Рівень забезпечення сільськогосподарських підприємств технічними засобами в Україні

Результативність функціонування сільгоспвиробника перебуває у прямій залежності від стану його матеріально — технічної бази — сукупності всіх матеріальних і технічних ресурсів, що належать сільськогосподарському підприємству, включаючи виробничі та невиробничі фонди [48, с. 6]. Саме від якості та стану ресурсів, що беруть безпосередню участь у виробничому процесі, залежать результати господарської діяльності, кількість та якість отриманої сільгосппродукції.

Сучасний стан забезпечення аграрної галузі України матеріально-технологічними засобами виробництва перебуває в досить критичному стані, що потребує відповідних наукових розробок та коригувань державної політики.

За умов становлення та розвитку ринкової економіки, зокрема в галузі агропромислового комплексу, сільськогосподарські підприємства постали майже наодинці перед проблемою технічного забезпечення виробництва господарської продукції.

З урахуванням низького рівня забезпечення сільського господарства технічними засобами — 30 до 70% технологічної потреби основними видами техніки — важливо обґрунтовано визначити пріоритетні напрями розвитку підприємств сільськогосподарського машинобудування.

Наднормативна експлуатація технічних засобів, у першу чергу зернозбиральних комбайнів, та відсутність поповнення нових одиниць техніки призвела до досить скрутного становища при збиранні вирощеного врожаю. Адже ми мали можливість не раз переконатися, що аграрії України можуть вдало господарювати і за умов ринкової економіки, що стосується вирощування врожаю, але без належної державної політики щодо технічного забезпечення на сьогодні аграріям не обійтися. Оскільки коштів державного бюджету недостатньо, щоб вирішити це досить непросте завдання, то постало питання в пошуку оптимального рішення із залученням різних фінансових інститутів, транснаціональних корпорацій та відновлення і нарощування потужностей власного виробництва.

Розвиток аграрної галузі з поетапним відтворенням вітчизняного машинобудування можливий лише за наявності пріоритетної державної політики та стратегічного планування. [49, c.138−140].

У 2011 р. з державного бюджету виділено на підтримку агропромислового комплексу 13 млрд грн, що в 1,5 разу більше, ніж попереднього року. Обсяги інвестицій в основний капітал підприємств сільського господарства, мисливства, лісового господарства зросли в 1,3 разу і сягнули 18,2 млрд грн. Третину кредитів видано на пільгових умовах — з бюджетною компенсацією відсоткової ставки.

У розвіток підприємств сільського господарства, мисливства, лісового господарства станом на 31 грудня 2011р. вкладено 813,4 млн. дол. США прямих іноземних інвестицій (наростаючим підсумком з початку інвестування), що становить 1,6% загального обсягу іноземних інвестицій в Україну [50].

Проте бюджетна підтримка надається переважно сільськогосподарським підприємствам, де виробляється тільки третина продукції галузі і зайнято менше третини працездатних селян. Фермерські та особисті селянські господарства, які виробляють дві третини валової сільськогосподарської продукції і де зайнято дві третини працездатних селян, такої підтримки практично не отримують [47, с. 461].

Якщо аналізувати рівень фондооснащеності сільського господарства, то за 2000;2011 роки він склався вкрай незадовільним. Так, з 2000 по 2011 роки кількість тракторів зменшилася у 2,2 рази, комбайнів — у 2,0 (Таблиця 2.2).

Таблиця 2.2 Парк тракторів і зернозбиральних комбайнів сільськогосподарських (на кінець року; тис. шт.)*

*Джерело: [51].

Щоб зберегти машинно — тракторний парк хоча б на тому рівні, який існував на початку нинішнього року, треба щорічно витрачати на придбання сільськогосподарських машин 12−13 млрд. грн. [52. с. 9].

Ступінь щорічного зносу основних засобів у десять разів перевищує їхнє оновлення. Крім того, понад 90 відсотків технічних засобів потребують негайної зміни внаслідок їх зношеності. Технічні засоби виробництва не відповідають технології ведення сільськогосподарського виробництва, відсутній повний комплект машин для комплексної механізації окремих виробничих процесів.

Трактори

Нинішнє забезпечення сільгосппідприємств тракторами слід визнати незадовільним, як за кількісним складом, так і за якісним станом. Адже близько 70% тракторів вже давно відпрацювали свій ресурс, а тому на ремонт і технічне обслуговування такої техніки потрібні значні кошти. Для прикладу кількість і термін експлуатації (більше 85% віком 7−10 років), наявного тракторного парку і його дуже низький технічний стан свідчать про критичну ситуацію, яка в найближчі роки буде наростати прискореними темпами.

Зниження рівня технічної готовності машин та обладнання, зменшення їх кількості, призвели до збільшення в 1,5−2 рази навантаження на трактор. Для прикладу, в 2011 році в Україні на один робочий трактор припадає 150 га площі ріллі, у США — 28 га, Франції - 14 га, Німеччині - 5 га. Порівнявши навантаження на трактор у різних країнах, стає зрозумілим, що в такій ситуації досить проблематично виконувати комплекс необхідних технологічних операцій в оптимальні строки, тобто вчасно посіяти сільськогосподарські культури, обробити їх під час вегетаційного розвитку та забезпечити мінімальні втрати при збиранні вирощеного врожаю.

Нові трактори типу ХТЗ розробляються в основному на старій елементній базі, що не дозволяє підвищити їх технічний рівень. Більше того, навіть ті старі вузли, виготовлені в 1980;1990 рр., були значно надійнішими, ніж такі ж самі, але виготовлені сьогодні. Нові трактори виробництва ВО «ПМЗ ім. Макарова» мають переваги над своїми попередниками, але за надійністю, пристосованості до ремонту та ергономічності значно поступаються сучасним зарубіжним зразкам і потребують суттєвих доопрацювань та підвищення якості виготовлення.

Світовий досвід свідчить, що серед лідерів зарубіжного тракторобудування, як найбільш складної, масової і відповідальної галузі, все більше розширюється і поглиблюється кооперація по виготовленню і уніфікації базових вузлів. Тому коопероване виробництво тракторів нового покоління дозволить підняти на вищій рівень технологію машинобудування і дасть поштовх для розвитку виробництва сучасної елементної бази на вітчизняних заводах.

Зернозбиральні комбайни та жниварки. В практиці господарювання та вирощування сільськогосподарських культур вже декілька десятків років зернозбиральний комплекс визначає стратегію побудови технологічного циклу.

Дуже важливим питанням нині є забезпечення села зернозбиральними комбайнами. Із потрібних 75 тисяч в наявності у сільськогосподарських підприємств на кінець 2011 р. знаходиться 32 тис. зернозбиральних комбайнів. З них 70% складають застарілі «Ниви», 18% - «Дон-1500» і 12% - комбайни іноземних фірм. При цьому 80% машин відпрацювали свій ресурс і тільки 4 тисячі нові та відповідають сучасним вимогам.

Зрозуміло, що навантаження на наявний парк машин стрімко зростає. За даними FAO ООН, в останні роки в Україні на один умовний зернозбиральний комбайн припадає майже 300 га посівів зернових. У той же час у Німеччині такі показники становлять відповідно 48,4 га, у США — 38,7 га, у Польщі - 64,4 га. За оцінками Мінагрополітики України, середні щорічні втрати зерна через недотримання оптимальних термінів його збирання (тобто недостатню кількість збиральної техніки) сягають майже 6 млн. т. Щорічна технологічна потреба в зернозбиральних комбайнах становить 6 тис. одиниць, у тракторах -28 тис. одиниць, ґрунтообробній та посівній техніці до них — 20 тис. одиниць.

У 2011 році в Україну було завезено 2619 імпортних зернозбиральних комбайнів [52, с. 7].

В даний час розробкою та виготовленням зернозбиральних комбайнів на Україні ведеться на ВАТ «Херсонські комбайни», концерн «Лан», ДП «Завод ім. В.О. Малишева», ВО «Південмаш», АТ «АТЕК». Правда за рівнем цін вітчизняні комбайни не можуть конкурувати з комбайнами «Дон-1500», «Нива та Єнісей», виготовленими в Росії, а за якістю та надійністю — з комбайнами зарубіжних фірм. Наприклад ціна вітчизняного зернозбирального комбайна «Лан» складає біля 110 тис. дол. США, а російського «Дон 1500» — 70 тис. дол. США.

Для скошування зернових культур в Україні налагоджено виробництво зернових та зернобобових жниварок (на Бердянському, Херсонському та інших заводах сільгоспмашинобудування). Загальна потреба їх складає 48 тис. шт., орієнтовна кількість 37 тис. шт., що становить 78% від технологічної потреби. З них 70% відпрацювали свій ресурс.

Післязбиральна обробка зерна в останні 15 років здійснюється стаціонарними зерноочисними агрегатами ЗАВ-10 — ЗАВ-50, зерноочисними комплексами КЗС-10, КЗС-50. Наявним парком цих машин переробляється 60−70% зерна і насіння в господарствах. Решта зерна переробляється самопересувними зерноочисними машинами типу ОВС-25(50) та насіннєочисними машинами МС-4,5.

Кормозбиральна техніка. Найбільш критичне становище склалося з забезпеченням господарств кормозбиральними комбайнами різних класів. Так, при технологічній потребі в комбайнах з потужністю двигуна до 200 кВт біля 21 тис. шт. в наявності є 14 тис. шт., з потужністю двигуна до 300 кВт. [53, с. 47].

Сільському господарству необхідні модульні багатобрусні косарки та складені збирально-транспортні багатофункціональні агрегати, навісні та напівнавісні кормозбиральні комбайни полегшених конструкцій і т.п.

Техніка для кормовиробництва виробляється на не спеціалізованих заводах, які не мають ні технологічного обладнання, ні випробувальних стендів, ні кваліфікованих інженерно-технічних кадрів. Часто заводи випускають техніку без проведення державних та сертифікаційних випробувань, що приводить до низької якості та надійності техніки. Виробництво техніки для кормовиробництва доцільно зосередити на 3−5 заводах, де випускати всі типорозміри машин від косарок та граблів до пресів та комбайнів (так, наприклад, як фірма Клаас, ФРН).

Бурякозбиральна техніка. Сучасний парк бурякозбиральних машин в Україні включає різні типи машин. Основну частину їх складають вітчизняні причіпні гичкозбиральні машини БМ-6Б та МБП-6, очисники головок коренеплодів ОГД-6А, самохідні коренезбиральні машини КС-6Б, РКМ-6, МКК-6 та їх модифікації виробництва Тернопільського та Дніпропетровського комбайнових заводів (94%) [53, с. 48].

В останні роки сільськогосподарськими підприємствами придбані машини імпортного виробництва: причіпні та самохідні бурякозбиральні комбайни, машини для дво-трифазного збирання цукрових буряків за валковою технологією.

Серед імпортних бурякозбиральних машин найбільш відомі в Україні машини для валкової технології збирання цукрових буряків фірми «Franz Kleine» (ФРН), самохідні бункерні бурякозбиральні комбайни фірм «Franz Kleine», «Holmer», «Ropa» (ФРН), «Matrot» та «Мoreau» (Франція), «TIM» (Данія), причіпні бурякозбиральні комбайни фірм «Stoll» (ФРН).

В останній час започатковане виготовлення машин для валкової технології збирання цукрових буряків, аналогічних за призначенням та конструкцією машинам провідних зарубіжних фірм. Так, ВАТ «Борекс» виготовляє копач-валкоутворювач КВЦБ-1,2 та підбирач-навантажувач ПНБВ-1,6 по типу машин фірми «Franz Kleine» (ФРН).

Для підвищення ефективності бурякозбиральної техніки шляхом вдосконалення технічної та технологічної надійності, забезпечення стабільного функціонування в різних грунтово — кліматичних умовах, вітчизняними виробниками техніки досягли певних результатів.

Тернопільським комбайновим заводом створений і проходить випробування зразок коренезбиральної машини КБ-6 з бункером місткістю 8 м³, комбайна КБС-6 (Збруч) з таким же бункером-накопичувачем. Дніпропетровським комбайновим заводом розроблено і поставлено на виробництво змінний вібраційний викопуючий орган лемешкового типу, який суттєво доповнює можливості машини РКМ-6.

ВАТ «Борекс» створена причіпна машина КНБ-6, яка поєднує в собі дві машини — копач-валкоутворювач КВЦБ-1,2 та підбирач-навантажувач ПНБВ-1,6 і агрегатується з трактором ХТЗ -120 і його модифікаціями. Цим же підприємством розроблений вібраційний викопуючий орган лемешкового типу для машини КС-6Б. Вітчизняні бурякозбиральні машини можуть конкурувати із зарубіжними в першу чергу за ціною, пристосованістю до вітчизняних технологій вирощування та збирання цукрових буряків, грунтово — кліматичних умов, рівня експлуатації, пально-мастильних матеріалів. Але при цьому необхідно підвищити надійність машин вітчизняного виробництва, середній наробіток на відмову яких складає 10−18 год., в той час як у зарубіжних машин цей показник складає 25−30 год.

Ґрунтообробна та посівна техніка. Забезпеченість сільськогосподарських товаровиробників різною ґрунтообробною та посівною технікою не така критична, як це має місце з складними машинами. Відносно за короткий термін в Україні налагоджено випуск технічних засобів для обробітку ґрунту: дискові та голчаті борони, плоскорізи та глибокорозпушувачі, культиватори для суцільного і міжрядного обробітку ґрунту, котки, комбіновані агрегати та інші. Завершено дослідно-конструкторські роботи і розпочато випуск обертових і поворотних плугів вітчизняного виробництва. Практично в кожній області є підприємство по виготовленню ґрунтообробної техніки. Насичення внутрішнього ринку по кількості і номенклатурі техніки вирішено успішно. Проблемними питаннями залишаються: надійність, якість, дизайн.

Технічні засоби для сівби сільськогосподарських культур забезпечують потребу села в достатній кількості. Крім ВАТ «Червона зірка», яке є основним виробником цієї техніки, на вітчизняному ринку постійно пропонується техніка і інших виробників.

Механізація процесів у тваринництві. Однією з причин критичного стану у тваринництві є недостатнє технічне забезпечення. В зв`язку з відсутністю необхідних коштів у сільгоспвиробників нова техніка для заміни тієї, яка відпрацювала на фермах 2−3 амортизаційних строки, у заводів-виробників купується в малих обсягах. Більшість заводів, які спеціалізуються на виробництві техніки для тваринництва, майже зупинились. З цієї ж причини за останні 5−7 років основна маса тваринницького обладнання суттєво не модернізувалась. Технічний рівень його не в повній мірі відповідає сучасним вимогам. В Україні не розробляються і не випускаються машини для реалізації прогресивних технологій приготування кормів: мобільні комбікормові агрегати, самохідні і причіпні навантажувачі-змішувачі-роздавачі кормів, а також обладнання для заготівлі і консервації кормів за допомогою полімерної плівки [53, с. 53].

Серійно виробляються гноєприбиральні транспортери різних марок, стійлове обладнання ОСК-25, індивідуальні поїлки для великої рогатої худоби, кормороздавачі КТУ-10 і РММ-5, доїльні установки для доїння корів в стійлах УДБ-100, УДМ-100, УДМ-200, в літніх таборах — УДЛ-8 і УДЛ-12, на пасовищах — УДП-8. Для індивідуальних підсобних господарств з поголів`ям до 20 корів виробляються доїльні установки УІД-10 і УІД-20.

За даними Міністерства аграрної політики й продовольства, сільськогосподарські товаровиробники у 2011 році закупили 11 595 одиниць сільськогосподарської техніки та обладнання на загальну суму 4,31 млрд. грн., у тому числі:

• — вітчизняного виробництва — 6534 одиниці на суму 1,2 млрд. грн. (27,8%),
• — імпортних — 5061 одиниць на суму 3,12 млрд. грн. (72,2%).

На закупівлю техніки було витрачено 3,7 млрд. грн. власних коштів сільгосптоваровиробників, що становить 85,8% від загального обсягу закупівель.

Загалом було придбано:

• — тракторів — 3910 одиниць (2039 — вітчизняного виробництва та 1871 — імпортних);
• — зернозбиральних комбайнів — 1083 одиниці (відповідно 245 і 838);
• — посівної техніки — 1061 одиниця (581 та 480);
• — ґрунтообробної техніки — 1699 одиниць (1296 і 403);
• — тваринницького обладнання — 530 одиниць (464 і 66) [52, с. 9].

Слід відзначити, що тільки в останні роки розпочалася робота з модернізації окремих підприємств машинобудівельної галузі, що дозволяє здійснювати на них випуск більш якісної техніки. Це такі підприємства як, державне підприємство «Виробниче об"єднання «Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» — один з найбільших в Україні виробників тракторної техніки сільськогосподарського призначення. Завод випускає 7 базових моделей тракторів у 18 модифікаціях. Сучасні моделі пройшли всі види випробувань і мають сертифікати відповідності в Україні та Російській Федерації; ТОВ «Науково — виробниче підприємство «Херсонський машинобудівний завод" — єдиний в Україні завод із виробництва зернозбиральних комбайнів. Сьогодні підприємство випускає до 300 сучасних зернозбиральних комбайнів «Скіф» на рік, а також практично всю номенклатуру технічних засобів для вирощування, збирання, зберігання й переробки сільськогосподарської продукції [52, с. 10].