Вимір і забезпечення підвищення якості і конкурентоспроможності продукції

КУРСОВА РОБОТА

Вимір і забезпечення підвищення якості і конкурентоспроможності продукції

Вступ

В умовах переходу до ринку успіх кожного конкретного товаровиробника оцінюється за рівнем ефективності виробництва, обумовленої в першу чергу ступенем задоволення потреб суспільства з найменшими витратами. При цьому в даний час визначальною характеристикою, яка формує суспільні потреби, стає якість і конкурентоспроможність продукції.

Актуальність проблеми полягає в тому, що в умовах відкритості економіки України після вступу в СОТ, посилення процесів глобалізації, загострення конкуренції, виникає необхідність пошуку нових шляхів підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств. При цьому конкурентоспроможність підприємства залежить, у першу чергу, від його здатності задовольняти запити споживачів продукції, найважливішим параметром оцінки якої є якість. Рівень якості продукції не може бути постійною величиною. Вироби залишаються технічно прогресивними, зручними, красивими, модними до тих пір, доки їм на зміну не прийдуть нові, ще більш досконалі, що обумовлено науково-технічним прогресом в науці і техніці. Але на кожному часовому етапі якість продукції повинна бути оптимальною, тобто такою, що максимально задовольняє потреби споживачів при відносно мінімальних затратах на її досягнення.

Про актуальність теми також свідчить велика кількість наукових праць з питань дослідження управління якістю продукції. Так, серед найбільш вагомих досліджень, які висвітлюють певні аспекти теорії і практики забезпечення якості продукції, слід відзначити праці таких зарубіжних дослідників: Е. Демінга, Ф. Котлера, Дж. Харрінгтона, А. Фейгенбаума. Вагомий внесок у розвиток зазначених питань зробили вітчизняні науковці Ю. О. Адлер, Н. В. Багрова, В. Д. Базилевич, Ю.І. Внуков, А. Е. Воронкова, А.Л. Глічев, О.А. Грішнова, Н. П. Гончарова, В. Г. Дикань, Л. Є. Довгань, В.Г. Дубровін, С.В. Дружиніна, А. А. Задоя, П. Я. Калита, Г. Г. Кирейцев, Т. Л. Мостенська, В.Д. Нємцов, В. В Окрепілов, П. Т. Саблук, А.О. Старостіна, В. А. Ткаченко, Д. М. Черваньов, Ю. А. Шаповал, А. В. Шегда, Т.І. Щедріна, Б.І. Холод, В. Л. Якубовський та інші.

Для досягнення поставленої мети було сформульовано такі основні завдання дослідження:

· провести оцінювання значення підвищення якості продукції для забезпечення конкурентоспроможності підприємства в умовах глобалізації;

· розробити методичні підходи щодо оцінки впливу якості продукції на конкурентоспроможність підприємств по виробництву шпалер в Україні;

· розкрити сутність системи якості продукції на підприємстві у сучасних умовах та визначити рівень її впливу на конкурентоспроможність підприємства;

· обґрунтувати необхідність удосконалення контролю за якістю продукції та визначити основні напрями цього удосконалення.

Методи дослідження — історичний метод, метод порівняльного аналізу, метод експертних оцінок.

Інформаційною базою дослідження є законодавчі та нормативні акти Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, матеріали Державного комітету статистики України в галузі виробництва шпалер, матеріали наукових досліджень вітчизняних і зарубіжних авторів, які аналізують проблематику забезпечення якості продукції, господарсько-фінансова звітність підприємства ЗАТ «Едем» за 2007;2009 роки.

Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні й розробці практичних рекомендацій щодо напрямів і методів підвищення якості продукції підприємств в умовах посилення конкуренції.

1. Теоретичні аспекти якості й конкурентоспроможності

1.1 Якість як основна складова конкурентоспроможності. Суть, показники і методи оцінювання якості продукції

Конкурентна боротьба має наслідком те, що з двох однакових товарів купують дешевший, а за однакових цін — якісніший. Зрозуміло, що якість завжди була і залишається важливою ринковою характеристикою товару, а оцінка якості товарів споживачами завжди визначатиме стратегію конкуренції промислових фірм [15, с. 318].

Якість — це сукупність характеристик об'єкта, що свідчать про його здатності задовольняти визначені й гадані потреби. Якість продукції є одним з основних факторів, що формують перший рівень системи показників конкурентоспроможності продукції. Якість товару — це основний важіль забезпечення його конкурентоспроможності, оскільки узагальнено конкурентоспроможність товару може бути представлена наступним рівнянням [13, с. 103]:

Конкурентоспроможність товару = Якість + Ціна + Обслуговування Структура пріоритетів конкурентоспроможності продукції характеризуються співвідношенням 4:3:2:1, у якому:

Ш на першому місці - якість продукції (має оцінку «4»);

Ш на другому — вартість (має оцінку «3»);

Ш на третьому — зниження затрат у сфері споживання продукції (оцінка «2»);

Ш на четвертому — якість сервісу продукції (має оцінку «1»)

Рівень якості - це кількісна характеристика міри придатності того чи іншого виду продукції для задоволення потреб споживачів. Оцінювання якості продукції передбачає визначення абсолютного, відносного, перспективного та оптимального її рівнів.

Абсолютний рівень якості того чи іншого виробу визначають обчисленням вибраних показників, не порівнюючи їх із відповідними показниками аналогічних виробів. Відносний рівень якості визначають, порівнюючи показники продукції з абсолютними показниками якості кращих аналогічних вітчизняних та зарубіжних зразків виробів. Рівень якості продукції під впливом науково-технічного прогресу і вимог споживачів повинен мати тенденцію до підвищення. У зв’язку з цим виникає необхідність оцінки якості виробів, виходячи з її перспективного рівня, що враховує пріоритетні напрямки і темпи розвитку науки і техніки. По нових видах продукції доцільно визначати також оптимальний рівень якості - рівень, за якого загальна величина суспільних витрат на виробництво і використання продукції у певних умовах її споживання була б мінімальною.

Об'єктивна необхідність забезпечення належної якості в процесі проектування, виготовлення й використання нових виробів ініціює застосування у виробничо-господарській діяльності підприємств певної системи показників, що дає змогу визначати й контролювати рівень якості всіх видів продукції (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Показники якості продукції

Таблиця 1.1. Система одиничних показників якості продукції за групами

Показники якості продукції та методи їх оцінки залежать від цілей, задач аналіз витрат на якість і можливостей одержання необхідних для його здійснення даних. Ці методи істотно розрізняються [22, с. 96].

На етапах проектування, технологічного планування, підготовки й освоєння виробництва доцільно застосування функціонально-вартісного аналізу (ФВА). Це — метод системного дослідження функцій окремого виробу чи технологічного, виробничого, господарського процесу, структури, орієнтований на підвищення ефективності використання ресурсів шляхом оптимізації співвідношення між споживчими властивостями об'єкта і витратами на його розробку, виробництво й експлуатацію.

Ціль функціонально-вартісного аналізу полягає у виборі найбільш сприятливого для споживача і виробника варіанта рішення задачі про якість продукції і її вартості. Математично ціль ФВА можна записати в такий спосіб:

СВ / В = max, (1.1.)

де СВ — споживча вартість аналізованого об'єкта, виражена сукупністю його споживчих властивостей, а В-витрати на досягнення необхідних споживчих властивостей.

ФВА проводиться в кілька етапів. На першому, підготовчому, етапі уточнюють об'єкт аналізу — носій витрат. Це особливо важливо при обмеженості ресурсів виробника. Наприклад, вибір і розробка чи удосконалення продукції, що випускається в масовому порядку, може принести підприємству значно більше вигод, чим більш дорогий виріб, вироблений мілкосерійно. Даний етап завершується, якщо знайдений варіант із низкою в порівнянні з іншими собівартістю і високою якістю.

На другому, інформаційному, етапі збираються дані про досліджуваний об'єкт (призначення, техніко-економічні характеристики). Вони йдуть декількома потоками за принципом відкритої інформаційної мережі. У мережу інформація з поліпшення якості виробу і зниженню витрат на його виробництво надходить з конструкторських, економічних підрозділів підприємства і від споживача до керівників відповідних служб. У процесі роботи вихідні дані обробляються в маркетинговому відділі, перетворюються у відповідні показники якості і витрат і надходять до керівника проекту.

На третьому, аналітичному, етапі докладно вивчаються функції виробу (їхній склад, ступінь корисності), його вартість і можливості її зменшення. Для цього доцільно використовувати принцип Ейзенхауера — принцип АВС, відповідно до якого функції поділяються на: А — головні, основні, корисні; В — другорядні, допоміжні, корисні; С — другорядні, допоміжні, марні.

Істотну допомогу у визначенні й аналізі витрат на якість продукції можуть зробити методи технічного нормування. Вони засновані на розрахунку подетальних норм і нормативів матеріальних ресурсів (сировини, покупних комплектуючих виробів і інших видів матеріалів), розрахунку трудомісткості й інших витрат, що включаються в собівартість продукції, а також витрат на гарантійне і сервісне обслуговування. Методи технічного нормування дозволяють досить точно визначити витрати як на новий виріб по його складовим, так і на удосконалення продукції.

Якщо підприємство переходить до виробництва нової продукції, що мала раніше аналог по споживчому призначенню і властивостям, то витрати на якість (Вя) можна визначити різницею між витратами на стару (Вст) і нову (Вн) продукцію:

Вя = Вст — Вн (1.2.)

якість конкурентоспроможність стандартизація сертифікація Одним з методів, що дозволяють проаналізувати зміну витрат, пов’язаних зі зміною якості продукції, є індексний метод. Складність його застосування до даного предмета дослідження полягає в тім, що обидві ознаки повинні бути виражені кількісно. Якість же не завжди має кількісне значення і не завжди може бути описане словесно. Якщо показник якості має числові характеристики, то при побудові індексів їх можна використовувати як ваги витрат. У протилежному випадку вагами може служити кількість елементів конструкції виробу, кількість деталей, вузлів, виробів.

На практиці для рішення питання про вибір виробу для запуску у виробництво повинні проводитися усі види проектного аналізу: комерційний, технічний, організаційний, соціальний, екологічний і економічний. Для цього варто застосовувати всі доступні в кожній конкретній ситуації методи. Тільки такий аналіз може вважатися повноцінним і дати об'єктивний результат для ухвалення управлінського рішення. Політика підприємства повинна споконвічно мати на меті високу якість продукції.

Поточне управління якістю на підприємстві - це динамічна система, яка повинна враховувати дію різних факторів, що впливають на формування кінцевої якості продукції. Деякі з цих факторів наведені на рис. 2 [17, с. 86].

Рис. 1.2. Фактори, що впливають на якість кінцевої продукції

Численні маркетингові дослідження показали, що, здійснюючи покупку, більшість покупців орієнтується на критерій «ціна — якість». Розуміння «високої якості» у різних людей суттєво відрізняється: для одних — надійність, для інших — краса, для третіх — екстравагантність і т. п. Але алгоритм вибору в більшості випадків однаковий. Людина зважує, чи «досить якості» їй запропонували за дану ціну. При виборі товару, споживач свідомо або несвідомо враховує експлуатаційну якість товару, порівнює його граничну корисність (цінність) з витратами, пов’язаними з експлуатацією виробу.

Якість => Задоволеність споживача => Цінність / Вартість (1.3.)

Отже, для того, щоб товар був конкурентоспроможним, необхідно оптимізувати всі ланки виробничого циклу товару так, щоб ціна продукції відповідала її якості, а також рівню сервісу, та щоб товар був доступним для споживача. Згідно традиційного уявлення про процес підвищення якості, для забезпечення переваг товару, що поставляється, за рівнем ціни, якості, умовами поставки й сервісу виробник змушений, як правило, витрачати додаткові кошти, що виділяються ним із прибутку, і, як результат, підвищувати ціну продукції.

Е_сп= P/С ® max (1.4.)

Щоб товар купувався споживачем за більш високою ціною, виробнику необхідно підвищити економічний ефект споживання (цінність) продукту зумовлений відношенням сумарної цінності товару (Р) до повних витрат на придбання й використання товару ©.

Рівень ціни виробництва безпосереднім чином визначає цінову конкурентоспроможність товару. Зрозуміло, що чим нижче цей рівень (рівень ціни виробництва), тим вищою може бути конкурентоспроможність виробленої продукції на ринку. В свою чергу рівень конкурентоспроможності продукції справляє багатовекторний вплив на діяльність підприємства та його ринкову позицію (рис. 1.3).

Рис. 1.3. Вплив підвищення якості та конкурентоспроможності продукції на діяльність підприємства [13, с. 103]

В основі всіх систем якості лежить «петля якості». Вона включає 11 етапів, або стадій, життя продукту, на кожному з яких повинна вироблятися оцінка якості (рис. 1.4).

Рис. 1.4. «Петля якості» [15, с. 318]

Ефективна, добре структурована система якості дозволяє організації оптимізувати якість із погляду зменшення різних ризиків, зниження витрат і зростання прибутку.

1.2 Конкурентоспроможність продукції. Забезпечення корисного ефекту продукції підприємства. Сукупні витрати підприємства

На сьогодні проблема конкурентоспроможності підприємства стоїть досить гостро. Оскільки в умовах ринкових відносин та загострення конкурентної боротьби в лідируючих позиціях залишаються тільки ті підприємства, які здатні до швидких змін в організації управління, до постійного оновлення виробництва, впровадження інновацій, постійного поліпшення якості та характеристик продукції та послуг.

Під конкурентоспроможністю продукції заведено розуміти сукупність її властивостей, що відбиває міру задоволення конкретної потреби проти репрезентованої на ринку аналогічної продукції. Вона визначає здатність витримувати конкуренцію на ринку, тобто мати якісь вагомі переваги над виробами інших товаровиробників. Конкурентоспроможність підприємства визначається насамперед рівнем якості товару, що випускається. Тому для створення й випуску конкурентоспроможного товару на підприємстві необхідно забезпечити належний рівень якості продукції та виробництва в цілому. У процесі виробництва матеріалізуються найважливіші (визначальні) елементи конкурентоспроможності виробів: якість і витрати. Моделювання та визначення рівня конкурентоспроможності продукції є необхідною передумовою для її продажу (реалізації) на відповідному ринку. Загальновживану типову схему оцінки конкурентоспроможності зображено на рис. 1.5.

Рис. 1.5. Схема оцінки конкурентоспроможності продукції підприємства на ринку Загалом поняття конкурентоспроможності характеризує властивість об'єкта задовольняти певну конкретну потребу у порівнянні з аналогічними об'єктами даного ринку. Конкурентоспроможність підприємства означає його здатність до ефективної господарської діяльності та забезпечення прибутковості за умов конкурентного ринку.

Беручи загалом, для визначення конкурентоспроможності продукції продуценту необхідно знати:

? конкретні вимоги потенційних покупців (споживачів) до пропонованого на ринку товару;

? можливі розміри та динаміку попиту на продукцію;

? розрахунковий рівень ринкової ціни товару;

? очікуваний рівень конкуренції на ринку відповідних товарів;

? визначальні параметри продукції основних конкурентів;

? найбільш перспективні ринки для відповідного товару та етапи закріплення на них;

? термін окупності сукупних витрат, зв’язаних із проектуванням, продукуванням і просуванням на ринок нового товару.

Конкурентоспроможність конкретного об'єкта бажано вимірювати кількісно, що уможливить управління її рівнем. Для цього необхідна інформація, що характеризує корисний ефект даного об'єкта та об'єктів-конкурентів за нормативний строк їхньої служби й сукупні витрати протягом життєвого циклу об'єктів.

Корисний ефект — це віддача об'єкта, інтегральний показник, що розраховується на підставі окремих об'єктивних показників якості об'єкта, котрі задовольняють ту чи ту конкретну потребу. Його можна вимірювати в натуральних одиницях, грошовому виразі або в умовних балах (для об'єктів з кількома важливими параметрами, що доповнюють один одного).

Сукупні витрати протягом життєвого циклу — це ті витрати, які обов’язково потрібно зробити, щоб одержати від об'єкта відповідний корисний ефект.

Кількісну оцінку конкурентоспроможності однопараметричних об'єктів (наприклад машин та устаткування) можна зробити, користуючись формулою

(1.5.)

де - конкурентоспроможність продукції на конкретному ринку, частка одиниці;, - ефективність відповідно оцінюваної продукції і продукції-конкурента, одиниця корисного ефекту / одиниця валюти;, - коригуючі коефіцієнти, що враховують конкурентні переваги. Ефективність продукції [] визначається зіставленням її корисного ефекту за нормативний строк служби () із сукупними витратами протягом життєвого циклу (), тобто

(1.6.)

Корисний ефект зазвичай розраховується за одним показником, узятим для оцінки конкурентоспроможності того чи того виду продукції (продуктивність, потужність, енергоємність, калорійність тощо). Зокрема корисний ефект однопараметричних об'єктів за нормативний строк служби рекомендується визначати за формулою:

, (1.7.)

де — нормативний строк служби об'єкта, років; - погодинна паспортна продуктивність об'єкта; - річний фонд часу роботи об'єкта; - коефіцієнти, що характеризують невідповідність показників якості об'єкта вимогам споживачів. До показників (коефіцієнтів), що зменшують корисний ефект, належать:

1) коефіцієнт зниження продуктивності об'єкта в міру її техніко-економічного старіння;

2) показники погіршання безвідмовності й ремонтопридатності;

3) показники рівня шуму, вібрації та інші показники ергономічності та екологічності об'єкта;

4) показник організаційно-технічного рівня виробництва у споживачів об'єкта.

Сукупні витрати протягом життєвого циклу одного об'єкта можна визначити за такою формулою:

(1.8.)

де - кошторисна вартість маркетингових досліджень, науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт; - кошторисна вартість організаційно-технологічної підготовки виробництва нового об'єкта;, - кількість об'єктів, яку передбачається виготовити за даною конструкторською і технологічною документацією (, якщо є тільки один виробник даного об'єкта); - витрати на виробництво машини (без амортизації попередніх витрат); - витрати на впровадження об'єкта в споживача, що включають транспортні витрати та кошторисну вартість будівельно-монтажних і пускових робіт; - витрати на експлуатацію, технічне обслуговування і ремонт у t-му році (без амортизації попередніх витрат); - витрати на демонтаж і ліквідацію (реалізацію) елементів основних виробничих фондів (включаючи саму машину), що вибувають з експлуатації у зв’язку з освоєнням і впровадженням нового об'єкта. Якщо ці витрати менші за дохід від реалізації елементів основних фондів, що вибувають, то у даній формулі вони мають бути зі знаком мінус, якщо більші - зі знаком плюс.

Виразом конкурентоспроможності підприємства є продукція, яку воно виготовляє. Найпростіший варіант визначення конкурентоспроможності (Кт) товару визначається формулою:

Кт = Е/В max, (1.9.)

де Е — корисний ефект від споживання товару; В-витрати на купівлю та використання товару. Це означає, що у процесі добору з метою купівлі певного товару покупцем «виграє», тобто купується, той товар, в якого відношення корисного ефекту до витрат на купівлю та використання є найбільшим порівняно з іншими аналогічними товарами. Це співвідношення і є умовою конкурентоспроможності продукції.

Для визначення конкурентоспроможності товару здійснюються такі кроки:

1) вибір цільового ринку;

2) вибір товару-аналога (бази для порівняння);

3) визначення набору параметрів товару для порівняння та моделей, за допомогою яких здійснюватимуться розрахунки;

4) порівняння товарів, визначення кількісних значень обраних параметрів;

5) розрахунок інтегрального показника конкретного товару.

Кожний продукт або послуга цінні настільки, наскільки вони можуть задовольняти потреби споживача, тому в усіх показниках, що характеризують той чи інший продукт або послугу, будуть використовуватися об'єктивні та суб'єктивні, кількісні та якісні параметри й показники, які більшою чи меншою мірою відбивають рівень задоволення потреб. Чим вищий цей рівень, тим більш конкурентоспроможний продукт випускає підприємство. Показники конкурентоспроможності - це сукупність системних критеріїв кількісного оцінювання рівня конкурентоспроможності товару, які базуються на параметрах конкурентоспроможності. Перелік показників конкурентоспроможності залежить від об'єкта досліджень, а також від обраної методики визначення конкурентоспроможності. Послідовність робіт з визначення конкурентоспроможності товару подано на рис. 1.6.

Рис. 1.6. Оцінювання конкурентоспроможності товару [26, с. 3]

Щоб прийняти рішення про те, конкурувати чи ні з тієї чи іншої продукції, можна скористатися підходом, який запропонував К. Омаї у праці «Стратегічне мислення» [11, с. 188].

Рис. 1.7. Модель конкурентних рішень К. Омаї

Свої ідеї щодо формування та використання ключових факторів успіху К. Омаї сформулював як побажання:

· конкуруйте мудро, використовуючи свої унікальні властивості, яких не торкаються конкуренти; стара, успішна стратегія, дає змогу зберегти досягнуті рубежі; базована на ній нова, творча стратегія забезпечить у майбутньому певний рівень свободи діяльності;

· уникайте жорсткої конкуренції, що може призвести до взаємного знищення в разі орієнтації на аналогічні, другорядні переваги.

Для перемоги в конкурентній боротьбі однієї системи контролю якості було недостатньо. З’явилася необхідність у виявленні і аналізі причин дефектів, а також розробці заходів щодо запобігання браку в майбутньому. Сформувалася нова концепція — управління якістю. Увага при цьому приділялася кожному етапу створення продукту, а не зосереджувалась лише на загальному результаті виробничої діяльності. Під управлінням конкурентоспроможністю продукції слід розуміти процес планування, забезпечення необхідного рівня і підвищення конкурентоспроможності продукції за допомогою цілеспрямованого впливу на умови і чинники, що формують конкурентоспроможність. Складові управління конкурентоспроможністю продукції наведені на рис. 1.8.

Рис. 1.8. Складові управління конкурентоспроможністю товару Дія закону конкуренції об'єктивно змушує кожного виробника підвищувати якість товару та знижувати затрати на його створення та використання. Але резерви підвищення якості і економії ресурсів можна збільшити за рахунок побудови системи управління і використання при її розробці наукових підходів, а саме — комплексного, функціонального, відтворювального, маркетингового, інтеграційного та інших.

1.3 Роль системи стандартизації та сертифікації в підвищенні якості продукції. Внутрішньовиробничий технічний контроль

Стандартизація — це діяльність по встановленню у нормативних документах певних вимог (норм, правил та характеристик) з метою забезпечення:

· безпеки продукції (послуг) для оточуючого середовища, життя, здоров’я та майна споживачів;

· технічної та інформаційної сумісності;

· взаємозамінності продукції;

· якості продукції та послуг у відповідності до рівня розвитку науки, техніки та технології;

· єдності вимірів;

· безпеки господарських об'єктів з урахуванням ризику виникнення природних та техногенних катастроф і інших надзвичайних ситуацій.

Стандарт — це документ, яким визначається (нормується) предмет, що стандартизують. Він є не тільки технічним, але й державним документом. Стандарти містять у собі повну характеристику товару: технічні умови його виготовлення; правила приймання; сортування; пакування; маркування; транспортування; зберігання.

При оцінці якості товару насамперед визначається його відповідність стандартам. Відповідність стандартам — регламентований споживчий параметр, порушення якого зводить конкурентоспроможність товару нанівець.

Стандарт ICO 9000 є введенням до 3-х інших ключових стандартів серії 9000. Він відіграє суттєву роль у розумінні і застосуванні усієї серії. В основу міжнародних стандартів ІСО серії 9000 покладені вісім принципів управління якістю.

Принцип 1. Орієнтація (або фокус) на споживача. В основі цього принципу — аналіз ринку і потреб споживачів. Результати аналізу служать механізмом, що запускає виробництво. Випускаючи продукт, уже не обмежуються виконанням формальних вимог замовника, а намагаються вгадати його бажання.

Принцип 2. Лідерство. Лідерство — ключовий принцип системи менеджменту якості (СМЯ), без якого СМЯ скоріше фікція, ніж реальність. Управління підприємством, управління проектами, створення, впровадження й експлуатація СМЯ — це області діяльності, де необхідне лідерство. З уявленням про лідерство тісно зв’язана концепція відповідальності. Відповідальність не можна установити наказом. Її можна тільки взяти на себе добровільно. Однак відповідальність необхідно підкріплювати повноваженнями.

Принцип 3. Залучення персоналу. Залучення персоналу на практиці означає систематичну можливість кожного співробітника брати участь у прийняті і реалізації управлінських рішень. Така можливість народжує в людях почуття відповідальності і причетності, що підсилює мотивацію до творчої праці. Наслідок такого підходу — принцип відмовлення від ідеї покарання. Співробітників не має сенсу карати за прорахунки менеджменту. Цей підхід породжує ініціативу і є основою корпоративної культури.

Принцип 4. Процесний підхід. Всі види діяльності в організації розглядаються як процеси. Процеси — це логічно упорядковані послідовності кроків (робіт, етапів, елементів), що перетворять вхідні дані у вихідні дані. Таке розуміння процесів близько до представлення про алгоритми, і це дає можливість використання інформаційних технологій для візуалізації процесів і одержання результатів для своєчасного прийняття управлінських рішень.

Принцип 5. Системний підхід. Системний підхід вимагає координації всіх аспектів діяльності, постійного планування і доведення планів до кожного робочого місця, з тим щоб можна було аналізувати і коректувати їхнє виконання по ходу справи. Цей принцип припускає представлення організації як системи взаємодіючих динамічних процесів. Із системним підходом пов’язана і проблема оцінювання результатів діяльності організації.

Принцип 6. Безперервне поліпшення. При систематичному поліпшенні процесів поступово з’являється можливість зниження втрат і відповідно ціни продукції за рахунок зростаючого «зазору» між собівартістю і ціною. Таке зниження ціни веде до розширення ринкової ніші, що, у свою чергу, приводить до зниження собівартості за рахунок ефекту масштабу. Цей механізм називають ланцюговою реакцією Демінга. Постійне поліпшення починається з людини, з удосконалювання його особистих якостей, знань, навичок і умінь. Найбільш важливий аспект безупинного удосконалювання — це навчання персоналу.

Принцип 7. Підхід до прийняття рішень на основі фактів. Приймати рішення на основі фактів — означає відрізняти достовірні факти від помилкових або сумнівних. Основа цього підходу — одержання даних про процеси, і одночасне нагромадження інформації, яка поступово перетворюється в знання.

Принцип 8. Взаємовигідні відносини з постачальниками. Цей принцип націлений на створення нових відносин з постачальниками, що одержали назву «comakership» — «Разом зробимо, разом виграємо». При постійних відносинах з постачальниками можна говорити про управління ланцюжками доданих цінностей для споживачів. Дійсно, пошук постачальника налагодження відносин з ним — справа довга і дорога. Завжди варто прагнути до постійних відносин з постачальниками.

Державні стандарти України установлюються на:

1) вироби загально-машинобудівного застосування (підшипники, інструменти, деталі кріплення тощо);

2) продукцію міжгалузевого призначення;

3) продукцію для населення і народного господарства;

4) організаційно-методичні та загально-технічні об'єкти (науково-технічна термінологія, класифікація та кодування техніко-економічної та соціальної інформації, організація робіт по стандартизації і метрології, довідкові дані щодо властивостей матеріалів і речовин);

5) елементи народногосподарських об'єктів державного значення (транспорт, зв’язок, енергосистема, оборона, оточуюче природне середовище, банківсько-фінансова система тощо);

6) методи випробувань. Вони містять обов’язкові вимоги, котрі забезпечують безпеку продукції для життя, здоров’я та майна громадян, її сумісність і взаємозамінність, охорону.

Результати стандартизації відображаються в спеціальній нормативно-технічній документації (рис. 1.9). Основними її видами є стандарти й технічні умови — документи, що містять обов’язкові для продуцентів норми якості виробу і способи їхнього досягнення (набір показників якості, рівень кожного з них, методи й засоби вимірювання, випробувань, маркування, упаковки, транспортування та зберігання продукції).

Рис. 1.9. Сукупність нормативно-технічної документації для проектування й виготовлення продукції

Вплив стандартизації на підвищення конкурентоспроможності та якості продукції реалізується в основному через комплексну розробку стандартів на сировину, матеріали, напівфабрикати, комплектувальні вироби, оснащення, проектування і готову продукцію; встановлення в стандартах технологічних вимог до найважливіших процесів і показників якості, а також єдиних методів випробувань і засобів контролю та оцінки відповідності.

Стандарти полегшують вибір оптимального розмірного ряду та вибір найкращих зразків, забезпечують організацію спеціалізованих виробництв, зменшують затрати на проектування і виробництво та скорочують строки впровадження продукції у виробництво. У стандартах також встановлюється однозначна термінологія, системи одиниць, позначень, вимоги до метрологічного забезпечення, маркування, пакування, транспортування, експлуатаційних документів (інструкцій) та інформації для споживачів. Наявність стандартів істотно полегшує та спрямовує діяльність виробника продукції, щодо забезпечення її ринкової відповідності за критеріями конкурентоспроможності та якості. Одночасно доречно наголосити, що застосування принципу обов’язковості стандартів, надмірна деталізація вимог та орієнтація стандартизації на певні конструкційні рішення, застосуванні визначених матеріалів чи сировини тощо, як то було часто у колишньому СРСР, є гальмом у створенні конкурентоспроможної та якісної продукції. Удосконалення національної системи стандартизації - непогана передумова для підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції та створення підприємствами систем забезпечення якості.

Сертифікація продукції. В умовах розвитку зовнішньоекономічної діяльності підприємств найважливішим елементом системи управління якістю зокрема є сертифікація продукції. Кожний вид товарів, який те чи інше підприємство хоче вигідно продати на світовому ринку, повинен мати сертифікат — документ, що засвідчує високий рівень його якості, відповідність вимогам міжнародних стандартів ІСО серії 9000. Набутий нашими підприємствами досвід зовнішньої комерційної діяльності показує, що так звана безсертифікатна продукція оцінюється на світовому ринку у 3−4 рази дешевше, тобто фактично реалізується за безцінь.

В Україні прийнято розрізняти обов’язкову і добровільну сертифікацію. Обов’язкова сертифікація здійснюється виключно в межах державної системи управління господарюючими суб'єктами, охоплює у всіх випадках перевірку і випробування продукції з метою визначення її характеристик (показників) та подальший державний технічний нагляд за сертифікованими виробами.

Добровільна сертифікація може проводитись на відповідність продукції вимогам, котрі не є обов’язковими, за ініціативою самих суб'єктів господарювання (тих або інших видів суспільної діяльності) на договірних засадах.

Рис. 1.10. Значення сертифікації в діяльності підприємства [14, с. 669]

Розвинена національна сертифікація слугує інтересам споживача, захищаючи його від низькоякісної, а то й просто шкідливої для здоров’я продукції. Сертифікація продукції є не стільки засобом контролю, скільки фактором економічного регулювання якості, елементом ринкових відносин. Отже, сертифікація згідно з [19, с. 360] - це процедура, за допомогою якої визнаний в установленому порядку орган документально засвідчує відповідність продукції, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу встановленим законодавством вимогам. Сертифікація проводиться з метою:

1) створення умов для діяльності підприємств, установ і підприємців на єдиному товарному ринку України, а також для участі в міжнародній співпраці й міжнародній торгівлі;

2) сприяння споживачам у компетентному виборі продукції;

3) захисту споживача від недопропорядного виробника (продавця, виконавця);

4) контролю безпеки продукції для навколишнього середовища, життя, здоров’я та власності громадян;

5) підтвердження показників якості продукції, заявлених виробником.

Залежно від об'єкта сертифікації розрізняють:

§ Сертифікацію продукції, що встановлює відповідність продукції тільки тим вимогам, які присутні у стандарті або іншому нормативному документі.

§ Атестацію виробництва, що проводиться з метою забезпечення стабільного рівня якості випуску продукції. Під час її проведення вивчається організація виробництва, технологія виготовлення виробів, перевіряється стан обладнання та устаткування, метрологічне забезпечення, система управління якістю, кваліфікація виробників, укомплектованість служб контролю якості і т. ін.

§ Сертифікацію системи якості, яка здійснюється для підтвердження її відповідності вимогам міжнародних стандартів ІSО серії 9000. Сертифікація системи якості проводиться з метою забезпечення впевненості органу з сертифікації продукції в тому, що продукція, яка випускається підприємством, відповідає обов’язковим вимогам нормативних документів, а всі технічні, адміністративні й людські чинники, що впливають на якість продукції, знаходяться під контролем.

На будь-якому підприємстві однією з основних функцій організації виробництва є технічний контроль якості продукції - перевірка дотримання технічних умов і вимог, що ставляться до якості продукції на всіх стадіях її виготовлення, а також виробничих умов і факторів, які забезпечують необхідну якість.

До загальних принципів раціональної організації технічного контролю відносяться наступні:

— технічний контроль повинен охоплювати всі елементи і стадії виробничого процесу;

— техніка, методи й організаційні форми контролю мають повністю відповідати особливостям техніки, технології та організації виробництва;

— ефективність раціональної організації технічного контролю слід обґрунтовувати відповідним економічним розрахунком;

— система контролю має чітко й виважено розподіляти обов’язки і відповідальність між окремими виконавцями та різними підрозділами підприємства;

— система контролю має базуватися на ефективних методах статистичного контролю якості.

Завдання технічного контролю:

— планування і практична реалізація всіх процедур та інструментів системи тотального управління якістю (TQM) на підприємстві;

— постійна реалізація циклу РОСА («планування-виконання-перевірка-реакція») на всіх рівнях виробництва;

— установлення якості готової продукції;

— попередження впливу імовірнісних і суб'єктивних факторів на якість продукції, що випускається;

— забезпечення встановленого технічного режиму.

Виконання цих завдань реалізується через систему основних функцій технічного контролю, які можна згрупувати так, як це зроблено на рис. 1.11.

Рис. 1.11. Групи основних функцій технічного контролю якості у виробничих підрозділах підприємства Функції технічного контролю якості за своєю сутністю та змістом розглядаються в усіх питаннях цього розділу. Тому докладніше зупинімося на виборі об'єктів контролю.

Вибір об'єктів контролю залежить від стадії реалізації життєвого циклу продукції, що відповідає основним фазам «петлі якості». Тобто це може бути контроль якості планів, проведення досліджень, проектування, виробничого процесу тощо.

Якість продукції визначальною мірою формується упродовж виробничого процесу. Це викликає необхідність ретельного контролю перебігу технології її виготовлення. Об'єкти контролю тут — повне дотримання виробничо-трудової дисципліни, технологічних режимів обробки та складання виробів. При цьому контрольні операції здійснюються стосовно не лише якості, але й кількості, оскільки порушення технологічної, виробничої і трудової дисципліни може спричинювати псування сировини, матеріалів, окремих деталей і навіть готових виробів, а позаяк невиконання завдань виробничої програми підприємства.

Контроль на виході виробничої системи (підприємства і його підрозділів) має за основну мету попереджувати передачу бракованої продукції споживачу або на наступні технологічні фази (стадії) на тому ж підприємстві з випливаючими з цього наслідками. Окрім того, такий контроль уможливлює визначення ступеню виконання виробничих завдань економічних результатів виробництва.

Рівень витрат на контроль якості та його загальна ефективність істотно залежить від обґрунтованого вибору і застосування певних методів здійснення, перелік яких подано у таблиці 1.2. Змістовна характеристика визначається переважно відповідними назвами.

Таблиця 1.2. Класифікація методів технічного контролю якості продукції на підприємстві

З перелічених видів технічного контролю найбільш ефективнішими відокремлюють:

1) за впливом на перебіг технологічного процесу — активний;

2) за використовуваними засобами — автоматизований;

3) за організаційною формою — статистичний.

Активний — це контроль якості безпосередньо у ході технологічного процесу виготовлення виробу та режимів його обробки за допомогою спеціальних контрольних технічних пристроїв, вмонтованих у технологічне устаткування (автоматичних індикаторів, вимірювальних головок, ізотопних індукційних та інших приладів). Застосування активного контролю дозволяє попереджувати появу та вихід з технологічного процесу напівфабрикатів і готових видів продукції. Статистичний — це особливий науково обґрунтований метод вибіркового контролю, що ґрунтується на застосуванні теорії ймовірностей та математичній статистиці. Він дозволяє не лише фіксувати фактичний рівень якості масової продукції, але й активно впливати на перебіг технологічного процесу, тобто забезпечувати його регулювання (управління). Основна його ідея зводиться до того, що в будь-якому сталому процесі, коли відсутні непередбачені відчутні збурення, фактичні показники якості окремих екземплярів продукції завжди матимуть незначні відхилення від середніх величин. При автоматизованому контролі перевірка якості здійснюється шляхом прямого застосування автоматичних пристроїв (включаючи промислові роботи) без участі людини як у ході технологічного процесу, так і після завершення оброки чи складання виробу. Такий метод контролю є одним з головних напрямків зменшення витрат на контроль на операції і підвищення ефективності особливо у безперервних та масових типах виробництва, де часто трудомісткість контролю якості перевищує витрати на виготовлення продукції в автоматичному режимі.

На підприємстві технічний контроль якості - це частина виробничого процесу, яка має за мету перевірку продукції на її відповідність установленим вимогам.

Процес здійснення технічного контролю якості охоплює систему методів, інструментів і заходів (включаючи процедуру їх планування), за допомогою яких ідентифікуються якість готової продукції, напівфабрикатів, сировини; всі стадії підготовки виробництва, виробничого процесу, проведення контролю та випробувань на їх відповідність системі стандартів та інших міжцехових норм. У результаті цього підприємство випускає конкурентоспроможну продукцію світового рівня якості.

2. Аналіз сучасного рівня управління якістю продукції в ЗАТ шпалерна фабрика «Едем»

2.1 Характеристика фінансово-економічного стану підприємства

Компанія «Едем» (Закрите Акціонерне Товариство «Едем», вул. Янтарна, 51, м. Дніпропетровськ, 49 087, Виробництво шпалер) — сучасне підприємство, що випускає шпалери з 1998 року (виробництво високоякісних вінілових шпалер під торгівельною маркою «Версаль» та «Status», 62 артикули з колірною гамою 656 видів в кожному артикулі). ЗАТ «Едем» спеціалізується на виробництві шпалер ТМ «Versailles» та ТМ «Status», які виготовляються із привізної сировини та сировини власного виробництва (пластизолів).

На теперішній час на підприємстві функціонують дві шпалеродрукувальні машини на першому виробництві та три на другому. ЗАТ «Едем» здійснює виробництво 4 типів шпалер, а саме: гладкі, рельєфні, структурні, текстурні. В залежності від стійкості поверхні шпалер до обробки при наклеюванні та експлуатації (вологостійкість, стійкість до миття, стійкість до чистки) шпалери можуть бути наступних марок, які визначають рівень їх споживчої якості, а, відповідно, і ціни: С-О — стійкі до сухого стирання, А — вологостійкі при наклеюванні, В — стійкі до миття, С — високостійкі до миття, Д — стійкі до чистки, Е — високостійкі до чистки.

Станом на початок 2010 року в Україні (з врахуванням банкрутства 5−7 підприємств — виробників у 2000;2009 роках) шпалери випускають 10 підприємств різного калібру, з них 4 розташовані в м. Дніпропетровську: ТОВ «Блок ЛТД.», м. Харків; Українсько-німецьке спільне підприємство АТЗТ «Дніпромайн», м. Дніпропетровськ; ЧМП «Іверія», м. Дніпропетровськ; ЧФ «Континент», м. Дніпропетровськ; ЗАТ «Едем», м. Дніпропетровськ; ВАТ «Корюківська фабрика технічних паперів», м. Корюковка, Чернігівська обл.; АТЗТ «Одеський завод оздоблювальних матеріалів», м. Одеса; ТОВ «Престиж», м. Макіївка, Донецька обл.; ЗАТ ПКФ «Розум», м. Київ; ДП «Завод «Технопласт», м. Калуш, Івано-Франківська обл.

Засновниками товариства ЗАТ «Едем» є чотири фiзичнi особи: Солодовник Л. Ю., Солодовник В. О., Гузенко О. А., та Антонов О. Г. Акцiї простi iменнi. Форма випуску — документарна. Свiдоцтво про реєстрацiю випуску № 43/04/1/03 вiд 21 липня 2003 року, видане Днiпропетровським терiторiальним управлiнням Державної комiсiї з цiнних паперiв та фондового ринку. Кiлькiсть акцiй — 5000 штук, номiнальною вартiстю 1000 гривень кожна, на загальну суму 5 млн. гривень.

ЗАТ «Едем» використовує у своїй діяльності офісні, виробничі, складські приміщення на підставі наступних договорів: м. Дніпропетровськ, вул. Журналістів, буд. 9-ж Будівля власного виробничого комплексу (Згідно права власності № 119 509САА від16.03.05 р площею — 3,4398 га). Власні: цех 7351,1 м² з прибудовами, склад 579,2 м². Згідно угоди оренди нежилого приміщення № 1/061 від 26.06.2001 р. з ПП Самійленко Г. Г., загальною площею 12 775,0 м², в т. ч. цех-1178,7 м², цех — 396,9 м², цех — 3358,0 м², цех — 381,2 м²) — розташований за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Янтарна, буд. 51.

При проведенні економічної діагностики діяльності ЗАТ «Едем» за період 2007;2009 рр. у дослідженні використані: баланси ЗАТ «Едем» за 2007;2009; звіти про фінансові результати діяльності ЗАТ «Едем» за 2007;2009; результати розрахунків, проведених з використанням «горизонтально — вертикальних» розрізів динаміки та структури фінансових звітів.

Як показує аналіз результатів розрахунків динаміки росту активів підприємства та фінансових результатів діяльності в ЗАТ «Едем»:

ь при зростанні обсягів активів балансу у 2009 році відносно 2007 року на +46,2%, обсяг чистих валових доходів від реалізації продукції зріс у 2009 році відносно 2007 року на + 69,4%, що відповідає «золотому правилу» інтенсивного росту економіки підприємства;

ь обсяг валового прибутку від реалізації 2009/2007 зріс тільки на +48,6% та обсяг чистого прибутку після оподаткування 2009/2007 зменшився на — 30,8%, що не відповідає «золотому правилу» інтенсивного росту економіки підприємства.

Аналіз графіків показників ліквідності, фінансової стійкості, ділової активності та рентабельності діяльності ЗАТ «Едем», наведених на рис. 2.1 — 2.2 показує, що у ЗАТ «Едем» є наступні проблеми діяльності:

§ показник абсолютної (негайної) ліквідності, який забезпечується обсягом готівкових грошей в касі та на розрахунковому рахунку, в 2,0 рази нижчий рівня стійкої ліквідності підприємства, тобто підприємство має проблеми з поточною платоспроможністю;

§ рентабельність власного акціонерного капіталу підприємства по чистому прибутку після оподаткування з рівня 49,9% у 2007 році поступово знизилась до рівня 18,2% при ринковій доходності капіталу у 2009 році 22,0 — 24,0% річних (по ринковій доходності безризикових державних облігацій ОВДП), що робить підприємство інвестиційно непривабливим для залучення додаткового капіталу в статутний фонд підприємства.

Рис. 2.1. Динаміка показників ліквідності ЗАТ «Едем» у 2007;2009 рр.

Рис. 2.2. Динаміка показників рентабельності діяльності ЗАТ «Едем» у 2007;2009 рр.

Основними покупцями експортної готової продукції - шпалер в ЗАТ «Едем» у 2007;2009 роках були: «Краски» (Молдова, м. Тирасполь), ТОВ «НОВиК» (м. Мінськ, Білорусь), Рагімов Різван Ніязи (м. Гянджа, Азербайджан), ТОВ «VERSAL МКО» (Республіка Узбекистан, м. Ташкент), ТОВ «Євро-стром» (Росія, м. Белгород), ТОО «GAMMA-HOL-DING» (Казахстан), ТОВ «Интерстройсервіс і К» (Казахстан), ООО «ПТК» (Білорусь), Султановим Камил Саттар Огли (Азербайджан), ПП «AIK TALIS-MAN» (Узбекистан), Компанія «OTaiba Center for Smport & Export» (Єгипет), ООО «Ега — 2007» (Грузія).

На рис. 2.3 наведена структура обсягів експортних операцій в розрізі країн в ЗАТ «Едем» у 2009 році. Як показує аналіз графіків, наведених на рис. 2.3:

1. Питома вага експорту шпалер по країнах розподілена у 2009 році як: Російська Федерація — 72,8%; Казахстан — 6,29%; Білорусь — 5,46%; Азербайджан — 5,46%. Сумарна частка експорту шпалер ЗАТ «Едем» в країни СНД у 2009 році становить 98,77%.

2. Питома вага пробного експорту шпалер в країни Азії та Африки у 2009 році становить мінімально-незначні частки: Єгипет — 0,29%; Кіпр — 0,02%; Лівія — 0,03%; Монголія — 0,25%.

3. Питома вага пробного експорту шпалер в країни Європи у 2009 році також становить мінімально-незначні частки: Італія — 0,01%; Німеччина — 0,11%; Польща — 0,02%.

Рис. 2.3. Структура обсягів експортних операцій в розрізі країн в ЗАТ «Едем» у 2009 році

ЗАТ «Едем» здійснює імпорт сировини для виробництва шпалер, основних засобів та матеріалів для власного виробництва на території України. Здійснення операцій з імпорту виконувалось у наступних контрагентів: фірма «M-real Internationale Ltd» (Фінляндія), фірма «БАСФ Акциенгезельшафт» (Німеччина), фірма «Vestolit GmbH & Co. KG Марль» (Німеччина), фірма «АМІК» (Італія), фірма «Альстром Мал-меді SA» (Бельгія), фірма «Гідро Полімер АS» (Норвегія), фірма «Хальтерман Продукт» (Німеччина), фірма «Тіоксід Europe Limited» (Великобританія), фірма «Сігманд Лінднер» (Німеччина), фірма «LANXESS DUTS GmbH» (Німеччина), фірма «Petroguimica Espanova S.A.» (Іспанія), фірма «Ex-xon Mobil Chemical» (Бельгія).

На рис. 2.4 наведена структура обсягів імпортних операцій сировини та устаткування в розрізі країн в ЗАТ «Едем» у 2009 році. Як показує аналіз графіку, наведеного на рис. 2.4 — найбільші імпортери для ЗАТ «Едем» — фірми Німеччини (54,4%), Фінляндія (23,2%), Бельгія (11,5%).

Рис. 2.4. Структура обсягів імпортних операцій сировини та устаткування в розрізі країн в ЗАТ «Едем» у 2009 році