Как мода прийшла б у Росію

Как мода прийшла б у Россию

До петровських реформування і жінки й чоловіка носили одяг практично одного покроя.

Первые спроби уникнути традиційного, століттями не менявшегося костюма з’явилися в нашій кінці XVII століття. Тоді ж цар Олексій Михайлович змушений був видати указ, який забороняє переймати чужі звичаї, носити сукню «з иноземского зразка». Але даремно: варто було Росії виходити тісніші ділові контакти з країнами Західної Європи, як старорусская одяг стала здаватися негарної і неудобной.

Петр I змусив країну жити у іншому темпі, її новому ритму, нового способу життя мало відповідали довгі, стримуючі рух одягу. Також, втім, як і бороди майже до пояса. І Петро відкрив дорогу моді, зокрема, німецької. У указі, який було видано їм у 1701 року, з точністю перераховувалися всі види одягу, які відтепер тільки і могли носити російські люди і чоловіки, і вони, від ошатних костюмів до спіднього білизни, від шапок до черевиків. Росія почала змінювати гардероб.

Казалось б, ну й з цього? Одяглися інакше— яка різниця? Проте це була ламка, і її, з одного боку, відбила ті зміни, що відбувалися у суспільстві, і з інший— багато чому сприяла цим змін, які зачіпають всі сфери життя людей.

Любопытные свідоцтва цієї ломки ми бачимо в памфлеті М. М. Щербатова «Про ушкодженні звичаїв у Росії», який був написаний чи 1786 чи 1787 року, але вперше опубліковано лише А. І. Герценом і М. П. Огарьов в Вільної російської друкарні в 1858 року. Автор памфлету пише, що у колишні, улюблені їм допетровські часи лише найбільш парадні царські одягу були багаті й чудові: «злато, перли і камені всюди сяяли», вони «такої вживалися і такі міцні були, що й за носильні одягу та почитати на повинен, але вони яко які коронні судини», прикраси їх «быв зроблено з золотих блях, перлам і кам’яній з роду в рід переходили». Навіть цар і цариця «у п’ять чи— шість, а багато до десяти суконь коли мав… то вже досить вважалося, та й ті нашивали до зносу». Бояри і також знали про зміну мод, «що діди нашивали, то внучата, непочитаясь староманерными носили і употребляли».

Принято вважати, що історично костюма йшла драматична— і часом і комічна— боротьба між двома началами: утилітарною метою, якої служила одяг— приховувати наготу, захищати від холоду, і його естетичної функцією— прикрашати. Традиційна народна одяг, не підвладна моді, поєднувала у собі обидві ці початку. Вона була чудовою— за поняттями одного покоління людей, зручною— з їхньої уявленням зручність. І тому у неї стабільної. Отож спостереження точное.

Но ось настали петровські часи. І повелів цар «бороди голити, скасував старинныя, русския вбрання і тоді замість довгих суконь змусив чоловіків німецькі кавтаны носити, а жінок, замість телогреи, бострги, спідниці, шлафорки і самари, замість подкалков, фонтанжами і корнетами голову прикрашати». Це було викликане, на думку автора, тим, що стали інакше жити і спілкуватися, жінкам, колись покидавшим свого будинку, було наказано з’являтися в зборах, і вдягатися вимагалося за модою. Зараз далеко ще не кожен зможе зрозуміло пояснити, як виглядала, приміром, телогрея, звична в стародавние часи одяг. Для жінок петровських часу і зачіска «фонтанж», як називає її Щербатов, теж потребувала поясненнях. Мода приносила свої терміни, становила свій словник— вона завжди потребувала перекладача. Як, втім, і тепер. Німецький костюм— цілком об'єктивно— був зручніше для діяльності. Можливо, і весь нова мода тоді проголошувалася як найбільш практична, як єдино відповідальна духу часу, часу змін і строительства.

Но— «фонтанж»! Її називали ще «а-ля Фонтанж» під назвою герцогині Фонтанж, одній з численних фавориток «короля-солнца» Людовіка XIV: це була дуже пишна зачіска з круто завитих волосся, яку прикрашали та городніми мереживами. Ні, її— і з великими натяжками— не міг назвати практичною. Але, очевидно, вона також відповідала духу на той час— до емансипації було кілька століть, і якщо жінок і з’являлися нині у «зборах», то року у тому, щоб справами чи вести «розумні» розмови. Їх роль була скромніше— вони «прикрашали» товариство ділових чоловіків, й у сенсі їх зачіска була, можна сказати, утилітарною— служила цілком практичної, земної цели…

Впрочем, Щербатов помічає не без іронії, що моду зажадала жертв: спорудження «фонтанжа» вимагалося три доби, і бідні жінки «мали досі виїзду сидячи спати, щоб убору не зіпсувати». Одяг ставали дедалі вишуканішими і дорогими, хоч Петро «крім простих кавтанов і мундирів ніколи багатих не нашивав». «І найбідніший людина нині того носити нестанет», — укладає Щербатов вже з позицій свого часу. Щоправда, відразу пояснює, що робив Петро «мав собі у предметі, щоб пишнотою і розкішшю підданих спонукати торгівлю, фабрики і ремеслы». Вже, від своїх кроків, мода була каталізатором розвитку промисловості, яку нині називаємо «легкої». Хоча автор памфлету наголошує і те, що мода викликала прагнення розкоші: «моди хоча довго тривали, проте оне були, і з статку своєму вони їх уже почали частіше, ніж при колишніх звичаї делали».

Все це навіть звучить дуже сучасно. І на наші дні, коли мода почала змінюватися з карколомною швидкістю, вона така ж сприяє підвищеному інтересу до речей, відгранюючи престиж, яку вони навряд чи заслуживают.

Отмечает автор й те цікаву обставину: ледь виникла мода, як відразу з’явилися станові обмеження. Те, було дозволено імператриці, не дозволялося іншому. Тільки лише вона могла «прибирати діамантами обидві сторони голови», всі інші— лише ліву. «Заборонено стало носити горностаевые хутра з хвостикоми, які одна вона носила». Вже часи розуміли престижність модного одягу, й ті, хто мав владою, не дозволяв тиражувати свої туалеты.

Это теж цікава риса відносин із модой.

Роскошь двору, захопленого модою, стала «з заходи виходити», вже імператриця Ганна видає указ, який забороняє носіння золота і срібла на сукню, «а тільки дозволено було старе доносити, которыя сукні і було запечатаваны».

Но процес тривав, попри заборони. Мода марнотратна— вона була такий з моменту її появи. За часів Єлизавети «наслідування роскошнейшим народам зростала і достойна людина робився шанобливий принаймні великолепности його життя і уборів». Розкіш в одежах перевершила усі межі, «часто гардероб становив, майже рівний капітал із іншим статком, якого придворнаго чи чепуруна, чи у поміркованих людей онаго завжди велике число було». «Так можно-ли було цього інакше бути, — продовжує Щербатов, — коли сама Государ докладав усе своє тщание, до прикрашанням своєї особи, що він за правило собі мав щодня нове сукню вдягати, інколи ж дві і з три на день…» І додає про «Державця" — Єлизаветі: «…Соромлюся сказати число, але запевняють, кілька десятків тисяч різних суконь після неї». «Соромлюся сказати" — але ж ми знаємо, що близько 8 тисяч суконь! Мода і тоді могла кружляти голови… Головні риси нового для описуваного часу явища— моди— можна побачити тут без особливого праці. І це відношенні вона мало змінилася за більш як три які з тих пір століття. Ми легко дізнаємося у ній характерні риси— й ті, що роблять її привабливою, й ті, що здаються нам безглуздими і дуже смішними іноді лише оскільки нас захоплює щось зовсім інше (адже й воно може здаватися безглуздим і кумедним вже нашим онукам). З перших кроків мода сприяла розвитку промисловості. Відбивала свій час і спосіб життя людей своєї епохи. Впливала на звичаї, на поведінка, хоча заодно залишалася як у боці— люди самі потрапляли у її мережі, до того ж не без ентузіазму і радості. Вона змушувала людей більше думати скоріш про зовнішньої красі, престижності і забувати про інші, духовних, цінностях, що Щербатов назвав «ушкодженням моралі». І це, зрозуміло, тільки п’яту частину «провини» і «заслуг», які, вважають, несе мода.

И наостанок— з бородою .

Петр I одягнув чоловіків у камзоли і штани, а жінок— в пишні декольтовані сукні, і навіть наказав збрити бороди. Їх зголили. Не все— козаки виступили проти нову моду і залишився при бородах. У 1814 році російські війська, завершуючи війну з Наполеоном, увійшли до Париж. Героїчні козаки справили на парижан незабутнє враження, а борода просто увійшла у моду. Вона і називалася— борода «а-ля рюсс». Про це захоплено писали в паризьких газетах: «Борода— це природне прикрасу осіб сильної статі. Вона частина чоловічої краси. Вона змінює пропорції особи, розширює чи звужує його овал, змінює відтінки шкіри щік і підборіддя, захищає шкіру своїм шовковистим сутінком та підсилюють її блиск. Тільки борода може надати особливу значущість особі мужчины».

Возникновение нової моди у Парижі привернула увагу і російських модників. За прикладом «передовий Європи» заводять бороду і вони, не підозрюючи, що їм повернулася їх власна борода, щоправда із зарубіжним патентом.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.