Живи, книжко!

Cценарій Живи, книжко!

(На сцені плакат «Живи, книжко!» Стіни класу, зали прикрашено ілюстраціями до відомих книжок, дитячими малюнками на книжкові теми. В супроводі маршу на сцену виходять учасники свята).

1-й учень: Тиждень книжки — зазвучало Серед міста, як сигнал. (У селі в нас, як сигнал.

За годину місто стало, За годину село стало,).

Мов один читальний зал.

2-й учень: Всі читають урочисто — (Всі читаютьі малі,.

І безвусі, й вусані. І безвусі, й вусані.

Скільки мешканців у місті, Скільки мешканців в селі,.

Стільки тут і читачів. Стільки тут і читачів.).

3-й учень: І з малими читачами В хаті клопіт вечорами:

Від книжок, хоч треба спати,.

їх ніяк не відірвати.

4-й учень: За той тиждень розмаїті.

Полюбились так книжки, Що кладуть донині діти На ніч їх під подушки.

(Пісня «Книжчин тиждень». Сл. С. Маршака, муз. В. Коваленко).

Хлопчик: В нашого Олеся Книги — найбрудніші,.

Всі вони патлаті,.

Порвані, горбаті.

Ну, нема на них лиця:

Без початку, без кінця.

Палітурки, як ганчірки, ;

Ті книжки ридають гірко.

Дівчинка: Бився Олесь з хлопчаками, Він розмахував книжками, Дав Мишку до голові ;

Замість книжки стало дві!

(З'являється Олесь — дуже неохайний хлопчина. Назустріч йому юрба школярів. Олесь розмахує портфелем, школярі розбігаються).

Хлопчик: Гірко «Гоголь» всім жалівсь:

Чепурун він був колись, Хто б тепер його впізнав?

Нечупарою він став.

Дівчинка: Бідоласі «Робінзону» .

Шкіру зідрано з картону.

Намальовано гарбуз.

Хлопчик: А в «Граматиці» пом’ятій На сторінці тридцять п’ятій Виріс раптом сажотрус.

Дівчинка: В «Географії» Петрова Намальована корова.

І написано: «Оця Географія — моя.

Хто цю книжку візьме стиха, Той зазнає горя й лиха" .

Хлопчик: Запитали книжки люто:

Книжки-нечупари (хором): Як Олеся нам позбутись?

Дівчинка: І сказали браття Грімм:

Брати Грімм (двоє хлопчиків стоять, обнявшись, на грудях напис: «Брати Грімм. Якоб, Вільгельм»): «Ми знайдемо кращий дім!» .

Хлопчик: Обдертий, некрасивий.

" Задачник" буркотливий Прошамкать ледве зміг:

Задачник: Дівчата і хлоп’ята Калічать книг багато.

Куди нам утікати Від Олеся й від них?

Брати Грімм: Замовкни, древній мінус!

Дівчинка: Сказали «Брати Грімм» .

Брати Грімм: І більше не гніви нас Бурчанням ти своїм!

Втечем в бібліотеку Затишно й любо там.

Вона тут недалеко.

В ній добре буде нам!

Хлопчик: А «Хатина дядька Тома» каже:

Хатина дядечка Тома:

Я лишуся вдома, Хоч життя моє сумне, Кривдить Олесь і мене…

Дівчинка: Спартак гукнув:

Спартак: Ні, треба йти!

Занадто вже терпляча ти!

Дон Кіхот: Вперед!

Хлопчик і дівчинка: Їм «Дон Кіхот» кричить.

І книги вирушили вмить.

(Учні в костюмах книжок сходять зі сцени, залишаються ведучі - хлоп­чик і дівчинка. На сцені - нібито зал бібліотеки).

Хлопчик: Безпритульниці-каліки Увійшли у зал великий.

Світять лампи над столом, А полиці всі - за склом.

Дівчинка: Всі у шкіряній оправі.

Там книжки уздовж стіни.

І, як глядачі цікаві,.

Зверху дивляться вони.

(На сцені знову з’являються книжки Олеся, вони втекли від свого господаря в бібліотеку).

Хлопчик: Тут «Задачник» — необачник Сполотнів і став шептать:

Задачник: Шість по вісім — сорок вісім.

П’ять по дев’ять — сорок п’ять.

Дівчинка: Тут «Крилов» старий в тривозі.

Утекти уже хотів, Та побачив на дорозі.

Враз суворих сторожів.

(«Крилов» удає, ніби, злякавшись, тікає. Книжки збиваються докупи. Захо­дять сторожі - п’ять хлопців, одягнених в однакові темні халати, в руках щітки, швабри, вони труть ними підлогу).

Хлопчик: Принесли вони водиці,.

Стали зали прибирать.

Підмітати всі полиці,.

Палітурки витирать.

Дівчинка: Як підлогу стали терти, У кутку, біля стіни, Купу книг брудних, подертих Враз побачили вони.

Хлопчик: Не було у книг лиця.

Без початку, без кінця, Палітурки, як ганчірки…

Сторожі ридали гірко.

Сторожі: Бідні книги, на шматки Вас порвали хлопчаки!

Ми пошлем вас до лікарні ;

Лікарі там дуже гарні.

Там вас, бідних, пожаліють,.

І почистять, і зашиють.

І підклеять вас на славу,.

І одягнуть у оправу!

(Кілька дітей у білих халатах, ковпаках, на обличчях — білі марлеві пов’язки, над столом імітують операцію, маніпулюють ножицями, голкою, ватою. Чути слова «головного лікаря»: «тампон, перевірте тиск, скальпель» тощо. Після «опе­рації» він звертається до залу, показуючи вилікувані книжки).

Лікар: Вийшли книги із лікарні,.

Сторінки їх стали гарні,.

На нові оправи вміло Ярлики їм наліпили.

Понесли в просторі зали ;

І полиці їм вказали.

Вчитель: Від своїх поганих хазяїв, які зовсім не бережуть підручників, Ісують їх, рвуть листки, кидаються ними книги сильно хворіють. І довО' Зиться їх лікувати у лікарні: чистити, клеїти, зшивати.

Кожна книжка — це мудрий, чесний друг. Вони ведуть нас у дивовижний і удовий світ, знайомлять з прекрасними людьми. Читаючи, ви і самі стаєте розумнішими, сильнішими, добрішими. То хіба ж можна залишати друга в біді? — їй можна псувати книжку? Кидати, рвати її, малювати на ній? Ні, не можна! (Вчитель дарує учням гарно написані правила користування книгою). А з вашими книжками все в порядку? Чи не хворі вони, часом? Якщо хворі ваші друзі-книжки, то швидше їм на допомогу!

(Представники класів «лікують» книги за столами, де заздалегідь приготов­лено ліки: клей, папір, ножиці, нитки, голки тощо).

(Діти знову по обидва боки сцени. З’являється Олесь. Він щось шукає).

Хлопчик: У Олеся знов невдача:

Задана йому задача.

Став шукать Олесь задачник ;

Загляда у кожен ящик, Під столи, під табуретки, Під дивани і кушетки, У печі шука, в відрі.

І у будці у дворі,.

Дівчинка: Йому боляче і кривдно, А задачника не видно.

Що робити? Як тут буть ?

Де задачник роздобуть ?

Хоч топися — хоч в далеку Поспішай бібліотеку.

(Не знайшовши книжки, Олесь сходить зі сцени. Через деякий час повер­тається. З’являються і його колишні підручники).

Хлопчик: У читальний зал великий Вбіг малий хлопчина з криком, Став питати шалапут:

Олесь: Даєте книжки ви тут?

Хлопчик: А книжки на всі лади Закричали…

Книжки (хором): Геть іди!

(Здіймається галас, шум, гамір. Книжки проганяють Олеся, який, прикри­ваючись портфелем, тікає зі сцени).

(Входить хлопчик, на грудях якого аркуш паперу з написом: «Книжка про книжки»).

Хлопчик: Я давно писав цю книжку.

І, признатися, зрадіє,.

Як на днях зустрів Олеся По дорозі в місто Львів.

Він давно вже не дитина, А відомий інженер.

В нього є малий хлопчина, Славний колекціонер.

Побував у них я вдома, В них полиця над столом.

П’ятдесят чотири томи Там побачив я за склом.

В палітурках пречудових.

Дружно вирівнялись в ряд, Сяють книги сина й тата, Наче вийшли на парад.

Добре жить їм біля столу ;

Хазяї їх бережуть.

І нікуди, і ніколи Вже вони не утечуть!

(Пісня «Нам без книг ніяк не можна» (Муз. В. Шагюваленка, сл. 3. Бичко-вої. Всі сідають).

Бібліотекар: Дорогі читачі! Задумайтесь, яке місце у вашому житті зай­має цікава книжка, як її треба берегти і шанувати. Герої наших улюбле­них книжок поруч з нами. Вони дуже різні: розумні, хоробрі та сміливі. Вони завжди ведуть нас за собою. І так буде весь час: і дорослими станете, а з вами назавжди залишаться ваші друзі - герої улюблених книг.

СВЯТО ПИСАНКИ.

(Зал прикрашений вишивками. Посередині залу на стіні образ-Божої Матері в обрамленні вишитого рушника. На столах в кошиках розкладені писанки, крашанки, баранчики, прикрашені рушниками).

Я — писанка, писана житнім вогнем, Проціджена через вузеньку кирстку, Мене ще леліятимуть у любистку, Абись-те любили, любили мене.

Котитимусь легко з голодних верхів В хустині оранжевій, у вишиванці,.

Де барви, мов звуки флоярині вранці,.

Глибокі, терпкі, мов не з наших віків…

Ведучий І: Сьогодні важко знайти людину, яка б лишалась байдужою і не захоплювалась красою українських писанок, цих справжніх шедеврів, цих крихких виробів людських сердець і рук. Писанки ще в древні часи розпису­вали деякі слов’янські племена. У своїх писанках наші пращури відображали світ, у якому вони жили, свої погляди і вірування, вшановували сонце як дже­рело тепла і весняного пробудження, а саме яйце-писанка було символом зародження життя.

Ведучий II: Звичаї, вірування та ігри, пов’язані з писанками, що зберігаються в народі по нинішній день, указують, що писанки своєю традицією сягають гли­боко в дохристиянські часи.

Ведучий І: Яйце було знаком Сонця, Весни. Птиця — це вісник весни, радості, сонця. Птахи починають нести яйця й виводити пташенят лише навесні, із сонцем. Яйце було амулетом, за допомогою якого людина заво­рожувала в собі та з'єднувала добрі сили, а лихі - відвертала.

Виводить мама дивним писачком по білому яйцю воскові взори.

Мандрує писанка по мисочках.

Із цибулини золотим узваром.

З настоями на травах і корі,.

на веснянім і на осіннім зіллі ;

і писанка оранжево горить у філігранному сплетінні ліній.

То вже вона, як дивовижний світ, То вже дзвенить, як згусток сонця, Буяють буйно квіти у росі,.

Олені бродять в березневім сонці.

І стилізовані сплітаються сади.

У маєві густих обрамлень.

Мереживом найтоншим мерехтить Космацький пращурів орнамент.

Ведучий ІІ. Наші предки вірили, що писанка має магічну силу. Старі люди і нині вважають її особливою святістю, що приносить добро, щастя, доста­ток, захищає людину від усього злого. Писанку треба вміти вчасно писати, дібрати необхідні фарби, вміти її замолити і дати, кому належить. Ведучий І: Писанки носили на могили батьків та дідів. Ведучий II: Писали дівчата писанки кожна потайки, ворожили над білою шкарлупою, купали кожне яйце в трав’яних фарбниках-галунах, покривали символами сонця, воскресіння, любові, щастя, родючості. А найкращу дару­вали нареченому, своєму судженому.

Ой, чия то дівчинонька по горі ходила, Взяла в руки писаночку — води ся налила?

Ой, молоді легіники, де воли наймете?

Я згубила писаночку, чи їтам знайдете?

Ой, займемо сиванки в зелену ліщину, Заміняєм писаночку за файну дівчину.

Ой, калино, калиночко, чом у лузі стоїш, Ой, ти файна писаночко, чом ся мене боїш?

Який листочок на явору, такий на калині,.

Ти писанку подарував, маю ще донині.

Йде Ведикдень. Гей, дівчата, Будем писанки писати. Писаночок-крашаночок Напишемо аж сім коробочок. Як сказали, так зробили, Трохи воску розтопили:

Прийдуть гості у вівторок.

Писаночок буде сорок.

Є що друзям показати, Любим гостям дарувати.

Ведучий І: Якщо дівчина дарувала парубкові писанку — це означало, що вона його вибирала. Дівчата малювали писанки і несли на плай, пускали з гори. Куди вона скотилася, звідти буде суджений.

Ведучий II: Воронь Боже, аби хтось увійшов до хати, як розписували пи­санки. Ґаздиня враз шепотіла: «Сіль тобі в очах, кремінь у зубах. Як не шко­дить земля воскові, так аби не пошкодили твої очі моїм писанкам» .

А ще, як розписували писанки, не можна було згадувати про померлих, аби не зашкодити тому, хто дістане готову писанку. То таке повір'я… Тож доки пишуть писанки, доти буде «світ» .

Спекла мама на Великдень Біленькі паски.

А «я куплю фарб і спишу Гарні писанки.

Розмалюю на писанках Квіти, ялички.

І роздам їх на Великдень, Поміж діточки.

Я братові маленькому Дам писанки дві,.

Щоб качав їх по зеленій Шовковій траві.

Ведучий І: Ще з дохристиянських часів люди дарували один одному варені розписані яйця, які треба було з'їсти, бо інакше вважався кровним ворогом. Іще живуть у народі перекази, що з писаночки почався світ. І всі лихі та злі духи ведуть запеклу війну проти писанкарства.

Ведучий II: Живе у темнім і зворі злий дух, прикований до скелі дванад­цятьма ланцюгами. Посилає він на землю своїх слуг і питає щоразу: «Чи пишуть люди писанки, чи ні?» — «Пишуть усі люди, — кажуть йому слуги. -Люди живуть мирно». Тоді шаленіє злий дух, зривається з ланцюгів, а ковалі ще міцніше заковують його.

Доки ковалі заковують, доти він не розірве ланці, а люди писатимуть писанки. А доки пишуть писанки, доти буде світ.

Ой, на свята Великодні.

Вихвалялись всі, хто годні.

Вихвалялась паска:

" Я смачна і красна" .

Обізвались писаночки, Невеличкі крашаночки:

" Хоч хвалитися — це гріх, Ми таки найкращі всіх" .

Аж на диво, рідна непе, Поросяточко печене Скочило на рівні ноги:

" Уступайтеся з дороги" .

Аж тут хрін із бородою Вже готується до бою:

" Маю з гички я корону Зараз вас усіх розгоню" .

Аж нараз прийшло кропило, Насварило, покропило:

" Мир хай буде всім сьогодні,.

Бо це свята Великодні" .

Ведучий II: А зараз усіх запрошуємо подивитися виставу «На Великдень». (Дія відбувається в кошичку на столі перед святковим сніданком).

Яйце: Хтось тисне щохвилини, Не чую рук вже й ніг, Затерпла всенька спинка Й болить вже правий бік!

Гей, хто тут? Озовися!

Наліг, що все тріщить.

Ти чуєш? Піднімися, Не можу більш терпіть!

Хрін: Хто ниє біля мене.

У цей святковий день?

Яйце: Це я, яйце свячене…

Хтось душить, наче пень.

Хрін (придивившись): То шинка, друже милий, Обабіч розляглась…

Спить, бач, як знахабніла.

(Хрін відсуває шинку).

Шинка (прокинувшись): А вам до того зась…

Яйце (радісно): Тепер уже вільніше Та й біль вже не такий…

Хрін: І вигляд веселіший.

Яйце: Ти — добрий… Хоч гіркий.

Хрін: Що за такого, мабуть, Мені не дивина…

Проте всі поважають, Як прийде лиш весна.

Сьогодні свято — Пасха…

Я незамінний тут.

Який смачний я з м’ясом…

Ковбаса (ображено): Хвалько ти, шалапут!

Смачніша всіх на світі.

І найситніша — я, Мене їдять і діти,.

І вся людська сім'я.

Беруся радо в боки ;

Гей, гоп, са-са, са-са, Червоні в мене щоки ;

Танцює ковбаса.

(Танцює).

Масло: Я теж потрібне людям,.

Їм ситності даю…

Мене і в страві люблять,.

І хворі з маслом п’ють.

Без мене свято Пасха Не може обійтись.

Сир: Скажи мені, будь ласка, Чи гірший я, ніж ти?

До мене дай сметани ;

Хоч пальці оближи.

А вареники із мене Чи ж не смачні, скажи?

Паска (гордо): Та що там говорити!

Важливіша я тут!

Без мене вас святити До церкви не підуть!

Я — голова над вами, Мій рід йде з давнини, Шанують нас віками.

І славлять щовесни.

Та й Паскою Великдень Звуть люди на землі…

Тоді і день великий, Як паска на столі.

З родзинками, медком…

Їдять мене на свято.

Із м’ясом, молоком…

Крейда: Я теж, як ви, свячена ;

Лиш з церкви принесли ;

На дверях, хоч не вчена, Малюю я хрести.

Писанка: Я писанка, красуня, Вся в рисках і квітках.

Красу митців несу я,.

Їх славлячи в віках.

Мене кладуть у свято На пишному столі,.

Щоби моїм убранством Втішалися малі.

Шинка: «Краса», «любов» — всі трублять…

Давно я знаю вас!

Однак мене всі люблять Без всяких там прикрас.

Писанка: Без мене наше свято Не буде тим, чим є,.

Бо писанка багато Всім радості дає.

Хрін (додавши): В цій писанці вкраїнська Душевна глибина:

Жива блакить барвінка Й хода весни красна.

Свічка (до всіх): О, знати ми повинні.

Ціну собі та іншим, Любов, як ту святиню, Нести до серця всім.

Свята — це дні єднання З родиною родин, Це наше спільне знам’я, Бо ми — народ один!

Ми знаєм тільки чвари.

І множимо роздор…

Вкраїнці, досить сварок ;

Єднаймось під прапор!

Так нашому народу Франко давно казав.

Будуймо ж дім із згоди, Бо слушний час настав.

Розмову припинімо…

Вже йдуть Господарі.

Христос воскрес! — скажімо У мирі і добрі.

(Пісня «Христос воскрес»).

Христос Воскрес! Христос Воскрес!

Земленька зі сну збудилась, В трави, цвіти замаїлась.

Чути голос із небес:

Христос Воскрес, Христос Воскрес!

Христос Воскрес, Христос Воскрес!

Звір і птичка веселиться, Миром Божий світ краситься.

Люди! Мир дав Бог з небес:

Христос Воскрес! Христос Воскрес!