Робота майстра виробничого навчання з сім'єю учня

Курсова робота Робота майстра виробничого вчення з сім'єю учня

ЗМІСТ

ВСТУП

I. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

1.1 Характеристика сім'ї як соціального інституту розвитку особистості

1.2 Особливості виховної роботи майстра виробничого навчання з родиною

1.3 Шляхи та способи підвищення психолого-педагогічної культури батьків

1.4 Види й методи роботи з батьками учнів

II. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

2.1 План виховної роботи з батьками майстра виробничого навчання у групі

2.2 Сценарій класної години на тему: «Я і мої норми поведінки в суспільстві»

ВИСНОВОК ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ Додаток, А Додаток Б майстер виробниче вчення учень сім'я

ВСТУП

Майстер виробничого навчання — є головним кваліфікованим спеціалістом, який навчає професії в умовах ПТНЗ. Саме він організовує пізнавальну діяльність, формує соціальні відносини між учнями в ПТНЗ, турбується про їх соціальне благополуччя, вирішує проблеми їх дозвілля, первинного згуртування колективів, формує відповідну трудову та навчальну психологічно-позитивну атмосферу.

Організатором діяльності учнів у групі, координатором виховних впливів залишається майстер виробничого навчання. Саме він безпосередньо взаємодіє як з учнями, так і з батьками, щиро прагне допомогти учням у вирішенні їх проблем, організовує соціально-позитивне, емоційне дозвілля вихованців.

Доступними і коректними засобами майстер формує колектив учнів, направляє його роботу, координує спільну діяльність педагогів і учнів, залучає всіх педагогів до позакласної виховної роботи, організовує і регулює багатосторонні зв’язки групи з виробничим середовищем.

Важливим завданням майстра є виховання учнів. Він формує у учнів відповідальне ставлення до навчання і їх прагнення вчитися самостійно. Він володіє методами розвитку різнобічних інтересів серед учнів. Його педагогічний обов’язок — піклуватися також про збереження та зміцнення здоров’я вихованців. Особлива роль майстра виробничого навчання полягає в тому, щоб, підвищуючи педагогічну культуру батьків учнів, домагатися однієї виховної тактики для виховання учнів як в ПТНЗ так і в сім'ї.

Майстер виробничого навчання — педагог-професіонал, духовний посередник між суспільством і учнем в освоєнні культури, накопиченої людством. Він організовує систему відносин через різноманітні заходи виховання учнів, створює умови для індивідуального самовираження і розвитку кожної особистості, забезпечує розкриття її потенційних здібностей та захищає інтереси вихованців.

Актуальність проблеми, яка розкривається в комплексній курсовій роботі полягає в тому що проблема взаємодії ПТНЗ і сім'ї була і є в центрі уваги майстра виробничого навчання, тому що учні виховувались своєю сім'єю і сім'я для учня є авторитетом. Сучасний майстер, який навчає і виховує учнів, поряд з батьками, стає дуже значимою особою, тому його вміння взаємодіяти з сім'єю забезпечує ефективність формування особистості учня.

Метою написання комплексної курсової роботи виступає психолого-педагогічне обґрунтування проблеми урахування в роботі майстра виробничого навчання впливу сім'ї на формування особистості учня та практичне застосування виявлених особливостей рішення проблеми у вигляді розробки плана роботи майстра виробничого навчання з сім'єю учня та сценарій виховного заходу.

I. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

1.1 Характеристика сім'ї як соціального інституту розвитку особистості

Людина — це істота соціальна. З перших днів свого існування вона оточена собі подібними. З самого початку свого життя вона включена в соціальні взаємодії. Перший досвід соціального спілкування людина набуває ще до того, як навчиться розмовляти. У процесі соціальної взаємодії людина набуває певний соціальний досвід, який, будучи суб'єктивно засвоєним, стає невід'ємною частиною особистості. Соціалізація — це процес і результат засвоєння та подальшого активного відтворення індивідом соціального досвіду.

Процес соціалізації нерозривно пов’язаний із спілкуванням і спільною діяльністю людей. З точки зору психології соціалізація не може, однаково, розглядати як просте, механічне відбиття особистістю безпосередньо випробуваного або одержаного в результаті спостереження соціального досвіду. Засвоєння цього досвіду суб'єктивно. Одні і ті ж соціальні ситуації по різному сприймаються, по різному переживаються різними особистостями, а тому різні особистості можуть виносити з об'єктивно однакових соціальних ситуацій різний соціальний досвід. Це положення є однією з підстав, що лежить в основі міцного зв’язку двох одночасно і протилежних, і єдиних процесів — соціалізації та індивідуалізації.

Процес соціалізації може здійснюватися як в спеціальних соціальних інститутах, так і в різних неформальних об'єднаннях. До спеціальних соціальних інститутів, однією з найважливіших функцій яких є соціалізація особистості, відносяться всі заклади освіти та молодіжні організації та об'єднання. Найважливішим інститутом соціалізації особистості є сім'я. Саме в сім'ї людина отримує перший досвід соціальної взаємодії. Протягом певного часу родина взагалі є для дитини єдиним місцем отримання такого досвіду. Потім в життя людини включаються такі соціальні інститути, як дитячий садок, школа, вулиця. Однак і в цей час сім'я залишається одним з найважливіших, а іноді і найбільш важливим фактором соціалізації особистості. Сім'ю можна розглядати в якості моделі і форми базового життєвого тренінгу особистості. Соціалізація в сім'ї відбувається як в результаті цілеспрямованого процесу виховання, так і за механізмом соціального навчання. У свою чергу, сам процес соціального навчання також йде по двох основних напрямках. З одного боку, придбання соціального досвіду йде в процесі безпосередньої взаємодії дитини з батьками, братами і сестрами, а з іншого боку, соціалізація здійснюється за рахунок спостереження особливостей соціальної взаємодії інших членів сім'ї між собою. Крім того, соціалізація в сім'ї може здійснюватися також за допомогою особливого механізму соціального навчання, який називається вікарним наученим. Вікарні навчання пов’язано з засвоєнням соціального досвіду за рахунок спостереження за іншими.

Розглянемо декілька типів взаємодій батьків з дітьми:

Модель поведінки I. Батьки ставилися до своїх дітей ніжно, з теплотою і розумінням, доброзичливо, багато з ними спілкувалися, контролювали дітей, вимагали усвідомленої поведінки. І хоча батьки прислухалися до думок дітей, поважали їх незалежність, вони не виходили лише з бажання дітей. Батьки дотримувалися своїх правил, прямо і ясно пояснюючи мотиви власних вимог. Батьківський контроль поєднувався з безумовною підтримкою бажання дитини бути самостійною і незалежною. Ця модель була названа моделлю авторитетного батьківського контролю.

Модель поведінки II. Батьки більше покладалися на строгість і покарання, ставилися до дітей з меншою теплотою, меншим співчуттям і розумінням, рідко спілкувалися з ними. Вони жорстко контролювали своїх дітей, легко застосовували свою владу, не спонукали дітей висловлювати свою власну думку. Ця модель була названа владною.

Модель поведінки III. Батьки, діти яких слідували моделі поведінки III, були поблажливими, невимогливими, неорганізованими, мали погано налагоджений побут. Вони не заохочували дітей, відносно рідко і мляво робили зауваження, не звертали уваги на виховання незалежності дитини та його впевненості в собі. Ця модель була названа поблажливою.

Дисгармонійний розвиток деяких рис характеру особистості може бути обумовлено особливостями сімейних взаємин. Недооцінка батьками особливостей характеру дітей може не тільки сприяти посиленню конфліктності сімейних відносин, але і приводити до розвитку патохарактерологичних реакцій, неврозів, формуванню психопатичних розладів на базі акцентованих рис. Деякі типи акцентуацій найбільш чутливо реагують або особливо уразливі відносно певних типів сімейних відносин. У цьому плані можна виділити кілька типів неправильного виховання.

Гіпопротекції — недолік опіки і контролю, істинного інтересу до справ, хвилювань і захопленням підлітка. Особливо несприятливі при акцентуація по гіпертимному, нестійкого і конформному типам.

Домінуюча гіперпротекція — надмірна опіка і дріб'язковий контроль. Не привчає до самостійності і пригнічує відчуття відповідальності і обов’язку.

Потураюча гіперпротекція — недолік нагляду і некритичне ставлення до порушень поведінки у підлітків. Цим культивуються нестійкі і істероїдні риси.

Виховання «в культі хвороби» — хвороба дитини, навіть незначне нездужання, надає дитині особливі права і ставить його в центр уваги сім'ї. Культивується егоцентризм і рентні установки.

Емоційне відкидання — дитина відчуває, що їм обтяжуються. Важко позначається на лабільних, сенситивних і астенічних підлітків, посилюючи риси цих типів. Можливо загострення рис і у епілептоідов.

Умови жорстких взаємин — зривання зла на підлітку і душевна жорстокість. Сприяє посиленню рис у епілептоідов і розвитку епілептичних рис на основі конформної акцентуації.

Умови підвищеної емоційної відповідальності — на дитину покладаються недитячі турботи і завищені очікування. Дуже чутливим виявляється психастенічний тип, риси якого загострюються і можуть переходити в психопатичний розвиток або невроз.

Суперечливе виховання — несумісні виховні підходи різних членів сім'ї. Таке виховання може виявитися особливо травмуючим для будь-яких типів акцентуацій.

Ставлення до сім'ї в ході дорослішання змінюється. У процесі соціалізації група ровесників в значній мірі заміщає батьків («знецінення» батьків, за висловом X. Ремшмідт). Перенесення центру соціалізації з сім'ї в групу ровесників приводить до ослаблення емоційних зв’язків з батьками. Необхідно підкреслити, що зауваження щодо «знецінення» батьків в підлітковому і юнацькому віці є дуже поширеними і навіть, можна сказати, стали загальним місцем. Наприклад, для підліткового віку описана спеціальна поведінкова особливість «реакція емансипації». Зроблені навіть спроби пояснити її з еволюційної біологічної точки зору. Все це вірно як загальний напрям вікового розвитку особистості. Однак глобалізація цих уявлень, гіперболізація ідеї про заміщення батьків групою однолітків мало відповідає реальній психологічній картині.

Є дані, що, хоча батьки як центр орієнтації і ідентифікації відступають в цьому віці на другий план, це відноситься лише до певних сфер життя. Для більшості молодих людей батьки, і особливо мати, залишаються головними емоційно близькими особами.

Так, в одному дослідженні німецьких психологів було показано, що в проблемних ситуаціях найбільш емоційно близьким, довіреною особою для підлітка перш за все служить мати, а потім в залежності від ситуації в різній послідовності - батько, подруга або друг. В іншому дослідженні, виконаному на основі вітчизняної вибірки, старшокласники ранжирували, з ким вони воліли б проводити свій вільний час — з батьками, з друзями, в компанії однолітків своєї статі, в змішаній компанії і т. д. Батьки виявилися у юнаків на останньому (шостому) місці, у дівчат — на четвертому місці. Однак, відповідаючи на запитання «З ким би ти став радитися в складній життєвій ситуації?», І ті й інші поставили на перше місце матір. На другому місці у хлопчиків опинився батько, у дівчаток — друг, подруга. Інакше кажучи, як помітив з приводу цих результатів психолог І. З. Кон, з друзями приємно розважатися, але в скрутну хвилину краще звернутися до мами. Останні дані, отримані на вибірках сучасних підлітків, юнаків і дівчат, підтверджують цю тенденцію: в системі відносин особистості до соціального оточення, в тому числі до однолітків, саме відношення до матері виявилося найбільш позитивним. Було встановлено, що зниження позитивного відношення до матері, збільшення негативних дескрипторів (характеристик) при описі матері корелює із загальним зростанням негативізації всіх соціальних відносин особи. Можна вважати, що за цим фактом стоїть фундаментальний феномен прояви тотального негативізму (негативізму до всіх соціальних об'єктів, явищам і нормам) у тих особистостей, для яких характерне негативне ставлення до власної матері. В цілому, як встановлено в дослідженні, негативне ставлення до матері є важливим показником загального неблагополучного розвитку особистості.

1.2 Особливості виховної роботи майстра виробничого навчання з родиною

Сім'я є природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереження і передання культурних цінностей від покоління до покоління. З перших днів появи дитини на світ сім'я покликана готувати її до життя та практичної діяльності, в домашніх умовах забезпечити розумну організацію її життя, допомогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, набути власного досвіду поведінки й діяльності. Оскільки мета виховання підростаючого покоління — формування всебічно розвиненої особистості, сім'я, як і ПТНЗ, здійснює моральне, розумове, трудове, естетичне та фізичне виховання. На думку М. Стельмаховича «Тіло, душа, розум — ось три кити батьківської педагогіки». Тілесне виховання у сім'ї передбачає зміцнення здоров’я, сил та правильний фізичний розвиток дитини. «Усі наші зусилля, — зазначає він, — спрямовані на тілесне виховання, можуть бути швидко зведені нанівець, коли ми не захистимо наших дітей і підлітків від такого страшного ворога душі та тіла людини, як алкоголізм, паління, наркоманія, токсикоманія, статева розпуста, СНІД. Поширення цих Та інших асоціальних явищ набуло такого розмаху, що нависла смертельна небезпека над самим генофондом нації, а значить, і над нашим майбутнім».

Духовно-моральне виховання передбачає формування у особистості високої духовності та моральної чистоти. Складність цього завдання в тому, що воно вирішується, як правило, через добре поставлене в духовно-моральному аспекті життя сім'ї, суспільного ладу, вчинки людей, приклад батьків. Власне, духовність виховується духовністю, мораль — моральністю, честь — честю, гідність — гідністю. Правильно поставлене розумове виховання в сім'ї розкриває перед учнями широкий простір для накопичення знань, як бази для формування наукового світогляду; оволодіння основними розумовими операціями (аналізом, синтезом, порівнянням); вироблення інтелектуальних умінь (читати, слухати, висловлювати свої думки усно і на письмі, рахувати, працювати з книгою, комп’ютером) готує їх до розумової діяльності.

Реалізуючи ці напрями змісту виховання, особливу увагу приділяють вихованню у дітей любові до батьків, рідних, рідної мови, культури свого народу; поваги до людей; піклування про молодших і старших, співчуття і милосердя до тих, хто переживає горе; шанобливого ставлення до традицій, звичаїв, обрядів, до знання свого родоводу, історії народу.

Ефективність виховання дітей у сім'ї залежить від створення в ній належних умов. Головна умова сімейного виховання — міцний фундамент сім'ї, що базується на її непорушному авторитеті, подружній вірності, любові до дітей і відданості обов’язку їх виховання, материнському покликанні жінки, піднесенні ролі батьків у створенні та захисті домашнього вогнища, забезпеченні на їх прикладі моральної підготовки молоді до подружнього життя.

Важливим у сімейному вихованні є те, наскільки родина живе інтересами всього народу, інтересами держави. Діти прислухаються до розмов батьків, є свідками їхніх вчинків, радіють їхнім успіхам чи співчувають невдачам.

Виховний вплив сім'ї зростає, якщо батьки цікавляться не лише навчанням, а й познавчальною діяльністю своїх дітей. За таких умов інтереси сім'ї збігаються з інтересами суспільства, формується свідомий громадянин країни.

Дієвим чинником сімейного виховання є спільна трудова діяльність батьків і дітей. Дітей слід залучати до сімейної праці, вони повинні мати конкретні трудові обов’язки, адекватні їх віковим можливостям. Така співпраця дітей з батьками має сильніший виховний вплив, ніж словесні повчання.

Успіх сімейного виховання значною мірою залежить від організації домашнього побуту, традицій сімейного життя: порядку в сімейному господарстві, залучення дітей до розподілу бюджету сім'ї, загального режиму дня, визначення для кожного робочого місця, зокрема для навчальних занять, дотримання певних сімейних правил (кожна річ має своє місце, прийшов з прогулянки — вимий руки та ін.). Домашній затишок облагороджує дітей.

Провідну роль у сімейному вихованні відіграє мати. Саме вона найсильніше впливає на дітей, особливо в сфері духовно-морального виховання. Діти, які виростають без материнського тепла і ласки, похмурі, як правило, замкнені, злостиві, вперті.

Не меншим є й вплив батька, особливо коли йдеться про виховання хлопчиків. Проте виконати свої виховні функції батько і мати можуть лише за умови, що вони є справжнім авторитетом для дітей.

«Ваша власна поведінка, — писав А. Макаренко, звертаючись до батьків, — вирішальна річ. Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте, або повчаєте її, або наказуєте їй. Ви виховуєте її в кожен момент вашого життя, навіть тоді, коли вас немає дома. Як ви одягаєтеся, як ви розмовляєте з іншими людьми і про інших людей, як ви радієте або сумуєте, як ви поводитеся з друзями і ворогами, як ви смієтесь, читаєте газету, — все це має для дитини велике значення. Найменші зміни в тоні дитина бачить або відчуває, всі повороти вашої думки доходять до неї невидимими шляхами, ви їх не помічаєте. А якщо вдома ви грубі або хвастливі, або ви пиячите, а ще гірше, якщо ви ображаєте матір, вам уже не треба думати про виховання: ви вже виховуєте своїх дітей і виховуєте погано, і ніякі найкращі поради й методи вам не допоможуть».

У своїй праці «Про батьківський авторитет» А. Макаренко наводить приклади таких видів негативного авторитету батьків: «авторитет придушення», який базується на примусі, залякуванні, і як наслідок — формування у дітей брехливості, жорстокості, агресивності; «авторитет віддалі» — батьки намагаються тримати дітей на відстані від себе, розмовляють з ними зверхньо, холодно; «авторитет чванства», коли батьки вихваляються своєю винятковістю, принижуючи при цьому своїх колег чи опонентів; «авторитет педантизму» — батьки вимагають кожне мовлене ними слово вважати наказом, карають за найменшу провину; «авторитет резонерства» — батьки вдаються до моралізування з будь-якого приводу; «авторитет любові» — так звана сліпа любов, усепрощення, надмірні пестощі; «авторитет доброти» — батьки в усьому поступаються дітям, готові на будь-які жертви, аби їм було добре; «авторитет дружби» — відповідна поведінка дитини чи дії оплачуються подарунками, обіцянками. Цим не вичерпується перелік фальшивих авторитетів, на які можна натрапити в сімейному вихованні.

Справжнім авторитетом користуються батьки, які сумлінно ставляться до праці, до сімейних обов’язків, активні в громадському житті. Такі батьки уважні до дітей, люблять їх, цікавляться їхніми шкільними та позанавчальними справами, поважають їх людську гідність, водночас виявляючи до них належну вимогливість. Важко переоцінити роль дідусів і бабусь у сімейному вихованні. Однак це не означає, що батьки повинні перекладати на них свої батьківські обов’язки. Дитині потрібні ті й ті. Сімейне виховання повноцінне лише за розумного поєднання виховного впливу першовихователів — батьків та багатих на життєвий досвід помічників і порадників — дідусів і бабусь.

Саме дідусі й бабусі допомагають вирішити й таку моральну проблему, як виховання у дітей чуйного, уважного ставлення до людей похилого віку. Людяність виховується тільки на прикладі батьків. Якщо діти бачать зневажливе ставлення батьків до дідуся чи бабусі, то годі сподіватися від них іншої поведінки в майбутньому.

Виховання дітей в сім'ї не завжди успішне. Негативний вплив на нього мають об'єктивні (неповна сім'я, погані житлові умови, недостатнє матеріальне забезпечення) та суб'єктивні (слабкість педагогічної позиції батьків) чинники. Найвагомішою серед об'єктивних причин є неповна сім'я, яка з’являється в силу того, що в усіх вікових групах від 20 до 50 років смертність чоловіків більш як утричі вища, ніж жіноча, а у віковій групі ЗО—34 роки — в чотири рази. Разом з великою кількістю розлучень де призводить до збільшення кількості сімей, у яких мати (рідко — батько) виховує дітей сама. У неповній сім'ї процес виховання ускладнюється, оскільки діти значну частину часу бездоглядні, неконтрольовані, перебувають на вулиці, нерідко контактують з аморальними людьми.

Негативно позначаються на вихованні дітей і погані житлові умови сім'ї. Як свідчать дані спеціального обстеження, в Україні більше половини молодих сімей не мають окремого житла навіть через 10 років подружнього життя, майже половина сімей проживає з батьками в незадовільних для виховання дітей житлових умовах. У таких сім'ях батьки часто не можуть забезпечити дитину постійним робочим місцем, тому їй важко зосередитися над завданням, з’являється роздратованість, незадоволення, а згодом і небажання виконувати його.

Дається взнаки і низьке матеріальне забезпечення сім'ї. Згідно з даними тижневого обстеження домогосподарств, серед сімей з дітьми частка тих, хто отримував доходи, нижчі від офіційно встановленого рівня, що дає право на отримання допомоги на дітей віком до 16 років, становила 31%, у тому числі серед неповних сімей — 44, сімей з однією дитиною — 53, з двома — 64, з трьома дітьми — 86%. Діти з таких сімей почуваються серед однокласників менш вартісними, бо вирізняються із загальної маси одягом, відсутністю грошей на обіди чи екскурсію. Це психологічно пригнічує їх, озлоблює проти батьків, яких вони вважають невдахами. Згодом ця злість переноситься на однокласників, педагогів.

Значна частина сучасних сімей припускається помилок у вихованні дітей. Родини, які продукують так званих педагогічно занедбаних дітей, з погляду педагогіки можна поділити на такі три групи: педагогічно неспроможні, педагогічно пасивні та антипедагогічні.

Перша груда — сім'ї, в яких батьки намагаються виявити певну активність у вихованні дітей, проте роблять це невміло, їх виховний вплив непослідовний, педагогічно необґрунтований. Найчастіше вони керуються власним досвідом, якого набули, коли свого часу їх виховували батьки (авторитарний стиль, обмеження свободи, погрози і покарання або вседозволеність, потурання примхам).

Друга група — сім'ї, які не виявляють особливої активності у вихованні дітей, тобто педагогічно пасивні. Вони з об'єктивних (хвороба, зайнятість, часта відсутність) або суб'єктивних (відсутність єдиної точки зору на виховання, розлад між батьками, часті конфлікти та ін.) причин не можуть належним чином виховувати дітей. У таких сім'ях стосунки між батьками напружені, конфліктні. За сімейними негараздами вони не знаходять часу для виховання дітей, втрачають контроль за ними.

Третя група — сім'ї, що характеризуються антипедагогічними, аморальними умовами виховання дітей. У таких сім'ях панує дух неповаги до правил моралі та вимог законів. Батьки своєю поведінкою (пияцтво, злодійство, розпуста тощо) створюють у сім'ї антипедагогічну обстановку, намагаються виправдати відхилення від норм поведінки у своїх дітей, протиставляють вимогам школи свої сімейні вимоги.

У сучасних умовах склався ще один тип сімей, що потребують особливої уваги з боку школи, — сім'ї, в яких батьки займаються бізнесом. Вони забезпечують дитину всім, про що тільки вона може мріяти. Однак на виховання їм бракує часу, тому вони передоручають цю справу гувернанткам. У школу й зі школи дітей возять на іномарках. Батьки не дозволяють їм гратися у дворі з однолітками, підбирають для них друзів лише зі свого кола. Витрачання грошей дітьми ніхто не контролює. Для них у сім'ї не існує слова «не можна», тому вони ігнорують і шкільну дисципліну. Батьки ж трактують її як посягання на свободу їх дитини.

1.3 Шляхи та способи підвищення психолого-педагогічної культури батьків

Важлива умова ефективної навчально-виховної роботи — єдність ПТНЗ і сім'ї, якої досягають за умови, що ПТНЗ постійно працює над підвищенням рівня психолого-педагогічної обізнаності батьків, їх педагогічної культури. Зміст роботи школи з батьками учнів повинен ґрунтуватися на їх правах і обов’язках, визначених Законом України «Про загальну середню освіту»:

1. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право:

· вибирати навчальні заклади та форми навчання для неповнолітніх дітей;

· приймати рішення щодо участі дитини в інноваційній діяльності загальноосвітнього навчального закладу;

· обирати і бути обраними до органів управління освітою з питань навчання і виховання дітей;

· звертатися до відповідних органів управління освітою з питань навчання і виховання дітей;

· захищати законні інтереси дітей.

2. Батьки або особи, які їх замінюють, зобов’язані:

· забезпечувати умови для здобуття дитиною повної загальної середньої освіти за будь-якою формою навчання;

· постійно дбати про фізичне здоров’я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей;

· поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до сім'ї, старших за віком, державної і рідної мови, до народних традицій і звичаїв;

· виховувати повагу до національних, історичних, культурних цінностей українського народу, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання та навколишнього природного середовища, любов до України.

На думку В. Сухомлинського, ПТНЗ повинна домогтися того, щоб батьки бачили в своїх дітях себе, розуміли суть розвитку особистості. А для цього їх треба озброювати знаннями важливих закономірностей педагогіки, вікової психології, фізіології.

Організовуючи навчання батьків, враховують рівень їх підготовки до сприймання головних теоретичних положень методики виховання дітей у сім'ї та визначають рівень популярності викладання цього матеріалу. Турбота школи про виховання дітей у сім'ї реалізується через педагогічну освіту батьків, залучення їх до виховної роботи з учнями у школі. Передусім педагоги мають можливість впливати на батьків через їхніх дітей, які навчаються в ПТНЗ. А. Макаренко вважав, що це найдоступніший спосіб зв’язку ПТНЗ з сім'єю. Його цінність не лише в тому, що він оперативний, а й у тому, що учень, який засвоїв певні вимоги вчителя, доводить ці вимоги до відома батьків, переконує в необхідності дотримуватися їх.

Спеціальну виховну роботу проводять із сім'ями, які допускають відхилення у вихованні дітей.

Роботу з педагогічно неспроможними сім'ями спрямовують передусім на підвищення їх психолого-педагогічного рівня. З цією метою їх залучають до загальної системи педагогічного все бачення, влаштовують консультації з окремих питань виховання учня в сім'ї.

Із сім'ями педагогічно пасивними працюють переважно індивідуально, домагаючись розуміння батьками хибності своєї поведінки, пробудження почуття відповідальності за виховання дітей, усвідомлення потреби перебудувати систему стосунків у сім'ї, своєї вини, помилок, бажання докорінно змінити сімейний уклад.

У роботі з антипедагогічними сім'ями спираються на те, що вони також хочуть бачити власних дітей чесними, культурними, здоровими, щасливими. З цими обговорюють упущення у вихованні дітей, накреслюють шляхи усунення їх, зміни сімейних стосунків. З батьками цієї групи працювати важко, і не слід сподіватися на швидкі наслідки, але важливо посіяти в них сумніви у правильності їхньої системи виховання, змусити їх замислитися над її результатами.

Батькам, яких поглинула бізнесова діяльність, необхідно довести, що такий стиль виховання дитини в сім'ї робить її самотньою, емоційно нестійкою та ін. Таким дітям і в дорослому житті, напевне, буде непросто. Тому батькам варто подумати про адаптацію їх до реального життя, про недоцільність перекладання відповідальності за виховання дітей на вчителів, репетиторів. Дитині більше потрібен емоційний зв’язок саме з батьками, їхня безпосередня участь у житті дитини важливіша, ніж машина, охорона і прислуга. Діти мають відчувати, що для батька і матері вони не менш важливі, ніж робота. У таких сім'ях слід заохочувати інтерес дітей до навчання, а не переконувати їх у тому, що вищий навчальний заклад і робота їм забезпечені незалежно від шкільних успіхів. Треба також вести розмову про те, що відгородження дитини від однолітків звужує коло її спілкування, вона не навчиться будувати свої стосунки з різними людьми, дружити й любити за покликом душі.

З метою профілактики поширення серед учнів наркогенних речовин, батькам доцільно дати поради.

1. Встановлювати і дотримуватися загальноприйнятих норм поведінки, чіткого режиму життя (розподіл часу для праці, навчання, дозвілля, відпочинку); практикувати визначення кожному членові сім'ї його обов’язків, контролювати їх виконання, спільно з дітьми аналізувати стан життя родини, її перспективи, сімейні плани тощо.

2. Постійно тримати в полі зору шкільне життя дитини, цікавитись її успіхами, проблемами, труднощами, інтересами, запитами, прагненнями і способами їх задоволення.

3. Знати товаришів своєї дитини, коло її неформального спілкування, сповідуванні нею ідеали, пріоритетні життєві орієнтири.

4. Виховувати у дітей відповідальне, ціннісне ставлення до свого здоров’я; культивувати розуміння обов’язку допомагати в майбутньому своїм літнім батькам і родичам, дітям, нужденним, утримувати свою сім'ю.

5. Компетентно й педагогічно грамотно (без повчань, моралізування, надокучливості, залякування, з урахуванням індивідуальних і вікових характеристик) обговорювати з дітьми проблеми асоціального змісту життя окремих людей (наркоманів, токсикоманів, алкоголіків). Стежити і намагатися, щоб перша інформація про наркотичне лихо і сумнівний «кайф» надійшла до дітей саме від батьків, родини, а не від компанії з вулиці.

6. Обмежувати доступ дітей до інформації, що популяризує наркоманію, зваблює їх насолодою від уживання наркотичних і токсичних речовин (кіно, відеофільми, пісенні твори, що акцентують на привабливих сценах «кайфування» в стані наркотичного одурманення свідомості, розуму людини).

7. Розвивати й заохочувати у дітей самостійність, уміння обстоювати власну позицію, переконання; навчати їх протистояти агітації прихильників сучасного способу життя, прикрашеного наркотичними і токсичними речовинами, алкоголем тощо.

8. Підтримувати постійний зв’язок зі школою, іншими виховними закладами, допомагати їм у пропаганді й утвердженні здорового способу життя підростаючого покоління.

9. Знати і вміти пояснити основні прикмети чи зовнішні ознаки вживання дітьми наркотиків, токсичних речовин, алкоголю (зміна фізичного стану, поведінки, активності тощо).

10. Бути готовими і рішучими до консультацій з педагогами, психологами, медиками; до відвертої, спокійної розмови з дитиною; до прийняття «дисциплінарних» рішень щодо обмеження «непродуктивного» часу життя дитини і контактування її з «підозрілими» товаришами.

1.4 Види й методи роботи з батьками учнів

У роботі з батьками учнів використовують різноманітні її види й методи. Наводимо основні з них.

Відвідування батьків удома. Допомагає встановити зв’язок з усією сім'єю, з’ясувати її загальну та педагогічну культуру, умови життя учня, його місце в сім'ї і ставлення до нього старших, ознайомитися з досвідом батьківського виховання, дати поради і домовитися про єдині вимоги до школяра. Деякі вчителі помилково вважають, що відвідувати потрібно лише родини, діти з яких створюють певні проблеми у ПТНЗ. Безумовно, з батьками таких учнів слід передусім встановити тісний контакт, проте відвідувати бажано сім'ї всіх учнів.

Відвідування сім'ї може мати різну мету: загальне ознайомлення з умовами життя, встановлення єдиних вимог ПТНЗ і сім'ї до учня, допомога в організації режиму, обговорення з батьками відхилень у поведінці учня і вжиття необхідних заходів щодо їх запобігання та подолання, залучення батьків до участі в роботі ПТНЗ, вивчення досвіду виховання в сім'ї та ін. Перш ніж відвідати родину, треба мати початкові відомості про неї та її зв’язки зі ПТНЗ (особиста справа учня, класний журнал, бесіди з учителями та майстрами виробничого навчання, з самим учнем), відтак з’ясувати основні дані про самого учня, його успішність, поведінку, стосунки з учителями, товаришами. Не обійтися без ознайомлення з педагогічною літературою, в якій розкрито мету відвідування сім'ї. Бажано відібрати і порекомендувати батькам літературу відповідно до теми бесіди, яку проводитимуть з ними.

Успіх відвідування сім'ї залежить не лише від сумлінної підготовки, а й від поведінки майстра. З самого початку зустрічі з батьками необхідно створити атмосферу довір'я і доброзичливості. В сім'ях, які не мають систематичного зв’язку з ПТНЗ, візит майстра виробничого навчання розглядають як сигнал біди, батьки насторожуються, готуються до захисту дитини. Тому, завітавши в сім'ю, слід одразу ж «зняти» будь-яку настороженість батьків. Бесіду про дітей починають з позитивних сторін їх характеру і поведінки. Залучаючи батьків до бесіди, поступово переходять до обговорення негативного у поведінці учня. Свої судження про нього слід висловлювати спокійно, тактовно, наводячи незаперечні докази і уважно слухаючи пояснення батьків.

Встановлення істинного стану справ дає змогу накреслити спільний план дій ПТНЗ і сім'ї, домовитися про взаємне інформування про досягнуті успіхи й труднощі. Загальне ознайомлення з умовами життя учня вдома можна проводити за такою схемою:

1. Прізвище, ім'я учня, група.

2. Склад сім'ї.

3. Де і на якій посаді працюють батьки та інші члени сім'ї (якщо вчаться — де саме).

4. Матеріальне забезпечення сім'ї.

5. Квартирні умови.

6. Культурний рівень сім'ї (освіта, які читають газети, журнали, наявність телевізора, радіо, бібліотеки та ін.).

7. Режим дня учня.

8. Чи облаштовано робоче місце учня?

9. Хто і як здійснює контроль за виконанням режиму? Трудове виховання в сім'ї.

10. Хто з членів сім'ї допомагає учневі?

11. Які заходи заохочення й покарання вживають до учня.

Запрошення батьків до ПТНЗ. У разі необхідності майстер запрошує батьків окремих учнів до ПТНЗ на розмову. Під час бесіди з ними дуже важливо дотримуватися педагогічного такту, створити атмосферу доброзичливості, довір'я. Щоб викликати батьків на відвертість, треба розмовляти з ними про учня наодинці, переконати їх в конфіденційності розмови. Така бесіда буде корисна і для майстра, і для батьків. Майстер відповідає на запитання батьків, висловлює їм свої вимоги. Батьки отримують корисні поради і допомогу від майстра, переконуються в його уважному ставленні до них, турботі про їхню дитину. У такій розмові педагог має бути особливо тактовним, пам’ятаючи, що надмірне акцентування на недоліках учня викликає в батьків насторогу, неприязнь, навіть якщо вони відчувають, що він має рацію.

День відкритих дверей для батьків у ПТНЗ. Цей вид роботи потребує єдності ПТНЗ, батьків, учнів, сприяє згуртуванню колективу. Цього дня у ПТНЗ проводять батьківські збори, лекції, консультації, екскурсії по ПТНЗ, організовують виставки, вечори, читацькі конференції. В деяких ПТНЗ їх присвячують питанням трудового, естетичного виховання учнів у сім'ї та ін. В одних ПТНЗ день відкритих дверей для батьків проводять що семестру, в інших — щомісяця. Роботу з його підготовки очолює батьківський комітет і комісія з питань педагогічної пропаганди. Його доцільно починати з лекції, доповіді, конференції, в яких задіяні всі батьки. Відтак вони працюють диференційовано. Хоч би якою була програма, батьки повинні отримати вичерпні відомості про своїх дітей і поговорити з директором, його заступниками, майстрами виробничого навчання, вчителями і органами учнівського самоврядування.

Батьківські збори. Є важливим колективним видом роботи майстра з батьками учнів. їх проводять 1—2 рази на семестр. Такі збори сприяють формуванню громадської думки батьків, об'єднанню їх в єдиний колектив.

Тематика зборів визначається загальними завданнями виховання, умовами навчально-виховної роботи в групі, рівнем загальної культури та педагогічного кругозору батьків. Збори можуть відбуватися у вигляді лекцій або доповідей класних керівників, виступів самих батьків та обміну досвідом виховної роботи з дітьми, із залученням учнів, показом їхніх виробничих робіт і художньої самодіяльності, демонструванням кінофільмів.

Підготовка зборів залежить від змісту і форми їх проведення. Готуючись до них, майстер визначає порядок денний; продумує форму їх проведення та визначає осіб, відповідальних за підготовку; безпосередньо готує збори відповідно до наміченого плану (доповідь, виступи батьків, майстрів та учнів, організація виставки, підготовка рішення зборів); забезпечує явку батьків на збори. Крім добре оформлених оголошень в ПТНЗ, в місцях роботи батьків, слід своєчасно надіслати спеціальні запрошення додому. Їх оформляють самі учні. У запрошенні зазначають ім'я, по батькові та прізвище обох батьків, час, місце і порядок денний зборів.

Майстер ще до зборів повинен поговорити з окремими батьками. Доповідь або виступ вчителя слід виголошувати вільно. Зважаючи на особливості аудиторії, майстер має бути тактовним, не допускати повчального тону, різкості у критиці помилок. Якщо збори проводять у формі обміну досвідом виховання учнів у сім'ї, треба уважно і спокійно вислухати всі виступи і зауваження батьків. У заключному слові майстер тактовно відповідає на запитання й висловлює конкретні пропозиції. Рішення, прийняті батьківськими зборами, стосуються батьків, які з тих чи інших причин не змогли прийти на збори. Тому при зустрічі з ними майстер повинен ознайомити їх із змістом зборів та прийнятими рішеннями.

Подібну підготовчу роботу проводять і перед загально батьківськими зборами, на яких обговорюють питання, що стосуються всіх батьків: про підсумки навчально-виховної роботи з учнями за півріччя або навчальний рік, про літній відпочинок учнів тощо.

З метою пропаганди педагогічних знань серед батьків організовують бесіди і лекції на педагогічну тематику. Їх проводять або для батьків і учнів однієї групи. Ці заходи ефективні лише тоді, коли спираються на конкретні факти, проілюстровані цікавими прикладами з питань сімейного виховання.

Глибшому пізнанню методики сімейного виховання сприяють тематичні вечори і вечори запитань та відповідей, на які запрошують працівників правоохоронних органів, лікарів та інших фахівців, причетних до проблем виховання підростаючого покоління.

Для педагогічної пропаганди серед батьків використовують також диспут. Він найприйнятніший за умови, що в групі сформувався дружний батьківський колектив і кожен може відверто висловитися стосовно обговорюваної проблеми. Диспут не лише збагачує батьків знаннями з педагогіки, більш тісним контактам з учителями, а й створює додаткові можливості для врахування індивідуальних особливостей батьків при засвоєнні ними педагогічної інформації.

Для пропагування педагогічних знань практикують конференції, на яких батьки обмінюються досвідом сімейного виховання з певної проблеми.

В останнє десятиліття виникли нові види виховної роботи, що передбачають активну співпрацю з батьками під час їх проведення. Це передусім усні журнали, прес-конференції, зустрічі «за круглим столом», батьківські університети, виконання батьками практичних завдань, ознайомлення з педагогічною літературою, перегляд фільмів на педагогічні теми, вечори сімейних традицій, виставки «Світ захоплень нашої сім'ї», прикладної, декоративної творчості, родинних альбомів, колекцій, випуск тематичних газет. Використовують також інші традиційні й нетрадиційні види пропагування педагогічних знань. До нетрадиційних належать: педагогічний десант (виступи педагогів на підприємствах); дерево родоводу (зустрічі поколінь); у сімейному колі (індивідуальні консультації, зустрічі з лікарями, психологами, юристами); родинний міст (зустрічі з батьками та обговорення проблем виховання); народна світлиця (звернення до народних традицій); день добрих справ (спільна трудова діяльність педагогів, батьків і дітей); вечір великої розмови (участь педагогів, батьків, учнів в організації відпочинку, ігри, вистави та ін. (альбом-естафета «Як ми відпочиваємо» — досвід організації відпочинку в родині); дискусійний клуб; клуб послідовників сім'ї Нікітіних; клуб «Сімейних традицій»; сімейна скринька (з досвіду родинного виховання); аукціон ідей сімейної педагогіки; батьківський ринг (вирішення педагогічних ситуацій); батьківська школа (клуб, в якому проводяться диспути, обмін досвідом, випускаються газети, бюлетені та ін.); азбука родинного виховання (обговорення проблем виховання, виступи спеціалістів); дні довіри (консультації різних фахівців); сімейні свята в групі (спільні святкування днів народження дітей, календарних, народних свят).

Відповідну роль у педагогічному навчанні батьків відіграє їх самоосвіта — читання науково-популярної літератури з питань сімейної педагогіки, тематичні радіоі телепередачі.

II. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

2.1 План виховної роботи з батьками майстра виробничого навчання у групі

План виховної роботи з батьками майстра виробничого навчання у групі У групі 1РТ12/13 На 2012;2013 г.

2.2 Сценарій класної години на тему:

«Я і мої норми поведінки в суспільстві».

Мета: Систематизувати знання у учнів про такі поняття як етика та етикет.

Виховувати прагнення до суспільно схвалених норм поведінки.

Розвивати соціально-позитивний досвід спілкування серед учнів

Завдання:

· Створити умови для осмислення цих понять і їх нових сторін.

· Розвивати здатності до самоаналізу, самопізнання.

· Розвивати прагнення до соціального сприйняття.

Обладнання: чисті аркуші А4, фломастери, кольорові олівці, Моральний кодекс учня ПТНЗ, кольоровий папір.

Хід класної години:

I. Я і мої якості.

II. Поняття «етика», «етикет» розширення цих понять.

III. «Я» і етика поведінки.

IV. Рефлексія змісту морального кодексу учня.

V. Мої уявлення про мою етику поведінки.

Основна частина:

Перед початком класної години, роздаю кольорові олівці, чисті аркуші А4, фломастери, текст Морального кодексу учня ПТНЗ.

Майстер: Учні, ми сьогодні вкотре звертаємося до Морального кодексу нашого ПТНЗ. На дошці написані слова «Пам'ятай, що ти Людина». Адже коли кожен з нас говорить про себе, то завжди починає зі слова «Я … такий», «Я … зробив це», «А який ти?».

Завдання: Візьміть чистий аркуш паперу поставте в центрі букву «Я», від неї стрілочками вкажіть якості притаманні вам. Час на виконання 5 хвилин.

Майстер: Ви виконали завдання, а тепер подивіться Моральний кодекс учня ПТНЗ «знайдіть відповідність ваших особистих якостей і положень в моральному кодексі учня ПТНЗ». А можливо якості зазначені вами на ваших аркушах виховати як норму поведінки?

Завдання: робота в групах відповісти на питання: Що значить слова «етикет», «етика»? Подумайте і напишіть своє розуміння цих слів на чистому аркуші паперу. Час виконання 5 хвилин. Потім вивісити на дошку і прочитати свої визначення.

Майстер: Дає правильне визначення понять «етикету», «етики» (дивись додаток А).

Завдання: Доведіть прикладами з тексу Морального кодексу учня ПТНЗ, що це етика поведінки учня. Випишіть їх на аркуші № 1. Де ви позначили свої особисті якості? Час виконання 10 хвилин. Який висновок можна зробити?

Майстер: Моральний кодекс учня ПТНЗ — це норми поведінки прийняті на загальних зборах ПТНЗ самими учнями. Ви його проаналізували, дайте відповідь на питання: Вступають чи етичні норми, закладені в кодексі в протиріччя з нормами поведінки суспільства? Постарайтеся свою відповідь аргументувати прикладами зі свого життєвого досвіду.

Виступ учнів.

Майстер: Обговоріть в групах, що заважає нам жити, не порушуючи норм поведінки? І виступите зі своєю думкою перед групою. Час виполненія10 хвилини.

Майстер дає завдання: (Учням роздаються невеликі аркуші кольорового паперу) Напишіть свої якісні характеристики, які, на вашу думку, заважають вам відповідати етиці поведінки учня ПТНЗ (Моральному кодексу учня ПТНЗ). Час виконання 5 хвилин.

Підсумок: Вклейте ці листочки в щоденник, нехай ця незвичайна пам’ятка дозволить вам працювати над собою в плані покращення свого «Я», а по мірі морального зростання ви можете видаляти зі списку той негатив, який ви подолали.

А закінчити нашу класну годину я хочу словами Вільяма Шекспіра:

Справжній друг скрізь

Вірний в щасті і в біді,

Смуток твій його тривожить, Ти не спиш — він спати не може,

І у всьому без далеких слів.

Він допомогти тобі готовий.

Це одна з якостей людини, про яку ми поговоримо на наступній зустрічі.

ВИСНОВОК

Робота з батьками — невід'ємна частина системи роботи майстра виробничого навчання. Ця робота приносить успіх, якщо вона, будучи систематичної і науково обґрунтованої, органічно включається в загальну педагогічну діяльність майстра. Виховна робота ПТНЗ не може будуватися без урахування того, що індивідуальність підростаючої особистості формується в родині.

Майстер виробничого навчання — центральне особа виховного процесу. Батьки судять про ПТНЗ за оцінкою майстерності майстра, висловлюючи задоволення або незадоволення в першу чергу його професіоналізмом. Батьки відчувають найголовніше — хто і як вводить їх дитину до дорослого життя. Взаємодія з батьками є невід'ємною частиною його роботи в ПТНЗ. З перших же днів важливо налагодити з батьками учнів дружні, партнерські стосунки. Адже основи вихованості особистості закладаються в сім'ї, і в ПТНЗ він приходить вже так чи інакше вихованим.

Педагоги ПТНЗ зобов’язані допомогти батькам, ставши для них центром психолого-педагогічної освіти та консультування — організовуючи при навчальному закладі батьківські університети, лекторії, конференції, семінари, об'єднання батьків. Успіх у вихованні учнів залежить від погодженості ПТНЗ та сім'ї.

Взаємовідносини сім'ї та ПТНЗ важливі на всіх етапах професійного становлення особистості учня.

У цій роботі я постарався відобразити всі особливості роботи майстра виробничого навчання з батьками. Структура роботи ґрунтувалася на цілях, поставлених у введенні. Таким чином, проаналізувавши літературу за даною темою, я виявив характеристику сім'ї як соціального інституту розвитку особистості, особливості виховної роботи майстра виробничого навчання з родиною, шляхи та способи підвищення психолого-педагогічної культури батьків. У другому розділі я розробив план виховної роботи майстра виробничого навчання з сім'єю учня, а також розробив сценарій виховного заходу, спрямованого на формування позитивних відносин учнів у сім'ї та за її межами.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Фіцула М.М. Педагогіка: посібник — К.:Видавничий центнер «Академія»; 2002.

2.Крылов А. А. Психология: ученик — М.: Издательство Проспект; 2005.

3.Болдырев Н. И. Методика работы классного руководителя: Учеб. пособие по спецкурсу для студентов пед. ин-тов. — М.: Просвещение, 1984. — 258с.

4.Воликова Т. В. Учитель и семья. — М.: Просвещение, 1980. — 111с.

5.Газман О. С. Содержание деятельности и опыт работы классного руководителя. — М.: Научно-методическое объединение «Творческая педагогика», 1992. — 114 с.

6.Дереклеева Н. И. Справочник классного руководителя 5−11 кл. + новые собрания. — М.: ВАКО, 2005. — 254 с.

7.Калейдоскоп родительских собраний: метод. разработки. Вып. 1/ под ред. Е. Н. Степанова. — М.: Сфера. 2005. — 139 с.

8.Капралова Р. М. Работа классного руководителя с родителями. — М.: Просвещение, 1980. — 190 с.

9.Классному руководителю. Учеб.-метод.пособие/Под ред. М. И. Рожкова. — М.: Гуманит.изд.центр ВЛАДОС, 1999. — 280 с.

10.Лизинский В. М. Журнал «Классный руководитель». — М.: Центр «Педагогический поиск», 2007. — № 6.

11.Маленкова Л. И. Теория и методика воспитания. Уч. пособие. — М.: Пед. общ-во России, 2002. — 480 с.

12.Маленкова Л. И. Педагоги, родители, дети: метод. пособие для воспитателей, классных руководителей. — М.: Пед. общ-во России. 2000. — 304 с.

13.Методика воспитательной работы/Под ред. В. А. Сластенина. — М.: Издательский центр «Академия», 2004. — 144 с.

14.Образование родителей и школа: Учеб.- метод. пособие/Под ред. С. И. Петреевской. — М.: Гуманит.изд.центр ВЛАДОС, 1999. — 120 с.

15.Степаненков Н. К. Педагогика: Учебн.пособие. — М.: изд. Скакун В. М., 1998. — 448 с.

16.Стефановская Т. А. Классный руководитель: Функции и основные направления деятельности. — М.: Издательский центр «Академия», 2006. — 192 с.

17.Чередов И. М. О работе с родителями учащихся. — Омск.: Изд-во ОмГПИ, 1975. — 112 с.

18.Черноусова Ф. П. Направления, содержание, формы и методы воспитательной работы классного руководителя на диагностической основе. — М.: Центр «Педагогический поиск», 2004. — 160 с.

19.Щуркова Н. Е. Классное руководство: теория, методика, технология. — М.: Педагогическое общество России, 1999. — 222 с.

20.Щуркова Н. Е. Классное руководство. — М.: Педагогическое общество России, 2000. — 256 с.

Додаток А

1. Етикет — сукупність правил поведінки прийнятих у суспільстві (порядок поведінки).

2. Слово «етикет» має два значення: