Життєвий перелом професора А. Сліпанського (реферат)

Реферат на тему:

Життєвий перелом професора А. Сліпанського Заарештували сільськогосподарського вченого Андрія Сліпанського 2 червня 1933 року. Невдовзі ЦКК КП (б)У виключила А. Сліпанського з партії, звинувативши його в тому, що він був «класово-ворожим елементом, який проліз у партію із метою контрреволюційної, провокаторської роботи». У серпні 1933 року ЦКК КП (б)У знов повертається до питання «Про роботу Всеукраїнської академії сільськогосподарських наук у справі підвищення врожайності». У постанові констатувалося щодо відсутності боротьби проти буржуазних поглядів в сільськогосподарських науках, наявність шкідництва, засмічення складу інститутів Академії класово ворожими, петлюрівськими, контрреволюційними елементами тощо. Відповідно до ухвали перший віце-президент ВУАСГН А. Сліпанській, як викритий контрреволюціонер, був виключений зі складу Академії. За два роки після утворення сільгоспакадемії близько 60 керівників інститутів, кафедр, відділів, професорів залишили посади за підозрою в політичному шкідництві чи як класово чужі елементи. Пізніше партійні вожді з’ясували, що керівник рангу А. Сліпанського мав наукових послідовників. Президія ЦКК КП (б)У 28 вересня 1933 року прийняла окрему постанову «Про справу колишніх працівників Академії сільськогосподарських наук ім. Леніна». У документі наголошувалося, що група членів партії, які працювали в Академії протягом ряду років під керівництвом А. Сліпанського (а в нього вже не було іншого прізвиська, як «контрреволюціонер-дворушник із партквитком у кишені») з метою боротьби із радвладою і підриву колгоспного ладу, займалася шкідницькою роботою. З тексту витікало, що шкідництво цієї групи полягало у розвалі й ліквідації ряду важливих дослідних станцій (називалися Харківська, Одеська, Красноградська, Маріупольська, Уманська), у впровадженні теорії повсюдної мілкої оранки, у знищенні продукції випробуваного високосортного насіння тощо. Робився висновок, що такі дії відповідали основним цілям куркульських контрреволюційних елементів, реставрації капіталізму, перетворенню України, не менше, як у «колонію імперіалістичних держав». У постанові стверджувалося, що вказана група відповідальних працівників сільгоспакадемії під керівництвом А. Сліпанського розсаджувала на відповідальні пости своїх прихильників — петлюрівських, махновських та інших контрреволюційних елементів. На підставі цього звинувачення з партії були виключені колеги нашого вченого — Е. Вензель, Т. Білаш, І. Боднар, Д. Сенько, Я. Харченко, які напередодні ще були членами Президії ВУАСГН [1].

Сталінський намісник П. Постишев не мав сумнівів, що ВУАСГН (зауважимо, наукова установа! — Авт.) також була винною у природному недороді. У листопаді 1933 року він відзначав, що Президія академії була оновлена на 80−90 відсотків. Та порушена доля вченого-аграрія А. Сліпанського довгий час не давала спокою П. Постишеву. А може, ця обставина давала останньому можливість доповідати про певні досягнення щодо сталінських настанов. Через деякий час (січень 1936 року) на Пленумі ЦК КП (б)У секретар ЦК П. Постишев, характеризуючи період 1930;1932 років, заявляв, що, з його точки зору, партія вирішувала на той час найскладніше завдання соціалістичного будівництва, тобто переробку дрібного селянського господарства на соціалістичний лад, розв’язувала завдання суцільної колективізації бідняцько-селянських господарств та ліквідації на цій базі куркульства як класу. Далі секретар ЦК, переходячи до націоналістичного блоку проблем республіки, оголошував про існування, за його словами, надзвичайно розгалуженої боротьбистської організації на чолі із такими відомими особами, як М. Полоз, А. Сліпанській, П. Солодуб, М. Яловий та інші. Вони, стверджував партійний секретар, розвернули велику шкідницьку роботу в Наркомземі і в усій системі земельних органів. Він знайшов потрібним порівняти, що в той період у Наркомземі було шкідницьких елементів, мабуть, не менше, ніж у Наркомпросі України. Особливо П. Постишев підкреслював, що в системі землеробства орудував ряд шкідницьких організацій, серед яких значним було число боротьбистів під головуванням А. Сліпанського. Доповідач, зокрема, послався на свідоцтво одного з науковців (як показав час, вимушене й підправлене слідчим. — Авт.) про те, що, скориставшись довір'ям керівництва Наркомзему, група на чолі з А. Сліпанським зробилася монопольною й безконтрольною на теоретичному фронті сільського господарства і перейшла (три роки потому! — Авт.) «до захоплення постів в апараті міністерства» … [3].

…Похмурі передчуття охоплювали А. Сліпанського з перших днів перебування у в’язниці: спілкування з в’язнями, які вже втратили права та ще берегли надію, вальяжна поведінка усякчас правих слідчих тощо. А. Сліпанський, мабуть, прагнув тримати себе в руках, тому відносився досить спокійно до арешту, вважаючи цей факт непорозумінням, яке неодмінно з’ясується, за його думкою, при ретельній перевірці слідством. Тому на третій день після взяття під варту він направив колегії ДПУ УСРР заяву, за змістом якої також можна судити про наукові пошуки вченого. Збережемо орфографію заяви і читаємо наступне: «Последние несколько лет я работал над вопросами районирования производительных сил Украины и над вопросами районирования полезных ископаемых (металлов, угля, нефти). Работа эта привела меня к формулировке такой теории, что полезные ископаемые расположены радиальным кольцом от центральной оси главного горного кряжа. Проверяя эту теорию на Карпатском кряже, я пришел к выводу, что здесь имеется несколько радиальных колец, и что наш Донбасс и Кривой Рог находятся в серединном кольце. На основании своей теории я смею утверждать, что на Украине существует еще одна угольно-металлургическая база… Кроме того, на северо-востоке от Донбасса должна находиться еще третья угольно-металлургическая база. Для нахождения точно точек этих баз мне не хватает еще знаний по геологии и физике. Я уже начал было заниматься этими науками, чтобы закончить свои открытия…». Учений ще не усвідомив значущості всенародної трагедії, яку зазнавали українці, хоча сам уже став безпосереднім її учасником — його репресувала державна машина. Через непорозуміння А. Сліпанський наївно просив держполітуправління дозволити йому «…заниматься по физике и геологии, чтобы закончить свои работы и передать в пользование Советскому Союзу» [4].

Кожний, хто не переніс упереджених допитів, приголомшуючих очних ставок, признань друзів і колег після арешту, які катівською технікою передбачали приведення «ворога народу» у стан безнадійного відчаю, той навряд чи зрозуміє істинних страждань жертв застінків НКВС. Доведений багатодобовим фізичним і моральним катуванням до стану повної неймовірності, нещасний здатний був на самообмову, лише б покінчити зі своїм оббреханим енкаведешниками життям. Нав’язувалася думка: може, накласти на себе руки, щоб не дати недолюдкам насолодитися витонченими знущаннями над беззахисною жертвою.

На цій підставі природним виявилося звернення недавнього вченого А. Сліпанського до керівництва ДПУ УРСР. Мовою оригіналу в заяві повідомлялося про наступне. «Я утратил партию, семью, научную работу, так стоит ли после этого жить и постепенно сходить с ума? Нет, не стоит! Поэтому я решил твердо какими угодно средствами добиться своей смерти… Подводя свои жизненные итоги, мне хотелось еще раз остановиться на своей виновности перед партией и Советской властью. Мертвым, говорят, не стыдно говорить правду и я ее хочу сказать. Для чего я это хочу сделать? Не для того, конечно, чтобы ГПУ И ЦК партии убедились, что я не контрреволюционер. Сам факт моего ареста говорит за то, что для ГПУ и для партии, я уже осужден навсегда званием контрреволюционер. Пишу я для того, чтобы мои два сына как-нибудь и когда-нибудь узнали, кто был их отец, как он умер, и избрали правильный путь в своей жизни. Я знаю целый ряд случаев, когда дети осужденных ГПУ болезненно реагировали на такой факт, у них вырабатывалось чувство мести за своих отцов и боюсь, что они без надлежащей их обработки со стороны школы, партии и советской общественности могут быть заклятыми врагами советской власти…» [5].

Читаєш не без хвилювання ці слова, що йшли від щирого серця і постає питання, чи дійсно шкідлива була ця людина колишній державі, яка в пориві очищення перед смертю ще й прагнула не нашкодити батьківщині. Але слідчі на таку витонченість не звертали уваги…

Згідно зі звинуваченням, А. Сліпанському інкримінувалася активна участь у боротьбистській організації, що була «складовою частиною контрреволюційного націоналістичного блоку», до складу якого, за висновками слідчих, входили колишні члени українських партій есерів та соцдемократів, боротьбистів, укапистів. Йому пригадали, що, будучи в УКП (б), із дворушницькою метою він вступив до лав КП (б)У, підтримував зв’язки з О. Шумським, а після від'їзду останнього з України ніби-то приступив до нелегальної роботи з підготовки озброєного повстання в блоці з організацією на чолі з М. Грушевським. Нагадали, що на пості віце-президента ВУАСГН він нашкодив сільському господарству країни.

З документів кримінальної справи вбачається, що А. Сліпанський зовсім по-іншому ставився до політичних звинувачень. Так, взаємовідносини колишніх боротьбистів слідчими однозначно визнавалися ворожими, але А. Сліпанський їх рішуче спростовував. За його словами, він рідко зустрічався із О. Шумським, зовсім не був знайомим із П. Солодубом, після того як М. Полоз відбув до Москви, зовсім не бачився з ним, практично не зустрічався із А. Приходьком, заявляв про неправдиві свідчення проти нього М. Ялового тощо. А. Сліпанський визнавав свою відповідну фахову роль щодо становлення, практичної роботи та наукової ефективності ВУАСГН. За його словами, він відповідав «за два роки роботи» ВУАСГН. Характеризував членів президії, інформував про керівні і наукові кадри, про організацію наукової роботи і її результати, в тому числі стосовно шкідництва на сільськогосподарському фронті (вважається, що повідомлення вимагало слідство). Та слідчі наполягали на своїх доказах [6].

Арештований науковець розмірковував, що мабуть скоро дійде кінець свавіллю попереднього слідства, не сьогодні так завтра вихід прийде, в’язень вже готовий був до будь-якого рішення. Тяжко передбачати, про що були думки А. Сліпанського в ніч напередодні засідання судової трійки, що визначила подальшу його долю. Думається, що свідомість ученого складалася на волі з того, як він розумів радянський демократизм, та протестувала проти беззаконня, що творилося з ним, як ув’язненим. Йому не вірилося, що свавілля може творитися довго, і він волав про умови ув’язнених «ворогів народу» щодо неймовірної скупченості у камерах, відсутності свіжого повітря, нестачі денного світла, нормальної їжі, повноцінного лікування тощо. Наступила тривожна тюремна ніч чекання. Лежать покотом на підлозі його сусіди по камері: хто надривно хропе, хто стогне уві сні, хто лежить у забутті, а хто причаївся у важких думах. В їх числі, напевне, був і колишній учений Андрій Миколайович із роздумами про минулу й завтрашню долю.

Ухвалою судової трійки при колегії ДПУ УРСР від 26 листопада 1933 року А. Сліпанському було визначене покарання у виправно-трудових таборах терміном на п’ять років. Так закінчилося для вченого-аграрія очікування правди. 11 травня 1934 року А. Сліпанській спецконвоєм був направлений для відбування покарання в м. Лодейне Поле під Ленінградом. Група виправно-трудових установ НКВС СРСР у цій місцевості іменувалася Свірлагом. По дорозі А. Сліпанському, мабуть, думалося: закінчилося знущання, яке творили люди, покликані радянською владою зберігати права й гідність людини. Він ще міг пригадати написи на фронтонах будинків царських судових установ: «Суд швидкий, правий і милосердний». Учений зазнав лише перший судовий постулат, зате визнав свавілля державної влади.

Перебігом 1937 року закінчувався термін покарання вченого, він перебував у тяжкому очікуванні, може, й готувався вийти на волю та продовжити наукові дослідження. Упевненості додавав висновок табірного начальства: «Меру социальной защиты отбывает в Соловецком лагере ГУГБ. За время пребывания в лагере компрометирующих материалов не имел». Кінець терміну з урахуванням робочих днів закінчувався 4 серпня 1937 року.

Проте в 30-х роках минулого століття суспільно-політичне життя СРСР підтверджувало відому тезу Сталіна про загострення класової боротьби в ході соціалістичного будівництва. Це положення органічно доповнювалося іншим — про наявність «повзучих націоналістичних ухилів» у радянських республіках. Нагадаємо, що за зв’язки з тими самими «ухилами» А. Сліпанський був репресований, перебував у виправно-трудових таборах, настирливо, хоча й марно, намагався спростувати покарання. З урахуванням обставин державного порядку тридцятих років, стає зрозумілим ухвала особливої наради при НКВС СРСР від 21 липня 1937 року: Сліпанському Андрію Миколайовичу «продовжити термін покарання на п’ять років таборів» [7].

Подальша доля героя публікації довгий час залишалася невідомою. Після тривалих пошуків тільки в 2005 році МВС України повідомило, що А. Сліпанський перебував у в’язниці в Магаданській області Росії. Занепад серцевої діяльності припинив життя колись відомого науковця А. Сліпанського. Сталася ця трагічна обставина 14 лютого 1942 року. Цвинтар с. Золотистий Ягоднинського району Магаданської області залишається останнім місцем, де можна згадати світлу пам’ять відомого вченого-аграрія Андрія Сліпанського [8].

Коли працівники відповідних органів в квітні 1942 року надсилали до Харкова свідоцтво про смерть А. Сліпанського, тривала Велика Вітчизняна війна. Радянські Південно-Західний і Південний фронти вели запеклі бої з німецькою армією «Юг» за оволодіння містом та програли бій. Харків звільнили лише в березні наступного року [9]. Тому не дивно, що дружина О. Сліпанська та сини А. Сліпанського (на час арешту батька Олександру було 13 років, а Геллі - 11), напевне, так і не взнали ні про звернення батька від 15 липня 1933 року до них, ні про його обставини трагічної долі, а ні про смерть.

Наукові інтереси і теоретична спадщина ученого-аграрія А. Сліпанського, якому на час арешту не виповнилося і 37 років, сподіваємося будуть вивчатися. Академік О. Соколовський, даючи посвідчення 1956 року, зазначав їхню спільну роботу і писав, що «Андрій Миколайович володів великими здібностями». А професору Л. Клецкому перший віце-президент ВУАСГН запам’ятався як один із лідерів Українського об'єднання аграріїв-марксистів та працями, присвяченими актуальним проблемам економіки сільськогосподарського виробництва.

Розглянувши додатково матеріали кримінальної справи, Верховний Суд УРСР 10 лютого 1961 року відмінив усі ухвали стосовно А. Сліпанського як бездоказові [10].

Висновки. Ім'я одного з фундаторів Всеукраїнської Академії сільськогосподарських наук Андрія Миколайовича Сліпанського належить до числа тих українців та визначних наукових діячів, яких потрібно в першу чергу повертати нашій історичній пам’яті, нашій неупередженій суспільній свідомості.

Список літератури:

1. 1.Справа А. М. Сліпанського. — Державний архів Харківської області. — Ф. ФР 6452. — Оп. 3. У 2 т.

2. 2.ЦДАГО України. — Ф. 22. — Оп. 22−1. — Спр. 37. — Арк. 7−9.

3. 3.Шаповал Ю.І. Україна 20−50-х років: сторінки ненаписаної історії. — К.: Наук. думка, 1993.

4. 4.Справа А.М.Сліпанського. — Державний архів Харківської області. — Ф. Р 6452. — Оп. 3. У 2 т.

5. 5.Там само.

6. 6.Там само.

7. 7.Там само.

8. 8.Повідомлення Інформаційного центру УВС Магаданської області МВС Росії від 5 жовтня 2005 року.

9. 9.Военный энциклопедический словарь. — М.: Воен. Изд-во, 1983. — С. 792.

10. 10.Справа А. М. Сліпанського. — Державний архів Харківської області. — Ф. ФР 6452. — Оп. 3. У 2 т. Зміст Видання.

11. 11.© Глазунов Геннадій Опанасович, 2006.