Рекреаційне освоєння Закарпатської області

Зміст

1. Фізико — географічні умови розташування Закарпатської області

2. Географія та використання ресурсів Закарпатської області

2.1 Природні рекреаційні ресурси

2.1.1 Кліматичні рекреаційні ресурси

2.1.2 Бальнеологічні рекреаційні ресурси

2.1.3 Водні рекреаційні ресурси

2.1.4 Рельєф як рекреаційний ресурс

2.1.5 Біотичні рекреаційні ресурси

2.1.6 Рекреаційні ресурси природно — заповідного фонду

2.1.6.1 Заповілний масив «Долина нарцисів»

2.1.6.2 Ботанічний заказник «Чорна гора»

2.1.6.3 Регіональний парк Стужиця" «

2.2 Історико — культурні ресурси

2.2.1 Архітектурні пам’ятки Закарпаття

2.2.2 Замки Закарпаття

2.2.2.1 Невицький замок

2.2.2.2 Середнянський замок

2.2.2.3 Ужгородський замок

3. Основні курортно — оздоровчі заклади Закарпатської області

4. Проблеми і перспективи використання рекреаційних ресурсів Закарпаття Висновки

Реферат

Актуальність теми. У сучасному світі відпочинок, рекреація, туризм, оздоровлення — що врешті-решт означає здоров’я — є найвищою соціальною цінністю. Тому за останні кілька десятків років у світі поступово зростає значення туризму і рекреації. Це пов’язано в першу чергу із значним ростом доходів населення економічно розвинутих країн, зростанням загальноосвітнього рівня людей, розвитком транспортного сполучення.

Певна територія зі значною кількістю рекреаційних ресурсів — це потужний потенціал розвитку міжнародного туризму, який у багатьох країнах світу є прибутковою галуззю національної економіки. Тому, оскільки Закарпатська область багата на природні та соціокультурні ресурси, виникла потреба визначити яким саме рекреаційним потенціалом він володіє та визначити напрямки оптимізації розвитку туристичної діяльності.

Об'єкт дослідження — природні, історико-культурні, соціально-економічні рекреаційні ресурси Закарпатської області.

Предмет дослідження — використання рекреаційних ресурсів та визначення напрямків розвитку видів рекреаційної та туристичної діяльності.

Метою дослідження є - визначити рівень рекреаційного потенціалу території Закарпатської області.

Вступ

Закарпаття — це чудовий край з мальовничими ландшафтами, які приваблюють туристів не тільки з України, а й з усього світу. Це край з всесвітньо відомими мінеральними джерелами, край садівництва і виноградарства. Закарпаття — це край «зеленого золота» — лісів, садів і виноградників, край мальовничих гір і долин, багатих цілющими мінеральними джерелами. Своєрідна краса природи, м’який клімат, курорти й архітектурні пам’ятники, чудесні літні і зимові маршрути, зручні шляхи сполучення — усе це зробило область краєм масового туризму. Щорічно область відвідує багато іноземних туристів.

Закарпатська область має розвинуту промисловість, сільське і лісове господарство. Далеко за межами області відомі закарпатські вина, мінеральні води, продукція лісової і деревообробної промисловості, художні вироби з дерева та інше. Закарпатська область розташована на південно-західних відрогах зелених Карпат, у границі з чотирма країнами (Угорщина, Польща, Румунія, Словаччина), вона є тут воротами нашої держави. Через її територію здійснюються важливі транспортні зв’язки України з багатьма європейськими державами. Через гірські перевали Ужоцький, Веречанський, Воловецький (Бескидський), Торунський та Яблуницький (Ясінянський) Закарпатська область сполучена залізницями та шосейними дорогами з іншими областями України. Чотири п’ятих Закарпаття займають гори. Клімат області помірно-континентальний, пом’якшений близькістю Атлантичного океану. Майже половина Закарпаття вкрита лісами, які є багатством краю. Над поясом лісів розташовані полонини — субальпійські і альпійські луки. Багатий і різноманітний рослинний і тваринний світ області.

Цікава і історія Закарпаття. Закарпатська область з її лісистими горами і швидкими ріками, з потопаючими в садах і виноградниках, обновленими містами і селами, історичними пам’ятниками, курортами і будинками відпочинку є одним із найкрасивіших куточків України. Це одне з небагатьох унікальних місць, які цікаві для туристів у всі сезони. Взимку Закарпаття приваблює своїми чудовими гірськолижними курортами, термальними водами, зимовими базами відпочинку, а в інші сезони — своїми зеленими лісами, чистим повітрям, мінеральними джерелами, надзвичайно величною красою Карпатських гір, полонин і привітністю закарпатських людей.

1. Фізико-географічні умови Закарпатської області

Закарпатська область у складі України утворена 22 січня 1946 р. Населення — 1,25 млн. осіб (1.01.2004 р.). Площа сучасної Закарпатської області складає 12,8 тис.кв.км або 2,1% від загальної площі України. Це — передостаннє місце серед областей країни. Область розташована між 47°53'43″ і 49°05'54″ північної широти та 22°48'29″ і 24°37'38″ східної довготи. Крайні точки області розташовані:

— північна — в хребті Східні Бескиди на кордоні з Польщею за 7 км на північ від с. Стужиця Великоберезнянського району;

— південна — вершина в Рахівських горах на кордоні з Румунією за 6 км на південний схід від с. Ділове Рахівського району;

— західна — на кордоні зі Словаччиною за 1,5 км на захід від с. Соломонове Ужгородського району;

— східна — в Чорногірському масиві (гора Піп Іван) на межі з Івано-Франківщиною за 12 км на схід від с. Луги Рахівського району.

Відстань від західної точки області до східної сягає 190 км по прямій, протяжність з півночі на південь змінюється від 100 км (по меридіану м. Мукачеве) до 50 км (по меридіану м. Рахів).

Географічний центр області знаходиться біля гори Кук, що в Толяному хребті, на межі Іршавського та Міжгірського районів.

Географічне положення Закарпаття характеризується такими рисами:

1. Область знаходиться на периферії (крайньому заході) України і дуже віддалена від столиці (відстань з Ужгорода залізницею приблизно 900 км), промислових районів Придніпров'я, Харкова і Донбасу, чорноморських портів.

2. Область займає центральне положення на Європейському субконтиненті: за однією з версій біля с. Ділове Рахівського району міститься географічний центр Європи.

3. Закарпаття — єдина область України, яка розташована за головними Карпатськими хребтами. Це підсилює її транспортну віддаленість від решти території країни, зв’язок з якою можливий лише через перевали. Найбільше значення серед них мають Ужоцький (абсолютна висота 889 м), Верецький або Ворітський (839 м), Воловецький або Бескидський (1014 м), Торунський (930 м) разом з Вишківським (941 м) та Яблуницький або Татарський (931 м).

4. Область знаходиться в межах двох великих фізико-географічних одиниць — Карпатської гірської (4/5 території) та Закарпатської низовинної. Якщо природні умови останньої (рельєф, клімат, грунтово-рослинний покрив тощо) майже всюди сприятливі для господарського і сельбищного освоєння людиною, то в Карпатах найкращі умови для цього мають міжгірні улоговини, долини рік, пологі схили і частково низькогір'я.

5. Закарпаття має оригінальне сусідське положення. Воно межує лише із Львівською (на відтинку 85 км) та Івано-Франківською (180 км) областями, причому виключно по гірських хребтах. У той же час його сусідами є чотири держави — Польща (33 км), Словаччина (98 км), Угорщина (135 км) та Румунія (190 км), що є унікальним явищем серед усіх прикордонних областей України (1.1). Державний кордон іде як по гірських хребтах, так і рівнинній території, на значному протязі - по р. Тиса та її притоках. Відстані по автоі залізничних шляхах від Ужгорода до столиць дев’яти європейських країн коротші за аналогічні відстані до Києва.

6. Область розташована на стику української, угорської і румунської етнічних територій, які становлять відповідно 89%, 10,5% і 0,5% від її площі.

7. Закарпаття лежить на найкоротших шляхах, що сполучають Україну і країни колишнього СРСР (насамперед Росію) з рядом країн Центральної і Південно-Східної (а далі й Західної та Південної) Європи. Від карпатських перевалів до державного кордону область перетинають 3 залізниці (в т.ч. 2 електрифіковані), 4 автодороги, нафтопровід «Дружба», газопроводи «Братерство», «Союз», «Західний Сибір — Західна Європа», продуктопровід Калуш — Тісауйварош, лінії електропередач енергосистеми «Мир», ЛЕП «Вінниця — Альбертірша», якими здійснюються міжнародні зв’язки. Залізниця і автодорога поздовжнього напрямку Кошіце — Чоп — Хуст — Сігету-Мармацієй з'єднують Словаччину з Румунією і частково використовуються в міжнародних транзитних перевезеннях.

Вигоди географічного положення (насамперед прикордонного і транспортного) разом із значними природними і трудовими ресурсами в умовах переходу економіки України до ринкового відкритого типу можуть заохотити надходження в область іноземного капіталу, сприяти формуванню вільних економічних зон.

Закарпатська область поділяється на 13 адміністративних районів (рис. 2.1.). Площа середнього (за розмірами території) району становить близько 1 тис.кв.км; такими є Мукачівський і Хустський райони. Найбільшу площу мають Рахівський і Тячівський, найменшу — Перечинський і Воловецький райони.

Найнижчою ланкою адміністративно-територіального устрою є території, підпорядковані місцевим Радам народних депутатів. Станом на 1 січня 2004 р. в області існувало 10 міських, 22 селищні і 285 сільських Рад; останні об'єднували 576 сільських поселень. Більшість місцевих Рад мали в своєму складі по одному поселенню. 2 міста (Ужгород і Мукачеве) мають обласне підпорядкування, решта — районне.

2. Географія та використання рекреаційних ресурсів Закарпатської області

2.1 Природні рекреаційні ресурси

2.1.1 Кліматичні рекреаційні ресурси

Клімат Закарпаття є помірно континентальним з достатнім і надлишковим зволоженням, нестійкою весною, не дуже спекотним літом, теплою осінню і м’якою зимою. Зазначимо, що клімат Закарпаття в Українських Карпатах є найсприятливіший за кількістю комфортних днів для активного відпочинку. Тут переважає морське повітря помірних широт, яке південно — західними вітрами переноситься з Атлантичного океану і Середземного моря. Морське повітря зумовлює в зимовий період досить високі температури і відносну вологість повітря. Зрідка зі сходу переносяться континентальні повітряні маси.

Навесні та восени посилюється вплив прохолодних циклонів із Атлантики та Середземномор’я. Вторгнення холоду з півночі зумовлює заморозки, які часто завдають шкоду, особливо ранньому овочівництву і садівництву.

Влітку переважають потоки повітряних мас із південно-західного і західного напрямків. Найбільш тепла погода встановлюється, коли надходять гарячі тропічні повітряні маси з Північної Африки.

Осінь також тепла, тривала в часі (3−3,5 міс.), з більш плавним перепадом температур, ніж весна. Однак можливі ранні заморозки, особливо в горах. Часті тумани.

Неоднорідність рельєфу земної поверхні Закарпаття і особливості циркуляції повітря суттєво впливають на процеси поглинання і перетворення сонячного випромінювання, на процеси теплового і водного обміну. Тому кліматичні умови на території області дуже різняться і залежать як від висоти над рівнем моря, так і від орієнтування та експозиції гірських схилів. Останнє суттєво впливає на кількість опадів в залежності від напрямку вітрів на схилах. Тому, перш ніж розглянути, як змінюються протягом року в різних місцях області температура, охарактеризуємо вітри.

Вітер за напрямком і силою різний не тільки в різних місцях області, але й протягом доби в кожному з них. На кліматичній карті (рис. 2.1) у 8 містах області зображено середньорічний напрям вітру і його повторюваність (цифри біля стрілок). У низинних районах переважають вітри: взимку — південно-східні; навесні - південно-східні й північно-східні; влітку — північно-західні та північно-східні; восени — південно-східні. Середньорічна швидкість вітру у різних місцях становить 1,2−2,4 м/с, тоді як максимальна швидкість зареєстрована в районі міст Хуст і Міжгір'я становить 40 м/с, а в м. Ужгород — 28 м/с. В Ужгороді сильні вітри (понад 15 м/с) частіші взимку і навесні. Вони віють з північного-сходу і несуть через гори холодні повітряні маси. На високогір'ї вітер зі швидкістю 40 м/с спостерігається майже щороку (наприклад, на г. Плай). Влітку сильні вітри (>15 м/с) короткочасні, супроводжуються зливами, грозами, градом. Іноді завдають значну матеріальну шкоду, наприклад, вітровали у гірських лісах, спричинені ураганними вітрами. Інколи влітку на Закарпатті спостерігаються сильні шквалисті вітри, урагани та мікросмерчі, які мають локальний характер.

Для області характерна гірсько-долинна циркуляція внаслідок випромінювання тепла й охолодження приземних шарів повітря. Гірсько-долинні вітри (особливо в долинах річок Уж, Латориця, Боржава, Ріка, Теребля, Тересва) дмуть вдень у напрямку гір, а вночі - навпаки.

Температурний режим в області складний, що видно з аналізу кліматичної карти (рис. 2.1), де приведено ізотерми середньорічних температур у липні й у січні, а також річний хід температури (за місяцями) для трьох пунктів спостереження (Ужгород, Рахів, Уст-Чорна). Цей хід майже співпадає з річним ходом притока сонячної радіації.

Із збільшенням висоти території над рівнем моря температура повітря знижується, тобто наявний вертикальний температурний градієнт. Він становить в середньому близько 0,8о С на 100 м перепаду висот. Отже, найнижча температура у високогір'ї. Так, середньомісячна багаторічна температура січня у горах становить мінус 7,8о С, тоді як у низині (м. Ужгород) тільки мінус 3,1о С, а влітку 11−14о С у високогір'ї і 20−21о С на низині. Прийнято виділяти в Карпатах шість вертикальних кліматичних зон: дуже теплу (сума активних температур >2600о С), теплу (2400−2600о С), помірну (1800−2400о С), прохолодну (1400−1800о С), помірнохолодну (1000−1400о С) і холодну (нижче 1000о С). Із них у Закарпатті тільки три перших. Важливим показником тепла для практики є сума активних температур, тобто сума середніх добових температур за період, коли вони перевищують +10о С *.Ця сума для низинних районів становить в середньому 3200о С (185 днів), передгірних — 2900о С, гірських — 2200о С (150 днів). У зонах з теплим мікрокліматом (південні схили поблизу м. Виноградів і с. Мужієво) сума активних температур досягає 3600о С. Середньорічна температура низинної зони Закарпаття досить висока (9…10о С), для порівняння у Ялті (12 м нрм) — плюс 12,5о С. Найвища температура повітря (абсолютний максимум) становила у низинно-передгірній зоні 41о С, у горах 37о С, а найнижча (абсолютний мінімум) -33о С у низині і -36о С у горах. За межами Закарпаття, у Карпатах, зареєстровано абсолютний мінімум температури -42о С.

Тому на території області чітко виділяються пори року. Кожна з них має свої особливості у гірській і рівнинній частинах.

Зима на рівнині м’яка, коротка і нестала. Тут вона значно тепліша, ніж в інших районах України, розміщених на тій же широті, що пояснюється надходженням вологих і відносно теплих повітряних мас з Атлантичного океану. Переважає хмарна погода з туманами, температура повітря близька до 0 °C. Сильні морози бувають рідко. Сніговий покрив нестійкий, часті відлиги. В горах зима суворіша і триваліша. Сніговий покрив досягає 1 м і більше, на найвищих вершинах сніг лежить аж до липня. Температури повітря нерідко опускаються до -30°С і нижче, середні ж у січні становлять -8°…-9°С. В горах спостерігається температурна інверсія — в долинах буває холодніше, ніж на схилах гір. Це відбувається внаслідок того, що важке й щільне холодне повітря опускається в долини і там застоюється.

Весна характеризується значним впливом циклонів з Середземного моря і частим вторгненням континентальних тропічних повітряних мас. Це спричиняє часту зміну погоди навесні. На рівнині весна починається в кінці лютого — на початку березня. В цей час можна спостерігати як різкі підвищення температури повітря (до +15°…+18°С), так і велике зниження (до -5°…-10°С). У квітні-травні температура може підніматись до +25°…+35°С, проте майже щорічно у другій половині квітня бувають приморозки. В горах весна холодніша, що зумовлено зниженням температури повітря відповідно до висоти.

Літо у Закарпатті починається з другої декади травня (як і на Південному березі Криму). В цей час переважає морське повітря помірних широт, яке приносить велику кількість опадів. Континентальні тропічні повітряні маси, вторгаючись сюди, зумовлюють нерідко підвищення температури до +36°…+40°С (при середньодобовій +15°…+25°С). В гірських районах температура повітря значно нижча (в середньому +9°…+13°С), на найвищих вершинах влітку іноді випадає сніг.

Осінь починається в другій половині вересня і триває 80−90 днів. В цей період температура повітря значно знижується, в кінці жовтня починаються приморозки, збільшується кількість днів з туманами, тривалими опадами. Коли ж надходять теплі морські маси з Середземномор’я, встановлюється тепла погода з облоговими дощами.

За відмінностями кліматичних показників на території області можна виділити три агрокліматичні райони — низовинний, передгірний, гірський.

Низовинний район займає всю Закарпатську низовину і є найтеплішим в області. Сума температур вище 10° становить 3000°С-3600°С. Безморозний період — 170−190 днів. Найтепліші місця — навколо м. Виноградів та с. Мужієво (Берегівський район). Вони захищені від холодних вітрів і мають дуже сприятливі умови для прогрівання повітря. Зволоження району достатнє - 530−700 мм. Кліматичні умови сприятливі для вирощування тут різноманітних сільськогосподарських культур, у тому числі теплолюбних — абрикосів, персиків, рису, винограду, перцю та ін.

Передгірний район займає передгір'я, південну частину Вулканічного хребта, Іршавську та Солотвинську улоговини. Відзначається м’яким теплим кліматом з великою сумою активних температур (2700°С-3000°С), тривалим безморозним періодом (170−175 днів), значним зволоженням (900−1200 мм). Більшим ступенем континентальності відзначаються Іршавська і Солотвинська улоговини: взимку сюди проникає з гір холодне повітря, тому часто бувають сильні морози. Кліматичні умови району сприяють вирощуванню багатьох теплолюбних культур, у т.ч. винограду, тютюну та ін.

Гірський район займає найбільшу частину області. Між окремими його частинами існують значні відмінності у кліматі, пов’язані з висотою над рівнем моря, різною експозицією схилів, формами рельєфу. В теплий період із збільшенням висоти на кожні 100 м температура знижується на 0,7°С, а в холодний — на 0,4°С. З висотою скорочується тривалість безморозного періоду (до 100−60 днів), зменшується сума активних температур (1000°С — 600°С). Тут випадає надмірна кількість опадів (понад 1400 мм), більшість їх — у вигляді снігу. Такі умови дають можливість вирощувати найменш вибагливі до тепла сільськогосподарські культури: овочі на зелень, ріпу, картоплю, кормові трави.

Найтеплішими місцями в цьому районі є гірські долини. Кліматичні умови в них сприятливі для вирощування ярих зернових культур, картоплі, деяких овочів.

Отже, кліматичні умови на всій території Закарпаття сприятливі для розвитку сільського господарства, але найкращі вони — в низовинній її частині. Інколи спостерігаються негативні кліматичні явища — пізні весняні приморозки, зливи, раннє танення снігу. Сприятливий клімат дозволяє розвивати на території області різні види літнього й зимового відпочинку людей

2.1.2 Бальнеологічні рекреаційні ресурси

Надзвичайно багате Закарпаття на лікувальні мінеральні води. Всього враховано близько 400 виходів на поверхню (природні джерела та свердловини) мінеральних вод різного хімічного складу. Практично є всі відомі бальнеологічні групи вод за винятком радонових. Загальний дебіт мінеральних вод Закарпаття складає не менше половини запасів всього Карпатського регіону України. Тобто, мінеральних вод в Закарпатті не менше, ніж у Львівській, Івано-Франківській, Чернівецькій областях разом.

Лікувальні властивості мінеральних вод Закарпаття згадували в архівних документах вже в 1463 році XV століття, а їх хімічні аналізи проводилися регулярно з 1803 року XIX століття. У 1800 році з’явилися перші відомості про розлив мінеральної води родовищ Свалявського району, які експортувалися до Відня, Парижу. У 1842 році у Будапешті Свалявська мінеральна вода була визнана однією із кращих за смаковими якостями, а у 1855 році отримала «Золотий диплом» на виставці вод Європи у Парижі.

Найбільшою цінністю є вуглекислі гідрокарбонатні та гідрокар-бонатно-хлоридні натрієві мінеральні води. Є близько 30 родовищ мінеральних вод, фізикохімічні, лікувальні властивості та дебіти котрих достатньо вивчені, визнані перспективними для курортного будівництва. На базі цих родовищ одночасно можна б оздоровлювати 20−30 тис. чол. На жаль, потенціал використовується недостатньо. В області є лише сім невеликих санаторіїв, які належать Закарпатському відділенню ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» («Сонячне Закарпаття», «Поляна», «Квітка полонини» в Свалявському районі, «Карпати», «Синяк» — в Мукачівському, «Шаян» — в Хустському та «Верховина» в Міжгірському), три відомчі санаторії («Перлина Карпат», Кооператор", «Гірська Тиса») та близько 30 санаторіїв-профілакторіїв. Недостатньо використовується й туристичний потенціал області. Необхідно відзначити, що останні тричотири роки на території Поляни ведеться інтенсивне будівництво, особливо в «Сонячному Закарпатті» та навколо нього. Було б добре, якби скоріше освоювалися й інші родовища цілющих мінеральних вод. Бажаючих оздоровлюватися на бальнеологічних курортах з кожним роком стає все більше. І це дає підстави для оптимістичних прогнозів. В роки існування СРСР з централізованих фондів на розвиток курортів та туристських баз для Закарпатської області виділялося дуже мало коштів — за деякими даними близько 0,2% від загальноукраїнських. Очевидно, це мотивувалося близькістю кордону з потенційними противниками — державами НАТО. Після набуття Україною незалежності область поступово демілітаризується. Ліквідовано військовий аеродром у Мукачеві, стараннями всієї України, зокрема, й Верховної Ради УРСР припинено спорудження горезвісної Пістрялівської радіолокаційної станції, ліквідована ще одна РЛС на вершині гори Стой (на Схід від санаторію), котру добре видно зі Сваляви і з деяких точок в околицях Поляни.

Можна сподіватися, що з покращенням економічної ситуації в миролюбній, без’ядерній, позаблоковій, демократичній Україні розвиток об'єктів для рекреації буде прискорено. Для цього в Закарпатській області є достатній природний, науковий і кадровий потенціал.

Основних родовищ мінеральних вод в Закарпатській області налічується 62 (рис. 2.2), з яких у Кадастрі мінвод України представлено 39 із 207 в цілому по Україні. Налічується в області понад 360 джерел мінеральної води 30 типів різних за хімічним складом і лікувальними властивостями. Їх загальний добовий дебіт близько 10 тис. м3, з яких у теперішній час використовується близько 15 відсотків. До державного стандарту України «Води мінеральні питні» внесено 19 типів мінвод Закарпаття. В області є майже всі найвідоміші мінеральні води: гідрокарбонатні натрієві, хлоридно-гідрокарбонатні, гідрокарбонатно-сульфатні, кальцієвомагнієві, сульфатні, миш’яковисті, кремнієві. Вони є основним бальнеологічним ресурсом Закарпаття. За відомими аналогами в області маємо 4 родовища типу Есентукі, 3 родовища типу Боржомі і 3 родовища типу Арзні. Окрім цього в області є унікальні мінеральні води, які не мають аналогів, наприклад Кельчинська, Сойминська, Поляно — Квасівська та інші.

Головним лікувальним чинником Закарпатського курорту є вуглекислі гідрокарбонатні або гидрокарбонатно-хлорідниє натрієві мінеральні води. Експлуатаційні їх запаси поки що розвідані тільки в Закарпатській області. Ці води надзвичайно цінні в лікувальному відношенні. Їх використовують як для питного лікування, так і зовнішньо у вигляді загальних вуглекислих мінеральних ванн.

По своїх фізико-хімічних властивостях вони близькі до «Боржомі» або «Єсентуків-17», але є істотні відмінності, які роблять їх ще ціннішими. Враховуючи особливості фізико-хімічного складу вуглекислих гідрокарбонатних натрієвих мінеральних вод Закарпатської області, в 70-х роках Центральний науково-дослідний інститут курортології (р. Москва) виділив окремий тип мінеральної води «Поляна Квасова», хоча по гідрокарбонату натрію її можна віднести до вод типа «Боржомі». «Поляна Квасова» є прекрасним лікувальним засобом при катарах шлунку, захворюваннях дихальних шляхів і при подагрі. Вона ефективна для лікування хворих цукровим діабетом і навіть атеросклерозом, позитивного впливає на хворих хронічною ішемічною хворобою серця, «Поляна Квасова» зменшує гіперліпідемію при різних типах порушень ліпідного обміну, покращує мінеральний обмін, самопочуття хворих; благотворно впливає на хворих з сечовим діатезом, особливо при ураті оксалатурії, при деяких формах фосфатурії.

Вуглекислі гідрокарбонатні натрієві мінеральні води Закарпаття містять органічні речовин не менше, ніж відома «Нафтуся», і надають сечогінну дію не тільки завдяки гідрокарбонату натрію, але і за рахунок впливу органічних речовин. Очевидно, протизапальні і поліпшуючі показники стану сечі обумовлені частково наявністю у воді бору.

Основним багатством Мальовничого селища на правому березі річки Тиса є величезне родовище кам яної солі, запаси якої складають 3,5 млрд. тон. Найбільшою родзинкою селища є соляні озера, на які щороку приїжджають тисячі людей з усіх куточків України та зарубіжжя. Перше озеро з явилося кілька десятків років тому на місці шахти Кунікунда, яка відпрацювала свій ресус ще у минулому столітті. З часом площа водойм на місці просідання грунтів збільшувалась і нині сягає майже 10 га. Вода у цих озерах дуже солена (30—32 г/л) і корисна для лікування хвороб нервової системи, радикулітів, плевритів, артритів, захворювань шкіри. Крім знаменитих озер у Солотвино є ще і не менш знамениті соляні шахти. Туди з'їжджаються лікуватися від астми, туберкульозу й інших захворювань дихальних шляхів. На базі Української аллергологической клініки лікують бронхіти, астму, алергію за допомогою тепло й електролікування, питної терапії, масажу. Крім цього в лікуванні використовується метод спелеотерапии — використання мікроклімату соляної шахти на глибині 300 метрів. У повітрі в 10 разів нижче кількість мікроорганізмів, чим у звичайному повітрі, стабільна температура 23 градуса і відносна вологість 20−60%. Лікування проводиться в плині 15−25 сеансів по 5−10 годин, у залежності від тяжкості захворювань.

Одним із перспективних напрямків питного лікувального використання найцінніших мінеральних вод Закарпаття є освоєння родовищ залізистих, залізисто-миш'якових, сульфідних та йодобромних вод.

На Закарпатті найбільш цінні залізисті мінеральні води представлені родовищами Келечинського та Ужгородського типів. Однак наявність заліза до 10 мг/л є характерною для більшості вуглекислих мінеральних вод Карпат. Лікувальна дія залізистих мінеральних вод «Келечинська», «Ужгородська», «Радванка» доповнюється сечей жовчогінною дією, що сприяє виведенню з організму залишкових продуктів порушення метаболізму подібно до еферентних методів лікування.

Залізисто-миш'якові мінеральні води — це родовища Рахівського району, зокрема, родовища в селі Кваси. Мінеральну воду цього типу використовують для ванн у разі захворювань органів руху, нервової системи, серцево-судинних порушень.

Встановлено, що вуглекислі залізисто-миш'якові, хлоридно-гідрокарбонатно-натрієві води Закарпаття належать до високоефективних специфічних лікувальних вод з широким діапазоном лікувальної дії та рекомендуються для лікувально-профілактичного застосування як усередину, так і зовнішньо за низки захворювань.

Однією з перспектив питного використання сульфідних мінеральних вод Закарпаття є лікування хронічних професійних отруєнь важкими металами, а також деяких інших патологій. Зокрема, вважається, що це один із нешкідливих, доступних та ефективних заходів профілактики накопичення в організмі свинцю та інших важких металів — міді, ртуті, срібла, кадмію, полонію тощо. Перспективним є питне використання йодобромних мінеральних вод, які привертають до себе увагу в тих випадках, коли з лікувальною метою під час деяких захворювань застосовують препарати йоду та брому. Дуже помічною для людини є мінеральна вода «Соймівська», до складу якої входять, окрім кальцію (650 мг/л), такі мікроелементи, як залізо, мідь, цинк, кобальт, марганець, нікель, миш’як, ванадій.

Нова Зеландія, Сахалін, Ісландія, Закарпаття. Що спільного? Виявляється, тільки цим куточкам світу природа подарувала унікальні цілющі термальні джерела, які є вельми перспективними для оздоровлення. Варикозне розширення вен, інші захворювання серцево-судинної системи, артрити, остеохондроз, наслідки травматичних ушкоджень — ось далеко неповний перелік недуг, що успішно лікують водою з цих джерел.

Основні запаси термальних мінеральних вод у Закарпатті зосереджені в 33-х водопроявах. Із шести родовищ сьогодні найширше можуть використовуватись і є перспективними: Берегівське (лікувально-оздоровчий комплекс «Закарпаття»), Боржавське, Іванівське, Косоньське (санаторій-профілакторій «Косонь»).

Найбільш популярними є природні азотно-вуглекислі купелі у басейні Берегового. Долаючи відстань понад тисячу метрів, джерело при виході сягає +55 градусів за Цельсієм. Тобто, якщо в звичайних басейнах воду підігрівають, то тут, навпаки, — остуджують.

Вода у басейнах Косоні незвичайна — жовто-коричневого кольору. Зі свердловини 16 Т вона витікає з температурою 60—80 градусів. Поки доходить до поверхні, охолоджується до 38—40 градусів. За своїм складом вода біля села Косонь належать до високотермальних хлоридно-натрієвих вод середньої мінералізації. Вона схожа з водою всесвітньо відомого санаторію «Гайдусобосло» в Угорщині. Кажуть, що зараджує людям з недугами опорно-рухового апарату, наслідками травм кісток та м’язів, зцілює серцево-судинну та нервову систему, шкірні захворювання, сприяє виводити солі з кісток та нирок. В одному з басейнів вода має 38 градусів, у іншому — на три градуси холодніша.

Цікавим є й термельне джерело у Велятині Хустського районів. Тамтешнє термальне джерело притулилося до гірських схилів за півкілометра від в'їзду в село. У двоповерховій споруді, в середині якої є сім ванн з мінеральною водою різного складу, оздоровлюються здебільшого іноземці - з Німеччини, Чехії, Угорщини, Литви та Росії. Українці, як не дивно, мало знають про ці цілющі купелі з природним вмістом йоду й брому (останній має заспокійливу дію). «Живицю» тут отримують зі свердловини завглибшки майже кілометр. Вода має температуру від + 45 до + 60 градусів за Цельсієм. Але перед наливанням у ванни її охолоджують до температури людського тіла.

Мінералізація тутешньої диво-води сягає до 100 г/л, тоді як морська вода має всього три грами. Завдяки цьому на людське тіло, що занурюється у велятинську ванну, закон Архімеда майже не діє, — воно тримається на поверхні води.

Заслуговує уваги відпочивальників ще одне природне диво Карпат, неподалік від селища Солотвино. Учені мужі заявляють: мінералізація води в карпатському озері - від 73 до 275 г/л. У знаменитому Мертвому морі ця цифра досягає 300 г/л. Та й грязі у Солотвині своїми лікувальними властивостями не поступаються тим, що в ізраїльському морі. Грязьовими ваннами курс відпочинку душі й тіла не обмежується. Є ще соляні печери. Температура там завжди +22−22,5° С, вологість — 30−32%. А в повітрі кількість мікроорганізмів у 10 разів нижче, ніж на вулиці…

Мінерально-сировинний потенціал Закарпаття унікальний. Його раціональне використання — одне з найважливіших завдань розвитку краю. Більшість родовищ має сировинну багатоцільового призначення. З огляду на специфіку Закарпаття, як гірської високоенергетичної і динамічної території, а отже, чутливої до порушення екологічної рівноваги (зсуви, підтоплення, карст тощо), необхідно здійснювати промислове освоєння розвіданих родовищ дуже виважено, з різнобічним вивченням можливого негативного впливу розробки кожного об'єкту на довкілля.

2.1.3 Водні рекреаційні ресурси

Основну частину водних ресурсів Закарпаття становлять річкові стоки. Води наявних озер і деяких штучних водойм за кількістю незначні. Вся територія Закарпаття є водозбором бассейну р. Тиса (притоки р. Дунай), яка бере початок у гірських лісах Рахівського району (р. Біла та Чорна Тиса). Тиса має протяжність близько 220 км на території Закарпаття. Вона приймає на території області притоки таких річок як Боржава, Ріка, Теребля, Тересва, Чорна і Біла Тиса, а води рік Латориця й Уж, що також формуються на території області, впадають у річки Лаборець і Бодрог, а далі - у р. Тиса вже за межами України. На рис. 2.3 приведено карту гідрографічної мережі в Закарпатській області. На цій же карті приведено характеристику ландшафтівводозборів основних річок області. Гідрографічна мережа області налічує 9 426 річок і водотоків різного рівня. Серед них: 4 річки (Тиса, Боржава, Уж, Латориця) мають довжину понад 100 км, 153 річки довжиною більше 10 км, 2 030 річок довжиною менше 10 км. Загальна довжина річок у області - 19 793 км. Середня густота річкової мережі становить 1,7км/км2,що в чотири рази перевищує цей показник по Україні.

Середній багаторічний водний баланс Закарпаття і інших західних областей та в цілому по Україні приведено в таблиці (2.1).

Таблиця 2.1 Середній багаторічний водний баланс Загальний стік західних областей складає понад 35% стоку всіх рік України, а половина з нього припадає на річки Закарпаття, хоча його площа становить лише 2,1% площі держави.

Частина цього стоку формується на румунській, угорській, словацькій територіях бассейну р. Тиса. Так, ріки Вішеу та Іза з румунської території впадають в р. Тиса вище м. Тячів, ріки Красна та Самош із угорської території також впадають у р. Тиса в низинній зоні (вище м. Чоп), а річки Убля й Улічка зі словацької території є правобережними притоками р. Уж поблизу смт. В.Березний.Загало м ріки, що формуються в Українських Карпатах, належать до трьох великих річкових басейнів, а саме р. Вісла, яка впадає в Балтійське море та рік Дністер і Дунай, які впадають у Чорне море. Річки Закарпаття мають типово гірський характер: русла мають значний ухил, швидку та бурхливу течію (до 3−5 м/с), незначну глибину (0,5−1,5 м). Так, р. Чорна Тиса має нахил 19 м/км, потік Говерла 75 м/км, ріка Брустурянка — 100 м/км. В середньому за рік спостерігається до 20 піків підняття рівня води в річках Закарпаття. Влітку живлення рік відбувається в основному за рахунок дощів, навесні - снігове і дощове, восени — дощове і підземне.

Ширина долини гірських річок залежить від рельєфу території (рис. 2.3). Питома водність на 1 людину у Закарпатті значно перевищує середньоукраїнські показники. Водночас, в області відчутна нестача води, особливо для забезпечення населення. Однією з причин цього є великий річний стік води, яка переважно транзитом скидається через територію області у р. Тиса й далі в р. Дунай. Протягом року цей стік дуже нерівномірний. Майже 75% стоку припадає на весняні і осінні паводки і тільки 25% - на інші періоди року.

У гідрологічному відношенні на стік дуже впливає стан і ландшафт території водозбору, характеристику якого приведено на (див. рис. 2.3). Для водозбірної території верхів'я басейну р. Тиса характерним є гірський ландшафт і значна залісненість території. Гірський ландшафт впливає як на перебіг атмосферних процесів (інтенсивність дощів, снігопадів тощо), так і на темпи стоку, розподіл водних ресурсів по території (через мережу гірських долин). Він також впливає через вертикальну поясність на формування ґрунтів та на продуктивність рослинного світу, тобто на екологічний стан гірських комплексів. Залісненість і стан лісів (які також тісно пов’язані з вертикальною зональністю, а в теперішній час значною мірою й з господарською діяльністю) впливають на формування клімату та на регулювання атмосферних опадів. Науковцями Карпатської дослідної станції на гірському лісогідрологічному стаціонарі поблизу м. Свалява встановлено, наприклад, що стиглі букові ліси затримують (і випаровують) на могутніх кронах бучин до 25% опадів, а вічнозелені смерекові деревостани — аж 37% від кількості опадів. Звичайно, решта опадів потрапляє під намет дерев і подальша їх участь у процесах транспірації, випаровування, переводу в ґрунтові стоки залежить від стану підстилки і ґрунту, від крутизни схилів, від кількості й інтенсивності опадів і т. ін. Важливо, щоб не формувався (або був незначним) поверхневий стік, який на знеліснених територіях може перевищувати 60% загальної кількості опадів, тоді як на заліснених майже не виражений або незначний (до 3%). Тобто заліснені території зменшують поверхневий стік у багато десятків разів (до 70 разів), навіть під час зливових дощів — у 10−20 разів. Лісова підстилка є надійною губкою для переведення поверхневого стоку в ґрунтовий та захистом від ерозійних процесів. Підстилка здатна акумулювати в 10−15 разів більше води за свою вагу. Ось одна з причин того, чому законодавством України з 2006 року заборонено використання тракторного трелювання та транспортування деревини в лісозаготівельній практиці. русла річок. Особливістю гірських річок є значна кількість твердого стоку, який транспортується по руслу річок у вигляді гальки та розмитої глини (завислі мулові та піщані частинки). По їх дну, особливо в паводки, переноситься велика кількість наносів. Останні змінюють русло річок, утворюють загати, зменшують їх пропускну здатність. Потужність твердого стоку знаходиться в прямому взаємозв'язку з еродованістю земельних площ лісового та сільського господарства, станом річкових долин (особливо берегів річок) тощо, тобто є вкрай небажаним. Для території Закарпатської області, як і всього регіону Карпат, характерна підвищена кількість опадів, яка до того ж дуже нерівномірно розподілена як у часі, так і по території. Найбільше опадів у гірській частині області, яка займає близько 75% її території. Тут в середньому за рік випадає 900−1400 мм опадів, тоді як у низинній частині області - 600−700 мм. В окремі роки, роки високої водності, опади в горах досягають 2400 мм, тобто дві середньорічні норми. В окремі місяці може випасти 250−400 мм опадів при нормі 70−120 мм, а в окрему добу зливові дощі можуть перевищувати місячну норму опадів протягом доби. У такі періоди можливі паводки й інші природні процеси (селі, зсуви тощо), яким сприяє значне перезволоження території. розподіли Опади бувають дощові, снігові або змішані. Формування річкового стоку за рахунок снігових опадів у Закарпатті також має свої особливості, які пов’язані з великими коливаннями в часі кількості опадів і температури. Максимальні води в сніговому покриві формуються в кінці лютого при щільності снігу 0,2−0,4 г/см3. У багатосніжні роки висота снігу в горах може досягати 200 см, а в гірських долинах — до 80 см. Особлива роль тут належить полонинам і приполонинським лісам, від стану яких суттєво залежить регулювання стоку. На території області це — гігантський акумулятор вологи на площі близько 80 тис. га. За оцінками науковців водорегулююча здатність 1 га приполонинського лісу еквівалентна 10 га лісових площ нам нижчих висотних рівнях, а підвищення лісистості в водозбірних басейнах річок на 1% збільшує водність річок у меженний період на 9,0−11,9 мм тобто збільшується водорегулююча здатність лісу.

Більшість приток річок області формується в гірській зоні, де ухили території і швидкість води в руслах відносно великі (до 6 м/с). Проходження великої маси води під час паводку має велику руйнівну силу при таких швидкостях. Це спричинює бокову та донну ерозію русел водотоків, а в надзаплавних терасах — руйнування комунікацій, будівель тощо. Найбільші модулі стоку характерні для гірських річок. Наприклад, у верхів'ях річок Тересва, Шопурка, Мокрянка середньорічний поверхневий стік з 1 км² площі складає понад 1 млн. м3 води (40 л/с), а в середньогір'ї цей показник складає 400−700 тис. м3. На одного жителя області середньорічний стік становить понад 7 тис. м3, тоді як у середньому по Україні всього 1,1 тис. м3. Якість поверхневих вод за екологічною оцінкою вважається високою (близька до якості природних вод) у верхніх ділянках річок. Тут практично відсутня господарська діяльність. У зонах із антропогенним навантаженням, де має місце забруднення поверхневих вод, вони оцінюються як чисті або умовно чисті. У Закарпатті, порівняно з іншими районами України, ситуація з забрудненням поверхневих вод вважається кращою. Однак екологічна рівновага в гірських районах дуже хитка. Антропогенні навантаження тут можуть дати катастрофічні наслідки. Природний потенціал самоочищення поверхневих вод оцінюється за інтегральними показниками як дуже низький у гірській, низький — у передгірній, середній — у низинній зоні. Це якісна оцінка стійкості поверхневих водних області ресурсів щодо техногенного навантаження. Озера, ставки, водосховища, яких в області 137, з них 32 — високогірні озера, не відіграють великої ролі в водному балансі області. Загальна площа дзеркала ставків і водоймищ — 1,5 тис. га. Більшість із них — це незначні за площею водного дзеркала озера (<1 га). Найбільшим в області є озеро Синевир («Морське око», площа 7 га), яке розташоване на висоті 989 м нрм. і має запрудне походження. В області зарегульованого річкового стоку в водоймах тільки 58,6 млн. м3, що складає менше 1% від середньорічного стоку, який формується на території області. Це ставки та водоймища, які частково використовуються для риборозведення й енергетики, зокрема водоймище Теребле-Ріцької ГЕС загальним проектним об'ємом 27 млн. м3. У теперішній час він значно менший через накопичення твердих наносів. Серед цікавих озер назвемо озера з кришталево чистою водою вулканічного походження — Ворочівське (0,4 га, 700 м нрм.), Синє (~2 га, 600 м нрм.), Липовецьке (0,18 га, 500 м нрм.), гірські екзотичні озера — Верхнє (0,24 га, 1628 м нрм.), Бребенескул (0,4 га, 1801 м нрм.), Несамовите (0,3 га, 1750 м нрм.), Брескул (0,1 га, 1750 м нрм.), Апшинець (1,2 га, 1487 м нрм.) та інші. Всі закарпатські гірські озера мають чисту, прозору воду, дуже екзотичні, оточені багатою рослинністю і мальовничими краєвидами. Це є унікальні екосистеми, котрі мають велике пізнавальне та рекреаційне значення.

Підземні прісні води, прогнозний запас яких у Закарпатській області складає 400 млн. м3, з них затверджені запаси — 124 млн. м3 на рік (близько 340 тис. м3 на добу), як найчистіші, мають важливе значення для питного водопостачання. Основний водоносний горизонт приурочений до Закарпатського внутрішнього прогину, до валунно-галечникових відкладів річок Тиса, Боржава, Латориця та Уж. Розвідані підземні води відносяться до умовно захищених (20% запасів) або зовсім не захищених від забруднення через поверхневі водоносні горизонти. Діючі водозабори підземних вод є інфільтраційними. Тому якість води в них залежить від збереження чистоти поверхневого стоку, тобто від дотримання норм екологічної безпеки суб'єктами господарської діяльності як у зоні водозабору, так і на водозбірних площах річок. Це стосується й численних криниць, які дуже поширені в сільській місцевості з глибиною дзеркала вод від 0,5 м і більше. У річкових долинах носієм підземного потоку вод є алювій. Підземні водоносні горизонти тісно пов’язані тут з русловими водами річок, за рахунок яких поповнюються їх запаси.

2.1.4 Рельєф як рекреаційний ресурс

Розміщення на території Закарпатської області двох тектонічних структур зумовило поділ її на гірську і рівнинну частини. Майже 80% площі області займають Карпатські гори і лише 20% - Закарпатська (Притисинська) низовина (рис. 2.4).

В межах області знаходиться частина Українських Карпат, які в свою чергу входять у Карпатську гірську систему, що лежить на території шести країн Європи. Гори простягаються з північного заходу на південний схід, в цьому ж напрямі збільшується їх висота, змінюється вигляд. В північно-західній частині області це типові середньовисотні гори з округленими вершинами, широкими хребтами, рівнобіжними з ними долинами. В південно-східній частині рельєф високогірний — круті схили, загострені вершини гір, глибокі провальні долини. Це зумовлено тектонічною будовою, складом гірських порід, а також впливом на найвищу частину гір четвертинного зледеніння.

Карпати простягаються у вигляді поздовжніх ланцюгів хребтів та міжгірних долин. Хребти асиметричні: північно-східні схили круті, а південно-західні - пологі. Середня висота хребтів — від 700 до 1500 м. Жодна з вершин не досягає снігової лінії.

Найвищим в Українських Карпатах є центральне пасмо гір, яке утворене Полонинським хребтом, масивами Свидовець і Чорногора. Полонинський хребет тягнеться від р. Уж та її притоки Уличка до р.Тересва. В цьому напрямі його висота змінюється від 1200 до 1500 м і вище. Хребет порізаний долинами річок Латориця і Ріка на окремі масиви (полонини) — Рівна, Боржава, Красна. Над вирівненою поверхнею полонин підносяться окремі конусовидні вершини гір, сполучені між собою гострими гребенями. Найвищі з них — Рівна або Руна (1479 м), Стій (1677 м), Менчул (1501 м) та ін.

Полонинський хребет в минулому був основним вододілом карпатських рік, але поступово притоки Тиси — Латориця, Теребля, Ріка, Тересва — «перепиляли» його і захопили верхів'я приток Дністра. На схилах гірських хребтів поширені післяльодовикові котловини, які часто заповнені водою.

На південному схилі полонини Красної між Тереблею і Тересвою знаходяться пасма стрімчаків. Це — ізольовані скелясті групи з гострими вершинами і стрімкими гребенями (до 850 м). Вони складені вапняками і височать серед молодших за віком, але зруйнованих ерозією мергелів і пісковиків. Утворились стрімчаки в зоні тектонічного розлому.

Продовженням Полонинського хребта на сході є масив Свидовець з найвищою вершиною Близниця (1883 м). Знаходиться він на межиріччі Тересви і Чорної Тиси. Вершини масиву мають плоску форму, їх називають плаї. У привершинній частині гір на схилах збереглися сліди четвертинного зледеніння. Тут поширені льодовикові форми рельєфу: цирки (чашоподібні заглиблення з крутими скелястими стінами і полого увігнутим днищем) і кари (напівзамкнені кріслоподібні заглиблення). В долинах збереглися морени з грубоуламкового матеріалу.

На південний схід від Свидовця між Чорною Тисою і Білою Тисою лежить Чорногірський масив. Це — найвища частина Закарпаття й України. Чорногора найменше розчленована ерозією, має круті схили, на яких поширені льодовикові форми рельєфу. Тут знаходяться і найвищі вершини Українських Карпат — гори Говерла (2061 м), Бребенескул (2032 м), Піп Іван Чорногірський (2022 м), Петрос (2020 м).

Південніше Свидовця і Чорногори лежать Рахівські гори, або Гуцульські Альпи. Для них характерні круті, місцями стрімкі схили, гострі скелясті гребені й вершини, глибокі долини. Амплітуди відносних висот досягають 1000 м. Найвища вершина — гора Піп Іван Мармароський (1936 м). Збереглися рештки льодовикових цирків, на схилах трапляються обвали, виникають зсуви.

На північ від Полонинського хребта лежить Верховинський хребет, який р. Ріка розділяє на масиви Бескиди і Горгани. Хребти Горган тягнуться на південний схід від верхів'я Ріки. Вони мають гострі вузькі гребені, круті схили з кам’янистими осипами. Горгани глибоко розчленовані річковими долинами. Висоти збільшуються із заходу на схід від 1400 до 1700 м і більше. Найвищі вершини — гори Братківська (1788 м) та Попадя (1742 м). Бескиди лежать на північний захід від верхів'я р. Ріка і мають нижчі висоти (1000−1300 м), м’які обриси поверхні, пологі схили і куполоподібні вершини. Верховинський хребет називають ще Вододільним, бо він є головним вододілом карпатських рік. Знижені місця хребта є зручними перевалами.

Верховинський хребет відділяє від Полонинського Верховинська долина, а від Свидовця і Чорногори — Ясинська улоговина. Ці форми рельєфу мають висоти 600−800 м над рівнем моря і є наслідком поздовжніх розломів земної кори.

На південь від Полонинського хребта лежить поздовжня Тур’я-Боржавська (Берзне-Ліпшанська) долина, яка відділяє його від Вигорлат-Гутинського (Вулканічного) хребта. Останній розчленований долинами рік Уж, Латориця, Боржава, Тиса на окремі масиви — Вигорлат, Маковиця і Синяк, Великий Діл, Тупий, Гутин. Їх висоти сягають 800−1000 м, найвища вершина — гора Бужора (1085м). Хребет є пасмом згаслих вулканів з рештками конусів, які чергуються з плоскими поверхнями лавових плато. Південні схили хребта переходять у смугу невисоких передгір'їв, які поступово знижуються у бік Закарпатської низовини. Між масивами Великий Діл і Тупий лежить Іршавська улоговина, створена ріками Іршава та Боржава. В її південній частині поширений ярково-балковий рельєф, який виник внаслідок вирубування лісів і неправильної оранки схилів.

Південно-західну частину області займає Закарпатська (Притисинська) низовина, яка є частиною Середньодунайської рівнини. Північна її межа починається від м. Ужгород і звивистою лінією пролягає через Середнє, Мукачеве, Сільце і Рокосів. Поверхня низовини в основному плоска (100−120 м над рівнем моря) із слабким нахилом з північного сходу на південний захід. Незначний спад поверхні і невелика глибина річкових долин утруднюють поверхневий стік, тому в деяких місцях проходить процес заболочування; при сильних зливах і таненні снігу в горах знижені місця нерідко затоплюються водою.

На фоні одноманітної рівнинної поверхні Закарпатської низовини на північний схід від м. Берегове піднімається Берегівське вулканічне горбогір'я. Заокруглені вершини горбів мають абсолютні висоти 180−367 м, а відносні - 65−250 м. Окремі («острівні») вулканічні, гори знаходяться також на південний схід від Мукачевого та на схід від Виноградова (Чорна Гора висотою 565 м).

Закарпатська низовина на схід від с. Рокосів переходить у вузьку (3−1,5 км) долину р. Тиса (т.з. «Хустські ворота»), якою з'єднується з Верхньотисинською улоговиною. Рельєф тут погорбкований, відносні висоти над долинами рік — 150−300 м. Біля м. Солотвина в місцях виходу на поверхню соленосних відкладів поширені форми соляного карсту — гострі скелі, зубчасті гребені, карові утворення, лійки. Біля містХуст і Тячів височать ерозійні горби-останці.

Рельєф Закарпаття дуже різноманітний і має значний вплив на життєдіяльність людей. Схили гір вкриті цінними лісами, на вершинах є багато полонин, які служать пасовищами для худоби. В міжгірних долинах і на низовині, захищених від холодних вітрів, розкинулись найбільші поселення, сади, виноградники, поля.