Малий бізнес: характерні ознаки та проблеми становлення в Україні

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Національний університет «Львівська політехніка»

Навчально-науковий інститут економіки і менеджменту Кафедра теоретичної та прикладної економіки НАУКОВА РОБОТА з дисципліни «Макроекономіка»

на тему

«Малий бізнес: характерні ознаки та проблеми становлення в Україні»

Виконала Студентка групи ФК-12

Кремінь М.О.

Науковий керівник Малиновський Ю. В Львів — 2014р.

ЗМІСТ Вступ Розділ 1. Теоретичні та законодавчі засади існування малого бізнесу в Україні

1.1 Поняття та сутність малого підприємництва

1.2 Роль і місце малого підприємництва у структурі перехідної та розвиненої ринкової системи

1.3 Доцільність та специфіка розвитку малого підприємництва в перехідній економіці України Розділ 2. Дослідження аспектів функціонування малого бізнесу в Україні

2.1 Проблеми розвитку та функціонування малих підприємств в Україні

2.2 Статистична оцінка діяльності підприємств малого бізнесу в Україні

Висновки Список використаних джерел

ВСТУП Актуальність теми наукової роботи «Малий бізнес: характерні ознаки та проблеми становлення в Україні «обумовлена тією роллю, що грає малий бізнес у всіх економічно розвинених країнах. Україна не є в цьому змісті виключенням, тому що розвиток малого бізнесу допоможе їй вирішити деякі питання, пов’язані з виходом економіки із кризи. Малий бізнес в економіці України може виконувати різні функції, тому державним органам керування необхідно взяти на себе всі питання, пов’язані з регулюванням діяльності малого бізнесу.

Актуальність даної теми визначається не лише через існування різних думок щодо недоліків, труднощів, механізмів та перспектив розвитку малого підприємництва в Україні, але й через ряд новітніх реалій в економіці країни в цілому, особливості інтеграційних та інвестиційних процесів.

Метою даної роботи є узагальнення теоретичних викладок щодо розвитку малих підприємств в умовах перехідної економіки та визначення їх місця в економіці країни.

Основними завданнями, які випливають з мети роботи, є:

— уточнення суті економічної категорії «мале підприємство»;

— аналіз факторів формування та розвитку малих підприємств в перехідний період;

— вивчення досвіду розвитку малих підприємств в країнах з розвинутою ринковою економікою;

— аналіз проблем функціонування малих підприємств;

— визначення шляхів забезпечення позитивного розвитку та форм державної та регіональної підтримки малого підприємництва в Україні.

Методологічною основою роботи є системний підхід до вивчення процесів формування, функціонування та розвитку малих підприємств у перехідний період. Основними використовуваними методами є: статистичний, аналізу, порівняння, узагальнення. Інформаційну базу даної курсової роботи становлять підручники, статистичні джерела Держкомстату України, публікації в пресі, журнали.

Наукова робота складається із вступу, двох розділів, висновку і списку використаної літератури.

Розділ 1. Теоретичні та законодавчі засади існування малого бізнесу в Україні

1.1 Поняття та сутність малого підприємництва Суть малого підприємства завжди була предметом суперечок у розвинутих країнах. Використовуються наступні визначення малого підприємства (фірми):

Мала фірма — це фірма, якою керує власник і яка не має складної організації управління.

Мала фірма — це та фірма, у якої доступ до ринку капіталу обмежений і яка має незначну частку свого товару на ринку.

Мале підприємство — це фірма, якою керує незалежний власник, яка не посідає у своїй галузі домінуючого становища і відповідає певним критеріям за кількістю зайнятих і щорічним критеріям продажів.

Мале підприємство — це невелике виробництво.

Мале підприємство — це підприємство з невеликою кількістю штатних працівників.

Отже, при визначенні малого підприємства можуть використовуватись кількісні та якісні критерії. До якісних критеріїв відносять: висока організаційно-функціональна гнучкість, високий рівень конкуренції, простота організації на основі без цехової структури, поєднання в одній особі кількох виробничо-управлінських функцій, переважна орієнтація на місцеві джерела сировини і ринки збуту продукції, обмеженість грошових і матеріальних ресурсів, потреба у розумній підтримці державою і великим бізнесом. До кількісних критеріїв відносять: кількість працівників, оборот (обсяг) продаж, величину активів, кількість філій або підрозділів, частку фірми на ринку, сукупний капітал фірми. Європейський Союз запропонував наступні критерії: кількість персоналу не перевищує 500 чол., вартість фондів підприємства не перевищує 75 млн. ЕКЮ, велика фірма володіє не більше, ніж третиною його капіталу.

З врахуванням вищесказаного можна дати наступне визначення малому підприємству: це іманентний елемент системи економічних відносин в економіці ринкового типу, який забезпечує її інноваційну активність і підтримує конкурентне середовище.

В залежності від того, який вид діяльності і яку стратегію поведінки вибирає підприємство на ринку, в економіці західних країн виділяють такі види малих підприємств: комунанти, патієнти, експлеренти.

Комунанти спеціалізуються на виготовленні окремих вузлів і деталей. Ці підприємства тісно взаємодіють з великими підприємствами через систему кооперативних зв’язків, системи субпідряду. З їх допомогою великі підприємства звільняються від невигідного допоміжного неефективного виробництва. Малі підприємства даної групи знаходяться у великій залежності від крупних і ведуть жорстку конкурентну боротьбу між собою.

Патієнти спеціалізуються на випуску готової продукції, орієнтованої на локальні ринки збуту з обмеженим попитом, на місцеві джерела сировини і матеріалів. Вони досить незалежні від великих підприємств і можуть навіть конкурувати з ними за якістю продукції.

Експлеренти — це ризикові фірми або інноваційні підприємства, які займаються, в основному, науковими, конструкторськими розробками, комерційним освоєнням технічних відкриттів, виробництвом дослідних, пробних партій товарів.

Малі підприємства здійснюють свою діяльність у всіх сферах і галузях народного господарства, виконуючи один або кілька видів діяльності. Вони мають самостійність в здійсненні господарської діяльності, розпорядженні готовою продукцією, прибутком, який лишається після сплати податків та інших зобов’язань [8, с.18−19].

Наказом Держкомстату України № 399 від 01.12.98р. для виконання розпорядження Кабінету Міністрів України № 760-р від 21.09.98р. затверджено критерії визначення «статистично малого підприємства». До цієї категорії належать суб'єкти, у яких середньооблікова чисельність працівників, включаючи сумісників та працюючих по договорах цивільно-правового характеру, не перевищує:

50 осіб — у промисловості (крім харчової - до 40 та поліграфічної - до 20) та сільському господарстві;

40 осіб — у будівництві (крім проектних і проектно-вишукувальних організацій — до 20, підприємств, що здійснюють капітальний ремонт споруд виробничого призначення — до 25чол.);

30 осіб — у житловому господарстві (у тому числі готелі - до 10 чол.);

20 осіб — у транспорті, зв’язку, заготівлях, інших сферах матеріального виробництва, науці;

15 осіб — у торгівлі, постачанні і збуті;

10 осіб — у всіх інших галузях економіки.

Суб'єктами малого підприємництва є: фізичні особи, зареєстровані у встановленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності; юридичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період не перевищує 50 осіб та обсяг річного валового доходу не перевищує 1 млн. грн.

Середньооблікова чисельність працюючих визначається з урахуванням усіх працівників, у тому числі тих, що працюють за договорами та за сумісництвом, а також працівників представництв, філій, відділень та інших відокремлених підрозділів [10, с.29−30].

1.2 Роль і місце малого підприємництва у структурі перехідної та розвиненої ринкової системи Малий бізнес у ринковій економіці - провідний сектор, що визначає темпи економічного росту, структуру і якість валового національного продукту. Але справа не тільки в кількісних показниках — цей фактор по самій своїй суті є типово ринковим і становить основу сучасної ринкової інфраструктури. Основні переваги, характерні риси, властивому малому бізнесу:

а) можливість більш гнучких й оперативних рішень. У порівнянні з великими корпораціями в малому бізнесі спрощена структура прийняття управлінських рішень, це дає можливість швидко й гнучко реагувати на кон’юнктурні зміни, у тому числі шляхом маневру капіталу при перемикання з одного виду діяльності на іншій;

б) орієнтація виробників переважно на регіональний ринок. Малий бізнес ідеально пристосований для вивчення побажань, переваг, звичаїв, звичок й інших характеристик місцевого ринку;

в) підтримка зайнятості й створення нових робочих місць. Ця проблема надзвичайно актуальна для нашої країни; процес приватизації забере баласт із підприємств і дрібний бізнес міг би зіграти роль амортизатора, увібравши в себе вільну робочу силу;

г) виконання допоміжних функцій стосовно великих виробників. Великі фірми децентралізують виробничий процес, передаючи його фази малим підприємствам на основі субкооператоров;

д) невеликий первісний обсяг інвестицій. У малих підприємств менші строки будівництва; невеликі розміри, їм швидше й дешевше переозброюватися, впроваджувати нову технологію й автоматизацію виробництва, досягати оптимального сполучення машинної й ручної праці;

е) економічна ефективність виробництва в малих підприємствах;

ж) інноваційний характер малих підприємств. Багато економістів відстоюють ідею про виняткову роль малого бізнесу в розгортанні науково-технічної революції.

Дрібний бізнес відіграє важливу роль в економіці країни. Він:

— забезпечує необхідну мобільність в умовах ринку, створює глибоку спеціалізацію й кооперацію, без яких немислима його висока ефективність;

— здатний не тільки швидко заповнювати ніші, що утворяться в споживчій сфері, але й порівняно швидко окупатися;

— здатний створювати атмосферу конкуренції;

— створює те середовище й дух підприємництва, без яких ринкова економіка неможлива [9, с.112−114].

Малі підприємства відіграють помітну роль у зайнятості, виробництві окремих товарів, дослідницьких і науково-виробничих розробках.

Малі підприємства відіграють значну роль у технологічних нововведеннях. Успіх малого бізнесу в цій області можна пояснити наступними причинами. Поглиблення спеціалізації в наукових розробках привело до того, що в багатьох випадках невеликі фірми йдуть по більш простому або ризикованому шляху, працюють у безперспективних галузях. Дрібні фірми також охоче беруться за освоєння оригінальних нововведень, оскільки при випуску принципово нового виробу знижується значення великих лабораторій з устояними напрямками досліджень. До того ж малі фірми прагнуть якомога швидше налагодити масове виробництво. Тим самим, значення розробок, проведених дрібними підприємствами, досить важливо, насамперед з погляду розширення ринку пропонованих товарів і послуг, що у свою чергу активно стимулює процес виробництва з метою найбільш швидкого задоволення (знову породженого) попиту, мотивованого розробками, проведеними фірмами малого підприємництва.

Відношення нововведень до витрат на наукові дослідження й розробки малих підприємств в 3−4 рази вище, ніж у великих. Якщо простежити шлях винаходу, використаного великими монополіями, то нерідко воно виявляється результатом роботи окремих вчених або дрібних фірм. Однак наступне впровадження здійснюється компаніями, що володіють необхідними для цього фінансовими й матеріальними ресурсами.

Узагальнюючи все вищесказане, хотілося б звернути увагу на те, що мале підприємство впливає на структуру ринку й розширення ринкових відносин насамперед у результаті зміни кількості суб'єктів ринку, підвищенні кваліфікації й ступеня прилучення усе більш широких верств населення до системи підприємництва й ділового адміністрування.

Розвиток спеціалізації й кооперації втягує дрібних підприємців у сферу впливу великих об'єднань.

Фактично вони гублять свою незалежність і перетворюються в окремі ланки більших монополій, хоча офіційна статистика враховує їх як самостійні одиниці. Великі підприємства залучають вузькоспеціалізовані малі підприємства, що роблять для них окремі деталі й вузли. Навколо монополій, особливо в галузях машинобудування, електронної промисловості, групуються звичайно по кілька десятків тисяч дрібних підприємств, які користуються фінансовою й технічною допомогою монополій. Для хазяїв монополістичних об'єднань також дрібні субпідрядники зручні й вигідні: вони поставляють свою продукцію по досить низьких цінах. Їх виробничі, соціальні й інші проблеми мало турбують керівників монополій. У періоди несприятливої кон’юнктури й інших ускладнень, монополії (хазяї) рвуть зв’язки зі своїми дрібними постачальниками, кидаючи їх напризволяще. В останні роки в багатьох країнах посилилася тенденція до об'єднання дрібних підприємств на основі спеціалізації й кооперації виробництва, у великі галузеві структури, які зараз роблять більші обсяги різноманітної продукції, у тому числі високого технічного й технологічного рівня, і досить успішно конкурують на ринках з великими компаніями й монополіями.

Важливість малих підприємств ще й у тому, що, ведучи запеклу конкурентну боротьбу за виживання, вони змушені постійно розвиватися й адаптуватися до поточних умов ринку, адже, щоб існувати, треба діставати кошти для існування, а значить бути краще інших, щоб прибуток діставався саме їм.

Масовий випуск промислових виробів тривалого споживання (автомобілів, холодильників, телевізорів і т.п.) великими підприємствами викликає потребу у відповідних промислових послугах з ремонту й обслуговування, які часто здійснюють дрібні підприємства, тому що монополії через свою громіздкість змушені затрачати багато зусиль у цьому напрямку або створювати розгалужену мережу маленьких філій, що саме по собі теж досить дороге заняття, що служить в основному для підтримки престижу великої фірми.

Діяльність малих підприємств у менш розвинених районах західноєвропейських країн — це основа всієї їх соціального й економічного життя й вирішальна передумова їх подальшого господарського розвитку.

У той же час, на дрібних підприємствах відзначається більш висока ефективність праці, малі фірми з меншими витратами задовольняють потреби в дефіцитних видах товарів і послуг на основі розробки місцевих джерел (сировини) і забезпечують при цьому більшу зайнятість. Вони збільшують розміри надходжень у муніципальні бюджети, стимулюють науково-технічний прогрес, виконують інші важливі для господарства функції.

1.3 Доцільність та специфіка розвитку малого підприємництва в перехідній економіці України Після проголошення незалежності Україна розпочала багатоступінчастий та складний процес ринкової трансформації. Він передбачає становлення валютно-грошової системи, власних законодавчих інституцій, проведення приватизації, земельної реформи, тощо.

Процес становлення малого підприємництва в молодій українській державі особливо актуальний сьогодні. В умовах гігантизму, вкрай невідлагоджених господарських зв’язків та кризової економіки в цілому малий бізнес виступає одним із засобів вирішення багатьох соціально-економічних завдань. Він сприяє послабленню монополістичних тенденцій шляхом розвитку внутрішньогалузевої конкуренції у національній економіці.

Особлива роль малих підприємств полягає у підтримці і розвитку деяких галузей, зокрема, торгівлі, послуг та громадського харчування. За часів командної економіки ці галузі розвивалися надзвичайно слабко, оскільки держава акцентувала свою увагу на великому виробництві. Деформацію галузевої структури національної економіки можна значною мірою виправити за допомогою ефективного малого приватного бізнесу.

Однак, не зважаючи на всі позитивні зрушення, мале підприємництво стикається з великою кількістю перешкод. Його розвиток відбувається нерівномірно, хаотично та суперечливо, йому не приділяють належної уваги державні органи: програми підтримки є декларативними, немає узгодженості у діях центральної та місцевої влади, слабка фінансова допомога, тощо.

Процес становлення малого приватного бізнесу в економіці України потребує подальшого ґрунтовного дослідження. Ця тема особливо актуальна сьогодні, коли процеси, які супроводжують становлення підприємництва, ще недостатньо вивчені. Західна економічна наука поглиблено вивчає мале підприємництво уже не одне десятиліття. Вітчизняні економісти тільки розпочали дослідження цього явища в добу незалежності України.

Проте навіть сучасні дослідження не дають вичерпної оцінки тих глибинних перетворень, які відбуваються у секторі малого приватного бізнесу, оскільки він перебуває у постійній динаміці. Щоразу науковці-дослідники феномену підприємництва стикаються з якісно новими його проявами. Подальшого дослідження потребують проблеми визначення оптимальних розмірів малих підприємств, вироблення ефективної системи державного регулювання та підтримки вітчизняного підприємництва, досвід країн Східної та Центральної Європи у справі розвитку приватного бізнесу з проекцією на специфіку українського ринку.

Вихідним пунктом виступає категорія власності та одна із її форм — приватна власність. Відносини власності, які панують у суспільстві, впливають на суспільно-політичний лад, економічний розвиток, формування інтересів різних соціальних прошарків. Вони формують економічну систему країни та мережу інституцій, які підтримують її функціонування.

Донедавна українські малі підприємства оцінювалися за критеріями, сформульованими у Законі України «Про підприємства». Як показала практика, ці показники були значно завищеними та економічно недоцільними і тому не отримали широкого застосування. Починаючи з 1999 року, Україна користується критеріями, які сформульовані в Указі Президента України «Про державну підтримку малого підприємництва». 3] Застосування двох показників вищезгаданого документу: кількості працюючих та обсягу річного виторгу є цілком достатнім для практичних цілей. Доцільніше не диференціювати показники кількості зайнятих по галузях, оскільки дуже важко об'єктивно оцінити оптимальні розміри малих підприємств у різних сферах економіки. Єдиний універсальний критерій значно спрощує характеристику малих підприємств [7, c.58−64].

Роль, яку мале підприємництво відіграватиме в Україні, значно залежатиме від економічної моделі країни. Індивідуалістично-кооперативні цінності українців відповідають багатопартійній системі політичного правління та ринковому господарству з обмеженим втручанням держави. Українська модель повинна складатися еволюційно, на основі політичних, економічних, природно-кліматичних, історичних, культурних особливостей розвитку країни, і ні в якому разі не бути копією іншої моделі. Недоцільно робити розрахунки, щоб визначити точну кількість малих підприємств, яка необхідна для конкурентного розвитку вітчизняної економіки. Значно важливіше спрямувати увагу держави на здійснення кардинальних економічних перетворень. Через деякий час в результаті цієї тактики в Україні з’явиться така чисельність малих фірм, яка буде оптимальною для ефективного функціонування народного господарства.

Приблизно до 70-х рр. малі підприємства «вважалися» неперспективними і їм не приділялося належної уваги з боку держави та дослідників, оскільки в західних економіках переважали великі підприємства. Однак протягом 70-х рр. центр тяжіння ділової активності поступово почав зміщуватися в сектор малого бізнесу, що виявилося у суттєвому зростанні кількості малих підприємств, посиленні їхнього впливу на створення національного доходу, забезпечення зайнятості та розвитку конкуренції [6, c.4].

Кожного року кількість малих підприємств в країні зростає. Сплеск появи малих компаній припадає на 1992;93 рр., коли темпи зростання досягли 148,5%. У 1994, 1995 і 1996 рр. спостерігалося деяке сповільнення темпів, вони склали 106,4%, 114,7% та 101,6% відповідно. З 1995 р. таке зростання почало уповільнюватися під впливом негативних факторів притаманних національній економіці. В цей період зростання кількості підприємств малого бізнесу відбувалось одночасно зі зменшенням середньооблікової чисельності працівників та їх продуктивності: так з 1996 по 2003 рік включно показники зростання були майже однаковими — щорічно 114 — 117%. Одними з найвищих за усю історію малого бізнесу в країні були темпи зростання у 1997 році - 146%. Питома вага виробленої ними продукції у промисловості України постійно зростала та складала: у приватній формі власності у 1995 р. — 0%, а у 1999 р. — 0,2%; колективній формі власності у 1995 р. — 48,6%, а у 1999 р. — 70,7%; державній формі власності у 1995 р. — 51,4%, а у 1999 р. — 28,6%. На початок 2001 року в країні налічувалося 217,9 тис. малих підприємств, в порівнянні з 2000 роком їх кількість збільшилась на 10,6%.

Більшість показників розвитку малих та середніх підприємств (МСП) починаючи з 2003 р. по 2008 р. покращувалися, що певною мірою свідчило про підвищення рівня безпеки підприємництва у нашій країні в той період. Зокрема, зростала кількість суб'єктів підприємницької діяльності, чисельність зайнятих працівників та частка малих і середніх підприємств у їх загальній кількості. Починаючи з 2004 року, відбуваються стрибкоподібні зміни темпів приросту суб'єктів підприємництва: з 4,7% до 8,4% (2004;2005р.р.) та від 3% у 2006 році до 11% у 2007 р. На початок 2008 року загальна кількість суб'єктів підприємництва в Україні дорівнювала понад 2,6 млн. одиниць.

Починаючи з 2008 р. (початку світової фінансової кризи) спостерігаються негативні тенденції: обсяги виробництва та реалізації продукції у порівнянні з 2008 р. зменшилися на 9%; частка сектору економіки малого бізнесу у обсягах реалізованої продукції (наданих послуг) та частка діючих підприємств зменшилися на 7%, зросла частка збиткових підприємств; погіршилися показники ефективності фінансово-господарської діяльності; знизився рівень інвестиційної активності; кількість найманих працівників, особливо на малих підприємствах приватної форми власності, та рівень їх заробітної плати (на 8%); значна частина малих та середніх підприємств функціонувала в тіньовому та напівофіційному секторах ринку. В структурі підприємств найбільшу частку займали малі - 85,1% (324 тис. одиниць); значно меншу частку — середні (14,7% (56 тис. одиниць), великі - лише 0,2% (770 підприємств). На початок 2008 р. в Україні зареєстровано 324 011малих підприємств (або 70 одиниць на 10 тис. населення). Для порівняння у Великобританії нараховується близько 2630 тис. малих і середніх підприємств, в Японії - 6450 тис, в США — 19 300 тис. Починаючи з 1995 р. кількість малих підприємств зростала випереджаючими темпами у порівнянні з середніми та великими (збільшення в 3,4 рази) [14]

Динаміка розвитку малих підприємств в 2006;2010 роках зображена в таблиці 1.

Таблиця 1

Основні показники розвитку суб'єктів малого підприємництва

Малі підприємства в Україні перебувають у приватній, колективній, державній та змішаній формах власності. У 1997 році найбільше (майже 65%) складали колективні, 31% - приватні та 0,9% - державні малі підприємства.

Динаміку зміни кількості малих підприємств протягом 2010; 2012 років зображено на рис.1

Рис. 1 Зміна кількості малих підприємств у 2010; 2012 роках Питома вага малих підприємств майже в усіх галузях економіки зменшується, за винятком торгівлі, громадського харчування та матеріально-технічного постачання. Малі компанії концентруються у галузях, де швидко окуповується капітал і не потрібно великих матеріальних затрат та інвестицій для ведення бізнесу. Багато малих підприємств одночасно займається кількома видами діяльності [4, c.34−36].

В Україні спостерігається дуже нерівномірний розподіл малих підприємств по областям. Він зумовлений різними територіальними умовами: економічним потенціалом, ресурсним забезпеченням, спеціалізацією регіонів, рівнем інвестиційної активності, станом ринкової інфраструктури, відносинами між державними органами та підприємницькими структурами. Ці регіональні особливості слід враховувати у процесі розробки заходів державної підтримки.

Порівнюючи дані розвитку вітчизняного малого підприємництва з показниками інших країн, потрібно зауважити, що Україна значно відстає навіть від країн Східної та Центральної Європи. Для порівняння: у Польщі на тисячу жителів припадає 51,3 малих підприємств, у Чехії - 12,4, в Україні - лише 4,4. У країнах ринкового господарства більше половини ВВП створюють малі підприємства. В Україні поки що малий бізнес не відіграє суттєвої ролі у забезпеченні економічного зростання, його внесок у ВВП становить лише 9,0−9,5%.

В економіці України появі малого бізнесу передувало створення кооперативів у період з 1986 по 1990 роки. Саме вони й поклали початок розвитку малого підприємництва. Але державна політика, реально спрямована на підтримку малого підприємництва та формування організаційно-економічних умов для його розвитку почала формуватися після проголошення незалежності України.

В умовах нестабільної економічної ситуації вітчизняний малий бізнес потребує протекторату держави. На жаль, поки що ефективний механізм підтримки та стимулювання розвитку підприємництва в Україні ще не створений. Прийняті програми, закони, постанови мають здебільшого декларативний характер. Фінансова допомога, яку надають Український фонд підтримки підприємництва, Державний фонд підтримки селянських (фермерських) господарств та Державний інноваційний фонд, є досить мізерною.

Значний внесок у становлення та розвиток малого підприємництва в Україні робить міжнародна підтримка. Вона значно доповнює та компенсує заходи державної підтримки, особливо фінансової. Переважно сучасні програми допомоги складаються з таких головних напрямків: фінансового — виділення кредитів, грантів; інформаційно-консультативного консультування з різних питань ведення бізнесу та надання необхідної ділової інформації; навчального — навчання підприємців основ ринкового господарства, методів міжнародної бухгалтерії, тощо.

Сьогодні в Україні діє кілька кредитних ліній. Умови позичання коштів є досить подібними: вони є однаковими щодо вимог застави і бізнес-планів та відрізняються за процентами і розмірами кредитів. Проте, незважаючи на умови міжнародного фінансування, зовсім небагато вітчизняних малих підприємств може скористатися їхніми кредитами. Фонди фінансування є дуже обмеженими, більшість малих підприємств не мають змоги забезпечити цінну заставу та виконати інші вимоги кредиторів.

Інвестиції міжнародних фондів у розвиток українського малого підприємництва у 3−7 разів менші, ніж у країни Центральної та Східної Європи. Така ситуація зумовлена високим ступенем інвестиційного ризику в країні. За рівнем свободи бізнесу Україна має один із найнижчих рейтингів серед країн Європи.

Інформаційно-консультаційна підтримка та навчальний напрямок представлені бізнес-центрами та бізнес-інкубаторами, які консультують малі підприємства з питань оподаткування, маркетингу, допомагають у пошуку джерел фінансування, партнерів за кордоном, підготовки бізнес-планів. Найвідоміші з них — Міжнародна Фінансова Корпорація, проект Нью-бізнес, Міжнародний корпус експертів-добровольців, Агентство з розвитку підприємництва за програмою TACIS та інші.

Міжнародна підтримка малого підприємництва в Україні є вагомим чинником зростання приватного сектору в країні, утвердження засад ринкового господарства та свободи підприємництва. Звичайно, що за наявних обсягів ще не всі малі підприємства можуть її отримати. Однак важливим є те, що з кожним роком обсяги міжнародної допомоги зростають. Це виявляється у появі нових бізнес-центрів та розширенні кредитних ліній. В умовах, коли держава не здатна повноцінно підтримати свій сектор малого бізнесу, ініціативу підтримки взяли закордонні та вітчизняні структури, які вже зараз мають приклади успішної співпраці з малими підприємцями.

малий підприємництво ринковий оцінка

Розділ 2. Дослідження аспектів функціонування малого бізнесу в Україні

2.1 Проблеми розвитку та функціонування малих підприємств в Україні

Аналіз стану малого підприємництва в Україні свідчить про те, що суттєвих зрушень у розвитку цього сектора ринкової економіки не відбулося.

Основними причинами гальмування розвитку малого підприємництва в Україні та її регіонах є:

— відсутність дійового механізму реалізації державної політики щодо підтримки малого підприємництва. Це питання ще не посіло належного місця і в діяльності місцевих органів державної виконавчої влади;

— неймовірно важкий тягар оподаткування, що примушує багатьох суб'єктів малого підприємництва йти в тіньову економіку;

— низькі темпи та перекоси в процесі реформування власності;

— відсутність належного нормативно-правового забезпечення розвитку малого бізнесу;

— обмеженість або повна відсутність матеріальних фінансових ресурсі;

— недосконалість системи обліку та статистичної звітності малого підприємництва;

— обмеженість інформаційного та консультативного забезпечення;

— недосконалість системи навчання та перепідготовки персоналу для підприємницької діяльності тощо.

У своїй діяльності мале вітчизняне підприємництво наштовхується на різноманітні перешкоди: макрота мікроекономічні. До першої групи належать такі:

Податкова політика, відсутність належного законодавчо-нормативного забезпечення. Сьогодні податкова система країни впливає на розвиток бізнесу вкрай негативно. Понад 80% доходу підприємства вилучається у вигляді різноманітних податків та платежів. Сучасна податкова система не дає змоги підприємствам здійснювати інвестування, а також створює якнайсприятливіші умови для їх відходу у тіньовий сектор економіки. Підприємницька діяльність не може повноцінно розвиватися через відсутність або недосконалість законів, які її регулюють.

Адміністративні бар'єри. Велика кількість законів, нормативних актів, інструкцій заплутує підприємців, вони змушені витрачати багато часу на вивчення змін до законодавства та втілення їх у свою діяльність. Підприємства піддаються частим і безпідставним перевіркам з боку різноманітних державних органів.

Обмеженість внутрішнього попиту та наявність кризи збуту на внутрішньому ринку. В результаті масового зростання безробіття, збільшення заборгованості по зарплатах та пенсіях, інфляційних стрибків зменшуються доходи громадян. Малий бізнес втрачає головних споживачів своєї продукції.

Недостатня державна підтримка. На сьогодні в Україні ще не склалася ефективна система державної підтримки та захисту малого підприємництва. Діє слабкий механізм фінансування, має місце невідповідне інформаційне та консультаційне забезпечення, недосконала система підготовки та перепідготовки кадрів для підприємницької діяльності.

Низька інвестиційна активність. Нестабільність стримує підприємців від інвестування. Більшість малих підприємств не мають коштів для здійснення капіталовкладень, оскільки кредити є надто дорогими і короткостроковими, а більша частина прибутків спрямовується на сплату податків.

Нерозвиненість інфраструктури. Незважаючи на велику кількість об'єктів інфраструктури, їхня роль у розвитку малого бізнесу ще дуже незначна. Між різними організаціями підтримки малих підприємств та власне малих підприємств ще не налагоджено ефективної співпраці та обміну інформацією.

Нерозвиненість ринку фінансових джерел. Дорогі кредитні ресурси та обмеженість державних фінансових фондів значно лімітують можливості малих підприємств. Фірми змушені в основному покладатися на власні кошти та капітал приватних осіб.

Тіньова економіка. Малий бізнес все частіше ширше використовує практику роботи без оформлення договорів, а також намагається переводити свої операції у готівковий оборот з метою мінімізації оподаткування. Найчастіше малі підприємства є вимушеними учасниками тіньової економіки, яких туди «заганяють» податковий тиск, державна бюрократія, тощо.

Неефективна приватизація. Хоча малу приватизацію вже майже завершено, вона не дала значного поштовху розвиткові приватного підприємництва. Процес малої приватизації був підпорядкований багатьом обмеженням. В результаті, при нефункціонуючому вторинному ринку приватизаційних об'єктів багато підприємств перебувають в руках тих, хто неспроможний ними управляти, але не може їх продати.

Загальна криза економіки. На тенденції розвитку малого підприємництва безпосередньо впливає негативна динаміка основних макроекономічних показників. Постійний спад ВВП призводить до зменшення внутрішніх фінансових ресурсів держави, обігових коштів у суб'єктів підприємницької діяльності, зниження купівельної спроможності населення України. Можливості малих підприємств на ринку значно обмежує висока питома вага бартеру в обороті.

Нерозвиненість ринку нерухомості. Малим підприємствам катастрофічно не вистачає офісних приміщень. Орендна плата є дуже високою, правила оренди заплутані, у багатьох випадках об'єкт не дозволяють приватизовувати разом з приміщенням.

Нерозвиненість лізингу та франчайзингу значно звужує діапазон фінансування бізнесу. Внаслідок дороговизни лізингових платежів малий бізнес в Україні не має можливості брати обладнання у лізинг. Тому потрібно створити умови для зародження та становлення лізингових компаній, а також заохочувати банки та інші фінансові установи до участі у лізингових відносинах.

Серед мікроекономічних факторів, що найбільше впливають на розвиток малого підприємництва, можна виділити такі: спосіб та час виникнення; форма власності; фінансові можливості підприємства; асортимент продукції, яку воно виготовляє, її якість та попит на неї; обрану стратегію діяльності підприємства, його організаційну структуру; кадрову політику; можливість доступу до комерційної інформації; навички керівника професійно управляти бізнесом; ступінь дотримання клієнтами умов контрактів та платіжної дисципліни.

Спеціалісти Міжнародної Фінансової Корпорації (МФК) вважають, що ключовими проблемами на шляху подальшого розвитку та росту малого бізнесу в Україні є труднощі при виході на ринок для новостворених підприємств та надмірні регулятивні вимоги і податки для діючих підприємств.

Сьогодні процес реєстрації є дуже трудомістким і потребує значних фінансових витрат для нових підприємств.

Ліцензування вимагає адекватного визначення та переконливого обґрунтування. У майбутньому право давати ліцензії повинно бути уніфіковано та централізовано, на відміну від теперішньої ситуації.

Підприємства, особливо малі, фінансують свій подальший ріст із прибутку. Якби підприємства могли залишати більшу частину доходів у себе, загальний рівень інвестицій значно б збільшився. Цей захід також сприяв би тому, що нові підприємці були б готові ризикувати і вкладати свої кошти та сили або у новостворювані фірми, або в існуючі компанії.

Велика кількість різноманітних податків та нестабільність оподаткування створюють суттєві труднощі для підприємців, тому варто спростити систему оподаткування.

Українські та іноземні інвестори вважають, що фінансові звіти, які існують зараз, дають чітке уявлення про фінансовий стан підприємства. Така невизначеність утримує інвесторів від вкладань капіталу, які б за інших обставин були доцільними і прибутковими. В Україні треба запровадити загальновживані бухгалтерські засади, які б дозволили підприємствам одержати доступ і вільно використовувати засоби від амортизації основних засобі підприємств.

Економіка України має великий потенціал економічного росту. Аби вивільнити його, дуже важливо, щоб ресурси, ризик та ініціатива були тісніше пов’язані між собою. Такого росту можна набути, перш за все, надавши більше свободи підприємцям і надавши їм можливість отримувати адекватну винагороду за їх зусилля.

2.2 Статистична оцінка діяльності підприємств малого бізнесу в Україні

Головною особливістю малих підприємств є обсяги виробництва. Малі підприємства забезпечують 70% обсягу реалізації продукції.

У 2007 році обсяг реалізованої продукції (робіт, послуг), що припадала на сектор МСБ, складала 4,4% від загального обсягу (106 049,5 млн. грн.), причому 60% створено за рахунок торгівлі (у 2008 ця частка склала 63%), 10% - операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям, близько 9% - промисловість, 7% - будівництво.

За підсумками в 2008 р. малий бізнес реалізував товарів і послуг на 701,6 млрд. грн., що дозволило збільшити його частку в економіці до 32%. Обсяги виробництва продукції (виконаних робіт, наданих послуг) малих підприємств у 2009 році склали 456 667,8 млн. грн. З них найбільші обсяги виробництва характерні для підприємств торгівлі (273 335,2 млн. грн. або 59,9%) та операцій у сфері нерухомо майна (56 686,6 млн. грн. або 12,4%). В той час як більш пріоритетними для нашої держави вважаються галузі, які здатні створити більшу величину доданої вартості, а саме — промисловість, сільське господарство тощо. Крім того, невиправдано низькою є частка малих підприємств у сфері освіти та охорони здоров’я. В цих сферах обсяги продукції малих підприємств не перевищують 0,8%.

Але вже 2010 р., малий бізнес продав товарів і послуг на 461,7 млрд. грн., що склало 44,1% загального обсягу товарів і послуг, вироблених в Україні. Зростання обсягів виробництва зафіксовано у всіх галузях: у сфері нерухомості - на 147,1%, до 72,4 млрд. грн., в промисловості - на 150,8%, до 63,9 млрд. грн., в будівництві - на 186,7%, до 48,9 млрд. грн., в торгівлі - на 197,8%, до 440,4 млрд. грн.

Важливим підходом до визначення діяльності малих підприємств є аналіз чисельності працівників підприємств.

За період з 2006;2008 рр. намітилась тенденція щодо скорочення кількості зайнятих у сфері малого і середнього бізнесу в усіх групах підприємств. На підприємствах з кількістю найманих працівників до 9 осіб темпи приросту чисельності зайнятих становили 14,8%. Щодо галузевого зрізу: найвищі темпи приросту відмічені на підприємствах будівництва, освіти та охорони здоров’я (відповідно 39,5, 27,7 та 24,7% порівняно з темпами приросту 19% у цілому). Така ситуація пояснюється економічним підйомом в країні, який відбувався до світової фінансової кризи 2008 р., коли створювалися сприятливі умови для виходу на ринок нових, у більшості випадків малих, підприємств.

Так, в 2012 році в порівнянні з 2010 роком кількість малих підприємств скоротилась на 13 193, мікропідприємств на 13 984. Кількість зайнятих в них скоротилась на 122,9 тис. осіб за аналізований період (рис.2).

Рис. 2. Кількість занятих у малому підприємстві за 2010;2012 роки Однак, за більшістю якісних показників малі підприємства значно відстають від європейського стандарту: за якістю виробленої продукції (наданих послуг), за рівнем продуктивності праці, наявністю економічно доцільних створюваних робочих місць, соціальних гарантій та соціальної відповідальності. Так, у 2010 р. за темпами зростання продуктивності праці малі підприємства значно відставали від великих — практично в два рази: працівники готелів та ресторанів (на 50,4%), освіти (на 42,0%), підприємств з охорони здоров’я та наданні соціальної допомоги (на 36,8%), комунальних підприємств (на 39,5%)[17].

Висновки З вищесказаного можна зробити наступні висновки:

1. Мале підприємство — це іманентний елемент системи економічних відносин в економіці ринкового типу, який забезпечує її інноваційну активність і підтримує конкурентне середовище.

2. При визначенні малого підприємства можуть використовуватись кількісні та якісні критерії. До якісних критеріїв відносять: висока організаційно-функціональна гнучкість, високий рівень конкуренції, простота організації на основі безцехової структури, поєднання в одній особі кількох виробничо-управлінських функцій, переважна орієнтація на місцеві джерела сировини і ринки збуту продукції, обмеженість грошових і матеріальних ресурсів, потреба у розумній підтримці державою і великим бізнесом. До кількісних критеріїв відносять: кількість працівників, оборот продаж, величину активів, кількість філій, частку фірми на ринку, сукупний капітал фірми.

3. Роль і місце малих підприємств в національній економіці виявляється в виконуваних ними функціях: формування конкурентного середовища; надання ринковій економіці гнучкості, оперативності реагування на потреби ринку, мобільності; прискорення реалізації новітніх технічних та комерційних ідей, наукоємкої продукції; створення нових робочих місць і вирішення проблеми зайнятості; пом’якшення соціальної напруги, демократизація ринкових відносин, створення середнього класу.

4. Головними причинами гальмування розвитку малого підприємництва в Україні є: відсутність дійового механізму реалізації державної політики щодо підтримки малого підприємництва; важкий тягар оподаткування; низькі темпи та перекоси в процесі реформування власності; відсутність належного нормативно-правового забезпечення розвитку малого бізнесу; обмеженість або повна відсутність матеріальних фінансових ресурсів; недосконалість системи обліку та статистичної звітності малого підприємництва, обмеженість інформаційного та консультативного забезпечення.

5. Основними макроекономічними чинниками, які впливають на розвиток малих підприємств, є: обмеженість внутрішнього попиту та наявність кризи збуту на внутрішньому ринку; незначна інвестиційна активність, обмеженість кредитів.

6. Подальший розвиток ситуації без активного та позитивного втручання держави може призвести до згортання цього сектора економіки з відповідним загостренням економічних проблем та посиленням соціальної напруги. Через це і виникає необхідність дієвої державної політики підтримки малого бізнесу.

Список використаних джерел Закон України «Про підприємництво» від 7.02. 1991 р. № 698-ХІІ.

Закон України «Про підприємства в Україні» від 27.03. 1991 р. № 887-ХІІ.

Закон України «Про державну підтримку малого підприємництва» від 19.10.2000 р. № 2063 — 111.

Білоус Г. П. Розвиток малого підприємництва в Україні // Економіка України. — 2002. — № 2 — с. 34−36.

Блинов А. П. Мале підприємництво: Навчальний посібник. — К.: КНЕУ, 2001. — 336 с.

Варналій З. С. Малий бізнес України: проблеми становлення та перспективи розвитку // Урядовий кур'єр. — 2001. — № 62. — с. 4.

Варналій З.С. Тенденції становлення малого підприємництва в Україні // Ринкові перетворення. — 2003. — № 7 — с. 58−64.

Економіка підприємства: Підручник для Вузів / За заг. ред. В. Я. Горфинкеля, В. А. Швандара — К.: ЗАТ «НІЧЛАВА», 2002. — 356 с.

Кузьмін О.Є. Малі форми підприємництва: Навчальний посібник. — Львів: «Центр Європи», 1999. — 274 с.

Мале підприємництво в Україні. Збірник нормативно-правових актів / За ред. О. В. Кужель, А.К.Кінаха, В. В. Костицького. — К.: Інститут законодавчих передбачень і правової експертизи, 1999. — 190 с.

Прокопов Ф. Ю. Причини гальмування розвитку підприємництва в Україні // Економіка, фінанси, право. — 2003. — № 1 — с.12−16.

Статистичний щорічник України за 2009 рік / за ред. О. Г. Осауленка. — К.: Держкомстат України, 2010. — 680 с.

Статут Української національної асамблеї підприємництва: Проект // Ділова Україна. — 1999. № 22.

Україна у цифрах у 2010 році / Держкомстат України; за ред. О. Г. Осауленко. — К.: Консультант, 2011. — 260 с.

.ur