Класифікація методів навчання

Метод навчання є досить складним утворенням, має багато сторін, за кожною з яких методи можна групувати в системи. На цій підставі створюються класифікації методів. Класифікація методів навчання — це впорядкована за певною ознакою їх система. Дидактами розроблено десятки класифікацій методів навчання. Поширеними і визнаними класифікаціями методів навчання до 70-х років XX століття були такі:

ь — за рівнем активності учнів: методи пасивні й активні (Є.Я. Голант);

ь — за джерелом одержаних знань: словесні, наочні, практичні (С.І. Петровський, Є.Я. Голант, Д.О. Лоркіпанідзе);

ь — за дидактичними цілями: методи набуття нових знань, формування умінь і навичок та застосування знань на практиці; перевірки й оцінки знань, умінь і навичок (М.О. Данілов, Б.П.Єсіпов).

У 80-х р. розробка загальнодидактичних методів навчання здійснювалася у поєднанні з активним розвитком теорії змісту освіти, кожний структурний компонент якого, відображаючи культуру суспільства (знання, вміння, навички; досвід творчої діяльності; досвід ставлень особистості), мас, як відомо, різні функції та різні рівні засвоєння: усвідомлене сприймання, осмислення, запам’ятовування і відтворення; застосування за зразком або у подібній ситуації, творче застосування знань і способів діяльності.

Відповідно до цього була створена класифікація методів навчання за рівнем включеності у продуктивну (творчу) діяльність — М.М. Скаткін, І.ЯЛернер. Залежно від рівня включеності учнів у продуктивну творчу діяльність, зростання ступеня самостійності учнів до класифікації віднесені такі методи: пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемного викладу, частково-пошуковий, дослідницький. Ці методи відповідають різним рівням самостійної пізнавальної діяльності учнів.

• 1. Пояснювально-ілюстративний метод — учитель пропонує готову інформацію, учні її сприймають і запам’ятовують.
• 2. Репродуктивний метод — учень виконує дії за зразком учителя.
• 3. Метод проблемного викладу знань є перехідним від виконавчої до творчої діяльності. Метод має такі ознаки:
• 1. Учитель показує шлях дослідження проблеми, розкриваючи її вирішення з початку до кінця.
• 2. Учні, спостерігаючи за ходом міркувань, одержують приклад вирішення пізнавальних труднощів.
• 3. Учитель загострює суперечності між раніше здобутими знаннями і новими фактами, процесами, які учні спостерігають.
• 4. Учень не в змозі пояснити ці факти, процеси через брак знань. Виникає потреба в нових знаннях, яку він прагне задовольнити.
• 5. Учень використовує способи вирішення проблем у власній пошуковій роботі, виявляючи при цьому активність і самостійність власної думки в межах формально-логічного мислення.
• 4. Частково-пошуковий (евристичний) метод має такі характерні ознаки:
• 1. Знання учням не пропонуються в «готовому» вигляді, їх потрібно здобувати самостійно.
• 2. Учитель організовує не повідомлення чи виклад нових знань, а пошук їх за допомогою різноманітних засобів.
• 3. Учні під керівництвом учителя самостійно мислять, вирішують пізнавальні завдання, які виникають, створюють і вирішують проблемні ситуації, аналізують, порівнюють, узагальнюють, роблять висновки і тд., в результаті чого у них формуються усвідомлені міцні знання.

Отже, навчальна діяльність розвивається за схемою: учитель — учні - учитель — учні і т.д. Частину знань повідомляє учитель, частину учні здобувають самостійно, відповідаючи на поставлені питання чи вирішуючи проблемні завдання. Тому метод називають частково-пошуковим.

• 5. Дослідницький метод зводиться до того, що:
• 1. Учитель разом з учнями формує проблему, вирішенню якої присвячується проміжок навчального часу.
• 2. Знання учням не повідомляються. Учні самостійно здобувають їх у процесі вирішення (дослідження) проблеми, порівняння різних варіантів одержаних відповідей. Засоби для досягнення результатів також визначають самі учні.
• 3. Діяльність учителя зводиться до оперативного управління процесом вирішення проблемних завдань.
• 4. Навчальний процес характеризується високою інтенсивністю, учіння супроводжується підвищеним інтересом, одержані знання вирізняються глибиною, міцністю, дієвістю.

Перевага методу — творче засвоєння знань. Недоліки — значні вігграти часу та енергії учителів і учнів.

Серед відомих класифікацій вирізняється системним підходом класифікація методів навчання Ю. К. Бабанського. Він вперше виділив особливу групу методів — методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності. Ці методи використовуються кожним педагогом і суттєво впливають на ефективність процесу навчання. Оскільки, на думку К. Бабанського, будь-яка діяльність завжди має три складових — організацію, стимулювання і контроль, то і методи навчання поділяються на три великі групи:

• 1. Методи організації навчально-пізнавальної діяльності - словесні, наочні, практичні; індуктивні, дедуктивні, метод аналогій; проблемно-пошуковий, евристичний, дослідницький, репродуктивні методи (інструктаж, пояснення, тренування); самостійна робота з книгою, з приладами та ін.
• 2. Методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності - пізнавальні ігри, навчальні дискусії, методи заохочення й осудження в учінні, висунення навчальних вимог.
• 3. Методи контролю й самоконтролю: усний і писемний контроль, лабораторний, машинний контроль, методи самоконтролю.

У педагогічній літературі відомі підходи до класифікації методів, коли одночасно враховуються дві або й три ознаки. Так, В. О. Онищук за основу класифікації запропонував взяти дидактичні цілі й відповідні їм види діяльності учнів. У результаті була одержана така класифікація методів навчання;

комунікативний метод, метою якого є засвоєння готових знань шляхом повідомлення нового матеріалу — бесіда, робота з текстом, оцінка роботи;

пізнавальний метод, мета — сприймання, осмислення і запам’ятовування нового матеріалу;

перетворювальний метод, мета — засвоєння і творче застосування умінь і навичок;

систематизуючий метод, мета — узагальнення і систематизація знань;

контрольний, мета — виявлення якості засвоєння знань, умінь і навичок і їх корекція.

Н.М. Верзілін запропонував класифікацію методів за джерелом знань і логікою навчального процесу, А. М. Алексюк — за джерелом знань і рівнем самостійності учнів у навчанні, В. Ф. Паламарчук і В. І. Паламарчук — за джерелом знань, рівнем пізнавальної активності і самостійності учнів, логічним шляхом навчального пізнання.

У сучасних умовах реформування загальної середньої освіти, переорієнтації процесу навчання на розвиток особистості учня, формування його основних компетенцій, пошуки нових підходів до визначення системи методів та їх класифікації продовжуються. Досить цікавою, на наш погляд, є класифікація методів продуктивного навчання, запропонована російським дидактом А.В. Хуторським². В основу класифікації автор поклав види освітньої діяльності, які дозволяють учням: І) пізнавати навколишній світ (когнітивна), 2) створювати при цьому освітню продукцію (креативна), 3) організовувати освітній процес (оргдіяльнісна). Тому класифікація включає три групи методів, які забезпечують продуктивну особистісно орієнтовану освіту:

Когнітивні методи навчання (методи навчального пізнання):

методи емпатії (вживання), смислового бачення, образного бачення, символічного бачення, евристичних запитань, порівняння, евристичного спостереження, фактів, дослідження, конструювання понять, конструювання правил, гіпотез, прогнозування, помилок, конструювання теорій.

Креативні методи навчання (методи зорієнтовані на створення учнями власних освітніх продуктів) — придумування, «Якби…», образної картини, гіперболізації, аглютинації, «мозковий штурм», сінектики, морфологічного ящика, інверсії.

Методи організації учіння (поділяються на методи учнів, учителів і керівників освіти). Методи учнів — це метод навчального цілепокладання, учнівського планування, створення учнівських освітніх програм, нормотворчості, самоорганізації навчання, взаємонавчання, рецензій, контролю, рефлексії, самооцінки.

Наявність різних класифікацій методів засвідчує, що метод навчання є багатовимірним утворенням, виконує різні функції (навчальну, розвивальну, виховну, спонукальну (мотиваційну), контрольно-коригуючу). Тому його можна розглядати з різних точок зору. Це й спонукає багатьох дослідників відмовитися від штучного відокремлення методів у групи і перейти до простого перерахування, розкриття суті і особливостей застосування в різних умовах навчання.