Розробка моделей прогнозування індексу ПФТС

Зміст Вступ

1. Теоретичні основи управління інвестиційною діяльністю підприємства

1.1 Поняття інвестиційної діяльності підприємства, види інвестицій

1.2 Основні етапи формування інвестиційної політики підприємства та особливості управління фінансовими інвестиціями

1.3 Види портфелів фінансових інвестицій

2. Сучасні підходи до моделювання процесів управління фінансовими інвестиціями

2.1 Основні етапи моделювання планування складу портфеля

2.2 Адаптивні методи прогнозування

2.3 Моделі авторегресії-ковзного середнього

3. Розробка моделей прогнозування індексу ПФТС

3.1 Розробка адаптивних моделей прогнозування індексу ПФТС

3.2 Дослідження динаміки фондового ринку на основі моделей авто регресії - проінтегрованогоковзного середнього

3.3 Аналіз прогнозних значень індексу ПФТС і вибір типу портфеля фінансових інвестицій підприємства

4. Охорона праці і навколишнього середовища

4.1 Загальні питання охорони праці

4.2 Управління охороною праці на підприємстві

4.3 Перелік небезпечних і шкідливих виробничих факторів

4.4 Промислова санітарія

4.5 Електробезпека

4.6 Пожежна безпека

4.7 Охорона навколишнього середовища Висновок Список джерел інформації

Вступ Здатність підприємств гнучко використовувати ринкову ситуацію і заходи регулювання мають найважливіше значення у підвищенні ефективності виробництва в умовах ринкової економіки. Керівництво підприємства має прагнути до найбільш оптимального використання вільних фінансових ресурсів, яке дозволило б підприємству отримати максимальний прибуток.

Ефективне управління рухом капіталу в рамках підприємства передбачає вкладення тимчасово вільних коштів у цінні папери для отримання додаткового прибутку від зростання курсової вартості цінного паперу. Вкладення коштів у цінні папери стає невід'ємним напрямком інвестиційної діяльності українських підприємств.

Україна відноситься до категорії країн з трансформаційною економікою. Ринки цінних паперів в таких умовах характеризуються як високою прибутковістю, так і значними ризиками в порівнянні з ринками розвинених економік. Одним з основних способів зменшення ризику інвестицій у фінансові інструменти є диверсифікація активів, що призводить до формування портфелів цінних паперів.

Управління портфелем цінних паперів передбачає наступні заходи: планування складу портфеля; аналіз складу портфеля; регулювання складу портфеля; підтримання його ліквідності; отримання доходу. Перш ніж складати портфель цінних паперів, ставлять певну мету: отримання постійного доходу (для цього залучаються надійні цінні папери); прирощення капіталу (для цього залучаються цінні папери з потенціалом росту). У сучасних умовах українські підприємство переслідує такі цілі при формуванні портфеля цінних паперів:

зберегти капітал за допомогою цінних паперів зі зростаючою курсової вартістю;

розширення сфер впливу через вкладення коштів у цінні папери фінансово — промислових груп, кредитні установи, інвестиційніфонди (вплив на емітента купується при великій частці тих чи інших цінних паперів).

Існують два способи управління портфелем цінних паперів: активний і пасивний. Прихильники активного управління стоять на такій точці зору, що наявність портфеля цінних паперів — явище динамічне, тимчасове, тому оперативно відстежуються і купуються високоприбуткові цінні папери. Пасивне управління націлене на створення довгострокового портфеля цінних паперів з складом цінних паперів, що має певний рівень ризику, певний дохід.

Для визначення найбільш ефективного набору цінних паперів проводиться моніторинг (детальний аналіз загального стану емітентів цінних паперів). При цьому існує цілий ряд показників, що дозволяють зробити детальний аналіз емітента (рентабельність, обсяг продажів, ціни на акції, рівень дивіденду цінних паперів).

Таким чином, управління портфелем цінних паперів характеризується високим рівнем складності і неможливо без залучення сучасного інструментарію економіко-математичного моделювання, що дозволяє вибрати адекватний ринковій ситуації тип портфеля, сформувати прогноз прибутковості фондових інструментів, визначити оптимальну структуру портфеля цінних паперів.

Метою роботи є розробка моделей прогнозування фондових індексів, що дозволяють підвищити якість прийнятих рішень при плануванні фінансових інвестицій підприємства. У відповідність з поставленою метою в роботі поставлені і вирішені наступні завдання: розглянуто поняття інвестиційної діяльності підприємства, види інвестицій; проведено аналіз особливостей управління фінансовими інвестиціями; розглянуті типи інвестиційних портфелів; виділені основні етапи моделювання планування складу портфеля; розроблений комплекс моделей прогнозування фінансових індикаторів, що дозволяють здійснити вибір типу портфеля.

1. Теоретичні основи управління інвестиційною діяльністю підприємства

1.1 Поняття інвестиційної діяльності підприємства, види інвестицій

Інвестиції представляють собою вкладення капіталу в усіх його формах з метою забезпечення його зростання в наступному періоді, одержання поточного доходу або рішення певних соціальних завдань.

Різноманіття форм і видів інвестицій, що здійснюється підприємством, вимагає певної їх класифікації [32], що наведена в табл. 1.1.

Таблиця 1.1 — Класифікація форм інвестицій підприємства

Розглянемо сутність наведеної в табл. 1.1 класифікації.

1.По об'єктах вкладення капіталу розділяють реальні і фінансові інвестиції підприємства.Реальні інвестиції характеризують вкладення капіталу у відтворення основних засобів, у інноваційних нематеріальні активи, у приріст запасів товарно-матеріальних цінностей і в інші об'єкти інвестування, пов’язані зі здійсненням операційної діяльності підприємства або поліпшенням умов праці та побуту персоналу.

Фінансові інвестиції характеризують вкладення капіталу в різні фінансові інструменти, головним чином у цінні папери, з метою отримання доходу.

2. За характером участі в інвестиційному процесівиділяють прямі і непрямі інвестиції підприємства. Прямі інвестиції мають на увазі пряму участь інвестора у виборі об'єктів інвестування вкладень капіталу. Зазвичай прямі інвестиції здійснюється у вигляді капітальних вкладень, вкладень капіталу в статутні фонди інших підприємств, в окремі види цінних паперів, широко обертаються на фондовому ринку. Пряме інвестування здійснюють в основному підготовлені інвестори, що мають достатню інформацію про об'єкт інвестування і добре знайомі з механізмом інвестування.

Непрямі інвестиції характеризують вкладення капіталу інвестора, опосередковане іншими особами (фінансовими посередниками).

3. За періодом інвестування виділяють короткострокові і довгострокові інвестиції підприємства. Короткострокові інвестиції характеризують вкладення капіталу на період до одного року. Основу короткострокових інвестицій підприємства становлять його короткострокові фінансові вкладення.

Довгострокові інвестиції характеризують вкладення капіталу на період більше одного року. Основною формою довгострокових інвестицій підприємства є його фундаментальні вкладення у відтворення основних засобів.

4. За рівнем інвестиційного ризику виділяють наступні види інвестицій:

Безризикові інвестиції. Вони характеризують вкладення коштів у такі об'єкти інвестування, по яких відсутній реальний ризик втрати капіталу або очікуваного доходу і практично гарантовано отримання розрахункової реальної суми інвестиційного прибутку.

Низькоризикові інвестиції. Вони характеризують вкладення капіталу в об'єкти інвестування, ризик за якими значно нижче середньоринкового.

Середньоризикові інвестиції. Рівень ризику по об'єктах інвестування цієї групи приблизно відповідає середньоринковому.

Високоризикові інвестиції. Рівень ризику по об'єктах інвестування цієї групи перевищує середньо ринковий.

Спекулятивні інвестиції. Вони характеризують вкладення капіталу в найбільш ризикові інвестиційні проекти або інструменти інвестування, за якими очікується найвищий рівень інвестиційного доходу.

5. За формами власності інвестованого капіталу розрізняють інвестиції приватні і державні. Приватні інвестиції характеризують вкладення коштів фізичних осіб, а також юридичних осіб недержавних форм власності.

Державні інвестиції характеризують вкладення капіталу державних підприємств, а також коштів державного бюджету різних його рівнів і державних позабюджетних фондів.

6. За регіональної приналежності інвесторів виділяють національні (внутрішні) та іноземні інвестиції. Національні або внутрішні інвестиції характеризують вкладення капіталу резидентами (юридичними та фізичними особами) даної країни в об'єкти (інструменти) інвестування на її території.

Іноземні інвестиції характеризують вкладення капіталу нерезидентами (юридичними або фізичними особами) в об'єкти (інструменти) інвестування даної країни.

Наведена класифікація інвестицій підприємства відображає лише найбільш істотні їх ознаки.

Процес здійснення інвестицій — інвестиційна діяльність підприємства, яка є одним з важливих об'єктів фінансового управління[39].

Інвестиційна діяльність характеризує процес обґрунтування і реалізації найбільш ефективних форм вкладення капіталу, спрямованих на розширення економічного потенціалу підприємства. Інвестиційна діяльність підприємства характеризується наступними основними особливостями [40]:

1. Вона є головною формою реалізації економічного стратегії підприємства, забезпечення зростання його операційної діяльності. Практично всі завдання економічного розвитку підприємства вимагають розширення обсягу або оновлення складу його операційних активів. Цей приріст активів та їх оновлення здійснюється в процесі різних форм інвестиційної діяльності підприємства. Інвестиційна політика підприємства є невід'ємною складовою частиною загальної стратегії його економічного розвитку.

2. Обсяги інвестиційної діяльності підприємства є головним вимірником темпів його економічного його розвитку. Для характеристики цих обсягів використовуються два показники:

1) сума валових інвестицій;

2) сума чистих інвестицій підприємства.

Валові інвестиції являють собою загальний обсяг коштів, які інвестуються у певному періоді, спрямованих на розширення чи оновлення виробничих основних фондів, придбання нематеріальних активів, приріст запасів сировини та інших товарно-матеріальних цінностей.

Чисті інвестиції являють собою суму валових інвестицій, зменшену на суму амортизаційного відрахувань у певному періоді. Динаміка показника чистих інвестицій відображає характер економічного розвитку підприємства, потенціал формування його прибутку. Якщо сума чистих інвестицій підприємства складає негативну величину (тобто якщо обсяг валових інвестицій менше суми амортизаційних відрахувань), це свідчить про зниження виробничого потенціалу. Якщо сума чистих інвестицій дорівнює нулю (тобто якщо обсяг валових інвестицій дорівнює сумі амортизаційних відрахувань), це означає відсутність економічного зростання підприємства, так, як його виробничий потенціал залишається при цьому незмінним. І нарешті, якщо сума чистих інвестицій складає позитивну величину (тобто обсяг валових інвестицій перевищує суму амортизаційних відрахувань), це означає, що забезпечується розширене відтворення необоротних операційних активів підприємства і зростання економічного бази формування його прибутку.

3. Інвестиційна діяльність носить підлеглий характер стосовно цілям і завданням операційної діяльності підприємства. Незважаючи на те, що окремі форми інвестицій підприємства можуть генерувати на окремих етапах його розвитку більший прибуток, ніж операційна діяльність, головним стратегічним завданням підприємства є розвиток операційної діяльності і забезпечення умов зростання операційного прибутку. Інвестиційна діяльність підприємства покликана забезпечувати зростання формування його операційного прибутку в перспективному періоді за двома напрямами:

1) шляхом забезпечення зростання операційних доходів за рахунок збільшення обсягу виробничо-комерційної діяльності (будівництво нових філіалів, розширення обсягу реалізації продукції за рахунок інвестування в нові виробництва тощо);

2) шляхом забезпечення зниження питомих операційних витрат (своєчасна заміна фізично зношеного обладнання; оновлення морально застарілих видів виробничих основних засобів і нематеріальних активів тощо).

4. Обсяги інвестиційної діяльності підприємства характеризуються істотною нерівномірністю за окремими періодами. Циклічність масштабів цієї діяльності визначається рядом умов — необхідністю попереднього накопичення фінансових коштів (інвестиційних ресурсів) для початку реалізації окремих великих інвестиційних проектів; використанням сприятливих зовнішніх умов здійснення інвестиційної діяльності (на окремих етапах економічного розвитку країни інвестиційний клімат різко знижує ефективність цієї діяльності); поступового формування внутрішніх умов для інвестиційних ривків (сформований підприємством потенціал позаоборотних операційних активів має звичайно достатній запас міцності, тобто має резерви підвищення його виробничого використання до певних меж; лише при досягненні таких меж приріст обсягів операційної діяльності викликає необхідність підвищення цих активів).

5. Форми і методи інвестиційної діяльності в набагато меншій мірі залежать від галузевих особливостей підприємства, ніж операційна його діяльність.

Цей зв’язок опосередковується тільки об'єктами інвестування. Механізм же цієї діяльності практично ідентичний на підприємствах будь-якої галузевого напрямку. Це визначається тим, що інвестиційна діяльність підприємства здійснюється переважно в тісному зв’язку з фінансовим ринком (ринком капіталу і ринком грошей), в той час як операційна діяльність здійснюється переважно в конкретних сегментах товарного ринку.

6. Інвестиційної діяльності підприємства властиві свої специфічні види ризиків, що об'єднуються поняттям «інвестиційний ризик». Рівень інвестиційного ризику зазвичай значно перевищує рівень операційного (комерційного) ризику. Це пов’язано з тим, що в процесі інвестиційної діяльності ризик втрати капіталу (тобто «катастрофічний ризик») має більшу ймовірність виникнення, ніж у процесі операційної діяльності. Механізм формування рівня інвестиційного прибутку будується в тісному зв’язку з рівнем інвестиційного ризику.

7. Інвестиційний прибуток підприємства в процесі його інвестиційної діяльності формується звичайно зі значним «лагом запізнювання». Це означає, що між витратами інвестиційних ресурсів (інвестиційними витратами) і одержанням інвестиційного прибутку проходить звичайно досить великий період часу, що визначає довгостроковий характер цихвтрат. Диференціація розміру «лага запізнювання» залежна лише відформ протікання інвестиційного процесу:

при послідовному протіканні інвестиційного процесу інвестиційний прибуток формується відразу ж після завершення інвестування коштів;

при паралельному його протіканні формування інвестиційного прибутку, можливо, ще до повного завершення процесу інвестування коштів;

при інтервальному протіканні між періодом завершення інвестування коштів і формуванням інвестиційного прибутку проходить певний час.

8. У процесі інвестиційної діяльності грошові потоки істотно розрізняються в окремі періоди за своєю спрямованістю.

Протягом окремих періодів сума негативного грошового потоку за інвестиційною діяльністю підприємства може значно перевищувати суму позитивного грошового потоку за нею. Крім того, сума інвестиційного прибутку за окремими періодами має високий рівень коливання.

В системі об'єктів інвестування підприємств на сучасному етапі достатньо вагому роль займають фінансові інвестиції. Здійснення фінансових інвестицій характеризується низкою особливостей, основними з яких є [41]:

Фінансові інвестиції є незалежним видом господарської діяльності для підприємств реального сектора економіки.Ця незалежність проявляється як по відношенню до операційної діяльності таких підприємств, так і по відношенню до процесу реального інвестування.Стратегічні операційні завдання розвитку таких підприємств фінансові інвестиції вирішують лише в обмежених формах (шляхом вкладення капіталу в статутні фонди та придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств).

Фінансові інвестиції є незамінним видом господарської діяльності для підприємств реального сектора економіки. Всі основні форми та інструменти фінансових інвестицій мають зовнішню спрямованість інвестованого капіталу, що виходить за рамки відтворювальних процесів свого підприємства. За допомогою фінансових інвестицій підприємства мають можливість здійснювати зовнішнє інвестування як в межах своєї країни, так і за кордоном.

У системі сукупних інвестиційних потреб підприємств реального сектора економіки фінансові інвестиції формують інвестиційні потреби другого рівня (другої черги). Вони здійснюються такими підприємствами зазвичай після того, як задоволені його потреби в реальному інвестуванні капіталу. У зв’язку з цією особливістю фінансові інвестиції, як правило, не здійснюються на таких ранніх стадіях життєвого циклу підприємства, як «народження», «дитинство», і «юність». Можливість досить великого задоволення потреба у фінансових інвестиціях проявляється у підприємства, як правило, лише на стадії «рання зрілість».

Стратегічні фінансові інвестиції підприємства дозволяють йому реалізувати окремі стратегічні цілі свого розвитку більш швидким і дешевим шляхом. Так, при галузевій або регіональній диверсифікації операційної діяльності, нарощення обсягів виробництва і реалізації продукції шляхом «захоплення» підприємств-конкурентів у своєму сегменті ринку та інших аналогічних випадках замість придбання цілісних майнових комплексів або будівництва нових об'єктів, підприємство шляхом відповідних форм фінансового інвестування може придбати контрольний пакет акцій (контрольну частку в статутному капіталі) суб'єктів господарювання, що його цікавлять. У процесі стратегічного фінансового інвестування підприємства зазвичай не переслідують мети максимізації поточного інвестиційного доходу, більше того, окремі стратегічні фінансові інвестиції можуть здійснюватися підприємством і при негативному значенні поточного інвестиційного доходу у розрахунку на забезпечення довгострокового приросту капіталу.

Портфельні фінансові інвестиції використовуються підприємством реального сектора економіки в двох цілях: отримання додаткового інвестиційного доходу в процесі використання вільних грошових активів та їх проти інфляційний захисту. Цілеспрямоване формування інвестиційних ресурсів для здійснення портфельних фінансових інвестицій такі підприємства, як правило, не виробляють. І хоча зазвичай фінансові інвестиції забезпечують більш низький рівень прибутку, ніж функціонуючі операційні активи підприємства, вони формують додатковий приплив у періоди, коли тимчасово вільний капітал не може бути ефективно використаний для розширення операційної діяльності.

Фінансові інвестиції представляють підприємству найбільш широкий діапазон вибору інструментів інвестування у шкалі «прибутковість-ризик». У порівнянні з реальним інвестуванням ця шкала значно ширше — вона включає групу як без ризикових, так і високо ризикованих (спекулятивних) інструментів інвестування, дозволяючи інвестору здійснювати вільну інвестиційну політику в широкому діапазоні: від вкрай консервативної до вкрай агресивною.

Фінансові інвестиції представляють підприємству достатньо широкий діапазон вибору інструментів інвестування й за шкалою «прибутковість-ліквідність». Хоча порівняно з реальними інвестиціями вони характеризуються більш високим рівнем ліквідності, цей рівень варіює в дуже широких межах.

Процес обґрунтування управлінських рішень, пов’язаних із здійсненням фінансових інвестицій, є більш простим і менш трудомістким. Він не пов’язаний з істотними передінвестиційні витратами фінансових коштів, аналогічними підготовці реальних інвестиційних проектів; алгоритми оцінки ефективності фінансових інвестицій носять більш диференційований характер по відношенню до об'єктів інвестування, що підвищує надійність здійснення такої оцінки; реалізація прийнятих управлінських рішень у сфері фінансового інвестування займає мінімум часу.

Високе коливання кон’юнктури фінансового ринку в порівнянні з товарним визначає необхідність здійснення більш активного моніторингу в процесі фінансового інвестування. Відповідно і управлінські рішення, пов’язані із здійсненням фінансового інвестування, носять більш оперативний характер.

Фінансове інвестування зазвичай здійснюється в наступних основних формах (див. рис. 1.1.)[33]:

Рисунок 1.1 — Форми фінансового інвестування Вкладення капіталу в статутні фонди спільних підприємств — форма фінансового інвестування, яка має найбільш тісний зв’язок з операційною діяльністю підприємства.Вона забезпечує зміцнення стратегічних господарських зв’язків з постачальниками сировини і матеріалів (за їх участю у статутному капіталі); розвиток своєї виробничої інфраструктури (при вкладенні капіталу в транспортні та інші аналогічні підприємства); розширення можливостей збуту або проникнення на інші регіональні ринки (шляхом вкладення капіталу в статутні фонди підприємств торгівлі); різні форми галузевої і товарної диверсифікації операційної діяльності та інші стратегічні напрямки розвитку підприємства. За своїм змістом ця форма багато в чому підміняє реальне інвестування, являючись при цьому капіталомісткої і більш оперативною. Пріоритетною метою цієї форми інвестування є не стільки одержання високого інвестиційного прибутку (хоча мінімально необхідний її рівень повинен бути забезпечений), скільки встановлення форм фінансового впливу на підприємства для забезпечення стабільного формування свого операційного прибутку.

Вкладення капіталу в доходні види грошових інструментів — форма фінансового інвестування спрямована перш за все на ефективне використання тимчасово вільних грошових активів підприємства. Основним видом грошових інструментів інвестування є депозитний внесок у комерційних банках. Як правило, ця форма використовується для короткострокового інвестування капіталу й головною її метою є генерування інвестиційного прибутку.

Вкладення капіталу в доходні види фондових інструментів — форма фінансових інвестицій яка є найбільш масовою і перспективною. Вона характеризується вкладеннями капіталу в різні види цінних паперів, які вільно обертаються на фондовому ринку (так звані «ринкові цінні папери»). Використання цієї форми фінансового інвестування пов’язане з широким вибором альтернативних інвестиційних рішень як по інструментах інвестування, так і за його нормами; більш високим рівнем державного регулювання та захищеності інвестицій; розвиненою інфраструктурою фондового ринку; наявністю оперативно наданої інформації про стан і кон’юнктуру фондового ринку в розрізі окремих його сегментів та іншими факторами.

1.2 Основні етапи формування інвестиційної політики підприємства та особливості управління фінансовими інвестиціями

Інвестиційна діяльність підприємства підпорядкована довгостроковим цілям його розвитку і тому повинна здійснюється відповідно до розробленої інвестиційної політики. Інвестиційна політика представляє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, заключна у виборі і реалізації найбільш ефективних форм реальних і фінансових його інвестицій з метою забезпечення високих темпів його розвитку та розширення економічного потенціалу господарської діяльності.

Розробка інвестиційної політики підприємства охоплює наступні основні етапи.

1. Формування окремих напрямків інвестиційної діяльності підприємства відповідно до стратегії його економічного та фінансового розвитку. Розробка цих напрямів покликана вирішувати наступні завдання: визначення співвідношення основних форм інвестування на окремих етапах перспективного періоду; визначення галузевої спрямованості інвестиційної діяльності (для підприємств, що здійснюють багатогалузеву господарську діяльність); визначення регіональної спрямованості інвестиційної діяльності. Формування окремих напрямків інвестиційній діяльності підприємства відповідно до стратегії його економічного і фінансового розвитку дозволяє визначити пріоритетні цілі і завдання цієї діяльності по окремих етапах майбутнього періоду.

2. Дослідження і врахування умов зовнішнього інвестиційного середовища і кон’юнктури інвестиційного ринку. У процесі такого дослідження вивчаються правові умови інвестиційної діяльності в цілому і в розрізі окремих форм інвестування («інвестиційний клімат»); аналізуються поточна кон’юнктура інвестиційного ринку і фактори, що її визначають; прогнозується найближча кон’юнктура інвестиційного ринку в розрізі окремих його сегментів, пов’язаних з діяльністю підприємства.

3. Пошук окремих об'єктів інвестування і оцінка їх відповідності напрямкам інвестиційної діяльності підприємства. У процесі реалізації цього напрямку інвестиційної політики вивчаються поточні пропозиції на інвестиційному ринку, відбираються для вивчення окремі реальні інвестиційні проекти і фінансові інструменти, що найбільш повно відповідають напрямкам інвестиційної діяльності підприємства (його галузевої та регіональної диверсифікації); розглядаються можливості придбання окремих активів для оновлення складу діючих їх видів; проводиться ретельна експертиза відібраних об'єктів інвестування.Конец формы

4. Забезпечення високої ефективності інвестицій. Відібрані на попередньому етапі об'єкти інвестування аналізуються з позиції їх економічної ефективності. При цьому для кожного об'єкту інвестування використовується конкретна методика оцінки ефективності. За результатами оцінки проводиться ранжирування окремих інвестиційних проектів і фінансових інструментів інвестування за критерієм їх ефективності (прибутковості).

5. Забезпечення мінімізації рівня ризиків, пов’язаних з інвестиційною діяльністю. У процесі реалізації цього напрямку інвестиційної політики повинні бути в першу чергу ідентифіковані і оцінені ризики, властиві кожному конкретному об'єкту інвестування. За результатами оцінки проводиться ранжирування окремих об'єктів інвестування по рівню їх ризиків і відбираються для реалізації ті з них, які за інших рівних умовах забезпечують мінімізацію інвестиційних ризиків. Поряд з ризиками окремих об'єктів інвестування оцінюються фінансові ризики, пов’язані з інвестиційною діяльністю в цілому. Ця діяльність пов’язана з відволіканням фінансових засобів у великих розмірах і, як на тривалий період, що може призвести до зниження рівня платоспроможності підприємства за поточними зобов’язаннями. Крім того, фінансування інвестиційних проектів здійснюється за рахунок значного залучення позикового капіталу, що може призвести до зниження рівня фінансової стійкості підприємства в довгостроковому періоді. Тому в процесі формування інвестиційної політики слід заздалегідь прогнозувати, який вплив інвестиційні ризики нададуть на прибутковість, платоспроможність і фінансову стійкість підприємства.

6. Забезпечення ліквідності інвестицій. Здійснюючи інвестиційну діяльність слід передбачати, що в силу суттєвих змін зовнішнього інвестиційного середовища, кон’юнктури інвестиційного ринку або стратегії розвитку підприємства в майбутньому періоді по окремих об'єктах інвестування може різко знизитися очікувана дохідність, підвищитися рівень ризиків, знизитися значення інших показників інвестиційної привабливості для підприємства. Це потребує прийняття рішення про своєчасний вихід з окремих інвестиційних програм (шляхом продажу окремих об'єктів інвестування) та реінвестування капіталу. З цією метою по кожному об'єкту інвестування повинна бути оцінена ступінь ліквідності інвестицій. За результатами оцінки проводиться ранжирування окремих реальних інвестиційних проектів і фінансових інструментів інвестування за критерієм їх ліквідності. За інших рівних умов відбираються для реалізації ті з них, які мають найбільший потенціальний рівень ліквідності.

7. Визначення необхідного обсягу інвестиційних ресурсів і оптимізація структури їх джерел. У процесі реалізації цього напрямку інвестиційної політики підприємства прогнозується загальна потрібність в інвестиційних ресурсах, необхідних для здійснення інвестиційної діяльності в передбачених обсягах (по окремих етапах її здійснення); визначається можливість формування цих ресурсів за рахунок власних фінансових джерел; виходячи з ситуації на ринку капіталу (або на ринку грошей); визначається доцільність залучення для інвестиційної діяльності позикових фінансових коштів. У процесі оптимізації структури джерел формування інвестиційних ресурсів забезпечується раціональне співвідношення власних і позикових коштів.

8. Формування і оцінка інвестиційного портфеля підприємства. З урахуванням можливого залучення об'єму інвестиційних ресурсів, а також оцінки інвестиційної привабливості (інвестиційних якостей) окремих об'єктів інвестування проводиться формування сукупного інвестиційного портфеля підприємства (портфеля реальних або фінансових інвестицій). При цьому визначаються принципи його формування з урахуванням менталітету фінансових менеджерів (їх відношення до рівня допустимих фінансових ризиків), а потім сукупний інвестиційний портфель оцінюєтьсяв цілому за рівнем прибутковості, ризику і ліквідності. Сформований інвестиційний портфель підприємства розглядається як сукупність його інвестиційних програм, що реалізуються в майбутньому періоді.

9. Забезпечення шляхів прискорення реалізації інвестиційних програм. Намічені до реалізації інвестиційних програми повинні бути виконані якнайшвидше виходячи з наступних міркувань: перш за все, високі темпи реалізації кожної інвестиційної програми сприяють прискоренню економічного розвитку підприємства в цілому; крім того, чим швидше реалізується інвестиційна програма, тим швидше починає формуватися додатковий чистий грошовий потік у вигляді прибутку і амортизаційних відрахувань; прискорення реалізації інвестиційних програм скорочує терміни використання позикового капіталу (зокрема по тим реальним інвестиційним проектам, які фінансуються із залученням позикових коштів); нарешті, швидка реалізація інвестиційних програм сприяє зниженню рівня систематичного інвестиційного ризику, пов’язаного з несприятливим зміною кон’юнктури інвестиційного ринку, погіршенням зовнішнього інвестиційного середовища.

Специфіка здійснення реальних і фінансових інвестицій визначає особливості управління ними, які вимагають спеціального розгляду.

Управління фінансовими інвестиціями підприємства являє собою систему принципів і методів забезпечення вибору найбільш ефективних фінансових інструментів вкладення капіталу і своєчасного його реінвестування.

Управління фінансовими інвестиціями підпорядковане загальної інвестиційної політики підприємства і спрямоване на досягнення його інвестиційних цілей.

Процес управління фінансовими інвестиціями підприємства здійснюється за такими основними етапами [18]:

1. Аналіз стану фінансового інвестування в попередньому періоді. Основною метою проведення такого аналізу є вивчення тенденцій динаміки масштабів, форм та ефективності фінансового інвестування на підприємстві в ретроспективі.

На першій стадії аналізу вивчається загальний обсяг інвестування капіталу у фінансові активи, визначаються темпи зміни цього обсягу та питомої ваги фінансового інвестування в загальному обсязі інвестицій підприємства у передплановому періоді.

На другому етапі аналізу досліджуються основні форми фінансового інвестування, їх співвідношення, спрямованість на вирішення стратегічних завдань розвитку підприємства.

На третьомуетапі аналізу вивчається склад конкретних фінансових інструментів інвестування, їх динаміка і питома вага в загальному обсязі фінансового інвестування.

На четвертійстадії аналізу оцінюється рівень прибутковості окремих фінансових інструментів і фінансових інвестицій в цілому. Він визначається як відношення суми доходів, отриманих у різних формах по окремим фінансовим інструментам (з їх коригуванням на індекс інфляції), до суми інвестованих у них коштів. Рівень прибутковості фінансових інвестицій підприємства зіставляється з середнім рівнем прибутковості на фінансовому ринку і рівнем рентабельності власного капіталу.

На п’ятій стадії аналізу оцінюється рівень ризику окремих фінансових інструментів інвестування та їх портфеля в цілому. Така оцінка здійснюється шляхом розрахунку коефіцієнта варіації отриманого інвестиційного доходу за ряд попередніх звітних періодів. Розрахований рівень ризику зіставляється з рівнем прибутковості інвестиційного портфеля і окремих фінансових інструментів інвестування (відповідність цих показників ринкової шкалою «прибутковість-ризик»).

На шостій стадії аналізу оцінюється рівень ліквідності окремих фінансових інструментів інвестування та їх портфеля в цілому. Оцінка цього показника проводиться на основі розрахунку коефіцієнта ліквідності інвестицій на дату проведення аналізу (в останньому звітному періоді). Розрахований рівень ліквідності зіставляється з рівнем прибутковості інвестиційного портфеля і окремих фінансових інструментів інвестування.

Проведений аналіз дозволяє оцінити обсяг та ефективність портфеля фінансових інвестицій підприємства у попередньому періоді.

2. Визначення обсягу фінансового інвестування в майбутньому періоді.

Цей обсяг на підприємствах, які не є інституційними інвесторами, зазвичай невеликий і визначається розміром вільних фінансових коштів, заздалегідь накопичуються для здійснення майбутніх реальних інвестицій чи інших витрат майбутнього періоду. Позикові кошти до фінансового інвестування підприємства зазвичай не залучаються (за винятком окремих періодів, коли рівень прибутковості цінних паперів істотно перевершує рівень ставки відсотка за кредит).

Певний обсяг фінансового інвестування диференціюється в розрізі довгоі короткострокових періодів його здійснення. Обсяг довгострокового фінансового інвестування визначається в процесі вирішення завдань ефективного використання інвестиційних ресурсів для реалізації реальних інвестиційних проектів, страхових та інших цільових фондів підприємства, що формуються на довгостроковій основі. Обсяг короткострокового фінансового інвестування визначається в процесі вирішення завдань ефективного використання тимчасово вільного залишку грошових активів (у складі оборотного капіталу підприємства), утвореного у зв’язку з нерівномірністю формування позитивного і негативного грошових потоків.

3. Вибір форм фінансового інвестування. У рамках планованого обсягу фінансових коштів, що виділяються на ці цілі, визначаються конкретні форми цього інвестування, розглянуті вище. Вибір цих форм залежить від характеру завдань, що вирішуються підприємством в процесі своєї господарськоїдіяльності.

Рішення стратегічних завдань розвитку операційної діяльності пов’язано з вибором таких форм фінансового інвестування, як вкладення капіталу в статутні фонди спільних підприємств та придбання контрольного пакету акцій окремих компаній, що представляють стратегічний інтерес для цілей диверсифікації цієї діяльності.

Рішення задач приросту капіталу в довгостроковій періоді пов’язано, як правило, з його вкладеннями в довгострокові фондові і грошові інструменти, прогнозована прибутковість яких з урахуванням рівня ризику задовольняє інвестора.

Рішення задач отримання поточного доходу і антиінфляційному захисту тимчасово вільних грошових активів пов’язане, як правило, з вибором короткострокових грошових або боргових фондових інструментів інвестування, реальний рівень прибутковості яких не нижче сформованої норми прибутку на інвестований капітал (відповідною шкалою «прибутковість-ризик»).

4. Оцінка інвестиційних якостей окремих фінансових інструментів.

Методи такої оцінки диференціюються залежно від видів цих інструментів; основним показником оцінки виступає рівень їх прибутковості, ризику і ліквідності. У процесі оцінки докладно досліджуються фактори, що визначають інвестиційні якості різних видів фінансових інструментів інвестування — акцій, облігацій, депозитних вкладів у комерційних банках і т.п. В системі такого аналізу отримує відображення оцінка інвестиційної привабливості галузей економіки та регіонів країни, в якій здійснює свою господарську діяльність той чи інший емітент цінних паперів. Важливу роль в процесі оцінки відіграє також характер обігу тих чи інших фінансових інструментів інвестування на організованому і неорганізованому інвестиційному ринку.

5. Формування портфеля фінансових інвестицій. Це формування здійснюється з урахуванням оцінки інвестиційних якостей окремих фінансових інструментів. У процесі їх відбору у формований портфель враховуються такі основні фактори: тип портфеля фінансових інвестицій, що формується відповідно до його пріоритетної мети; необхідність диверсифікації фінансових інструментів портфеля; необхідність забезпечення високої ліквідності портфеля та інші. Особлива роль у формуванні портфеля фінансових інвестицій відводиться забезпеченню відповідності цілей його формування стратегічним цілям інвестиційної діяльності в цілому.

Сформований з урахуванням викладених факторів портфель фінансових інвестицій повинен бути оцінений по співвідношенню рівня дохідності, ризику і ліквідності з тим, щоб переконатися в тому, що за своїми параметрами він відповідає тому типу портфеля, який визначений цілями його формування. При необхідності посилення цілеспрямованості портфеля в нього вносяться необхідні корективи.

6. Забезпечення ефективного оперативного управління портфелем фінансових інвестицій. При істотних змінах кон’юнктури фінансового ринку інвестиційні якості окремих фінансових інструментів знижуються. У процесі оперативного управління портфелем фінансових інвестицій забезпечується своєчасна його реструктуризація з метою підтримки цільових параметрів його первинного формування.

Таким чином, в процесі здійснення управління фінансовими інвестиціями визначаються основні параметри інвестиційної діяльності підприємства в цій сфері та її найважливіші критерії.

1.3 Види портфелів фінансових інвестицій та цілі їх формування Основне завдання портфельного інвестування — створення оптимальних умов інвестування за рахунок забезпечення таких характеристик інвестиційного портфеля, які неможливо досягти при розміщенні коштів в окремо взятий об'єкт. У процесі формування портфеля шляхом комбінування інвестиційних активів досягається нова інвестиційна якість: забезпечується необхідний рівень прибутковості при заданому рівні ризику. Але є й альтернативні підходи, як завдання рівня прибутковості та мінімізація рівня ризику.

Основні цілі формування інвестиційного портфеля [21]:

Забезпечення високих темпів зростання капіталу передбачає зростання «цінності фірми».

Забезпечення високих темпів зростання доходів передбачає отримання регулярного доходу в поточному періоді.

Забезпечення мінімізації інвестиційних ризиків-окремі інвестиційні інструменти, що забезпечують високі темпи зростання доходу, можуть мати високий рівень ризиків, проте врамках інвестиційного портфелю вцілому рівень ризику повинен мінімізуватися. При чому основна увага повинна бути приділена мінімізації ризику втрати капіталу, а лише потім мінімізації ризик у втрати доходів.

Забезпечення достатньої ліквідності інвестиційного портфелю припускає можливість швидкого і беззбиткового (без істотних втрат у вартості) звернення інвестицій в готівку, щоб забезпечити оперативне реінвестування капіталу в більш вигідні інвестиційні інструменти.

Існує сучасний підхід до класифікації інвестиційних портфелів, що забезпечують реалізацію конкретних форм політики фінансового інвестування. Така класифікація проводиться за ознаками, які зазначені на рис. 1.1.

Портфель фінансових інвестицій представляє собою цілеспрямовано сформовану сукупність фінансових інструментів, які призначені для здійснення фінансового інвестування у відповідності з розробленою інвестиційною політикою. Оскільки на переважній більшості підприємств єдиним видом фінансових інструментів інвестування є цінні папери, для таких підприємств поняття «інвестиційний портфель» ототожнюється з поняттям «фондовий портфель» (або «портфель цінних паперів»).

Портфель цінних паперів — це сукупність зібраних воєдино різних фінансових цінностей, які є інструментом для досягнення конкретної мети інвестора.У портфель можуть входити цінні папери одного типу (акції) або різні інвестиційні цінності (акції, облігації, депозитні сертифікати тощо)[24].

Порівняно з портфелем реальних інвестиційних проектів портфель цінних паперів має ряд позитивних моментів, а саме: можливість формування портфеля з великої кількості фінансових інструментів; більш висока ліквідність; більша можливість бути керованим. Разом з тим недоліками є: високий рівень ризику, тому що існує не тільки ризик на доход, але і ризик на весь інвестований капітал; відсутність можливості впливати на рівень прибутковості; обмежені можливості вибору окремих фінансових інструментів.

У зв’язку з цим, формування портфеля цінних паперів для більшості підприємств є доцільним лише в тому випадку, коли немає достатньо ефективних проектів реального інвестування або інвестиційний клімат не сприяє їх ефективної реалізації. Що стосується інституційних та корпоративних інвесторів, зокрема, інститутів спільного інвестування, банків, підприємств, то для них формування ефективного та збалансованого портфеля має велике значення.

Процес управління інвестиційним портфелем спрямований на збереження основних інвестиційних якостей портфеля і тих властивостей, які відповідають інтересам власника. Формуючи портфель, інвестор або менеджер повинен визначити, в яких пропорціях включати в нього активи різних категорій, наприклад, акції, облігації і т.п. Таке рішення називається рішенням щодо розподілу коштів. Воно залежить від оцінок менеджером прибутковості і ризику за даними групами активів і коефіцієнта допустимості ризику клієнта.Прибутковості активів в рамках кожної з груп зазвичай мають високу ступінь кореляції, тому більш важливо визначити категорію активу, який принесе найбільшу дохідність у майбутніх умовах, ніж найкращі активи всередині кожної категорії. Далі інвестор повинен вибрати конкретні активи в рамках кожної категорії. Таке рішення називається рішенням по вибір активів.

Рисунок1.2. -Типізація інвестиційних портфелів за основними ознаками Сукупність методів і технічних можливостей, які застосовуються до портфелю, називають стилем управління. Розрізняють активний і пасивний стилі управління портфелем.

Основне завдання активного управління полягає в прогнозуванні розміру можливих доходів від інвестованих коштів.Інвестор повинен бути здатний зробити це більш точно, ніж фінансовий ринок, тобтовміти випереджати хід подій, а також втілювати в реальність те, що підказує йому умоглядний аналіз.Відповідно, базовими характеристиками активного управління є:

1.вибір цінних паперів, прийнятних для формування портфеля;

визначення термінів купівлі або продажу фінансових активів.

При активному управлінні вважається, що зміст будь-якого портфеля є тимчасовим. Коли різниця в очікувані доходи, отримана в результаті або вдалого, або помилкового рішення, або із-за зміни ринкових умов, зникає, складові частини портфеля або він цілком замінюються іншими.

Активна стратегія управління портфелем передбачає ретельне відстеження і швидке придбання інструментів, які відповідають інвестиційним цілям формування портфеля; максимально швидке позбавлення від активів, які перестали задовольняти вимогам, що пред’являються, тобтооперативну ревізію портфеля. При цьому менеджер зіставляє показники прибутку і ризику за «новим» портфелем з інвестиційними якостями «старого» портфеля. Саме при активному управлінні особливе значення має прогноз зміни цін на фінансові інструменти.

Існують чотири основні форми активного управління, які базуються на свопінгу, що означає постійні обмін, ротацію цінних паперів через фінансовий ринок [30]:

так званий підбір чистого доходу — найпростіша форма, коли з-за тимчасової ринкової неефективності дві ідентичні цінні папери обмінюються за цінами, який трохи відрізняється від номіналу.У підсумку реалізується цінний папір з більш низьким доходом, а натомість купується інструмент з більш високою прибутковістю;

підміна — прийом, при якому обмінюються дві схожі, але не ідентичні цінні папери;

сектор-своп — більш складна форма свопінгу, коли здійснюється переміщення цінних паперів з різних секторів економіки, з різним терміном дії, доходом і т.п.В даний час з’явилася велика кількість компаній, які спеціально займаються пошуком «недооцінених» інструментів, показники яких помітно відрізняються від середніх.При отриманні висновку, що чинники, які викликають аналізовану ситуацію, можуть зникнути, зазначені фірми проводять з «недооціненими» цінними паперами акти купівлі-продажу;

операції, засновані на передбаченні облікової ставки.Ідея цієї форми полягає в прагненні подовжити термін дії портфеля, коли ставки знижуються, і скоротити термін дії, коли ставки ростуть. Чим більше термін дії портфеля, тим більше ціна портфеля схильна до змін облікових ставок.

Прийоми активного управління, що застосовуються до портфелів, які складаються з різних видів цінних паперів, різні.

У рамках активного стилю управління портфелем звичайних акцій виділяють [42]:

Стратегію акцій зростання заснована на очікуванні того, що компанії, прибуток яких зростає більш швидкими темпами, з часом принесуть більший дохід для інвесторів.Для таких акцій, як правило, характерний високий ризик. Слід відбирати акції, ціна яких на даний момент часу не відображає в достатній мірі високі темпи зростання доходів компанії;

Стратегію недооцінених акцій, яка полягає у відборі акцій з високим дивідендним доходом або високим відношенням ринкової ціни акції до її балансової вартості, або низьким відношенням ціна — дохід.Різновидом даного підходу є формування портфеля з акцій непопулярних у даний момент часу секторів і галузей;

Стратегію компанії з низькою капіталізацією.Акції невеликих за розміром компаній часто приносять більш високий дохід, оскільки ті мають великий потенціал зростання, хоча їхні акції і мають більш високу ступінь ризику;

Стратегію market timing — вибір часу покупки та продажу цінних паперів на основі аналізу кон’юнктури ринку. У використанні цієї стратегії основна роль належить технічному аналізу.

Основний принцип пасивного стилю управління портфелем — «купити й тримати». Пасивне управління засновано на уявленні, що ринок досить ефективний для досягнення успіху у виборі цінних паперів або в обліку часу і передбачає створення добре диверсифікованого портфеля з визначеними на тривалу перспективу показниками очікуваного доходу й ризику; зміни структури портфеля і трапляються рідко.

Застосування пасивної стратегії управління портфелем ґрунтується на виконанні наступних умов [26]:

ринок ефективний. Це означає, що ціни фінансових інструментів відображають всю наявну інформацію і вважаються «справедливими». Оскільки немає недооцінених або переоцінених цінних паперів, то немає й сенсу в активній торгівлі ними;

всі інвестори мають однакові очікування щодо прибутку і ризику з цінних паперів, тому немає необхідності робити з ними угоди купівлі-продажу.

Типовий пасивний інвестор формує свій портфель з комбінації безризикового активу і так званого ринкового портфеля. Він не розраховує «побити» ринок, а лише чекає справедливого доходу за своїм портфелем — винагороди за прийнятий ним ризик. Важливою перевагою пасивного управління є низький рівень накладних витрат.

Прикладом пасивної стратегії може служити рівномірний розподіл інвестицій між випусками цінних паперів різної терміновості.Найпростішим підходом у рамках пасивного управління портфелем акцій є спроба «купити» ринок. Така стратегія часто називається методом індексного фонду.

Індексний фонд — це портфель, створений для дзеркального відображення руху обраного індексу, що характеризує стан усього ринку цінних паперів.Щоб домогтися відповідності структури портфеля структурі індексу, різні цінні папери включаються до портфелю в такій же пропорції, як і при розрахунку індексу.Якщо частка якоїсь фірми при підрахунку індексу становить 10%, то інвестор, який створює портфель із звичайних акцій і хто хоче, щоб його портфель дзеркально відображав стан ринку цінних паперів, повинен мати у своєму портфелі 10% акцій цієї фірми із загального числа акцій портфеля. Іноді портфель формується не з усіх акцій, що входять в індекс, а лише з тих, які займають в індексі найбільшу питому вагу. Або ж портфель може бути сформований з деякого набору акцій при збереженні частки, яку займає в індексі певний сегмент ринку, наприклад галузь.

При пасивному управлінні портфелем цінних паперів застосовується також метод стримування портфелів. Його суть полягає в інвестуванні в неефективні цінні папери. При цьому вибираються акції з найменшим співвідношенням ціни до доходу, що дозволяє отримати дохід від спекулятивних операцій на біржі. Спочатку, коли ціна акцій падає, їх купують, потім, коли ціна повертається до нормального рівня, їх продають.

Пасивні портфелі характеризуються низьким оборотом, мінімальним рівнем накладних витрат і низьким рівнем специфічного ризику.

Пасивний портфель переглядається тільки в тому випадку, якщо змінилися установки інвестора або на ринку сформувалась нова спільну думка щодо ризику і прибутковості ринкового портфеля. Пасивний менеджер не ставить перед собою мету отримати більш високу прибутковість, ніж у середньому пропонує ринок для даного рівня ризику.

Пасивне управління портфелем полягає в придбанні активів з метою тримати їх тривалий період часу. Якщо в портфель включено активи, випущені на певний період часу, наприклад облігації, то після їх погашення вони замінюються аналогічними паперами і т.п. до закінчення інвестиційного горизонту. При такій стратегії поточні зміни в курсовій вартості активів не приймаються в розрахунок, тому що в тривалій перспективі плюси і мінуси від зміни їх ціни будуть гасити один одного [10 ].

Слід зазначити, що керуючі портфелями можуть об'єднувати підходи активної і пасивної стратегій. Наприклад, основна частина портфеля залишається без змін, у той час як, за окремими складовими, меншими за величиною субпортфеля, ведеться активна торгівля цінними паперами.