Переклад метафор у політичному дискурсі

Вступ Посилення виразності мови досягається різними засобами, в першу чергу використанням тропів, так званих лексичних засобів створення образності. У силу цього, осмислення тропів становить складний процес, що супроводжується виявленням зв’язків між трьома компонентами — словниковим значенням тропу, його контекстуальним значенням і значеннями інших слів тексту. Одним з найбільш поширених видів тропів є метафора — приховане порівняння, здійснюване шляхом вживання слова, що позначає певний клас предметів, явищ і т.д. для характеристики або найменування об'єкта, що входить в інший клас, або найменування іншого класу об'єктів, аналогічного даному в певному відношенні. Слід зазначити, що однією з особливостей політичних текстів є насиченість метафоричними виразами.

Актуальність теми полягає у тому, що метафора визначається як частина розумової і мовної сфер людського буття, і цим пояснюється великий пізнавальний інтерес людини до цього явища, а також важливості обізнаності перекладача щодо перекладу метафоричних конструкцій як необхідної умови виконання адекватного перекладу. Осмислення ролі метафори в мовній діяльності бере початок ще в епоху античності: метафора визначається як риторичний троп, як засіб прикраси промови, як спосіб номінації. В даний час дослідження метафори виходить далеко за межі риторики. Однак велика кількість літературознавчих, лінгвістичних, психологічних концепцій не дає цілісного уявлення про природу її виникнення, механізми функціонування та сферу використання. У силу того як метафора стрімко розширює свої межі, давно подолавши «заборонену зону» тексту, її осмислення також вимагає виходу за межі однієї сфери. Оскільки вона є одним із способів пізнання і засобів закріплення знань, метафора визначає наші взаємини з навколишнім світом. Ми повинні розглянути метафору та способи її перекладу, навчитись відокремлювати іменникові, дієслівні, прикметникові та прислівникові метафори, їхню здатність вірно відображати сутність об'єктів, предметів або явищ дійсності, значення при співвіднесенні різних об'єктів реальності, подібність явищ, що з'єднуються за допомогою метафор у різних сторонах дійсності. Політична метафора несе в собі мовленнєвий вплив з метою формування у реципієнта (найчастіше — у суспільства) або позитивної, або негативної думки про ту чи іншої політичну одиницю (політику, партію, програму, захід). На сьогоднішній день, риторика президента США Барака Обами викликає неабияку увагу загалу. Про це говорять багато і говорять усі - кожен виходячи із свого ідеологічного забарвлення. Найбільше, звичайно, говорить сама Америка: на честь промов сорок четвертого президента створюються цілі сайти та випускаються книги. Та все ж недостатня вивченість президентської риторики Обами зумовила необхідність та нагальність даного дослідження.

Об'єктом дослідження є метафора у сфері політики та політичного дискурсу.

Предметом дослідження є особливості перекладу метафори на матеріалах промов президента США Барака Обами.

Метою дослідження є аналіз функціонування метафоричних виразів у промовах президента США Барака Обами та способів перекладу метафор з англійської мови на українську.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

— розглянути поняття «метафора» та «метафоричний процес»;

— дослідити основні напрямки вивчення метафори в політичному аспекті та механізм утворення метафори в політичному дискурсі;

— розкрити способи перекладу метафоричних виразів;

— проаналізувати особливості перекладу метафори на матеріалі промов президента США Барака Обами;

— зробити словник метафор, ужитих у промовах президента США Барака Обами та розташувати їх у алфавітному порядку Практичне значення роботи полягає у тому, що вона може використовуватись викладачами та студентами під час вивчення таких дисциплін як «Стилістика», «Порівняльна граматика» та «Практичний курс англійської мови», «Практика письмового та усного перекладу». Також застосування політичної метафори слугує для розширення та поглиблення знань в політичному аспекті, що є необхідним для сучасного світу (особливо молоді) та кращого володіння різними структурами метафор у світі політики.

Структура роботи. Бакалаврська робота містить вступ, два розділи, висновки, додатки та список використаної літератури. Основний текст дипломної роботи викладено на 62 сторінках. Список використаної літератури містить 65 найменувань.

Розділ 1. Метафора як образно-функціональна одиниця політичного дискурсу

1.1 Специфіка політичного дискурсу Чіткого і однозначного визначення «дискурс», яке поєднує всі сфери, у яких його застосовують, немає, і не виключено, що саме це сприяло широкій популярності цього терміну за останні десятиріччя: пов’язані нетривіальними зв’язками різні тлумачення вдало задовольняють різні понятійні потреби, модифікуючи більш традиційні уявлення про мову, текст, діалог, стиль та ін.

Дискурс є комунікативною дією, що відбувається між мовцем і слухачем (спостерігачем та ін.) в процесі комунікативної дії в певному часовому, просторовому і іншому контексті. Ця комунікативна дія (КД) може бути мовною, письмовою, мати вербальні і невербальні складові. Типові приклади — побутова розмова, діалог між лікарем і пацієнтом, читання газети.

Дискурс у вузькому сенсі (як текст або розмова). Як правило, виділяють тільки вербальну складову КД і говорять про неї далі як про «текст» або «розмову». У цьому сенсі термін «дискурс» позначає завершений або триваючий «продукт» КД, його письмовий чи мовний результат, який інтерпретується реципієнтами. Тобто дискурс у найзагальнішому розумінні - це письмовий чи мовний вербальний продукт комунікативної діяльності.

Нарешті, найбільш абстрактний сенс поняття дискурс — коли воно стосується специфічного історичного періоду, соціальної спільноти або цілої культури. Тоді говорять, наприклад, «комуністичний дискурс», «буржуазний дискурс» або «організаційний дискурс». У цих же випадках — за аналогією з соціологічними поняттями «соціальна формація» або «соціальний порядок» — кажуть «дискурсивна формація» або «дискурсивний порядок». Саме в цьому сенсі ми говоримо, наприклад, про ідеологічний дискурс.

Далі необхідно розглянути співвідношення тексту і дискурсу, оскільки комунікативний аспект у вивченні тексту передбачає діяльнісний підхід до мови, і текст при такому підході розглядається не як окремий ізольований твір, а в сукупності з екстралінгвістичними факторами, основним з яких є комунікативна ситуація.

Поняття комунікативної ситуації у вітчизняній науці виводилося з поняття мовної ситуації - ситуації, в якій здійснюється мовленнєва взаємодія між комунікантами. Відповідно до моделі комунікативного акту Р. Якобсона, основними параметрами мовної ситуації є адресант, адресат, контекст, повідомлення, контакт і код. У вітчизняній лінгвістиці вчення про мовну ситуацію — як про ситуацію мовного спілкування, що отримує подальший розвиток. Сучасні дослідники мови вводять поняття «комунікативної ситуації», характерної для будь-якої комунікації. З точки зору сучасної лінгвістики, текст завжди співвідноситься з комунікативною ситуацією, в центрі якої знаходяться адресант (суб'єкт мовлення) і адресат (реципієнт мови). Текст, вбудований в комунікативну ситуацію, лежить в основі дискурсивного аналізу, який передбачає глибинно-семантичний аналіз тексту, з урахуванням екстралінгвістичних чинників. Таким чином, аналіз тексту стає ідеологічно орієнтованим аналізом дискурсу, який виступає як відповідна мовна формація стосовно соціальної й історично обумовленої суспільної практики. Саме тому у вітчизняній лінгвістиці популярно метафоричне визначення дискурсу як тексту, зануреного в життя.

У роботі дискурс розуміється як текст в нерозривному зв’язку з ситуативним контекстом, який визначає все те, що істотно для породження даного висловлювання тексту, у зв’язку з системою комунікативно прагматичних і когнітивних цілей автора.

Слід уточнити, що дискурс — це не конкретний окремий текст, включений у комунікативну ситуацію, а сукупність, контент текстів. Таким чином, текст і дискурс співвідносяться між собою як частина і ціле. Текст — це складовий елемент дискурсу, що співвідноситься з відповідною ментальною сферою.

Сукупність текстів може об'єднуватися в дискурс на основі спільності теми або спільності реалізованого в тексті комунікативного наміру.

Оскільки текст — це продукт і частина дискурсу, саме тому виявляються в даному дослідженні особливості перекладу метафоричних виразів (на матеріалі політичного дискурсу) поширюються і на текст, так як ми вважаємо, що дискурс можна розглядати як текстовий континуум, або, за визначенням Ю. В. Рождественського, як «глобальний текст».

Вивчення тексту як продукту і частини дискурсу, тобто з комунікативної точки зору, передбачає вивчення комунікативних стратегій і тактик, обраних адресантом для породження свого мовного твору.

Термін стратегії і тактики міждисциплінарний, він використовується в різних галузях знання: у військовій справі, політології, психології, біології, рекламі. Актуальний він і для сучасної лінгвістики, яка постійно розширює сфери свого інтересу: від фонетики, лексики, морфології та синтаксису — до семантики, стилістики, прагматики, до тексту і дискурсу.

Стратегії та тактики як особливий спосіб побудови мови вперше стали вивчати американські дослідники. Мовна діяльність в американській лінгвістиці розглядається як прагнення підпорядкувати партнера з комунікації. Тому комунікативні стратегії і тактики тут розглядаються як стратегії підпорядкування.

У вітчизняній лінгвістиці найбільший внесок у вивчення і поглиблення даної проблеми внесла монографія О. С. Іссерса, в якій на сучасному матеріалі описані різні комунікативні стратегії і тактики, розглянуті процеси мовного планування і контролю, запропоновані лінгвометодичні принципи навчання комунікативним стратегіям і тактикам.

Мовленнєва стратегія пов’язана з вирішенням базової комунікативної задачі, отже, вона являє собою сукупність мовних дій. Мовленнєва тактика — це одне з (або, рідше, декілька) мовних дій, що реалізують ту чи іншу комунікативну стратегію. На відміну від мовного акту, мовна тактика — не відокремлена мовна діяльність, а прийом здійснення комунікативної стратегії, вибір мовного акту на певному етапі спілкування або розгортання обраного мовного жанру.

Зазвичай комунікативні, або мовні, стратегії і тактики розглядаються в розмовному дискурсі на прикладах діалогів як основи міжособистісної комунікації. Текст завжди орієнтований на читача і завжди містить в собі ідею, яка відображатиме авторський задум. Свою ідею автор і реалізує в конкретному тексті за допомогою певних стратегій і тактик, які в такому випадку можна назвати лінгвістичними.

Таким чином, лінгвістичні стратегії і тактики є способом розгортання будь-якого тексту під певним кутом зору для реалізації авторської ідеї. Вони організовують комунікативно-прагматичну спрямованість тексту.

Для політичного дискурсу глобальною дискурсивною стратегією є стратегія переконання, що реалізується за допомогою окремих стратегій, що втілюються за допомогою певних тактик і кроків (наприклад, тактика компліменту в окремій стратегії апологетики). Іншими словами, вибір автором будь-якого мовного засобу в публіцистичному тексті буде відбуватися під контролем глобальної стратегії переконання.

Для вираження розглянутих вище тактик і стратегій емоційного впливу використання метафор грає першочергову роль.

Зростаюче значення питань когнітивної лінгвістики та дискурсознавства, яке забезпечує якісне висвітлення різних аспектів усної та текстової комунікації, а також спрямованість сучасних лінгвістичних досліджень на вивчення різних типів дискурсу з комунікативно-прагматичної точки зору обумовлюють актуальність різностороннього висвітлення питань політичного дискурсу, одним із яких є узгодження єдиного термінологічного апарату.

Розглянемо основні положення та визначення політичного дискурсу і, оскільки, як ми вже зазначали, не існує єдино правильного визначення терміну «політичний дискурс», то ми виокремимо декілька найбільш поширених понять даного явища.

Поширені тлумачення суті політичного дискурсу базуються на теоретичних засадах центрального поняття «дискурс», зокрема:

— Політичний дискурс — це комплекс мовленнєвих структур у певному лінгвістичному контексті - контексті політичної діяльності, політичних поглядів і переконань разом з її негативними проявами (наприклад, ухилянням від політичної діяльності, відсутністю політичних переконань та ін.).

— Політичний дискурс — це будь-які мовленнєві утворення, суб'єкт, адресат або зміст яких корелюється зі сферою політики.

— Політичний дискурс — це також сукупність дискурсивних практик, що ідентифікують учасників політичної комунікації або формують її конкретну тематику.

Під дискурсивними практиками з лінгвістичної точки зору вслід за Мухарямовим М. М., Мухарямовою Л. М., розуміємо явища, що визначаються стійкими наборами мовних засобів, властивих певному політичному суб'єктові або ж характерних для актуалізації заданої теми політичної комунікації. У світлі такого тлумачення піддаються розгляду як дискурсивні практики висловлювання політичного лідера (наприклад, «дискурс Рейгана», «дискурс Горбачова»), тематичний блок («дискурс безпеки», «дискурс свободи і справедливості»), а також політична мова, властива суспільству з тим чи іншим політичним устроєм.

— Політичний дискурс може бути визначений як сукупність усіх мовленнєвих актів у політичних дискусіях, а також правил публічної політики, які оформилися відповідно до існуючих традицій і отримали перевірку досвідом.

Остання (четверта) детермінація поняття визнається багатьма дослідниками даної дискурсознавчої проблематики, оскільки є змістовно об'ємною. Ми дотримуємось визначення, сформульованого науковцями львівської лінгвістичної школи, які під політичним дискурсом розуміють зв’язний (усний чи письмовий) текст, виражений за допомогою вербальних та невербальних засобів вираження, зумовлених ситуацією політичного спілкування у сукупності з прагматичними, соціокультурними, психологічними та іншими факторами.

Узагальнимо деякі, на нашу думку, найбільш цікаві характеристики політичного дискурсу:

— дискурс як знак своєрідної знакової системи, в якій відбувається модифікація семантики і стандартних мовних дій;

— як спеціальне використання мови для актуалізації певної ментальності або для реалізації особливостей ідеології, що передбачає дію граматики, лексикону, правил функціонування слів і синтаксису, а також особливу прагматику [41, с.38−39];

— як форми соціальної дії, що знаходиться під впливом владних структур та історичних процесів;

— модулятора інтересів суспільства

Отже, політичний дискурс розуміється нами як мовленнєве утворення (усне або письмове), що стосується сфери політики, реалізується вербально та екстравербально, актуалізується у певному ситуативному контексті і спрямований на здійснення конкретної прагматичної семантики.

Можна зробити висновок, що вивчення політичного дискурсу було ініційоване щонайменше трьома факторами. По-перше, внутрішніми потребами лінгвістичної науки, яка у різні періоди своєї історії зверталася до реальних сфер функціонування мови. По-друге, власне політологічними проблемами вивчення політичного мислення, його зв’язку з політичною поведінкою, необхідністю побудови передбачуваних моделей у політології та розробки методів аналізу політичних текстів і текстів засобів масової інформації. Третім важливим фактором виступає соціальне замовлення, ініціатором якого є певна частина суспільства, що прагне зрозуміти суть політичної комунікації [7, с.245−246].

Важливою рисою сучасного політичного дискурсу є його широке «розчинення» у ЗМІ. Деякі дослідники мови, наприклад W. Mantl, вважають, що саме ЗМІ надали поштовх поглибленому інтересу до політичної комунікації як явища, яке з допомогою соціальних наук «розрослося» до масштабів загальної зацікавленості мовними проблемами і отримало назву «політична культура».

1.2 Поняття метафори та метафоричного процесу Метафоричні номінації є одним з найбільш продуктивних способів сенсоутворення на всіх значущих рівнях мовної структури — на лексичному, синтаксичному, морфемному. Але особливе значення цей спосіб створення нових значень на базі вже існуючих набуває в поповненні словникового складу мови.

Вивчення метафори дозволяє побачити, що це «сировина», з якої робиться значення слова. Розглянутий в перспективі механізм дії метафори веде до конвенціоналізації сенсу.

Завданням у даному розділі постає визначення самої метафори, її основних положень, значення у дискурсах (зокрема політичних) та саме поняття метафоричного процесу як невід'ємної частини повноцінного мовлення.

У сучасній лінгвістиці метафора — дуже поширене явище. Її вивченням займалися багато вчених: А. Н. Баранов, Ю. Н. Караулов, З. Ю. Петрова, Г. Н. Скляревська, М.В. Нікітін, Дж. Лакофф, М. Джонсон.

Метафора (грец. «перенесення»), троп, що позначає певний клас об'єктів (предметів, осіб, явищ, дій чи ознак), для позначення іншого, схожого з даними, класу об'єктів або одиничного об'єкта. У широкому сенсі термін «метафора» відносять також до інших видів переносного значення слова. Отже, ми можемо дати наступне визначення феномену «метафори»:

Метафора — один з різновидів лексико-семантичного способу словотворення, тобто перенесення назви з одного предмета на інший на основі подібності:

— зовнішніх ознак;

— структури;

— функцій Вона включає в себе 3 елементи порівняння, що, в свою чергу, допомагають більш якісно оцінити, визначити та надати значення метафорі як порівняльно-утворюючому процесу. Такими елементами порівняння можна виділити наступні:

— що порівнюється («предмет «);

— з чим порівнюється («образ «);

— на підставі чого порівнюється («ознака»)

Наприклад: шоколадна цукерка — шоколадна засмага: перенесення за кольором; завиває пес — завиває вітер: характер звучання.

Окрім елементів порівняння, метафора має чимало функцій, що допомагають її застосовувати у різноманітних текстах та різних сферах діяльності. Завдяки її багатогранності читач чи автор може більше проникнути у глибину змісту тексту та більш якісно оцінити його значущість як важливої комунікативної одиниці передачі та поширення інформації. Таким чином, в сукупності, функції метафори, поділяються на:

— оціночну;

Метафори використовуються для того, щоб викликати у людини певні, досить конкретні асоціації про об'єкт (явище).

Наприклад: «людина-вовк», «гострий зір», «холодне серце», «petty grievances», «worn out dogmas».

Так, метафора «worn out dogmas» викликає уявлення застарілих, неактуальних на сьогодні принципів.

— емотивно-оцінну;

Метафора застосовується для отримання експресивного ефекту, як засіб емоційного впливу.

Наприклад: «він дивився на неї немов баран на нові ворота», «far-reaching network of violence and hatred».

Ще одна функція, яка показує для чого потрібна метафора: як засіб створення образності мови. Тут метафора пов’язана з художніми формами відображення світу. Ця функція відповідає скоріше, що таке метафора в літературі. Функція розширюється, тепер це не тільки порівняння з метою посилити якусь ознаку, тепер це створення нового образу в уяві. Задіюються вже й емоційна сфера, і логічна, що створює образ і наповнює його конкретним емоційним змістом.

— номінативну;

Включення (за допомогою метафори) нового об'єкта в культурно-мовний контекст, шляхом створення йому імені по прямій аналогії. Тобто дається ім'я новому об'єкту (явищу) шляхом порівняння його з вже наявними в дійсності.

Наприклад: «feed our commerce and bind us together», «in the light of day».

— пізнавальна метафора — очевидна. Метафори допомагають побачити істотне в об'єкті, головні властивості. Метафори наповнюють новим смисловим змістом наші знання.

Отже, розглянемо сам процес метафоризації. Йому присвячено чимало праць лінгвістів, літературознавців, філософів, психологів, та проблема метафоризації залишається надзвичайно складною, адже йдеться про процеси мислення, в яких породжується знання про світ. Метафоризація — це не лише вживання одного слова замість іншого, вона утворює новий зміст, який з’являється внаслідок дії складних когнітивних механізмів. Однією з найважливіших залишається проблема походження метафоричного значення.

Найпершою спробою окреслити межі поняття «метафоризація» в науці пов’язують з ім'ям Арістотеля. «В субституційній парадигмі метафора постає як заміна слова (лексеми, концепту) іншим словом (лексемою, концептом поняттям)». З арістотелівською концепцією заміни ще з античних часів конкурувала теорія порівняння, яку розробили Квінтіліан та Цицерон. На відміну від Арістотеля, який заявляв, що «порівняння — розгорнута метафора» теорія порівняння розглядає метафору як скорочене порівняння, акцентуючи увагу на відношенні подібності, що лежить в основі метафори, а не дії заміни (субституції) як такої [25, с. 18].

Нове бачення механізмів метафороутворення у другій половині 70-х років ХХ століття подано прихильниками інеракційної теорії метафори М. Блеком [10], К. Бюлером, Айвором А. Річардсом. Процес метафоризації М. Блек уявляє так: метафоричне судження має два суб'єкти — головний і допоміжний. До головного суб'єкта додається система «асоціативних імплікацій», пов’язаних із допоміжним суб'єктом. Метафора в імплікаційному вигляді вміщує такі судження про головний суб'єкт, які зазвичай додаються до допоміжного суб'єкта, завдяки чому метафора організовує одні характеристики головного суб'єкта і відкидає інші. Отже, метафора виконує роль своєрідного фільтра. М. Блек вважає, що розуміння метафори досягається за допомогою збудження у індивіда асоціацій, які складаються із значень загальних для представників однієї культури. Як приклад він аналізує вислів «людина-вовк» і стверджує, що у індивіда виникає комплекс думок про цей вислів, які можуть бути схожими з думками іншого індивіда тієї ж культури.

Згідно з Н. Д. Арутюновою, найважливішим компонентом механізму метафоризації є процедура порівняння. Вона зводиться до пошуків спільних ознак, «метафора може бути виведена з порівняння і заснованого на паралелізмі різнопорядкових явищ». О. Тищенко процес метафоризації окреслює так: а) людина бачить і безпосередньо відчуває предмет (чи явище) дійсності, що вже означений словом, аналізує його, порівнює з іншим і дає йому нове означення; б) людина не бачить безпосередньо предмет, але в її свідомості виникає образ цього предмета, що звичайно означений певним словом, і дає йому нове значення. З огляду на таке розуміння процесу виникнення метафори її визначають як «слово з таким похідним образним лексичним значенням, у якому виражається особлива суб'єктивна оцінка предмета (явища) дійсності і яке співвідноситься з твірним лексичним значенням».

В.Г. Гак вважає, що в основі метафоризації лежить розмитість понять, якими оперує людина, відображаючи в своєму пізнанні змінну багатообразну пізнавальну діяльність. Різнорідні об'єкти об'єднуються за новими ознаками, що включаються на основі цих ознак в клас, що дозволяє використовувати назву одного з них для позначення іншого.

В.Н. Телій стверджує, що модель метафоричного процесу складається з сутностей і інтеракцій між ними. В якостей сутностей, які складають «острів» метафори виступають: задум, мета, основа, тобто формуюча думка про світ (предмет, явище, властивість, подія, факт). Кожну із цих сутностей супроводжує асоціативний комплекс — енциклопедичне, національно-культурне знання і власне індивідуальне уявлення. Звичайно, всі ці сутності і процеси діють не по черзі, синхронно. Пріоритет в часовому плані В. Н. Телій віддає задуму і меті. Отже, «метафоризація» — це процес такої взаємодії пропонованих сутностей та операцій, що призводить до отримання нових знань про світ. Метафоризація супроводжується вкрапленням у нове поняття ознак уже пізнаної дійсності, відображеної у значенні.

А.П. Огурцов бачить у метафоризації просте перенесення значення, яке сприяє поширенню «первинного значення слова» на об'єкти, які раніше не спостерігалися під цим кутом зору.

Акт метафоризації виражається в формі переносу деякої ознаки одного предмета на інший в силу наявності у цього іншого предмета подібної ознаки (А.М. Шахнарович, Н.М. Юрьєва). З цієї точки зору, створення метафори можна уявити як «активно-пасивний» акт, а сприйняття метафори та її інтерпретацію — як «пасивно-активний» акт. Необхідною умовою розуміння метафори (її адекватної інтерпретації) є певний рівень мислення суб'єкта, який сприймає метафору. За словами К. К. Жоля, «поява метафори в полі мовної свідомості - свідчення філогенетичної і онтогенетичної зрілості».

Процеси метафоризації протікають в сфері розумово-мовної практики, яка має справу не з реальними речами і явищами, а з їхніми відображеннями у людській свідомості. Отже, зрозуміти метафору — означає в якійсь мірі подумки прослідити шлях її створення, а це потребує розумових зусиль «в подоланні несумісності значень» і «побудові смислової гармонії». Ціль метафори — викликати уявлення. Світ метафори — це світ образного мислення. Результат метафори — виведення ознак основного суб'єкта. Тому здатність мислити метафорично — риса притаманна homo sapiens.

Метафоризація не зменшується, а розширюється з розвитком мови. Якщо якісь початкові метафоричні позначення втрачають свій метафоричний характер, то це не свідчить про загальну деметафоризацію мови, так як в мові постійно створюються нові метафори.

Метафоричний процес багатий і різноманітний, який включає і мотив вибору того чи іншого вислову в залежності від прагматичного замислу і топікального характеру тексту. Метафоричний процес завжди суб'єктивний.

Резюмуючи аналіз метафоричного процесу можна сказати, що метафоризація — це процес, що призводить до отримання нового знання про світ шляхом використання вже існуючих в мові назв. В цьому процесі взаємодіють наступні сутності чи суб'єкти метафори і його мовне знання про світ — з одного боку, а з іншого — його знання мовних значень і їх асоціативних комплексів (власний тезаурус). Метафоричний процес передбачає не тільки участь розуму, мозку людини, а й світу, в тріаді з яким метафоричний вислів постає своєрідним вузлом: метафора — людина — світ.

У створенні метафори беруть участь чотири компоненти: дві категорії об'єктів і властивості кожної з них. Метафора відбирає ознаки одного класу об'єктів і докладає їх до іншого класу чи індивіду — актуальному суб'єкту метафори. Коли людину називають лисицею, їй приписують ознаки хитрості, характерних для цього класу тварин, і вміння замітати за собою сліди. Тим самим одночасно пізнається сутність людини, створюється її образ і породжується новий сенс: слово «лисиця» набуває фігурального значення — «підлесник, хитрий і лукавий ошуканець». Таким чином, всі зазначені вище функції метафори виявляються реалізованими. Характеристика тієї категорії об'єктів, яка позначена метафорою є національно-специфічною. Вона може належати фонду загальних уявлень про світ носіїв мови, міфології чи культурної традиції.

З часів Арістотеля метафора розглядається як скорочене порівняння: тобто це порівняння, з якого виключені предикати подібності (схожий, нагадує тощо) і компаративні союзи (як, начебто, як би, ніби, точно, рівно і ін.). Разом з ними усуваються підстави порівняння, його мотивування, обставини часу і місця, а також інші модифікатори. Метафора лаконічна: вона скорочує мову, в той час як порівняння її поширює. Формальне розходження відповідає відмінності у значенні.

Метафора зближує об'єкти, що належать різним класам. Її сутність визначається як категоріальний зсув. Метафора відкидає приналежність об'єкта до того класу, до якого він входить, і включає його в категорію, до якої він не може бути віднесений із раціональної підстави. Зіставляючи об'єкти, метафора їх протиставляє.

Асоціюючи дві різні категорії об'єктів, метафора семантично двоїста. У визначенні, відповідно, аналізі метафори, беруть участь чотири компоненти: основний і допоміжний суб'єкти метафори, до яких застосовуються парні терміни (буквальна рамка і метафоричний фокус, тема і «контейнер», референт і корелят), і співвідносні властивості кожного об'єкта або нових об'єктів. Ці компоненти не повністю представлені в структурі метафори, зокрема, залишаються непозначені властивості основного суб'єкта метафори, складові її семантики. Внаслідок цього метафора допускає різні тлумачення.

Дослідники процесу метафоризації як культурно-експресивної одиниці розрізняють декілька типів метафор:

— індикативну;

— когнітивну;

— експресивно — образну;

— експресивно — оцінну;

— мовну і поетичну Можна говорити, що Дж. Лакофф і М. Джонсон виділили три основні типи метафор:

— структурні;

— орієнтаційні;

— онтологічні

Структурні метафори — випадки, коли одне поняття структурно упорядковується в термінах іншого (democracy would flourish; a needless war of choice; wave of invading forces). Орієнтаційні метафори — тип метафоричного вираження, коли немає структурного упорядкування в термінах іншого, але є організація цілої системи, понять за зразком якоїсь іншої системи (they can’t fade away into obscurity; this pushes our veterans; military men and women have been thrown around). Онтологічні метафори — способи трактування подій, дій, емоцій, ідей і т.п. як предметів і речовин. Онтологічні метафори — обслуговують різноманітні цілі, типи цих цілей відображаються за допомогою різноманітних типів метафор (Iraq will teach us).

Також слід виокремити й основні характеристики метафори:

— двоплановість;

— суміщення (оказіонального і узуального значення);

— накладення на вже наявне нове значення, а також додаткові специфічні характеристики:

Інтерпретація метафор — це багатоступінчастий семантичний процес, що складається з наступних стадій:

— встановлення буквального значення висловлювання;

— зіставлення значення з конспектом;

— пошук небуквального, метафоричного значення між буквальним значенням і контекстом.

З точки зору когнітивної лінгвістики метафора — це ідеальна модель мовного відображення базового когнітивного процесу — «процесу переходу знань з однієї змістовної області в іншу на основі аналогії або асоціації». Звернення до когнітивних категорій (концепт і сценарій) дозволяє детально описати мотиви для метафоричного перенесення, виявити неоднорідність змісту, значимість нестандартного вживання метафори від екстралінгвістичних знань.

Результат останніх наукових розробок (А. К. Баранов, Ю. Н. Караулов, О. Добровольський, Н. Д. Арутюнова, В. Н. Телія, Г. Г. Скляревська та інші) дають підставу вважати, що метафора бере активну участь у формуванні концептуальної картини світу, відіграє вкрай важливу роль в інтеграції вербальної і образно-чуттєвої систем людини, а також є ключовим елементом категоризації мови через реалізацію художнього концепту.

Якщо говорити про сферу функціонування метафори, то при зверненні до практичної мови кидається в очі недоречність метафори, її незручність і навіть недоступність в цілому ряді функціональних стилів. Так, незважаючи на семантичну ємність метафори, їй майже немає місця в мові телеграм, текст яких стискається аж ніяк не за рахунок метафоризації. Тим часом в так званому «телеграфному стилі» художньої прози вони зустрічаються, і нерідко.

Також вдаються до метафори в різних видах ділового дискурсу: у законах і військових наказах, в статутах, постановах, указах і наказах, всіляких вимогах, правилах поведінки і безпеки, в циркулярах, в інструкціях і медичних рекомендаціях, програмах та планах, експертних висновках, присягах та анкетах — словом, в усьому, що має точно дотримуватися, виконуватися і контролюватися, а отже підлягає точному і однозначному розумінню.

У політичній сфері, де центр уваги часто переноситься на емоційний вплив, можна знайти чималу кількість метафоричних виразів.

Таким чином, комунікативною метою метафори є формування у читача чи слухача або позитивної, або негативної думки про ту чи іншу інформацію (політичного характеру, соціального, і т.п.).

1.3 Механізм утворення когнітивної метафори в політичному дискурсі

Беззаперечно ми можемо зазначити, що метафора здійснює великий вплив на мислення людини. У публіцистиці метафора — основний «постачальник» альтернатив розуміння різних ситуацій. Метафора задає безліч можливих виходів із складних ситуацій, можливість розуміння тієї чи іншої інформації.

На феномен метафоричності мислення звертали увагу Д. Вію, Ф. Ніцше, А. Річарда, М. Бірдслі, X. ОртегаіГассет, Е. МакКормак, П. Рікер, Е. Кассірер, М. Блек, М. Еріксон та інші дослідники (роботи багатьох з них представлені у збірнику «Теорія метафори». У 1967 році М. Осборн вказував на ту обставину, що людина схильна метафорично асоціювати владу з верхом, а всі небажані символи розміщувати знизу просторової вісі, що, по суті, відповідає класу орієнтаційних метафор в теорії концептуальної метафори, а в розробленій М. Осборном теорії архетипових метафор проглядаються витоки теорії «тілесного розуму».

Численні дослідження сприяли становленню когнітивного підходу до метафори, але саме в книзі Дж. Лакофф і М. Джонсона «Metaphors We Live Вy» була розроблена теорія, яка привнесла системність у опис метафори як когнітивного механізму. Як і їхні попередники, автори постулювали, що метафора не обмежується лише сферою мови, а самі процеси мислення людини значною мірою метафоричні. Метафора як феномен свідомості проявляється не тільки в мові, але і в мисленні, і в дії. «Наша повсякденна понятійна система, в рамках якої ми думаємо і діємо, по суті своїй метафорична». Такий підхід дозволив остаточно вивести метафору за рамки мовної системи і розглядати її як феномен взаємодії мови, мислення та культури.

Відповідно до теорії концептуальної метафори, в основі метафоризації лежить процес взаємодії між структурами знань (фреймами і сценаріями) двох концептуальних доменів — сфери-джерела (source domain) і сферимішені (target domain). В результаті односпрямованої метафоричної проекції (metaphorical mapping) зі сфери-джерела в сферу-мішень сформувалися в результаті досвіду взаємодії людини з навколишнім світом — елементи сфери-джерела структурують менш зрозумілу концептуальну сферу-мішень, що складає сутність когнітивного потенціалу метафори. Базовим джерелом знань, складових концептуальних доменів, є досвід безпосередньої взаємодії людини з навколишнім світом, причому, діахронічно первинним є фізичний досвід, організуючий категоризацію дійсності у вигляді простих когнітивних структур — «схематичних образів». Метафорична проекція здійснюється не тільки між окремими елементами двох структур знань, а й між цілими структурами концептуальних доменів. Припущення про те, що при метафоричній проекції у сфері-мішені частково зберігається структура сфери-джерела, отримало назву гіпотези інваріантності (invariance hypothesis). Завдяки цьому стають можливими метафоричні слідства, які в метафоричному вираженні експліцитно не виражені, але виводяться на основі фреймового знання. Таким чином, сфера-джерело в деякій мірі визначає спосіб осмислення сфери-мішені і може служити основою для прийняття рішень і дій.

Розглянемо на прикладі метафоричних виразів американського варіанту англійської мови взаємодію сфери-джерела і сфери-мішені. Всі приклади запозичені з країнознавчих словників і відносяться до мовних одиниць з національнокультурною семантикою.

Проведений аналіз визначив, що однією з основних сфер-джерел є смерть (death). Так, dead-time (букв. «миттєва смерть») означає ситуацію, коли в матчі з американського футболу, команди, завершивши в нічию основний час, грають до першого гола, а не всі додаткові тридцять хвилин. Dead-wood (букв. «мертве дерево») має значення — нікому більше не потрібна людина або предмет. Dead-head (букв. «мертва голова») означає: 1. «Заєць», безквитковий пасажир; 2. «Автобус», вантажівку або потяг, рухомі без пасажирів або вантажу. Образ смерті в результаті метафоричної проекції переноситься на сферу-мішень і підкреслює ознаки швидкості дії (dead time), марності (dead-head, dead-wood).

Ще одним важливим джерелом метафоричних образів, згідно Дж. Лакофф, є світ тварин. Сферою-мішенню при цьому можуть служити найрізноманітніші галузі людської діяльності. Образ щура, що асоціюється у американців з негативними ознаками, служить для опису негативно оцінюваних об'єктів дійсності. Наприклад rat trap (букв. «пастка для щурів») позначає стару занедбану будівлю, а pack rat (букв. «деревний щур», різновид щурів з великими защічними мішками) перекладається як барахольщик, людина, яка збирає і зберігає непотрібні речі.

Анімалістичні за характером метафори можна виявити в сфері політичних відносин. Stalking horse (букв. «темна конячка») має значення фіктивної кандидатури, висунутої з метою розколу голосів прихильників іншої партії.

Концепти реального світу станів об'єктів і явищ повсякденної дійсності можуть проектуватися в найрізноманітніші сфери-мішені. Так, наприклад, концепт «чистота» переноситься у вже згадану сферу політичних відносин (clean bill «чистий законопроект» — законопроект, що піддався в комісії значним змінам і виноситься на розгляд палати вже як новий законопроект). Загальнокультурний характер носить отримана в результаті перенесення концепту «змішування» метафора melting pot (букв. «плавильний казан») — США, особливо НьюЙорк, місце, де іммігранти переплавляються в єдину американську націю.

Розглянемо типову для американського політичного дискурсу метафору credibility gap — криза довіри, що позначає ситуацію, коли відбувається втрата довіри громадськості до заяв уряду та повідомлень преси. В українській мові говорять про «кризу довіри», «дефіцит довіри», тоді як в англійському варіанті вихідним є значення opening breach — щілина, пролом. Довіра тут виступає як щось цілісне, у чому може утворитися в «прірву». У даній концептуальній моделі суспільство і влада, суспільство і засоби масової інформації є рівними партнерами, відносини між якими характеризуються тим або іншим ступенем «близькості». Існує також метафора gender gap — розбіжності у політичних поглядах між чоловіками і жінками. В обох випадках учасники мовної ситуації знаходяться в єдиній площині, при цьому утворюється нова концептуальна структура, що відрізняється від структури утворених аналогічним способом словосполучень generation gap, reading gap. Можна констатувати, що концептуальні метафори узгоджені з певною культурою і мовою, знаходячись у свідомості людей і є невід'ємною частиною культурної парадигми носіїв мови.

метафора політичний дискурс переклад

1.4 Морфологічний і синтаксичний принципи структурної класифікації метафор у політичному дискурсі

Метафора, як ми вже зазначили, у політичному дискурсі має свої особливості, що, певним чином, відрізняється від загально прийнятого поняття «метафора». Наступним нашим завданням буде розгляд принципів класифікації метафор у політичному дискурсі.

Структуру метафори прийнято розглядати під двома кутами зору: морфологічним і синтаксичним. У морфологічному підході основою формальної класифікації є належність слова-оболонки метафори до тієї чи іншої частини мови. Теоретики стверджують, що метафорично може бути використана будь-яка частина мови. Однак на практиці процес метафоризації зводиться переважно до транспозиції значення іменника, дієслова, прикметника; відповідно можемо вести мову про іменникову, прикметникову і дієслівну метафору.

Іменники використовуються в основному для називання предметної дійсності. Тому іменникова метафора — це метафора-номінація, що переважно має емоційно-оцінне навантаження. Визначальну роль у процесі метафори відіграють ознаки предмета чи явища, назва якого набуває переносного значення, конотації, оболонки слова. Іменникові метафори становлять основний масив метафорики в політичному дискурсі: кадриль навколо бюджету; виборчий марафон; фінансові «тромби»; фінансові донори; інвестиційне вікно; валютний коридор; політична кухня; політичний маневр; фронт злочинності; ігри навколо бюджету; економічний старт; похід за голосами виборців; Україна — ворота в Європу; гроші - кров економіки; far-reaching network of violence; in the light of day; ocean of blue. Метафоричне значення іменника найчастіше реалізується у сполученні з прикметником, який стосується реалій політичного життя. Іменникові метафори можуть виступати ключовими для цілого ряду похідних — як іменникових, так і прикметникових так і дієслівних метафор. Так, від ключової іменникової метафори держава — людський організм утворюються похідні іменникові метафори: народження нової громадської структури; труднощі росту; прикметникові метафори: новонароджені держави; хвора економіка; дієслівні метафори: лихоманити суспільство; вдихнути нове життя в економіку; оздоровити економіку держави. За допомогою прикметника виражається пасивна ознака предмета чи явища.

Прикметникова метафора. Вона поєднує функції номінації і дескрипції з акцентом на дескриптивності метафори вислову. Прикметникова метафора трапляється в сучасному політичному дискурсі дуже рідко: новонароджені держави; хвора економіка; роздратована політика; тіньовий сектор; petty grievances; false promises; worn out dogmas.

Дієслівна метафора є найцікавішою стилістичною фігурою, що базується на транспозиції. За допомогою дієслова виражається активна ознака предмета. Наприклад: have strangled our politics; carried us up the long, rugged path; dust ourselves off; to lay a new foundation; feed our commerce and bind us together; we will harness the sun; ground has shifted beneath them; to bridge our differences and find common ground; battled each other ferociously; no one bears all the burden; that’s growing older; kicking our problems further down the road. [53, с.166−168].

Метафоричний потенціал дієслова дуже великий і має важливе значення для метафорики взагалі, оскільки будь-яке дієслово передає інформацію про динаміку розвитку процесуальність та змінність, про діяльність, яка може перетворювати дійсність за подібністю до інших процесів. Особливу експресивність дієслова дослідники пояснюють багатством і багатозначністю його семантичної структури, а також різноманітністю семантичних зв’язків. «У функції присудку, — пише А.І Єфімов, — і взагалі центром, що організовує фразу, дієслово, вжите метафорично, часто тягне за собою метафоризацію інших, пов’язаних із ним слів». Н. Д. Арутюнова не говорить експліцитно про дієслівну метафору, але основні пункти її концепції імпліцитно вказують на велику роль дієслів у метафоризації мови. Вона виходить із того, що фокусом метафори є іменник з конкретним значенням, а не ознакове слово і що основна діюча сила метафоризації — ознаки допоміжного суб'єкта, оболонки метафори. Метафора створюється через предикацію основному суб'єктові ознак допоміжного суб'єкта. З’ясовуючи сутність метафори, Н. Д. Арутюнова наголошує на провідній ролі дієслова у метафоризації, оскільки функцію предикації найчастіше виконує саме ця частина мови.

Відповідно до класифікації, запропонованої Н. Д. Арутюновою, метафори розділяються на:

— номінативні, що складаються в заміні одного дескриптивного значення іншим і омонімії, що служать джерелом;

— образні метафори, що служать розвиткові фігуральних значень і синонімічних засобів мови;

— когнітивні метафори, що виникають у результаті зрушення в сполучуваності предикатних слів (перенесення значення) і які створюють полісемію;

— генералізуючі метафори (як кінцевий результат когнітивної метафори), що стирають у лексичному значенні слова границі між логічними порядками і стимулюючим виникненням логічної полісемії.

Дієслівну метафору можна виявити серед більшості семантичних типів метафорики, однак найчастіше такі метафори перехрещуються із реаліями, що стосуються життєдіяльності людини. Що стосується синтаксичного підходу до структурної класифікації метафор у політичному дискурсі, то типологія метафор визначається тими конструкціями, в яких метафори реалізуються в мовленні. Більшість політичних метафор належать до структурно-синтаксичного типу метафора-слово, хоча його переносне значення можна виявити лише з найближчого контексту — словосполучення, другий компонент якого, вжитий у прямому значенні, стосується реалій зі сфери політики: політичні танці; політична клоунада; валютний коридор; фінансові донори; реанімувати економіку; хребет економіки; a watchful eye; spin out of control; whisper through the ages; icy currents, bourne a greater share of this burden. Структурна класифікація метафор за морфологічним принципом дає змогу зрозуміти, як впливає на інформативні та прагматичні стратегії автора вибір тої чи іншої частини мови для метафоричного перенесення. Іменник створює нову номінацію з яскраво вираженою оцінкою та експресією; прикметник пом’якшує оцінку; дієслово вказує на процесуальність та дію, проектуючи політичні реалії переважно на життєдіяльність людини, тим самим наближаючи політику до добре відомого реципієнтам повсякдення. Структурно-синтаксична типологія політичних метафор дає ключ до розуміння того, наскільки широкою може бути площина перехрещення реалій політики з іншими сферами людського життя і як у цьому виявляється гіпотетична функція метафори.

Таким чином, за структурою метафори поділяють на наступні види:

— проста, виражена одним образом, не обов’язково одним словом. Вона може бути одночленна та двочленна;

— складна метафора складається з декількох слів, вжитих метафорично, які утворюють єдиний образ, тобто з ряду взаємопов'язаних простих метафор, які доповнюють один одного;

— складена, композиційна або сюжетна метафора, яка може простягатися на весь роман. Композиційна метафораметафора, яка реалізується на рівні тексту;

За змістом можна класифікувати метафори як:

— гіперболічна метафора — явне і навмисне перебільшення для посилення виразності і підкреслення сказаної думки;

— літота — антонімічне гіперболі явище, коли для досягнення виразності явно щось зменшують;

— персоніфікація — явище, коли тварині чи предмету приписують людські якості;

— опредметнення — явище, коли людині приписують властивості неживого предмета та позбавляють роду, називаючи «воно», тобто середнім родом;

— синестезія — явище, коли об'єднують поняття, які сприймаються різними органами чуття;

— символ — це образ, який несе в собі певну інформацію;

— алегорія — зображення абстрактної ідеї, поняття за допомогою образу Однак існують і інші погляди на класифікацію метафор. Приміром, Дж. Лакофф і М. Джонсон виділяють два типи метафор, розглянутих щодо часу і простору: онтологічні, тобто метафори, що дозволяють бачити події, дії, емоції, ідеї і т.д. як якусь субстанцію, і орієнтовані, або орієнтаційні, тобто метафори, які не визначають один концепт у термінах іншого, але організовують всю систему концептів у відношенні один до одного.

П. Ньюмарк в свою чергу виділяє п’ять типів метафор: мертві метафори, метафори-кліше, лексичні, інноваційні та креативні, так звані авторські метафори.

За класифікацією Р. ван ден Брока, вживаною в перекладознавстві, виділяють лексичні метафори, образи яких стерлися, конвенційні, закріплені в літературному процесі та індивідуальні, авторські метафори.

З огляду на специфіку культури Н. Стіенстра розрізняє універсальні метафори, метафори, які притаманні декільком культурам та культуро-специфічні метафори. Вона пояснює це тим, що багато що з людського досвіду є універсальним або щонайменше притаманне багатьом культурам і як наслідок часто не самі концептуальні метафори залежать від культури, а більше мовна реалізація.

Особливості функціонування метафор у політичному дискурсі стосуються не лише семантики метафоричних новоутворень, вони значною мірою залежні і від морфологічного вираження метафоричного компонента тексту. Адже відмінність між частинами мови має глибоку семантичну та функціональну основу. В ній перехрещуються принципові для структури світу, мислення і мови членування: річ та ознака, суб'єкт і предикат, позначення та опис. Іменники називають предметну дійсність, дієслова переважно позначають активну ознаку, а прикметники чи ад'єктивні займенники — пасивну. Для позначення відношень служать прийменники, сполучники і частки.

Вихідною в аналізі особливостей використання суб'єктами політичного дискурсу метафор різних морфологічних типів для нас є теза про залежність стійкості характеристики предмета чи явища дійсності від морфологічного вираження цієї характеристики. Відомо, що ознака, названа іменником, є найбільш постійною, сталою, вона є характеристикою процесу чи явища «завжди». Ознака, названа прикметником, може бути як постійною, так і тимчасовою — це характеристика «завжди» і «тепер». І, нарешті, ознака, названа дієсловом, — це характеристика «тепер». За спостереженнями Н. Г. Агеєвої, змінні для більшості речей ознаки тяжіють до дієслів; якщо одна і та ж ознака в одних своїх виявах є змінною для предметів і явищ, а в інших — характерною для них, то в перших випадках вона буде тяжіти до вираження дієсловом, а в других — прикметником. Загалом дієслова тяжіють до називання динамічних ознак, ознак-відношень з розвинутою і проявленою структурою ситуації як семантичних валентностей дієслів і переважно рекрутують до складу своїх лексичних значень уявлення про змінні нестаціонарні ознаки речей. Узагальнюючи, можна сказати, що складом своїх лексичних значень і валентностей іменники відображають стаціонарну картину світу речей, а дієслова — динамічну картину світу ситуацій і відношень.

Індивідуальність автора виявляється не лише у виборі ним семантичного типу метафори як способу нової категоризації дійсності, її інтерпретації. Не менш важливим виявом індивідуальності є вибір морфологічного варіанта метафори, що дає можливість коригувати стійкість характеристики: від статично-категоричної до динамічно-ситуативної. Варто зауважити, що, хоч метафорично може бути використана будь-яка частина мови, справді цікаві результати отримуємо лише в разі транспозиції іменника, дієслова і прикметника, тому на практиці процес метафоризації зводиться переважно до транспозиції значення іменника, дієслова і прикметника; відповідно можемо вести мову про іменникову, прикметникову і дієслівну метафору. В мові сучасного політичного дискурсу трапляються також випадки метафоричного використання прислівників. У таблицях, що містяться в додатках подано розподіл виявлених в аналізованих політичних текстах метафор за морфологічними типами: