Гімнастика — королева фізичної культури

ЗМІСТ

Вступ

І. Значення гімнастики в житті людини

1.1 Історія гімнастики

1.2 Характеристика основних форм фізичної культури

1.2.1 Ранкова гігієнічна гімнастика

1.2.2 Виробнича гімнастика

1.2.3 Ритмічна гімнастика

1.2.4 Атлетична гімнастика

1.2.5 Гімнастика по системі «Хатха — йога»

1.3 Класифікація гімнастичних вправ

1.3.1 Характеристика окремих груп гімнастичних вправ Висновок до розділу І

ІІ. Організація і керівництво фізичним вихованням в загальноосвітніх школах

2.1 Форми фізичного виховання учнів

2.2 Програмна побудова курсу фізичного виховання

2.3 Організація і зміст учбово-виховного процесу в школах

2.4 Залікові вимоги і обов’язки учнів

2.5 Музичний супровід уроку

ІІІ. Методика проведення уроків фізичного виховання з дітьми шкільного віку

3.1 Формування та вдосконалення рухових функцій у дітей шкільного віку

3.2 Формування правильної постави на заняттях по основах гімнастики в школі

3.3 Навчання гімнастичним вправам

3.3.1 Молодший шкільний вік

3.3.2 Середній шкільний вік

3.3.3 Старший шкільний вік Висновок до розділу ІІІ

ВИСНОВОК СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП Фізична культура — це система зміцнення здоров’я і розвитку фізичних здібностей людей за допомогою фізичних вправ у поєднанні з природними чинниками природи і заходами суспільної і особистої гігієни.

Найголовніше місце у фізичній культурі займає система фізичного виховання. В процесі його вирішуються завдання зміцнення здоров’я, гармонійного розвитку фізичних якостей, формування і вдосконалення рухових навиків і спортивної майстерності, розвиток рис моральності, здорових естетичних смаків і прищеплення гігієнічних знань і навиків.

Основним засобом фізичного виховання є фізичні вправи, тобто спеціальні рухи і більш менш складні види рухової діяльності. Фізичні вправи відрізняються великою різноманітністю як за змістом, так і формою.

У практиці фізичного виховання фізичні вправи застосовуються у вигляді гімнастики, різних видів спорту, ігор і туризму.

Крім фізичних вправ, у фізичному вихованні використовуються спортивні ігри, зарядка, загартовування за допомогою природних чинників (сонце, повітря, вода), створення гігієнічних умов праці і побуту.

Фізична культура використовується як засіб гармонійного фізичного розвитку, зміцнення здоров’я, попередження розвитку пропатологічних і патологічних змін, в етіології яких ту або іншу роль грає гіподинамія, як один із засобів відпочинку.

Особи, що регулярно займаються фізичним тренуванням, володіють кращими функціональними показниками, більшою фізичною витривалістю і більш довершеною пристосовністю до нових, не завжди сприятливих умов. Під впливом фізичного тренування помірної інтенсивності підвищуються імуногенез і природний імунітет.

Вправи по фізичній культурі мають на меті профілактичну, коригуючу і тонізуючу дію.

Профілактичне значення фізичних навантажень полягає в тому, що вони благотворно впливають на процеси кровопостачання органів і тканин, знижуючи ризик атеросклерозних і ішемічних змін, поява яких неминуче при гиподінамічному способі життя. Необхідно відзначити благотворний вплив фізичних вправ на опорно-рухову систему. Воно виражається в загальнозміцнюючій дії навантажень на м’язи, скелет і зв’язки, обумовлюючи правильний розвиток і нормальне їх функціонування.

Коригуючий вплив фізкультури полягає в можливості зміни недостатності функцій організму, їх поліпшенні в результаті вправ. Особливий вплив фізичного навантаження потрібно відзначити відносно корекції жирових відкладень, оскільки при витраченому запасі глюкози в організмі людини основним енергетичним субстратом є жир.

Тонізуючий ефект фізичних навантажень полягає у виробленні організмом під час вправ речовин, що позитивно впливають на настрій людини і стан нервової системи.

Серед єдиної системи засобів та методів фізичного виховання, гімнастика являється основною. Велике значення гімнастики визначається як і тим, що вже історично склалося, так і притаманними лише їй завданнями, які найбільш повно відповідають фізичному розвитку людини.

Гімнастика являє собою єдину систему спеціально підібраних фізичних вправ та науково розроблених методичних прийомів, направлених на рішення задач всебічного фізичного розвитку, вдосконалення рухових навиків та оздоровленню учнів.

МЕТА: Висвітлити та довести, що гімнастика в структурі уроку по фізичному вихованню посідає перше місце та грає ведучу роль.

ЗАВДАННЯ:

1. Розкрити суть поняття: «Гімнастика — формує гармонічний розвиток форм та функцій організму людини, направлене на всебічне вдосконалення фізичних вмінь, загартування та довголіття» .

2. Довести, що формування життєво важливих рухових вмінь, навиків та озброєння спеціальними знаннями — це головне завдання гімнастики.

3. Висвітлити питання щодо виховання моральних, вольових, естетичних якостей на уроках фізичного виховання.

ГІПОТЕЗА Я вважаю, що заняття гімнастикою — це передусім робота над собою, виховання сили волі та впертості у досягненні визначених результатів і як дяка за старання — здоров’я та краса, молодість душі та тіла, довголіття та загартування організму, — якості що так необхідні для нашого сучасного стрімкого життя, чого не купиш ні за які гроші.

На уроках фізичного виховання в школах гімнастичним вправам треба приділяти особливу увагу та виділяти достатньо часу, пам’ятаючи, що саме гімнастика — «королева фізичної культури» .

І. Значення гімнастики в житті людини

1.1 Історія гімнастики Гімнастика — один із найважливіших засобів фізичного виховання — розвивалася на протязі багатьох віків. Із зміною суспільного ладу, розвитком науки про людину та зміною способів ведення війни змінилися і вимоги до гімнастики, а в зв’язку з цим її зміст, методика викладання та техніка вправ. Коли почала складатися наука про фізичне виховання, гімнастика зайняла в ній вигідне місто.

Гімнастичні вправи застосовувалися в сивій давнині в країнах Древнього Сходу.

Але гімнастика як засіб та метод фізичного виховання виникла в Древній Греції. Греки називали гімнастикою всю систему фізичного виховання, але виділяли в ній загальне фізичне виховання молоді та її підготовку до змагань. Першу частину вони називали просто гімнастикою, а другу — агоністикою.

Вправи древніх греків більше походили на спортивні. Це біг, метання, стрибки, плавання та ін. Але деякі з них були спеціально призначені для розвитку орієнтиру в просторі (наприклад біг вперед та назад) або підготовували до виконання інших вправ (наприклад стрибки та біг з грузом, удари кулаком по мішку з зерном та ін.). Такі вправи близькі до сучасних.

Подальший розвиток гімнастика отримала в Древньому Римі, як засіб навчання та фізичної підготовки до армії. Тут використовувалися спеціальні гімнастичні снаряди, такі як дерев" яний кінь для навчання вершників складним засобам верхової їзди, дерев" яна мішень для нанесення ударів холодною зброєю, а також драбини та інші дерев" яні споруди для навчання воїнів штурму ворожих укріплень.

Після падіння Римської імперії та утворення феодального ладу гімнастика була майже забута. Правда, серед лицарських вправ були і підготовчі вправи, близькі по характеру до гімнастичних, але вони не грали суттєвої ролі в загальній системі фізичного виховання феодалів.

В середні віки успішно розвивалася акробатика. При дворах королів, в феодальних замках, а пізніше в середньовікових містах було багато акробатів та канатохідців, які розважали феодалів та горожан, але то були професіональні артисти, а сама акробатика професійним мистецтвом, а не засобом фізичного виховання. Але пізніше виявилося, що акробати багато в чому вплинули на розвиток техніки гімнастичних вправ, особливо на знарядах.

В значній мірі вплинула на розвиток гімнастики в подальшому техніка та методика навчання вершників складним прийомам верхової їзди. Ці прийоми дуже цікавили лицарів, і вони самі вчилися їх виконувати, але важке обмундирування, що вважалося край необхідним, утруднювало виконання цих прийом в бою. Після винаходу вогнепальної зброї значення тяжкого лицарського обмундирування звелося до нуля. Куля їх вільно пробивала. Поле битви лицарі уступили стрілкам. Стара феодальна система фізичного виховання лицарів не мала ніякого сенсу.

В період 14 по 16 століття в усіх країнах Західної Європи виникає та розвивається суспільна течія, відома під назвою «гуманізм». На противагу середньовіковому релігійному аскетизму представники гуманізму високо цінили інтереси людини. Велике значення вони придавали всебічному розвитку молоді, в тому числі і фізичному. В гімнастиці вбачали найкращий засіб для укріплення здоров" я та розвитку фізичних сил людини. А також наряду з цим виділяли і військово — прикладне значення гімнастичних вправ.

В 16 столітті з" явилося багато педагогічних творів з питань фізичного виховання та практичних керувань, насамперед по гімнастиці. Із них найбільшу зацікавленість представляла собою велика праця венеціанського лікаря Меркуріаліса (1530 — 1606), надрукована в другій половині 16 ст. Праця називалася «Ієроніма Меркуріаліса» — про мистецтво гімнастики шість томів. в яких роз’яснені всі види вправ людського тіла. Книга корисна не лише лікарям, але і всім, хто цікавиться античністю та хоче зберегти здоров" я. Фактично це був перший підручник гімнастики.

Гімнастику Меркуріаліс поділяв на три види: військову, лікарську та атлетичні. Гімнастика, направлена виключно на розвиток організму і не пов’язану з тим щоб перемагати суперника, він вважав основним засобом фізичного виховання.

В цей же час з" явилася і інша течія в гімнастиці, представники якого основну увагу приділяли оволодінню складними рухами. В основу його були покладені вправи для навчання складним прийомам верхової їзди та середньовікова акробатика.

Подальший розвиток гімнастичних вправ пов’язаний з приміненням спеціальних гімнастичних знарядів, таких як дерев" яний кінь, стіл, перекладина, трамплін для стрибків та деякі інші. Знаряди дозволяли краще вивчати окремі механізми рухів, сприяти розвитку спритності та сили.

Техніка вправ на знарядах уже була близькою до сучасної. Так, в одному із французьких керівництв 17 століття перераховуються слідуючи вправи: «стоячи на колінах в сідлі, з руками за спиною, зіскочити з сідла в них, не змінюючи положення рук, і зі складеними разом стопами», «перескочити через стіл, впираючись в нього лише лівою рукою», «пройти на руках по столу із одного кінця в інший» .

До 18 століття в Західній Європі вже було два напрями в гімнастиці. Представники одного з них вважали головною метою гімнастики укріплення здоров" я, а іншого — оволодіння складними рухами тіла на спеціальних знарядах.

В 18 та 19 віці великий вплив на розвиток педагогічної та гігієнічної гімнастики справили видатні педагоги Жан — Жак Руссо (1712 — 1778), І.Песталоці (1746 — 1827) та інші.

Руссо вважав, що укріплення та загартування тіла — необхідна умова для розвитку сил та можливостей людини. На його думку, вправи органів нашого тіла готують людину до життя, сприяють його розумовому розвитку та укріпленню здоров’я. Так як і майстер перед початком роботи повинен підготувати свої знаряддя праці, людина на початку життя повинна підготувати своє тіло.

На думку Песталоці, головною метою виховання є розвиток сил та здібностей, закладених в дитині, але ці здібності потрібно розвивати вправами, в іншому випадку вони так і залишаться задатками.

Найкращими фізичними вправами Песталоці вважав вправи по опануванню рухів в суглобах, оскільки з них складаються любі складні дії.

Педагогічні ідеї Руссо, Песталоці та інших великих діячів того часу зустріли підтримку у буржуазної інтелігенції західноєвропейських країн.

Практичні кроки в цьому направленні були зроблені Німеччині. В 70 — тих роках 18 століття в деяких німецьких містечках почали створюватися школи нового типу — філантропіни, школи людинолюбства. В них великої уваги приділяли фізичному вихованню. Найбільш відомим керівником фізичного виховання у філантропінах був Фіт (1763 — 1836).

Засобом фізичного виховання Фіт вважав:

1. Загартування проти непогоди та низької температури (сюди ж він відносив вміння переносити біль, голод, спрагу і навіть відсутність сну);

2. Вправи для розвитку органів чуття;

3. Всі вправи, відомі йому із грецької гімнастики, а також біг на ковзанах, перенесення тяжкостей;

4. Ігри та розваги;

5. Дворянські вправи у верховій їзді, танцях;

6. Рух окремими частинами тіла;

7. Ручна праця.

Великого розвитку гімнастика набула за радянських часів. Почали розвиватися різноманітні види гімнастики, почали відкриватися кафедри гімнастики в інститутах фізичної культури. В них наряду з підготовкою кваліфікованих спеціалістів по гімнастиці велася велика наукова та науково — методична робота в області теорії та практики.

Перейнялася така добра традиція і за часів «вільної України». Ведеться велика робота по вдосконаленню методики навчання на уроках фізичного виховання. Розробляються системи підготовчих вправ, визначається черговість вправ на уроці. З першого класу вивчається предмет «Основи здоров» я", де багато місця відводиться темам на спортивно — оздоровчу тематику, починаючи з тлумачення обов’язковості проведення ранкової гімнастики, не говорячи вже про виконання гімнастичних вправ на уроках фізичного виховання.

1.2 Характеристика основних форм фізичної культури

По ступеню впливу на організм всі види оздоровчої фізичної культури (залежно від структури рухів) можна розділити на дві великі групи: вправи циклічного і ациклічного характеру. Циклічні вправи — це такі рухові акти, в яких тривалий час постійно повторюється один і той же закінчений руховий цикл. До них відносяться ходьба, біг, ходьба на лижах, їзда не велосипеді, плавання, веслування.

У ациклічних вправах структура рухів не має стереотипного циклу і змінюється в ході їх виконання. До них відносяться гімнастичні і силові вправи, стрибки, метання, спортивні ігри, єдиноборство. Ациклічні вправи роблять переважний вплив на функції опорно-рухового апарату, внаслідок чого підвищуються сила м’язів, швидкість реакції, гнучкість і рухливість в суглобах, лабільність нервово-м'язового апарату. До видів з переважним використанням ациклічних вправ можна віднести гігієнічну і виробничу гімнастику, заняття в групах здоров’я і загальної фізичної підготовки, ритмічну і атлетичну гімнастику, гімнастику за системою «хатха-йога» .

1.2.1 Ранкова гігієнічна гімнастика

Ранкова гігієнічна гімнастика сприяє швидшому приведенню організму в робочий стан після пробудження, підтримці високого рівня працездатності протягом трудового дня, вдосконаленню координації нервово-м'язового апарату, діяльності серцево-судинної і дихальної систем. Під час ранкової гімнастики і подальших водних процедур активізується діяльність шкірних і м’язових рецепторів, вестибулярного апарату, підвищується збудливість ЦНС, що сприяє поліпшенню функцій опорно-рухового апарату і внутрішніх органів.

1.2.2 Виробнича гімнастика

Цей вид оздоровчої фізкультури використовується в різних формах безпосередньо на виробництві. Ввідна гімнастика перед початком роботи сприяє активізації рухових нервових центрів і посиленню кровообігу в робочих м’язових групах. Вона необхідна особливо в тих видах виробничої діяльності, які пов’язані з тривалим збереженням сидячої робочої пози і точністю виконання дрібних механічних операцій.

Фізкультурні паузи організовуються безпосередньо під час роботи. Час їх проведення визначається фазами зміни рівня працездатності — залежно від виду діяльності і контингенту тих, що працюють. Фізкультурна пауза за часом повинна випереджати фазу зниження працездатності. За допомогою виконання вправ з музичним супроводом для незадіяних м’язових груп (по механізму активного відпочинку) поліпшується координація діяльності нервових центрів, точність рухів, активізуються процеси пам’яті, мислення і концентрації уваги, що благотворно впливає на результати виробничого процесу.

1.2.3 Ритмічна гімнастика

Особливість ритмічної гімнастики полягає в тому, що темп рухів і інтенсивність виконання вправ задається ритмом музичного супроводу. У ній використовується комплекс різних засобів, що роблять вплив на організм. Так, серії бігових і прижкових вправ впливають переважно на серцево-судинну систему, нахили і присідання — на руховий апарат, методи релаксації і самонавіяння — на центральну нервову систему. Вправи в партері розвивають силу м’язів і рухливість в суглобах, бігові серії - витривалість, танцювальні — пластичність і т.д. Залежно від вибирання вживаних засобів заняття ритмічною гімнастикою можуть носити переважно атлетичний, танцювальний, психорегулюючий або змішаний характер. Характер енергозабезпечення, ступінь посилення функцій дихання і кровообігу залежать від виду вправ.

Серія вправ партерного характеру (у положеннях лежачи, сидячи) робить найбільш стабільний вплив на систему кровообігу. Частота серцевих скорочень не перевищує 130— 140 уд/хв., тобто не виходить за межі зони аероба; споживання кисню збільшується до 1,0—1,5 л/хв.; зміст молочної кислоти не перевищує рівня ПАНО — близько 4,1 ммоль/л. Таким чином, робота в партері носить характер переважно аероба. У серії вправ, що виконуються в положенні стоячи, локальні вправи для верхніх кінцівок також викликають збільшення частоти серцевих скорочень до 130−140 уд/хв., танцювальні рухи — до 150−170, а глобальні (нахили, глибокі присідання) —до 160−180 уд/хв. Найбільш ефективну дію на організм надають серії бігових і стрибкових вправ, в яких при певному темпі частота серцевих скорочень може досягати 180−200 уд/хв., а споживання кисню — 2,3 л/хв. Таким чином, ці серії носять переважно анаеробний характер енергозабезпечення (або змішаний з переважанням анаеробного компоненту); вміст лактату в крові до кінця тренування в цьому випадку досягає 7,0 ммоль/л, кисневий борг — 3,0 л .

Залежно від підбору серій вправ і темпу рухів заняття ритмічною гімнастикою можуть мати спортивну або оздоровчу спрямованість. Максимальна стимуляція кровообігу до рівня частоти серцевих скорочень 180 — 200 уд/хв. може використовуватися лише в спортивному тренуванні молодими здоровими людьми. В цьому випадку вона носить переважно анаеробний характер і супроводжується пригнобленням механізмів аеробів енергозабезпечення. Істотної стимуляції жирового обміну при такому характері енергозабезпечення не відбувається; у зв’язку з цим не спостерігаються зменшення маси тіла і нормалізація обміну холестерину, а також розвиток загальної витривалості і працездатності.

На заняттях оздоровчої спрямованості вибір темпу рухів і серій вправ повинен здійснюватися так, щоб тренування носило в основному характер аероба (із збільшенням частоти серцевих скорочень в межах 130—150 уд/хв.). Тоді разом з поліпшенням функцій опорно-рухового апарату (збільшенням сили м’язів, рухливості в суглобах, гнучкості) можливо і підвищення рівня загальної витривалості, але в значно меншій степені, чим при виконанні циклічних вправ.

1.2.4 Атлетична гімнастика

Заняття атлетичною гімнастикою викликають виражені морфофункциональні зміни (переважно нервово-м'язового апарату): гіпертрофію м’язових волокон, зростання м’язової маси, сили і силової витривалості. Ці зміни пов’язані в основному з тривалим збільшенням кровотоку в працюючих м’язових групах в результаті багатократного повторення вправ, що покращує трофіку (живлення) м’язової тканини. Необхідно підкреслити, що ці зміни не сприяють підвищенню резервних можливостей апарату кровообігу і продуктивності аероба організму. Більш того, в результаті значного приросту м’язової маси погіршуються відносні показники найважливіших функціональних систем — життєвий індекс (ЖЕЛ на 1 кг маси тіла) і максимальне споживання кисню (МПК на 1 кг). Крім того, збільшення м’язової маси супроводжується зростанням жирового компоненту, збільшенням змісту холестерину в крові і підвищенням артеріального тиску, що створює сприятливі умови для формування основних чинників ризику серцево-судинних захворювань.

При спостереженні за 30-річними чоловіками, протягом двох років що займаються атлетичною гімнастикою, було відмічено підвищення артеріального тиску в середньому з 121/70 до 130/78 мм рт. ст. (а у 30% з них—де 140/80 мм рт.ст.), зниження життєвого індексу (в результаті збільшення маси тіла) з 72 до 67 мл/кг, збільшення ЧСС у спокої з 71 до 74 уд/хв. При виконанні функціональної проби навантаження кількість реакцій на навантаження збільшилася від 2 до 16 (з 30 обстежених), час відновлення пульсу — від 2,9 до 3,7 мин. За даними електрокардіографічного дослідження, виявлено перенапруження міокарда у 12% що займаються.

Крім збільшення м’язової маси, цим негативним змінам сприяють також велика нервова напруга і затримка дихання при натуженні. При цьому різко підвищується внутрішньогрудний тиск, зменшується притока крові до серця, його розміри і ударний об'єм; в результаті знижується міокардіальний тиск і розвивається короткочасна ішемія міокарда. При тривалих перевантаженнях, що нерідко мають місце в атлетичній гімнастиці, вказані зміни можуть набути необоротного характеру (особливо у людей старше 40 років). От чому нарощування м’язової маси не повинне бути самоціллю.

Атлетичні вправи можна рекомендувати як засіб загального фізичного розвитку для молодих здорових чоловіків — у поєднанні з вправами, сприяючими підвищенню можливостей аеробів і загальної витривалості.

Необхідно також врахувати, що силові вправи супроводжуються великими перепадами артеріального тиску, зв’язаними із затримкою дихання і напруженням. Під час напруження в результаті зниження притоку крові до серця і серцевого м’яза різко падає систола і підвищується тиск діастоли. Відразу ж після закінчення вправ — унаслідок активного кровонаповнення шлуночків серця, тиск систоли піднімається до 180 мм рт. ст. і більш, а діастола різко падає.

Заняття атлетичною гімнастикою, як вже наголошувалося, можуть бути рекомендовані здоровим молодим людям за умови оптимізації тренувального процесу і поєднання атлетичних вправ з тренуванням на витривалість (біг і ін.). Люди зрілішого віку можуть використовувати лише окремі вправи атлетичного комплексу, направлені на зміцнення основних м’язових груп (м'язів плечового поясу, спини, черевного преса і ін., як доповнення після тренування на витривалість в циклічних вправах.

1.2.5 Гімнастика по системі «Хатха — йога»

Не дивлячись на те що ця гімнастика досить популярна в нашій країні, її фізіологічний вплив на організм вивчений поки недостатньо. Цілком імовірно, що діапазон її дії вельми широкий — унаслідок різноманіття використовуваних засобів.

Хатха-йога — це складова частина індійської йоги, яка включає систему фізичних вправ, направлених на вдосконалення людського тіла і функцій внутрішніх органів. Вона складається із статичних поз (асан), дихальних вправ і елементів психорегуляциі. Вплив на організм асан залежить принаймні від двох чинників: сильного розтягування нервових стовбурів і м’язових рецепторів, посилення кровотоку в певному органі (або органах) в результаті зміни положення тіла. При збудженні рецепторів виникає могутній потік імпульсів в ЦНС, стимулюючий діяльність відповідних нервових центрів і внутрішніх органів. У позі «стійка на голові» збільшується притока крові до головного мозку, в позі лотоса — до органів малого тазу. Виконання спеціальних дихальних вправ (контрольоване дихання), зв’язаних із затримкою дихання, крім нервово-рефлекторного впливу на організм сприяє збільшенню життєвої місткості легенів і підвищує стійкість організму до гіпоксії. «Сава-сана» («мертва поза») з повною м’язовою релаксацією і зануренням в напівдрімотний стан використовується для швидшого і повнішого відновлення організму після сильної м’язової напруги в статичних позах. Стимуляція відновних процесів і підвищення ефективності відпочинку відбувається завдяки зниженню потоку імпульсів від розслаблених м’язів в центральну нервову систему, а також посиленню кровотоку в працюючих м’язових групах.

Останніми роками отримані нові дані про те, що під час релаксації (так само як і в процесі м’язової діяльності) в кров виділяються ендорфіни, внаслідок чого поліпшується настрій і знімається психоемоційна напруга — найважливіший чинник нейтралізації психологічного стресу.

При динамічному спостереженні за молодими людьми, що займаються за системою «хатха-йога», виявлений ряд позитивних змін в організмі. Так, відмічено зниження частоти серцевих скорочень і артеріального тиску у спокої, збільшення ЖЕЛ (в середньому з 4,3 до 4,8 л), а також збільшення вмісту в крові еритроцитів і гемоглобіну і часу затримки дихання. Найбільшою мірою збільшилися показники гнучкості - з 4,4 до 11,2. Помітного підвищення можливостей аеробів і рівня фізичної працездатності не спостерігалося. У дослідженнях останніх років показаний позитивний вплив йоги на хворих бронхіальною астмою і гіпертонічною хворобою (контрольоване дихання і прийоми психорегуляциі), а також наголошується зниження згортання крові і підвищення толерантності до фізичних навантажень.

Таким чином, система «хатха-йога» може використовуватися в оздоровчій фізичній культурі. Наприклад, успішно застосовуються такі вправи, як черевне і повне дихання йогів, аутогенне тренування (яка, по суті, є варіантом «мертвої пози»), деякі вправи на гнучкість. («плуг» і ін.), елементи гігієни тіла і живлення і т.д. Проте гімнастика за системою «хатха-йога», мабуть, не може виступати як достатній ефективний самостійний оздоровчий засіб, оскільки вона не приводить до підвищення можливостей аеробів і рівня фізичної працездатності. Населення Індії, не дивлячись на масові заняття за системою «хатха-йога», має найнижчі показники ПМК в порівнянні з іншими народами. Необхідно також врахувати, що систему занять, що дає позитивні результати в умовах Індії, не можна механічно переносити в наше середовище з несприятливою екологічною обстановкою, напруженим темпом життя, дефіцитом вільного часу і відсутністю досвідчених методистів. Система «хатха-йога» вимагає виконання асан рано вранці на свіжому повітрі (у паренні, лісі, біля моря), а після заняття обов’язкова повна релаксація (розслаблення) хоч би протягом 15—20 хв. Навряд чи все це здійснимо в умовах сучасного суспільства.

Описані вище форми оздоровчої фізичної культури (з використанням ациклічних вправ) не сприяють істотному зростанню функціональних можливостей системи кровообігу і рівня фізичної працездатності, а значить, не мають вирішального значення як оздоровчих програм. Провідна роль в цьому відношенні належить циклічним вправам, що забезпечують розвиток можливостей аеробів і загальної витривалості .

Як видно, найбільші показники потужності аероба мають представники циклічних видів спорту — лижники, бігуни, велосипедисти. У спортсменів ациклічних видів (гімнастика, важка атлетика, метання) величина МПК не перевищує показники у нетренованих чоловіків — 45 і 42 мл/кг. Підвищення можливостей аеробів і загальної витривалості (є найбільш важливою властивістю всіх циклічних вправ. Тому вони отримали назву аеробів.

Аеробіка — це система фізичних вправ, енергозабезпечення яких здійснюється за рахунок використання кисню. До аеробів відносяться тільки ті циклічні вправи, в яких бере участь не меншого 2/3 м’язової маси тіла. Для досягнення позитивного ефекту тривалість виконання вправ аеробів повинна бути не меншого 20- 30 хв. Саме для циклічних вправ, направлених на розвиток загальної витривалості, характерні найважливіші морфофункциональниє зміни систем кровообігу і дихання: підвищення скоротливої і «насосної» функції серця, поліпшення утилізації міокардом кисню і т.д. Відмінності окремих видів циклічних вправ, пов’язані з особливостями структури рухового акту і технікою його виконання, не мають принципового значення для досягнення профілактичного і оздоровчого ефекту.

1.3 Класифікація гімнастичних вправ Гімнастика створена на основі багатовікового досвіду та досягнень сучасної науки в області фізичного виховання. В процесі заняття гімнастикою найбільш успішно вирішуються задачі всебічного фізичного розвитку та вдосконалюються рухові можливості людини. Різноманітні вправи благотворно впливати на всі ланцюжки рухового апарату, на всі групи м’язів та системи органів. І тому не випадково люди, що регулярно займаються гімнастикою, відрізняються рівномірним розвитком мускулатури, гарною осанкою та вправними рухами.

Гімнастика має велике оздоровчо — гігієнічне значення. Один із відомих мислителів древнього світі Плутарх, оцінюючи оздоровче значення гімнастики, сказав: «Гімнастика — цілюща частина медицини». Корифеї світової науки, російські вчені І.М. Сеченов, І.П.Павлов, І.Н.Мечников, П. Ф. Лесгафт велике значення придавали фізичним вправам, особливо гімнастичним, і вважали їх за найкращий засіб підвищення життєдіяльності та працездатності, а також оздоровлення та активного відпочинку.

Гімнастика — найбільш ефективний засіб продовження життя, підтримання життєздатності всіх органів людини. Тут буде доречно привести слова професора І.Н. Саркизова — Серазіні: «Упрямо, настойчиво, невзирая на годы, начинайте заниматься гимнастикой, и положительный результат от вековечного источника долголетия не замедлит сказаться и на очертаниях вашего тела и на деятельности всех ваших важнейших органов» (10, ст.145).

Гімнастикою можуть займатися всі: діти та підлітки, дорослі та люди похилого віку, добре підготовлені фізично та новаски, зорові та хворі. Гімнастикою займаються в дошкільних закладах, в школах, в середніх та вищих навчальних закладах, в спортивних школа, в оздоровчих закладах для дітей та дорослих.

Гімнастика забезпечує прикладну підготовку займаючихся. На заняттях гімнасикою вдосконалюються такі життєвонеобхідні навички та вміння, як ходьба, біг, рівновага, метання, стрибки, повзання, перенесення грузу та інші, які можуть примінятися в буденному житті людини.

Велике значення гімнастики, також, як засіб естетичного виховання людини. Засоби гімнастики сказуються не лише на формування гарних форм тіла, але вони і самі по собі гарні. Ефективність технічного виконання інших видів фізичних вправ визначається кількісними мірами: секундами, хвилинами, метрами та ін., в той час, як гімнастичні вправи оцінюються захопленням від їх виразного, технічно правильного виконання.

Багате і педагогічне значення гімнастики. Специфічні особливості виконання засобів гімнастики, особливості організації їх проведення дозволяють найбільш успішно вирішувати задачі виховання підростаючого покоління. Виконання рухових дій в гімнастиці точно обумовлено, існує

твердий, детально регламентований порядок занять, є свої традиції та свій стиль організації процеса навчання. Все це дисциплінує учнів, привчає їх уважно ставитися до процеса фізичного виховання, сприяє вихованню працелюбності, волі та характера.

Гімнастика це яскравий приклад з" єднання розумової освіти та фізичного виховання. Процес навчання оснований на широкому використанні аналізу та синтезу рухів, на вихованні вмінь володіти та керувати своїми діями, на творчому створенні нових рухових кооординацій, на розвиткові пізнавальних здібностей. Все це стимулює інтелектуальну діяльність, формує розумові активність, пластичність та мобільність центральної нервової системи. П. Ф. Лесгафт, говорячи про свою систему гімнастики в школі, писав: «Умственное и физическое образование так тесно связаны между собой, что должны составлять нераздельную задачу школы; всякое односторонее развитие непременно нарушит гармонию в образовании и не создаст условий для развития человека» (12, ст. 287).

Гімнастика включае в себе систему спеціально розроблених фізичних вправ. Але в ній можна приміняти любу фізичну вправу, якщо вона використовується у відповідності з вимогами гімнастичного методу та спрямована на вирішення задач всебічного фізичного розвитку.

Гімнастичні вправи виникли в зв’язку з необхідністю задоволення життєвих потреб людини. Тому, багато з них основані на рухах позичених із трудової, бойової та побутової діяльності людини (ходьба, біг, повзання, стрибки, рівновага, метання, переноска грузів та ін.) По мірі розвитку суспільства та наукових знань про практику фізичного виховання, почали виникати абстрактні рухи, що представляють собою елементарні рухи, виділені із цілісних рухових дій. Вони складають більшість гімнастичних вправ і приміняються головним чином для навчання основним рухам, для розвитку фізичних якостей та вирішення різних педагогічних задач. Сюди входять вправи для окремих частин тіла, вправи на різних гімнастичних пристроях та ін. Арсенал гімнастичних вправ дуже різноманітний. Їх прийнято класифікувати у відповідності з педагогічними завданнями, які вирішуються за допомогою вправ:

1. Стройові вправи;

2. Загально розвиваючі;

3. Вільні;

4. Прикладні;

5. Стрибки;

6. Вправи на гімнастичних пристроях;

7. Акробатичні;

8. Вправи художньої гімнастики.

Система гімнастичних вправ постійно вдосконалюється. Вправи виконуються у відповідності з вимогами гімнастичного стилю, який передумовлює визначену манеру виконання, дотримання встановлених технічних вимог (по зовнішній формі) та визначеного характеру виконання.

Вправи, як правило виконуються із вихідних положень, дякуючи чому уточнюється дія вправи на організм людини, а також формуються відповідні рухові навички. Вправи виконуються як без предметів, так і з ними.

Застосування гімнастичних снарядів (лавки, буми, драбини, шести, канати) та предметів (палки, гантелі, булави, набивні м’ячі, амортизатори та ін.) сприяє вдосконаленню рухових можливостей учнів.

По тому як вправи впливають на організм людини, їх можна розділити на такі групи:

1. Вправи направлені на загальний розвиток фізичних якостей та рухових можливостей (стройові вправи, загально розвиваючі).

2. Вправи, направлені на формування життєво необхідних навиків та умінь (прикладні вправи, прості стрибки).

3. Вправи, направлені на розвиток і вдосконалення рухових та вольових якостей (вільні вправи, опірні стрибки, акробатичні вправи, вправи художньої гімнастики).

1.3.1 Характеристика окремих груп гімнастичних вправ

1. Стройові вправи — сумісні дії в строю. Вони включають в себе різноманітні способи дій на місці, пересування, построєння та перепостроєння.

За допомогою стройових впав викладач організовано розміщує учнів під час заняття, виховує навички колективної дії. Ці вправи мають велике прикладне та дисциплінарне значення, сприяють формуванню правильної осанки, вихованню почуття ритму і темпу. Вони застосовуються на уроках фізичного виховання, в масових гімнастичних виступах, на фізкультурних міроприємствах і т.д.

2. Загальнорозвиваючі вправи — виконуються різними частинами без предметів та з предметами, а також і на знарядах. Вони вибірково діють на окремі групи м’язів, частин тіла і на весь руховий апарат в цілому. Фізична нагрузка регулюється відповідним підбором вправ, зміною вихідного положення, кількістю повторів, темпом, інтенсивністю та послідовністю їх виконання. Це дозволяє поступово підвищувати працездатність та життєдіяльність організму. Загально розвиваючі вправи, як правило виконуються у вигляді комплексів, з різним призначенням (розминка, ранкова гімнастика, коригуючи або лікувальна гімнастика та інші).

3. Вільні вправи — являють собою сполуку різних рухів руками, ногами, тулубом, головою, вправ художньої гімнастики. Вони оформляються у вигляді потічних, злитих комбінацій різної інтенсивності. Основна їх мета — розвиток та вдосконалення координаційних здібностей, виховання почуття ритму та краси рухів, оволодіння основними характеристиками рухів (напрям, амплітуда, швидкість, напруга), а також вміння виконувати вправи одночасно та послідовно, симетрично та несиметрично.

4. Прикладні вправи — ходьба, біг, метання, повзання, піднімання та переноска грузів, рівноваги. Виконуючи їх, учні оволодівають основними життєво необхідними навиками та вмінням, вчаться приміняти їх в різній обстановці. Прикладні вправи являються також засобом всестороннього фізичного розвитку.

5. Стрибки — використовуються для розвитку стрибучості, а також сили ніг та рук, швидкості та точності рухів, спритності, смілості та рішучості. За допомогою стрибків учні набувають вміння швидко долати різні відстані. В гімнастиці приміняються неопорні (прості) стрибки та опорні. До перших відносяться стрибки в глибину, довжину, висоту, із скакалкою та ін. До других — стрибки через різні знаряди: козла, коня та інші з додатковим опором руками. Стрибки — загальна дія на організм учнів, вони сприяють покращенню функціонального стану організму в цілому.

6. Вправи на знаряддях (коню, кільцях, брусах, перекладині) — найбільш характерні засоби спортивної гімнастики. Конструктивні особливості знарядів та незвичайність опори (насамперед руками), обумовлюють значну інтенсивність цих вправ. Всебічна фізична підготовка, а також високий рівень розвитку спеціальних рухових здібностей, вольових якостей та тренованості вестибулярного апарату — обов’язкова умова успішного оволодіння вправами на гімнастичних знарядах.

7. Акробатичні вправи — відносяться до спортивних рухів. Але широкий діапазон важкості не дозволяє приміняти їх на заняттях з різними контингентами. Акробатичні вправи розвивають силу, спритність, гибкість, швидкість реакції, орієнтування в просторі, укріплюють органи дихання та кровообігу і являються діючим засобом тренування вестибулярного апарату.

8. Вправи художньої гімнастики — являють собою злиті комбінації, що складаються із різних по складності дій та переміщень. Вони невід'ємно пов’язані з музикою, мають танцювальний характер, характеризуються композиційною цілісністю та динамічністю. За допомогою цих вправ окрім загальних завдань, вирішуються і спеціальні:

а) виховання уміння надавати рухам різну емоційну окраску, різноманітні відтінки сили, швидкості, а також волю та елегантність;

б) поглиблене естетичне виховання учнів, підвищення їх музичної культури.

Поряд з вказаними групами вправ в гімнастиці широко застосовують рухливі ігри, частково обмежені правилами, основу яких складають різноманітні рухові дії, частково обмежені правилами.

В гімнастиці також застосовуються естафети, в зміст яких входять такі завдання як метання в ціль, стрибки, повзання вправи на рівновагу, переноска важкостей, завдання на увагу та ін.

Висновок до розділу І

З вищевикладеного видно, що фізичне виховання дітей шкільного віку здійснюється різними засобами, що входять в систему фізичного виховання школярів, але одним із найважливіших засобів являється гімнастика.

Цільове направлення, зміст та методичні особливості основної гімнастики забезпечують рішення завдань фізичного виховання дітей шкільного віку.

Основна гімнастика не ставить вузької мети досягнення спортивних результатів. Вона спрямована, перш за все, на формування організму, що зростає та підвищення його життєдіяльності. Вправи основної гімнастики багатогранні, порівняно прості по техніці виконання, за їх допомогою можливо по різному впливати на фізичний розвиток дітей шкільного віку та навчати їх основним життєво важливим руховим навичкам.

Доступність та простота рухів основної гімнастики дозволяє вчителю вести заняття в класі, використовуючи фронтальні, групові, поточні, ігрові способи організації заняття.

ІІ. Організація і керівництво фізичним вихованням в загальноосвітніх школах Виховання фізичних якостей грунтується на постійному прагненні зробити понад можливе для себе, здивувати оточуюючих своїми можливостями. Але для цього з народження потрібно постійно і регулярно виконувати правила правильного фізичного виховання. Основним етапом у вихованні цих якостей є освітній період в житті людини (7−25 років), протягом якого відбувається закріплення потрібного учбового матеріалу для його подальшого застосування в житті (високопродуктивній праці)

Метою фізичного виховання у школах є сприяння підготовці гармонійно розвинених людей. В процесі навчання у школі по курсу фізичного виховання передбачається рішення наступних задач:

· виховання в учнів високих моральних, вольових і фізичних якостей, готовності до високопродуктивної праці;

· збереження і зміцнення здоров’я учня,

· сприяння правильному формуванню і всесторонньому розвитку організму,

· підтримка високої працездатності впродовж всього періоду навчання;

· всестороння фізична підготовка учнів

· придбання учнями необхідних знань по основах теорії, методики і організації фізичного виховання і спортивного тренування, підготовка до роботи як суспільних інструкторів, тренерів і суддів;

· виховання в учнів переконаності в необхідності регулярно займатися фізичною культурою і спортом.

Процес навчання організовується залежно від стану здоров’я, рівня фізичного розвитку і підготовленості учнів, їх спортивної кваліфікації.

У середньому учбовому закладі загальне керівництво фізичним вихованням і спортивно-масовою роботою серед студентів, а також організація спостережень за станом їх здоров’я покладені на директора, а конкретне їх проведення здійснюється вчителями по фізичному вихованню та медичними працівниками. Безпосередня відповідальність за постановку і проведення учбово-виховного процесу по фізичному вихованню учнів відповідно до учбового плану і державної програми покладена на вчителя фізичного виховання закладу.

Медичне обстеження і спостереження за станом здоров’я учнів протягом навчального року здійснюється спочатку дільничою поліклінікою, а потім медичною сестрою або лікарем.

2.1. Форми фізичного виховання учнів

Фізичне виховання у школі проводиться впродовж всього періоду навчання учнів і здійснюється в багатообразних формах, які взаємозв'язані, доповнюють один одного і є єдиним процесом фізичного виховання учнів.

Учбові заняття є основною формою фізичного виховання у школах. Вони плануються в учбових планах по всіх класах, і їх проведення забезпечується викладачами фізичного виховання.

Самостійні заняття сприяють кращому засвоєнню учбового матеріалу, дозволяють збільшити загальний час занять фізичними вправами, прискорюють процес фізичного вдосконалення, є одним з шляхів впровадження фізичної культури і спорту в побут і відпочинок учнів.

У сукупності з учбовими заняттями правильно організовані самостійні заняття забезпечують оптимальну безперервність і ефективність фізичного виховання.

Ці заняття можуть проводитися у позаурочний час за завданням викладачів або в секціях.

Фізичні вправи в режимі дня направлені на зміцнення здоров’я підвищення розумової і фізичної працездатності, оздоровлення умов учбової праці, побуту і відпочинку учнів, збільшення бюджету часу на фізичне виховання.

Масові оздоровчі, фізкультурні і спортивні заходи направлені на широке залучення учнівської молоді до регулярних занять фізичною культурою і спортом, на зміцнення здоров’я, вдосконалення фізичної і спортивної підготовленості учнів. Вони організовуються у вільний від учбових занять час, у вихідні і святкові дні, в оздоровчо-спортивних таборах, під час табірних зборів, в учнівських трудових загонах.

2.2 Програмна побудова курсу фізичного виховання

Зміст курсу фізичного виховання регламентуються державною учбовою програмою для шкіл «Фізичне виховання» .

Учбовий матеріал програми передбачає рішення задач фізичного виховання учнів і складається з теоретичного і практичного розділів.

Теоретичні знання повідомляються у формі систематичних бесід.

Практичний розділ програми містить учбовий матеріал для всіх класів, який направлений на рішення конкретних задач фізичної підготовки учнів. У зміст занять всіх класів включаються розділи:

· гімнастика

· легка атлетика

· плавання

· лижний спорт (для безсніжних районів — марш — кидок або велосипедний спорт)

· туризм

· спортивні ігри

· стрільба.

Програма визначає особливості навчання в кожному регіоні з урахуванням спрямованості його роботи.

2.3 Організація і зміст учбово-виховного процесу в школах

Основним принципом при визначенні змісту роботи в різних класах є диференційований підхід до учбово — виховного процесу.

Програмний матеріал на навчальний рік розподіляється з урахуванням кліматичних умов і учбово-спортивної бази.

Першим критерієм розподілу учнів по медичним групам є результати їх медичного обстеження, яке проводиться в кожному класі на початку навчального року.

Після проходження обстеження лікар визначає стан здоров’я, фізичний розвиток кожного учня і розподіляє його в одну з медичних груп: основну, підготовчу або спеціальну.

Другим критерієм є рівень фізичної і спортивно-технічної підготовленості, який визначається на перших заняттях після перевірки стану фізичної і спортивно-технічної підготовленості по контрольних вправах і нормативах програми по фізичному вихованню.

Учні підготовчої медичної групи займаються окремо від учнів основної медичної групи.

У методиці проведення занять в цих групах дуже важливий облік принципу поступовості в підвищенні вимог до оволодіння руховими навиками і уміннями, розвитку фізичних якостей і дозування фізичних навантажень.

Спеціальна медична група комплектується з урахуванням статі, характеру захворювання і функціональних можливостей організму учнів.

Чисельність учбової групи складає від 8 до 15 чоловік на одного викладача. Учбовий процес по фізичному вихованню в спеціальній медичній групі переважно направлений на: зміцнення здоров’я, гартування організму,

підвищення рівня фізичної працездатності, можливе усунення функціональних відхилень у фізичному розвитку, ліквідацію залишкових явищ після перенесених захворювань, придбання необхідних і допустимих для учнів прикладних умінь і навиків.

Загальна прикладна фізична підготовка проводяться з урахуванням функціональних можливостей учнів. Головне в цій підготовці - оволодіння технікою прикладних вправ, усунення функціональної недостатності органів і систем, підвищення працездатності організму. Велике значення в учбових заняттях цього відділення має реалізація принципів систематичності, доступності і індивідуалізації, строге дозування навантаження і поступове її підвищення.

Не дивлячись на оздоровчо-відновну спрямованість занять в спеціальній групі, вони не повинні зводитися тільки до лікувальної мети. Викладачі повинні прагнути до того, щоб учні цієї групи придбали достатню різносторонню і спеціальну фізичну підготовленість, поліпшили свій фізичний розвиток і в результаті були переведені в підготовчу медичну групу.

Медичні групи всіх класів закріплюються за викладачами фізичного виховання на весь період навчання. Якщо учні спеціальної та підготовчої груп в процесі учбових занять покращали стан здоров’я, фізичний розвиток і підготовленість, то вони на підставі висновку лікаря після закінчення навчального року (або семестру) переводяться в наступну медичну групу.

Якщо в результаті хвороби або інших об'єктивних причин спостерігається погіршення стану здоров’я, то учні переводяться в спеціальну медичну групу у будь-який час навчального року.

2.4 Залікові вимоги і обов’язки учнів

Програмою передбачена здача учнями нормативів по фізичному вихованню. В процесі навчання фізичному вихованню кожен учень зобов’язаний: систематично відвідувати заняття по фізичному вихованню в дні, передбачені учбовим розкладом, підвищувати свою фізичну підготовку і виконувати вимоги і норми, удосконалювати спортивну майстерність, виконувати контрольні вправи і нормативи, здавати заліки по фізичному вихованню у встановлені терміни, дотримуватися раціонального режиму навчання, відпочинку і харчування, регулярно займатися гігієнічною гімнастикою, самостійно займатися фізичними вправами і спортом, використовуючи консультації викладача, брати активну участь в масових оздоровчих, фізкультурних і спортивних заходах в класі та школі, проходити медичне обстеження у встановлені терміни, мати акуратно підігнані спортивний костюм і спортивне взуття, відповідні виду занять.

Вікове виховання складається не тільки з тренування і розвитку їх в «освітній» період життя (7 -25 років), але і в подальший період (для людей середнього і літнього віку), що є другим етапом в житті людини при вихованні фізичних якостей .

2.5 Музичний супровід уроку Музичний супровід уроку — це передусім:

1. Естетичне виховання учнів, які не лише слухають музику, але і виконують різні вправи, підчиняючи свої дії її характеру. Таке активне сприйняття музики дозволяє учням глибше узнати зміст, будову та характер, ритм та інші характеристики різних музичних творів.

2. Підвищує емоційний стан учнів. Життєрадісний настрій учнів на уроці загострює їх увагу, сприйняття, пам’ять, зберігає високу працездатність на більш довгий час, а в цілому збільшує продуктивність уроку.

3. Забезпечує більшу діяльність вправ. Позитивні емоції, що виникають в учнів при виконання рухів під музику, мимоволі викликає у них діяти більш енергійно. Крім того, співпадання головної дії у вправах з музичним акцентом підвищує ефективність цієї дії.

4. Звільняє вчителя від рахування часу під час проведення вправ та дозволяє робити учням зауваження по кількості виконаних вправ.

ІІІ. Методика проведення уроків фізичного виховання з дітьми шкільного віку

3.1 Формування та вдосконалення рухових функцій у дітей шкільного віку Для успішного вирішення завдань фізичного виховання дітей шкільного віку необхідно всебічно вивчати природу та умови розвитку їх рухової діяльності. Рухова функція людини формується під впливом зовнішнього середовища, постійно потребуючої від людини рухової діяльності та вирішення самих різноманітних рухових завдань. В зв’язку із зміною та ускладненням рухових завдань людина повинна безперервно вдосконалювати рухову функцію. Властивість оволодівати різними руховими діями тісно пов’язана з діяльністю центральної нервової системи та рухового апарату людини.

Біологічна особливість будови рухового апарату та рефлекторний принцип його функцій дозволяють людині виконувати багато різних рухів. Здатність людини координувати свої дії, перемикатися з одних рухів на інші у відповідності з умовами зовнішнього середовища визначається умовнорефлекторною діяльністю та високою пластичністю нервових процесів.

Дякуючи зворотним зв’язкам з периферією, які здійснюються через аналізатори, центральна нервова система постійно інформується про характер виконуваної діяльності та шляхом переробки цієї інформації може коригувати дану діяльність та керувати нею.

Сучасна фізіологія рухів стверджує, що від розвитку рухового аналізатора залежить можливості керувати рухами свого тіла та виконувати рухи різної складності.