Психосоціальна робота з жінками: гендерний аспект

Мiнiстерство освiти і науки, молоді та спорту України.

Сумський державний педагогічний університет ім. А.С. Макаренка

Реферат на тему:

«Психосоціальна робота з жінками: гендерний аспект»

Підготувала:

студентка 0036 групи Покутня В. В.

Перевірила: викладач Луценко О. А, Суми — 2011

План Вступ

1. Жінка як об'єкт соціальної роботи

2. Гендерний підхід до психосоціальної роботи з жінками

3. Технології індивідуальної психосоціальної роботи: гендерний аспект

4. Технології групової психосоціальної роботи: гендерний аспект Висновок Список використаної літератури

ВСТУП Актуальність організації психосоціальної роботи з жінками в рейтингу пріоритетів соціальної політики української держави зумовлена?? низкою тенденцій розвитку світової спільноти, зокрема процесом глобалізації та ініціативами побудови громадянського суспільства. Вона знайшла відображення у Загальній декларації прав людини (1948р.), в Конвенції про політичні права жінок (1954 р.), в Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (1979р.), в матеріалах чотирьох Всесвітніх конференцій з становища жінок, організованих і проведених з ініціативи ООН (1975;1995рр.). Суть цих документів міжнародного рівня полягає в тому, що для побудови громадянського суспільства необхідно в першу чергу вирішити «жіноче питання», що означає реструктурувати суспільство та його інститути, щоб жінки отримали можливість реалізувати свій статевий потенціал в якості рівноправних партнерів чоловікам у всіх сферах життєдіяльності та гендерні конфлікти втратили свою гостроту. Що в свою чергу забезпечить більш сталий розвиток суспільства і в кінці-кінців виживання людства.

Соціальні проблеми можуть зачіпати різні категорії населення залежно від їх віку, соціального, майнового або сімейного стану, стану здоров’я і т.д. Категорії населення, з якими ведеться соціальна робота, виділяються за різними критеріями.

Останнім часом все більша увага приділяється гендерному аспекту соціальних проблем, тобто аналізу соціальної ситуації клієнта соціальної роботи, вишукування ресурсів і технологій надання допомоги в залежності від приналежності клієнтів до чоловічої або жіночої статі.

Основна причина виділення жінок як особливої соціально-демографічної групи і специфічної категорії клієнтів соціальної роботи полягає в їх генеративній функції, тобто здатності до дітонародження, що є біологічною передумовою цілого ряду культурних та соціальних наслідків.

Крім того, підпорядкована роль жінок в статеворольовому поділі праці, неможливість для переважної більшості жінок самостійно забезпечувати себе і дітей схвалюваними суспільством способами призвела до укорінення уявлень про їх неповноцінность, потреби керівництва з боку чоловіка, про обмеження всієї їхньої життєдіяльності виключно сімейним колом, про «природне біологічне призначення» жінки.

Тому доречним є розглянути питання щодо теорії та технології психосоціальної роботи з жінками, які використовуються в сучасному суспільстві.

1. Жінка як об'єкт соціальної роботи Жінки становлять соціально-демографічну категорію населення, яка відрізняється рядом фізіологічних особливостей, специфічним гормональним статусом, становищем в соціальній структурі. Приналежність до жіночої або чоловічої статі фіксується при народженні немовляти і прописується в документах як паспортна стать. Приналежність до конкретної статі вказує соціальну позицію індивіда і відповідний їй комплекс соціальних проблем.

Увага до проблем жінок спочатку проявилося в рамках традиційних академічних дисциплін — в літературі, історії, філософії, соціології, психології. Для фахівця з психосоціальної роботи простежити еволюцію сприйняття і розуміння сутності жінки, її ролі та місця в суспільстві - означає зрозуміти історію жіночого питання, причини його виникнення, оцінити історично сформувалися підходи до його вирішення і побачити перспективи свого професійного спілкування та взаємодії з жіночою аудиторією.

Важливо відзначити, що історія жіночого питання містить безліч поглядів на природу жінки і її соціальний статус і їх суть цілком доступна розумінню сучасного фахівця — людинознавця. Він виник у глибоку давнину і знайшов відображення в умах філософів. Зокрема Платон визнавав природне рівність чоловіка і жінки, хоча і вважав, що природні задатки у жінок слабкіше [8, c. 9].

Релігії періоду ранніх цивілізацій винуватицею всіх злочинів на Землі вважають жінку. Жінка згадується лише в останній — Десятій заповіді Старого Завіту.

Як вважає більшість дослідників (Сімона де Бовуар, Григулевич І.Р., Лозинський С. Г., Куусі П., Кисельова Т. Г. та ін), філософи, священики, законодавці, письменники та науковці із століття в століття всіляко і повсюдно аргументують необхідність підлеглого становища жінки у відносинах з чоловіком на тій підставі, що це воля неба і непослух загрожує покаранням для людства.

Жінка виявилася суворо обмеженою сімейним колом і обов’язками вести домашнє господарство. Будь-які її спроби заявити про індивідуальну свободу жорстоко придушувались.

Соціалісти-утопісти (Бабеф Г., Оуен Р., Мор Т., Кампанелла Т., Фур'є Ш. та ін.) бачили жінку майбутнього в першу чергу красивою, а в другу — приписували їй різного роду чесноти: любов до чоловіка, материнство і вміння ладити з людьми [8, c. 11].

Ж.-Ж.Руссо побачив у жінці проникливий розум і наполягав на тому, щоб вона дбала про свій розумовий розвиток. Поряд з іншими ідеологами французької освіти (Вольтер, Дідро, Кондорсе), він висловив ідею звільнення жінок і вказав на необхідність серйозних перетворень в суспільному ладі, які потрібні для її втілення, — підвищення рівня суспільної свідомості, удосконалення законів, відкриття для жінок доступу до влади.

Другорядна і принижена соціальна роль жінок виявляється в працях Ф. Ніцше, А. Стрідберга, З. Фрейда, А. Шопенгауера.

Тим не менш Декларація прав жінок вже була проголошена (її автор — француженка Олімпія Гуж), жінки самі включилися в боротьбу за свою емансипацію.

У 30-х роках XIX століття першою відкрито висловила ідею рівності статей американка Френсіс Райт. З цього ж часу починає створюватися і накопичуватися різна за жанром феміністична література, в якій представлено положення жінок.

Поступово спроби вирішення жіночого питання вилилися у розуміння того, які умови треба створити, щоб жінка змогла поєднувати материнство з активною участю в суспільну житті та діяльності. У цьому плані успішною можна вважати марксистську теорію, в якій жінка, поряд з чоловіком, має право бути дієвим членом суспільства [8, c. 12].

У ХХ столітті в міру розвитку феміністичного руху соціальне становище жінок стало змінюватися: народилася соціально-філософська теорія відкритого громадянського суспільства, яка сьогодні визнається як основна ідеологія багатьох демократичних країн.

У 60−70 рр. ХХ століття під впливом жіночих рухів в США і Західній Європі з’явилися жіночі та гендерні дослідження [8, c. 13].

Яким же є становище жiнок в Українi на сьогоднiшнiй день? Основною проблемою є декларативний характер гендерної рiвностi та формальнiсть прав жiнок. Реальна ситуацiя в цiлому є прямо протилежною правовим нормам.

На сучасному епаті розвитку суспільства в Україні є актуальною проблема гендерного руху. В основу гендерної ідеології закладено вимогу рівних прав та можливостей чоловіків і жінок в усіх сферах економічного, політичного, соціально-культурного та громадського життя. Політичний аспект гендерного руху — невід'ємна складова державної політики, один з основних факторів забезпечення поступального розвитку країни. Головною політичною характеристикою гендерного руху є його консолідуюче значення для суспільства. Адже суспільство розглядається як органічна взаємодія двох соціальних груп, що складаються з чоловіків і жінок, а гендерна ідеологія — як основа їх конструктивної взаємодії в соціумі [4, с. 26 ].

Однією з найгостріших проблем в Україні є кричуще низький рівень представництва жінок в органах державного управління та в політичних структурах усіх рівнів. Тим часом ООН рекомендує державам, які підписали Пекінську платформу дій, домагатися рівного представництва чоловіків і жінок у владних структурах, державно-адміністративних установах, здійснювати заходи для суттєвого зростання кількості жінок на всіх державних, урядових та адміністративних посадах.

В освітній сфері належить внести чимало змін до навчальних програм, які мають сьогодні тенденційний в гендерному розумінні характер. Це призводить до закріплення традиційних функцій жінок і чоловіків, виключає для жінок можливість бути рівними партнерами в суспільстві.

Нині дівчата й молоді жінки, які становлять в Україні 54% представників своєї вікової категорії, відчувають тягар подвійних проблем — молодіжних і жіночих, зумовлених специфікою соціальних ролей і статусу, особливостями процесів соціалізації. Це засвідчує статистика, аналітичні матеріали [4, с. 28 ].

Соціально-економічне та морально-психологічне становище жінки в Україні вкрай незадовільне, що зумовлюється кризовими явищами в економіці, катастрофічним станом природного середовища, низьким рівнем медичної та соціально-побутової інфраструктури країни. Ще однією важливою особливістю, яка визначає участь жінки у політичному процесі, є соціально-психологічна готовність суспільства поставити жінку-політика на один рівень з чоловіком.

Відповідно до Статті 24 Конституції України, на законодавчому рівні закріплюється рівноправність жінок і чоловіків в усіх головних сферах життєдіяльності. Але виникає необхідність переглянути законодавство щодо захисту інтересів жінок, оскільки нині воно не завжди відповідає новітній ситуації в суспільстві.

Становлення нової, демократичної моделі суспільного життя супроводжується зміною моральних, політичних, економічних настанов, процесом творення та реформування соціально-статевих відносин на нових, гендерних принципах, спрямованих на забезпечення рівних прав і можливостей чоловіків та жінок [4, с. 29].

2. Гендерний підхід до психосоціальної роботи з жінками

«Мета соціальної роботи полягає в тому, щоб встановлювати або відновлювати взаємовигідну взаємодію між окремими людьми і суспільством, з тим щоб покращувати якість життя для всіх». (Енциклопедія соціальної роботи. У 3-х тт. Т.1. — Пер. з англ. — М., 1993. — с. 397).

Як зазначає В. А. Нікітін «виділилася значна група дослідників, які активно займаються теорією соціальної роботи, серед яких слід назвати Жукова В.І., Белічева С.А., Блинкова Ю. А., Гуслякова Л. Г., Зимову І.А., Лавриненко І.М., Мартиненко О. В., Павленка П. Д., Топчія Л.В., Фірсова М.В. та інших». Ініціатива в реалізації психосоціального напрями в соціальній роботі належить С. А. Белічевій [3, c. 182].

З точки зору С. А. Белічевої «психосоціальну роботу можна позначити як психологічну допомогу клієнтові з метою подолання соціальної дезадаптації та соціально-психологічного неблагополуччя, які можуть проявитися як в системі професійних, так і сімейно-побутових відносин та привести до різних форм соціальної дезадаптації». (Белічева С. А. Психологічне забезпечення соціальної роботи і превентивної практики в Росії. — М., 2004. — С.130).

У контексті дослідження пріоритетних умов вирішення «жіночого питання» чітко проглядаються, як мінімум, два основних напрями докладання зусиль вітчизняних фахівців з психосоціальної роботі - це допомога жінкам у побудові компліментарних (тобто взаємодоповнюючих) відносин з чоловіками (батько, брат, шанувальник, наречений, чоловік, свекор, син, чоловіки-співробітники по роботі, інші чоловіки) і це допомога жінкам в освоєнні і виконанні ними ролі матері (оптимізація системи взаємовідносин з власною матір'ю, свекрухою, дітьми — з дочкою, з сином; з друзями дітей, з зятями, з невістками; психологічна і соціальна підготовка жінок до вагітності та пологів) [8, c. 115].

Судячи з аналізу ситуації становлення вітчизняної психосоціальної роботи, можливо припустити, що в українських жінок, як ніколи раніше, з’явилася реальна можливість проявити активність у плані благополучного влаштування свого життя. На допомогу фахівців можуть розраховувати як жінки з низьким рівнем доходу, так і матеріально забезпечені жінки (як правило, за певну плату, якщо послуга надається в системі недержавного установи) [3, c. 183].

Для організації ефективної психосоціальної роботи в Україні з жінками потрібна не тільки фінансова підтримка, але й наукове підкріплення її теоретичної бази. Основною метою теоретичних досліджень в цій області (психосоціальної роботи) є виділення актуальних проблем жінок і розробка оптимальних шляхів їх вирішення [8, c. 116].

Для того щоб визначити специфіку психосоціальної роботи з жінками, необхідно виділити ті жіночі проблеми, в процесі вирішення яких гендерні конфлікти проявляються більш помітно. Фахівці в області дослідження цього питання" (Айвазова С.Г., Вовченко О. М., Зубкова Т. С. і Тимошина Н. В., Лахова Є.С., Мельникова Т. А., Пантелєєв Б., Радзіховський Л., Хасбулатова О. А., Холостова Є.І., Чикалова І., Шведова Н. А., та ін.) вказують такі з них:

1) Проблема жіночої праці. На сьогоднішній день переважна частина жінок працює у торгівлі та громадському харчуванні (82% від числа працюючих), охороні здоров’я і соціальному обслуговуванні (85%), народній освіті (79%), у сфері культурного обслуговування (73%). У промисловості жінки переважають у таких галузях, як легка і харчова, фармацевтична, швейна, прядильна і т.д. З перерахованих робочих місць тут багато з шкідливими і важкими умовами, а оплата праці низька: заробітна плата жінок більш ніж на третину нижче, ніж у чоловіків [8, c. 118].

2) Проблема зайнятості жінок. На сьогоднішній день серед безробітних, як зареєстрованих, так і незареєстрованих в службах зайнятості, більшість складають жінки. Неконкурентоспроможним є становище на ринку праці жінок, звільнених за власним бажанням, жінок передпенсійного віку, а також жіночої молоді, яка закінчила загальноосвітні школи та професійно-технічні училища [8, c. 119].

3) Проблема доступу жінок до влади. На керівні посади зважаючи на принципом статевої приналежності, як і раніше призначаються переважно чоловіки. Жінки фактично витіснені з активного політичного життя, з владних структур, відсторонені від участі в розробці стратегії розвитку. Статистика показує, що в у вітчизняних органах влади жінкам відводяться посади, як правило, третього плану, пов’язані переважно з виконавчими та технічними функціями.

4) Жіночі проблеми, пов’язані зі здоров’ям, вагітністю і народжуваністю. Погіршення здоров’я жінок пов’язане, перш за все, з такими соціальними чинниками, як відсутність роботи або загроза її втратити, низький дохід на душу населення, погане житло і харчування, погана вода і забруднене повітря, шкідливі звички і т.д. Багато інфекційні хвороби у жінок протікають важче, ніж у чоловіків, в тому числі і ті, що передаються статевим шляхом (протікають довше і важче у 6 разів). В останні роки зросла кількість жінок, які страждають табакізмом і алкоголізмом, залежністю від наркотиків. З кожних 26 жінок дітородного віку народжує тільки одна, і, як правило, роблять це працюючі жінки. Аналітики відзначають тенденцію погіршення стану здоров’я вагітних жінок. Психічні і моральні травми обтяжують перебіг вагітності та пологів. [8, c. 120].

5) Проблема насильства над жінками. Форми насильства в щодо жінок сьогодні стали досить різноманітними. Це сексуальні переслідування на робочому місці і в сім'ї, примус до проституції, згвалтування, вбивство на сексуальному грунті, торгівля «живим товаром». В останні роки все частіше дівчата і молоді жінки стають об'єктами викрадень і перепродажу в кубла розпусти (інтим — клуби, стриптиз — шоу та інші заклади). Поширення кримінального бізнесу, сутенерства, проституції сприяє збільшенню таких злочинних дій, як залучення в цю діяльність неповнолітніх [8, c. 121].

За кожною з перелічених вище типових проблем жінок ховаються індивідуально-особистісні проблеми емоційно-психологічного характеру, що виникають у жінок у відповідь на вказані вище стимули інтолерантності соціального середовища — сімейні конфлікти, особистісні кризи, матеріальні проблеми, проблеми самореалізації в професійній сфері; проблеми, пов’язані з організацією побуту та дозвілля. Жінка, котра переживає негативні почуття, незадоволена собою і своїм становищем, створює навколо себе деструктуруючих простір, вносить негативний внесок у мікроклімат сім'ї, мимоволі налаштовує проти себе близьких людей і нагнітає соціальну напруженість. З люблячої і дає життя вона перетворюється в контролюючу і переважну або забиту і депресивну.

Тому, щоб підвищити рівень соціального оптимізму жінок і зумовити повноцінний прояв їх статевого потенціалу, необхідний професіоналізм соціального працівника і психолога, а також їх вміння вибудовувати систему взаємодії фахівців і організацій, здатних вплинути на соціальну ситуацію навколо конкретного клієнта-жінки. За своєю суттю це психосоціальна робота з жінками, в якій виділяються три групи завдань:

1) завдання з їх порятунку і навчання навичкам самозахисту;

2) завдання з підтримання ефективного соціального функціонування жінок;

3) завдання з розвитку самосвідомості жінок [5, c. 158].

Для реалізації комплексу заходів відповідно до зазначених вище завдань залучаються фахівці різної відомчої приналежності: співробітники служб зайнятості, освітніх і медичних установ, правоохоронних органів; центрів соціальної допомоги, підтримки і захисту населення; центрів соціального обслуговування, а також члени жіночих громадських організацій.

Однак як у соціальній роботі, так і в психосоціальної практиці фахівці надають допомогу тим клієнтам, хто до них звертається. Жінка повинна сама звернутися за допомогою, якщо в цьому є необхідність. Ні психологи, ні соціальні працівники в силу етичних міркувань не мають права її нав’язувати кому б то не було. Тим не менше фахівці можуть проявити ініціативу в інформуванні жінок про ті можливості, якими вони можуть скористатися, щоб захистити своє життя і свою гідність [5, c. 159].

3. Технології індивідуальної психосоціальної роботи: гендерний аспект Приводами для надання психосоціальної допомоги жінкам можуть бути особистісно-обумовлені ситуації, які викликають у клієнтів сильні емоційні переживання і відчуття безвихідності. Їх виникнення провокують такі внутрішньоособистісні чинники: неадекватна самооцінка, неадекватний рівень домагань, порушення процессу саморегуляції, комплекс неповноцінності, психотравми, деструктивна спрямованість особистості, ірраціональні установки. Деформуючи жінку зсередини, вони (ці психологічні чинники) виявляються в її зовнішньому життєвому світі низкою стресових ситуацій, таких, як втрата роботи, друзів, які підтримують соціальні зв’язки, близьких; як придбання шкідливих звичок, нездорового способу життя, важких захворювань аж до інвалідності; як переживання станів відчаю і небажання жити [9, c. 190].

Психосоціальна допомога жінкам може здійснюватися у вигляді «роботи з окремим випадком з використанням «біографічного підходу», як групова психотерапія, як сімейне консультування, у вигляді корекційно-реабілітаційної групової роботи, а також у вигляді групового та індивідуального консультування.

Психосоціальна практика пропонує використання гендерного підходу до індивідуальної проблеми клієнтажінки. Вона також передбачає оформлення її «Соціальної історії», а тому потребує збору інформації про особливості особистості жінки і її спосіб життя, про її соціальні ролі, цінності та стереотипи поведінки, про тип запиту і можливі варіанти допомоги. Іншими словами, в індивідуальній психосоціальної роботі з жінками особливе значення надається індивідуальності клієнта [8, c. 232].

З точки зору Г. Олпорта і в контексті психосоціальних проблем індивідуальність включає:

1. Фізичне функціонування — в основі аналізу лежать зовнішні особистісні проекції, мова, пам’ять, увага, мислення, поведінка як базисні домінанти для осмислення особистості клієнта в аспектах їх норми — патології.

2. Інтелектуальне функціонування — інтелектуальний рівень розвитку, інформованість, пізнавальний стиль, творчість, характеристики та відгуки оточуючих, орієнтації в пізнанні.

3. Емоційно-експресивне функціонування — темперамент (меланхолік, сангвінік, холерик, флегматик); характерні риси: сензитивність, сором’язливість, заздрісність, самолюбство, пунктуальність, ригідність, наявність — відсутність почуття гумору, шизоїдність, інтровертність — екстравертність; совість, емоційна агресія — стабільність, емпатія; директивність, спонтанність, автономність, ініціативність; домінуючі емоційні реакції, оптимізм — песимізм, депресія, лють, тривожність, страх.

4. Соціальне функціонування: інтерперсональні образні реакції: приєднання, довіра — недовіра, вихованість — невихованість, прийняття — неприйняття, симпатії - антипатії, нарцисизм, відчуження, домінування, контроль, активність — пасивність, залежність — незалежність … [8, c. 233].

Психосоціальна допомога як один з напрямків соціальної роботи, що здійснюється у вигляді консультування, передбачає сприяння «людині, що потребує» у вирішенні її глибинних особистісних конфліктів, що лежать в основі більшості її життєвих труднощів. Причому таким чином, щоб клієнт позбувся від необхідності звертатися за допомогою до консультантів, навчившись вирішувати свої проблеми самостійно і, можливо, почав би допомагати тим, хто до цього ще не здатний [3, c. 184 ].

Стратегію взаємин (цикл зустрічей) фахівця з психосоціальної роботb з клієнтом — жінкою можливо представити по сукупності основних приводів їх взаємодії:

ь знайомство з клієнткою, вислуховування скарги та уточнення запиту;

ь розпитування клієнтки з метою вивчення історії виникнення проблеми і виявлення істинних причин; висування гіпотези про те, як клієнтка робить свою проблему;

ь визначення впливу, яке надає проблема на систему соціальних зв’язків жінки;

ь визначення впливу проблеми на її професійну діяльність;

ь дослідження справжньої мети клієнтки (чого сааме жінка хоче досягти своєю поведінкою у цій ситуації);

ь оцінка психосоціальним працівником ситуації клієнтки та перспектив її вирішення;

ь надання психосоціальної допомоги силами необхідних для її вирішення спеціалістів;

ь психологічне консультування, психотерапевтична допомога [8, c. 238 — 239 ].

Значимість психосоціальної діяльності, спрямованої на зміцнення і корекцію життєвої позиції жінки, що чекає дитину, та членів її сім'ї, важко переоцінити. Саме в цей період життєвого циклу сім'ї жінка є носієм нового життя і має приготувати на цьому світі гідне місце для свого дитя. Від її життєвої компетентності залежить, на яку роль вона сама відтепер зможе претендувати в родині (та й у суспільстві в цілому).

До теперішнього часу досвід подібної роботи накопичується у двох соціальних інститутах — в системі освіти і в системі охорони здоров’я, тобто переважно практикуються педагогічний і медичний підходи [8, c. 133].

Система медичної допомоги жінці в період вагітності складалася історично і до теперішнього часу дозволяє майже кожній майбутній матері знайти відповіді на ті питання, які її хвилюють.

Психосоціальний напрям діяльності з вагітними жінками тільки формується. Шукаються методи організації роботи, апробуються нові технології взаємодії з сім'ями та жінками, накопичується професійний досвід у практикуючих психологів і соціальних працівників [6, c. 20].

Спрямованість психологічної допомоги вагітній жінці. Психологічна допомога може бути звернена до різних рівнів (структурам) індивідуума.

1) Особистісно-смисловий рівень: робота з цінностями, мотивацією, смисловими утвореннями, установками.

2) Емоційний рівень: заохочення відкритого висловлювання почуттів вербальними і невербальними засобами, навчання емпатійного слухання.

3) Когнітивний рівень: передача знань, навчання способам їх отримання.

4) Операційний рівень: формування навичок впевненої поведінки в процесі пологів, при догляді за дитиною, залучення допомоги з боку членів сім'ї та родичів.

5) Психофізичний рівень: навчання способам регуляції функціональних і психічних станів; використання коштів аутогенного тренування, арттерапії, тілесно-орієнтованої терапії [6, c. 22].

Методи роботи психолога з майбутніми батьками:

ь Тематичні бесіди.

ь Аутогенне тренування.

ь Тілесно терапія.

ь Арттерапія (малювання, гра на музичних інструментах, спів, танець).

ь Рольові ігри.

Ланцбург М.Є. рекомендує супроводжувати заняття демонстрацією тематичних плакатів, манекенів, відеозаписів і прослуховуванням аудіокасет із записами музики та звуків природи, що посилює ефективність психологічної допомоги [6, c. 23].

Досвід індивідуальної роботи з соціально дезадаптованими жінками показує, що процесс ресоціалізації та набуття душевної рівноваги йде успішніше, якщо фахівець допомагає клієнтці документально відновлювати її справжню біографію. При цьому використовується принцип хронологічної послідовності і наочності, тобто клієнтка збирає фотографії, довідки, листи, листівки, малюнки і оформляє історію свого життя [5, c. 160] .

Фотобіографія — це ефективний метод психотерапії. Сьогодні він доступний для освоєння і передачі досвіду його ведення з покоління в покоління. Його необхідно використовувати в дитячих соціальних установах з метою відновлення біографії дитини і оздоровлення його психіки. Фотоальбом — вагомий аргумент на користь того, що людина звідкись прийшла, тут знаходиться і кудись рухається, тобто розвивається. І головне, що жінка з його допомогою може виявити можливість свідомо планувати події свого життя і здійснювати свої плани .

У практиці психосоціальної допомоги жінкам виявляються найбільш травмуючі жіночу психіку випадки. Вони вимагають не тільки мобілізації сил клієнтки, але й значних її зусиль для переоцінки власних ірраціональних установок. Сюди в першу чергу відносяться розлучення і в другу — взаємини з власними дорослими дітьми [8, c. 242].

Розлучення — це смерть відносин. І він викликає таку ж реакцію психіки, що й смерть близької людини. Для опрацювання почуттів з цього приводу жінці потрібен як мінімум рік. Це за умови, що вона прийняла рішення розірвати відносини сама і не в пориві гніву, а при здоровому глузді. В іншому випадку жінка робить запит консультанту допомогти їй пережити горе, а сама як найбільше прагне відновити відносини.

У психосоціальної практиці також драматичні випадки, коли жінки, що досягли успіху в ролі жертви, на схилі віку, не дочекавшись відповідної допомоги від дітей, приходять до консультанта зі скаргами на те, що «віддали дітям всю душу», а ті не дзвонять і не їдуть … «.

Зміст роботи з жінками похилого віку — допомогти їм зрозуміти, що в їх самопожертві є сенс, що вони віддали свої сили на користь нового життя; їх сили не марно витрачені і навіть примножені нащадками; що їхні діти займаються своїми справами; що без потреби відволікати їх від їхніх життєвих завдань — не кращий варіант вирішення своєї проблеми самотньої старості. Є й інші способи.

З не меншим успіхом у практиці психосоціальної допомоги літнім жінкам використовується метод значущих подій. Процедура виконання методу проста. Консультант просить клієнтку уявити своє минуле, справжнє і майбутнє життя, а потім вказати 5 найбільш важливих для неї подій. Він пропонує трохи розповісти про те, через що саме вона вирішила, що вони є значущими у своєму житті. Потім консультант просить жінку виділити ще 5 подій … і ще 5. Клієнтка висловлюється, виявляє свої почуття і дає можливість психіці звільнитися для включення нового змісту — нових почуттів, оцінок, уявлень[8, c. 243].

Практика психологічного консультування, що вже відносно склалася, дозволяє збагачувати і урізноманітнити психосоціальну діяльність у системі соціальної роботи. Зокрема, для жінок з розвиненою самосвідомістю, які активно заявляють про своє бажання змінитися і стикаються з утрудненнями з приводу того, як це зробити, адекватною допомогою може стати коуч-консультування. Суть цього підходу полягає в організації процесу взаємодії коуча (консультанта) та клієнта для досягнення мети клієнта найбільш ефективними шляхами і в оптимальні терміни [8, c. 244].

4. Технології групової психосоціальної роботи: гендерний аспект В основу групової психосоціальної роботи з жінками можуть бути покладені психосоціальні теорії. Зокрема, однієї з таких теорій є модель К. Папелл і Б. Ротман. Вона поєднує в собі его-психологію, когнітивні теорії, теорії соціального навчання, теорії ролей і теорію комунікації [2, c. 24].

Основним завданням фахівця з групової психосоціальної роботи з жінками є посилення їх групового і індивідуального соціального функціонування. Це досягається постійною допомогою групі у прийнятті рішень, оцінці ситуацій, результатів дій. Спеціаліст допомагає формувати норми, вирішувати конфлікти, управляти ситуацією — це важливо для просування групи на всіх стадіях її розвитку [8, c. 248].

Філософія групової психосоціальної роботи з жінками грунтується на розумінні того, ь що «весь духовний світ людини виникає і розвивається тільки у спілкуванні з людьми «;

ь що природа спілкування носить дзеркальний характер; як гукнеться, так і відгукнеться, — говорить російське народне прислів'я;

ь що власну ідентичність (справжність, достовірність) людина може підтвердити або поставити під сумнів, але отримавши зворотній зв’язок: «…моя ідентичність, а саме моя концепція мене самого, як автономно діючої та повністю індивідуалізованої істоти, може бути стійкою лише в тому випадку, якщо я отримаю подібного роду підтвердження і визнання і як взагалі особистість, і як ця індивідуальна особистість»;

ь що більшість проблем у життєдіяльності жінки створюються:

а) скритністю (клієнтка потребує саморозкриття і (або) розкритті сімейних таємниць — «склепів», у розвитку вміння висловлювати свої справжні потреби);

б) потребою розважати (жінка потребує того, щоб переконатися, що вона цікава сама по собі, а решту — лише тоді виправдана розкіш, коли «ну дуже хочеться» побути центром уваги);

в) почуттям жінки: «мені нема чого дати іншим людям, чоловікові, дітям, оточуючим людям;

ь що внутрішньоособистісні проблеми коріняться в системі засвоєних на психологічному рівні уявлень про свою статеву роль, про структуру родини і своє місце в ній, вони — наслідок зміщення — втрати свого природного місця в сімейній системі і програвання в соціумі невластивих ролей;

ь що «наші хвороби виникають в силу спілкування з якими-небудь людьми. Аналогічним чином наше одужання також пов’язано зі спілкуванням з людьми»;

ь що сучасна жінка стикається з такими протиріччями, з якими не зустрічалися жінки попередніх епох. У неї з’явилися нові можливості, але вантаж патріархальних забобонів, застарілих помилок і віджилих свій вік стереотипів тяжіє над нею і сьогодні [2, c. 8].

Сучасна жінка прагне йти в ногу з часом, проте продовжує керуватися уявленнями про сувору і добру долю, про щасливий і нещасливий збіг обставин, про «чорний наворот» і «святу воду». Вона мріє стати активною, компетентною, незалежною і при цьому щиро вірить в перевагу чоловічої точки зору, в неминучість жіночих страждань і необхідність ритуальних жертв заради сім'ї [8, c. 255].

При організації групового спілкування і взаємодії можливе використання технології Е. Берна, І. Вачкова, К. Левіна, К. Роджерса, Н. Пезешкіана, К. Рудестама, І. Ялом та ін.

Конкретні методи роботи з жінками в умовах групи можуть розроблятися з опорою на ідеї психоаналізу З. Фрейда, гештальт-терапії Ф. Перлса, психосинтезу Р. Ассаджіолі, трансактного аналізу Е. Берна, конфліктцентрірованной, психотерапії Х. і Н. Пезешкіанов, клієнт центрованої психотерапії К. Роджерса та ін. [2, c. 11].

Мета їх застосування — розширення самосвідомості жінок, відвідують терапевтичну групу.

Коло питань, на які жінки мають можливість отримати відповідь в умовах групи, щоб стати більш усвідомлюючими і справедливими у відносинах до себе і з оточуючими, таке:

ь Хто я? Що я знаю про себе напевно?

ь Яка я як жінка? Що саме в мені свідчить про те, що я жінка?

ь Де я? Які моє місце і мої ролі тут?

ь Навіщо я тут?

ь Хто ті інші, що поруч зі мною?

ь Чого я хочу? Що я можу? Що я повинна?

ь Яка життєва стратегія моєї особистості?

ь Як ця ситуація, в якій я зараз перебуваю, найкращим для мене чином може розвиватися далі?

ь Що було б ідеальним вирішенням всіх моїх проблем? [2, c. 11]

Мета жіночої психотерапевтичної групи — розкриття, аналіз, усвідомлення та переробка проблем жінок, які виявляються в їх внутрішньоособистісних та міжособистісних конфліктах; корекція неадекватних відносин, установок, емоційних і поведінкових стереотипів на основі аналізу та використання міжособистісної взаємодії [5, c. 141].

Враховуючи три площини очікуваних змін (когнітивну, емоційну та поведінкову), більш конкретні завдання, які вирішуються в ході спілкування і взаємодії в жіночій терапевтичній групі, можна сформулювати наступним чином:

1. Пізнавальна сфера. Умови спілкування і взаємодії повинні бути такі, щоб жінка усвідомила:

ѕ існуючі розбіжності між власним образом «я» і сприйняттям себе іншими;

ѕ внутрішні психологічні проблеми і конфлікти;

ѕ більш глибокі причини переживань, способи реагування, починаючи з дитинства, а також умови та особливості формування системи відносин;

ѕ власну роль, міру своєї участі у виникненні та збереженні конфліктних і психотравмуючих ситуацій, а також те, яким шляхом можна було б уникнути їх повторення в майбутньому.

2. Емоційна сфера. Група допомагає жінці:

ѕ отримати емоційну підтримку з боку групи, що призводить до відчуття власної цінності, послабленню захисних механізмів, зростання відкритості, активності і спонтанності;

ѕ пережити в групі ті почуття, які вона часто відчуває в реальному житті, відтворити ті емоційні ситуації, які були у неї в дійсності і з якими вона не змогла впоратися;

ѕ навчитися щирості у ставленні до себе й до інших людей;

ѕ стати більш вільною у вираженні власних негативних і позитивних почуттів;

ѕ розкрити свої проблеми з відповідними їх переживаннями (найчастіше раніше прихованими від самої себе або перекрученими) [8, c. 265].

У цілому завдання щодо гармонізації емоційної сфери жінки охоплюють такі основні аспекти: отримання емоційної підтримки і формування більш сприятливого ставлення до себе; безпосереднє переживання і усвідомлення нового досвіду в групі і самої себе; точне розпізнавання і вербалізація власних емоцій; переживання і усвідомлення минулого емоційного досвіду і отримання нового емоційного досвіду в групі [5, c. 142].

3. Поведінкова сфера, що знаходить прояв і осмислення в умовах групового спілкування, сприяє тому, що жінка може:

ѕ побачити власні неадекватні поведінкові стереотипи;

ѕ придбати навички більш щирого, глибокого і вільного спілкування;

ѕ розвивати форми поведінки, пов’язані зі співробітництвом, взаємодопомогою, відповідальністю і самостійністю;

ѕ закріпити нові форми поведінки, зокрема ті, які будуть сприяти адекватній адаптації та функціонуванн. в реальному житті.

У загальному вигляді завдання групи щодо вдосконалення поведінкової сфери можуть бути визначені як формування ефективної саморегуляції та самоорганізації.

Таким чином, зусилля жіночої групи фокусуються на осмисленні та розвитку трьох складових самосвідомості:

1) саморозуміння (когнітивний аспект);

2) ставлення до себе (емоційний аспект);

3) саморегуляція (поведінковий аспект).

Це дозволяє визначити спільну мету груповий психосоціальної роботи як розширення сфери самосвідомості жінки [2, c. 35].

Що стосується методів групової психотерапії, то умовно вони поділяються на основні та допоміжні. Основним є групова дискусія, що має три головні орієнтації - інтерактивну, біографічну і тематичну. До допоміжних методів належать психодрама (розігрування рольових ситуацій), психогімнастика (невербальне міжособистіна взаємодія), проективний малюнок (малювання на певну тему), психоскульптурування [2, c. 38].

Оптимальна тривалість роботи жіночої терапевтичної групи становить 24 сеанси по 2 години. Група може складатися з 10−15 осіб.

Висновки психосоціальна робота жінка Отже, можна зробити висновок, про те, що психосоціальна робота з жінками має своє місце в українському суспільстві, а також вона є необхідною складовою соціальної допомоги і соціального захисту жінок. Не можна не зазначити про значний вплив гендерного аспекту у психосоціальній роботі, який визначає усю специфіку роботи з даною категорією клієнтів.

Підбиваючи підсумки, треба сказати, що «жіноче питання» з часом не тільки не втратило своєї гостроти, але в сучасну епоху виділилося в якості ключового у справі побудови громадянського суспільства, а можливо, і забезпечення виживання людства. Дослідження в галузі соціальної психології, зокрема, у психології гендерних відносин та психології жінок можуть бути теоретичним підгрунтям для практичної діяльності фахівців з соціальної роботи з жінками.

У визначенні перспектив і змісту психосоціальної роботи з жіночим співтовариством і з клієнтами-жінками важливо враховувати ту обставину, що патріархальна культура глибоко вкорінена у свідомості людей і її гендерні стереотипи міцно утримують жінку в положенні жертви.

Цілі психосоціальної роботи з жінками можуть бути понятими і досягнутими з позиції феміністського підходу. Для організації психосоціальної діяльності в інтересах жіночої спільноти особливу цінність представляє положення про те, що виконання жінкою багатьох ролей сприяє її психологічному благополуччю.

Можливість становлення вітчизняної психосоціальної роботи з жінками багато в чому зумовлена світовою спільнотою, в першу чергу ініціативами ООН, зокрема рішеннями Четвертої Всесвітньої конференції зі становища жінок (Пекін, 1995).

В контексті пріорітетніх напрямків докладання зусиль вітчізняніх фахівців з психосоціальної роботи більше докладно розглядаються: а) допомога жінкам у встановленні компліментарних (взаємодоповнюючих) толерантних відносін з чоловікамі; б) допомога жінкам в освоєнні і виконанні ними ролі матері.

До завдань психосоціальної роботи з жінками входять: 1) завдання з їх порятунку та навчання навичкам самозахисту, 2) завдання з підтримки ефективного соціального функціонування жінок, 3) завдання з розвитку самосвідомості жінок.

Особлива актуальність у психосоціальній практиці набуває соціально-превентивна робота з вагітними жінками.

Завдання психосоціальної роботи з жінками можуть успішно вирішуватися як методами індівідульного підходу, так і в умовах групової взаємодії.

На сучасному етапі розвитку нашої держави жінкам необхідна допомога у розвитку навичок користування правами людини жінки. Реалізації ідеї рівних прав та рівних можливостей чоловіків і жінок сприяє гендерна просвіта населення, яке з успіхом можуть здійснювати психологи і соціальні працівники.

Список використаної літератури

1. Жінка на порозі століття: становище, проблеми, шляхи соціального розвитку: Збір матеріалів Всеукраїнського конгресу жінок. — К., 1998.

2. Котельникова Н. И., Рыбакова Н. А Психосоциальная работа с женщинами в условиях группового взаимодействия: Научно — методическое пособие. / Под редакцией Н. А. Рыбаковой. — Псков: ПГПИ, 2003. — 176С.

3. Основы социальной работы: Учебник / Отв. ред. П.Д. Павле-нок — 2-е изд., испр. и доп. — М.: ИНФРА-М, 2002. — (Высшее образование).

4. Проблеми розвитку демократії та забезпечення рівних прав для жінок і чоловіків в Україні трансформаційного періоду: Наукова доповідь. К., 1998. — 175 с.

5. Рыбакова Н. А. Из опыта работы практического психолога: Женские терапевтические группы. // Проблемы психологии здоровья. Сб. н. ст. / Под ред. Н. Б. Парфёновой. — Псков, 2002.

6. Рыбакова Н. А., Телишева Л. В., Малыхина Н. А. Психосоциальная работа с женщинами и семьями, ждущими ребенка. / Под ред. Н. А. Рыбаковой. — Псков: ОЦС; 2002.

7. Тюптя Л. Т., Іванова ІЗ. Соціальна робота (теорія і практика): Навч. посіб. — К.: ВМУРОЛ «Україна», 2004. — С. 264— 289.

8. Цветкова Н. А. Теория и технология психосоциальной работы с женщинами: Учебное пособие. — Псков: ПГПИ, 2005. — 396 с.

9. Фирсов М. В., Шапиро Б. Ю. Психология социальной работы: содержание и методы психосоциальной практики. — М., 2002.