Аналіз ефективності використання виробничого потенціалу рослинництва

Вступ В сучасних умовах розвитку України суттєво зростає роль економічних і соціальних факторів у перетворенні сільськогосподарського виробництва у високоефективну галузь народного господарства. Центральне місце при цьому займає перебудова аграрних відносин, яка повертає селянинові становище господаря на землі, зацікавленого у збільшенні виробництва продукції та підвищення її якості.

Ефективність виробництва — це складне і багатогранне явище. Сільськогосподарське виробництво вимагає органічного поєднання і взаємодії чотирьох факторів — робочої сили, основних засобів, предметів праці і землі. В процесі виробництва здійснюється виробниче споживання вказаних ресурсів з метою отримання певних споживних вартостей, спроможних задовольнити відповідні потреби людей. Отже, будь-яке виробництво передбачає витрати ресурсів і одержання певних результатів. Але на однакову кількість витрачених ресурсів підприємства можуть одержувати далеко не однакові за величиною результати. В такому випадку кажуть, що підприємства ведуть виробництво з різною ефективністю.

Підвищення економічної ефективності сільського господарства передбачає збільшення виробництва і підвищення якості сільськогосподарської продукції при одночасному зменшенні затрат праці і матеріальних засобів на одиницю продукції. Розв’язання цієї проблеми нерозривно пов’язане з подальшою всебічною інтенсифікацією сільськогосподарського виробництва, в процесі якої забезпечується підвищення врожайності сільськогосподарських культур.

На сучасному етапі проблема підвищення економічної ефективності виробництва є визначальним фактором економічного і соціального розвитку. Аналіз ефективності використання виробничого потенціалу рослинництва проводять за системою показників. На прикладі ТОВ «П'ятидні» ми спробуємо визначити рівень цієї ефективності.

На території Волинського району існує декілька сільськогосподарських підприємств, для кожного з них головною метою є досягнення високої ефективності виробництва продукції та отримання максимального прибутку. Не виключенням є і підприємство сільськогосподарського призначення «П'ятидні». Основними видами економічної діяльності підприємства є вирощування зернових, технічних культур, а також розведення свиней.

Звичайно для успішного розвитку цих галузей одного капіталу недостатньо, важливу роль у цьому процесі відіграють працівники підприємства, їх здатність уміло використовувати передовий досвід інших господарств, досягнення науки та техніки, ефективно та розумно використовувати виробничі ресурси підприємства.

Розділ І. Наукові основи підвищення економічної ефективності виробництва у рослинництві

1.1 Суть економічної ефективності виробництва в рослинництві

Розвиток сільськогосподарського виробництва як найважливішої складової агропромислового комплексу України, в нинішній період спрямований на розвиток продовольчої проблеми, забезпечення надійного постачання населення продуктами харчування, а промисловості сировиною.

В агропромисловому комплексі України виробляється 95% продовольчих ресурсів і дві третини товарів народного споживання, зосереджено близько третини основних виробничих фондів, працює четверта частина зайнятих у народному господарстві. На цей важливий сектор економіки припадає майже 40% валового суспільного продукту та третина національного доходу.

Незважаючи на це, сільське господарство, як складова основна на найкращих за якістю землях мало незадовільні умови відтворення. Внаслідок цього сільське господарство не могло забезпечити достатній рівень інтенсивності розвитку галузей, надто багато витрачало ресурсів на виробництво продукції. Поглиблення впливу цих негативних чинників, призвело до різкого зниження обсягів виробництва, збільшення дефіциту продовольства і сировини.

Поставлено завдання, використовуючи принципово нові методи господарювання, наситити споживчий ринок товарами і послугами, збалансувати попит і пропозицію, підвищити рівень життя людей. Прийняті в останні роки Верховною Радою України закони про власність, підприємства, селянське (фермерське) господарство, сільськогосподарську кооперацію, про приватизацію майна державних підприємств, оренду, Земельний кодекс, постанови Верховної Ради про земельну реформу, про прискорення земельної реформи та приватизацію землі й ряд інших законодавчих актів створюють реальні можливості для докорінних перетворень у системі агропромислового комплексу України, зокрема в сільськогосподарському виробництві. Отже, створено законодавчі та правові передумови забезпечення рівномірного розвитку різних форм господарювання, підвищення заінтересованості сільських працівників у високопродуктивній праці, поліпшення використання землі, виробничого потенціалу і матеріальних ресурсів. прийняті закони передбачають широкий розвиток ринкових відносин, отже, й у сільськогосподарському виробництві.

Світова практика свідчить, що ринкова економіка змінює ставлення людини до землі, спонукає її до продуктивнішої праці, підприємництва і конкуренції. Тому перехід до ринкового господарювання в системі є позитивним кроком у напрямі радикального розв’язання проблеми забезпечення населення продуктами харчування.

В умовах переходу до ринкових відносин у сфері агропромислового комплексу України мається на меті здійснити такі основні економічні заходи, як докорінне перетворення відносин власності на землю та інші засоби виробництва, формування ринків засобів виробництва і продовольчих товарів, удосконалення системи ціноутворення, податкової системи, фінансових відносин з підприємствами. Важливо також для стимулювання розвитку сільськогосподарського виробництва створити сприятливі умови за допомогою кредитних, податкових пільг, державного інвестування та інше.

З метою реалізації заходів, передбачених Земельним кодексом України й іншими законодавчими актами, в країні здійснюється земельна реформа, яка є центральною ланкою всіх аграрних перетворень. Головне завдання реформи — створення багатоукладної економіки на основі різних форм власності та господарювання, ефективно працюючого агропромислового комплексу.

Після прийняття Верховною Радою в 1992р. Закону України «Про форми власності на землю» вперше була визнана приватна власність на землю.

Серйозний поштовх розвитку потенціалу земельної реформи було надано після прийняття указів Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» (1997р.) та «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» (1995р.). На 01.01.2000р. практично у всіх було проведено паювання землі. Загальна площа розпаювання земель становить 26 млн. га або 62% від усіх сільгоспугідь України.

Власниками сертифікатів на право на земельну частку стали понад 6 млн. селян, в тому числі близько 3 млн. селян-пенсіонерів. Середній розмір паю становить 4,3 га.

В 1997 р. Президентом України був започаткований наступний етап земельної реформи. Мається на увазі Указ Президента України «Про оренду землі» (1997р.). з того часу, за 3 роки в оренду передано 6 млн. га земель, або 24%.

Реальний економічний інтерес до власності з’явився після введення Указом Президента України «Про гарантування захисту економічних інтересів та поліпшення соціального забезпечення селян-пенсіонерів, які мають право на земельну частку обов’язкової платності оренди землі.

Аграрна реформа має давати реальну віддачу. Інакше вона не сприймається соціально. Потрібно ефективніші заходи з підтримки приватного сектора, який нарощує обсяги виробництва і відіграє стабілізуючу роль у кризовій ситуації.

В 1999р. виданий Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки». Цим указом було поставлено завдання здійснити реформування колективних сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на землю та майно; підтримати розвиток особистих підсобних господарств громадян та селянських господарств; забезпечити протягом 2000;2002 років видачу в установленому порядку державних актів на право приватної власності на землю усім бажаючим власникам сертифікатів на право на земельний пай; прискорити формування необхідної інфраструктури аграрного ринку, в тому числі товарних бірж, оптових ринків та ярмарків.

При реформуванні колективних сільськогосподарських підприємств передбачається на засадах приватної власності на землю і майно запровадження організаційно-правових форм, які використовують землю в сільськогосподарських цілях.

Найбільш прийнятими вважаються такі форми господарювання:

Товариство з обмеженою відповідальністю — вважається товариство, що має статутний фонд, розділений на частини, розмір яких визначається установчими документами. Учасники товариства несуть відповідальність у межах їхніх вкладів.

Із досвіду створення і роботи ТОВ вимагається, щоб засновниками товариства було не більш як 10 власників майна і землі. Решту майна і земель товариство бере в оренду з обов’язковим укладанням відповідних договорів, угод.

Приватне підприємство з орендними відносинами. Власник землі і майна бере в оренду землю і майно в інших членів, що реформується, з обов’язковим укладанням договору, де визначаються розмір плати за оренду майна і землі та право і обов’язки сторін.

Сільськогосподарський виробничий кооператив — підприємство, створене для спільного виробництва продукції сільського, рибного і лісового господарства з обов’язковою трудовою участю членів колективу в його діяльності.

Рекомендується, щоб засновниками виробничих сільськогосподарських кооперативів була невелика кількість власників майна і земель (в межах 10 осіб), що є ефективніше. Решта майна землі береться в оренду, на відповідних договірних умовах.

Селянське (фермерське) господарство. У нього є власна земельна ділянка, а також земля у користуванні, воно бере в оренду земельні і майнові паї в інших власників на відповідних договірних умовах.

Указом передбачено також право громадян та селянських (фермерських) господарств вільного викупу земельних ділянок, які перебувають у їхньому користуванні (понад норму, що приватизуються безплатно). Передбачається підтримка розвитку особистих підсобних господарств громадян та селянських (фермерських) господарств.

Дозволяється приєднання земельних паїв при виході до присадибних земельних ділянок без створення юридичної особи. Це надає пільги по податках та забезпечує вільну індивідуальну господарську діяльність. Поблизу населених пунктів із земель запасу та резервного фонду створюватимуться громадські пасовища для випасу худоби.

Указом Президента «Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора» від 19 січня 2001р. затверджено комплекс організаційних заходів щодо розпаювання майна.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про врегулювання питань щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки України» від 28 лютого 2001р. затверджено методику уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів колективних сільськогосподарських підприємств, у тому числі реорганізованих.

У рахунок погашення майнових паїв селянам, що виходять із земельними паями, застосовується еквівалентна видача худоби, техніки і обладнання, окремих будівель та споруд, знарядь праці тощо.

Передбачається виділення в натурі (на місцевості) індивідуальних земельних ділянок власникам права на земельну частку (пай) у разі виходу їх. Вартість виготовлення документації для видачі державного акта на право приватної власності на землю не перевищуватиме п’яти неоподаткованих мінімумів заробітної плати.

З метою підтримки господарств приватного сектора передбачається забезпечити їм однакову бюджетну та іншу підтримку нарівні з іншими господарюючими суб'єктами. Все це має здійснюватися на конкретних засадах.

Реформування колективних сільськогосподарських підприємств в ринкові формування з приватною формою власності на землю і майно, передбачене Указом Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» практично завершено.

Внаслідок реформування не стало значного подрібнення земельно-майнових комплексів. Тільки 7% земель, що підлягають реформуванню, виділено з масивів, передано в оренду або приєднано до присадибних ділянок селян.

При створенні у процесі реорганізації приватних підприємств управління власністю на землю та майно передано, в основному, колишнім керівникам господарств. Так, у реформованих сільськогосподарських структурах 75% приватних формувань очолили колишні голови колгоспів, 19% фахівців-аграріїв і тільки 6% - фермери.

На базі реформованих сільськогосподарських підприємств протягом січня — квітня 2001 р. було створено 429 селянських (фермерських) господарств (4,5% від кількості колишніх), 2261 приватне підприємство (21,3%), 4963 господарських товариств (47,5%), 2745 сільськогосподарських виробничих кооперативів (26,4).

Майже дві третини нових господарств стали правонаступниками попередніх підприємств. Значна частина новостворених організаційно-правових структур не стали правонаступниками колишніх, що висуває проблему боргових зобов’язань.

Усі форми власності є рівноправними. На їхній основі розвиваються і мають однакові права різні форми господарювання. В умовах переходу до ринкових відносин в процесі роздержавлення і приватизації власності, всі підприємства стають вільними виробниками.

Сільськогосподарське підприємство, що базується на будь-якій формі власності, повинне бути справжнім господарем на землі, який в умовах ринкових відносин має право вибору виду діяльності, а також вибору партнерів, може самостійно організовувати виробництво, розпоряджатися виробленою продукцією й одержанням доходу. Важливими обов’язками підприємства при цьому повинні бути своєчасна оплата податків, виконання договірних зобов’язань, найраціональніше використання землі та інших засобів виробництва.

Ринковий механізм має виявити найефективніші форми господарювання. Водночас ринок вимагає певного регулювання, яке полягає в прийнятті антимонопольного законодавства, відповідної податкової системи, цінової політики держави.

Розвиток підприємства в умовах переходу до ринку сприяє створенню малих підприємств, особливо з первинної переробки сільськогосподарської продукції, торгівельної діяльності.

Ринкові відносини вимагають нових підходів до організації та планування виробництва на сільськогосподарських підприємствах, матеріально-технічного постачання і виробничого обслуговування. В цьому плані важлива роль відводиться антимонопольним заходам, які необхідно, насамперед, здійснити у галузях, що виробляють засоби виробництва для обслуговування.

Для розв’язання проблеми матеріально-технічного постачання важливо створити ринок засобів виробництва для. Його насиченню сприятиме включення в ринковий оборот запасів матеріально-технічних засобів у споживачів, виробників, створення комерційних об'єднань, акціонерних товариств по виробництву, постачанню і використанню засобів виробництва. При цьому важливе значення буде мати організація конкуруючих виробництв, проведення конкурсів на одержання економічно вигідних держзамовлень.

Організація ринку в системі передбачає створення та розвиток його інфраструктури. Остання включає ринок капіталів, ринок засобів виробництва і ринок праці. Елементи ринку, що формується, безпосередньо впливають на розвиток виробництва, його структуру, напрям капітальних вкладень.

В умовах різних форм господарювання у системі важливого значення набуває розвиток виробничої інфраструктури ринку засобів виробництва, збільшення кількості предметів матеріально-технічного постачання і виробничого обслуговування сільськогосподарського виробництва. Це необхідно для подолання монополізму, розвитку конкуренції в обслуговуванні споживачів, стабільнішого матеріально-технічного постачання підприємств.

Останніми напрямами переходу до ринкової економіки в аграрній сфері поряд із проведенням земельної реформи і створення умов для ефективного функціонування різних форм власності й господарювання, всіляке заохочення підприємства і конкуренції товаровиробників, розвиток виробничої й соціальної інфраструктури на селі при фінансовій підтримці держави, проведення соціальної політики, що відповідає потребам сільських жителів. Із розвитком у системі ринкових відносин розвиватимуться найбільш життєздатні в умовах ринку форми господарювання.

Зусилля колективів сільськогосподарських підприємств при цьому повинні бути спрямовані на освоєння нових методів господарювання, прогресивних форм організації праці й виробництва, ведення його на основі госпрозрахунку та самофінансування, а отже, на досягнення найвищих кінцевих результатів, максимальної ефективності виробництва.

Ринкові відносини вимагають нових підходів до організації й планування виробництва на сільськогосподарських підприємствах, фінансування та кредитування, матеріально-технічного постачання і виробничого обслуговування.

Економічна ефективність показує кінцевий корисний результат від застосування засобів виробництва і живої праці, а також сукупних їх вкладень. У зв’язку з цим необхідно розрізняти такі поняття, як ефект і ефективність.

Ефект — це результат виробничо-господарської діяльності підприємства або тих чи інших заходів, здійснюваних у сільськогосподарському виробництві. Він характеризується зростанням урожайності сільськогосподарських культур, підвищенням продуктивності худоби і птиці, а в цілому по господарству — збільшенням обсягів виробництва валової продукції, валового доходу та прибутку.

Ефективність виробництва визначається співвідношенням між результатами господарської діяльності підприємства і використаннями для одержання цих результатів матеріальними, трудовими та фінансовими ресурсами (витратами виробництва).

Ефективність виробництва — це складне і багатогранне явище. Сільськогосподарське виробництво вимагає органічного поєднання і взаємодії чотирьох факторів: робочої сили, основних засобів, предметів праці і землі. В процесі виробництва здійснюється виробниче споживання вказаних ресурсів з метою отримання певних споживних вартостей, спроможних задовольнити відповідні потреби людей. Отже, будь-яке виробництво передбачає витрати ресурсів і одержання певних результатів. Але на однакову кількість витрачених ресурсів підприємства можуть одержувати далеко не однакові за величиною результати. В такому випадку кажуть, що підприємства ведуть виробництво з різною ефективністю.

Ефективність — це економічна категорія, що відображає співвідношення між одержаними результатами і витраченими на їх досягнення ресурсами, причому при вимірюванні ефективності ресурси можуть бути представлені або в певному обсязі за їх первісною (переоціненою) вартістю (застосовувані ресурси), або частиною їх вартості у формі виробничих витрат. Якщо при цьому врахувати, що результати виробництва не лише є різноманітними, але й можуть бути представлені в різних формах: вартісній, натуральній, соціальній, то стає очевидною необхідність в ідентифікації категорії ефективності відповідно до тих аспектів діяльності підприємства, які важливо проаналізувати й оцінити. Враховуючи специфіку сільськогосподарського виробництва, доцільно розрізняти такі види ефективності: технологічну, економічну і соціальну.

Економічна ефективність — це таке співвідношення між ресурсами і результатами виробництва, за якого отримують вартісні показники ефективності виробництва. При цьому можливі три варіанти вказаного співвідношення:

1) ресурси і результати виражені у вартісній формі;

2) ресурси — у вартісній, а результати — у натуральній формі;

3) ресурси — у натуральній, а результати — у вартісній формі.

Вимірювальну систему економічної ефективності сільськогосподарського виробництва доцільно будувати таким чином, щоб вона була здатна повністю розкривати дві взаємопов'язані і взаємодоповнюючі результативні сторони діяльності аграрних підприємств раціональність використання ними землі через показники загального ефекту, приведені до одиниці площі сільськогосподарських угідь, і економічність виробництва, показники якої розкривали б, якою ціною одержано цей ефект. З огляду на сказане для оцінки ефективності діяльності аграрних підприємств слід широко використовувати показники ефективності використання авансованого капіталу, показники собівартості продукції і продуктивності праці, фондовіддачі виробничих фондів.

Отже, економічна ефективність сільського господарства проявляється у збільшенні виробництва продукції і сировини в необхідному асортименті та належної якості на душу населення. Однак Україна зацікавлена не тільки у збільшенні обсягу виробництва сільськогосподарської продукції відповідно до зростаючих потреб, а й у систематичному підвищенні продуктивності праці, зниженні витрат на виробництво кожної одиниці продукції. З цією метою виділяють такі види економічної ефективності: народногосподарську; сільськогосподарського виробництва; комплексних галузей сільського господарства; окремих галузей і культур; виробництва окремих видів продукції; сільськогосподарських підприємств та їх підрозділів; виконання окремих процесів, здійснення заходів і напрямів розвитку сільськогосподарського виробництва.

1.2 Методика визначення економічної ефективності в рослинництві

Проте для всебічної оцінки ефективності виробництва та її поглибленого аналізу необхідно також широко використовувати традиційні показники її визначення. В них акумулюється вплив усіх факторів — природних, економічних і організаційно-господарських. Водночас на них істотно відбивається дія зовнішнього середовища, насамперед тих його ланок, на які аграрні підприємства не мають будь-якого впливу.

Капіталовіддача — це вартість валової продукції (в порівнянних цінах) на 1 грн. основного капіталу. В умовах інфляції, коли швидкими темпами зростають ціни на знаряддя праці, а також вартість капітального будівництва, цей показник доцільно визначати за товарною продукцією, оціненою в поточних цінах реалізації. Розрахована таким способом капіталовіддача, хоч і не повністю, але все ж об'єктивніше характеризує економічну ефективність використання основних виробничих фондів, ніж валова продукція, що оцінюється в порівнянних цінах.

По аграрних підприємствах капіталовіддача основних виробничих фондів істотно коливається, що пов’язано з різним рівнем господарювання, неоднаковою оснащеністю їх цим ресурсом, різним співвідношенням його складових елементів, ступенем придатності.

Капіталомісткість — це вартість основного капіталу з розрахунку на 1 грн. вартості валової продукції. Цей показник обернений до капіталовіддачі. Він визначає обсяг основного капіталу, який необхідний підприємству за даних умов для виробництва валової продукції вартістю 1 грн. Із завершенням комплексної механізації та автоматизації виробництва, що можливо за стабільного розвитку економіки, будуть створені об'єктивні передумови для зниження капіталоомісткості виробництва, а значить, і для підвищення капіталовіддачі.

Рентабельність — поняття, що характеризує економічну ефективність виробництва, за якої підприємство за рахунок грошової виручки від реалізації продукції повністю відшкодовує витрати на її виробництво й одержує прибуток як головне джерело розширеного відтворення.

Для кількісного виміру рентабельності в цілому по аграрних підприємствах використовують такі три традиційні показники: рівень рентабельності, норму прибутку і приведену до земельної площі масу прибутку.

Рівень рентабельності (Р) визначається за формулою:

де: П — валовий прибуток від реалізації (робіт, послуг);

Вв — виробничі витрати на реалізовану продукцію (її виробнича собівартість).

Рівень рентабельності в цілому по підприємству характеризує ефективність лише спожитих виробничих ресурсів і не відображує ефективності використання всіх авансованих витрат, що акумулюються у вигляді застосовуваних основних і оборотних фондів. Тому для визначення ефективності використання виробничих фондів розраховують показник норми прибутку (Нn):

де, Кос і Коб — середньорічна вартість відповідно основного і оборотного капіталу.

Для характеристики ступеня ефективності сільськогосподарського виробництва і подальших перспектив його розвитку цей показник надто важливий, оскільки однаковий рівень рентабельності для окремих видів сільськогосподарської продукції не створює ще рівних умов для забезпечення однакових темпів зростання обсягу виробництва цих видів продукції, що пояснюється їх різною капітоломісткістю.

З економічної точки зору показник норми прибутку показує, скільки грошових одиниць прибутку приносить кожна грошова одиниця функціонуючих виробничих фондів. Зростання цього показника, як і показника рівня рентабельності, свідчить про підвищення ефективності виробництва. Важливо також зазначити, що фактично досягнута норма прибутку використовується як критерій для оцінки ефективності інвестицій за простими показниками.

Для оцінки ефективності виробництва в аграрних підприємствах важливе значення має і такий показник, як приведена маса прибутку, що визначається діленням одержаного підприємством валового прибутку на площу сільськогосподарських угідь. Як буде розкрито далі, цей показник набуває особливого значення для характеристики ефективності виробництва окремих видів продукції.

Рентабельність аграрних підприємств безпосередньо залежить від досягнутого рівня ефективності окремих видів виробництв. Щоб знати, які саме галузі в підприємстві найбільш рентабельні, а які низько ефективні, й на основі одержаної інформації розробити заходи щодо дальшого вдосконалення галузевої структури і підвищення прибутковості виробництва, визначають показники рентабельності (крім норми прибутку) в цілому по рослинництву і тваринництву, а також по тих галузях, продукція яких набула товарну форму.

По рослинництву в цілому визначають такі показники рентабельності, як рівень рентабельності і приведену масу прибутку від цього комплексу галузей на гектар ріллі. За окремими культурами доцільно розраховувати три показники: рівень рентабельності, масу прибутку на гектар посіву і масу прибутку на реалізований центнер продукції. При цьому слід брати до уваги такі дві обставини. По-перше, при визначенні приведеної маси прибутку в цілому за рослинництвом слід прибуток від рентабельних галузей зменшити на збитки нерентабельних (збиткових) рослинницьких галузей. По-друге, масу прибутку на гектар посіву певної культури необхідно визначати з обов’язковим урахуванням її рівня товарності

При оцінці ефективності окремих галузей слід брати до уваги всі показники рентабельності, й особливо приведену масу прибутку. Якщо користуватися лише показником рівня рентабельності, може скластися неправильна уява про економічну ефективність, а значить, і про ступінь вигідності виробництва тієї чи іншої продукції в умовах господарства. Ця обставина пояснюється тим, що один і той же рівень рентабельності може бути досягнутий за різної маси прибутку на гектар посіву. Адже відомо, що економічний стан підприємства залежить не лише від рівня окупності поточних витрат, а й від маси прибутку в цілому по господарству і на одиницю земельної площі. Чим вищий останній показник, тим більше можливостей має підприємство для нових інвестицій і матеріального стимулювання працівників, тим кращі його шанси в прискоренні темпів розширеного відтворення і зміцнення своїх позицій на ринку.

З переходом до ринкової економіки і зростанням конкуренції на внутрішньому і зовнішньому ринках дуже важливо для оцінки економічної ефективності виробництва визначати такий показник, як рентабельність продажу. Він розраховується за формулою:

тобто

В буквальному трактуванні цей показник показує, яка питома вага прибутку в загальній сумі грошової виручки від реалізації продукції. Зрозуміло, що з підвищенням рівня цього показника зміцнюється, за однакових інших умов, економічний стан підприємства, і навпаки. Проте показник рентабельності продажу має глибший економічний зміст, оскільки характеризує цінову конкурентоспроможність товару.

При аналізі рівня рентабельності потрібно брати до уваги наступні закономірності зміни цього показника під впливом розглянутих факторів.

1. За умови, що собівартість центнера продукції нижча за ціну її реалізації, то за будь-якої величини собівартості кожний процент зростання ціни зумовлює підвищення рівня рентабельності більш ніж на один процентний пункт.

2. За одного і того ж рівня собівартості продукції кожний процент росту ціни зумовлює збільшення рівня рентабельності на одну і ту ж величину (процентних пунктів).

3. З підвищенням рівня рентабельності, досягнутого завдяки зниженню собівартості продукції, кожний процент зростання ціни забезпечує все більший приріст рівня рентабельності (процентних пунктів) порівняно з таким приростом за нижчого рівня рентабельності.

4. За однієї і тієї ж ціни кожний процент зниження собівартості продукції забезпечує прогресуюче зростання рівня рентабельності (процентних пунктів).

Ми уже зазначали, що для підприємства дуже важливо одержувати більшу масу прибутку як основного джерела розширеного відтворення. У зв’язку з цим необхідно визначити, які фактори вплинули на масу прибутку у звітний період порівняно з минулим і якою мірою цей вплив зумовив зміну його абсолютної величини. Економічний механізм утворення прибутку дозволяє вичленити три найважливіші фактори, що впливають на масу прибутку підприємства або його окремої галузі: обсяг реалізації, рівень повної собівартості центнера реалізованої продукції, середню ціну реалізації центнера продукції.

Визначення критичного обсягу реалізації, а також аналіз беззбитковості виробництва та прогнозування прибутку ґрунтуються на використанні принципу класифікації витрат залежно від їх зв’язку з обсягом виробництва. Різне співвідношення між цими групами витрат, а також їх абсолютна сума істотно впливають на критичний обсяг продажу і прибуток підприємства. Щоб безпосередньо визначити їх, можна скористатися двома способами:

1) графічним, побудовою графіка критичної точки обсягу реалізації продукції (обсягу продажу);

2) за допомогою формули норми беззбитковості.

рентабельність рослинництво оцінка майновий Розділ 2. Сучасний стан та економічна ефективність виробництва продукції рослинництва

2.1 Виробничі ресурси господарства та їх використання Приватне сільськогосподарське підприємство «П'ятидні» розташоване у Волинському районі Волинської області с. П’ятидні, вул. Незалежності 56. За грунтовими і метеорологічними умовами територія Волинської області сприятлива для розвитку галузей сільського господарства. Відстань від центральної садиби ТОВ «П'ятидні» до ближчої залізничної станції 12 км., до обласного центру 86 км. Внутрішньогосподарський зв’язок: телефонний.

Район, в якому знаходиться підприємство, розташований в зоні Лісостепу. Природні умови даної місцевості характеризуються помірно континентальним кліматом. Температура повітря: середньорічна — 7 °C, максимальна — 38 °C, мінімальна — 34 °C.

Тривалість вегетаційного періоду — 200 днів. Тривалість безморозного періоду — 170 днів. Строки настання перших осінніх заморозків — І-ша декада жовтня. Строки закінчення останніх весняних приморозків ІІІ-тя декада квітня.

Середньорічна кількість опадів — 550 мм, в тому числі у вегетаційний період — 370 мм. Товщина снігового покриву 3−11 см.

Основні грунти підприємства: дерново-підзолисті, мало гумусні, середньо суглинкові.

Рельєф місцевості - слабо хвилястий.

Аналіз складу і структури земельних угідь проводиться з метою виявлення ступеня освоєння земель в господарському обороті та можливостей розширення сільськогосподарських угідь.

У сільськогосподарському виробництві земля є основним засобом виробництва, при цьому вона виступає одночасно і предметом і знаряддям праці. Розвиток сільськогосподарського виробництва нерозривно пов’язаний із землею, її родючістю, природними і біологічними процесами. Розвиток виробничої діяльності господарства значною мірою залежить від його забезпеченості земельними ресурсами.

Для того, щоб визначити наскільки інтенсивно використовуються сільськогосподарські угіддя в ТОВ «П'ятидні» проведемо економічний аналіз їх структур.

Таблиця 2.1

Склад і структура сільськогосподарських угідь ТОВ «П'ятидні»

Отже, аналізуючи склад і структуру земельних угідь ТОВ «П'ятидні» можемо відмітити, що з кожним роком площа сільськогосподарських поступово збільшується, майже на 1196 га у 2013р. порівняно з 2011р, що є позитивною рисою для підприємства.

Таблиця 2.2 Землезабезпеченість ТОВ «П'ятидні»

Землезабезпеченість у ТОВ «П'ятидні» постійно збільшується починаючи з 2011 і до 2013 року, це зумовлюється тим, що чисельність працівників з кожним роком зменшується.

Для повної характеристики господарства необхідно розглянути трудові ресурси господарства.

Трудові ресурси як планово-облікова категорія — це населення в працездатному віці, особи пенсійного віку та підлітки до 16 років, які беруть участь у суспільному виробництві. Але основною робочою силою є чоловіки і жінки працездатного віку. Вони становлять близько 90% всіх річних затрат праці у суспільному виробництві. Підлітки та особи пенсійного віку відіграють допоміжну роль у громадському господарстві, як правило, є додатковою робочою силою.

Формування і використання трудових ресурсів у сільському господарстві має свої особливості. З розвитком продуктивних сил абсолютно зменшується чисельність працівників у галузі. Абсолютне і відносне скорочення чисельності сільського населення вимагає найбільш повного залучення трудових ресурсів у сферу виробництва та ефективного використання робочої сили.

Для того, щоб охарактеризувати трудові ресурси та їх використання розглянемо Таблицю 2.3

Таблиця 2.3 Трудові ресурси в ТОВ «П'ятидні»

За даними Таблиці 2.3 видно, що середньорічна чисельність працівників господарства зменшилась на 85 чоловік в 2012 році і зменшилась ще на 17 чоловік в 2013 році.

Так як виробництво продукції в господарстві здійснюється на основі органічної єдності таких факторів, як земля, трудові ресурси, засоби і предмети праці, то нам також потрібно охарактеризувати забезпеченість господарства виробничими фондами та ефективність їх використання.

Капіталозабезпеченість підприємства — це вартість основного капіталу з розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь. Капіталозабезпеченість основною мірою залежить від виробничого напрямку підприємства.

Капіталоозброєність праці - це вартість основного капіталу з розрахунку на 1 середньорічного працівника.

Капіталовіддача — це вартість валової продукції (в порівнянних цінах) з розрахунку на 1 грн. основного капіталу.

Капіталомісткість — це вартість основного капіталу з розрахунку на 1 грн. вартості валової продукції. Цей показник визначає обсяг основного капіталу, який необхідний підприємству для виробництва валової продукції вартістю 1 грн. за даних умов.

Для загальної і більш повної характеристики економічної ефективності використання основного та оборотного капіталів застосовують показник норми рентабельності. Його визначають як відношення прибутку до середньорічної вартості основного і оборотного капіталів.

Таблиця 2.4 Динаміка забезпеченості ТОВ «П'ятидні» основним капіталом і його використання

Проаналізувавши динаміку забезпеченості основним капіталом і його використання, можна сказати, що показник капіталовіддачі спав майже на 28,7%, а от показник капіталомісткості збільшився майже на 40,3%, що є дуже негативним фактором і показує, що основний капітал на підприємстві використовуються досить не ефективно. Норма прибутку щорічно змінювалася, починаючи з 22,87% у 2011 році до 21,83% у 2013 році.

У сільськогосподарських підприємствах виробляється багато видів сільськогосподарської продукції, але виробництво кожного виду продукції неоднакове. В кожному підприємстві є головні, додаткові та підсобні галузі.

Таблиця 2.5 Структура грошових надходжень від реалізації продукції в ТОВ «П'ятидні» за 2011 — 2013 роки

Характеризуючи таблицю 2.5, можна сказати, що найбільшу питому вагу у структурі грошових надходжень становлять надходження від реалізації овочевих у рослинництві, зокрема зернові та зернобобові та продукція свинарства у тваринництві. А отже, наше господарство має зерново-м'ясну спеціалізацію.

Таблиця 2.6

Вартість валової продукції в порівняльних цінах за 2011 рік

Таблиця 2.7

Вартість валової продукції в порівняльних цінах за 2012 рік

Таблиця 2.8

Вартість валової продукції в порівняльних цінах за 2013 рік

Зробивши попередні розрахунки по трьох таблицях вартості валової продукції за три роки — 2011, 2012, 2013, можна зробити наступні висновки, що найбільшу частку вартості валової продукції у рослинництві займає кукурудза на зерно і пшениця озима. Отже від цих рослин дане підприємство отримує найбільші грошові надходження в порівнянні з іншими рослинами. В 2013 році спостерігається значне збільшення кількості продукції рослин, зокрема і озимої пшениці (майже у 2 рази в порівнянні з 2012 роком), а отже паралельно збільшується її частка у ВВП, що є позитивною рисою для ТОВ «П'ятидні».

Таблиця 2.9 Результат господарської діяльності ТОВ «П'ятидні»

Аналізуючи дані Таблиці 2.9 спостерігаємо чітке збільшення обсягів виробництва валової продукції на 1 га сільськогосподарських угідь, на 1 працівника, на 1 грн. виробничих витрат обсягів ВВП, що може свідчити про інтенсивний шлях виробництва, що є досить позитивною тенденцією. Аналізуючи валовий прибуток підприємства, бачимо, що на протязі досліджуваного періоду виробнича діяльність господарства є рентабельною.

У 2013 році рівень рентабельності становить 33,11%, тобто на кожну гривню витрат припадає 33 копійок прибутку.

Як ми бачимо, ТОВ «П'ятидні» зуміло пристосуватись до жорстких умов ринкового середовища. Підприємство отримує прибутки, проте його рентабельність знаходиться не на високому рівні.

Отже, щоб продовжувати свою діяльність в жорстких умовах сьогодення, йому необхідно вдосконалювати виробничі процеси, впроваджувати інтенсивні технології, матеріально стимулювати працівників і тим самим покращувати свою діяльність.

Для кожного підприємства важливо знати його фінансовий стан у майбутньому, виходячи з передбачуваних витрат і кон’юнктури ринку на ті види продукції, які воно виробляє і реалізує. Насамперед менеджери підприємства повинні знати, за якого обсягу реалізації того чи іншого виду продукції (обсяг продажу) досягається беззбитковість виробництва (нульова рентабельність). Такий обсяг реалізації (продажу) називають критичним, оскільки при його зменшенні підприємство починає зазнавати збитків. Водночас при збільшенні продажу над його критичним обсягом забезпечується прибутковість виробництва. Керівникам підприємства також важливо знати, наскільки потрібно збільшити обсяг виробництва і реалізації продукції, щоб одержати бажану суму прибутку, та як вплине на його величину зміна витрат виробництва, що піддаються коригуванню в короткостроковий період.

2.2 Динаміка розвитку галузі рослинництва Охарактеризуємо посівні площі сільськогосподарських культур та їх структура в ТОВ «П'ятидні». За питомою вагою окремих видів угідь у загальній їх площі визначають структуру угідь. Ступінь раціонального використання землі визначається питомою вагою ріллі, зрошуваних земель, структурою посівних площ.

Таблиця 2.10 Динаміка виробництва рослинництва в господарстві

Провівши розрахунки у вище наведеній таблиці, можна зробити наступний висновок, що розмір посівної площі рослинництва збільшуються, особливо площа посіву озимої пшениці - на 46,1%, ячменю озимого — на 70,99%, а також відмова господарства від ярого ячменю. Щодо урожайності, то вона зросла всього на 0,15%. Зросли обсяги реалізації рослинництва на 32,78%. Це пов’язано, насамперед, із збільшенням площ посівів.

2.3 Економічна ефективність виробництва продукція рослинництва.

Надзвичайно важливим показником економічної ефективності господарства є його економічна ефективність виробництва, яка визначається відношенням одержаних економічних результатів до понесених витрат. Для характеристики економічної ефективності сільськогосподарського підприємства застосовують систему показників.

Таблиця 2.11 Вплив факторів на зміни валового збору рослинництва

Отже, аналізуючи таблицю 2.11, можна зробити такий висновок, що валовий збір рослинництва зменшився на 1393 ц. Зокрема таких культур, як цукрові буряки — у 2013 р в порівнянні з 2011 р. і ячменю.

Таблиця 2.12 Собівартість 1 ц. рослинництва, фактори її формування

Аналізуючи таблицю 2.12 ми бачимо, що собівартість 1 ц. рослинництва збільшилася на 7,7 грн. при порівнянні 2013 року з 2011 роком. Це є дуже негативною тенденцією, оскільки, можливо, збільшиться ціна на продукцію, яка буде реалізовуватись в майбутньому, не окуповуються витрати, або існує ручна праця тощо.

З нашого прикладу, бачимо, що наше підприємство обладнане застарілою технікою, можливо існує не кваліфікований персонал.

При обчислені собівартості продукції важливе значення має визначення складу витрат, які в неї включаються. При виробництві та реалізації сільськогосподарської продукції основним видом витрат підприємств є собівартість реалізованої сільськогосподарської продукції. Значення показника «собівартість реалізованої сільськогосподарської продукції» має велику важливість, тому є необхідність його докладного розглядання.

Собівартість реалізованої сільськогосподарської продукції складають виробнича собівартість сільськогосподарської продукції, виробленої на протязі звітного періоду, нерозподілені постійні загальновиробничі витрати наднормативні виробничі витрати. У свою чергу виробнича собівартість сільськогосподарської продукції складається з: прямих матеріальних витрат, прямих витрат на оплату праці, інших прямих витрат, загальновиробничих витрат.

Таблиця 2.13 Структура виробничої собівартості і розмір статей витрат на 1 ц рослинництва

Певним чином на врожайність культур можуть впливати і зміни в посівних площах, наприклад, при збільшенні посівів можуть зменшуватися витрати добрив на 1 га, що може призвести до зниження врожайності.

Для виготовлення продукції на підприємстві затрачається праця, витрати сировини, матеріали, паливо, енергія, основний капітал, тобто ресурси підприємства. Витрати — це оцінка використаних виробничих ресурсів в натуральній формі.

У рослинництві об'єктами обчислення собівартості є види продукції, яку одержують від вирощування кожної сільськогосподарської культури або групи культур. Виробничі витрати сільськогосподарських підприємств групують за елементами, статтями, місцем виникнення, об'єктами планування та обліку.

Отже, проведемо оцінку формування витрат на виробництво на прикладі нашого підприємства ТОВ «П'ятидні». Їх структура наведена в таблиці 2.13.

Аналізуючи витрати на виробництво продукції за даними таблиці 2.13 в динаміці за три роки (2011;2013 рр.) можемо зробити наступні висновки:

— основна частка витрат в ТОВ «П'ятидні» припадає на виробництво продукції рослинництва, при цьому відбувається її збільшення — 2011 р.- 63 713,3 тис. грн; 2013 р. — 80 508,1 тис. грн, тобто збільшилася на 16 794,8 тис. грн, або на 26,36%. Тенденція до зростання спостерігається за статтями витрат, зокрема: