Клітинна оболонка. 
Фізіологія рослинної клітини

Клітинна оболонка — зовнішній скелет рослинної клітини. Наявність міцної К.о. — відмінна ознака клітин рослин, яка відрізняє їх від клітин тварин. К.о. — опора для окремих клітин і рослин в цілому. Вона надає клітинам міцності, створює осмотичний тиск, запобігає осмотичному розриву клітин, служить для транспорту води та мінеральних речовин по апопласту, інколи зберігає запаси поживних речовин (геміцелюлози у клітинах насіння окремих видів пальм) К.о., як правило, безбарвна, прозора, легко пропускає сонячне світло. Кожна клітина рослини має власну К.о., а К.о. сусідніх клітин зцементовані міжклітинною речовиною — серединною пластинкою. К.о. складається переважно із полісахаридів, які залежно від їх ролі поділяють на речовини скелета та речовини матриксу. Скелетом К.о. вищих рослин є целюлоза (клітковина), молекули якої зібрані в тоненькі волоконця-мікрофібрили, які створюють каркас, скелет або арматуру К.о. Мікрофібрили целюлози занурені в аморфний матрикс, утворений, в основному, пектинами та геміцелюлозами. Вони дуже набухають і стають легкопроникними для води та розчинених у ній дрібних молекул, іонів. Целюлоза є сировиною для харчової та фармацевтичної промисловості. Препарати на її основі нормалізують процеси травлення, забезпечують адсорбцію речовин, інактивацію токсинів. Волокна полісахаридів К.о. нормалізують моторику і мікрофлору кишечнику, пригнічують апетит, знижують рівень холестерину в крові тощо. Пектинові речовини використовують у фармації як основу для мазей, вони діють як емульгатори, стабілізатори, фіксатори токсинів і радіонуклідів. Це компоненти, які подовжують дію основних речовин ЛП.

Під час поділу К. протопласт формує тоненьку еластичну первинну К.о., здатну розтягуватися. Вона містить багато води, близько 30% целюлози, фібрили якої розташовані безладно. Найтонші ділянки первинної К.о. називають первинними поровими полями. Коли припиняється ріст клітини, вона формує вторинну К.о., в якій менше води, переважають фібрили целюлози, які розташовуються впорядковано, паралельно одна одній, що робить К.о. ще міцнішою. Вторинна К.о. поступово нашаровується на первинну і стає товстішою та багатошаровою, а її шари відрізняються орієнтацією фібрил целюлози. Вторинна К.о. не відкладається на первинних порових полях. Тут утворюються пори — непотовщені місця у вторинній К.о. Пори в оболонках сусідніх клітин розміщені супротивно. Серединна пластинка та первинні оболонки між двома порами утворюють замикальну плівку пор. Розрізняють два типи пор: прості та облямовані. Прості пори мають циліндричний поровий канал, вони розриваються в оболонках живих та мертвих клітин склеренхіми. Облямовані пори мають лійкоподібний канал, вторинна оболонка нависає над порожниною пори. Облямовані пори формуються у стінках провідних елементів ксилеми — трахеїд і члеників судин. Через пори К.о. проходять плазмодесми — тонесенькі важі цитоплазми, що з'єднують протопласти сусідніх клітин і забезпечують обмін речовин між ними.

При утворенні вторинної К.о. відбуваються вторинні зміни її хімічного складу та властивостей. Це лігніфікація (здерев'яніння) — просякнення К.о. лігніном, який підвищує твердість і міцність К.о., але знижує її проникність для води та спричиняє відмирання протопласту. Кутинізація — відкладання на зовнішніх стінках клітин епідерми кутину у вигляді жироподібної плівки — кутикули, яка обмежує транспірацію (випаровування) води з клітин рослини. Суберинізація (скорковіння) — просякнення суберином К.о., яка втрачає еластичність, стає непроникною для води та газів, унаслідок чого протопласт відмирає. Мінералізацію К.о. викликають кристалічні мінеральні речовини, найчастіше кремнезем (стебла і листки злаків, осок, хвощів), інколи карбонати. Мінералізовані оболонки стають твердими, але крихкими. Ослизнення К.о. пов’язане з ізомерними перетвореннями поліцукрів оболонки, що спостерігається у кореневих волосках, насіннєвому лушпинні (лузга) (айва довгаста, види льону, подорожника, гірчиці). У підземних органах (алтея лікарська), листках (алое деревовидне) чи плодах (хурма східна) слизи кумулюються як поживні речовини. У медицині слизи ЛР використовують як обволікаючі, пом’якшувальні, проносні, відхаркувальні, протизапальні, знеболювальні речовини.