Комунікативно-прагматичні і мовні особливості мовленнєвого жанру втішання

[Введите текст]

Зміст

Вступ Розділ 1. Базові категорії комунікативної лінгвістики

1.1 Дискурс

1.2 Мовленнєвий жанр

1.3 Мовленнєвий акт Розділ 2 Ситуації вживання мовленнєвого жанру втішання

2.1 Активна лексика втішання

2.2 Утішання у парентальному дискурсі

2.3 Утішання як жанр мовного спілкування лікаря та пацієнта Висновки Список використаної літератури

Вступ

На сучасному етапі світова лінгвістична парадигма переорієнтувалася в бік комунікативно-функціонального дослідження мовних явищ, і дедалі частіше мовознавці говорять про «дискурсивний поворот» у лінгвістиці, про необхідність звернення до вивчення мови (мовного коду) у процесах комунікації.

У такому аспекті важливим є розгляд проблем комунікативної взаємодії мовців, скерованої на врегулювання міжособистісних стосунків. Дослідження другої половини ХХ — початку ХХІ ст. дають підставу говорити про певні одиниці спілкування — мовленнєві жанри. Останні дедалі частіше розглядаються як категорії комунікативної організації мовного коду (В. Дементьєв, Т. Шмельова, М. Федосюк, Ф. Бацевич). При цьому важливим є не просто перелік одиниць та категорій комунікації - йдеться про аналіз їхніх прагматичних характеристик, а також те, як використані синтаксичні і лексичні засоби співвідносяться з організаційними завданнями діалогу (полілогу) та дискурсу загалом.

Основна мета роботи — виявлення комунікативно-прагматичних і мовних особливостей мовленнєвого жанру втішання.

Об'єкт дослідження — мовленнєвий жанр втішання.

Предметом аналізу є особливості структурно-семантичної організації і прагматичної спрямованості жанру, які визначають природу втішального дискурсу.

Завдання:

розкрити механізми мовленнєвої взаємодії учасників втішальної моделі спілкування;

виявити прагмалінгвістичні параметри мовленнєвого жанру, за якими його можна було б кваліфікувати як втішальний;

укласти схему аналізу мовленнєвого жанру як категорії комунікації;

проаналізувати граматичні, лексико-семантичні і прагматичні характеристики мовленнєвого жанру втішання;

з’ясувати роль екстралінгвістичного контексту у формуванні функцій мовленнєвого жанру втішання.

Матеріалом дослідження слугували фрагменти діалогів, які ілюструють перебіг втішального дискурсу, виділені методом суцільної вибірки з художньої прози української, англійської і російської літератури. Попри певну схематичність, «штучність» авторського художнього тексту як варіанта «живого» мовлення, він усе-таки має безперечні переваги над природним діалогом, бо супровідні коментарі оповідача і контекст твору дають змогу загалом виявити справжні інтенції мовця, що досить важко зробити у разі аналізу природної комунікативної взаємодії.

Мета, завдання, об'єкт і предмет дослідження зумовили вибір методів дослідження. Зокрема, у роботі використано метод спостереження. Застосовано також елементи структурного методу, а саме методика дескриптивного аналізу та окремі прийоми контекстуального і трансформаційного аналізу.

Для вивчення прагматичного потенціалу одиниць різних мов використано зіставний метод.

Практичне значення роботи полягає в тому, що дані, отримані в результаті дослідження, можуть бути застосовані як у галузі філології, так і для методики навчання мови, оскільки дослідження мовних одиниць різних рівнів з погляду досягнення певного комунікативного ефекту може мати неабияку цінність для методики викладання аспектів усного мовлення у вищих навчальних закладах.

Структура роботи. Дана курсова робота складається із вступу, двох розділів, загальних висновків та списку використаної літератури.

У вступі визначаються об'єкт та предмет дослідження, мета, основні методи, практичне значення та структура роботи.

У першому розділі розглядаються базові категорії комунікативної лінгвістики: дискурс, мовленнєвий жанр, мовленнєвий акт.

Другий розділ є аналізом вживання мовленнєвого жанру втішання в різних соціальних ситуаціях та аналізом лексичних засобів, що використовуються в даному мовленнєвому жанрі.

Розділ 1. Базові категорії комунікативної лінгвістики

1.1 Дискурс

У лінгвістичній літературі термін «дискурс» уживається в різноманітних контекстах і постає як «розмита категорія», «дрейфуючи» між текстом, контекстом, функціональним стилем, підмовою тощо. Разом з тим поняття дискурсу може бути потрактоване у межах двох глобальних підходів, які маяють спільні риси з позицій комунікативної лінгвістики:

Дискурс як «текст, занурений у життя» з усіма відповідними «формами життя». У такому розумінні дискурс існує перш за все і головним чином у текстах, за котрими встає особлива граматика, лексикон, семантика, правила слововживання і синтаксису, — в кінцевому підсумку — особливий світ. Кожен дискурс — це один із можливих світів. Таке розуміння дискурсу як «мови в мові», «тексту в тексті», соціально зорієнтованого мовлення можна назвати «Дискурсом1» (Д1).

Дискурс як тип комунікативної діяльності, інтерактивне явище, мовленнєвий потік, що має різні форми вияву (усну, писемну, внутрішню, паралінгвальну), відбувається у межах конкретного каналу спілкування, регулюється стратегіями і тактиками учасників спілкування, являє собою синтез когнітивних, мовних і позамовних (соціальних, психологічних та ін.) чинників, залежних від тематики спілкування, і має своїм результатом формування різноманітних мовленнєвих жанрів. Таке розуміння дискурсу можна назвати «Дискурсом2» (Д2).

Орієнтуючись на загальну тенденцію сучасної лінгвістики осмислення дискурсу як найважливішої категорії комунікації, її процес і результат, стає зрозумілим, що Д1 певним чином і під певним кутом зору (комунікативним) співвідноситься з Д2 як початковий етап динамізації об'єкта дослідження і його етап наступний, у котрому синтезована окрім соціальних чинників, домінантних у Д1, низка інших складових (когнітивних, психологічних, конситуативних тощо). Саме Д2 можна вважати найважливішою категорією спілкування, яка інтегрує мовні, мисленнєві й інтерактивні чинники.

У межах дискурсу як найважливішої категорії комунікації здійснюється інтеракція учасників спілкування, перш за все реалізуються їхні інтенційні впливи з метою заспокоєння, отримання інформації, відповіді на запит, роздратування когось тощо. Інакше кажучи, виформовуються конкретні мовленнєві жанри.

1.2 Мовленнєвий жанр

У сучасному українському мовознавстві проблема мовленнєвих жанрів (далі МЖ) залишається, фактично, не опрацьованою. Окремі зауваження і спостереження, висловлені в працях, присвячених дотичним проблемам, цілісного уявлення про категорію мовленнєвого жанру не дають. Разом з тим у низці мовознавчих традицій, зокрема, російській і польській, дослідження МЖ визнаються одними з найактуальніших у сучасній антропоі комунікативно (прагматично) зорієнтованій лінгвістиці. Зокрема, підкреслюючи значну роль МЖ (у термінології автора мовленнєвих актів) у людському спілкуванні, А. Вєжбіцка зазначала: «суспільне життя можна уявити як величезну сітку актів мови. Сама історія, як видається, грунтується на мовленнєвих актах (погрозах, засудженнях, пропозиціях, вимогах, переговорах, умовах тощо). Але й приватне людське життя складається значною мірою з мовленнєвих актів. З ранку до вечора запитуємо, відповідаємо, сперечаємося, аргументуємо, обіцяємо, хвалимося, сваримо, скаржимося, відмовляємося, когось хвалимо, дякуємо, звіряємось, докоряємо, робимо зауваження тощо. Одночасно, з ранку до вечора намагаємося зінтерпретувати те, що нам кажуть інші, тобто зрозуміти, яких мовленнєвих актів уживають. Власне кожен раз, коли хтось починає говорити у нашій присутності, намагаємося класифікувати сказане як той або інший тип мовленнєвого акту».

Засновником сучасної теорії МЖ як загальносеміотичного і загальнофілологічного явища був М.М. Бахтін, який ще в праці 50-х років «Проблема мовленнєвих жанрів» визначив останні як «відносно стійкі тематичні, композиційні й стилістичні типи висловлювань». На його думку «мовленнєві жанри організують наше мовлення практично таким чином, як її організують граматичні форми (синтаксичні). Ми навчаємося відливати наше мовлення у жанрові форми, і, чуючи чуже мовлення, ми уже з перших слів угадуємо його жанр, передбачаємо певний об'єм (тобто приблизну довжину мовленнєвого цілого), певну композиційну побудову, передбачаємо кінець, тобто з самого початку ми маємо відчуття мовленнєвого цілого».

Мовленнєві жанри виформовуються історично у процесі комунікативної діяльності людей, використовуються ними як готові творення: «якби мовленнєвих жанрів не існувало і ми не володіли ними, якби нам доводилося їх створювати вперше у процесі мовлення, вільно і вперше будувати кожне висловлювання, мовленнєве спілкування було б практично неможливим». За підрахунками Т.В. Шмельової М.М. Бахтін у своїх працях називає біля 30 МЖ, зокрема, таких як бесіда (салонна, застільна, інтимно-дружня, інтимно-сімейна), лайка, побутове оповідання, військова команда, заперечення, висловлення захоплення, схвалення, ділові документи, щоденник, відповідь, лист, прислів'я, побажання, привітання, осуд, похвала, поздоровлення, наказ, протокол, прощання, публіцистичний виступ, промова, роман, згода, співчуття, жарт, науковий трактат, інтимні жарти, питання. Уже цей перелік дозволяє говорити про відсутність несуперечливих критеріїв виділення МЖ, оскільки у ньому як однорядкові наводяться, наприклад, прощання, заперечення, схвалення, відповідь тощо, які можуть бути складовими такої комплексної МЖ, якою є бесіда, а також, скажімо, протокол і згода тощо. Сам М. М. Бахтін зазначав, що номенклатури усних мовленнєвих жанрів поки що не існує, і навіть до цього часу не зрозумілий принцип такої номенклатури.

Уже з праць М.М. Бахтіна стає зрозумілим, що мовленнєвий жанр — це складна єдність змісту, стилю і композиції, а також низки позамовних чинників (перш за все соціальних). Сам процес спілкування деякими авторами витлумачується як послідовний перехід від одного МЖ до іншого. Так, Т. Баллмере і В. Бренненштуль вважають, що взаємодія у межах МЖ відбувається за схемою «породження — наростання до найвищого рівня — спад до завершення МЖ перемогою, поразкою, співробітництвом або початком іншого МЖ». У комунікативній перспективі МЖ постають як закріплені у суспільному обігу схеми мовленнєвих дій, прийняті в певних ситуаціях і призначені для передачі певного змісту типові способи побудови мовлення, моделі міжособистісного спілкування, важливою складовою яких виступає інтенціональність.

Як же співвідносяться поняття дискурсу і мовленнєвого жанру?

На перший погляд дискурс — це певна сукупність МЖ, які послідовно змінюють один одного. Насправді ж рух комунікації у межах дискурсу набагато складніший, ніж проста зміна МЖ. Ця складність не в останню чергу викликана наступними причинами: 1) межі між МЖ у реальному спілкуванні виявляються розмитими, а їхні ядерні й периферійні мовні засоби далекі від повного опису; 2) чітко відмежовані один від одного МЖ існують лише як ідеальні типи; насправді ж вони пересікаються своїми периферійними зонами, тобто мають змішаний характер; 3) механізми переходу від одного МЖ до іншого у реальному спілкуванні, де наявна складна взаємодія комунікантів повного мірою не вивчені. У реальному спілкуванні мовців — носіїв різноманітних когнітивно-психологічних станів, ілокутивних сил, інтенцій тощо наявний значний рівень недовизначеності й розпливчастості. І це не є недоліком комунікації, оскільки «недовизначеність необхідна для дотримання правил такту і ввічливості, для всієї тієї „облицювальної“ діяльності, котра виконується у спілкуванні, і котра в дійсності являє собою не побічний, а універсальний і вирішальний аспект практично будь-якого мовленнєвого спілкування».

Попри значну кількість невирішених проблем роль МЖ у комунікації є значною; поряд з дискурсом (точніше, у його межах) вони організують людське мовлення.

У роботах російських лінгвістів 90-х рр. ХХ століття вперше розглядаються відносини між мовними актами та мовними жанрами. Наприклад, у роботах В.В. Дементьєва і К.Ф. Сєдова теорія мовних жанрів розглядається в соціопрагматичній перспективі і включається в семіотичну парадигму «семантика — синтактика — прагматика».

Ряд відмінностей між теорією мовних жанрів і теорією мовленнєвих актів має термінологічний характер. Термінологія теорії мовленнєвих жанрів — це загальновизнана, досить чітка систематизація іллокутивних актів, створення єдиної класифікації та термінології теорії мовленнєвих жанрів знаходиться на стадії формування. Маркер «мовний жанр» ще недостатньо визначено як науковий термін. Про мовні жанри, що є одиницею теорії мовленнєвих жанрів, говорять як про термін і як про поняття.

І.В. Труфанова зазначає, що мовний акт — це термін, призначений для позначення мовленнєвої дії або висловлювання як процесу. Мовний жанр — це термін, що позначає тип тексту або висловлювання як продукту. У парадигмі з терміном мовленнєвий акт термін мовленнєвий жанр вживається для аналізу схожого матеріалу саме тому, що терміном мовленнєвий жанр позначається ознака висловлювання як продукту мовного акту.

У лінгвістичній літературі робилися спроби розмежувати поняття мовленнєвого жанру і мовленнєвий акту. Мовленнєвий жанр трактується не тільки як більша в кількісному, але й відмінна від мовного акту в якісному плані одиниця. Однак для позначення приватних видів мовленнєвих актів та мовленнєвих жанрів використовуються одні й ті ж терміни.

Аналіз літератури питання про розмежування понять мовленнєвий акт і мовленнєвий жанр вказує на те, що кожне з них відповідає різному рівню абстракції дослідження. Мовленнєва дія і її продукт — текст розглядається у відношенні до суспільно-культурного контексту свого функціонування. Назва мовленнєвих актів та мовленнєвих жанрів можуть збігатися, тому що сфера і тема діяльності - контекст мовного жанру можуть бути окреслені досить вузько (загроза, втішання). Типологія жанрів будується відповідно до типів, тем і ситуацій — стереотипів спілкування. Інтерпретувати ситуації, людина може тому, що має в своєму розпорядженні придбаними в процесі соціалізації знанням про типи ситуацій. У сучасній науці для позначення одиниці знання про стереотипні ситуації, що становлять континуум життя, використовується термін фрейм — фрагмент знань про світ, ментальна схема, яка забезпечує орієнтування у ситуаціях та події, в яких ми самі беремо участь, які спостерігаємо або про які чуємо. А. Вежбіцка виділила фрейм деяких мовних жанрів через послідовність простих речень у рамках своєї «теорії семантичних примітивів». Наприклад, модель прохання:

Хочу, щоб ти зробив для мене щось хороше Кажу це, бо хочу, щоб ти це зробив Не знаю, зробиш ти це, бо знаю, що ти не зобов’язаний робити те, що я хочу, щоб ти зробив.

Поняття мовленнєвий жанр і мовленнєвий акт визначаються в різних системах понять, перше через світ їхнього виголошення / умови успішності здійснення, друге через поняття ситуації, теми, композиції, стилю. Теорія мовленнєвих жанрів М.М. Бахтіна більше зосереджена на стилістичних питаннях, мовленнєві жанри визначаються з урахуванням стилістичних ознак. Лінгвістична прагматика, навпаки, разом з теорією мовленнєвих актів відсторонюються від риторики і стилістики.

«Модельність» мовленнєвого акту і мовленнєвого жанру виражаються по-різному: мовленнєвого акту — за допомогою індикатора іллокутивної сили, мовленнєвого жанру — сукупністю текстових категорій (тональність, простір, час, тема і т.д.). Однак В. В. Дементьєв відзначає, що іллокутивний критерій є одним з найбільш розроблених критеріїв типології мовних жанрів. Але виявити все розмаїття відносин, що існують між окремими жанрами, за допомогою одного критерію досить важко. Отже, мовні акти та мовні жанри не є надбанням окремої людини, вони соціальні, представляють собою моделі мовної діяльності в певній ситуації.

1.3 Мовленнєвий акт

В останні роки елементарною складовою спілкування, одиницею руху інтенцій мовця в комунікації вважається мовленнєвий акт (далі МА). «Мовленнєвий акт — це цілеспрямована мовленнєва дія, котра здійснюється у відповідності з принципами і правилами мовленнєвої поведінки, прийнятими в даному суспільстві; одиниця нормативної соціомовленнєвої поведінки, що розглядається в межах прагматичної ситуації. Основними рисами МА є умисність (інтенціональність), цілеспрямованість і конвенціональність; МА завжди співвіднесені з особою мовця. Послідовність МА створює дискурс». Зрозуміло, що МА, який розглядається як інтенціональна, цілеспрямована, конвенціональна мовленнєва дія мовця, виявляється складовою комунікативного акту поряд з актом аудитивним (тобто комунікативною дією слухача) і комунікативною ситуацією. Найважливішими типами МА (за Дж. Остіним) є:

1) репрезентативи (або асертиви), метою котрих є судження про певні стани речей, наприклад, констатації, сумніви, прогнозування тощо;

2) директиви, метою котрих є створення тиску на адресата, схилення його до певних дій. Директиви втілюються в проханнях, дозволах, наказах тощо;

3) комісиви, метою котрих є формулювання зобов’язань та відповідальності перед адресатом. Втілюються у різноманітних зобов’язаннях, обітницях, обіцянках тощо;

4) експресиви, метою котрих є демонстрація психічних станів, емоцій тощо. Найповніше експресиви втілюються у подяки, поздоровлення, вибачення, співчуття, привітання та ін.;

5) декларативи (декларації), комунікативна метою котрих є здійснення впливу на соціальні стосунки людей.

Втілюються декларативи у різноманітних іменуваннях, призначеннях на посаду, висуненнях кандидатами, відкликаннях кандидатів, оголошеннях війни тощо.

Спостереження над комунікативною організацією дискурсів і МЖ засвідчують, що МА виявляються як власне «ілокутивні сили», комунікативні, «енергетично-імпульсні» імпліцитні складові МЖ, які рухають останні в напрямі розгортання комунікативної стратегії мовця, задаючи їй певну «траекторію». Інакше кажучи, МА — це комунікативне осереддя формальних складових МЖ, тобто тих фраз та їх частин, що представляють МЖ у межах дискурсу. МА можна вважати комунікативним, прагматичним стержнем формальних носіїв інтенції - висловлювань (оскільки не існує спеціального терміну для комунікативного відповідника цьому терміну Мовлення). Але при цьому необхідно пам’ятати, що висловлювання, наповнені саме таким комунікативним смислом, окрім ілокутивної складової, мають складову пропозитивну з її темо-рематичним членуванням, асертивно-пресупозитивними чинниками та складову прагматичну, яка взаємодіє з імплікаціями та імплікатурами дискурсу. Усе це дає можливості згодитися з тим, що МА — це одиниці вербальної комунікативної діяльності, складові МЖ, носії їх ілокутивних сил.

Теорія МА перебуває ще на стадії становлення, а самі МА з позицій комунікативної лінгвістики варто розглядати не як мінімальні, далі неподільні одиниці комунікації в цілому і МЖ зокрема (а якщо вже розглядати, то не забувати при цьому про метонімічний характер уживання термінів), а лише їх складові, в яких імпліцитно зосереджені інтенції адресанта і які складно взаємодіють з іншими дискурсивними складовими, зокрема пропозитивними, конситуативними та іншими.

Таким чином, співвідношення між найважливішими категоріями комунікативної лінгвістики з урахуванням найважливіших модусів існування явищ мови можна представити так:

Розділ 2. Ситуації вживання мовленнєвого жанру втішання

2.1 Активна лексика втішання

Ситуації, де треба втішити, проявити співчуття, висловити співчуття, підбадьорити співрозмовника, створити в нього найкращий настрій, прямо відносяться до області нашого дослідження. Правда, як ми всі розуміємо, співчуття (з приводу смерті близької людини, наприклад) виражаються офіційно. З близькими друзями в такі хвилини ми просто поруч, іноді майже без слів розради. Офіційні ж співчуття, як добре відомо, мають вигляд стилістично високих фраз типу: Прийміть мої співчуття, Прошу прийняти мої глибокі співчуття, Дозвольте висловити вам мої щирі співчуття і т. д.

А ось слова розради, співчуття дуже різноманітні і варіюються із соціостилістичної точки зору в залежності від того, як ми вже добре знаємо, хто, кому, в якій обстановці говорить. У співчутті багато хто з нас часто відчуває потребу (бо це сильнодіючі «погладжування»), і таких фраз в ужитку чимало. Ми можемо втішати, намагаючись применшити невдачу. Це дурниці!, Нічого страшного!, Все це нісенітниця! (У невимушеній обстановці). Втіхою може служити нагадування про те, що в житті неминучі неприємності: Всяке буває; Нічого не поробиш; Тут нічого не зміниш; Все пройде; Все обійдеться і т.д. А можуть бути і заклики боротися з переживаннями: Не падайте духом!, Не піддавайтеся настрою! та інші фрази. Ми втішаємо, заспокоюємо, закликаючи забути про те, що трапилося: Забудьте про це; Не думайте про це; Викинь це з голови! Зверніть увагу, як орієнтоване наше спілкування на адресата в цих випадках: фрази у своїй структурі відбивають «присутність» співрозмовника (у наказовій формі дієслова) і не відображають мовця, що буває при проханні, запрошенні: дай мені, приходьте до нас, прошу вас.

Це взагалі властиво виразами подібного роду. Ось слова втішання з порадою не хвилюватися: Тримай себе в руках! Не приймай цього близько до серця! Є і такі слова розради, коли мовець намагається зняти провину зі свого співрозмовника: Це не ваша вина, Ти ні в чому не винен, Ти тут ні при чому! Дивіться, знову ні одного «я»: воно, таке відкрите звичайно в мовному етикеті, тактовно «сховалося» у фразах втішання: вся увага співрозмовнику, тільки про нього мова.

У конструкціях, які покликані висловити співчуття, інша особливість. Співчувати — відчувати спільно. Наш адресат повинен знати, що він у біді не самотній, що поряд з ним є людина, що його втішить, і у виразах знову виникає «я»: Я так тебе розумію!, Я дуже співчуваю вам!

Як правило, при співчутті, втішанням мовець не обмежується однією лише фразою, він нанизує їх одну на іншу, повторює, переконує, створює цілий текст «погладжувань», може бути приєднуючи сюди і компліменти: Ви такий сильний чоловік!, Ти впораєшся з бідою!

2.2 Утішання в парентальному дискурсі

Потреба у спілкуванні ніколи ще не відчувалася настільки очевидно та не реалізовувалася повсюди у таких величезних масштабах, як у сучасний період часу, якщо мати на увазі реальності сучасного світу, соціальні наслідки науково-технічної революції, які помітно вплинули на всі сторони та аспекти сучасної вербальної комунікації, відзначає Г. О. Орлов. Кожний період розвитку суспільства висуває свої завдання та настанови, викликає до буття такі аспекти різних галузей життя, що пов’язані з існуванням людини, які є найбільш характерологічними для неї, які найточніше віддзеркалюють її суть та потреби.

Вихідною ціллю реалізації мовленнєвого акту мовцем є перлокутивний ефект — вплив на адресата. Людина, перебуваючи у соціумі, неминуче прагне впливати на обставини. Мовленнєвий вплив відіграє у комунікації провідну роль і як посередник, і як самоціль. За словами Петера фон Поленца, «хоча інтерпретація впливу значною мірою залежить від контексту, суб'єктивна та суперечлива, вона становить невід'ємну складову глибокого розуміння усіх дій мовленнєвої комунікації» .

У сфері соціальних наук, включаючи лінгвістику, інтерес до дискурсу пов’язаний з інтересом до проблем особистості (у тому числі мовної особистості), що теоретично оформився в соціальному конструктивізмі, який розглядає комунікацію як соціальний процес побудови світу. У філософії постмодерна термін «дискурс» застосовується на позначення утворення, що має мисленнєво-комунікативну природу та належить до типу об'єктів, що можуть бути адекватно інтерпретовані лише у світлі нелінійної парадигми. Користуючись мовою сучасної концепції нелінійних динамік, можна сказати, що дискурсивність може бути інтерпретована як іманентна здатність нерівновагового середовища до самоорганізації, процесуальність, що реалізується в якості нелінійної.

Сімейно-побутова сфера спілкування вивчається сучасними дослідниками. Варто згадати низку досліджень Рузіної М.С., Кольцової М.М., Ушакової Т.Н. та Уфімцевої Н.В., присвячених проблемам дитячого мовлення та дитячому дискурсу [1; 2], а також аналізу деяких типових сімейних комунікативних ситуацій та комунікації між дружинами та чоловіками Бігарі А.А., Солощук Л. В., Тейг І.Г. [3; 4; 5] .

Проте, незважаючи на дослідження дискурсу сімейного спілкування, увагу до ранньої мовленнєвої та до мовленнєвої функції дітей [2; 3], у лінгвістичних роботах не проводилося комплексного вивчення особливостей вербалізації утішання в парентальному дискурсі, тобто в дискурсі спілкування дітей та батьків. Великий інтерес викликає дослідження семантичних особливостей лексем, які позначають «утішання» в антропоцентричному напряму досліджень у сучасній лінгвістиці, оскільки вони позначають ситуації, пов’язані з міжособистісними відносинами людей. Вербальне вираження «утішання» вивчали українські та російські лінгвісти М. Ю. Федосюк, Ю. В. Казачкова, А. О. Ханский, Ф. С. Бацевич, Л. В. Козяревич та інші вчені. Тлумачний словник української мови дає визначення поняття «утішання» як «створення радісного, веселого стану адресата, виведення адресата із стану горя, печалі, смутку, допомога кому-небудь позбутися неспокою, хвилювання» .

Утішання — цілеспрямована дія з метою покращити негативний психоемоційний стан об'єкта дії [7, 26].

Лексеми із загальним значенням утішання як один із вербальних засобів емпатизації діалогічного дискурсу [7, 27], є маркерами емоційно-оцінного ставлення людей один до одного.

Утішання полягає у виведенні адресата з глибокої психоемоційної кризи (горе, печаль, страждання); послабленні або подоланні негативного психоемоційного стану, в якому він перебуває. Мовець за допомогою відповідних засобів здійснює сугестивний вплив на психоемоційний стан адресата. Втішаючи адресата, адресант розглядає його внутрішній світ, психоемоційний стан як такий, що відхилився від норми, а тому потребує втручання, певного коригування. Він вважає себе тією людиною, яка може здійснити коригування внутрішнього стану адресата. При цьому мовець не вважає себе винним у погіршенні психофізичного стану адресата [8, 150].

Для парентального дискурсу з елементами утішання характерне використання епітетів, а саме позитивно забарвлених епітетів, що мають вплинути на комуніканта. Мати втішає доньку та каже їй, що в неї гарний чоловік, якого вона має цінувати. Тому використання прикметників «fine», «good» є імпліцитним вербальним проявом утішання.

`He has a fine mind,' she told Miriam.

Miriam, who I not care to discuss Arthur, or any of the things that mattered most in her life, would say: `I suppose so,' and change the subject before Louise could go on to: I hope you appreciate what a good husband you have… (Monica Dickens).

Одним із елементів утішання також можна назвати використання особових займенників у множині. Донька заспокоює матір, говорячи, що не треба падати духом через смерть чоловіка, бо у неї є діти. Донька акцентує увагу саме на займеннику «us».

`It doesn’t pay t’be different, Kate.'

`Aye, it does,' Kate said, emphatically. `Father knew that: he was never like the others, though he pretended t’be.'

`Maybe we’re not pretendin' hard enough.'

`Don't worry about them,' said Kate, who could think of no other comfort to offer. `You've got us, an' that should be enough.'

`Aye.' (Jessica Stirling)

Досить часто використовуються негативні конструкції у спілкуванні дітей та батьків з метою втішити та заспокоїти один одного. Негативні конструкції у реченнях наказового типу мають надзвичайно емоційне забарвлення. Вербалізація втішання донькою матір після аварії на шахті, де працювала чоловіча половина родини, реалізується за допомогою наказового речення з запереченням.

Her mother nodded.

Mirrin said, `You'll have heard: none of our folk came out of Number One.'

A little fretful crease appeared between Flora Stalker’s brows. `Funny! You’d have thought… `. Her words dribbled out and ceased.

`Don't think about it, Mam!', said Mirrin. `We'll know nothin' for sure `til the rescue crew comes up.'

`What have you heard, Mirrin?' Kate asked.

`A crew’s headed in through Number One,' Mirrin answered. `Seems they were hardly on the level before they caught a whiff of foul. They sent up to the surface for instructions just ten minutes ago. Manager Wyld gave them the go-ahead, but told them to take precautions.'

`Are they breakin' into Two?'

They’re goin' to try,' said Mirrin. `They're talkng' about puttin' down a kettle if they can clear the shaft enough.' (Monica Dickens).

Дискурс спілкування батьків та дітей, що характеризується утішанням, може знаходити відображення в неправдивих чи оманливих обіцянках з ціллю втішити та заспокоїти. Мати дає нереальну обіцянку доньці, що вона з татом не помруть, доки діти не виростуть, для того, щоб вивести адресата із психоемоційної кризи.

«Mama,» she said suddenly, «Mama—do you know, sometimes I get awfully scared.»

«Of what, Franny?»

«Of"—she drew a deep, strangled breath and got the word out—"of dying.»

Mrs. Davis looked into the pinched, anxious face. «Must you think about it?» she said at length, helplessly. «You're so young. And healthy.»

«It isn’t me I’m afraid for,» Franny said urgently. «Or, anyway, not just for me. Not mostly for me.» The truth was she almost never thought about herself and dying. «It's—it's you and Papa,» she said in a rush. «I get so scared that maybe you or Papa will—» But she couldn’t say it again. «Mama, could you promise me you won’t? Couldn’t you promise me?»

Again Mrs. Davis took a while before speaking. «Franny, don’t you see that promises are for—promise is a meaningless word. People getting married promise each other to be happy forever. People promise to respect a certain idea forever. They must know these aren’t things they can guarantee, no matter how much they want to. Sometimes I think the word is just useless. You can’t promise anything that matters, and if it doesn’t matter, why use such an important word?»

«But Mama!» Franny cried out desperately. Mama, you have to!"

Suddenly Mrs. Davis opened her arms and Franny fled into them.

«All right, my love. Insofar as a human being can make a promise, I promise that your father and I will live to see you children grown up.» (Mary Stolz)

Для того, щоб втішити батьків, діти беруть на себе владнання проблеми чи вирішення конфлікту. Характерним для цього є використання дієслів «give», «leave», «be». Прикладом є ситуація, коли донька, для того, щоб заспокоїти матір, вербально виявляє ініціативу вирішити все сама.

Kate said, `I'll find work at the colliery. You have your job, Mirrin. Betsy’ll go up t’Hamilton, or maybe into service …'

`I suppose,' said Flora Stalker, glancing at her hands, `I suppose my fingers still have their skill with a needle. If I could find sewing work t’do at home…'

`Find out just what it will require, Kate,' Mirrin said. `If colliery wages aren’t enough, we’ll discover a means of earnin' more. Daddy left his instructions, plain as plain. We’re not goin' to ignore them, are we? I mean, we’re Stalkers: we’re not goin' down without a fight.'

`Is it agreed then?' Kate asked.

`Of course, it’s agreed,' said Mirrin.

`Mother?'

`I'd like t’think it possible, but…'

`Don't be afraid, Mother,' Mirrin said.

`I'm thinking of Mr. Lamont,' Flora said. `He'll want us out of this house now that your father’s gone.'

`Know what Daddy used t’talk about — he talked about putting a face towards the future,' said Mirrin. `I see now just what he meant.'

`But Mother’s right,' said Kate, anxiously. `What will we do about a house?'

Mirrin stared down into the dying embers in the grate for a moment, then glanced first at her mother and then at Kate. She grinned, reflectively, mischievously. `Leave that to me,'- she said. `I'll handle Houston Lamont. By God, I will.' (Jessica Stirling).

З метою втішання в парентальному дискурсі використовується звертання на кшталт «dear», «love» .

When Louise got back to the house, Anne’s tears had dried to gasping sniffs. She had poured herself out a glass of gin.

`Oh, Anne, you know Frank doesn’t like you to drink now,' Louise said. `I'll make you a cup of tea instead.'

`I need a drink.' Anne swallowed half the gin neat, and shuddered. ` Better. Have one, Mother ?'

`I think I will. I must say I feel a bit shaky, too. What a dreadful thing to happen. I’ll never forget seeing Frank come in at that door -`

`Don't talk about it,' Anne said tersely. `I can’t bear it.'

Louise was surprised that Anne was so upset. She never showed Frank any affection when he was there; but she must really care about him more than anyone guessed.

`You shall go to bed early, dear,' Louise said tenderly `and I’ll give you some aspirin, so that you can get a good sleep and not worry about Frank.' (Monica Dickens)

Поряд із звертаннями може знаходитися присвійні займенники, на приклад «my», що вказує на близькі, інтимні зв’язки між учасниками комунікації.

`My dear, we have some very good friends at St Malo, but of course they still look upon us as foreigners, even after all these years, and we don’t like to do anything that seems at all eccentric. Naturally we don’t want you to tell a lie, but unless you are forced to mention it, your Aunt Carrie thinks it would be better if you did not tell anyone that you are an actress.'

Julia was taken aback, but, her sense of humour prevailing, she felt inclined to laugh.

`If one of the friends we are expecting this afternoon happens to ask you what your husband is, it wouldn’t be untrue, would it? To say that he was in business.'

`Not at all,' said Julia, permitting herself to smile.

`Of course, we know that English actresses are not like French ones,' Aunt Carrie added kindly. `It's almost an understood thing for a French actress to have a lover.'

`My dear, my dear,' said Julia.(W.S.Maugham)

З ціллю втішання під час спілкування батьків та дітей можна використовувати спочатку лагідні звертання, на кшталт «dear», «love», для того, щоб заспокоїти перед не дуже приємною ремаркою.

Наприклад, мама перед тим як сказати синові, що він не піди гуляти пізно ввечері разом з батьками та молодшим братом, бо день народження сьогодні не в нього, а в брата, використовує лагідне звертання «dear», а потім вже повідомляє саму новину.

" You mean we’re going to stay up all night?" Jimmy asked.

" Not you, dear," said his mother. Jim’s jaw dropped. «It isn’t your birthday,» she explained.(Mary Stolz)

2.3 Утішання як жанр мовного спілкування лікаря та пацієнта

Одним із завдань, що ставить перед собою жанрознавство, є не лише теоретичне осмислення, але і створення енциклопедії мовних жанрів, їх «портретів «. Останнім часом це завдання активно вирішується вітчизняними та закордонними вченими: здійснюється опис та систематизація мовних жанрів, досліджуються різні аспекти мовних жанрів (стилістичні, психолінгвістичні, культурологічні та ін.), розглядаються особливості жанрової організації мовлення у зв’язку із загальними законами комунікативної і не комунікативної діяльності. Наукові пошуки лінгвістів базуються, основним чином, на матеріалі побутового, політичного, рекламного і релігійного дискурсів. Меншою мірою досліджені проблеми, що пов’язані з комунікацією в медичній сфері.

У вітчизняній лінгвістиці до опису і розмежування мовленнєвих жанрів підходять з позиції «моделі мовленнєвого жанру», що була запропонована Т. В. Шмельовою. Вона вважає, що в мовленнєвій свідомості мовця існує «типовий проект», канон, схема МЖ, для характеристики якого є важливими сім «конститутивних ознак»:

1) комунікативна мета;

2) концепція адресанта;

3) концепція адресата;

4) зміст події;

5) фактор комунікативного минулого;

6) фактор комунікативного майбутнього;

7) мовленнєве втілення.

Аналіз проаналізованого нами матеріалу свідчить про те, що «паспорт жанру» можна доповнити і поширити. Спираючись на вищевикладену точку зору, ми розмежовуватимемо конституюючі ознаки на константні та факультативні. До константних ознак відноситимемо стратегії і тактики мовленнєвого спілкування; концепцію адресанта; концепцію адресата; емоційно-психологічні особливості що мовця та слухача; чинник комунікативного минулого; чинник комунікативного майбутнього і мовні засоби. Факультативні конституюючі ознаки — це образ автора твору (автора-лікаря) (за В.В. Виноградовим); релігйно-міфологічна складова і паралінгвістичні засоби.

Охарактеризуємо мовний жанр «втішання» відповідно до пред’явленої точки зору.

Іменник втіха утворився від дієслова втішити — `заспокоїти чим-небудь радісним, полегшити кому-небудь горе, страждання'. Тлумачний словник української мови свідчить про те, що дієслово втішити сходить до лексеми тішити — `бавити, розважати, приносити задоволення' [4: 982]. З етимологічної точки зору слово тішити має відповідність з прикметником тихий, яке «розвинулося з др.-рус. тихни «неголосний, спокійний, покірливий» унаслідок зміни хы > хи. Др.-рус. тихый сходить до праслав. *tixъ «тих», яке чергуванням голосних i//e пов’язано з *tмxa «забава». Від іменника *tмxa з пом. суф. -iti при чергуванні x//љ перед i утворено дієслово tмљiti «тішити, заспокоювати» > др.-рус. т шиті «утішати, підбадьорювати» > сучасна українська Тішити «бавити, розважати, радувати, заспокоювати». Досвід лексикографічного аналізу дає можливість встановити, що дієслово втішати містит семи `говорити', `спокійно', `добре'.

Стратегічним завданням в мовному жанрі втішання є прагнення адресанта (лікаря) словесно впливати на емоційний стан адресата (пацієнта), а саме, співчуваючи хворому, полегшити його фізичні і душевні переживання, вселяючи при цьому надію на швидке одужання. Слід зазначити, що тактики, що реалізовують основне стратегічне завдання, органічно вбудовуються в образ адресанта. Концепція адресанта. Адресантом в мовному жанрі втіхи є лікар, комунікативне лідерство якого виявляється в різних ситуаціях мовленнєвої взаємодії з пацієнтом.

Матеріал художніх творів кінця XIX — початку XX століть показує, що мовний жанр втішання не зрідка реалізується при первинному медичному огляді. В цьому випадку лікар прагне сформувати і укріпити довірчі стосунки з пацієнтом, оскільки «…доверие или недоверие врачу… глубоко определяет исход болезни…», «тот, кто больше верит, излечивается лучше» [2: 35]. Лікар співчутливо і жалісливо відноситься до хворого. Комунікативні стосунки в подібних ситуаціях виражаються:

1) фактичними мовними засобами, до яких відносяться формули втішання, що зберігаються в пам’яті мовця: — Полноте, сударыня, ну можно ли так падать духом! — сказал я. — Тут никакой и речи не может быть о смерти, — скоро вы будете совершенно здоровы (В.В. Вересаев, Записки врача);

2) формою імперативу із значенім `емоційного стану людини' хвилюватися, боятися, втихомирюватися: — У меня сердцебиение, — сказала она. — Всю ночь был такой ужас… я едва не умерла от ужаса! Дайте мне что-нибудь. — Дам. Дам! Успокойтесь!(А.П. Чехов, Случай из практики);

3) безособовими конструкціями: — Прежде всего ложитесь и не разговаривайте! — прервал я его. — Вам ни одного слова не следует говорить. И не волнуйтесь, — это вовсе не опасно (В.В. Вересаев, Записки врача).

У складний і нестабільний час економічних і військових потрясінь зростала кількість всіляких захворювань і трагічних випадків, що приводили до виникнення запальних процесів в організмі людини. Ускладнення, що з’являються, вимагали негайного оперативного лікування, яке викликало у пацієнтів побоювання, страх і відчай. Тому в період підготовки до хірургічної операції або безпосередньо під час неї лікар, проникаючись співчуттям до страждань хворого, намагається емоційно впливати на пацієнта. Лікар не лише застосовує всі свої професійні знання і накопичений досвід, але і прагне знайти потрібні слова, щоб допомогти хворому здолати страх. У таких ситуаціях мовець (лікар) звертається до слухача (пацієнт) на ти, виражаючи причетність до особистої сфери хворого: Тихонько, тихонько… потерпи, — говорил я, осторожно прикладывая руки к растянутой жаркой и сухой коже (М. А. Булгаков, Крещение поворотом). У випадках мовної взаємодії з молодими людьми лікар використовує звертання юнак (юноша), яке носить нейтрально — ввічливий характер і вживається переважно з «Ви"-формами: Все хорошо, юноша! Все хорошо. — Доктор поднял пальцами его подбородок (В.В. Вересаев, Записки врача). На лексичному рівні адресант використовує імперативну форму дієслів із значенням `Фізичного і емоційного стану людини' боятися, сумувати, терпіти: Роженица уже лежала на операционном столе. Непрерывный стон разносился по больнице. — Терпи, терпи, — ласково бормотала Пелагея Ивановна, наклоняясь к женщине. — Доктор сейчас тебе поможет…(М. А. Булгаков, Крещение поворотом); - О-ой! Моченьки… нет… Нет моей моченьки! Я не вытерплю! — Небось… небось… — бормотала акушерка, — вытерпишь! Сейчас понюхать тебе дадим… Ничего и не услышишь (М.А. Булгаков, Крещение поворотом). Слід також відзначити, що в мовній діяльності адресанта присутні характерні засоби і прийоми експресивізації, до яких відносяться лексичні повтори — співставлені словоформи з підсилювальним значенням, які «сходять до так званих сильних елементів розмовної мови і завжди сприймаються як емоційно-розмовні»: Возле кровати, толкая своїй широкой спиной Павла, суетился плотный, чернобровый доктор. — Ничего, ничего, юноша! Бормотал он (А.П. Чехов, Тиф); - Тихонько, тихонько… потерпи, — говорил я, осторожно прикладывая руки к растянутой жаркой и сухой коже (М.А. Булгаков, Крещение поворотом). Для кваліфікації фізичного стану адресата мовець вживає безособові конструкції, ядро яких утворюють слова категорії стану із значенням оцінки: — Отлично, отлично… Тэк, тэк…- Дэ, дэ, дэ, — сыпал он. — Тэк, тэк… Отлично, юноша… Не надо унывать! (А.П. Чехов, Тиф).

Відсутність належного лікарського досвіду у молодих земських лікарів інколи негативно позначалося на їх професійній діяльності. Із-за помилково поставленого діагнозу або некоректних хірургічних маніпуляцій спостерігалися випадки летального результату. У зв’язку з цим у молодих лікарів з’являлося почуття страху і невпевненості у власних силах. Тому в період мовної взаємодії з пацієнтом або його родичами, щоб приховати хвилювання або відчуття некомпетентності, мовець (лікар) навмисно намагався оптимізувати мовний контакт і вдавався до тактики «зближення з пацієнтом». Маркерами «зближення» в подібних випадках виступають:

1) форма імперативу однини (будь спокійніше);

2) форми вираження суб'єктивній модальності (дієслово сподіватися і його похідні);

3) імперативна форма дієслів із значенням `Емоційного стану людини' боятися, хвилюватися;

4) парцельовані синтаксичні конструкції;

5) паралінгвістичні засоби: Лидку вынесли в простыне, и сразу же в дверях показалась мать. Глаза у нее были как у дикого зверя. Она спросила у меня: — Что? Когда я услышал звук ее голоса, пот потек у меня по спине, я только сообразил, что было бы, если бы Лидка умерла на столе. Но голосом очень спокойным я ей ответил: — Будь поспокойнее. Жива. Будет, надеюсь, жива. Только, пока трубку не вынем, ни слова не будет говорить, так не бойтесь (М. А. Булгаков, Стальное горло).

Трагічні або украй небажані обставини або події, які інколи супроводжували адресата (пацієнта), наприклад, смерть близької людини, також викликали у мовця (лікаря) співчуття і націлювали його на закономірну реакцію — оптимізацію емоційної сфери слухача. Формальними засобам об’ектівізації втішання в подібних ситуаціях виступають:

1) імперативна форма дієслова із значенім `емоційного стану людини' втихомирюватися, а також дієслово перестати в імперативній формі (перестаньте!), що включає сему `категоричність': перестаньте! = досить! Використання імперативної лексики супроводжується невербальними підкріпленнями: — Умерла?! — захлебнулся он, и вдруг, глядя на меня остановившимися, выпученными глазами, быстро, коротко зарыдал, словно залаял; он как будто не мог оторвать взгляда от моих глаз, трясясь и рыдая этим странным, отрывистым, похожим на быстрый лай рыданием. — Успокойтесь… ну, что же делать! — сказал я, кладя ему руку на рукав (В.В. Вересаев, Записки врача). Концепція адресата в даному випадку передбачає виділення емоційно — експресивних особливостей особи слухача (пацієнта). Адресатом в мовному жанрі втішання є в основному пацієнти, що одержують лікування в амбулаторному режимі, підготовці до операції або такі, що знаходяться в умовах післяопераційного відновлення.

Низький рівень розвитку медичної науки, висока смертність унаслідок епідемій черевного тифу і холери на межі XIX-XX століть не зрідка викликали в хворих негативні емоційні реакції. Наприклад, несподівана хірургічна маніпуляція стимулювала у хворих відчуття тривоги і страху. Поширеними формами об’ектівізації даних емоцій виступають питальні пропозиції, вмістом яких є з’ясування або уточнення даних про стан здоров’я, про результати обстеження, про прогнози на майбутнє: — Мать, сухая и нервная, с бегающими, психопатическими глазами, так и замерла. — Доктор, скажите, это очень опасно? Он умрет? (В.В. Вересаев, Записки врача); - Ну да, вы мне это говорите для того, чтобы меня утешить… А долго я в таком случае, буду еще мучиться? (В.В. Вересаев, Записки врача).

Стан тривоги дезорганізуюче впливає на комунікативні стосунки учасників діалогу, що знаходить вираження в тому, що такі питання включають:

1) лексичні одиниці з негативною (руйнівною) семантикою (вмирати, мучитися);

2) явища хезитації;

3) еліптичні конструкції.

Чинник комунікативного минулого і комунікативного майбутнього. «Образ прийшлого розрізняє МЖ ініціальні, що починають спілкування, і такі, які можуть з’явитися лише після певних МЖ — відповідь, відмова, згода, спростування і ряд інших, для яких пропонувалося найменування „реактивні“: всі вони є реакціями на інші жанри». МЖ втішання відноситимемо до реактивних мовних жанрів, оскільки він реакцією на МЖ скарги. Взаємодіючи з МЖ скарги, МЖ втішання утворює певний жанровий ланцюжок (жанр скарги > жанр втішання > жанр запиту інформації): Молодая женщина зажала рот концом байкового платка, села на лавку и затряслась от плача (жанр скарги) — Подлец он? А?! — викрикнула она. — Что я буду делать? Ведь у меня двое детей, — говорила она сухим измученным голосом > (жанр втішання) — Погодите, погодите, бормотал я. — Видно будет, что делать. — Знаете что, — сказал я, и мне страстно захотелось, чтобы надежды меня не обманули и дальше не появилась бы нигде грозная твердая первичная язва, — знаете что?.. Перестаньте волноваться! Есть надежда. Надежда. Правда, все еще может случиться, но сейчас у вас ничего нет > (жанр запиту інформації) — Нет — Сипло спросила женщина. — Нет? — Искры появились у нее в глазах, и розовая краска тронула скулы. — А вдруг сделается? А? (М. А. Булгаков, Звездная сыпь). На нашу думку, порядок дотримання і набір мовних жанрів (у тому числі і представлений ланцюжок) організовані під впливом прагматичних і екстралінгвістичних чинників, до яких слід віднести:

1) соціальну роль мовця;

2) рівень освітнього і культурного розвитку адресата (пацієнта);

3) гендерні ролі учасників мовного спілкування.

Вираження втіхи може здійснюватися і паралінгвістичними засобами. Згідно з класифікацією, запропонованою Е.А. Селіванової, основними складовими невербальної комунікації є:

«1) фонаційні (тембр, темп, пауза, тон, мелодика, висота, сила, гучність, індивідуальні особливості вимови, характер дихання і так далі);

2) мануальні (жести);

3) мімічні (рухи м’язів особи);

4) пантомімічні (рухи тіла, голови, ніг);

5) ситуаційні (зорові відчуття співбесідником кольору шкіри, одягу, загальної манери поведінки того, що говорить)". При дослідженні матеріалу художніх текстів необхідно враховувати той факт, що маркерами паравербальної взаємодії героїв є «авторські кваліфікатори мови персонажів» (за Е.А. Селівановою). Характеризуючи образ адресанта, відзначимо, що як невербальні засоби спілкування лікар використовує в основному мануальні, до яких відносяться торкання (рукостискання, поплескування по спині або плечу, дотики, поцілунки). Подібні паравербальні підкріплення є необхідною умовою благополучної психологічної і емоційної дії у випадках, якщо пацієнт переживає почуття відчаю, що супроводжується станом безнадійності і безвихідності. Невербальна поведінка адресанта обумовлена, перш за все, співчутливим відношенням до хворого: — Успокойтесь… ну, что же делать! — сказал я, кладя ему руку на рукав. Он тяжело опустился на стул и, раскачиваясь всем телом, схватился за голову (В.В. Вересаев, Записки врача); - Тихонько, тихонько… потерпи, — говорил я, осторожно прикладывая руки к растянутой жаркой и сухой коже (М.А. Булгаков, Крещение поворотом). Важливо відзначити, що в разі невербальної взаємодії лікаря і пацієнта, дотики, як правило, нівелюють соціальний статус, вік, стать, національність і особу співрозмовника.

Паралінгвістичні засоби спілкування, що супроводжують мову адресата, також виконують емотивно — експресивну функцію. Найбільш частими є мімічні невербальні засоби (опис очей), що передають емоційний стан суб'єкта. Наприклад: — Мать, сухая и нервная, с бегающими, психопатическими глазами, так и замерла. — Доктор, скажите, это очень опасно? Он умрет? (В.В. Вересаев, Записки врача).

В даному випадку індикатором емотивності є прикметники-означення з яскраво-вираженою емотивной семою.

Досить поширені випадки вживання невербальних засобів спілкування, що конкретно позначають емоційний стан адресата (в даному випадку відчаї) в рамках емоційної типової ситуації «суб'єкт + опис його стану». Наприклад: — Умерла?! — захлебнулся он, и вдруг, глядя на меня остановившимися, выпученными глазами, быстро, коротко зарыдал, словно залаял; он как будто не мог оторвать взгляда от моих глаз, трясясь и рыдая этим странным, отрывистым, похожим на быстрый лай рыданием (В.В. Вересаев, Записки врача). У запропонованому фрагменті тексту спостерігається велика щільність емотивних специфікаторів, до яких належать пантомімічні і ситуаційні невербальні підкріплення. Таким чином, модель мовного жанру втішання включає декілька конститутивних ознак, на підставі яких здійснюється ідентифікація даного жанру: стратегічне завдання мовця, тактики, концепції адресанта і адресата (аспекти їх взаємодії), чинники комунікативного минулого і комунікативного майбутнього, паралінгвістичні засоби, мовне втілення.