Виклад основного матеріалу дослідження

Створенні за уставом 1804 року парафіяльні училища були затверджені як нижча ланка світських шкіл. Згідно з історичними джерелами церковна школа в Україні виступала основним традиційним джерелом базових знань. Ці заклади освіти підпадали під контроль Міністерства освіти, але викладати у них були повинні духовні особи [9, с 112−114].

На території Катеринославської губернії до 1864 року вся система народної освіти складалася з 29 однокласних церковно-парафіяльних народних училищ [5, с. 96−98; 4, с. 21−49]. Курс навчання у них тривав три роки. Метою його було надання учням елементарних знань та утвердження в народі православної віри та релігійної моральності. Програма навчання складалася з читання псалтирю та часослову, основ християнської моралі, краснопису та засвоєння чотирьох елементарних математичних операцій. Окрім того, на Катеринославщині діяло 8 церковних двокласних училищ за положенням 1828 року, де навчання тривало 4−5 років, та 13 єпархіальних сільських однокласних шкіл [5, с. 98−154; 6, с. 150−162].

З появою у 1866 — 1870 рр. Катеринославського губернського та повітових земств церковне відомство починає втрачати першість у освітній справі. Причиною цього стало створення на території губернії земських шкіл, починаючи з 1869 року, коли було засновано першу земську школу у с. Мала Янісоль Олександрівського повіту. Головною перевагою земських початкових училищ було спрямування освітнього курсу на практичні інтереси населення. Важливим був навіть той факт, що навчання у земських школах Катеринославщини було більш дешевим, а у більшості випадків навіть просто безкоштовним, що привертало увагу селян [3, с. 129−132 ].

Як зазначається у звітах Катеринославського губернського земства 1874 — 1895 років, дуже часто у світських школах вчителями були особи, які пропагували революційні та атеїстичні ідеї. Тому церковні школи у Катеринославській губернії підтримувалися багаточисельними сільськими громадами. Окрім того, багато прогресивних педагогів другої половини ХІХ — початку ХХ століття підтримувало церковну освіту. Так, М. Пирогов, К. Ушинський наголошували, що справа народного виховання повинна бути освячена церквою, а школа повинна бути передоднем церкви [7, с. 25]. У той же час, відомий педагог С. Рачинський, який став ідеологом церковно-шкільного руху, підкреслював, що кращим з усіх можливих керівників початкової школи є священик [4, с. 13−17].

За період з 1876 по 1890 рік кількість церковно-парафіяльних шкіл зросла з 14 до 88 закладів, тобто майже у шість разів [8, с. 37−41]. Це пояснюється тим, що уряд усіляко підтримував духовне відомство, а отже і церковно-парафіяльні школи. Не виключено, що за такий спосіб держава більше піклувалася про моральне виховання підростаючого покоління, намагаючись прищепити благонамірені думки.

Так, у Бахмутському повіті у 1890 році кількість церковнопарафіяльних шкіл та учнів в них зросла, порівняно з 1876 роком, у десять разів, у Катеринославському — у дев’ять, в Олександрівському — у вісім разів. Найбільша їх кількість була у Катеринославському, Новомосковському, Павлоградському та Верхньодніпровському повітах. За цей час на Катеринославщині за сприяння губернського земства та училищної ради при Святом Синоді було розроблено проекти та створено 17 двокласних церковно-парафіяльних училищ з терміном навчання 4−6 років. Викладання у них базувалося на програмах, затверджених училищною радою єпархії. До програми входили Закон Божий, церковнослов’янське читання, церковний спів, російська мова, краснопис. Протягом 5−6 років навчання в училищах викладали начатки російської і церковної історії, географії. Всі предмети, окрім арифметики, являли собою за уставом не окремі навчальні дисципліни, а вважалися розвитком і доповненням Закону Божого. При училищах було відкрито 10 недільних і 3 повторювальні школи для дорослих [3, с. 74−76].

Починаючи з 90-х років ХІХ століття, у земствах Катеринославської губернії поширюється думка про необов’язковість вивчення у початкових училищах дисциплін церковного спрямування. Причиною цього земства вважали бракування часу на вивчення школярами дійсно необхідних для практичної діяльності знань. Це викликало негативну реакцію з боку Святого синоду і Катеринославської єпархії. І результатом цього конфлікту став розрив взаємовідносин між земством і духовним відомством. Як зазначив С. Калінічев, голова Катеринославської земської училищної ради, «з цього моменту земська школа втратила могутнього союзника, а земство стало ворогом православ’я та церковної моралі» [2, с. 74−75].

Вже з 11 листопада 1896 року Катеринославська єпархія відмовляється від фінансової допомоги земств і зусиллями настоятеля Катеринославського Новопреображенського собору О. Зарікова, (мітрополіта Олексія) розробляє власний проект розвитку початкової освіти. Згідно з проектом, затвердженим Святим Синодом, на території губернії до 1900 року необхідно було організувати 37 церковнопарафіяльних однокласних и 12 двокласних початкових училищ. Згідно з статистичними даними Катеринославської єпархії за період з 1896 по 1908 рр. на території губернії зусиллями єпархіальної училищної ради було створено ще 148 церковних училищ різного рівню, недільних та повторювальних шкіл. І у 1908 році фактично на Катеринославщині діяло 542 заклади церковної освіти. До 1917 року ця цифра майже не змінювалася [3, с. 75−77].

Отже, церковно-парафіяльні училища відігравали позитивну роль у розвитку народної освіти Катеринославщини у другій половині ХІХ — на початку ХХ століття. Ця роль полягала у збереженні християнської освітньої традиції для широких верств населення.

Завдяки плідній співпраці з земськими органами освіти протягом періоду 1866−1896 років, Катеринославська єпархіальна училищна рада мала змогу покращити, вдосконалити зміст освіти у освітніх закладах свого відомства. Не зважаючи на труднощі, викликані неоднозначністю політики уряду, церковна освіта не стояла на одному місті, а рухалася і розвивалася. Разом з суспільними знаннями, нормами і правилами поведінки одним з головних завдань церковної школи залишалося моральне виховання учнів.