Фізичне виховання як засіб корекції психоемоційного стану студентів перших курсів вищого навчального закладу

ВСТУП Пригнічення психоемоційного стану першокурсників пов’язане з процесами дезадаптованості в новому суспільстві тому, процес адаптації першокурсників до умов навчання у вузі є дуже складним та багатогранним, що включає цілий ряд аспектів, за якими стоять різні зони труднощів, з якими доводиться стикатися студентам на початковому етапі навчання.

Актуальною роботу ми вважаємо тому, що у сучасному суспільстві проблема психоемоційного стану виступає однією з ключових. Високі темпи життя, постійні перевантаження і дефіцит часу все більше впливають на психіку особистості і стають причинами різних відхилень в нормальній діяльності багатьох функціональних систем організму.

В наш час активно вивчається проблема психоемоційного стану першокурсників, що виражається в процесах пристосування до умов вищого навчального закладу, адже, дезадаптивність не зводиться лише до емоційного феномену, а відображається в мотиваційних, вольових, характерологічних компонентах особистості (В.А. Бодров, 2005) [23, с. 28].

Протягом 2009;2010 років спостерігається тенденція до значного зростання кількості нервових розладів та розладів психіки і поведінки. Тому, адаптація людини до змін навколишнього середовища набуває все більшого значення для сучасної науки. Крім того, вивчення цієї теми є важливою умовою для оптимізації психічної діяльності, з метою максимального пристосування студентів першого курсу до навчального закладу.

Вступаючи до вищого освітнього закладу, студенти стикаються з рядом проблем, що пов’язані з недостатньою психологічною готовністю до навчання у вищому освітньому закладі, з руйнуванням роками вироблених установок, навичок, звичок, ціннісних орієнтацій вихованців середньої школи, втрати роками закріплених взаємин з колективом та формуванням нових навичок, а також з невмінням здійснювати психологічну саморегуляцію власної діяльності та поведінки. Із вступом до вищого навчального закладу, юнаки і дівчата потрапляють у незвичні для них умови, що спричиняє руйнування динамічного стереотипу і пов’язаних з ним емоційних переживань, що нерідко породжує втрату сформованих позитивних установок і відносин студента-першокурсника. Важким наслідком цього є стан напруженості і фрустрації, зниження активності студентів у навчанні, погіршення поведінки, невдачі на першій сесії, а в ряді випадків — втрата віри у свої можливості, розчарування у життєвих планах. Усе це призводить до психічного перевантаження, яке і погіршує психоемоційний стан, та сприяє порушенню психічного здоров’я особистості [30, с 17 — 27].

Тому важливо розглянути і дослідити проблему психоемоційного стану студентів перших курсів в умовах навчання у вищому закладі освіти, що допоможе розробити ефективну методику проведення заняття з фізичного виховання для покращення психоемоційного стану студентів першого курсу.

Виходячи з цього об'єктом дослідження є фізичне виховання як засіб корекції психоемоційного стану студентів перших курсів вищого навчального закладу.

Предметом — зміни психоемоційного стану студентів першого курсу вищого навчального закладу під впливом фізичного виховання.

Гіпотеза дослідження: під впливом фізичного виховання у студентів першого курсу зменшиться емоційний дискомфорт, підвищиться здатність до самоконтролю, покращаться адаптивні можливості, загальний стан організму, пам’ять та увага, знизиться рівень втомлюваності.

Метою роботи є розробка та наукове обґрунтування методики заняття з фізичного виховання для корекції психоемоційного стану студентів перших курсів вищого навчального закладу.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати літературні джерела, що стосуються психоемоційного стану першокурсників вищого навчального закладу.

2. Дослідити стан поширеності застосування фізичного виховання для покращення психоемоційного стану студентів перших курсів вищого навчального закладу.

3. Розробити ефективну методику заняття з фізичного виховання для корекції психоемоційного стану першокурсників вищого навчального закладу.

4. Підготувати, спланувати та провести практичне спостереження.

5. Проаналізувати отриманні результати.

Теоретична значущість роботи полягає в тому, що аналіз наукової літератури та результатів спостереження дозволили розробити методику диференційованого заняття з фізичного виховання для покращення психоемоційного стану студентів першого курсу вищого навчального закладу.

Практична значущість полягає у розробці ефективної методики проведення заняття з фізичного виховання для покращення психоемоційного стану першокурсників, що дасть змогу значно пришвидшити процес адаптації студентів перших курсів до умов вищого навчального закладу.

Апробація відбулась в рамках Всеукраїнського конкурсу студентських наукових робіт з природничих, технічних та гуманітарних наук від 15.11.2010 року, який проходив на базі Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна», У Всеукраїнської науково-практичної конференції «Проблеми фізичного здоров’я фахівця ХХІ століття» від 26.11.2010 року, яка проходила на базі Кіровоградського інституту розвитку людини «Україна», І Всеукраїнської студентської науково-практичної конференції «Актуальні проблеми сучасного суспільства» від 28. 01.2011 року, яка проходила на базі Кіровоградського інституту розвитку людини «Україна», та ІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції «Здоровий спосіб життя — здорова нація — здорове суспільство» від 7.04.2011 року, яка проходила на базі Кіровоградського національного технічного університету.

Розділ І. СТУПІНЬ ДОСЛІДЖЕНОСТІ ПРОБЛЕМИ ПСИХОЕМОЦІЙНОГО СТАНУ СТУДЕНТІВ ПЕРШИХ КУРСІВ ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА

І.1 Поняття психоемоційного стану Психоемоційний стан — один з можливих режимів життєдіяльності людини, на фізіологічному рівні відрізняється визначеними енергетичними характеристиками, а на психологічному рівні - системою психологічних фільтрів, що забезпечують специфічне сприйняття зовнішнього світу.

На сьогодні не існує єдиної точки зору на проблему станів, так як стани особистості можна розглядати в двох аспектах. Вони є одночасно як зрізами динаміки особистості, так і інтегральними реакціями особистості, обумовленими її відносинами, поведінковими потребами, цілями активності й адаптивності в оточуючому середовищі. Процес адаптації - надзвичайно важливий аспект повноцінного існування особистості. Психологічна адаптація розуміється як один із провідних чинників і як необхідна умова соціалізації. Саме так її розглядав Л. С. Виготський, аналізуючи процес входження особистості у нові соціальні ситуації та процес формування у неї певного ставлення до суспільного оточення [3, с 237].

Так як психоемоційні стани є системними явищами, то системо утворюючим фактором для станів можна вважати актуальну потребу, яка ініціює той чи інший психоемоційний стан. Якщо вимоги зовнішнього середовища сприяють швидкому та легкому задоволенню потреби, то це сприяє виникненню позитивного стану — радості, натхнення, захоплення, а якщо імовірність задоволення низька або відсутня, то стан буде негативним по емоційному знаку. На думку А. О. Прохорова, на початку психоемоційні стани є неврівноваженими, а лише після отримання інформації або отримання необхідних ресурсів, вони набувають статичного характеру. Саме в початковий період формування стану виникають найбільш потужні емоції - як суб'єктивні реакції людини, що виражає своє відношення до процесу реалізації актуальної потреби [39, с 123−125].

Важливу роль в характері усталеного стану грає «блок цілепокладання», який визначає як імовірність задоволення потреби, так і характер майбутніх дій. В залежності від інформації, що зберігається в пам’яті, формується психологічний компонент стану, що включає в себе емоції, очікування, установки, відчуття та «фільтри сприйняття». Останній компонент є дуже важливим для розуміння характеру стану, так як саме через нього людина сприймає світ та оцінює його. Після встановлення відповідних «фільтрів», об'єктивні характеристики зовнішнього світу вже не можуть в повній мірі впливати на свідомість, натомість головну роль відіграють установки, переконання і уявлення. Після виконання тих чи інших дій з зовнішніми предметами чи соціальними об'єктами людина приходить до якогось результату. Цей результат або дозволяє реалізувати потребу, що викликала даний стан), або результат виявляється негативним. У цьому випадку виникає новий стан — фрустрації, агресії, роздратування і т.д., в якому людина отримує нові ресурси, а значить — нові шанси цю потребу задовольнити. Якщо ж і далі результат залишається негативним, то включаються механізми психологічного захисту, які знижують напруженість психічних станів, і зменшують вірогідність виникнення хронічного стресу.

Проблема психоемоційних станів особистості і їхньої регуляції вивчалася як у теоретико-методологічному (за В. Ф Ганзен, Г. Д. Єремєєвою, Т. А. Кириленко, Е. Кіршбаум, А.О. Кузнєцовою, А. О. Прохоровим, В.Д. Юрченко), так і в прикладному аспектах (за Г. А. Габдреєвою, І. Гольдваргом, А. Крягжде, В. Лоос, Н. Пейсаховим) [39, с. 345].

Л.М. Балабанова зазначає, що особливою групою ризику у формуванні розладів психоемоційного стану є особи, праця яких пов’язана з нервовою та психічною напругою. До цієї групи, перш за все, треба віднести студентів, тобто осіб, які займаються напруженою розумовою працею [21, с 115]

Дослідники Г. П. Левківська, В. С. Сорочинська, В. С. Штифурак вказують, що в умовах сучасного життя, коли постійно збільшуються вимоги до молодих фахівців і зростає інтенсивність процесу навчання, підвищується психоемоційне навантаження студентів і дуже важливо передбачити виникнення психічної дезадаптації [11, с. 26].

На думку Т.В. Кружевої та Ю.В. Серьогіна, серед студентів найбільш уразливою з точки зору адаптації групою є студенти молодших курсів, бо саме на початку навчання вони зіштовхуються з незвично високими вимогами до розумової працездатності, досить високим рівнем відповідальності, різноплановістю інформації, яку одержують.

За дослідником А. К. Гришаковим, під адаптацією слід розуміти процес приведення основних параметрів, їх соціальний та особистісний характер у стан динамічної рівноваги з новими умовами вузівського середовища як зовнішнього фактора по відношенню до студента [26, с. 143 — 145].

А.А. Реан, А. Р. Кудашев, А. А. Баранов зазначають, що адаптована особистість — це особистість, яка знаходиться не завжди, але в більшій мірі в адаптованому стані і володіє високорозвинутими здібностями і уміннями до виходу із дезадаптованого стану, «зняттю» дезадаптованих факторів [40, с. 98].

Б.М. Теплов вважав, що адаптація залежить від загальних і парціальних властивостей нервової системи, від індивідуальної здатності до саморегуляції, а між загальними і парціальними властивостями нервової системи існують функціонально-психологічні відмінності: загальні властивості є основою темпераменту, а парціальні - спеціальних здібностей [43, 245].

Адаптація носить колективний характер (конкретні умови окремого вузу), це безперервний процес, який не припиняється ні на день, також цей процес відбувається з коливаннями, навіть впродовж одного дня відбуваються перемикання в найрізноманітніші сфери (діяльність, спілкування, самосвідомість).

О.В. Анякіна, Л.Н. Юр'єва, В.Є. Семеніхіна вважають, що період переходу від шкільного стереотипу навчання до студентського відіграє важливу роль у подальшому стані рівня здоров’я молодого організму. Напруга адаптаційно-компенсаторних механізмів через значне збільшення об'ємів нової та різнопланової інформації, стресових ситуацій, пов’язаних із заліками, іспитами, порушення режиму життя, адаптація до нового, «дорослого» колективу, дефіцит часу може призводити не тільки до тимчасових порушень психічної адаптації, але й до формування хвороби, особливо невротичного рівня.

Варто відзначити, що навчання у вищому навчальному закладі є природною моделлю, яка дозволяє спостерігати й вивчати розвиток процесів пристосування зростаючого організму до умов, які змінилися, або дезадаптації у випадку невідповідності чи виснаження компенсаторних можливостей організму, що зростає, при зміні вимог до рівня психічного здоров’я студентів.

На фоні розвитку хронічної перевтоми (за О. Г Морозом) формуються спочатку реакції психічної дезадаптації, тобто погіршення психоемоційного стану, а потім — невротичні психічні розлади [13, с. 231].

Ю.А. Александровський, А.В. Крижанівський зазначають, що спочатку ці розлади позбавлені чіткої клінічної форми й відрізняються невизначеністю своїх меж, що робить їх важкими для ідентифікації. Їх важко відмежувати не тільки від хвороби, але й від норми, тому, що не існує безперечних визначень хвороби, норми та здоров’я. Їх позначають як «явища, схожі на патологічні», «аналоги симптому», «неповний синдром», «компонент синдрому» [20, с. 238].

У механізмі порушень психічної адаптації провідне місце займають порушення в психоемоційній сфері (за О.Г. Морозом) [13, с. 245].

Неповна адаптація студентів, нерідко призводить до розвитку тривалої психоемоційної перенапруги, яка супроводжується нестійкістю різних систем організму (нервово-психічні, соматичні порушення).

Таким чином, можна зробити висновок, що психоемоційний стан — один з можливих режимів життєдіяльності людини, на фізіологічному рівні відрізняється визначеними енергетичними характеристиками, а на психологічному рівні - системою психологічних фільтрів, що забезпечують специфічне сприйняття зовнішнього світу. Вони є одночасно як зрізами динаміки особистості, так і інтегральними реакціями особистості, обумовленими її відносинами, поведінковими потребами, цілями активності й адаптивності в оточуючому середовищі. Психологічна адаптація розуміється як один із провідних чинників і як необхідна умова соціалізації. Особливою групою ризику у формуванні розладів психоемоційного стану є особи, праця яких пов’язана з нервовою та психічною напругою. До цієї групи, перш за все, треба віднести студентів, особливо перших курсів, тобто осіб, які займаються напруженою розумовою працею.

І.2 Класифікація психоемоційних станів Психоемоційні стани — мінливі стани людини. Як правило, емоційно насичені, виникають під впливом життєвих обставин, стану здоров’я, ряду інших факторів. Психоемоційні стани, як й інші психічні явища, існують у вигляді переживань, ідей в свідомості людини та в тій частині психіки, яку називають несвідоме. Це означає, що їх неможливо сприйняти за допомогою органів відчуттів та дослідити методами природничих наук [29, с. 45].

На думку А. О. Прохорова, психоемоційні стани можна класифікувати як вияви психічних процесів:

— стани емоційні - настрої, афекти, тривога;

— стани вольові - рішучість, розгубленість;

— стани пізнавальні - зосередженість, замисленість [35, с. 87].

Ю.В. Щербатих зазначає, що психоемоційні стани розрізняють також за глибиною і тривалістю. Пристрасть як психічний стан глибша, ніж настрій. Кожний стан тимчасовий, його може змінити інший. З практичною метою виокремлюють стани миттєві (нестійкі), довготривалі і навіть хронічні, або оперативні, поточні та перманентні. Кожний психоемоційний стан — наприклад, тривога і замисленість, за певних умов може бути і оперативним (нестійким), і поточним (тривалим), і перманентним (хронічним). Перехід станів із поточних у перманентні може бути і позитивом (стан тренованості в спорті, рішучості), і негативом (стан втоми, розгубленості) [48, с. 189].

Складність розрізнення типів психоемоційних станів у тому, що їх майже неможливо розмістити в межах однієї шкали, класифікувати за однією ознакою. Кожен зі станів має свій перелік проявів і набір ознак (рівень усвідомленості, домінування психічних процесів, тривалість, адекватність чи неадекватність ситуації).

Такі науковці, як Ю. В. Щербатих та А.Н. Мосіна розглядають настрої, афекти, пристрасті, як форми виявів афективної сфери, афективних процесів, що розрізняються за тривалістю: від короткочасного афекту до настрою як поточного, тривалого стану і до пристрасті як перманентного, хронічного стану. За рівнем усвідомленості порядок розміщення змінюється: від пристрасті як найбільш усвідомленого стану до настрою та афекту як найменш усвідомлюваного [48, с. 215].

Щодо домінування психічних процесів за їх складністю і довільністю, то ці стани розміщуються від афекту, де домінують емоції, до настрою і до пристрасті як єдності емоції і волі [49, с. 76].

Безперечно патологічний психоемоційний стан людини відіграє негативну роль майже у всіх сферах життєдіяльності. У професійній або навчальній сферах: зниження рівня працездатності, погіршення стосунків з колегами або одногрупниками (різного роду конфлікти). У побутовій та сімейній сфері: погіршення взаєморозуміння з членами родини, близькими та рідними людьми [44, с. 23].

Щоб уникнути появи такого стану слід підтримувати внутрішню гармонію. Внутрішня гармонія — шлях до психічного здоров’я людини. Гармонія — це процес взаємного погодженого розвитку.

Розвиток внутрішньої гармонії це одне з найважливіших завдань з тієї причини, що лише в стані спокою нормально протікають усі психологічні процеси, а коли здорова психіка фізіологічний стан організму зазвичай теж у нормі [8, с. 108].

Професор А. О. Прохоров вказує, що зв’язок психоемоційних станів і властивостей найвиразніше виявляється у стані тривоги. Терміном «тривога» позначають емоційну відповідь на можливу психічну загрозу, на відміну від терміна «страх», яким позначається реакція на реальну загрозу, загрозу порушення функцій організму й діяльності, яка здійснюється. Стан тривоги виникає у зв’язку з можливими неприємностями, непередбаченими ситуаціями, змінами у звичній атмосфері й виражається специфічними переживаннями — хвилювання, побоювання, порушення спокою. Тривожність як риса особистості є найбільш значущим ризик-фактором, що сприяє нервово-психічним захворюванням. Висока тривожність знижує ефективність інтелектуальної діяльності, гальмує її в напружених ситуаціях, наприклад, під час прийняття рішення на дії в екстремальних ситуаціях. Вона знижує рівень розумової працездатності, спричинює невпевненість у своїх здібностях тощо. Поведінка такої людини характеризується емоційною неврівноваженістю, роздратуванням і може призвести до емоційного стресу.

Вплив стресу залежить від інтенсивності стресорів, тобто чинників, що такий стан зумовлюють, і від індивідуально-психологічних особливостей особистості. У складних життєвих ситуаціях, критичних моментах певний рівень вияву емоційного стресу може стати характерною рисою особистості - схильністю до емоційного стресу. Розрізняють типи особистостей, схильних до стресу і стійких до дії стресорів. У схильних до стресу частіше простежуються здатність до конкуренції, чітке прагнення до досягнення мети, агресивність, нетерплячість, неспокій, експресивне мовлення, відчуття постійної нестачі часу. Дослідники стресу виявили також тенденцію відповідати на такі стресові ситуації однаковими характерними реакціями, що пояснюється напрацьованою в процесі індивідуального розвитку системою психологічних механізмів (зокрема мотивів) [41, с. 58].

Отже, у психоемоційних станах поєднуються характеристики психічних процесів і властивостей особистості. Аналіз психоемоційного стану дає змогу прогнозувати поведінку особистості, її розвиток та самозростання. Психоемоційні стани групують за різними ознаками. За суто психологічними ознаками стани бувають інтелектуальні, емоційні, вольові й комбіновані.

Залежно від роду занять особистості їх поділяють на стани у навчальній, трудовій, бойовій, побутовій, екстремальній та інших видах діяльності.

За роллю в структурі особистості стани можуть бути ситуативними, особистісними й груповими. Ситуативні стани виражають особливості ситуації, котра спричинила в особистості нехарактерні для її психічної діяльності реакції. Особистісні й колективні (групові) — стани, які є типовими для конкретної людини чи колективу (групи).

За глибиною переживань розрізняють стани глибокі й поверхові. Наприклад, пристрасть більш глибокий стан, ніж настрій.

За характером впливу на особистість, колектив (групу) стани поділяють на позитивні й негативні.

За тривалістю стани бувають тривалими й короткими.

За ступенем усвідомленості стани можуть бути усвідомленими й неусвідомленими.

І.3 Поширеність розладів психоемоційного стану першокурсників Найбільш загальне розуміння психоемоційного стану, який виникає у нових незвичних умовах, передбачає формування психологічних механізмів, завдяки яким особа забезпечує свою безпеку і адекватну орієнтацію в новій ситуації. При успішній адаптації особистість отримує можливість максимально успішної самореалізації без надмірних зусиль і значних зрушень у психоемоційному стані [15, с 70 — 71].

Проблема психоемоційного стану в навчальній діяльності в період докорінної зміни системи вищої освіти потребує розробки нових підходів до вивчення психологічного стану студентської молоді. Особливу увагу привертають питання динаміки виникнення певних суб'єктивних переживань, які супроводжують стани психоемоційної напруги в процесі навчальної діяльності.

Особливо гостро інтенсивна розумова робота відбивається на стані центральної нервової системи (далі ЦНС) і на протіканні психічних процесів. Велике навантаження на ЦНС і на її вищий відділ — кору головного мозку проявляється переважно в таких психічних процесах, як увага, сприйняття, мислення, аналіз, пам’ять, емоції. У мозку з найбільшою інтенсивністю протікають процеси обміну речовин, він становить 2−2,5% від загальної маси тіла, споживає 15−20% кисню, що надходить у внутрішнє середовище організму, і для нормального прояву своїх функцій мозок повинен мати високий рівень стабільності кровообігу [25, с. 12].

Однак, багато факторів, супутніх розумовій діяльності студентів перших курсів, знижують ефективність кровообігу в головному мозку, погіршують його кровопостачання. До них відносяться: тривале перебування в положенні сидячи за столом, нервово-психічне напруження, негативні емоції, напружена робота в умовах дефіциту часу, висока відповідальність за результати засвоєння знань.

Тривала напружена розумова робота знижує також можливості організму до її якісного продовження, наступає стомлення, як нормальна реакція організму. Стомлення може викликати стан втоми, що з’являється перед настанням стомлення і є суб'єктивним почуттям людини. Втома наростає при нерозумінні значення виконуваної роботи, незадоволення її результатами, що часто спостерігається у студентів перших курсів [27, с. 231].

В науковій літературі висвітлені положення про залежність психоемоційного стану від року навчання. Найбільш вірогідним періодом погіршення психоемоційного стану вважається перший рік навчання тому, що студенту необхідно перейти на нову систему здобування знань, змінити поведінку, адаптуватись до динаміки навчального процесу [45, с. 361].

Було виявлено, що у студентів першого року навчання у вищому навчальному закладі показники здоров’я нижче середнього рівня становили в цілому по Україні у 73,1% опитаних студентів. При цьому за період навчального року в закладі освіти кількість студентів з низьким рівнем здоров’я збільшується з 44,1% на початку року до 46,5% в кінці. Такі незадовільні зміни у здоров'ї студентів безумовно пов’язані з великим стресовим навантаженням, перевтомленням, зниженням можливостей зорового апарату, у неналежному стані знаходиться і опорно-руховий апарат, що негативно впливає на психоемоційний стан [9, с. 3].

При аналізі психоемоційного стану студентів вищих навчальних закладів було виявлено наступне:

по — перше, за даними стресогенності життєвих подій встановлено, що пороговий ступінь стресу мають 61,1% студентів.

по — друге, при аналізі таких сфер життя, як здоров’я, особисті контакти, спосіб життя, внутрішній спокій, побут, професійне життя, вченими було виявлено, що найбільш стресогенними сферами життя студентів є: проблеми у побуті, способі життя і внутрішньому спокої [9, с. 4].

Оскільки резервні можливості організму не безмежні, довготривале стресове навантаження може призвести до виснаження та порушення адаптаційних властивостей організму та погіршення психоемоційного стану.

Таким чином, погіршення психоемоційного стану, що пов’язане з закінченням школи і вступом до вищого навчального закладу, новим колективом та умовами навчання, призводить до розбалансованості нервової системи, перевтоми, яка обумовлює зниження працездатності, підвищення роздратованості та збільшення агресивних настроїв і ризику нещасних випадків. Тому дуже важливим є виявлення розладів та корекція психоемоційного стану першокурсників на початку навчального року.

Підводячи підсумок вищезазначеного, можна зробити висновок, що психоемоційний стан — один з можливих режимів життєдіяльності людини, на фізіологічному рівні відрізняється визначеними енергетичними характеристиками, а на психологічному рівні - системою психологічних фільтрів, що забезпечують специфічне сприйняття зовнішнього світу. Вони є одночасно як зрізами динаміки особистості, так і інтегральними реакціями особистості, обумовленими її відносинами, поведінковими потребами, цілями активності й адаптивності в оточуючому середовищі. У психоемоційних станах поєднуються характеристики психічних процесів і властивостей особистості. Аналіз психоемоційного стану дає змогу прогнозувати поведінку особистості, її розвиток та самозростання. Психоемоційні стани групують за різними ознаками. За психологічними ознаками, залежно від роду занять особистості, за роллю в структурі особистості, за глибиною переживань, за характером впливу на особистість, колектив (групу), за тривалістю, за ступенем усвідомленості.

На першому році навчання у вищому закладі освіти спостерігається велике стресове навантаження. Оскільки резервні можливості організму не безмежні, таке стресове навантаження може призвести до виснаження та порушення адаптаційних властивостей організму, що безумовно веде за собою погіршення психоемоційного стану. Тому, для формування гармонійно розвиненої особистості та висококваліфікованого фахівця, важливим є своєчасне виявлення та корекція таких розладів психоемоційного стану студентів перших курсів вищого навчального закладу.

Розділ ІІ. ЗАСТОСУВАННЯ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ З МЕТОЮ КОРЕКЦІЇ ПСИХОЕМОЦІЙНОГО СТАНУ ПЕРШОКУРСНИКІВ У НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ

ІІ.1 Поняття фізичного виховання Найважливіше місце в науковій організації праці студента займає фізичне виховання, функції якого у вищий школі багатогранні та істотно впливають на навчально-пізнавальну, професійну та соціальну діяльність студента. Фізичне виховання впливає на формування духовної культури, естетичних смаків, моральних норм, покращує настрій, загальний та психоемоційний стан організму, підвищує пам’ять та увагу [2, с. 32].

На думку М. С. Абразова, сучасний фахівець повинний відзначатися не тільки високим рівнем професійної підготовки, але і гарним здоров’ям.

У світлі сучасних представлень про здоров’я людини зростає значення раціонального організованого фізичного виховання у вузах, що стає найважливішим фактором забезпечення високого функціонального стану організму й оптимальної розумової працездатності студентів.

Процес навчання вимагає напруги пам’яті, стійкості і концентрації уваги, часто супроводжується виникненням стресових ситуацій (іспити, заліки), на що вказують багато науковців.

Поєднання зниження м’язової навантаження з наростанням інтенсивності нервово-психічної діяльності сприяє погіршення працездатності, зниження стійкості до простудних захворювань, передчасному старінню та збільшенню рівня захворюваності. Зниження рухової активності в першу чергу позначається на прояві порушень з боку нервової, серцево-судинної систем, органів дихання, системи травлення [12, с. 118].

По відношенню до терміну «фізичне виховання» існує безліч визначень. Головною причиною такого положення є широта і багатогранність цього поняття. Узагальнення різних поглядів дозволяє зробити висновок про доцільність формулювання визначення цьому поняттю в широкому і вузькому значеннях слова. Відповідно до такого підходу фізичне виховання (в широкому значенні слона) — це вид виховної діяльності, специфічною особливістю якої є управління процесом використовування засобів фізичної культури з метою сприяння гармонійному розвитку людини. Фізичне виховання (у вузькому значенні слова) — це педагогічний процес, змістом якого є розвиток і вдосконалення рухових можливостей людини [18, с. 115].

М.С. Герцик, О. М. Вацеба визначають термін «фізичне виховання», як спеціально організований процес всебічного розвитку фізичних і морально-вольових здібностей, формування і розвитку життєво важливих рухових навичок, умінь людини [4, с. 23].

Дослідник Т. Ю. Демонський, вказує, що фізичне виховання — це процес передачі і результат оволодіння населенням, духовними і матеріальними цінностями, накопиченими у сфері фізичної культури [6, с. 26].

На думку Т. Ю. Круцевич, фізичне виховання — це спеціалізований педагогічний процес цілеспрямованого систематичного впливу на людину фізичними вправами, силами природи, гігієнічними факторами з метою зміцнення здоров’я, розвитку фізичних якостей, удосконалення морфологічних і функціональних можливостей, формування і поліпшення основних життєво важливих рухових навичок, умінь і зв’язаних з ними знань, забезпечення готовності людини до активної участі б суспільній, виробничій діяльності і культурному житті [33, с. 65].

Багато вчених вважають, що фізичне виховання розглядається як педагогічна категорія, що передбачає педагогічно цілеспрямовану організацію діяльності, спілкування людини, які сприяють формуванню у вихованців певного ставлення до оточуючого світу, до самого себе, моральних норм і правил поведінки.

Метою фізичного виховання у вищих навчальних закладах є сприяння підготовці гармонійно розвинених, висококваліфікованих фахівців і послідовне формування фізичної, культури особистості фахівця відповідного рівня освіти («бакалавр», «спеціаліст», «магістр»).

У процесі навчання у вузі за курсом фізичного виховання передбачається вирішення наступних завдань:

— виховання у студентів високих моральних, вольових і фізичних якостей;

— готовності до високопродуктивної праці;

— збереження і зміцнення здоров’я студентів;

— сприяння правильному формуванню і всебічному розвитку організму;

— підтримка високої працездатності протягом усього періоду навчання;

— всебічна фізична підготовка студентів;

— професійно — прикладна фізична підготовка студентів з урахуванням особливостей їх майбутньої трудової діяльності;

— набуття студентами необхідних знань з основ теорії, методики і організації фізичного виховання і спортивного тренування, підготовка до роботи в якості громадських інструкторів, тренерів і суддів;

— вдосконалення спортивної майстерності студентів — спортсменів;

— виховання в студентів переконаності в необхідності регулярно займатися фізичною культурою і спортом [19, с. 54].

Фізичне виховання у вузі проводиться протягом усього періоду навчання студентів і здійснюється в різноманітних формах, які взаємопов'язані, доповнюють один одного і являють собою єдиний процес фізичного виховання студентів. Рекомендації Базової навчальної програми з фізичного виховання для вищих навчальних закладів України (незалежно від форм власності) мають законодавчий характер і визначають загальну стратегію формування високої особистої фізичної культури студента. Її зміст орієнтує педагогічний процес не на посереднього студента й дозволяє диференційований підхід до виховання кожної конкретної особистості. На всіх чотирьох ступенях вищої освіти пріоритетною є концепція здоров’я студентів, їхньої оптимальної рухової активності. Здоров’я студентів розглядається як абсолютна життєва цінність, основа їхньої духовної зрілості. Програмою виділяється три основні форми фізкультурної діяльності студентів.

Перша форма, що реалізовується на академічних заняттях у навчальний час, передбачає комплексне розв’язання трьох груп педагогічних завдань: освітніх, виховних та оздоровчих з переважною освітньою спрямованістю.

Друга форма передбачає активні заняття спортом у позаурочний час. Максимальний розвиток рухових здібностей, що забезпечують досягнення високих рівнів спортивно-технічної майстерності студентів, є пріоритетним напрямом при спільній реалізації виховних й освітніх завдань.

Третя форма — активне дозвілля студентів — передбачає організацію самостійних занять у позаурочний час (у тому числі і в комерційних оздоровчих групах з пріоритетною оздоровчою спрямованістю), використання різних форм і засобів фізичної культури [19, с. 49−50, 52].

Учбові заняття є основною формою фізичного виховання в вищих навчальних закладах. Вони плануються в навчальних планах з усіх спеціальностей, їх проведення забезпечується викладачами кафедр фізичного виховання.

У сукупності з навчальними заняттями правильно організовані самостійні заняття забезпечують оптимальну безперервність і ефективність фізичного виховання. Самостійні заняття сприяють кращому засвоєнню навчального матеріалу, дозволяють збільшити загальний час занять фізичними вправами, прискорюють процес фізичного вдосконалення, та є одним із шляхів впровадження фізичної культури і спорту в побут і відпочинок студентів. Ці заняття можуть проводитися у поза навчальний час за завданням викладачів або в секціях.

Фізичні вправи в режимі дня спрямовані на зміцнення здоров’я, підвищення розумової і фізичної працездатності, оздоровлення в умовах навчальної праці, побуту і відпочинку студентів. Масові оздоровчі, фізкультурні і спортивні заходи спрямовані на широке залучення студентської молоді до регулярних занять фізичною культурою і спортом, на зміцнення здоров’я, вдосконалення фізичної і спортивної підготовленості студентів. Вони організуються у вільний від навчальних занять час, у вихідні та святкові дні, в оздоровчо-спортивних таборах, під час навчальних практик, табірних зборів, у студентських будівельних загонах. Ці заходи проводяться спортивним клубом вищого навчального закладу на основі широкої ініціативи і самодіяльності студентів, при методичному керівництві кафедри фізичного виховання і активної участі профспілкової організації вузу [16, с. 238].

З огляду на вищевказане, можна зробити висновок, що фізичне виховання — це спеціалізований педагогічний процес цілеспрямованого систематичного впливу на людину фізичними вправами, силами природи, гігієнічними факторами з метою зміцнення здоров’я, розвитку фізичних якостей, удосконалення морфологічних і функціональних можливостей, формування і поліпшення основних життєво важливих рухових навичок, умінь і зв’язаних з ними знань, забезпечення готовності людини до активної участі б суспільній, виробничій діяльності і культурному житті. В межах навчання у вузі фізичне виховання вирішує такі завдання:

— виховання у студентів високих моральних, вольових і фізичних якостей;

— готовності до високопродуктивної праці;

— збереження і зміцнення здоров’я студентів;

— сприяння правильному формуванню і всебічному розвитку організму;

— підтримка високої працездатності протягом усього періоду навчання;

— всебічна фізична підготовка студентів;

— професійно-прикладна фізична підготовка студентів з урахуванням особливостей їх майбутньої трудової діяльності;

— набуття студентами необхідних знань з основ теорії, методики і організації фізичного виховання і спортивного тренування, підготовка до роботи в якості громадських інструкторів, тренерів і суддів;

— вдосконалення спортивної майстерності студентів — спортсменів;

— виховання в студентів переконаності в необхідності регулярно займатися фізичною культурою і спортом.

ІІ.2 Гімнастика як вид фізичного виховання та її вплив на психоемоційний стан студентів першого курсу вищого навчального закладу У практиці фізичного виховання фізичні вправи застосовуються у вигляді гімнастики, різних видів спорту, ігор і туризму [24, с. 13].

Гімнастика має велике оздоровчо-гігієнічне значення. Корифеї світової науки велике значення придавали фізичним вправам, особливо гімнастичним, і вважали їх за найкращий засіб підвищення життєдіяльності та працездатності, а також оздоровлення та активного відпочинку [36, с. 234].

Першою особливістю гімнастики є те, що її види служать вирішенню конкретних виховно-освітніх завдань і. як правило, включаються в організований педагогічний процес. Цим, зокрема, гімнастика відрізняється від ігор, які широко розповсюджені поза організованого педагогічного процесу, а якщо і включаються до нього (наприклад, рухливі ігри), то мають потребу в спеціальній обробці й організації.

Друга характерна риса гімнастики — її спрямованість на диференційоване оволодіння основами руху та створення передумов для успішного практичного застосування рухів в умовах, що змінюються відповідно до завдань. У порівнянні з грою, туризмом і різними видами спорту для гімнастики характерний більш вибірковий підхід до оволодіння основами всіх рухів. Диференційоване оволодіння основами рухів в гімнастиці полягає в тому, що студенти займаються послідовно, по можливості роздільно і вибірково, вивчають всі сторони і основні складові частини рухів, як найбільш загальні (що виявляються у всіх рухах), так і приватні (характерні лише для певних груп рухів). При цьому вони знайомляться з напрямком, амплітудою, швидкістю, силою, темпом і ритмом як загальними характеристиками рухів; з основними способами їх поєднання; з впливом на рухи ваги і інерції власного тіла або переміщуються предметів; із загальними закономірностями і роллю основних фаз рухів (наприклад, відштовхування, польоту і приземлення в стрибках). На цій основі формується уміння свідомо керувати своїм руховим апаратом, крім того, засвоюється велика кількість простих технічних прийомів виконання різного роду необхідних в житті рухів. Так розвивається загальна координація рухів і створюються реальні передумови швидкого опанування новими формами рухів і досягнення найбільшого досконалості в них. Тим самим забезпечується загальна рухова підготовка, що сприяє кращому оволодінню будь-якими спеціальними руховими діями, що зустрічаються у трудовій діяльності [14, с. 128].

Третьою відмітною особливістю гімнастики є диференційований, по можливості виборчий вплив на настрій і функції організму. На відміну від ігор та інших фізичних вправ гімнастика впливає не тільки на кожну групу м’язів (наприклад, м’язи рук, черевного преса), але навіть на окремі сторони їх діяльності та стану (наприклад, головним чином на прояв сили, стан розслаблення, на розтягання). Це дозволяє точно і відносно швидко усувати недоліки в загальному розвитку рухового апарату, а також забезпечувати його спеціальну підготовку стосовно до особливостей окремих видів рухової діяльності.

Четвертою і дуже важливою характерною рисою гімнастики є те, що в якості фізичних вправ в ній застосовуються в основному різні абстрактні форми рухів, спеціально створені в педагогічних цілях. Це — велика частина загально розвиваючих вправ; безмежна, по суті, маса вільних вправ; вправи на снарядах; спеціальні вправи в рівновазі; спеціальні дихальні вправи; численні аналітичні форми основних природних рухів (наприклад, ходьба на носках, з носка, приставним кроком, хресним кроком, в певному темпі, з певною довжиною кроку); спеціальні вправи у швидкості й точності реакцій. Всі ці вправи створені і застосовуються головним чином для оволодіння основами рухів, а також для виборчого впливу на організм та психоемоційний стан [32, с. 156].

Перераховані особливості гімнастики істотно позначаються на умовах і характері навчально-виховної роботи. Те, що майже кожен рух заздалегідь обумовлений точним завданням та виконується під безпосереднім наглядом педагога, часто по команді і навіть під рахунок або музику, значно полегшує роботу тих, хто займається і педагога. На заняттях гімнастикою з великою поступовістю і послідовністю забезпечується засвоєння основних дисциплінарних вимог педагога, виховуються наполегливість, старанність, вдумливість і ретельність в роботі.

Основна гімнастика є найбільш багатою і різноманітною. Головне значення основної гімнастики — забезпечення загального фізичного розвитку та зміцненні здоров’я.

Гігієнічна гімнастика є різновидом основної. Вона практикується в різних формах індивідуальних і групових занять.

Гігієнічна гімнастика відіграє дуже велику роль у фізичному вихованні самих широких верств населення. Вона значно доповнює основну гімнастику, особливо в поєднанні з прогулянками або будь-якими іншими видами активного відпочинку. За змістом, навантаження і тривалість заняття гігієнічною гімнастикою повинні відповідати індивідуальним особливостям і можливостям тих, хто займається.

Спортивна гімнастика відрізняється від інших видів гімнастики своєю спрямованістю на досягнення майстерності у виконанні певних фізичних вправ.

Реалізація такої установки пов’язана з тривалою наполегливою спеціалізацією в цих вправах і регулярним виступом у змаганнях.

Художня гімнастика відрізняється своєрідними вправами з предметами (обручем, м’ячем, стрічкою, шарфом, скакалкою) і без них, а також акробатичними вправами. Всі вправи побудовані на основі природних рухів (ходьби, бігу, стрибків і метань), поєднаних з поворотами, моментами рівноваги, специфічними хвилеподібними і маховими рухами, елементами народного та бального танців. Найбільш характерною рисою художньої гімнастики є виконання вправ під музику.

Акробатика характеризується спеціалізацією в складних переворотах, сальто, стійках, шпагатах (виконуються індивідуально, удвох, групою) і в аналогічних вправах на батуті.

Допоміжна гімнастика вирішує прикладні задачі:

— забезпечення загальної фізичної підготовки;

— підвищення продуктивності основної діяльності.

До неї відносяться:

— шкільна допоміжна гімнастика — гімнастика перед уроками, фізкультури;

— виробнича гімнастика;

— спортивно-допоміжна гімнастика [37, с. 145].

Протягом дня у студента відбувається тривала і напружена робота центральної нервової системи (далі ЦНС), яка поєднується з впливом фактора гіподинамії і гіпокінезії, які сприяють формуванню специфічного морфо-функціонального статусу організму, що характеризується зниженням активності функціональних систем, погіршенням психоемоційного стану. Наслідками розумової перевтоми можуть бути різні хвороби, перш за все нервової і серцево-судинної систем.

До кінця дня у студентів було виявлено підвищену стомлюваність у зв’язку з напруженими навчальними навантаженнями при недостатньому сні і неповноцінному харчуванні [5, с. 24].

Незручна поза студентів призводить до статичної напруги м’язів, яка тягне за собою функціональні порушення ряду систем організму [38, с. 345].

Такі негативні прояви можна зменшуються, або взагалі усунути за допомогою такого виду фізичного виховання, як гімнастика.

Сприятливий вплив гімнастичних вправ на фізичну і розумову працездатність відзначали багато дослідників.

Повсякденне життя висуває до організму студентів дуже великі вимоги. Для того, щоб система регуляції функцій адекватно відповідала на всі пропоновані життєвими умовами вимоги, необхідно розширювати діапазон компенсаторних можливостей організму. Для цього дозованими фізичними навантаженнями різноспрямованого характеру слід домогтися вдосконалення всіх фізичних якостей, для нормального функціонування всіх систем організму.

Гімнастичні вправи, які правильно використовуються, сприяють нормалізації енергетики організму і його психоемоційного та фізичного стану за рахунок зміцнення м’язової системи, а також кістково-зв'язкового апарату та підвищення функціональних можливостей всіх систем організму. Це означає, що необхідно підбирати такий руховий режим і таке фізичне навантаження, щоб вони були адекватні фізіологічним і психоемоційним параметрам і рівню здоров’я кожного студента [34, с. 98].

Для досягнення позитивного результату слід індивідуально для кожного студента визначати оптимальні можливості і відповідно до них рекомендувати рухову активність.

Отже, велике значення в науковій організації праці студента займає фізичне виховання, функції якого у вищому навчальному закладі істотно впливають на навчально-пізнавальну, професійну та соціальну діяльність студента. Фізичне виховання покращує настрій, загальний та психоемоційний стан організму, підвищує пам’ять та увагу Засоби фізичної культури, які правильно використовуються, сприяють нормалізації енергетики організму і його психоемоційного та фізичного стану за рахунок зміцнення м’язової системи, а також кістково-зв'язкового апарату та підвищення функціональних можливостей всіх систем організму. Це означає, що необхідно підбирати такий руховий режим, який буде адекватним фізіологічним, психоемоційним параметрам і рівню здоров’я кожного студента.

ІІ.3 Застосування гімнастики з метою покращення психоемоційного стану студентів перших курсів вищого навчального закладу Обов’язковим на занятті з фізичного виховання є виконання гігієнічної гімнастики. У гімнастику необхідно включати дихальні вправи, суглобову гімнастику, вправи на розтягнення. Слід, також, виконати циклічні вправи (біг) або танцювальні рухи, при цьому пульс повинен бути не нижче 130, але не више160 ударів на хвилину. Закінчити гімнастику слід обов’язково розслаблюючими і дихальними вправами [42, с. 201].

Гігієнічна гімнастика повинна включатись у повсякденний режим так, як вона регулярно впливає на організм людини і тим самим сприяє активізації її основних функцій, підтримання психоемоційного стану.

Робоча поза в осіб розумової праці, у тому числі студентів, є причиною поверхневого дихання, застійні явища в області малого тазу та нижніх кінцівках. При цьому серцево-судинна система працює з меншою інтенсивністю, м’язи нижніх кінцівок знаходяться в розслабленому стані, м’язи грудної клітки скорочені, а м’язи спини розтягнуті. Все це призводить до зменшення кровообігу, зниження обміну речовин, ослаблення скелетних м’язів, що неминуче приводить до погіршення самопочуття та психоемоційного стану.

Тому студентам протягом робочого дня необхідно проводити виробничу гімнастику, куди мають входити вправи для поліпшення кровопостачання нижніх кінцівок, органів малого тазу та черевної порожнини, а також дихальні вправи.

Корекція психоемоційного стану засобами фізичної культури вимагає постійного контролю за фізичним та функціональним станом, дані про яке фіксують у спеціальному щоденнику. Періодично поводять тестування, що визначає функціональні можливості організму, фізичну працездатність, психоемоційний стан. Поліпшення результатів свідчить про правильний підхід до організації заняття, а погіршення результатів — це сигнал про необхідність корекції методики занять. Необхідно щодня поступово, правильно і постійно застосовувати засоби фізичної культури, контролюючи ефективність їх використання [16, с. 328].

Великий вклад у формування методик заняття гімнастикою внесли лікарі І. Прошек та Д. Шребер.

Система Прошека включає 14 вправ для різних частин тіла і 3 дихальні вправи. Автор підкреслював, що зі всього різноманіття корисних рухів тіла він вибрав лише 14 найбільш ефективних, які швидко приводять до розвитку найважливіших м’язів і органів нашого тіла. Основним елементом, об'єднуючим вправи Прошека, є скорочення м’язів, що триває близько 6 секунд, яке здійснюється з максимальною силою. При цьому всі рухи повинні проводитися в напруженому стані частин тіла. Прошек наполегливо вимагав обережності, концентрації уваги на стані м’язів [28,с. 38 — 39].

Майже у всіх вправах присутні глибокий вдих і повний видих через ніс. Це правило дихання відноситься тільки до тих вправ, де скорочуються м’язи спини і живота. При дотриманні його серце і легені працюють безперешкодно. Під час вдиху м’язи залишаються розслабленими, під час видиху — напружуються. Система вправ І. Прошека призначалася як для самостійних занять з метою розвитку тіла, так і як доповнення до інших різновидів фізичних вправ. З одного боку, вона давала можливість розвитку окремих м’язових груп, формування рельєфної мускулатури, з іншої - сприяла вихованню сили волі.

Вправи системи Прошека виконувалися без предметів і яких-небудь спеціальних пристосувань. Прошек підкреслював, що м’язова робота, виконувана за допомогою того, що механічного обтяжило, не збуджує духу і майже не вимагає сили волі. Тому вправи для своєї системи він підбирав виходячи із завдання одночасного і рівного розвитку як сили м’язів, так і сили волі [28, с. 40].

Тому, основна умова для всіх вправ — не допускати під час вдиху енергійних м’язових скорочень.

Основний зміст поглядів лікаря Д. Шребера — послідовного захисника німецької школи гімнастики в тому, що тріумф лікування наших днів полягає в розсудливій підтримці сил нашого організму замість користування по можливості більше ліками [28. с. 8].

На його думку, рухова діяльність може не тільки уберегти наш організм від тисячі різних функціональних порушень, але і усунути порушення, що вже виявилися. Свою книгу «Домашня лікарська гімнастика для кожної статі і віку», Шребер присвятив опису доцільних вільних рухів тіла без допомоги звичайних снарядів і пристосувань. При цьому він не прагнув цілком охопити всі області так званої лікарської гімнастики і приділяв переважну увагу попередженню різних захворювань і недоліків розвитку. Пропоновані форми рухів, систематизовані автором за анатомічною ознакою, охоплюють всі м’язові групи. Ці форми — принципова основа, що визначає величезну різноманітність рухів [28, с. 45].

Таким чином, можна зробити висновок, що засоби фізичної культури, які правильно використовуються, сприяють нормалізації енергетики організму і його психоемоційного та фізичного стану за рахунок зміцнення м’язової системи, а також кістково-зв'язкового апарату та підвищення функціональних можливостей всіх систем організму.

Заняття з фізичного виховання проводяться з метою корекції психоемоційного стану студента, який неперервно пов’язаний з заняттями фізкультурою і спортом. Одним із видів фізичного виховання є гімнастика, яка чинить більш сприятливий вплив на психоемоційний стан студентів, які займаються. Руховий режим — одна з основних складових психоемоційного здоров’я. Обов’язковою в руховому режимі є виконання гігієнічної гімнастики. У заняття з гімнастики необхідно включати суглобову гімнастику, вправи на розтягнення. Слід, також, виконати циклічні вправи (біг) або танцювальні рухи, при цьому пульс повинен бути не нижче 130, але не више160 ударів на хвилину. Закінчити гімнастику слід обов’язково розслаблюючими і дихальними вправами. Великий вклад у формування методик заняття з фізичного виховання внесли лікарі І. Прошек та Д. Шребер. Система Прошека включає 14 вправ для різних частин тіла і 3 дихальні вправи. які швидко приводять до розвитку найважливіших м’язів і органів нашого тіла, сприяють покращенню емоційного стану. Основний зміст поглядів лікаря Д. Шребера в тому, що тріумф лікування наших днів полягає в розсудливій підтримці сил нашого організму замість користування по можливості більше ліками.