Ботанічна характеристика томатів

Помідори належать до родини Пасльонових. Корінь у помідорів стрижневий, сильно розгалужений, проникає в ґрунт на глибину до 2 м і більше. Бокові корені розростаються вбік до 2,5 м. На головному корені розвиваються корені першого порядку, які, в свою чергу, створюють корені другого і навіть третього порядків. Безрозсадні помідори мають краще розвинений головний корінь і глибоку кореневу систему, у розсадних — коренева система складається тільки з горизонтальних бокових коренів.

Стебло помідорів — симподіальне, тобто складається з частини стебел бічних пагонів; трав’янисте, соковите, у вологому ґрунті легко утворює додаткові корені. В міру росту воно грубішає. Має округлу форму, яка з віком змінюється в результаті утворення на ньому жолобів і стає ребристим. Забарвлення стебла зелене. Зверху воно жорстке, густо вкрите короткими залозистими волосками, в місцях розгалужень здуте. Волоски на стеблах виділяють смолисту, злегка липку речовину темно-зеленого кольору.

Розрізняють три типи куща — звичайний (нештамбовий), штамбовий і детермінантний, або низькорослий. У звичайного куща основне стебло досягає висоти 1—2 м, на ньому виростає з пазух листків багато бічних пагонів кількох порядків, що сильно розгалужуються. Під час плодоношення воно вилягає. У штамбового куща стебло сильне, прямостояче, з короткими і товстими гілками, майже не вилягає.

Справжні листки у помідорів прості, непарноперисторозсічені, зеленувато-жовтого або сизувато-зеленого кольору. За виглядом і будовою пластинки бувають звичайні і картопляного типу. Звичайні складаються з великих розсічених часток, між якими розміщуються дрібніші, а між першими і другими частками — ще дрібніші. Суцвіття — простий або складний завиток. Розміщується воно посередині міжвузлів. За структурою суцвіття кожного типу бувають компактні, нещільні і середньощільні; за довжиною — короткі, середні і довгі. Один сорт може мати суцвіття різних, але близьких між собою за будовою типів.

Помідори — самозапильні рослини, проте у південних районах України, особливо у спеку, можливе перезапилення пилком інших квіток як своєї, так і чужої рослини. Самозапиленню помідорів сприяє будова квітки.

Квітки правильні, із зрослими чашолистиками і пелюстками. У більшості сортів помідорів вони складаються з 5—7 пелюсток і 5—7 чашолистиків. Деякі сорти і види помідорів мають 20 і більше чашолистиків.

Запилюються помідори переважно при високій температурі (30 — 32° С) і низькій вологості повітря. Якщо повітря дуже вологе, наприклад при вирощуванні помідорів у осінньо-зимовий період у теплиці, а температура низька (нижче 10—12 °С), то квітки майже не запилюються і масово опадають.

Зазначені особливості біології цвітіння і запліднення впливають на відстань просторової ізоляції насінних посівів різних сортів помідорів. У південних районах країни відстань між сортами помідорів, які вирощують на відкритій місцевості, має становити 100, а на природно захищеній — 50 м; у північних районах—відповідно 20 і 10 м.

Плід — соковита двоабо багатокамерна ягода. Форма плодів може бути різною — від округлої до овально-видовженої. За розміром вони бувають великі (понад 100г), середні (від 60 до 100) і дрібні (до 60 г). Розмір і форма плодів здебільшого залежать від умов вирощування. Поверхня їх гладенька, мало -, середньо — і сильно-ребриста. від умов вирощування. Малокамерні великоплідні сорти містять більшу кількість насіння, ніж багатокамерні. Насіння дрібне, плескате, яйцеабо ниркоподібної форми, загострене до основи, світло-сірого або жовто-сірого кольору, вкрите короткими міцними волосками. Залежно від сорту і розміру плодів у них буває від 20 до 300 насінин. Маса 1000 насінин становить 2,5 — 3,5 г.

Залежно від умов насіння зберігає схожість 8 — 10 років. У деяких сортів і форм воно проростає і через 15 — 20 років.