Становлення Йосипа Сталіна як партійного діяча

Завжди впевнений у своїй правоті він ніколи не відступав від сказаного. Положення в семінарії погіршувалося ще і тим, що ефективно діяла система доносів, постійного стеження з боку ченців, погроз закриття в «темну кімнату» за порушення суворих правил. Через багато років, у бесіді з німецьким письменником Емілем Людвігом Сталін пояснив, що стати революціонером-марксистом його змусили «знущальний режим» і «єзуїтські методи семінарії». «Знущальний режим» поза всяким сумнівом, сприяв перетворенню семінариста Джугашвілі в революціонера. Але тут зіграли свою роль і інші обставини і, насамперед той факт, що непокора перетворилася в семінарії вже в традицію". Незабаром, разом з іншими слухачами Йосип взяв участь у створенні підпільного кружка молодих соціалістів. На той час змінилося і його відношення до навчання, він вже не намагався бути першим, а був успішним тільки по двох предметах, що його особливо цікавили — цивільній історії і логіці. Відносини з товаришами і манера триматися теж перемінилися. Раніше живий, веселий і товариський хлопчик став замисленим і замкнутим, у молодого Джугашвілі стали з’являтися прихованість і похмура відчуженість, характерні для нього в більш пізні роки, здобув він популярність і тим, що легко ображався навіть на самі безневинні жарти. Проте, він продовжував відчувати потребу відрізнитися. Наслідком того став його вступ у серпні 1898 року в ряди РСДРП. У 1899 році Йосип був виключений з випускного класу семінарії за участь у марксистських кружках.

Залишивши навчання, Джугашвілі продовжував працювати пропагандистом кружка самоосвіти робочих залізничних майстерень Тифлісу. У 1901 році його вперше заарештували за організацію в Тифлісі першотравневої демонстрації, і з тих пір він вів життя професійного революціонера-підпільника. По наведеним в офіційній біографії відомостям, між 1902 — 1913 роками Джугашвілі заарештовувався 8 разів, відправлявся в заслання у віддалені північні і східні райони країни 7 разів, і втікав з місць заслання 6 разів.

Повернувшись в Тифліс після першої втечі в лютому 1904 р. Джугашвілі ховався на квартирі соціал-демократичного активіста Міхо Бочорідзе і знову з головою пішов у підпільну партійну роботу. У наступні місяці він їздив по Закавказзі по партійних справах і відвідав у червні Баку, восени побував у Кутаїсі і Батумі. До деяких обставин ранніх етапів революційної кар'єри Джугашвілі, які не викликають сумніву, відноситься і той факт, що він прийняв більшовизм без усяких коливань, як тільки усвідомив собі суть питань, що послужили причиною внутріпартійних розбіжностей. У мандрах по Закавказзі після втечі з заслань, Йосип Віссаріонович відстоював ленінську позицію.

Російська революція 1905 року, яку Ленін згодом назвав «генеральною репетицією» була масовим, стихійним, загальнонаціональним бунтом, зокрема в Закавказзі, де глибоке соціальне невдоволення збільшувалося національними утисками, хвилювання були особливо бурхливими. Джугашвілі активно брав участь у грузинських подіях 1905 р., але його революційна роль не була особливо помітною. Він виступив на деяких масових мітингах, випустив кілька агітаційних прокламацій і написав ряд статей, які стосувалися революційної ситуації і внутріпартійних розбіжностей. Однак Йосип Віссаріонович брав участь у подіях того часу й в іншій ролі, є небезпідставне припущення, що «експропріаціями» у Закавказзі, зокрема нападом на Тифлісський Державний Банк, у червні 1907 року, закулисно керував Джугашвілі.

Не слід, однак, забувати, що первісною діяльністю соціал-демократичного практика Джугашвілі була пропаганда. Поширення ідей марксизму серед робітників, по суті, було викладанням, тим більше що пропагандисту звичайно доводилося мати справу з малоосвіченими людьми. Розуміння основних принципів марксизму й уміння роз’ясняти їх простим робітникам були головними перевагами професійного революціонера. Взагалі в Закавказзі Коба цінувався як другий Ленін і вважався кращим знавцем марксизму. Очевидно, що в соціалізмі Маркса молодий Джугашвілі вбачав, насамперед, Євангеліє класової боротьби. У свою чергу Леніна він почитав як захоплений учень, вважаючи його найбільшим тлумачем марксизму в російському русі. А причин для захоплення було чимало: у — перших, ленінська концепція організації професійних революціонерів підкреслювала важливу роль людей, подібних Джугашвілі, агітаторів і пропагандистів; по-друге, на Йосипа Віссаріоновича зробив глибоке враження войовничий характер вчення Леніна. Його залучав образ марксиста, який горів ненавистю, який закликав російський народ на боротьбу в ім'я соціалізму. По-третє, ленінська концепція революційної партії сприяла виникненню нового і важливого в психологічному відношенні почуття групової солідарності, відчуття приналежності до співтовариства обраних. сталін революціонер узурпація повоєнний Почавши свою діяльність на Кавказі, Сталін згодом висунувся на загальноросійський рівень. У 1912 році, після Празької конференції РСДРП (б), заочно був кооптований до складу ЦК партії й очолив його Російське бюро. У той же період він приймає свій всесвітньо відомий псевдонім і публікує під ним свою першу велику теоретичну роботу — «Марксизм і національне питання», високо оцінену В.І.Леніним. Псевдонім «Сталін» він вибрав по співзвуччю з псевдонімом «Ленін», ще і тому що він звучав зовсім по-російськи. А також його друге прізвище було похідним від слова «сталь» і символізувала непохитну волю і рішучість.

З 1913 по 1917 рік знаменних подій у житті «полум'яного колхідця» не відбувалося, він знаходився в засланні в Туруханську. З травня 1917 року Сталін член Політбюро ЦК. Сталін не довго мирився з правом мати лише дорадчий голос у відтвореному Центральним Комітетом Російського бюро. Після первісного холодного прийому він з успіхом затвердив свої позиції. Незважаючи на важливу і, як виявилося потім, невдалу роль, яку довелося зіграти Сталіну в партійних справах у перші тижні після лютневої революції, його дії в березні (редагування газети «Правда») не обернулися для нього негативними наслідками. Переобраний на Квітневій конференції в Центральний Комітет партії, він, нарешті, стає не кооптованим, а обраним членом. Більше того, по числу отриманих голосів він виявився на третьому місці після Леніна і Зинов'єва. Головна причина цього успіху крилася, імовірно, у тому, що Сталін тепер міг займатися національними питаннями — тут він був у рідній стихії і міг принести найбільшу користь. Утверджуючи практику, якою він часто буде користуватися надалі, Сталін виступив на Квітневій конференції з доповіддю по національному питанню. Ще до офіційного створення відповідного відомства він уже діяв як більшовицький комісар по справах національностей. Доповідь Сталіна і внесений ним проект резолюції в цілому були в дусі ленінської роботи «Про право націй на самовизначення». Але проект резолюції Сталіна містив істотні доповнення, які зводилися до того, що право націй на вільне відділення не можна було змішувати з питанням про «доцільність відділення тієї чи іншої нації в той чи інший момент». Таким чином, право на самовизначення проголошувалося і підтверджувалося тільки для таких особливих випадків як, наприклад, Фінляндія чи Польща. Більшовики не зв’язували себе зобов’язаннями проводити аналогічну політику у відношенні багатьох інших вхідних в імперію націй, які могли запросити відділення. Партія була готова запропонувати не відокремлення народностям з їх особливостями побуту і власною мовою тільки лише обласну автономію.

У ході революційних подій Сталін знову взяв на себе колишню роль помічника Леніна по особливих дорученнях. Брав участь у Жовтневому збройному повстанні як член партійного центру по його керівництву. Його спритність, майстерність конспіратора й абсолютна надійність знайшли гарне застосування. Після встановлення Радянської влади ввійшов у Раду народних комісарів як наркома по справах національностей.

Бурхлива політична діяльність у масах у 1917 році не відповідала натурі Сталіна, тому нічим особливим він не виявив себе: ні як політичний керівник, ні як яскрава особистість. Не володіючи ораторським талантом, він не поспішав виступати на численних масових мітингах. Його статті в більшовицькій пресі не виявляли публіцистичного дарунку. Не проявилися в нього також такі важливі якості видатного революційного вождя як уміння швидко пристосовуватися до нової обстановки й уміння правильне реагувати, творчо мислити і гарно розуміти народні маси, рішучість. Варто помітити, що 1917 рік виявився важливою віхою на шляху Сталіна до вершини. Він знаходився в центрі революційних подій, беручи участь у нарадах більшовицького ЦК, діючи як один з ведучих партійних організаторів, він нагромадив значний досвід політика. Саме тоді він одержав статус визнаного члена більшовицького генерального штабу і, нарешті, остаточно «став Сталіним». Він зарекомендував себе головним фахівцем партії з проблем національних меншостей і здобув достатній вплив на справи партії.