Комерційні банки та комерційний кредит

Зміст

Вступ

1. Комерційні банки та комерційний кредит

1.1 Сутність банківського кредиту

1.2 Класифікація банківського кредиту

1.3 Принципи, етапи та умови кредитування

2. Кредитні ризики

2.1 Поняття та сутність кредитного ризику

2.2 Експертиза кредитного проекту

2.3 Оцінка кредитоспроможності позичальника

2.4 Ризикові кредитні програми комерційних банків

3. Шляхи та способи мінімізації кредитного ризику

3.1 Резерви для відшкодування можливих втрат за позиками банку

3.2 Страхування кредитного ризику

3.3 Засоби захисту від кредитного ризику

3.4 Кредитна політика комерційного банку, як інструмент зниження кредитного ризику

4. Практична частина Висновки Список літератури

Вступ

Банківська система держави, як і інші сфери економічної діяльності України, перебувають в умовах, які суттєво відрізняються від умов у переважній більшості розвинутих країн своєю складністю. Це зумовлено дією різноманітних факторів: затяжною економічною кризою, незавершеністю нормативно-правової бази, відсутністю стабільних господарських зв’язків, що в свою чергу лише покращує ґрунт для загострення ризиків.

Банківські керівники у більшості випадків вирішують як головну не проблему отримання максимального прибутку від операцій, а проблему досягнення оптимального співвідношення між прибутковістю та ризикованістю операцій. Ризик є в кожній банківській операції.

Виникнення будь — якого ризику в цілому обумовлено низкою факторних умов так званих ризикотвірних факторів, взаємозалежність яких є досить щільною. Визначаючи кредитні ризики, виникають у банківському секторі фінансового ринку, слід враховувати як сталість розвитку конкретного банку, так і поведінку його потенційних клієнтів, які можуть здійснювати відповідні позики. При цьому досить важливим є врахування впливу різноманітних зовнішніх та внутрішніх чинників, які в цілому узагальнюють у вигляді сукупності окремих макроекономічних показників.

Суть кредитного ризику полягає у вірогідності збитків від непогашення позичальником основної суми боргу та процентів за кредитом.

Проте невиконання боржником своїх зобов’язань перед банком не обмежується лише несплатою процентів і неповерненням позики. У цьому разі підривається репутація фінансово-кредитного інституту, тому що значний обсяг проблемних кредитів веде до загрози неплатоспроможності банку, яка відлякує потенційних вкладників і інвесторів. Підвищення втрат від позичкових операцій викликає відплив із банку кваліфікованих спеціалістів через зниження обсягу прибутку як джерела їхнього матеріального заохочення. Слід враховувати й необхідність для фінансово-кредитного закладу здійснювати додаткові витрати, пов’язані із стягненням проблемного кредиту, а також те, що певна частина банківського капіталу «мертвіє» в непродуктивних активах, що знижує доходність банку.

Основною метою курсової роботи є розробка організаційно-методичних рекомендацій з удосконалювання управління кредитним ризиком комерційного банку.

Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємозалежних завдань:

— розкрити економічну сутність такого поняття як «кредитний ризик»

— виявити шляхи та способи мінімізації кредитного ризику

1. Комерційні банки та комерційний кредит

1.1 Сутність банківського кредиту

В економічній літературі є немало тлумачень сутності банківських кредитів. Серед них такі:

Кредит — це передача банком — кредитором позичкової вартості позичальнику для використання її на засадах повернення і в інтересах суспільних потреб.

Кредит — це надання банківською установою грошей або товарів у борг, як правило, з виплатою відсотків.

Банківський кредит — це будь — яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь — яка гарантія, будь — яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь — яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

У Положенні Національного банку України «Про кредитування «поняття кредиту визначено так: «Кредит — це позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на засадах строковості, повернення, платності, забезпеченості та цільового використання».

Строковість кредиту означає, що позики підприємствам видаються на певний строк, по закінченні якого вони повинні бути повернені.

Повернення кредиту означає, що отримані підприємством залучені кошти повинні бути повернені через певний час. Повернення кредиту забезпечується безперервністю кругообігу коштів і переходом їх в завершальній стадії в грошову форму.

Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника. В банківській практиці найбільш розповсюдженими є такі форми забезпечення кредитів: застава майна, гарантія або поручительство, страхування кредиту та інші.

1.2 Класифікація банківського кредиту

Кредити комерційних банків можна класифікувати за різними ознаками та критеріями. Найбільш прийнятною є така класифікація банківських кредитів:

1. За основними критеріями:

— кредити галузям народного господарства

— кредити населенню

— кредити державним органам влади

2. За цільовим спрямуванням:

— виробничий

— споживчий.

3. За строками користування:

— строкові

a) короткострокові (до 1 року)

b) середньострокові (1−3роки)

c) довгострокові (понад 3роки)

— до запитання (онкольні) — видаються на невизначений строк.

— прострочені - по яких строк погашення, встановлений кредитним договором, минув;

— відстрочені (пролонговані) — щодо яких за клопотанням позичальника банком прийняте рішення про перенесення строків погашення кредиту на більш пізню дату.

4. Залежно від забезпечення:

— забезпечені (ломбардні) — надаються під забезпечення (заставу майна, поручительство, гарантію, страхування ризику неповернення кредиту тощо);

— незабезпечені (бланкові) — надаються без забезпечення. Незабезпечені (бланкові) кредити, що називаються у банківській практиці довірчими, надаються лише під зобов’язання позичальника погасити позичку. Вони пов’язані з великим ризиком для банку, тому потребують ретельнішого вивчення кредитоспроможності позичальника і надаються під більш високий процент.

5. За методами надання:

— у разовому порядку, коли рішення про надання приймається окремо по кожному кредиту;

— відповідно до відкритої кредитної лінії, тобто кредити надаються у межах завчасно визначеного ліміту кредитування без погодження кожний раз із банком умов кредитного договору;

— гарантовані - банк бере на себе зобов’язання у разі потреби надати кредит клієнту визначеного розміру протягом відповідного періоду. Гарантовані кредити, в свою чергу, можуть бути двох видів: з обумовленою датою видачі кредиту та з наданням кредиту в міру виникнення потреби в ньому.

6. Залежно від кількості кредиторів:

— надані одним банком;

— консорціумні, тобто такі, що надаються консорціумом банків, в якому один з банків бере на себе роль менеджера, збирає з банків-учасників потрібну кредитоодержувачу суму ресурсів, укладає з ним договір і надає кредит. Банк-менеджер займається також розподілом відсотків;

— паралельні, що передбачають участь в їх наданні кількох банків. Тут кредити одному позичальникові надають різні банки, але на одних, завчасно погоджених, умовах.

7. Залежно від порядку погашення:

— поступово (в розстрочку);

— водночас із закінченням строку кредитного договору;

— у відповідності з особливими умовами, визначеними кредитними договорами.

8. За характером і способом сплати процентів:

— з фіксованою процентною ставкою;

— з плаваючою процентною ставкою;

— зі сплатою процентів у міру використання наданих коштів (звичайний кредит);

— зі сплатою процентів одночасно з отриманням кредиту (дисконтний кредит).

9. За ступенем ризику:

— стандартні;

— нестандартні, до яких, в свою чергу, відносяться: кредити під контролем, субстандартні, сумнівні та безнадійні.

1.3 Принципи, етапи та умови кредитування

Організація кредитних взаємовідносин банку і клієнтів визначається багатьма факторами, що включають стратегію і тактику банку, кваліфікацію банківських працівників, розмір статутного та власного капіталу, кредитну політику банку тощо.

У банківській практиці виділяються такі етапи кредитування:

Перший етап. До банку подається заявка (клопотання) на отримання кредиту за формою, визначеною банком. На цьому етапі оцінюються сильні й слабкі сторони майбутнього позичальника та об'єкта кредитування. Крім заявки, клієнт має подати такі документи:

1. Анкету позичальника (стислі відомості про позичальника) за формою, визначеною банком.

2. Копії установчих документів, а також інші документи, що підтверджують правоздатність (для юридичних осіб) і дієздатність (для фізичних осіб) клієнта.

3. Копію статуту.

4. Копію свідоцтва про реєстрацію (перереєстрацію).

5. Копії ліцензій, передбачених законодавством.

6. Техніко-економічне обґрунтування одержання кредиту з розрахунком строку окупності та рентабельності об'єкта кредитування із зазначенням спрямування позичкових коштів та розрахунку затрат та надходжень на весь термін користування позикою.

7. Копії контрактів, угод та інших документів, що стосуються кредиту: контракти на придбання та реалізацію товарно-матеріальних цінностей, послуг та виконання робіт, накладні, митні декларації тощо.

8. Завірений податковою адміністрацією бухгалтерський баланс (форма № 1), звіт про фінансові результати (форма № 2), звіт про рух грошових коштів (форма № 3), звіт про власний капітал (форма № 4) на останню звітну дату, а також річні баланси за весь період діяльності підприємства, при необхідності - розшифровка окремих статей балансу.

9. Документи, що стосуються забезпечення кредиту:

застава майна — опис закладеного майна, угоди на придбання заставлених ТМЦ, накладні та інші документи, що підтверджують право власності (техпаспорти, техталони — у разі застави транспортних засобів);

застава нерухомості - довідка-характеристика з Бюро технічної інвентаризації, довідка з міської нотаріальної контори, угода купівлі-продажу (передачі, дарування) чи свідоцтво про приватизацію;

гарантія (поручительство) — угода гарантії (поручительства), а також відповідні документи по гаранту;

страхування — страховий поліс, угода страхування, умови страхування, а також необхідні документи по страховій компанії.

10. Довідку з обслуговуючого банку про наявність рахунків позичальника, наявність (відсутність) заборгованості за кредитами та картотекою № 2.

11. Відомості за кредитами, отриманими в інших банках.

До документів, перерахованих у пп. 2 — 4, 7 додаються також оригінали для звіряння.

У разі необхідності позичальник подає (до ухвалення рішення про надання кредиту або в процесі подальшого контролю) внутрішні фінансові та управлінські звіти, звіт про рух касових надходжень, дані про дебіторську та кредиторську заборгованість, податкові та митні декларації, документи про оренду приміщень та інші.

Другий етап. Передбачає вивчення кредитоспроможності клієнта. При цьому аналіз кредитної заявки клієнта та його кредитоспроможності базується на використанні різних джерел інформації, серед яких:

· матеріали, отримані безпосередньо від позичальника;

· матеріали, що знаходяться в архіві і базі даних самого банку;

· відомості, отримані від кредиторів, покупців і постачальників позичальника та інших зовнішніх джерел.

Третій етап. Полягає в розробці умов процесу кредитування, підготовці й укладанні кредитного договору. Цей етап називають ще структуруванням кредиту, в ході якого визначають основні умови кредитного договору.

Банк визначає параметри позички: вид кредиту, суму, строк, спосіб видачі і погашення кредиту, забезпечення, рівень процента, інші моменти. Банк повинен запропонувати клієнту той вид кредиту, який найбільшою мірою відповідає характеру кредитованого заходу.

Розробляється також графік погашення кредиту у відповідності зі строками оборотності того виду капіталу, на формування якого видається позичка.

Після закінчення роботи по структуруванню кредиту кредитний працівник банку переходить до переговорів про укладання кредитного договору з клієнтом. При цьому клієнту надаються пропозиції по умовах майбутньої кредитної угоди. Вони можуть суттєво відрізнятись від тих, що містяться в кредитній заявці. Зближення позицій банку і клієнті та досягнення компромісу є кінцевою метою переговорів.

Після досягнення згоди по всіх питаннях підписується кредитний договір.

Четвертий етап. Характеризується тим, що відбувається надання кредиту, а також здійснюється контроль за виконанням умов кредитного договору.

Після підписання кредитної угоди працівник кредитного відділу оформляє бухгалтерські документи, які містять вказівки щодо відкриття позичкового рахунку та видачі кредиту. Ці документи повинні містити дозвільні підписи керівника банку або уповноважених ним для виконання зазначених операцій посадових осіб.

Якщо в процесі кредитування змінились умови здійснення кредитованого проекту і це призвело до додаткової потреби в коштах, банк може задовольнити цю потребу на умовах укладання додаткової кредитної угоди. У разі виявлення фактів використання кредиту не за цільовим призначенням банк має право достроково розірвати кредитний договір, що є підставою для стягнення всіх коштів у межах зобов’язань позичальника за кредитним договором у встановленому чинним законодавством порядку.

П’ятий етап процесу банківського кредитування полягає в поверненні кредиту разом з відсотками. У відповідності з вимогами НБУ відсотки за користування кредитом нараховуються щомісяця. Погашення кредиту і нарахованих за ним відсотків здійснюється платіжним дорученням з поточного рахунку позичальника. Черговість сплати основного боргу та відсотків за кредитом регламентована ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно з якою передусім сплачуються відсотки, а потім гаситься основний борг.

2. Кредитні ризики

2.1 Поняття та сутність кредитного ризику

У будь — якій сфері бізнесу поряд з можливістю отримати прибуток завжди існує небезпека втрат — ризик — імовірність виникнення чистих збитків або недоодержання доходів порівняно з прогнозами.

Кредитування з найдавніших часів є ризиковим видом діяльності. Один із найважливіших принципів банківського кредитування полягає у тому, що наданий кредит має бути повернений у чітко обумовлені в кредитному договорі строки. Дотримання цього принципу є запорукою успішного функціонування комерційного банку. Цілком очевидно, що при наданні будь-якої позики перед банком стає проблема невизначеності того, чи буде її повернуто вчасно, і більше того, чи буде її повернуто взагалі.

Отже, кредитний ризик — це ризик неповернення (неплатежу) чи прострочення платежу за банківською позикою, а також ризик несплати позичальником основного боргу («тіла» кредиту) і процентів за його користування.

Стосовно кредитного ризику слід відмітити декілька моментів. По-перше, кредитний ризик входить до великої області фінансового ризику і тісно пов’язаний у ній і з процентним, валютним, галузевим та іншими ризиками банківської діяльності. Так неповернення кредитів викликає збільшення ризику ліквідності і ризику банкрутства банку. По-друге, кредитний ризик для банку загострюється в зв’язку з тим, що банки позичають не свої власні кошти, а кошти вкладників і кредиторів. По-третє, рівень ризику постійно змінюється. Це відбувається тому, що як банки, так і їх клієнти оперують в економічному, політичному і соціальному динамічному оточенні, де умови постійно змінюються.

Причинами виникнення ризику неповернення позички є:

— зниження (чи втрата) кредитоспроможності позичальника (виявляється у формі кризи готівки, наслідком для банку може бути ризик зниження ліквідності)

— погіршення ділової репутації позичальника.

Кредитний ризик може виникати з кожної окремої позички, наданої банком, і, як наслідок, за кредитним портфелем в цілому.

Кредитний портфель — набір позичок, диференційованих з урахуванням ризику і рівня прибутковості.

Управління кредитним портфелем реалізується відповідно до кредитної політики банку.

Головна вимога до формування кредитного портфеля полягає в тому, що портфель має бути збалансованим, тобто підвищений ризик за одними позичками має компенсуватися надійністю і прибутковістю інших позичок.

Розподіл кредитних ресурсів у середині портфеля визначає його структуру. Структура портфеля формується під впливом таких факторів:

— прибутковість і ризик окремих позичок;

— попит позичальників на окремі види кредитів;

— нормативи кредитних ризиків, установлені НБУ;

— структура кредитних ресурсів банку (співвідношення короткострокових та довгострокових ресурсів);

Нормативами кредитного ризику, установленими НБУ, є:

Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента. Встановлюється з метою обмеження кредитного ризику, що виникає внаслідок невиконання окремими контрагентами своїх зобов’язань. Показник розміру кредитного ризику на одного контрагента визначається як співвідношення суми всіх позабалансових зобов’язань, виданих банком щодо цього контрагента, до капіталу банку. Нормативне значення нормативу Н7 не має перевищувати 25%.

Норматив великих кредитних ризиків. Установлюється з метою обмеження концентрації кредитного ризику з окремим контрагентом або групою пов’язаних контрагентів. Кредитний ризик, що прийняв банк на одного контрагента або групу пов’язаних контрагентів уважається великим, якщо сума всіх вимог банку до цього контрагента або групу пов’язаних контрагентів і всіх позабалансових зобов’язань, наданих банком щодо цього контрагента або групу пов’язаних контрагентів, становить 10 відсотків і більше регулятивного капіталу банку. Норматив великих кредитних ризиків визначається як співвідношення всіх великих кредитних ризиків, наданих банком щодо всіх контрагентів або груп пов’язаних контрагентів, з урахуванням усіх позабалансових зобов’язань, виданих банком цього контрагента або груп пов’язаних контрагентів, до регулятивного капіталу банку. Нормативне значення нормативу не має перевищувати 8-кратний розмір регулятивного капіталу банку.

До інсайдерів — фізичних осіб належать:

1. власники істотної участі

2. управлінський персонал банку

— перші керівники: голова та члени спостережної ради банку, голова правління/ради директорів чи члени правління/ради директорів, заступники голови правління/ради директорів (президент, віце-президент)

— головних бухгалтер та його заступники

— інший управлінський персонал: керівники філій, головні бухгалтери, керівники структурних підрозділів банку та члени кредитного комітету (кредитної комісії), які беруть участь у визначенні кредитної, інвестиційної та облікової політики, політики управління активами і пасивами, ключових напрямків діяльності банку

— працівники внутрішнього аудиту

— члени ревізійної комісії

3. контролери:

— особи, які здійснюють зовнішній аудит банку

— особа, яка є керівником державних органів (фондів, комітетів тощо) і відповідно до своїх посадових обов’язків здійснює контроль за діяльністю банків

4. керівники та контролери афілійованих і споріднених осіб

5. асоційовані особи: рідні брати та сестри, батьки, чоловік, дружина або повнолітні діти тих керівників банку, контролерів банку і керівників установ — акціонерів (учасників) банку, які є власниками істотної участі банку.

До інсайдерів — юридичних осіб належать:

1. власники істотної участі

2. афілійовані особи:

— установа, що має істотну участь у банку

— установа, в якій банк є власником істотної участі

3. споріднені особи:

— установа, у якій власником істотної участі є особа, яка водночас є власником істотної участі в банку

— установа, керівники якої є одночасно керівниками банку

4. асоційована особа — юридична особа, в якій керівником є батьки, брати й сестри, дружина, чоловік або діти керівників і контролерів банку, а також установ — акціонерів (учасників) банку, які є власниками істотної участі в банку.

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру. Установлюється для обмеження ризику, який виникає під час здійснення операцій з інсайдерами, що може призвести до прямого та непрямого впливу на діяльність банку. Цей вплив зумовлює те, що банк проводить операції з інсайдерами на умовах, не вигідних для банку, що призводить до значних проблем, оскільки в таких випадках визначення платоспроможності контрагента не завжди здійснюється достатньо об'єктивно. Даний норматив визначається як співвідношення суми всіх зобов’язань цього інсайдера перед банком і всіх позабалансових зобов’язань, виданих банком щодо цього інсайдера, та капіталу банку. Нормативне значення не має перевищувати 5 відсотків.

Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам. Установлюється для обмеження сукупної суми всіх ризиків щодо інсайдерів. Надмірний обсяг сукупної суми всіх ризиків щодо інсайдерів призводить до концентрації ризиків і загрожує збереженню регулятивного капіталу банку. Норматив визначається як співвідношення сукупної заборгованості зобов’язань усіх інсайдерів перед банком і 100% суми позабалансових зобов’язань, виданих банком щодо всіх інсайдерів, та капіталу банку. Нормативне значення нормативу Н10 не має перевищувати 40%.

З кожним роком сукупна проблема заборгованості по кредитам фізичних осіб банків (наприклад Київського регіону зросла майже втричі). Національний банк України організовує перевірки більш завинившихся банків та обіцяє застосовувати всі види управління, аж до відкликання ліцензій. Але деякі фахівці з банківської діяльності виділяють, що головною причиною росту проблемних кредитів є низька якість ризик — менеджменту, тобто аналіз ризику; контроль за ризиком; фінансування ризиків. Банкам потрібно активніше використовувати інструменти для якісної оцінки ризику при видачі кредитів.

Розглянемо джерела кредитного ризику.

Характеристики джерел кредитного ризику

Оперуючи поняттям кредитного ризику, слід розрізняти такі терміни: кредитний ризик щодо позичальника, кредитний ризик щодо способу забезпечення позики, кредитний ризик щодо кредитної угоди.

Кредитний ризик щодо позичальника — це об'єктивно-суб'єктивна економічна категорія, яка пов’язана з подоланням невизначеності та конфліктності в ситуації вибору й відображає міру (ступінь) того, що позичальник може не виконати своїх зобов’язань перед банком щодо повернення боргу згідно з умовами кредитного договору з урахуванням впливу керованих і некерованих чинників, прямих і зворотних зв’язків.

Кредитний ризик щодо кредитної угоди — об'єктивно-суб'єктивна економічна категорія, яка пов’язана з подоланням невизначеності та конфліктності в ситуації неминучого вибору й відображає міру (ступінь) того, що позичальник може не виконати своїх зобов’язань перед банком щодо повернення боргу згідно з умовами кредитного договору, і при цьому банку не вдається своєчасно і в повному обсязі скористатися забезпеченням позики для покриття можливих втрат від неї.

Таким чином, можна зробити висновок, що кредитний ризик щодо кредитної угоди — це добуток (одночасна поява) кредитного ризику щодо позичальника та кредитного ризику щодо способу забезпечення позики. А звідси випливає, кредитний ризик щодо кредитної угоди завжди буде меншим від кредитного ризику щодо позичальника або дорівнюватиме йому в разі відсутності забезпечення позики. Ця обставина є дуже важливою при прийнятті практичних кредитних рішень (вирішення питання про надання позики, створення страхового резерву, встановлення адекватної ставки відсотка за позичкою). Підставою для прийняття подібних рішень має бути величина кредитного ризику щодо кредитної угоди. На практиці ж дуже часто такі рішення, приймаються з урахуванням лише кредитного ризику щодо позичальника, що призводить до їх неадекватності .

Оцінка кредитних ризиків ґрунтується на двох підставах:

1. Наявності відповідного забезпечення повернення позичених коштів

2. Кількості днів простроченої заборгованості.

За першою підставою кредити поділяються на забезпечені, недостатньо забезпечені й незабезпечені кредити.

Забезпечені кредити — це кредити, що мають забезпечення у вигляді ліквідної застави, реальна вартість якої перевищує кредитну заборгованість не менше ніж на 25%, або кредит має гарантію уряду України чи банківську гарантію.

Недостатньо забезпечені кредити — це кредити, що мають забезпечення у вигляді ліквідної застави, реальна вартість якої складає не менше ніж 60% суми кредитної заборгованості, кредити, застраховані у встановленому порядку, і кредити, представлені під гарантії, договори, поручительства юридичних осіб.

Незабезпечені кредити — це кредити, що не мають забезпечення, або по яких реальна вартість забезпечення складає менше 60% суми кредитної заборгованості.

За другою підставою кредити поділяються на такі групи: стандартні, нестандартні, сумнівні, незабезпечені, безнадійні кредити.

До першої групи ризику — «стандартні кредити» — належать кредити незалежно від виду забезпечення, строк оплати яких ще не наступив. Розмір резервування за стандартними кредитам становить 2% від їхньої загальної суми.

До другої групи ризику — «нестандартні кредити» — належать кредити, пролонговані більше ніж два рази або загальним строком пролонгації понад 6 місяців. Розмір резервування за нестандартними кредитами складає 5% від їхньої загальної суми.

До третьої групи ризику — «сумнівні кредити» — належать прострочені до тридцяти днів незабезпечені кредити, а також прострочені від тридцяти до шістдесяти днів недостатньо забезпечені кредити, а також прострочені від шести десяти до ста вісімдесяти днів забезпечені кредити. Розмір резервування за сумнівними кредитами складає 30% від їхньої загальної суми.

До четвертої групи ризику — «небезпечні кредити» — належать прострочені від тридцяти до шістдесяти днів незабезпечені кредити, прострочені від шести десяти до ста вісімдесяти днів забезпечені кредити, а також прострочені понад сто вісімдесят днів забезпечені кредити. Розмір резервування за такими кредитами складає 80% їхньої загальної суми.

До п’ятої групи ризику — «безнадійні кредити» — належать прострочені від шести десяти до ста вісімдесяти днів незабезпечені й недостатньо забезпечені кредити, прострочені понад сто вісімдесят днів. Розмір резервування за безнадійними кредитами складає 100% від їхньої загальної суми.

2.2 Експертиза кредитного проекту

Експертиза кредитного проекту проводиться з метою визначення його окупності та можливості своєчасного погашення кредиту разом з відсотками в результаті отримання економічного ефекту від впровадження (здійснення) проекту в терміни, які відповідають термінам кредитування.

На цьому етапі здійснюється детальний аналіз кредитних заявок, тобто:

— визначається ціль кредитування (на нове виробництво або на існуюче, на покриття обігових або основних засобів) та строк відволікання ресурсів;

— перевіряється коректність розрахунку суми кредиту шляхом аналізу техніко-економічного обґрунтування разом з відповідними документами;

— перевіряється обґрунтованість термінів погашення кредиту (більш детальний аналіз здійснюється при прогнозному розрахунку грошових потоків клієнта ;

— детально аналізуються доходи, що передбачаються від кредитної угоди, та витрати, пов’язані з кредитним проектом, відповідність рівня процентної ставки за кредитом рівню ризику, який несе банк (витрати по залученню ресурсів, формуванню страхового резерву, страхуванню ризику неповернення кредиту).

Для розгляду довгострокових проектів обов’язкове здійснення банком техніко-економічної експертизи.

Насамперед відповідальні працівники банку розглядають заявки на отримання кредиту. Для отримання кредиту позичальник звертається до банку з обґрунтованим клопотанням, в якому вказується: цільове призначення кредиту, його сума, термін користування кредитом, строки погашення, коротка характеристика кредитової операції та її ефективність. За проханням банку клієнт надає і інші матеріали. Так, якщо кредитування позичальника здійснюється вперше, то банк вимагає такі документи :

ь копії установчого договору, статуту та інших документів, що підтверджують його правомочність в отриманні кредиту;

ь техніко-економічне обґрунтування кредиту з відповідними розрахунками ь зобов’язання по забезпеченню своєчасного повернення кредиту (договір застави, гарантійний лист, страхове свідоцтво та інше);

ь копії контрактів, угод та інших документів, що стосується кредитної операції;

ь бухгалтерська звітність за звітний період ;

ь інші матеріали, необхідні для визначення фінансового стану й оцінки кредитоспроможності позичальника.

Після розгляду вище перелічених документів проводиться попередня бесіда з майбутнім позичальником, яка має велике значення для остаточного вирішення питання про надання позики. Вона допомагає спеціалісту банку з’ясувати важливі деталі, пов’язані з кредитуванням, сформувати висновок про позичальника, оцінити професійну підготовку керівників підприємства, визначити перспективи його розвитку.

Потім проводиться поглиблене сумісне обстеження фінансового стану клієнта. Таким чином, на цьому етапі дуже важливе значення має вивчення господарсько-фінансової діяльності позичальника, визначення його платоспроможності, здійснення аналізу кредитоспроможності і фінансової стабільності в відповідності з програмою визначення фінансово-економічного стану позичальника. З огляду на важливість аналізу кредитоспроможності та оцінки ризику в банках західних держав створені спеціальні відділи. Такі відділи мають і деякі з наших банків. При експертизі кредитної заявки клієнта використовуються різні джерела інформації :

ь матеріали, що були отриманні безпосередньо від позичальника;

ь данні про клієнта, що знаходяться в архіві банку;

ь інформація про клієнта, отримана за межами банку.

Звітність потенційного позичальника — лише одне з джерел отримання інформації про нього. Велике значення мають архіви банку, де знаходяться данні про минулі операції з клієнтами і допомагають встановити: чи отримував клієнт у минулому кредити, чи були проблеми з їх поверненням, чи порушувалися умови кредитної угоди.

Далі, йде підготовки до укладення кредитної угоди. Цей етап в практиці роботи західних банків називається структуризацією позички. В процесі структуризації банк визначає такі параметри позички: вид кредиту, суму, строк, спосіб видачі та погашення, забезпечення, ціну кредиту, інші деталі.

Успіх кредитної операції значною мірою залежить від правильно встановленого терміну кредитування. Строк кредитування визначається з врахуванням технологічного періоду переробки продукції, а також терміну виконання умов позичальника з постачальниками і покупцями.

Сума позики повинна бути в межах вартості витрат, що кредитуються.

Після закінчення роботи по структуризації позички, банк приступає до переговорів про складання кредитної угоди з клієнтом.

Умови кредитної угоди визначаються для кожного позичальника індивідуально.

2.3 Оцінка кредитоспроможності позичальника

Процес кредитування пов’язаний з дією численних і багатоманітних чинників ризику, здатних спричинити за собою непогашення позики в обумовлений термін. Зміни в споживацькому попиті або в технології виробництва можуть вирішальним чином вплинути на справи фірми і перетворити колись процвітаючого Позичальника на збиткове підприємство. Тривалий страйк, різке зниження цін в результаті конкуренції або відхід з роботи провідних фахівців — все це здатний відобразитися на погашенні боргу позичальником. Надаючи позики, комерційний банк повинен вивчати чинники, які можуть спричинити за собою їх непогашення.

Основна мета такого аналізу визначити здатність і готовність позичальника повернути запрошувану позику відповідно до умов кредитного договору. Банк повинен у кожному випадку визначити ступінь ризику, який він готовий узяти на себе, і розмір кредиту, який може бути наданий в даних обставинах.

Розглядаючи кредитну заявку, службовці банку враховують багато чинників. Впродовж багатьох років службовці банку, відповідальні за видачу позик виходили з наступних моментів: дієздатності позичальника, його репутації, здібності одержувати дохід, володіння активами, стани економічної кон’юнктури.

Існує безліч визначень кредитоспроможності клієнта (позичальника). Найпоширенішим з них є наступне: здатність особи повністю і в строк розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями, що робить невідмітним його від іншого терміну — «платоспроможність».

У зв’язку з цим, розглянемо відмінності понять кредитоспроможності і платоспроможності:

Здатність до повернення боргу залежить від якостей клієнта, його роду занять, об'ємів вкладень капіталу в нерухоме майно, можливостей до мобілізації ресурсів для погашення позички. Кредитоспроможність аналізує минулі показники, тенденції розвитку ситуації та прогнозує платоспроможність клієнта на найближчу перспективу. Оцінюється вона на підставі системи фінансових показників за даними балансу і звіту про доходи.

Межі визначення кредитоспроможності залежить від: розміру позички, терміну позички, результатів минулої діяльності позичальника, забезпечення кредиту, взаємовідносини банку з клієнтом.

Критерії добору клієнтів при аналізі кредитоспроможності:

1. Характер, репутація позичальника. Під характером клієнта розглядається його відповідальність, готовність і бажання сплатити борг, що передбачає з’ясування психологічного портрета клієнта. При оцінюванні репутації велике значення має відношення позичальника до своїх зобов’язань у минулому, чи були в нього затримки в погашенні позик, який його статус у діловому світі. Робота з новим для банку позичальником передбачає визначення його юридичного статусу, а для фізичних осіб — правомочності одержання кредиту.

2. Фінансові можливості. Аналіз фінансових можливостей припускає оцінку платоспроможності позичальника за документами фінансової звітності. Основна увага приділяється аналізу грошового потоку клієнта. Кредитор зобов’язаний з’ясувати, з яких джерел і яких сум позичальник зможе погашати заборгованість. Кредити можуть погашатися за рахунок чотирьох джерел: доходи, продаж активів, продаж акцій і одержання позички в іншого кредитора.

3. Капітал. Розмір і структура капіталу — найважливіше джерело інформації про діяльність позичальника. При аналізі структури капіталу, особливу увагу варто звернути на показник фінансового важеля. Це показник фінансової стійкості, що відбиває співвідношення власного і позикового капіталу фірми.

4. Забезпечення. Підприємству не буде наданий кредит, якщо воно не має у своєму розпорядженні майна для забезпечення позички. Деякі активи можуть служити як забезпечення, тому дуже важливо оцінити їхні розміри і якість.

5. загальні економічні умови включають макроекономічну і ринкову кон’юнктуру, перспективи роботи клієнта.

При аналізі кредитоспроможності позичальника багато чого залежить від наявності інформації про його минуле і сьогодення. Якщо банк уже надавав йому кредит, то в його розпорядженні є кредитна історія позичальника.

В оцінюванні кредитоспроможності позичальника принципове значення має фінансовий аналіз. Він проводиться різними способами: на основі системи фінансових коефіцієнтів; на основі аналізу грошових джерел, тобто зіставлення припливу і відтоку коштів на підприємство — позичальника. Перевищення впливу засобів над їхнім відтоком свідчить про його добре фінансове положення, і навпаки.

Для якісного оцінювання фінансового положення позичальника вимагаються такі вихідні дані (документи фінансової звітності при середньостроковому і довгостроковому кредитуванні за 3 останні роки, при короткостроковому — за останні 3 квартали): баланс підприємства — форма № 1; звіт про фінансові результати і їхнє використання — форма№ 2; звіт про рух коштів — форма№ 4; звіт про стан майна та інші

Крім того, доцільно проаналізувати плани формування і розподілу прибутку на передбачуваний термін видачі кредиту і відомості про планову величину амортизаційних відрахувань у випадку кредитування основного капіталу.

В результаті розгляду звітів визначаються кількісні параметри, що характеризують господарчу діяльність позичальника:

— ліквідність ;

— економічну та фінансову стабільність;

— прибутковість (рентабельність);

— перспективи грошових потоків.

Перші три параметри характеризуються системою фінансових коефіцієнтів — коефіцієнти ліквідності, покриття, забезпечення власними коштами, дохід на капітал та інші.

Коефіцієнт абсолютної (термінової) ліквідності визначається відношенням суми залишків по статтях грошових коштів і короткострокових фінансових вкладень до суми залишків по непогашених кредитах та поточної кредиторської заборгованості. Він характеризує наскільки короткострокові зобов’язання можуть бути негайно погашені швидко ліквідними грошовими коштами та цінними паперами, тобто здатність позичальника швидко розрахуватись за своїми зобов’язаннями.

Коефіцієнт загальної ліквідності визначається відношенням загальної суми поточних активів (розділ II + розділ III) до загальної суми фінансових і поточних зобов’язань. Бажано, щоб цей коефіцієнт перевищував одиницю. Таким чином визначають, чи вистачить у підприємства всіх оборотних засобів для повної ліквідації своїх боргових зобов’язань.

Коефіцієнт платоспроможності визначається відношенням суми поточних активів до суми поточних зобов’язань. Це дає можливість визначити спроможність підприємства щодо погашення ним своїх короткострокових зобов’язань.

Різниця між сумами поточних активів і поточних зобов’язань визначає величину оборотного (робочого) капіталу. Цей показник свідчить про те, наскільки господарська діяльність підприємства забезпечена власними фінансовими ресурсами.

Падіння коефіцієнтів ліквідності в порівнянні з попередньою звітною датою свідчить про погіршення фінансового стану підприємства.

До показників економічної стабільності відносяться оборотність запасів, оборотність дебіторської заборгованості, оборотність кредиторської заборгованості та інші.

Оборотність запасів визначається відношенням суми середніх залишків запасів до виручки від одноденної реалізації продукції. Цей коефіцієнт відображає забезпеченість виробничого циклу необхідними обіговими коштами.

Оборотність дебіторської заборгованості обчислюється відношенням суми середніх залишків дебіторської заборгованості до виручки від одноденної реалізації. Це співвідношення свідчить про швидкість вивільнення коштів із дебіторської заборгованості.

Оборотність кредиторської заборгованості визначається відношенням суми середніх залишків кредиторської заборгованості до одноденних витрат на придбання запасів. Показник відображає швидкість погашення кредиторської заборгованості.

Не менш важливими в аналізі є коефіцієнти фінансової стабільності і фінансової незалежності (автономії), коефіцієнт маневреності власних коштів.

Коефіцієнт фінансової стабільності визначається відношенням суми власних коштів до позикових. При одержанні високого коефіцієнта (більше одиниці) не варто на цьому заспокоюватись і припиняти аналіз. Високий коефіцієнт фінансової стабільності сам по собі не є ознакою цілковитого благополуччя.

Коефіцієнт фінансової незалежності обчислюється відношенням суми власних коштів до валюти балансу.

Зворотним до коефіцієнту стабільності є коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів, який характеризує розмір залучених коштів на 1 гривню власних коштів.

Коефіцієнт маневреності власних коштів характеризує ступінь мобільності використання власних коштів.

Важливим показником, що характеризує ефективність діяльності підприємства є рентабельність виробництва.

Рентабельність визначається як співвідношення прибутку до обсягу реалізації або другого кількісного показника.

Під час проведення експертизи кредитного проекту та здійснення аналізу фінансового стану клієнта кредитний працівник повинен звернути увагу на необхідність спрямування на здійснення кредитного проекту власних коштів позичальника.

Необхідно надавати перевагу кредитним проектам, на здійснення яких позичальник спрямовує не менше 30% власних коштів, тобто співвідношення банківського кредиту та власних коштів позичальника у вартості кредитного проекту складає 70% на 30% .

При оцінюванні кредитоспроможності й фінансової стабільності банки можуть використовувати й інші показники.

Кредитний рейтинг — це система показників, за якою на основі результатів розрахованих показників можна віднести кожного індивідуального позичальника до певного класу:

— на рівні середніх величин — II клас;

— вище від середніх — I клас;

— нижче від середніх — III клас.

Загальна оцінка кредитоспроможності, як правило, дається в балах, суму яких установлює сам банк.

За точною оцінкою кредитоспроможності можна вибирати найефективніші способи зниження кредитного ризику (страхування, вид забезпечення і т.д.).

2.4 Ризикові кредитні програми комерційних банків

В боротьбі за клієнтів банки впроваджують все більш ризикові банківські продукти.

Деякі банки запускають нові пільгові програми, щоб збільшити свій кредитний портфель. Банкіри вважають, що для пропонування кредитів з високими ризиками неповернення потрібно мати ефективну колекторську систему і жорстоко відбирати платоспроможних клієнтів.

Такий банк, як VAB Банк оголосив акційну кредитну програму (наприклад, перед Новим роком, Восьмим березням та іншими святами), що дозволять виплачувати відсотки по одно-, трьохрічними кредитами з відстрочкою — тільки з другого місяця, а суму позички, наприклад з третього місяця. Але банк і визнає збільшення ризику таких кредитів, які стануть більш привабливими для людей з низькими доходами. В звичайних споживчих кредитах ризик неповернення позики становить приблизно 7%. Але підвищений ризик такої програми заклечається в тому, що про неповернення позики банк дізнається тільки на другий місць. В таку кредитну програму вкладається ризик неповерненості в 10%. Учасники ринку пояснюють таке рішення впровадити дуже ризиковий продукт високої конкуренції.

Наприклад, БТА Банк запустив таку ризикову програму, як «Мобільні офіси», що дозволяють видавати експрес-кредити в мікроавтобусах. Але таку програму БТА Банку інші банкіри не визнають серйозною. Директор колекторської компанії «УкрДолг» прокоментував- «Чтобы потерять деньги, нужно пройтись по городу или пляжу и раздать их всем желающим. Но даже тогда невозвраты не превысят 40% «.

Банкіри вважають, що відстрочка платежу створює психологічні передумови для появи у клієнта небажання повертати позичку. Якщо клієнт звик не платити по кредиту, то дуже важко привчити його платити. Тому потрібно уважно розглядати ризики, мати ефективну систему колекшн і вміти відбирати клієнтів, котрі будуть сплачувати.

Прострочка платежів більше 90 днів (негативно класифіковані кредити по нормативам НБУ) по продуктам VAB Банка досягає 10−12%, БТА Банка — до 18%. Зростання невиплатів буде зв’язане не стільки з якістю кредитного продукту, а стільки з тим, що ці продукти нові, а вони приваблюють людей, котрі не збираються платити.

3. Шляхи та способи мінімізації кредитного ризику

3.1 Резерви для відшкодування можливих втрат за позиками банку

Для підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту кредиторів і вкладників комерційних банків НБУ встановив Порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків і затвердив його постановою Правління НБУ від 27.03.98 № 122 та вніс зміни і доповнення до цього Порядку постановою Правління НБУ від 16.12.98 № 520.

Відповідно до цього Положення комерційні банки формують резерв для покриття можливих збитків, що можуть бути завдані в результаті їх кредитної діяльності. Резерви формуються для відшкодування можливих втрат за основним боргом (без процентів та комісій) за всіма видами наданих кредитів у національній та іноземній валютах, включаючи депозити, кредити іншим банкам, суб'єктам господарювання (овердрафт, враховані векселі, факторингові операції, фінансовий лізинг), гарантії та поручительства. Резерв використовується на покриття безнадійної заборгованості, яка виникла внаслідок кредитної діяльності банку.

До 16.12.98 резерв розподілявся на загальний та спеціальний. Загальний резерв нараховувався на стандартні кредити, спеціальний — на нестандартні кредити, а саме: кредити під контролем, субстандартні, сумнівні, безнадійні. Тепер формулювання змінено на таке: «Резерв під кредитні ризики розподіляється на резерв під стандартну заборгованість за кредитами та резерв під нестандартну заборгованість за кредитами».

Нестандартна кредитна заборгованість включає в себе кредити під контролем, субстандартні, сумнівні, безнадійні кредити.

Комерційний банк зобов’язаний щоквартально уточнювати загальний обсяг резерву відповідно до сум Резерв формується у тій валюті, в якій обліковується заборгованість, на відміну від попереднього варіанта, коли всі резерви формувались у національній валюті.

З метою нарахування резерву комерційний банк здійснює класифікацію наданих кредитів і депозитів та оцінку кредитних ризиків з урахуванням таких критеріїв:

а) оцінки фінансового стану позичальника;

б) погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та процентів за нею.

Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються кожним комерційним банком самостійно з урахуванням вимог цього Положення та рекомендацій НБУ щодо визначення фінансового стану позичальника, схвалених постановою Правління НБУ № 323 від 29.09.97.

Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника — юридичної особи комерційний банк має враховувати такі економічні показники його діяльності: обсяг реалізації, прибутки та збитки, рентабельність, ліквідність, грошові потоки, склад та динаміку дебіторсько-кредиторської заборгованості, собівартість продукції.

Також мають бути враховані фактори суб'єктивного характеру: ефективність управління позичальника, його ринкова позиція і залежність від циклічних та структурних змін в економіці та галузі, погашення кредитної заборгованості позичальником у минулому, професіоналізм керівництва.

Комерційний банк зобов’язаний за станом на перше число кварталу розглядати кредитний портфель із метою оцінки кредитних ризиків.

Звітність про класифікацію кредитів та створення резерву подається комерційним банком установі НБУ щоквартально разом із розрахунками економічних нормативів у порядку, встановленому НБУ.

Банківський нагляд НБУ постійно проводить перевірки звітності комерційних банків та їх установ щодо правильності класифікації ними своїх кредитних портфелів та дотримання порядку створення і використання резервів.

Згідно з оцінкою фінансового стану позичальника та перспектив його розвитку кредити слід відносити до таких категорій:

клас, А — фінансова діяльність дуже добра і дає змогу погашати основну суму кредиту і проценти за ним у встановлені строки;

клас Б — фінансова діяльність добра, але немає можливості підтримувати її на цьому рівні протягом тривалого часу;

клас В — фінансова діяльність задовільна, але спостерігається чітка тенденція до погіршення;

клас Г — фінансова діяльність погана і спостерігається її чітка циклічність протягом коротких періодів часу;

клас Д — фінансова діяльність свідчить про збитки і очевидно, що ні основна сума кредиту, ні проценти за ним не можуть бути сплачені.

Погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та процентів за ним є:

— добрим, якщо заборгованість за кредитом і процентами сплачується у встановлені строки та за кредитом, пролонгованим один раз на строк не більше 90 днів;

— слабким, якщо прострочена заборгованість за кредитом та процентами становлять не більше 90 днів чи заборгованість за кредитом, пролонгованим на строк понад 90 днів, якщо проценти сплачуються;

— недостатнім, якщо прострочена заборгованість за кредитом та процентами становить понад 90 днів, чи заборгованість за пролонгованим кредитом перевищує 90 днів і проценти не сплачуються.

При визначенні розміру резерву сума заборгованості за кожним позичальником окремо зменшується на вартість гарантій і застави.

У розрахунок розміру резерву вартість заставного манна (майнових прав) позичальника (за винятком державних цінних паперів) включається у розмірі не більше 50% вартості, визначеної договором застави. Враховуючи кон’юнктуру ринку, комерційний банк зобов’язаний один раз на рік, а у разі пролонгації кредитного договору — під час кожної пролонгації проводити перегляд вартості заставного майна, визначеної договором застави.