (Котики — цвіт Верби). Словник Грінченка.

Але по правді - це мотив прастарий і світовий, поширений від непам’ятних передхристиянських часів у цілім Полудневім Сході, особливо у Індійців та Іранців, звідки, мабуть, поширився по цілій Европі. Він і досі як весняна зелена галузка є символом надходячого Весняного Відродження. …

Самогуртування. Всенародний Збір.

Статеві, вікові та станові гурти. Самогуртування народу в статеві, станові та вікові гурти лежало безперечно в засадах Старовіцького суспільного світогляду Українського народу, а не було ділом припадку. А що воно перейшло було в суспільну норму, свідчать про це Колядки й Щедрівки, які згадують часто про установу Трьох Сел на Україні і дають докази, що були вони не тільки в Старинні часи, але перетривали до новішої доби. Були це окремі села: Старих людей, Молодців (Парубків) і Дівчат.

(Самогуртування: У праці Кс. Сосенка вжито «гуртуванняся», що відповідало б «самоорганізації» в сучасній науковій термінології. Самоорганізація як явище є предметом вивчення окремої сучасної науки — синергетики. Доречно говорити про етнологічну синергетику.).

Є таких Колядок і Щедрівок про Три Села більше, та з образцями не однакової культурної доби, що якраз свідчить про колишню довготривалість тої суспільної установи.

Схильність до народних чи племінних зборів. Оця дуже цікава Староукраїнська суспільна проблема варта всестороннього опрацюваннявідкладемо її до ширшого розглянення при розділі про Щедрівки, бо найбільше на цю тему є Щедрівока тут рад би я дати вибрані приклади з Колядок і Щедрівок, щоби удовіднити, що тенденція народних чи племінних зборів, а вслід за тим і свято всенародного Збору на Україні , — яке треба розширити, окрім збору Різдвяного й Богоявлінського, і на Великодній, — має в основі дуже поважні етно-культурні задатки — і від них зачинаючи, треба би ці Свята поясняти.

Бо — і зараз Українські всенародні святочні (церковні) збори, приміром Різдвяні, Йорданські й ін., мають давнє етно-суспільне забарвлення: загального збору поодиноких статевих гуртів і вікових відділів віку. Хто не довіряє, нехай придивиться до збору народу в великі свята по всіх церквах на Україні: нарід стоїть там самочинно поділений: по правій руці - на переді діти-хлопчики, за ними підростки, відтак старші господарі, за ними молодші господарі, а далі гурт парубоцтвапо лівій руці - на переді дівчатка-недолітки, за ними дівоцтво, за дівоцтвом бабусі (звичайно біля лавок), а в «бабинці» матусі та молодиці з маленькими діточками на руках.

Такий Старовіцький лад є без виїмку по всій Україні, і нема цього у ніяких інших, т. зв. Індоєвропейських, народів, що окружають Українців. Щось подібного знаходимо у Жидів в їх Святинях, де чоловіки в часі богослужень займають долішню наву Святині, а жіноцтво перебуває на горішніх її поверхах. Гуртовий статевий поділ є і в Турецько-Арабських Святинях.

Праісторичність і містика самогуртування. Майже всі Колядки і Щедрівки, інші пісні на тему вікових і статевих гуртів відзначуються Місячно-мітольоґічною символікою, що є характеристикою старинности тих Пісень тай цієї теми. Через оцю мітольоґічну закраску набирає і сама тема мітичного значення, що однакож не відбирає їй значення реальної традиції, а за те окружує її німбом Святости і творить з неї окремий об'єкт шанування й скріплює її повагу. Але все те вказує, що традиції ці не історичні, але праісторичні.