Культура Галицько-Волинської держави

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Київський національний лінгвістичний університет Самостійна робота з історії української культури на тему: «Культура Галицько-Волинської держави»

Виконала студентка 1-го курсу факультету германської філології

групи МЛнім 32−12

Сільченко Наталія Сергіївна Київ-2013р.

Содержание культурний волинський літописання архітектура Вступ

1. Освіта

2. Література і літописання

3. Архітектура і містобудування

4. Образотворче мистецтво Висновок Список використаної літератури Вступ Культура Галицько-Волинського князівства є складовою частиною культури Русі. При тому вона відчутно відрізняється від культури інших земель, маючи власні самобутні риси та оригінальність. Навіть після монголо-татарської навали у продовж століття Галицько-Волинська Русь не відставала у своєму культурному розвитку від сусідніх держав, а в ряді випадків стала батьківщиною творчих імпульсів, що збагатили всю тогочасну східноєвропейську культуру. Культура князівства була відкритою для впливів західної і східної культур, але при цьому не втрачала свою східнослов'янську специфіку.

Головними культурними центрами князівства були великі міста і православні монастирі, які водночас відігравали роль основних освітніх центрів держави. Провідну роль у культурі країни займала Волинь, а саме місто Володимир, давнішня цитадель Романовичів. Місто прославлялося завдяки діяльності князя Василька. Другим за значенням культурним центром був Галич, відомий своїм митрополичим собором.

1. Освіта Для потреб держави і для поширення та утвердження християнської віри були потрібні грамотні й освічені люди. Освіта в Галицьких і Волинських землях продовжувала традиції Київської Русі. При церквах, особливо при монастирях, єпископських кафедрах існували школи. До них приймали хлопчиків з семи років. Спочатку дітей навчали писати «уставом», тобто великими каліграфічними літерами, потім «скорописом». Значення скоропису, як вважають деякі історики, полягає в тому, що він сприяв українізації старослов’янської мови. Пройшовши курс навчання, вони йшли писарчуками до княжої або єпископської канцелярії, ставали священиками або продовжували справу батьків. Поширеним було навчання на дому, особливо для дітей бояр, що мешкали у заміських садибах. Яскраво це ілюструє заповіт, залишений волинським шляхтичем Василем Загоровським. Перебуваючи у татарській неволі в Криму, він наказував опікунам знайти для його двох синів «дяка добре вченого і цнотливого або запросити того самого дяка, що в мене служив, і віддати дітей вчитися руській науці в церкві Св. Іллі в Володимирі або в моєму домі, і не пестити їх, а пильно і порядно приводити до науки так, щоб потім вони з науки тої були придатні до помноження хвали Господу й до служби своєму господареві…» В заповіті було враховане й те, що діти шляхтича мали в майбутньому посідати державні посади, а для цього необхідно володіти латинською мовою, оскільки це була мова міждержавного спілкування Західної Європи. Тому вельможа наказує знайти «статейного бакаляра, який міг би синів добре вчити письму латинської мови…»

Літописи та інші джерела засвідчують, що в Галицько-Волинській державі майже всі діти здобували початкову освіту. Так, сирійський мандрівник Павло Алеппський, який подорожував по руській землі, у своїх спогадах висловив здивування, що переважна більшість людей, у тому числі жінки і дівчата, вміють читати, знають порядок церковних служб і хоровий спів.

Існували у Галицькій і Волинській землях і бібліотеки при монастирях і княжих палатах, де можна було поглибити свої знання. Є відомості про велику книгозбірню князя Володимира Васильковича. Як писав про нього літописець, «…був він книжник і філософ, якого не було у всій землі й по ньому не буде!» .

Знайдені предмети для письма (бронзові та кістяні писала для писання на воскових таблицях археологи знайшли у Звенигородці, Перемишлі, Галичі), написи на стінах церков, на бересті(берестяні грамоти знайдено у Звенигородці та Бресті), на речах, зброї та знаряддях праці засвідчують, що серед ремісників, купців, бояр, дружинників була поширеною грамотність. Збереглися і пергаментні грамоти князів.

Про значне поширення освіти, принаймні серед заможних кіл населення Галицько-Волинського князівства опосередковано свідчать пам’ятки давньоруської писемності 12−13ст. У жодному іншому літописі, окрім Галицько-Волинського, не знайти такої кількості згадок про князівські канцелярії, архіви, грамоти, заповіти, купчі тощо.

2. Література і літописання Серед поширеної літератури в Галицько-Волинському князівстві перше місце посідала оригінальна творчість. Тут складалися власні літописи, розвивалась морально-повчальна література. До таких літературних пам’яток належить «Слово» єпископа Кирила Туровського, а також митрополита Клима Смолятича. Оригінальна література була як правило релігійною, оскільки вона, наслідуючи візантійську традицію, була покликана змінювати основи християнського віровчення і моралі. У той же час вона мала самобутній характер.

Літописання у Галицько-Волинському князівстві мало свої особливості. Одні дослідники вважають, що воно було продовженням традицій київських літописців, інші-стверджують, що тут існувала зовсім інша традиція: написання окремих повістей, своєрідних світських житій князя, які згодом були об'єднані в єдиний твір.

Найранішою літописною пам’яткою є «Повість про осліплення Василька», написана невідомим автором у 1097р. У ній розповідається про трагічну долю теребовлянського князя Василька Ростиславича, якого осліпили брати Святополк і Давид. Це оповідання можна вважати одним із перших художніх творів, що виник в 11ст. на території Галичини.

Найяскравішою пам’яткою літописання є «Галицько-Волинський літопис». Він був відкритий у 1809р. видатним російським істориком М. Карамазіним.

Його особливістю є те, що він спочатку був літературним твором без поділу на літа. Хронологію в ньому проставили згодом переписувачі, але з великим помилками. Окрім глибокої художньої самобутності, вирізняється своїм глибоким змістом. Літописці, яких, за думкою вчених, було не менше п’яти, уміло передають риси епохи, деталі неспокійного часу.

Літопис складається з двох основних частин і охоплює події з 1201 по 1292р. У літописі поетично розповідається про князювання Романа і Данила, про життя князів і бояр, воєнні походи, боротьбу проти монголо-татар, польських і угорських загарбників. Автор звертається з закликом до єднання руських земель, проводить ідею міцної князівської влади, яка могола забезпечити захист від іноземних поневолювачів.

Літопис дає широку картину подій і в сусідніх землях: Угорщині, Польщі, Литві, Орді. Відомості літопису даюсь змогу в основному відтворити події в Мазовецькому князівстві та Литві цього періоду.

Літопис є також цінним джерелом для вивчення давньоукраїнської мови. Адже в ньому багато характерних для неї слів, зворотів, прислів'їв.

Галицько-Волинський літопис не був єдино пам’яткою тогочасного літописання. Редактори літопису використали ряд окремих літописних записок, які складалися різних містах — у Володимирі, Пінську, Галичі, Холмі, ввели в літопис окремі «повісті», як оповідання про бій над р. Калкою.

У складанні літературних творів також брали участь численні переписувачі-копіїсти, які переписували книги, зокрема збірник поучень Єфрема Сирина.

Виникали й суто літературні твори художнього характеру, що були споріднені з народною творчістю. У Галичі в період князювання Романа Мстиславича жив «премудрий книжник» Тимофій, який був родом з Києва. Він написав твір про останні роки життя князя Романа і початок діяльності його сина Данила. Письменник яскравими фарбами змалював образ князя як видатного державного діяча, який гідно «наслідував предка свого Мономаха» .

Переважна більшість літературних творів присвячувалась церковно-богословській тематиці, проте зустрічаються твори, котрі не вписувалися в церковну традицію. Вони мали велику популярність серед освічених кіл не лише Галичини і Волині, але й усієї староруської держави. Це так звані «духовні повісті», такі як «Про трьох королів-волхвів», «Про Таудада-лицаря», світські повісті «Олександрія», «Троянська історія». Досить популярним був збірник афоризмів і приповідок під назвою «Пчела», де світоглядні переконання та моральні принципи людини виводяться з її власної природи. Це суперечило християнському вченню, що мислення людини і її доля визначаються Богом. Популярність духовної літератури була зумовлена багатьма причинами, перш за все — переорієнтацією суспільної свідомості з героя «аскетичного ідеалу» на ідеал «героя борця» .

3. Архітектура і містобудування У зв’язку з розвитком торгівлі із Заходом, у 13ст. в Галичині і Волині починається ріст міст. Ще за київських часів через західноукраїнські землі проводилася торгівля з середньою та західною Європою. З занепадом Києва посередницька роль між Заходом Сходом переходить до Галичини. Сюди приїздять купці з Польщі, Німеччини, Угорщини, Греції й закуповують продукти місцевого господарства та привозять свої. Все це впливало на розвиток і збагачення міст, на розвиток міської культури, прикладних мистецтв, закріплення та урізноманітнення народних обрядів, звичаїв.

Перші муровані храми у Галичині та Волині з’являються досить рано: з кінця 9 — початку 10ст., що було зумовлено впливом чеської архітектури. Але, на жаль, переважна більшість храмів назавжди втрачена, до нас дійшли лише окремі рештки.

У 12−13 ст. сформувалися Волинська і Галицька архітектурні школи. На будівничих Волині відчутний вплив справила Київська школа, а галицькі архітектори використовували як традиції Київської Русі, так і надбання західноєвропейських майстрів.

Серед збережених часом монументальних споруд є Успенський собор у Володимирі-Волинському. Він збудований у 1160р. за наказом князя Мстислава Ізяславовича майстрами з Києва. Ця шестистопна однокупольна будівля має простий, але водночас величний вигляд.

Його сучасник — Успенський собор у Галичі, збудований Ярославом Осьмомислом (1157р.) — дійшов до нас у руїнах. Це був чотиристопний однокупольний храм, оточений галереями і прикрашений білокам'яною різьбою. Він є яскравим виразником галицької архітектурної школи, яка багато запозичувала з романського стилю, поширеного у Європі.

У Галичі будували не з цегли, а з місцевого каменю, використовуючи різні породи алебастру і вапняку. На території міста археологами знайдено близько 30-ти кам’яних будівель. До особливостей галицької архітектури належить також спосіб облицювання стін керамічними рельєфними плитками із зображенням грифонів, орлів, воїнів, з рослинними і геометричними орнаментами.

Яскраву картину спорудження Данилом церкви у Холмі подає літопис, розповідаючи, що церква була «гарна і гожа». Церква мала чотири склепіння і «стояли вони на чотирьох головах людських, вирізьблених одним умільцем; троє вікон прикрашені стеклами римськими». При вході у вівтар «стояли два стовпи з цілого каменя і на них склепіння, верх же прикрашений зорями золотими на лазурі». Внутрішній поміст її «був вилитий з міді і чистого золота, так що блищав він, як дзеркало». Дверей було двоє, і «прикрашені вони каменем тесаним — галицьким білим і зеленим холмським. На західних дверях був зроблений Спас, а на північних — Іоан Златоустий, так що всі, хто дивився на них, дивувалися». Прикрасив князь дорогоцінним камінням і золотом ікони, які привіз з Києва. Коли ця церква згоріла під час пожежі у Холмі, то Данило побудував новий собор Богородиці, що був прикрашений різними скульптурами та виробами художнього ремесла. Поряд з прикрасами місцевих умільців, багато архітектурних деталей привозилося з Києва та інших міст, а також з-за кордону. Князі і бояри дбали, щоб у церквах були високохудожні ікони, прикрашені золотом, сріблом і коштовним камінням, а також шатами, виготовленими з дорогоцінних тканин і гаптованими золотом.

Неподалік давнього Галичу (тепер тут розташоване село Крилос) до наших днів зберігся храм Св. Пантелеймона (12−13ст.), який є теж яскравим представником галицької архітектурної школи.

Церква святого Пантелеймона У Галичі, Звенигородці, Луцьку та в деяких інших містах археологи дослідили руїни князівських палаців.

У 13 ст. у Галицько-Волинському князівстві велося активне будівництво міст і фортець. Так, на Волині поряд з Холмом були збудовані укріплені міста Данилів, Крем`янець, Угровськ, в Галичині - Ярослав, Сяник. Всі вони мали оборонні споруди, які навіть не могли здолати монголо-татари з їх облоговою технікою.

Галицький замок З кінця 13 ст. на Волині під впливом західноєвропейської оборонної архітектури починається будівництво нового типу оборонних споруд — муровані «башти-стовпи». На теперішній день збереглися такі башти в околицях м. Хелм та в м. Біла Вежа. У 14 ст. розгорнулось вже будівництво кам’яних замків, серед яких першим був замок у Луцьку.

4. Образотворче мистецтво Живопису належала провідна роль у мистецькій культурі Галицько-Волинського Князівства. Вона представлена монументальним живописом (фресками) та іконами.

Фреска — картина, написана фарбами на свіжій вогкій штукатурці.

Ікона — у православ'ї та католицизмі - зображення Христа, Богородиці, святих і подій зі Святого Письма, виконане в техніці живопису, мозаїки або рельєфу.

Фресковий живопис продовжував київські традиції. Ними були розписані провідні храми Волині та Галича, проте не набув значного поширення. З останньої чверті 12 ст. будуються храми, в яких не було фресок, зокрема собор у Луцьку.

У той же час фрески знаходять широке поширення у княжих палатах. Існують літописні свідчення, що ними були розмальовані палати Ярослава Осьмомисла. Всі вони носили світські мотиви.

У 13 — на початку 12 ст. на Волині ведеться інтенсивне храмове будівництво, що супроводжується відновленням традицій створення фресок, але ними вкривають лише вівтарну частину храмів.

При оформленні храмів на Галичині та Волині наголос робився на іконах, які утворювали цілі ансамблі.

Спершу, храми прикрашалися двома великими за розмірами іконами, що нагадували фресковий розпис. Згодом їх кількість збільшувалася, утворився іконостас — особлива перегородка, що закриває вівтарну частину і складається з кількох рядів ікон.

Ікони, що мали поширення у Галичині та Волині, мали візантійське чи київське походження. Згодом на Волині і Галичині постали власні школи іконопису. Розквіт їх припадає на другу половину 13 — 15 ст. Особливістю іконопису цього періоду є те, що він розвивався без жорсткого контролю з боку церкви чи влади. Митці, відповідно, намагалися віднайти вираження сюжету, іноді порушуючи канони. Зображення на іконах мають легку об'ємність, що суттєво їх різнить від візантійських зразків.

Найстаршою іконою, що збереглася в Галичині, є фрагмент візантійської ікони «Менологія» (кінець 12 — початок 13 ст.). Вона була знайдена у 1930р. в церкві Св. Миколая у м. Тур`ї, але до науковців потрапила лише у 1983р. На ній зображені фігури святих, підкреслено видовжених пропорцій з малими головами. Одяг святих зображений у темний тонах. Серед них виділяється великомученик Георгій.

До найкращих зразків галицько-волинського живопису цього періоду належить чудотворна ікона Волинської Богоматері («Богородиця Одигітрія» з Покровської церкви в Луцьку). Вона вражає глядача особливою суворістю образів Богоматері і дитяти Ісуса, якої не було в іконах попереднього періоду. Свідченням проникненням елементів народного мистецтва є сорочка Ісуса, що прикрашена вишитими квіточками.

Ще одним шедевром іконопису того часу є шанована у Польщі Ченстоховська ікона Богоматері (14 ст.), що була писана в Галичині .

У Львівському музеї українського мистецтва зберігається одна з перлин галицького іконопису «Юрій Змієборець» з с. Станилі поблизу Дрогобича. Її автор був талановитим майстром композиції та колориту. Він зумів поєднати відчуття загальної гармонійної врівноваженості з ритмічним рухом, форму — з кольором.

Відомі й інші пам’ятки галицького живопису 14 ст., яким притаманні висока майстерність живописців, виразна індивідуальність, поєднання візантійських традицій, давньоруської спадщини й струменя місцевого народного мистецтва. Надзвичайно популярними були ікони із зображенням Св. Миколая та святих мучеників Дмитрія, Фрола і Лавра, Бориса та Гліба.

Ще одним видом мистецтва, який набув поширення у Галицько-Волинському князівстві, є скульптура. Даний вид мистецтва розвивався у формі рельєфу, яким прикрашалися храми. Яскравим зразком скульптури тієї доби є шиферний рельєф 13 ст., який зображує Св. Дмитрія. Нині він зберігається у Кам`янець-Подільському музеї. Під час розкопок руїн Успенського у Галичі було знайдено рельєфне зображення дракона, з пащі якого виростає пишна гілка. Окремі частини дракона мають повний об'єм. Багато прикрашена рельєфами і церква Св. Пантелеймона у Галичі. Скульптурними зображеннями була прикрашена церква Іоанна Златоуста в Холмі. Їх творцем був «великий хитрець Авдій». Це перше ім'я майстра скульптури, яке знає історія українського мистецтва.

Мистецтво Галицько-Волинського князівства представлене також і книжною мініатюрою, розквіт якої припадає на 13 ст.

Книжкова мініатюра — невеличкий кольоровий малюнок у старовинному рукописі чи книзі.

Нечисленні збережені мініатюри рукописів належать виключно до високопрофесійних зразків. Найдавніший збережений ілюстрований рукопис галицько-волинської традиції є Добрилове Євангеліє (1164р.), в якому містяться чотири мініатюри з сидячими євангелістами на тлі обладнання книгописної майстерні.

Архиєрський Служебник з Перемишля (початок 13 ст.) прикрашений трьома мініатюрами (збереглися дві) святих Василія Великого, Івана Златоуста та Григорія Богослова. Як і попередні мініатюри, образи є видовженими з малими головами згідно з канонами візантійського мистецтва.

Значна частина мініатюр 13 ст. є копіями фресок храмів, з яких походили рукописні книги.

Виразно виділяються мініатюри Євангелія 13 ст.(походження невідоме). Вони багато декоровані і промальовані дрібними деталями.

Але переважна більшість збережених рукописів мають значно скромніше оздоблення у вигляді заставок, кінцівок, ініціалів, організації аркушів, орнаментації.

Високого рівня на Галицько-Волинських землях досягло ювелірне мистецтво. Обробка дорогоцінних металів проводилась на досить високому рівні для того часу. Зокрема, використовувались технології - зернь, скань, чернь, інкрустація, тонке литво тощо. Літопис розповідає про візит галицького князя до Угорщини: «його сідло було з паленого золота», стріли і шабля «прикрашені золотом та іншими хитрощами» .

Висновок Фактично, Галицько-Волинська держава, це друга держава на українській землі, збудована українськими руками, яка зуміла об'єднати біля себе більшу частину української етнографічної території свого часу. Півтора століття її існування не проминули безслідно як для подальшої долі українського народу, так і його культури. Власне, ця держава, на думку багатьох вчених, зберегла самобутність України перед пануванням з боку Польщі.

На заході Галицько-Волинська держава була форпостом східнослов'янської духовності. Різні сфери її культури, зокрема такі як освіта, мистецтво, література розвивалися під впливом західної і східної культур. Через такі культурні центри, як Володимир, Холм, Галич, Львів культурні впливи давньоруських земель надходили до східних слов’ян в Угорщину і держави Центральної Європи. У той же час Галицько-Волинські землі зазнавали істотних культурних впливів своїх західних сусідів. Але основа культури Галицько-Волинського князівства була українська, спільна з іншими князівствами Стародавньої Русі.

Список використаної літератури Гісем О.В. Історія України — Кам`янець-Подільський: ФОП Сисин, 2011р/

Крип`якевич І. Галицько-Волинське князівство — Київ, 1984р.

Дорошенко Д.І. Нарис історії України — Львів, 1991р.

Богуцький Ю.П. Освіта і література Галича і Волині