Дослідження дидактичної структури та змісту уроку читання в початкових класах

Зміст

• читання урок дидактичний школа
• Вступ
• Розділ І. Особливості уроків читання в початковій школі
• 1.1 Завдання читання в початкових класах
• 1.2 Психолого-педагогічні особливості проведення уроків читання в початкових класах
• Розділ ІІ. Дидактична структура та зміст уроку читання
• 2.1 Зміст уроків читання
• 2.2 Дидактична структура уроку читання
• Висновки
• Список використаної літератури

Вступ

Урок читання в початкових класах займає особливе місце серед інших навчальних дисциплін. Адже загальновідомо, яку роль в житті людини відіграє література, як вона впливає на формування її як особистості. І хоч у початкових класах література не вивчається як власне предмет, при визначенні ролі уроків класного читання необхідно враховувати саме ці чинники. І не залежно, в якому класі читається художній твір, який він за розміром, залишається в силі положення, згідно з яким література є багатюще джерело пізнання життя і чинником особливого виливу на особистість. Завдяки літературі людина стає немовби учасником нескінченно складного і різноманітного історичного шляху розвитку людського суспільства. Вбираючи в себе цей досвід, накопичений людством, вона росте не тільки тому, що збагачується насамперед знаннями про цей шлях людей, які жили до нас і живуть навколо нас, вона росте і тому, що сприймає ті високі ідеали історичного суспільного розвитку.

Значущість уроків класного читання полягає в тому, що на них у комплексі вирішуються навчальні і виховні завдання: розширюються знання дітей про навколишню дійсність, минуле і сьогодення країни, формуються елементи світогляду, позитивні моральні якості, школярі розвиваються розумово і естетично, оволодівають основами самостійного набуття знань. Отже, якщо говорити в загальному, то на уроках класного читання вирішуються такі основні завдання:

1. Удосконалення навичок правильного, свідомого, виразного і швидкого читання.

2. Формується вдумливий читач, який любить книгу і вміє працювати з нею.

3. Розширюються, поглиблюються знання про навколишній світ. Формуються елементи наукового світогляду.

4. Здійснюється моральне, духовне, екологічне, естетичне, трудове, фізичне виховання школярів.

5. Відбувається розвиток мовлення і мислення.

Безперечно, кожне із завдань має свої конкретні шляхи реалізації, але вирішується у взаємозв'язку з іншими у процесі всієї роботи на уроках читання. Вивчення досвіду підготовки майбутніх учителів та роботи учителів початкових класів доводить, що є необхідність конкретніше зупинитись на вирішенні кожного завдання, так як саме це викликає не тільки у вчителівпочатківців певні труднощі.

Загальновідомо, що перед кожним уроком читання ставиться триєдине завдання: навчальне, виховне, розвиваюче.

Вирішення навчальних завдань полягає насамперед у тому, щоб сформувати навички швидкого, свідомого, правильного читання та познайомити із змістом твору, що вивчається на уроці.

Метою даної курсовою роботи є дослідження дидактичної структури та змісту уроку читання в початкових класах.

Об'єктом дослідження виступає урок читання в початковій школі. Предметом дослідження є дидактична структура та зміст уроку читання.

Завдання курсової роботи:

1. Визначити основні завдання читання в молодших класах.

2. Проаналізувати психолого-педагогічні особливості проведення уроків читання в початковій школі.

3. Дослідити зміст уроків читання.

4. Провести дослідження дидактичної структури уроку читання з вказанням конкретних методичних прикладів роботи.

Структура курсової роботи. Дана робота складається із вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи становить 44 сторінки друкованого тексту

Розділ І. Особливості уроків читання в початковій школі

1.1 Завдання читання в початкових класах

Читання як предмет у початкових класах являв собою систему навчальних занять, які забезпечують розвиток навичок свідомого, правильного, швидкого, виразного читання, повідомлення дітям знань про природу, суспільство і здійснення виховних завдань. У системі занять з читання є обов’язково і сам процес читання, бесіди на основі змісту читаного, робота над текстом твору, зіставлення читаного із спостереженнями за навколишньою дійсністю і зв’язні розповіді учнів у зв’язку з читанням.

Завдання читання — формування уявлень про навколишній світ, здобуття знань, удосконалення навичок читання, збагачення словника учнів, вироблення вміння висловлювати думки в усній і письмовій формі.

Під час читання в учнів першого класу формуються початкові уявлення про залежність змін у природі від пір року, про використання природних багатств у процесі праці. Учні 2, 3 класів одержують уявлення про причини і характер змін у природі, про те, що більшість речей, які нас оточують, утворено працею багатьох людей. Формується початкове розуміння ролі праці в перетворенні природи і в житті людей. Діти усвідомлюють те, що праця робить людину всесильною.

Учитель пояснює учням на науковій основі явища природи, розповідає, як люди, рухаючи вперед науку, підкоряють природу, освоюють космічний простір, роблять наукові відкриття створюють небачені в світі споруди.

Завданням уроків читання в 1−3 класах є вироблення навичок правильного, свідомого, виразного і в міру швидкого читання, уміння працювати над текстом твору, самостійно, вдумливо читати книги. Головне місце на уроці повинно бути відведено читанню і роботі над текстом. Працюючи з книгою, діти навчаються розуміти зміст твору, характеризувати образи, вмотивовувати вчинки дійових осіб, виділяти головну думку, встановлювати зв’язки між окремими думками. Класне читання формує навички самостійної роботи над книгою які учням треба закріпити в позакласному читанні. Отже, завдання уроків читання — навчити учнів працювати над книгою, прищепити любов до неї.

На уроках читання діти одержують уявлення про образотворчі засоби і мову художніх творів. Вдумлива робота над змістом твору розвиває мислення і мову дітей, виховує любов до художньої літератури, до рідної мови.

Початкова школа закладає основи знань і навичок в учнів, підготовляє їх до дальших кроків навчання у старших класах. Отже, завдання вчителяпідготувати учнів до літературного читання у середніх і старших класах, дати дітям знання з літератури, а саме такі поняття, як автор, письменник, поет, дійові особи; дати відомості про літературні жанри: оповідання, вірш, казка, байка; навчити учнів розрізняти їх за певними ознаками.

На уроках класного читання вчитель виховує в дітей кращі риси громадянина: любов до Батьківщини, почуття національної гордості, любов до праці, чесність, сміливість, наполегливість у досягненні мети, правдивість.

У процесі читання необхідно озброїти дітей знаннями про природу, суспільство, про працю людей; дати найголовніші відомості про виробництво. Читання повинно бути поставлено так, щоб на буті знання і вміння в процесі читання учні зуміли використати в майбутньому.

Читаючи науково-популярні статті, учні вчаться зіставляти читане з навколишнім життям, природою, розуміти, що в книгах відтворено і узагальнено життєвий досвід людини. З цією метою в зв’язку з читанням статей треба якнайбільше використовувати наочність, проводити екскурсії.

Спостереження над явищами природи, над різними предметами повинно передувати читанню відповідного матеріалу. Але в той же час знання, одержані на уроці читання, мусять знайти своє застосування в практиці, в житті.

Наприклад, під час вивчення теми «Осінь» варто використати спостереження дітей за тим, як ходить сонце восени, яке небо, яке повітря, як поводять себе птахи, хто бачив відліт птахів у вирій, хто був восени в лісі і що помітив, які були дерева.

Після опрацювання оповідання І. Нечуя Левицького «Осінній день» запитуємо: Що спільного в ознаках осені, яку описано у творі, з нашою осінню? Чим наша осінь відрізняється від описаної в оповіданні?

Твори на теми моралі і поведінки учнів теж застосовують до свого життя, під впливом читання виробляються у них правильні стосунки в колективі, ставлення до товаришів, старших, до навчання

У процесі бесід і читання науково популярних статей і художніх творів мова учнів збагачується новими словами-термінами, зворотами; внаслідок цього розширюється активний словник, бо учні складають з новими словами речення, вживають їх у своїх розповідях, при переказах.

Учні 1−3 класів на уроках читання поглиблюють політехнічні знання і набувають деяких виробничих умінь у процесі суспільне корисної праці, яка їм посильна; можуть збирати плоди шипшини, жолуді, смородину, малину, доглядати за кролями, допомагати листоноші.

Таким чином, читання, пов’язане із життям, із спостереженнями, з використанням особистого досвіду, практичними роботами, екскурсіями, сприяє поширенню знань учнів, формує уявлення про навколишній світ, розвиває пізнавальну діяльність, мислення, усне і писемне мовлення.

1.2 Психолого-педагогічні особливості проведення уроків читання в початкових класах

Загальна середня освіта має забезпечити умови для інтелектуального, соціального, морального і фізичного розвитку учнів, виховання громадянина-патріота, а в стратегічному плані закласти базис для формування демократичного суспільства, яке визначає освіченість, вихованість, культуру найвищою цінністю, незамінними чинниками стабільного, прискореного розвитку України.

У молодших школярів формується розгорнута навчальна діяльність (уміння вчитися) шляхом оволодіння організаційними, логікомовленнєвими, пізнавальними і контрольно-оцінними уміннями й навичками. Освітніми результатами цього етапу школи є повноцінні читацькі, мовленнєві уміння й навички, узагальнені знання про реальний світ у його зв’язках і залежностях, розвинені сенсорні уміння, мислення, уява, пам’ять, здатність до творчого самовираження.

Мета роботи вчителя-професіонала в початковій школі - допомогти кожній дитині пізнати себе: пробудити і розвинути закладені природою позитивні здібності, можливості та бажання їх удосконалювати, щоб, здобувши освіту, виконати свій обов’язок — стати Людиною. Цю мету може здійснити вчитель, який переконаний у вагомості кожного людського життя, який може і має бажання допомогти будь-якому своєму учневі цю вартісність у собі побачити і зреалізувати.

Творчий потенціал особистості вчителя бере свій початок у методиці, яка, як і будь-яка інша наука, є системою об'єктивно-істинних знань про те, як необхідно діяти і чого не потрібно робити, щоб швидше і легше досягти мети. Звідси завдання вчителя через навчальний предмет, точніше — через навчальний матеріал уроків рідної мови, тобто через засвоєння фактів, явищ, процесів якоїсь частини оточуючого дітей реального світу, що мають відображення в навчальному предметі, через правильно організовану діяльність з об'єктами, в яких ці факти, явища і процеси задіяні, допомогти дитині на доступному їй рівні пізнати не тільки «чужий світ», але й себе самого (чи цікавий він мені? важливий? чим? як? чи надовго? а чому?) і забезпечити всім дітям у змісті матеріалу, що вивчається, набуття життєво необхідних умінь, навичок, звичок, хоча б у мінімальному обсязі.

Реалізуючи завдання, вчитель удосконалює свою майстерність і творить власну технологію, розраховану на себе і на свій клас, яка опирається на наукову основу відповідної методичної системи. І робить він це успішніше і краще, якщо використовує в своїй практиці різноманітні підходи, методи і прийоми, щоб кожен урок для дитини був цікавим, ніс свою часточку знань для дитини, відкривав їй світ з різних сторін.

Основні професійні інструменти вчителя початкових класів — це дитяча книжка (у тому числі і підручник) і живе усне мовлення, розраховане на сприйняття учнями молодшого шкільного віку. Тому чільне місце у формуванні дитячої особистості посідають уроки рідної мови (навчання грамоти, класне читання, позакласне читання, українська мова, уроки розвитку мовлення).

Та не лише цим користується вчитель. Він використовує безліч дидактичних засобів, наочних посібників для того, щоб учень зміг краще зрозуміти прочитане, осягнути ті моменти, які хотів виділити автор твору або і сам вчитель.

Готуючись до проведення уроків, педагог перш за все визначає дидактичну мету і виховні завдання уроків, зміст і обсяг нового навчального матеріалу, який має бути засвоєний на уроці, встановлює основні лінії зв’язку з матеріалом, котрий попередньо вивчили учні, добирає питання для повторення, а також окреслює структуру уроку та основні методи навчальної роботи на кожному етапі уроку з врахуванням рівня підготовки учнів, розподіляє навчальний час на окремі види роботи, добирає і готує необхідні наочні посібники до уроку, додаткову літературу, матеріал для самостійної роботи учнів.

Високої педагогічної майстерності вимагає знаходження оптимальних шляхів їх реалізації. Тут чітко повинні домінувати три основні аспекти: добір матеріалу, визначення структури уроку, організація навчальної діяльності учнів. Слід пам’ятати, що результативність навчання визначається не кількістю і різноманітністю завдань, а цілеспрямованим і планомірним впливом на особистість школяра всієї системи навчальної роботи на уроках читання.

Учитель, плануючи свій урок, передусім повинен відмовитися від уроків-копій відомих поурочних розробок, оскільки в них не знайшли вияву риси індивідуальної майстерності вчителя, особливості роботи з даним контингентом дітей. Також необхідно звернути увагу на уроки «творчого» типу, які нагадують виставу з «феєрверком» різноманітних педагогічних засобів і прийомів.

Тут не останню роль відіграють наочні посібники, здатні пробудити уяву дитини. В сучасних умовах слід зазначити на можливості використання нових форм і прийомів на уроці, як-от застосування комп’ютерних програм, що дають змогу перевести на новий етап і підготовку вчителя до уроку, та і сам урок.

Зміст будь-якого уроку визначається насамперед програмою і підручником. Але слід глибоко усвідомити, що сучасне викладання — не копіювання, а втілення методичних ідей. Головним має бути вдумливий підхід до запровадження методичних рекомендацій з урахуванням конкретних умов роботи з дітьми всього класу. Тільки переглянувши всі рекомендації, проаналізувавши необхідні навчальні посібники й дидактичні матеріали, обміркувавши різні методи, з допомогою яких має бути досягнута мета, можна скласти власний поурочний план-конспект.

Вважаємо за необхідне звернути увагу на залучення додаткового матеріалу, який за дидактичними можливостями не повинен поступатися тому, що у систематизованому вигляді вміщений у підручниках. Додатковий матеріал можна використовувати в тих випадках, коли він має виховні й розвивальні можливості, коли його застосування вимагає навчальна мета уроку, конкретні умови даного класу, місцевості. Таким матеріалом можуть бути диференційовані завдання, творчі вправи, інформація, пов’язана з подіями сьогодення, залучення життєвих спостережень учнів тощо.

Щоб забезпечити результативність уроку, слід продумувати режим діяльності учнів. Важливим при цьому є правильний розподіл часу на уроці, визначення оптимального використання елементів його структури. Від того, як чергуються види діяльності, яка тривалість етапів уроку та окремих завдань, залежить активність сприйняття, увага й працездатність учня.

Слід пам’ятати, що на результативність уроку впливає й визначена вчителем мета уроку. Об'єктивно не можна не бачити й не розуміти того, що мета й завдання кожного уроку дедалі ускладнюються. Це закономірний наслідок розв’язання школою її основних завдань: озброїти учнів знаннями про природу та суспільство, необхідними практичними вміннями та навичками, розвинути розумові здібності учнів, їхні нахили та інтереси, підготувати їх до поповнення знань протягом усього життя, забезпечити належне виховання тощо.

Реалізація цих завдань зумовила наявність триєдиної мети: навчальної, розвивальної, виховної, що, у свою чергу, характеризує ефективність уроку, яка, за І.П. Підласим визначається такими критеріями [2]:

· високим науковим обґрунтуванням стратегії й тактики керування пізнавальною діяльністю учнів на основі закономірностей і принципів навчання;

· напруженою, досконало організованою й результативною пізнавальною працею всіх учнів із врахуванням психологічних можливостей молодшого школяра;

· ретельною діагностикою причин, що впливають на якість занять, прогнозуванням ходу й наслідків навчально-виховного процесу, вибором на цій основі досконалої технології досягнення запроектованих результатів;

· творчим, нестандартним підходом до розв’язання конкретних завдань відповідно до наявних умов та можливостей;

· обґрунтованим вибором, доцільним застосуванням необхідного і достатнього для досягнення мети комплексу дидактичних засобів;

· диференційованим підходом до окремих груп учнів, дійовою індивідуалізацією педагогічного впливу на основі діагностики реальних можливостей, проектування конкретних зрушень, контролю запланованих результатів;

· ефективним використанням кожної хвилини навчального заняття;

· атмосферою демократизму, змагання, діловитості, стимулювання, дружнього спілкування, високою відповідальністю усіх учасників навчально-виховного процесу за результати спільної праці.

Підготувати і провести такий урок дуже непросто. Для цього треба і багато знати, і багато вміти, дуже хотіти, відповідально ставитися до своїх учительських обов’язків, а найбільше — вийти на новий рівень педагогічного мислення.

Багато в чому з цього може допомогти планомірне використання нових інформаційних технологій (НІТ) в навчально-виховному процесі уроків читання.

Розділ ІІ. Дидактична структура та зміст уроку читання

2.1 Зміст уроків читання

Читання в початкових класах є одним з предметів, у процесі якого здійснюється процес навчання, з одного боку, а з іншого — читання виступає засобом навчання. Чим успішніше діти оволодіють повноцінною навичкою читання, тим швидше будуть реалізовані можливості програмового матеріалу загальноосвітньої школи з метою навчання, виховання і розвитку учнів.

Читання — один з основних компонентів розвитку мовленнєвої діяльності школярів, один із важливих засобів формування особистості. Тому так важливо в початкових класах сформувати в учнів технічну сторону читання, уміння працювати з різними видами текстів, забезпечити максимальний вплив твору на школяра.

У світовій практиці читання вважається основною формою засвоєння найрізноманітнішої змістової та емоційної інформації, особливим засобом розумового і духовного розвитку особистості.

У початковій школі читання виступає особливим предметом, який одночасно є унікальним засобом власне навчання молодшого школяра й інструментом для вивчення будь-яких навчальних предметів усіх ланок школи. Воно є одним з видів мовленнєвої і пізнавальної діяльності, активно впливає на мовний, естетичний розвиток дитини, залучає її до читання книжок, художньої й науково-пізнавальної літератури.

Читанню у початкових класах належить провідна роль у художній, суспільно-історичній освіті, громадському, моральному, естетичному вихованні, у закладанні основ самовиховання, саморозвитку, духовності, національної свідомості.

Уміння дитини читати вже у початковій ланці школи розглядається у двох аспектах, перший — формування техніки читання — буквально сприймання графічної моделі слова і правильне звукове її відтворення за одиницями читання (склад, різного типу злиття: ПГ, ППГ, ПППГ, ПГПП) з поступовим переходом до читання цілими словами, словосполученнями, реченнями і другий — здобуття знань через читання художньої і науково-пізнавальної літератури, вироблення свого власного ставлення до прочитаного, а отже виховання, розвиток своєї читацької самостійності. Очевидно, основою другого аспекту є солідна база першого. Взаємозв'язок, взаємозумовленість тут надзвичайно тісні, але на окремих етапах розвитку початковому вмінню читати у широкому розумінні цього слова відводиться особливе місце.

Уміти читати — означає оволодіти технікою читання (якостями читання, засобами логіко-емоційної виразності читання, мати здоровий мовленнєвий апарат), усвідомлено сприймати те, що читаєш, орієнтуватися в художній науково-пізнавальній і довідковій літературі, рекомендованій для молодшого шкільного віку, а також у дитячій періодиці.

Уміння читати — це наявність інтересу до читання, до книг як джерела пізнання довкілля, громадського виховання, опанування літературної мови, розвиток духовного світу дитини, її почуттів.

При створенні відповідних умов на уроках читання формується людина нового суспільства, закладаються основи юного громадянина, його всебічного розвитку. Найкраще цьому сприяють тексти художньої літератури. Через це у зміст навчання читати вводяться від 80 до 90% саме художніх текстів. Водночас учень має бути готовим до вивчення таких навчальних предметів, які вимагають високого рівня розвитку логічного мислення (природознавство, біологія, математика та ін.). У зв’язку з цим на уроках читання опрацьовуються тексти науково-пізнавального характеру, де мають не лише відпрацьовуватися способи, види, якості читання, а й встановлюватися логічні, часові, просторові, причинові та інші зв’язки. Учень має бути обізнаний з науково-технічним розвитком суспільства, людиною — творцем цього процесу, її ставленням до навколишнього середовища. Читаючи тексти підручників з математики, ознайомлення з навколишнім, природознавства, граматики і правопису, слухаючи пояснення вчителя, учень має справу з об'єктивно існуючими або тими, що колись існували, фактами, явищами, подіями, процесами.

Читання ж текстів художньої літератури — це особливий вид пізнання дійсності. Тут учень сприймає предмети, об'єкти, явища, події не реального світу, а дійсність, створену фантазією, уявою художника (поета, прозаїка). Дізнаючись про явища, факти, людей з художнього твору, читач водночас має навчатися бачити і ставлення до всього описуваного самого письменника. А це вимагає посилення специфіки роботи над художніми текстами. Дитина поступово має осягнути те, що письменник з життя добирає для зображення ті явища, події, вчинки, які найбільше відповідають його естетичним ідеалам, поглядам, розумінню. Специфіка опрацювання текстів художньої літератури має будуватися так, щоб учні вчилися бачити в одному явищі, події різні аспекти, знаходити і розуміти причини ставлення автора до описуваного і висловлювати своє ставлення, своє розуміння, зіставляти його з авторським, знаходити спільне й відмінне.

Зміст і форма літературного тексту впливають на кожну особистість по-різному. В окремих випадках сприймання може бути неадекватне змістові художнього твору. Це пояснюється специфікою художньої літератури — різними шарами її змісту, особливостями художнього образу, психічним складом читача, рівнем його розвитку.

У молодшого школяра ще немає розуміння художнього образу як єдності конкретного і загального. Він інтуїтивно, часто примітивно, на основі різного роду асоціацій, постійного зближення, зіставлення свого життєвого досвіду, своїх уявлень, почуттів сприймає зображене у творі.

Як наголошує Л. С. Виготський, у процесі читання художніх текстів відбувається не просто засвоєння прочитаного, а усвідомлення свого ставлення до творів мистецтва або формування нових знань через своєрідний діалог між автором і читачем на основі тексту. Тому, опрацьовуючи будь-який жанр художнього тексту на уроці, вчитель, виходячи з рівня розвитку дітей класу, спонукає їх знаходити через форму слова позицію автора, формулювати етичні та естетичні оцінки дійових осіб, ставити себе на місце того чи іншого персонажа, уявно діяти за нього і передавати головний сенс його діяльності через творчу розповідь.

Такий методичний підхід дає змогу вносити корективи в опрацювання науково-пізнавального і художнього текстів. Якщо у першому переважає логічний аналіз, встановлення різноманітних зв’язків, то у художньому — вчитування (заглиблення) у зміст, тлумачення, інтерпретація тексту.

Результатом такої роботи є створення кожним учнем свого художнього образу, своєї читацької точки зору, доведення за допомогою тексту свого розуміння позиції автора.

Методика навчання на уроках читання і його зміст повинні бути підпорядковані розв’язанню завдань, визначених шкільною програмою: пізнавальних (засвоєння інформації, що міститься в творах); виховних, у тому числі і завдань розвивального навчання (морально-естетичне, трудове; розвиток мовлення, спостережливості, пам’яті, культури слухання, аналітико-синтетичних умінь — зіставлення, порівняння, узагальнення, доведення, проведення аналогії, стійкої уваги, витримки, терпіння, самостійності, творчих здібностей, навичок самоконтролю); спеціально-навчальних: удосконалення техніки читання (розширення поля читання, кореляція темпу, удосконалення правильних прийомів читання, навичок виразного читання, розвиток мовленнєвого апарату і промовляння, вміння інтонувати речення і та ін.); розвиток навичок зв’язного мовлення у зв’язку з прочитаним текстом (відповіді на запитання; репродуктивний, вибірковий, стислий і творчий перекази і та ін.).

Варто звернути увагу на емоційно-вольову сферу діяльності дітей на уроці читання, оскільки завдання уроків читання полягають не лише в тому, щоб вчити дитину читати, розвивати її мислення, а в тому, щоб розбудити її душу і серце, тобто викликати певний комплекс почуттів при читанні й аналізові тексту.

Цьому сприятимуть способи і порядок роботи з текстом як на уроках класного, так і позакласного читання. Найбільш ефективними є:

1. самостійне прочитування та осмислення дітьми ключових для розуміння тексту слів і словосполучень, виділених учителем; оволодіння їх читанням з дошки;

2. передбачення змісту тексту або його частини з опорою на заголовок, ілюстрацію і ключову групу слів;

3. самостійне читання дітьми тексту або його частини вголос (ланцюжком або за викликом);

4. відтворення тексту за допомогою ілюстрацій або аплікацій на дошці, інших дидактичних ілюстративних засобів, заучування напам’ять цікавих словосполучень, виразів, римованих рядків за бажанням учнів;

5. бесіда-дискусія за проблемним запитанням, яке ставить учитель або пізніше — діти;

6. творчі роботи різноманітного характеру.

Така організація дітей до роботи з текстом на всіх уроках читання є продуктивною, суттєво допомагає при навчанні молодших школярів читанню.

Формуючи у дітей уміння читати, необхідно дотримуватися головної умови — постійно тренувати учнів у читанні та цілеспрямовано удосконалювати їх читацькі вміння по роботі з текстом. Виховні можливості уроків читання, як правило, визначаються виховним потенціалом художнього твору, який діти читають. К. Д. Ушинський з цього приводу писав: «На моральне почуття повинен впливати безпосередньо сам літературний твір, і цей вплив літературних творів на моральність дуже великий: той літературний твір моральний, який спонукає дитину полюбити моральний вчинок, моральне почуття, моральну думку, що виражені в цьому творі». Водночас урок читання не може бути ізольований від загальної системи шкільного виховання. Він повинен взаємодіяти з іншими навчальними предметами — українською мовою, природознавством, музикою, образотворчим мистецтвом, позакласними заходами. Урок читання, як і будь-який урок рідної мови, в першу чергу повинен задавати високий рівень мовленнєвої культури і забезпечувати дитині мовленнєве середовище. В його структурі обов’язково передбачається робота з розвитку мовлення дітей, причому всіх видів — слухання, говоріння, читання і письма.

Безпосередня читацька діяльність дітей з текстом повинна становити орієнтовно 2/3 уроку. Використання різноманітних методичних прийомів на уроках читання не повинно ставати самоціллю, а повинно узгоджуватися з етапами роботи над твором, його літературними особливостями, з навчально-пізнавальними та розвивальними завданнями. Тоді робота з текстом художнього або науково-пізнавального твору сприятиме активізації розумової діяльності дітей: вчитиме спостерігати за фактами та подіями твору, зіставляти їх, узагальнювати, тобто виконувати аналітичні та синтетичні операції. Звідси, завданнями сучасного уроку читання є:

1. Удосконалення навички читання: цілеспрямована робота над правильністю, швидкістю, свідомістю і виразністю читання.

2. Формування читацьких умінь по роботі з текстом; активізація «вдумливого читача», тобто уміння думати над твором до читання, під час читання і після завершення читання.

3. Проведення літературознавчої пропедевтики і формування літературознавчих знань.

4. Забезпечення морального і естетичного виховання дітей.

5. Формування у дітей сучасного світосприйняття, яке не протирічить науковим досягненням у різних сферах знань.

6. Розвиток мовлення, образного і логічного мислення, творчої уяви дітей.

Тут слід зазначити, що для виконання всіх цих завдань вчителю потрібно використовувати різноманітні засоби і форми навчання, від заздалегідь розроблених та напрацьованих впродовж років, до нових, використання яких ще недостатньо вивчено на теоретичному рівні, або не застосованих в практиці.

Уроки читання класифікують за такими параметрами:

o за навчальною метою;

o за провідною діяльністю учнів;

o за типом навчального матеріалу.

Сучасний урок читання, з одного боку, повинен мати обов’язкові компоненти, оскільки базується на конкретному навчальному матеріалі, втілює конкретний задум учителя, враховує психологічні особливості дітей, з іншого — йому притаманні гнучкість структурних елементів, тому що він пронизується імпровізацією вчителя, який миттєво реагує на читацькі враження дітей.

2.2 Дидактична структура уроку читання

Перш, ніж детально зупинитися на особливостях структури уроку читання, необхідно відзначити, що його результативність і ефективність насамперед залежить від правильно визначених цілей уроку. Навчальна мета передбачає формування навичок правильного, виразного, свідомого, швидкого читання і разом з тим — знайомство з твором чи творами, що вивчаються на уроці. Розвивальна мета — це вирішення конкретних завдань, що сприяють розвитку мовленнєвих навичок молодших школярів. У шкільній практиці прийнято розвивальну мету формулювати дуже загально — розвиток мислення і мовлення. Але ж на кожному уроці учитель вирішує конкретні завдання з розвитку мовлення і мислення. Тому розвивальну мету можна сформулювати так:

— розвиток уміння ділити текст на частини;

— розвиток уміння визначати головну думку кожної частини, придумувати заголовки до них:

— розвиток уміння ставити запитання до тексту;

— розвиток уміння відповідати на запитання;

— розвиток уміння передбачати подальші події у творі;

— розвиток уміння переказувати текст (детально, стисло, творчо);

— розвиток діалогічного мовлення;

— розвиток уміння будувати речення, використовуючи різні прийоми;

— розвиток уміння словесно малювати уявні картини, образи персонажів;

— розвиток уміння будувати різні типи текстів тощо.

Виховна мета уроку формулюється учителем залежно від тематики твору, що вивчається на уроці. Аналіз чинник підручників показав, що в них у повній мірі представлені тексти, що дозволяють здійснювати моральне, екологічне, естетичне, економічне, фізичне, трудове виховання.

Окрім того, у сучасні школі роль учителя стає роллю одного з партнерів у навчальному процесі. Учителі мають залучати молодших школярів до активного отримання знань, до творчої діяльності. У процесі навчання учні набувають певних навчальних навичок, результатом чого є ефективна інтеграція нової інформації та попередніх знань.

Учнів потрібно навчати на двох рівнях: необхідно опрацьовувати зміст, тобто предметний матеріал; необхідно, щоб учні оволоділи процесом учіння, засвоєння змісту. А для цього учителю початкових класів на уроках читання необхідно дотримуватися таких умов: дозволяти учням вільно розмірковувати над змістом прочитаного; приймати найрізноманітніші ідеї та думки; сприяти активному залученню учнів до процесу навчання; підтримувати віру у кожного учня в його спроможність породжувати судження; цінувати критичні міркування учнів; активізувати процес мислення; залучати учнів до плідного обговорення; розкривати цінні точки зору; допомагати учням ставити власні запитання; заохочувати до самовираження кожного учня.

Ми детально зупинимось на тому, якою має бути структура уроку читання, як необхідно враховувати всі вищеназвані чинники.

Перший етап уроку — це підготовка до сприймання нового тексту. На нього відводиться всього декілька хвилин. Але він обов’язків на кожному уроці, адже його мета — створити потрібний емоційний настрой па сприймання твору. Адже відомо, що розуміння його прямо залежить від сприймання, адже в наш час проблема розуміння тексту набула особливої актуальності, тому що стала очевидною потреба глибокого і свідомого осмислення великої кількості інформації. З цим пов’язане і питання підвищення активності, самостійності та міцності засвоєння прочитаного учнями матеріалу. А без правильного сприймання твору неможливе його розуміння. Воно насамперед залежить від досвіду, набутого дитиною. Чим більший він у школяра, тим більше зуміє він побачити у предметі чи явищі навколишнього світу. Бо сприймання — це відображення в свідомості людини предметів і явищ при їх безпосередньому впливові на органи чуттів. Ось чому перед сприйманням нового тексту в початкових класах потрібна підготовча робота. Завдання цього етапу уроку — розширення уявлень дітей про описані в тексті події і явища, розвиток інтересу до головних героїв. Історії написання того чи іншого твору. Як свідчать наші дослідження, процес навчання в сучасній школі стимулює і збагачує інтелектуальну сферу молодших школярів і значно менше орієнтує на формування емоційно-морального ставлення учнів до навколишнього світу.

Будь-який твір мистецтва діти мають не лише розуміти, але й відчувати. Молодші ж школярі відрізняються розвиненим сенсорним сприйняттям, спостережливістю, відносною цілісністю бачення навколишнього світу, чітко вираженою реакцією на його красу. їм притаманна природна допитливість, надзвичайна чутливість. Тож при підготовці до сприймання творів, особливо про природу, необхідно враховувати психологічні особливості дітей цього віку. Тому головна увага вчителя має бути спрямована на те, щоб створити в учнів певний емоційний настрій. Як відомо, емоції - це не саме почуття любові до природи, мистецтва, а стан насолоди, в якому перебуває людина, слухаючи твори чи милуючись прекрасним краєвидом. Тому мета учителя — розбудити природну допитливість дитини, її цікавість, які сприятимуть розвитку інтересу до нового твору. А інтерес — це той позитивний стан, який допомагає краще зрозуміти зміст тексту.

Етап підготовки до сприймання триває 5−6 хвилин. У практиці сучасної школи використовуються такі прийоми: розповідь учителя, бесіда, прослуховування музичних творів, демонстрування фрагментів діафільмів, інсценізація, вікторини, обговорення попередніх екскурсій, п’ятихвилинки поезії.

Програма з читання побудована так, що твори про різні пори року вивчаються саме в певні сезони. Це дає дітям можливість звертатися до власних спостережень, вражень, емоцій. Адже пізнання світу починається з відчуттів, хоч і не обмежується ними. Наприклад, щоб краще зрозуміти зміст оповідання Д. Чередниченка «Рання осінь» (2 клас), необхідно провести екскурсію до лісу. Попередньо діти одержали конкретні завдання для спостережень: листя яких дерев червоного кольору, яким ароматом наповнений осінній ліс, прислухатись до його звуків, знайти в осінній природі те, що найбільше вразило, і спробувати розповісти про це. Такі попередні завдання сприяли тому, що учні не просто споглядали за навколишнім, милувалися неповторною красою, а й намагалися створити свій образ осіннього лісу. Під час підготовки до сприймання слід заслухати коротенькі розповіді дітей. І звичайно, мова йтиме не лише про те, які фактичні зміни відбулися в природі. Це необхідно робити на уроці природознавства. Завдання школяра — передати власні відчуття, які навіяла краса осіннього лісу. їх зміст може бути, наприклад, таким.

" Дивні зміни відбулися в лісі з приходом осені. Він стояв святковий і мальовничий. Дерева ніби дрімали під останніми теплими промінцями сонця. Але особливо мене вразили золотисто-червоні клени. Вони були схожі на прекрасних казкових фей." (Оксана К.).

" Я вперше прислухалась до звуків осіннього лісу. Голосів птахів у ньому стало набагато менше, адже деякі вже відлетіли. Інколи вранці я чула їх прощальні пісні. Шерхіт листя нагадав мені шум моря. Та особливо вразили мене кольори осіннього лісу. Якби я була художником, я б завжди малювала осінній ліс, його неповторну, чарівну красу". (Ірина М.)

" Я ніколи раніше не прислухалась до шерхоту листя під ногами. Виявляється, вони можуть дуже багато розповісти. І про те, як спочатку були вони непомітними бруньками, потім стали ніжними зеленими листочками, з приходом осені вони набули золостисто-червоного кольору!!! (скоро осиплються на землю. Мені здалося, листочки просили не топтати їх)". (Ігор К.).

Такий ліричний настрій у дітей підсилюється ще й після зворушливої, емоційної, багатої образними висловлюваннями розповіді учителя.

" У природи, як і у людей, бувають свої свята. Найкраще, наймальовничіше приходить тоді, коли вона одягає різнокольорові шати. Придивіться, як у сонячному промінні золотом сяють берізки і клени, наче полум’я палають осики. А вишні засмутились: на них сиротливо майорять лише декілька листочків. Всі інші вже обсипались. Пора золотої осені дуже швидкоплинна, але саме вона надихала багатьох письменників на створення неповторних шедеврів. Сьогодні ми прослухали невеличкі замальовки, які написали ви. А зараз, давайте познайомимось з оповіданням Д. Чередниченка «Рання осінь» і спробуємо порівняти його із своїми спостереженнями, які були викликані прогулянкою до лісу" .

Заплющивши очі, діти слухають оповідання. Якщо проаналізувати цей коротенький етап уроку, то в ньому можна виділити кілька моментів, яких необхідно послідовно дотримуватись: чуттєве споглядання, роздуми про побачене, зіставлення їх з розповіддю класовода, а далі і з авторським баченням навколишньої природи. Саме підготовка до сприймання сприяє розвитку і мислення, і спостережливості, і мовлення, і творчого потенціалу дитини.

А ось при підготовці до сприймання оповідання «Сніг іде» за Л. Воронковою (2 клас) доцільно провести п’ятихвилинку поезії. Декільком учням учителька на попередньому уроці дає завдання вивчити невеличкі вірші про зиму, допомагає підготуватись до виразного читання їх. А при підготовці до сприймання нового твору діти мають можливість поринути у світ чарівної зимової краси, здивуватись тому, як поети зуміли передати своє захоплення за допомогою різних мовних засобів.

1 учень: Ми тихо заходимо в казку, Зима-чарівниця стоїть, Тримаючи ключиків в’язку, Щоб нам таємницю відкрить. А сніг і легкий, і лапатий, Чарує, летить і летить… Не клич нас, матусю, до хати, Бо ми відкриваємо світ.

2 учень. Що про зиму сказати? Не знаю, Може те, що вона крижана. Може те, що красива буває, Кажуть, інколи аж чарівна… Бо частенько нам серце чаклує Срібним інеєм на гілочках. Білим снігом лапатим дивує І ялинкою у голочках.

3 учень. Упала сніжинка мені на рукав.

Яка ж вона гарна, а я і не знав. Біленька, пухнаста, така чарівна, А я завжди думав вона крижана. «Ти звідки взялася?» — спитав я сніжинку. І диво маленьке, легке, невеличке Мені відказало «Я просто водичка» .

А далі - слово учителя: «Я думаю, що слова поетів про зиму запали вам глибоко в душу, допомогли побачити те, чого інколи самі не помічали, знайти найкращі слова, щоб описати зимову красу. І сьогодні ми познайомимося із невеличким за обсягом оповіданнячком „Сніг іде“ Л. Воронкової. Заплющте очі, пригадайте день, коли ви спостерігали за тим, як падають невеличкі сніжинки у безвітряний зимовий день. А щойно прослухані вірші допоможуть вам краще все це уявити» .

Наступний етап — читання учителем оповідання. У 4 класі вивчається багато творів, складніших і за своїм змістом, і за будовою. Тому основна мета підготовки до сприймання — не лише створити певний емоційний настрій, а й коротенько розповісти про історію нашого народу, його нелегкий шлях до незалежності, чи ширше познайомити з конкретними історичними особами. Мова йде про такі твори як: «Наші предки» І. Франка, «У панському саду» Марка Вовчка, «Козацький рід» О. Паламарчука, «Запорозькі підводні човни» П. Шкурата, «Як козаки воювали», «Максим козак Залізняк», «Іван Мазепа» І. Борщака, Р. Мартеля, «Кобзарі» А. Григорук та інші. На таких уроках можна переглянути фрагменти кіночи діафільмів, використати репродукції картин художників, прослухати у грамзапису пісні того періоду, які, як правило, також супроводжуються короткою розповіддю учителя.

Ми вже наголошували на тому, що для того, щоб викликати інтерес до твору, що вивчається на уроці, необхідно пов’язувати із життям конкретного села, діяльністю його людей. І це необхідно робити уже на етапі підготовки до сприймання. Наприклад, при вивченні нарису І. Драча «Славетна співачка» можна використати розповіді про людей, що люблять українську пісню, самі непогано їх виконують. Ось наприклад, якою має бути підготовка до сприймання цього твору у Максимівській школі (Уманський район, Черкаська область).

Учитель. Наша земля багата талантами. Вона дала путівку в життя цілій плеяді відомих людей як на Україні, так і за її межами. Але у кожному селі є люди, які не стали загальновідомими. Бо так склалася доля. Але сьогодні ми згадаємо про них. Бо їх талант заслуговує на увагу. Деякі учні підготували невеличкі розповіді про своїх земляків. Їм слово.

1 учень. Я хочу розповісти про нашу землячку Яковенко Євдокію Кузьмівну. Вона народилася 14 березня 1929 року в с. Максимівка, батьки працювали в колгоспі. Після війни Євдокія Кузьмівна теж пішла працювати на ферму дояркою. Мала хист до медицини, зналася на травах, ліках і пішла на стажування до сільського лікаря. Потім працювала медичного сестрою. Від природи має чудовий голос і дуже часто співає як народні, так і авторські пісні.

2 учень. А я розповім про Жовтобрюх Тетяну Андріївну. Вона теж народилася у нашому селі. Її батько був першим головою колгоспу. Довгі роки працювала на фермі дояркою. А у вільний від роботи час, особливо довгими зимовими вечорами, займалась вишивкою. А ще вона має чудовий голос, знає багато народних пісень і співає їх завжди. її люблять слухати не лише в сім'ї, а й односельчани. Адже раніше вона часто співала і на сільській сцені.

Учитель. А сьогодні на уроці ми прочитаємо нарис про славетну співачку Соломію Крушельницьку, яка стала знаменитою, завдяки чудовому голосу та завзятості. Але перш, ніж його прочитати, я хочу, щоб ми послухали чудові пісні у виконанні Жовтобрюх Тетяни Андріївни. Адже ті пісні співала і Соломія Крушельницька.

При підготовці до сприймання нарису «Катерина Білокур» за М. Кагарлицьким можна також прослухати розповіді про славних майстрів села.

1 учень. Живе у нашому селі Найда Меланка Степанівна, тут вона і народилася 22 листопада 1921 року. Це дуже талановита сім'я. її батько Козаченко Степан був ковалем у селі. Виготовляв борони, сівалки та різні знаряддя праці. На жаль, до нашого часу його вироби не збереглися. А от Меланка Степанівна ще в юності захопилася вишивкою. Вона вишила безліч картин, сорочок, рушників. А сьогодні я хочу продемонструвати портрет нашого земляка Тараса Шевченка, який вишила Меланка Степанівна.

2 учень. А я розповім про Вареник Ольгу Севастьянівну, яка теж народилася у нашому селі. Вона у ранньому віці залишилася сиротою. Ще дівчиною захопилася вишивкою, і сама цьому навчилася, спостерігаючи за тіткою. Вишиває картини, рушники, якими прикрашає оселю. А от її син, Дишкант Антон Матвійович, закінчив у Києві художньо-ремісниче училище, брав участь у оздобленні кінотеатру «Комсомолець» у місті Умані.

3 учень. Живе у нашому селі Жовтобрюх Тетяна Андріївна. Вона має не лише чудовий голос, вона ще й прекрасно вишиває. Цим почала займатися ще в юності. Мала прекрасні здібності, які подарувала їй природа. Часто візерунки вигадувала сама, деякі перемальовувала з газет чи журналів. Я хочу показати вам килим, який Тетяна Андріївна назвала «Чотири котики» і який вишивала дві зими. Робота виконана на мішковині болгарським хрестиком. Погляньте, це справжній витвір мистецтва.

Учитель. Як бачите, справжній талант у будь-яких умовах здатен проявити себе. І хай наші землячки не стали відомими усьому світу, але їх мистецтво — це великий внесок в історію нашого села. А сьогодні ми прочитаємо нарис про художницю, яка все-таки стала знаменитою. Це Катерина Білокур.

У даному випадку ми використали матеріали етнографічної експедиції, проведеної в с. Максимівка Уманського району студентами філологічного факультету Уманського педуніверситету. Ось такі матеріали мають бути у кожній сільській школі.

Звичайно, така дослідницька робота потребує ентузіазму і часу як вчителя, так і учнів. Але, як засвідчують наші спостереження, діти залюбки збирають такі матеріали, щоб потім розповісти на уроці про своїх земляків. А з яким захопленням і гордістю розказують вони про свою родину чи близьких родичів. Отже, не важко зрозуміти, що така робота вкрай необхідна. Адже вона допомагає не лише краще зрозуміти твір, але й пережити його, «олюднити» .

Наступний етап уроку — читання твору вчителем. Словникова ж робота, як окремий етап уроку не виділяється. Вона може проводитись як до першого читання, так і після нього в залежності від жанру та теми. Але вчителю-початківцю слід пам’ятати, що її ні в якому разі не можна проводити під час аналізу чи читання твору. Про прийоми словникової роботи ми вже писали, тому не будемо повертатись до них.

Стосовно читання твору вчителем, то слід наголосити на тому, що воно має бути виразним, тобто передавати основну ідею твору.

Часто виникає запитання: чи обов’язково дітям слідкувати, чи має книжка бути відкритою. Це залежить знову ж таки від жанру та теми. Якщо це вірш, казка, легенда, оповідання про природу, то найкраще вони сприймаються тоді, коли в дитини заплющені очі. Тоді вона краще може уявити те, про що йде мова у тексті. Якщо ж це нарис чи стаття, де зібраний багатий фактичний матеріал, який підлягає запам’ятовуванню, у якому багато нових слів — то найкраще учням слідкувати за тим, про що читає учитель. Для того, щоб сприймання було активним, необхідно перед читанням давати дітям завдання, в основному репродуктивного характеру або ж які спрямовані на розвиток уяви, попередньої емоційної пам’яті. Завдання можуть бути такого характеру: хто головні герої твору; хто найбільше сподобався і чому; у якому місці тобі було весело, сумно, тривожно і т.д.; які картини чи картина постала у твоїй уяві, коли слухав твір; чи доводилось тобі бачити подібну картину, який настрій у тебе був тоді, що у творі найбільше вразило і т.д. Такі завдання спонукають дітей до роздумів, застосування власної емоційної пам’яті, мислення, уяви тощо. Все це є необхідною складовою пізнання, емоційної пам’яті, мислення, уяви тощо. Все це є необхідною складовою пізнання.

Деякі методисти стверджують, що прочитати твір може в 4 класі і підготовлений учень. Але, мабуть, краще ніж учитель підкреслити найголовніше у ньому, захопити, допомогти дитині вже на першому етапі сприймання відчути найтонші відтінки слова, не зможе навіть підготовлений учень.

Наступний етап уроку — самостійне читання твору. Він теж є обов’язковим, незалежно від того, великий чи малий за обсягом текст. Адже, як відомо, у сприйманні беруть участь два основних аналізатори: зір та слух. У одних дітей краще розвинений зоровий аналізатор, у інших — слуховий. Отже, не кожен учень може сприйняти його на слух. Деяким необхідно, щоб запам’ятати, самому прочитати його. Крім того, в таких умовах розвиваються і навички читання мовчки. Тут учителю слід давати дітям більш складні завдання: прослідкувати за розвитком подій; прослідкувати за тим, чи змінюється характер дійових осіб; які слова знаходить автор, щоб створити певний образ; знайти слова, що підкреслюють характер дійових осіб тощо. Часто у шкільній практиці використовують запитання такого типу: чому твір так називається вже під час читання твору вчителем чи під час самостійного читання. Цього не можна робити на цих етапах. Адже, як правило, у назві твору криється його ідея, тобто головна думка. Отже, без попереднього аналізу відповісти на нього зможуть лише окремі учні. Інші ж втрачають інтерес до його сприймання.

Названі вище завдання вчитель обов’язково перевіряє. Причому вислуховує декількох учнів, адже висловлювання у кожного можуть бути різні. Не всі діти зможуть дати правильні відповіді. І тут завдання учителя, не ображаючи гідності учня, довести правильність власної думки чи судження.

Одним із головних, стрижневих етапів уроку є аналіз фактичного та образного змісту тексту, аналіз мовних засобів. Ця робота проводиться комплексно. Тут можна використовувати два шляхи: аналіз тексту в цілому, аналіз кожної частини, якщо він великий за обсягом і ділиться на частини, і при аналізі твору використовується дві групи запитань: репродуктивні та запитання такого характеру: що? де? коли? як? хто? Друга група запитань більш складна, вимагає не лише відтворення, репродукування, але й власних спостережень, власних роздумів, власного розуміння прочитаного. Це запитання такого типу: Чому? Як ти гадаєш? Доведи словами із тексту і т.д. І нарешті третя група запитань торкається роботи над мовними засобами. Спостереження показують, що в школах вона практично не проводиться. Ми часто говоримо про виховання почуття любові до рідної мови. Але не завжди розуміємо, як це треба робити. А от саме на цьому етапі уроку — головне завдання вчителя полягає у тому, щоб показати дітям найтонші відтінки слова, навчити добирати споріднені, протилежні за змістом, порівнювати образні слова і вирази, показати багатозначність слова, його невичерпність, допомогти усвідомити, як, за рахунок чого створюються прекрасні образи предметів і явищ навколишньої дійсності. Звичайно, підручники містять такі запитання і завдання, але їх занадто мало. Тому мета учителя — так продумати логіку запитань, щоб вони допомогли дітям зрозуміти, усвідомити зміст літературного твору, усвідомити його підтекст, збагатити свій лексичний запас новими образними словами і, найголовніше — усвідомити, чому саме цей твір вивчається на уроках читання, чому він навчає.

Різноманітність тренувальних завдань полегшить учителеві організацію перечитування тексту. Щоб повноцінно реалізувати художній та розвивальний потенціал творів, треба домагатися різнобічності аналізу тексту залежно від його складності, жанрових особливостей, образності, виразності мови.

Класовод має тримати в полі зору найважливіші види розвивальних завдань, які може варіювати на окремому уроці і в системі занять.

Ось наприклад, якими можуть бути завдання, які сукупно складають певну систему поглибленого аналізу тексту на основі самостійного перечитування у 2 класі.

1. Знайти і пояснити образні слова і вислови, якими передаються суттєві ознаки явища, події. Наприклад: Чому поет вживає «найдзвінкіше слово рідне, найрідніша мова?» Як ти розумієш вислів «дрімають села, садки дрімають, тихо гріються хатки?» Який настрій вони створюють?

2. Знайти слова, що образно передають різний стан людини, засоби спілкування, зовнішність дійових осіб, і спробувати пояснити їх добір

автором.

3. Пояснити походження слів, які мають важливе значення для розуміння ідеї твору. Наприклад, у віршах В. П. Воронька «Помагай», Л. Забашти «Дивосвіт», М. Сингаївського «Нечуйвітер» .

4. Знайти слова, вислови, дії, що повторюються в оповіданні, вірші та поміркувати, чому їх так ужито у творі.

5. Знайти слова, які підказують, від чийого імені ведеться розповідь; допомагають уявити, скажімо, осінь, як живу істоту; передають ставлення автора до зображуваних подій.

6. Формувати в учнів уміння ставити пізнавальні запитання до прочитаного, прослуханого, побаченого.

У 2 класі діти самостійно формулюють запитання до частини тексту; а якщо твір невеликий і нескладний, то й до всього. Допоміжну роль при цьому відіграють: зразок учителя, придумування аналогічного запитання, закінчення речення.

7. Завдання на розвиток творчої уяви у зв’язку з прочитаним: що можна побачити, а що почути за рядками вірша чи оповідання? Як можна поіншому закінчити оповідання? Такі події могли б передувати зображуваним? Що змінилося, коли б??? Які слова замінити, щоб дії героя можна було схвалити?

8. Пошук порівнянь і порівняльних зворотів, які характеризують ознаки одного об'єкта (3 чим порівнює поет сніжинки? М. Вороний «Сніжинки»; передають зовнішність дійової особи; порівнюють дійові особи між собою; твори, близькі за змістом; прочитане — із життєвим досвідом, спостереженнями; зміст прочитаного з ілюстраціями, прислів'ями, загадками тощо.

9. Встановити і пояснити причиново-наслідкові зв’язки. Типові формулювання можуть бути такі: Чим це зумовлене? Чому так трапилось? Що від цього залежить?

10. Визначити головну думку прочитаного. Такі завдання інтегрують Такі завдання інтегрують у собі аналіз, порівняння, синтезування, доведення. У нарощуванні їх складності доцільною є така послідовність:

— пошук слів з найбільшим смисловим навантаженням в окремому уривку або тексті;

— виділення речень, які передають найважливіші думки;

— пояснення смислу назви твору;

— зіставлення «головних» слів тексту з назвою;

— визначення головної дійової особи;

— встановлення зв’язку між головною думкою твору і змістом прислів'їв та приказок, які йому відповідають.

II. Визначити ставлення автора і читача до зображуваного (З чого можна дізнатися, що автор співчуває або засуджує?)

У 3−4 класах завдання можуть ускладнюватись.

Покажемо на конкретному прикладі, як може бути організована робота при аналізі нарису І. Драча «Славетна співачка». Як уже було сказано, при підготовці до сприймання його можна використати розповіді дітей про талановитих людей села. Після самостійного читання твору дітьми учитель детально аналізує текст. Як показує досвід роботи, запитання необхідно ставити до кожного речення. І якщо дитина неуважно прослухала текст чи прочитала його самостійно, вона без труднощів може знайти відповіді на поставлені запитання. Це викликає інтерес навіть у слабких учнів і вони починають активно працювати. Причому, якщо вчитель ставить такі запитання, які вимагають власних суджень, він може вислухати декількох учнів, а потім аргументувати кожну відповідь. При аналізі тексту слід практикувати вибіркове читання. Один учень може відповідати на поставлене запитання. Інший — доводити це словами з тексту. Отже, вчитель має можливість ще й розвивати навички читання, в тому числі і виразного.

— Чи любили люди Соломію? Знайдіть, що говориться у нарисі?

— Як ви думаєте, за що вони її любили?

— Якими словами змальовує автор характер Соломії? Зачитайте.

— З якою інтонацією ми їх прочитаємо?

— Хто виховував Соломію?

— Що говорить автор про її батька? — Зачитайте.

— Чому вчили своїх дітей Крушельницькі?

— Як ви розумієте слово «людяність» ?

— Що ж дала власна родина Соломії?

— Що наказав батько Соломії перед від'їздом до Львова? Зачитайте. «Як ви гадаєте, чи мав рацію батько, коли говорив, що чим вище вона підніметься у своїй творчості, тим краще прославить ім'я народу свого? Які приклади із діяльності людей свого села ви можете навести, щоб підтвердити їх?

— Чи виконала Соломія батькову волю?

— Які слова знаходить автор, щоб описати те, який голос мала Соломія? Які слова можемо дібрати ми?

— Сьогодні ми прослухали пісні, які співала Соломія у виконанні Жовтобрюх Тетяни Андріївни. Давайте на мить заплющимо очі і спробуємо уявити, що криється за рядками цих пісень? Чи справді вони здатні виховувати любов до краси, до людей?

— Як ви гадаєте, чому концерти славетної співачки завжди проходили з великим успіхом? Доведіть свою думку словами з тексту.

— Що відповідала Соломія на запитання стосовно її успіхів у мистецтві? Зачитайте.

— Отже, що найнеобхідніше для кожного співака, актора?

— Як ви розумієте слова «Справжню красу, народне мистецтво всюди розуміють»? Чи захоплюємось ми, коли дивимось чи слухаємо, наприклад, народні фольклорні колективи зарубіжних країн. Чи розуміємо те, що вони показують, не знаючи їх мови?

— Якими словами підкреслює автор просту вдачу Соломії? Зачитайте.

— Що для неї було найвищою нагородою?

— Чи справді пісня здатна збудити в нас найкращі почуття? А яка саме пісня?

— Чи доводилось вам плакати або ж сміятись, переживати чи сумувати, слухаючи пісню? Що це були за пісні?

— Як сприймали Крушельницьку у театрах Петербурга?

— Як ми прочитаємо слова «Дуже добре!», «Чудової» «Прекрасно!», «Небувало гарно!»

— Як сприйняла імператорська родина спів Соломії?

— Чому Крушельницька сьогодні є прикладом для нас? Чим заслужила вона любов і пошану народу?

— То як ви гадаєте, що ж необхідно справжньому митцеві? Чи достатньо лише таланту, природних даних;

Відповідаючи на останнє запитання діти визначають головну думку твору: найголовніше для людини служити своєму народові. А якщо від природи вона наділена талантом, то необхідна копітка постійна праця над собою, щоб заслужити всенародну любов і шану.

Якщо ж твір великий за обсягом, то для кращого його розуміння необхідний поділ на частини. Тоді вчитель аналізує кожна частину, визначає головну думку, тобто разом з дітьми придумує заголовок. Це в подальшому полегшить переказ. Адже заголовки до частин є своєрідним планом для всього тексту.

Наступний етап уроку — переказ чи творча робота на основі тексту. В методичній літературі і практиці школи відомі такі види переказів: детальний, вибірковий, стислий.

Для школярів початкових, класів найлегше переказати детально чи близько до тексту, складніші інші види переказів. Справа в тому, що у школярів відсутні багато реальних уявлень про ті предмети, явища, події, про які вони читають, а це в свою чергу, веде за собою недостатність активного словника, необхідного для того, щоб замінювати одні слова і вирази іншими. Перекази молодших школярів страждають, крім цього, слабкістю узагальнень. Які ж вимоги пред’являються до переказів?

Насамперед у переказі повинна звучати жива мова самого школяра; це значить, що зразок не повинен сліпо копіюватись, зазубрюватись. Але разом з тим необхідно використовувати лексику, мовні звороти, синтаксичні конструкції з тексту, що вивчається на уроці. На перший погляд, ці вимоги суперечать одна одній. Звідси випливає, що необхідно визначити межу і того, і іншого.

Мовні засоби засвоюються при читанні, в бесідах, під час аналізу тексту. У результаті такої роботи слова і мовні звороти стають для школяра своїми і під час переказу він не прагне згадати те чи інше речення з твору, а будує їх сам, прагнучи точніше і повніше передати його зміст. Таким чином, підвищується рівень самостійності і пізнавальної активності учнів, підвищується творчий елемент переказу.

Учитель має слідкувати за обов’язковим вживанням тих слів, які зустрілись в оповіданні; спостерігає за використанням виразних засобів мови, фразеологічних одиниць, слідкує за тим, щоб зберігся стиль зразка.

У переказі необхідно також дотримуватись послідовності оригіналу, причиново-наслідкових залежностей, повинні бути передані основні факти. Повнота передачі всього суттєвого — одна із найважливіших вимог до переказу.

У переказі також повинні відображатись почуття школяра, його прагнення зацікавити інших. Відомо, що один із основних недоліків переказу — це його монотонність, сухість. Якщо ж школяр співпереживає разом з героями, якщо його почуття зазвучали у переказі, — значить, творчий рівень переказу високий. Якість переказу в першу чергу залежить від того, як сприйнятий зразок, чи справив він на учня певне враження, чи правильно він зрозумів його, чи засвоєна мова зразка. У зв’язку з цим доцільно і при читанні, і при аналізі спрямовувати школяра на переказ, пропонувати, переказати окремі фрагменти.

При підготовці до переказу доцільно використовувати такі прийоми:

— підготовка школяра до певного виду переказу;

— бесіда — аналіз змісту, різні види роботи над мовою, виділення тих слів, зворотів, речень, які необхідно буде використати у переказі;

— робота над виразним читанням з метою переносу виразності на переказ;

— логічне та композиційне членування тексту; виділення частин, придумування заголовків до них, складання плану тексту;

— переказ фрагментів;

— зв'язок з життєвими ситуаціями, власним життєвим досвідом.

Отже, для того, щоб перекази дітей відповідали вимогам, що пред’являються до них, необхідно їх систематично навчати цьому.

Найчастіше на початковій стадії навчання використовується детальний чи близький до тексту переказ на тільки через те, що він простіший від інших, але й завдяки іншим якостям. Насамперед він є засобом закріплення в дитячій пам’яті змісту прочитаного в усіх його деталях і зв’язках та засобом засвоєння логіки зразка і його мовних засобів.

Але не кожен текст слід переказувати близько до зразка. Невеликі за обсягом твори не рекомендується так переказувати, так як діти запам’ятовують їх. Починати навчання детальному переказу слід з розповідного тексту, де є сюжет, потім діти вчаться включати в нього елементи опису предметів, елементи міркування. Переказ буде цікавим лише в тому випадку, якщо самому школяреві цікаво переказувати, коли його слухає весь клас, а не лише учитель.

Певну роль у цьому виді переказу відіграють запитання. Але не слід забувати, що питання по змісту знижують рівень самостійності школярів. Самостійним вважається такий переказ, який спирається не на серію запитань по змісту, а на цілісне сприйняття твору, на знання його композиції, внутрішніх логічних зв’язків.

Необхідно враховувати також недоліки детального переказу: це невміння почати; неповнота передачі заключних частин тексту; збіднення мови. Можуть зустрічатись і інші помилки: порушення послідовності, нерозуміння зв’язків, сюжету. Полегшує логіку переказу поділ тексту на частини, складання плану та переказ окремих частин. Допоміжну роль у цьому плані виконує вибірковий переказ. Переказати вибірково — це значить вибрати з тексту ту частину, що відповідає вузькому запитанню, наприклад, переказати тільки опис зовнішності персонажа, переказати тільки сцену зустрічі двох персонажів, переказати лише опис природи тощо.

Види вибіркового переказу:

1. Переказ окремого епізоду, окремої сцени чи картини за запитанням учителя.

2. Переказ епізоду, сцени, уривка за картиною, за ілюстрацією. 3. Переказ уривків, взятих із різних частин тексту за заданою темою.

Стислий переказ. Переказати стисло набагато важче, ніж детально, тому такий вид переказу доцільно застосовувати у 3−4 класах. Для стислого переказу школяр повинен вибрати з тексті основний зміст, передати його зв’язно, послідовно, без пропусків, відкидаючи другорядне. Навчати стислому переказу на основі тих текстів, які для аналізу на уроці діляться на частини, з наступним складанням плану. У цьому випадку з кожної частини виділяється речення, одне чи декілька, яке несе логічне навантаження. Слід відзначити, що надмірне захоплення цим видом переказу може призвести до сухості мови, відучити дітей від використання художніх деталей.

Використання на уроках лише детальних та стислих переказів сприяє формуванню особистості, як правило, творчо інертної, не здатної до злету фантазії, а звідси й моральну духовну убогість, приземленість помислів. Але ж сьогодні ми говоримо про пріоритет саме духовних, творчих і емоційноціннісних завдань освіти.

Значні можливості для розв’язання поставлених проблем закладено в матеріалах підручників «Читанка» для 2−4 класів. Але, використовуючи тексти підручників, окрім виконання вказаного в підручнику обсягу роботи до певного уроку, вчитель повинен добирати ще й додаткові, що сприяють засвоєнню не лише відомостей про текст, але й здатних розвивати творчий потенціал молодшого школяра. Після опрацювання й аналізу текстів будь-яких жанрів ми пропонуємо якнайчастіше, якщо дозволяє зміст та структура тексту, використовувати різноманітні види творчих робіт.

Творчий переказ. Його основна мета полягає в тому, що прочитане оповідання передається або ж із зміною обставин чи форми розповіді або потребує доповнити його новими епізодами. У зв’язку з цим можна пропонувати такі види творчого переказу: переказ від першої особи, переказ від імені одного з персонажів, зміна кінцівки тексту чи його структури. Переказ від імені першої особи вимагає не тільки граматичних змін, але й значної перебудови змісту. Окрім того, коли дитина переказує від власного імені, вона додає свої емоції, жести, інші засоби виразності мовлення.

Переказ від імені одного з персонажів — ще складніший вид творчої роботи. Адже крім вище названого, учень, перевтілюється в того чи іншого героя, від імені якого ведеться розповідь. На більш високому рівні школярі можуть доповнити і авторський текст. Такий вид переказу особливо подобається дітям, адже є можливість проілюструвати свої акторські здібності. Та, на жаль, у шкільній практиці він використовується рідко.

Зміна кінцівки тексту чи інші творчі доповнення до тексту розвивають в учнів фантазію, уяву, створюють можливості для виявлення власних літературних здібностей. Але творчі доповнення до тексту можуть бути правильно зроблені лише у тому випадку, коли школярі добре усвідомили текст, запам’ятали всі обставини, за яких відбувається дія. Доповнення можуть бути найрізноманітнішими. Переказуючи, наприклад, оповідання В. Осеєва «Сім'я у нас одна», діти можуть розповісти про власну сім'ю.

Дітей особливо приваблюють такі доповнення, у яких «проектується» доля героїв. Не завжди їм легко це зробити, але припущення школярів завжди відображають їх власну життєву позицію. Доповнювати прочитаний текст можна співставленнями з фактами, аналогічно описаними, але взятими з життя чи інших джерел, а також вираженням свого ставлення до того, про що розповідається.

Для підвищення емоційного рівня сприймання художнього тексту, для розвитку уяви використовується також словесне малювання, або ілюстрування, яке проводиться за запитаннями чи завданнями типу: «Як ви уявляєте героя, певні картини чи явища?» Усний опис тієї картини, яку уявляє учень, і яку зміг би намалювати, якби був художником, розрахований насамперед на розвиток уяви, фантазії, яка переносить дійових осіб оповідання в ті чи інші обставини. При цьому також залучаться власна емоційна пам’ять. Окрім того, учні мають можливість порівняти всі образи з образами, створеними письменниками.

Ілюстрування тексту допомагає школярам усвідомити зв’язок двох видів мистецтва — живопису та літератури. Добираючи картини художників, чи створюючи власні, вони бачать, як за допомогою слова чи фарби можна розповісти про явище або предмет навколишньої дійсності.

Висновки

Дидактична структура уроку — це описова форма його, яка містить:

1) цілі (пізнавальні, виховні, розвивальні та спеціально навчальні);

2) відповідне обладнання до уроку;

3) хід уроку — структурні компоненти (етапи) уроку та орієнтовний зміст кожного з них;

4) оцінку змісту та методики проведення уроку, передбачувані позитивні та негативні сторони на кожному етапі.

Опрацьована дидактична структура орієнтує на оптимальний урок читання, втілює провідні ідеї навчальних програм, сучасні вимоги до уроку, до змісту та методичного навантаження кожного етапу, чітко визначаються в них загальнодидактичні та спеціальні вимоги. Безумовно, застосування її вимагає врахування конкретних умов навчання.

Усвідомлення та засвоєння дидактичної структури та змісту сприяє формуванню чітких систематизованих знань про урок, його зміст, методи і прийоми, форми та засоби навчання; оволодінню багатством уроку. Дидактична структура значною мірою допомагає студентові і на педагогічній практиці.

Урок читання повинен мати пізнавальне, виховне та розвивальне спрямування. Крім того, на ньому вирішуються спеціальні навчальні цілі, визначені програмою: удосконалення техніки читання; вмінь працювати з текстом; розвиток навичок зв’язного мовлення. Цими завданнями пояснюються всі ті цілі, що визначені в дидактичній структурі до уроку читання.

Варто звернути увагу на такі поняття — «структурні компоненти уроку» та «етапи роботи над текстом». Перших на уроці читання п’ять (позначені римськими цифрами). Етапи роботи над навчальним текстом починаються на другому етапі уроку («Мотивація навчальної діяльності» — підготовча робота до читання). Наступні продовжуються на третьому етапі («Сприйняття та усвідомлення нового навчального матеріалу»).

У дидактичній структурі визначено систему роботи по опрацюванню фактичного змісту тексту. До різноманітних форм роботи відносимо і складання логічної партитури читання (визначення логічного центру для тексту, найголовніших слів для речення та його частин) — смисловий аналіз, який значно поглиблює осмислення тексту, готує дітей до виразного читання.

Дидактична структура спрямовує на творчу роботу з виучуваним текстом. Практика свідчить, що саме цьому приділяється недостатньо уваги на уроках читання. Вона орієнтує на оптимальний зміст й ефективні способи навчання (методи та прийоми, форми та засоби), які відповідають сучасним вимогам.

В цілому урок читання має бути уроком читання. Впізнавання сигналів (написане чи надруковане слово) здійснюється на основі графічних образів слів, що накопичуються в пам’яті учнів. Для накопичення цих образів важливе читання у великій кількості. Вирішенню цього завдання підпорядкована вся дидактична структура уроку. Крім того, вона спрямована на збагачення активного словника учнів та розвиток зв’язного мовлення, бо сам процес читання — впізнавання графічних сигналів — відбувається скоріше, якщо слово відоме дітям, застосовувалось ними в мовленні.

Список використаної літератури

1. Вєтрова І., Вербенко В. Використання комп’ютерів у навчанні молодших школярів і його вплив на формування їхньої психіки. // Комп’ютер в школі та сім'ї. — 2001. — № 2. С. 22−23.

2. Волошина Н. Й., Пасічник Є.А., Скрипченко Н. Ф., Хропко П. П. Концепція літературної освіти // Початкова школа. — 1994. — № 3. — С. 25−27.

3. Воронова Г. О. Формування творчої особистості засобами слова // Початкове навчання та виховання. — 2006. — № 31. — С. 7−10.

4. Голубченко І.О. Вироблення в учнів деяких теоретико-літературних уявлень // Початкова школа. — 1997. — № 7. — С. 25−29.

5. Гордіюк Н. Особливості сприймання художніх текстів молодшими школярами // Мандрівець. — 2000. — № 3−4. — С. 75−78.

6. Державний стандарт освіти. Словесність. Читання // Початкова школа. — 2001. — № 1. — С. 4−6.

7. Іванова Л.І. Ігрова діяльність молодших школярів як засіб формування літературних понять на уроці читання // Українська мова і література в школі. — 2003. — № 4. — С. 31−34.

8. Іванова Л.І. Літературні ігри та розваги на уроках читання: Збірник літературних ігор. — Рівне: ІМЦ, 1995.

9. Коба В.І. Розвиток навичок читання, уміння працювати з книгою як засіб розумового виховання учнів // Початкове навчання та виховання. — 2005. — № 29−30. — С. 3−14.

10. Коваль Г. П. Методика викладання російської мови в школах з українською мовою навчання: Навчальний посібник для студентів. — К.: Вища школа, 1989 (рос. мовою).

11. Коваль Г. П., Деркач Н.І., Пасічник Я.А., Захарчук З. О. та інші. Дидактичні структири уроків читання, їх зміст та методичне забезпечення в початкових класах. Сучасні вимоги до уроків. — Рівне, 1997.

12. Лапчик М. Информатика и технология: компоненты педагогического образования. // Информатика и образование. — 1991. — № 6.

13. Львов М. Р., Рамзаєва Т.Г. Світловська Н. М. Методика навчання російської мови в початкових класах. — М.: Просвещение, 1987 (рос. мовою).

14. Маргоми Я. М., Иванов А. М., Баранкина З. С. Методы безпрерывного обучения информатике в начальной и средней школе. // ИНФО, 1991. — № 1.

15. Методика викладання української мови: Навчальний посібник / С.І. Дорошенко, Н. С. Вашуленко та інші. — 2-ге вид., перероб. і доповн. — К.: Вища школа, 1992.

16. Науменко В. Літературний розвиток молодших школярів: Формування вміння сприймати фольклорні твори // Початкова освіта. — 2003. — Листопад. — № 43. — С. 2−3.

17. Наумчук М. М. Сучасний урок української мови у початковій школі. — Тернопіль — Астон — 2003 р. — 542 с.

18. Пелошок Е., Шевчук Т. Особливості аналізу художнього твору на уроках читання у 3−4 класах // Початкова школа. — 2002. — № 12. — С. 16−18.

19. Підласий І.П. Критерії ефективності сучасного уроку. К. — Педагогічна думка. — 2003 р.

20. Пільгачук В. Профілактика професійних захворювань користувачів комп’ютерів. — Тернопіль: Підручники і посібники, 2004. — 40 с.

21. Почупайло О. Програма формування читацьких умінь у школярів // Початкова школа. — 1997. — № 10. — С. 29−38.

22. Савченко О. Я. Сучасний урок у початкових класах. — К.: Магістр. — S, 1997. — 256 с.

23. Савченко О. Я. Методика читання у початкових классах.- К.: Освіта, 2007. 250 с.

24. Савченко О. Я. Підготовка учнів до сприймання нових художніх творів на уроках українського читання // Початкова школа. — 1990. — № 3. — С. 12−17.

25. Светловская Н. М. Самостоятельное чтение младших школьников. — М.: Просвещение, 1980.

26. Система контролю та оцінювання навчальних досягнень учнів початкової школи: Методичні рекомендації / Упор. Заїка А.М. — К.: 2001.

27. Скрипченко Н. Ф. Першооснови літературної освіти в початковій ланці школи // Початкова школа. — 1992. — № 7. — С. 23−25.

28. Ушакова З. М. Розвиток творчої активності школярів. — К., 1991 р.

29. Ушинський К. Д. Пед. твори: В 6 т. — М., 1989. — Т.4. — С. 18.

30. Цимбалюк Л. Проблеми введення літературознавчої пропедевтики в початкових класах // Мандрівець. — 1999. — № 5. — С. 21−24.

31. Чуйко Г. А., Білецька М.А., Школьна Г. Ф. Методика викладання української мови в початкових класах: Підручник для педучилищ. — К.: Рад. шк., 1975.

32. Явоненко М. Емоційно-чуттєві чинники розвитку літературно-творчих здібностей школярів // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. — 2007. — № 5. — С. 13−16.