Класифікація засобів відновлення працездатності

• Медичні засоби відновлення працездатності
• Класифікація відновних засобів
• Загальні принципи використання засобів відновлення
• Спеціалізоване живлення

Медичні засоби відновлення працездатності

Відновлення спортивної працездатності і нормального функціонування організму після тренувальних і змагань навантажень — невід'ємна складова частина правильно організованої системи спортивного тренування. Не менш важлива, чим раціональний режим навантажень.

Фізичне навантаження супроводжується певними функціональними і структурними змінами організму, лежачими в основі стомлення.

Стомлення - закономірне фізіологічне явище, слідство виконаної роботи — характеризується розвитком відчуття втоми, тимчасовим погіршенням обміну, регуляції, функціонування основних фізіологічних систем, реакції на навантаження, зниженням енергетичних запасів, загальної і спеціальної працездатності.

Явища, слідів навантаження, стимулюють розвиток адаптації, сприяють досягненню нового, вищого рівня працездатності. Поява відчуття втоми разом з тим має і охоронне значення, сигналізуючи про відому напругу в діяльності організму, оберігаючи його тим самим від перенапруження і перетренованої.

Без стомлення, по суті, відсутній і сам процес тренування. Важливо лише, щоб ступінь стомлення відповідав виконаній роботі, не була надмірною.

Після закінчення роботи явища стомлення поступово проходять, наступає відновлення. Відновлення - це поступове повернення працездатності і функціонування організму до робочого рівня або близькому до нього.

Глибина стомлення, його тривалість і прояви, як і швидкість відновлення, обумовлені поєднанням чинників трьох основних груп:

виконаної роботи (її характеру, спрямованості, об'єму, інтенсивності, тривалості, ступеня емоційної напруги, що викликається нею, і ін.)

тренувальне навантаження відновлення працездатність стани того, що тренується (віку, здоров’я, рівня тренованості, індивідуальних особливостей і ін.)

умов зовнішнього середовища і особливостей режиму періоду, що передував навантаженню.

Уміння тренера управляти станами стомлення і відновлення багато в чому визначає культуру тренування і її ефективність. Накопичення стомлення (без відповідного відновлення) може зумовити розвиток перевтоми і перетренованої, зниження працездатності, припинення зростання спортивних результатів.

Розрізняють:

відновлення в ході самої роботи раннє відновлення (безпосередньо після навантаження, яке зводиться фактично до оплати кисневого боргу) пізнє відновлення (завершення відновлення енергетичних ресурсів із зрушенням до надмірного анаболізму, відновлення і підвищення основних функцій і працездатності).

З інших найважливіших фізіологічних характеристик відновного процесу, які необхідно враховувати при підборі і дозуванні засобів відновлення, треба назвати нерівномірність його течії і гетерохронність (неодночасне відновлення різних функцій і різних параметрів однієї і тієї ж функції).

Дані про природний перебіг процесу відновлення при різному характері роботи в різних видах спорту, у спортсменів різного віку і рівня тренованості, на різних етапах підготовки і в різних умовах вельми важливі для раціонального, науково обґрунтованого планування підготовки. Не менш важлива раціональна система оптимізації відновного процесу, особливо в умовах сучасного спортивного тренування з властивими їй великими навантаженнями, все зростаючою напругою спортивної боротьби, розширенням вікових меж, використанням допоміжних засобів підвищення працездатності.

Здатність організму до відновлення тренирується: не випадково швидкість відновлення - один з основних діагностичних критеріїв оцінки реакції на навантаження і рівня тренованості. Доведена можливість активної направленої дії на перебіг відновних процесів для якнайшвидшого усунення відчуття втоми, викликаних навантаженням структурних і функціональних змін в організмі, що служить одним з дієвих засобів управління підготовкою спортсменів.

Основний шлях оптимізації відновних процесів — це раціональне тренування і режим, здоровий спосіб життя, дотримання правил гігієни. Природному перебігу відновлення, закріпленню і зміцненню відновних процесів, підвищенню стійкості і опірності організму, попередженню перенапруження сприяють деякі спеціальні допоміжні засоби.

Класифікація відновних засобів

Засоби відновлення можна класифікувати за різними ознаками — по спрямованості і механізму дії, за часом і умовам використання і ін. Наприклад, розрізняють:

засоби екстреного відновлення (термінова дія на регуляторні і метаболічні процеси в інтервалах між забігами, таймами, підходами до снарядів і ін.)

поточного (в процесі повсякденної спортивної діяльності)

профілактичного (для підвищення неспецифічної стійкості організму і попередження перевтоми).

У спортивній практиці частіше використовується запропоноване ВНІІФК в 1971 р. ділення відновних засобів на три основні групи: педагогічні, психологічні і медичні, комплексне використання яких і складає систему відновлення спортивної працездатності.

Педагогічні засоби - основний шлях оптимізації відновних процесів, що забезпечує прогресивне підвищення рівня тренованості за допомогою направленої дії на процеси відновлення самих засобів тренування і режиму. Останнє засноване на здібності організму до самовідновлення витрачених енергетичних і функціональних ресурсів вже під час виконання навантаження, а також після її закінчення.

До педагогічних засобів відносяться:

раціональне поєднання і послідовність навантажень;

правильне поєднання навантаження і відпочинку на всіх етапах підготовки;

перемикання на інші види м’язової діяльності;

варіативність засобів підготовки, вправ, їх ритму, чергування, тривалості інтервалів відпочинку;

поєднання специфічних і неспецифічних засобів, статичних і динамічних навантажень;

введення в заняття ігрових елементів, вправ, що виконуються при меншій за ЧСС, і вправи для м’язового розслаблення, вправ у водному середовищі, легких кросів, зміну зовнішніх умов; раціональна побудова ввідної і завершальної частин заняття і ін.

Ці засоби є основними, природними і обов’язковими для тих, що всіх тренуються (від провідних спортсменів до тих, що займаються в оздоровчих групах) на всіх етапах підготовки. Тільки за цієї умови можуть надати бажаний ефект будь-які допоміжні засоби. У руках досвідченого тренера є величезний арсенал таких засобів стосовно виду спорту, контингенту тих, що тренуються, етапу підготовки.

Не менш важливі і так звані психологічні засоби, направлені на зняття нервово-психологічної напруги, що, у свою чергу, сприяє якнайшвидшому відновленню рухової сфери і фізіологічних функцій організму.

Ці засоби прийнято підрозділяти на дві групи:

психолого-педагогічні засоби (підхід тренера до спортсмена з урахуванням його індивідуальних особливостей і конкретного стану, організація цікавого різноманітного відпочинку, застосування відволікаючих чинників, створення хорошого морального клімату в колективі, облік сумісності при комплектуванні команд, ігрових ланок, підборі партнерів спарингу, розселенні спортсменів на зборах і ін., індивідуальні і групові бесіди, навіювання упевненості в своїх силах, використання колірних і музичних дій і ін.)

засоби, направлені на регуляцію і корекцію психічних станів (гіпноз, навіювання, психорегулююче тренування і т.д.).

Велика роль в забезпеченні повноцінного відновлення спортивної працездатності належить медичним засобам, механізм дії яких зв’язаний як з підвищенням захисно-пристосованих властивостей організму, ферментної і імунологічної активності, стійкості до різних несприятливих чинників середовища і стресових ситуацій, так і з якнайшвидшим зняттям загального і локального стомлення.

Діючи на змінені під впливом навантаження метаболізм, кровопостачання, терморегуляцію, пластичні і енергетичні ресурси організму, медичні засоби сприяють відновленню функцій регулюючих механізмів і ефекторних органів, ліквідації відчуття втоми, підвищенню працездатності, що дозволяє зміцнити природний перебіг відновлення, полегшити адаптацію організму до подальшого навантаження.

Застосування спеціальних засобів для регуляції життєдіяльності в екстремальних умовах з метою підвищення ефективності тренування, прискорення відновлення, попередження перенапруження і підвищення працездатності фізіологічно виправдано і принципово відмінно від стимулюючих допінгових дій, бо йдеться не про граничну мобілізацію і вичерпання функціональних резервів організму, а, навпаки, про заповнення витрачених при великих навантаженнях нервових, енергетичних, пластичних ресурсів і створення їх необхідного запасу в організмі.

Для відновлення працездатності в спортивній медицині застосовується широкий комплекс дій на організм спортсмена. До ним, в першу чергу, відносяться

спеціалізоване живлення

ергогенная дієтетіка

вітамінізація.

Використовуються деякі фармакологічні препарати рослинного і синтетичного походження. Широко застосовуються гігієнічні засоби — раціональний режим, природні сили природи і ін.

І, нарешті, великий набір фізичних засобів відновлення, починаючи від масажу і лазень і кінчаючи бальнео-, термо-, тепло-, електро-, баро-, магніто- і іншими діями.

Багато медичних засобів відновлення надають вельми значну дію на організм. При неправильному їх застосуванні, невідповідності стану організму, передозуванню і ін. вони можуть виявитися небайдужими для здоров’я і працездатності спортсмена. Тому використовувати їх слід строго індивідуально з урахуванням віку, стани здоров’я, рівня підготовленості, конкретних особливостей організму в тісному зв’язку з планом, етапом і характером тренування або змагань. Призначати ці засоби повинен лікар з урахуванням медичних свідчень. Інакше їх застосування неприпустимо.

Загальні принципи використання засобів відновлення

При використанні відновних засобів важлива комплексність. Йдеться про сукупне використання засобів всіх трьох груп і різних засобів однієї групи в цілях одночасної дії на всі основні функціональні ланки організму — рухову сферу, нервові процеси, обмін речовин і енергії, ферментний і імунний статус і ін.

При цьому особливе значення має переважна дія на ті функціональні системи організму, які є основними в забезпеченні спеціальної працездатності в даному виді спорту і її лімітують.

Так, для видів спорту, що характеризуються переважним проявом витривалості, такою ланкою буде кардіо-респіраторна система і біоенергетика;

для тяжко технічних видів спорту і видів спорту, вимагаючих тонкої координації рухів, — центральна нервова система і аналізатори;

для швидкісно-силових видів спорту — нервово-м'язовий апарат і т.д.

З урахуванням гетерохронності відновлення різних систем організму особлива увага повинна бути приділена системам, що найбільш поволі відновлюються.

Необхідно звертати увагу на сумісність і раціональне поєднання використовуваних засобів. При цьому слід враховувати, що деякі засоби підсилюють дію інших і, навпаки, деякі ослабляють або зовсім нівелюють ефекти інших засобів. Істотне значення має також правильне поєднання засобів загальної і локальної дії.

Засоби загальної дії (ванни, душі, аероіонізація, ультрафіолетове опромінювання, масаж, гіпербарична оксигенація, вітаміни, лікарські препарати, живлення і ін.) володіють широким діапазоном неспецифічного загальнозміцнюючого ефекту, і адаптація до ним наступає повільніше, ніж до локальних дій.

Засоби локальної дії призначаються при переважному навантаженні на певні групи м’язів, загального — при роботі великого об'єму і інтенсивності, коли стомлення носить глобальний або регіональний характер.

При дворазовому тренуванні в день доцільно застосовувати локальні засоби відновлення після першого тренування і засобу загальної дії - після другої. Важливо правильно визначити і терміни їх призначення.

Так, для термінового відновлення (при повторних стартах, в коротких інтервалах між навантаженнями і ін.) можна призначити процедуру відразу ж після закінчення роботи. Якщо ж максимальне підвищення працездатності потрібне у віддаленіші терміни, целесообразніше призначати засоби загальної дії не раніше чим через 4−8 годин після виконаної роботи.

Взаємостосунки між лікарськими препаратами також носять складний характер. Поєднання деяких засобів може привести до істотної зміни фармакодинаміки і змінити характер дії на організм. Є випадки і прямої фармакологічної несумісності.

Швидкість відновних процесів, чутливість до деяких засобів відновлення пов’язані з індивідуальними особливостями організму спортсмена. Так, відомі індивідуальні відмінності в здатності до відновлення навіть при однаковому рівні тренованості. Деякі спортсмени навіть в стані хорошої тренованості відносно поволі відновлюються.

Аналіз таких випадків показав велику роль в характері відновлення особливостей нервової системи, нейро-гуморальної регуляції, обмінних процесів, що, мабуть, в більшій мірі обумовлено генетично. Відомо також, що кожна людина має свій ритм відновлення змінених структур організму. Отже, треба чітко знати природну здатність кожного спортсмена до відновлення для вибору найбільш адекватних відновних процедур і режиму їх застосування.

Вельми великі індивідуальні відмінності в чутливості організму до певних засобів відновлення (зокрема, фармпрепаратам і деяким продуктам харчування), фізичних чинників, що залежить від підлоги, віку, характеру живлення, конституціональних особливостей, вживання алкоголю, нікотину, генетично обумовленої активності ферментатівних систем.

Тому який-небудь стандарт, шаблон в застосуванні допоміжних засобів відновлення, однакові засоби і методика їх використання для всіх спортсменів або окремих груп недопустимі.

Необхідна упевненість в повній нешкідливості вживаних засобів відносно обміну речовин і діяльності нейро-ендокринних механізмів, метаболічної активності і ін.

Застосування в спорті недостатньо перевірених засобів, без урахування індивідуальної чутливості до ним організму, чітко розроблених і затверджених свідчень і протипоказань повинно бути повністю виключено. Навіть нешкідливий засіб при передозуванні може надати токсичну дію. Деякі засоби можна застосовувати тільки на тлі інших або на тлі певного живлення і режиму спортсмена.

Все це обумовлює необхідність дотримання найважливішого правила, а саме: тільки лікар, обізнаний особливості і стан кожного спортсмена і що має спеціальну підготовку і достатній досвід, має право вирішувати лікарські і деякі фізичні дії на організм.

Відновні засоби повинні використовуватися в повній відповідності з видом спорту, завданнями і етапом тренування, характером виконаного і майбутнього навантаження. При цьому слід враховувати, що далеко не завжди слід прагнути до штучного прискорення відновлення, тобто зняттю явищ, слідів навантаження. Спортивною практикою доведено, що в цілях розширення функціональних можливостей організму і досягнення нового, вищого рівня працездатності періодично допустимо проведення чергового тренування на тлі незавершеного відновлення. У дорослих тренованих спортсменів це не представляє якої-небудь небезпеки для здоров’я. Проте услід за такими періодами (наприклад, окремими днями мікроциклу, ударними циклами тренування, змаганнями з багатократними стартами і ін.) необхідна компенсація у вигляді зниження навантаження, збільшення інтервалів відпочинку, перемикання на інший вид роботи, використання спеціальних засобів для забезпечення повноцінного відновлення. Інакше (при тривалому перевищенні ритму дії над ритмом відновлення) фізіологічне стомлення може перейти в перевтому, перетренована (перенапруження) з характерними деструктивними змінами тканин організму, порушеннями регуляції і обміну, погіршенням адаптації до навантажень, зниженням працездатності, різними преді патологічними станами, що крім іншого чревато припиненням зростання результатів. Слід мати на увазі, що в певних умовах (безпосередньо перед змаганнями і під час змагань, в період освоєння нових складних рухових завдань, перед заняттями, направленими на розвиток швидкості або складної техніки, а також для недостатньо підготовлених спортсменів або юних спортсменів) таке тренування недоцільне, а після захворювань за наявності ознак перевтоми і перенапруження взагалі недопустима.

Неприпустимо тривале застосування в цілях відновлення фармакологічних і деяких фізичних засобів. При цьому можливі несприятливі наслідки: звикання організму до таких засобів, кумуляція побічного впливу, зниження тренуючого ефекту навантаження. Річ у тому, що при зменшенні первинної сили подразника (тренування) в організмі не досягається необхідного, відповідного запланованому навантаженню рівня енергетичних, обмінних і вегетативних зрушень. Отже, навантаження не викликає очікуваної від неї функціональної перебудови організму. Підвищення працездатності в цих випадках вимагає безперервного підвищення сили подразника, що далеко не завжди доцільно. Крім цього ослаблення природної здатності організму до відновлення несприятливо позначається на його функціональному стані після відміни спеціальних засобів відновлення.

Підсумовуючи все сказане, можна укласти, що при адекватному перебігу відновних процесів, прогресивному наростанні тренованості і працездатності немає необхідності вдаватися тільки до медичних засобів відновлення, треба ширше використовувати педагогічні засоби.

Широкий комплекс медичних засобів відновлення може застосовуватися переважно на певних етапах підготовки — головним чином при багатоденних напружених змаганнях, декількох стартах в день, перед найбільш відповідальними змаганнями, на етапах нарощування навантажень і освоєння нових складних рухових завдань (у тому числі і для подолання психологічного бар'єру), після ударних циклів тренування, в перехідному періоді після напруженого сезону. При цьому доцільно циклове застосування таких засобів тривалістю не більше 3−4 тижнів з широким варіюванням як самих засобів, так і методики їх застосування (кількість, послідовність, тривалість).

За медичними показаннями (після захворювань, при появі ознак перевтоми, перенапруження, перетренованої і для профілактики цих станів) медичні засоби відновлення за призначенням лікаря можуть використовуватися всіма категоріями тих, що тренуються на будь-якому етапі підготовки.

Особлива обережність потрібна при призначенні деяких засобів відновлення юним спортсменам, що пояснюється нестійкістю функцій, підвищеною реактивністю і сприйнятливістю, ще недостатньою активністю ряду ферментативних систем, віковими особливостями реакції організму на фізичні навантаження. Найбільшою мірою це відноситься до періоду активного статевого дозрівання, коли всі функції організму особливо лабільні і чутливі.

Відновні заходи слід включати в загальний план підготовки спортсменів в тісному зв’язку з тренувальним режимом, відображати їх в щоденниках самоконтролю, перевіряти ефективність за допомогою методів педагогічного і лікарського контролю, спостережень за здоров’ям, самопочуттям, працездатністю, станом основних функціональних систем і реакцій організму на фізичне навантаження.

Спеціалізоване живлення

У комплексі медичних засобів відновлення велика питома вага належить спеціалізованому живленню спортсменів.

Живлення — найважливіший природний засіб заповнення пластичних і енергетичних витрат організму при фізичних навантаженнях, а отже, засіб якнайшвидшого його відновлення. Основні відомості про раціональне харчування спортсмена містяться в курсах гігієни і біохімії спорту. Тут розглядаються деякі особливості раціону і режиму харчування, сприяючі якнайшвидшому відновленню організму.

Згідно сучасної теорії збалансованого харчування, для забезпечення нормальної життєдіяльності і працездатності в організм людини з їжею повинні поступати необхідне, відповідне енергетичним витратам, кількість енергії. Не менш важливо забезпечити при цьому і правильне взаємовідношення різних компонентів живлення, у тому числі і незамінних, тобто речовин, що не виробляються самим організмом і необхідних для нормальної течії фізіологічних процесів.

Кількість, склад і калорійність їжі повинні повністю задовольняти енергетичні і пластичні запити організму, забезпечувати нормальну регуляцію фізіологічних функцій за допомогою біологічно активних речовин відповідно до особливостей виду спорту, вагою спортсмена, конкретним режимом тренування і величиною навантаження. Якщо калорійність живлення нижча, ніж витрата енергії, відновний період затягується, що може привести до поступового виснаження організму. Надмірна калорійність веде до перевантаження організму, збільшення ваги тіла, утруднення травлення і тим самим також порушує нормальний перебіг відновних процесів.

Не менш важливі якісний склад їжі, правильне співвідношення різних її компонентів, смакові властивості і способи приготування їжі, раціональна кратність живлення і достатній період часу між їдою і фізичним навантаженням.

Розроблені орієнтовні таблиці енерговитрат при різних фізичних навантаженнях і змісті живильних речовин в стандартних харчових продуктах допомагають тренеру і лікарю оперативно вирішувати питання про адекватність калорійності живлення енерговитратам.

Для якнайшвидшого відновлення в тренувальних циклах з великими навантаженнями і особливо в період змагань доцільно збільшити калорійність живлення на 5−10% і кількість рідини на 0,5−1 л в порівнянні з прийнятими нормативами.