Концепт «nation park» в англійській мові

Зміст.

• Вступ
• Розділ 1. База дослідження концептів в англійській мові
• 1.1 Дослідження когнітивної лінгвістики
• 1.2 Поняття концепту
• 1.3 Структура та типологія концептів
• 1.4 Основні напрями концептуального аналізу лексики
• Розділ 2. Аналіз та визначення структури концепту «national park»
• 2.1 Етимологія концепту «national park»
• 2.2 Дефініція концепту «national park»
• 2.3 Структура концепту «national park»
• Висновок
• Бібліографія

Вступ.

Говорячи про стан сучасної науки неможливо не пригадати про конкретні тенденції, які впливають на вектор її розвитку. Серед них інтеграція окремих галузей знань, утворення найновіших дисциплін на стику наук, гуманітарна та антропоцентрична направленість.

Певне заломлення даної тенденції отримали і в лінгвістиці. Із встановленням панування антропоцентричної, когнітивної парадигми пізнання в структурі лінгвістики утворюються психолінгвістика, етнолінгвістика, лінгвоконцептологія и т. д.

Визнання тісного зв’язку культури та мови активізувало комплексне вивчення феноменів ментальності, культури та мови з використанням єдиної системи інструментальних категорій. Певною віхою в розробці даного напрямку лінгвістики стала поява нової дисципліни — когнітивної лінгвістики, а ознакою підвищеного інтересу до концептів — поява величезної кількості наукових досліджень.

Вивчення будь-якого концепту як одиниці мовленнєвої картини світу являє цінність для вияву особливостей культури та світобачення конкретної спільноти. Тим не менш, існують концепти, які являють особливе значення в когнітивному просторі та в культурі мовленнєвої спільноти. Подібною одиницею англійської лінгвокультури, на наш погляд, є словосполучення національний парк (national park).

Актуальність дослідження виражається у відсутності єдності підходів та методів його опису.

Вибір концепту «national park» пояснюється його важливістю для вивчення англійської лінгвокультури та відсутності робіт, присвячених вивченню даного концепту.

Наукову новизну дослідження представляє даний вперше аналіз концепту «national park», який включає в себе комплексне дослідження утворення та структури.

Об'єктом дослідження є концепт як явище когнітивної лінгвістики.

Предмет дослідження - суттєві характеристики концепту, його поняттєва, ціннісна та образна складова.

Ціллю дослідження є комплексний аналіз поняття «концепт» та розгляд виявлених положень на прикладі англійського концепту «national park» .

Задачі дослідження:

1. Проаналізувати літературу по досліджуваній проблемі;

2. конкретизувати визначення поняття «концепт» в сучасній лінгвістиці;

3. роздивитись основні суттєві характеристики концептів, визначити їх структуру та типологію;

4. провести дослідження концепту «national park» ;

5. визначити етимологію, дефініцію, структуру концепту «national park» .

В дослідженні використовувалися наступні методи: дефініціонний аналіз, компонентний аналіз, етимологічний аналіз.

Теоретична значущість — певний вклад отриманих результатів в розробку теоретичних проблем когнітивної лінгвістики, пов’язаних з вивченням мовленнєвої картини світу та концептів.

Практична значущість дослідження полягає в тому, що данні, отримані в ході аналізу концепту «national park», можуть бути використані при вивченні зв’язку мислення з мовою, а методика дослідження може бути використана при вивченні інших концептів.

Структурна побудова роботи: робота складається з вступу, двох розділів, рисунку, висновку, списку використаної літератури.

концепт англійська мова етимологія.

Розділ 1. База дослідження концептів в англійській мові.

1.1 Дослідження когнітивної лінгвістики.

Когнітивна лінгвістика (від англ. cognition «знання, пізнання», «пізнавальна здатність») — мовознавчий напрям, який розглядає функціонування мови як різновид когнітивної, тобто пізнавальної, діяльності, а когнітивні механізми та структури людської свідомості досліджує через мовні явища.

Когнітивна лінгвістика є складовою частиною когнітології - інтегральної науки про когнітивні процеси у свідомості людини, що забезпечують оперативне мислення та пізнання світу. Когнітологія досліджує моделі свідомості, пов’язані з процесами пізнання, з набуттям, виробленням, зберіганням, використанням, передаванням людиною знань, з репрезентацією знань і обробленням інформації, яка надходить до людини різними каналами, з переробленням знань, з прийняттям рішень, розумінням людської мови, логічним виведенням, аргументацією та з іншими видами пізнавальної діяльності. Досліджуючи розум і розумові системи, когнітивна наука розумну поведінку розглядає як певне обчислення. Існує навіть думка, що когнітивна парадигма може перерости в креативну, тобто творчу парадигму, яка використовуватиме когнітивні структури для вироблення нових знань.

Когнітологія є комплексною наукою. Значення мови для когнітології є надзвичайно великим, бо саме через мову можна об'єктивізувати розумову (ментальну, мисленнєву) діяльність, тобто вербалізувати («ословити») її. З іншого боку, вивчення мови — це опосередкований шлях дослідження пізнання, бо когнітивні й мовні структури перебувають у певних співвідношеннях. Саме тому когнітивна лінгвістика стала провідною науковою дисципліною в межах когнітології. Вона досліджує, як пов’язані мовні форми зі структурами людських знань, а також те, як вони представлені в голові людини. Зокрема, предметом когнітивної лінгвістики є проблема ролі мови у процесах пізнання й осмислення світу, в проведенні процесів його концептуалізації й категоризації (підведення явища, об'єкта, процесу тощо під певну рубрику, категорію; утворення і виділення самих категорій, тобто членування зовнішнього і внутрішнього світу людини й упорядковане подання різноманітних явищ через зведення їх до меншого числа розрядів і об'єднань), проблема співвідношення концептуальних систем із мовними, наукової та звичайної (буденної) картин світу з мовною.

Когнітивна лінгвістика є поліпарадигмальною наукою. Вона успадкувала набутки всіх попередніх мовознавчих парадигм і розвиває успадковані від лінгвістики, а також від філософії, психології класичні проблеми зв’язків між мовою та мисленням, однак розглядає їх у дещо іншому плані, а саме в таких категоріях: знання, його мовні різновиди, мовні способи репрезентації знань, мовні процедури оперування знаннями, ментальні структури та процеси у свідомості (пам'ять, сприйняття, розуміння, пізнання, аргументація, прийняття рішення тощо). Головна ідея когнітивної лінгвістики як нового напряму: мовна здатність людини є частиною її когнітивної здатності.

Для когнітивної лінгвістики характерні такі загальні принципові настанови, як антропоцентризм (вивчення мови з метою пізнання її носія), експланаторність (пояснення мовних явищ), функціоналізм (вивчення всього різноманіття функцій мови) та експансіонізм (виходи в інші науки). Останні виявляються в тому, що обираючи об'єктом аналізу мовні одиниці у їх реальному функціонуванні, науковці намагаються пояснити лінгвістичні факти та процеси, залучаючи широке коло даних інших, часто нелінгвістичних дисциплін. Антропоцентризм як центральний принцип сучасного лінгвістичного дослідження полягає у тому, що наукові об'єкти вивчаються переважно за їхньою роллю, призначенням і функцією у розвитку людської особистості в умовах складних взаємин з навколишнім світом [9, с. 206; 22, с.3]. За таких настанов переосмислюються сутність, природа, функції мови, її трактування виходить за рамки суто раціонального, прагматичного призначення.

Отже, у центр уваги лінгвіста потрапляє суб'єкт — носій мови, який пізнає оточуючий світ, мислить, оцінює, відчуває. Його особливості як Homo sapiens «олюднюють» мову, привносячи в неї інформацію про досвід осмислення та освоєння оточення [30, с. 19; 41, с.3]. При цьому, у фокусі когнітивних досліджень опиняється не тільки і не стільки індивідуальна мовна компетенція, скільки використання мови на рівні спільнот та етносів.

Отже, процес номінативної діяльності, за допомогою якої відбувається виокремлення певних фрагментів дійсності, їхнє називання та формування понять про них у формі різноманітних номінативно-комунікативних засобів, виступає одним з головних засобів пізнання світу, його відображенні у світогляді нації. Цим й обумовлені наявні тенденції у розвитку сучасних лінгвістичних досліджень, сутність яких виявляється у пошуку пояснень того, як у мовних, зокрема лексичних, одиницях відобразилось бачення світу людською свідомістю.

Питання взаємодії мови та мислення є одним з головних для лінгвістики з найдавніших часів [64, с.6−21]. У його розв’язанні вчені виділяють дві лінії: лінгвофілософський напрям, що вивчає зв’язки між мовою та формально-логічним мисленням, і лінгвокогнітивний, який спрямовує свої зусилля на аналіз взаємодії мови та когнітивної системи індивіда, відводячи у ньому особливу роль сприйняттю [60, с.11−16]. Аналізуючи зв’язок мови та мислення, слід мати на увазі, що мислення є активним процесом цілеспрямованого, опосередкованого й узагальненого відображення істотних зв’язків і закономірностей світу й утримання знань про них у понятійній сфері свідомості. Остання є вищою формою психічного відображення дійсності нервово-мозковою системою людини, що несе у своїх структурах привласнений суб'єктом суспільний досвід як раціонального, так і чуттєвого відображення дійсності.

Мисленнєва активність полягає в маніпулюванні наявними систематизованими та упорядкованими знаннями, активації підрозділів усього концептуального апарату людини, який знаходить відображення у цілісній глобальній моделі буття. Об'єктивацію засвоєних знань виконує мова, адже для свого вираження мислення повинно наділятися мовною формою. Проте, думка не просто виражається у слові, а й відбувається у ньому [17, c.284]. Вона втілюється у слові не стихійно, а усвідомлено, що зумовлює удосконалення вираження думки й самого слова [61, c.83].

У зв’язку з цим мову визнають як унікальну природну динамічну когнітивно-комунікативну систему. Фіксуючи результати когнітивної діяльності свідомості, мова виступає знаряддям інтерпретації людиною як навколишнього середовища, так і самої себе на всіх етапах пізнання.

Необхідність і значущість мови у процесі інтерпретації світу зумовлені можливістю включення системно організованої інформації до соціальної діяльності лише у тому випадку, коли ця інформація отримує форму, придатну для чуттєвого сприйняття та трансляції. Сам мисленнєвий акт (пошук значущого) та акт комунікації (означування) виступають функціонально різними аспектами єдиного процесу формування смислу висловлення. Таким чином, одиниці мови й мова в цілому визнаються підсумком роботи свідомості людини, спрямованої на різнобічне відображення та осмислення оточуючого світу, а також на передачу певного обсягу комунікативно значущої інформації.

Базуючись на структурації об'єктивної реальності у свідомості, мова, і перш за все, її лексико-семантична система, виконує функцію дискретизації та систематизації інформаційного континууму. Систематизація словникового складу має, хоч і опосередковано, важливе відношення до сприйняття світу через призму усталених категорій і понять. Саме вона приводить до утворення значних організованих ділянок лексикону: синонімічних рядів, лексико-семантичних, лексико-фразеологічних, лексико-граматичних полів, синтаксичних синонімів тощо, які відбивають розуміння людиною взаємозв'язків природних сутностей і процесів, закономірностей буття оточення та самої людини в ньому. Дослідження цього когнітивного феномену розкриває нам шлях до знань, представлених у номінативному просторі мови, а отже, дозволяє побачити, як членується та осмислюється у ньому дійсність.

Підсумовуючи вказане вище, можна твердити, що сучасна мовознавча думка проводить чітку межу між мовою та мисленням людини, акцентуючи їхній тісний зв’язок та вплив одне на одного. Процес формування людського мислення, тобто мислення поняттєвого, узагальнюючого та абстрагуючого, відбувається тільки за посередництва природної мови. З іншого боку, мислення визнається джерелом походження, функціонування та розвитку мови, одиниці якої виступають засобом формування та передачі людської думки. Мовні одиниці вважаються вербалізаціями різноманітних ментальних структур представлення різних типів знань, у зв’язку з чим ці структури потрапляють до фокусу уваги численних мовознавчих пошуків [див., напр., 5; 10; 13; 32].

1.2 Поняття концепту.

Процес пізнавальної діяльності індивіда передбачає накопичення ним нової інформації та відповідну її модифікацію. У людській когніції закладені універсальні пізнавальні стратегії, що вміщені у мозку індивіда й задані самою його біологічною структурою, забезпечуючи нормальне існування особи в оточуючому інформаційному просторі.

Коли йдеться про отримання, переробку, збереження й використання знань, формування думки та оцінки оточуючого світу, й наступного отримання ними фізичної оболонки, «тіла знака», припускають одночасно існування різних форм їхньої репрезентації в мозку людини у вигляді певних структур свідомості [21, c.24]. Такими структурами виступають концепти — «кванти знання», що зорієнтовані на відображення онтології світу у зв’язку з потребами соціальної дійсності [12, с.22; 39, с.17], дозволяють пов’язати смисл слова у словнику та у процесі комунікації.

Базова категорія концептуальної семантики - концепт трактується як ідеальна сутність, що формується в свідомості людини у вигляді глобальної, певним чином організованої, різносубстратної розумової одиниці [70, с. 19], багатомірне ідеалізоване утворення, яке втілює культурно зумовлені уявлення етносу про світ та може опредметнюватись системою мовних засобів. Концепт розглядається як репрезентант інформації - досвідно-енергетичного кванту, який надходить до свідомості людини у вигляді різного роду інформаційних енергем, із яких він формується.

Семантично концепт являє собою деяку абстракцію, що узагальнює значення ряду своїх реалізацій. До семантичної структури концепту належать усі ознаки поняття (ядро концепту), а також його вихідна форма (етимологія), стиснена до основних ознак змісту історія, сучасні асоціації, уявлення, оцінки, переживання тощо. Така ментальна структура включає також усю комунікативно значущу інформацію (інформацію про системну значущість знака концепту), когнітивну пам’ять слова (його смислова наповненість, яка корелює з першопризначенням знаку та ціннісними орієнтирами етносу) та прагматичний компонент (пов'язаний з ілокутивною та експресивною функціями мови) [16, с.6−10].

У свідомості людини концепт породжується на основі результатів практичної діяльності, пізнання та оцінки об'єктивного світу [54, с. 19]. При цьому будь-який концепт виникає у формі образу, який здатен просуватися ступенями абстракції. Коли кількість його ознак збільшується, тобто збільшується рівень абстракції, чуттєвий образ поступово перетворюється на образ розумовий [58, c.70]. Такий принцип формування ментальної репрезентації знань про світ дозволяє розглядати концепт як «поглинаючу польову структуру», до якої входять різні аспекти знання і досвіду, у тому числі, світоглядний, раціональний, емотивний, культурологічний.

Концепт як невід'ємна частина світогляду певного етносу є «згустком культури» в індивідуальній свідомості, тим, у вигляді чого культура входить у ментальний світ особистості. Крім того, за посередництва концепта людина поринає у культуру, і, навіть, може впливати на неї [5, с.11; 15, с.97; 16].

Утворення та розвиток концептів є результатом мисленнєвого конструювання предметів та явищ. Зазначений когнітивний процес кваліфікується як концептуалізація [12, с.21; 39, с.17]. Характеризуючись багатоканальністю й цілісністю отримання та переробки інформації, вона спрямована на виділення у свідомості суб'єкта пізнання мінімальних змістових одиниць досвіду, які піддаються омовленню.

Концептуалізація знаходиться у тісному зв’язку з культурними схемами, які були сформовані етносом у процесі його історичного розвитку, обумовлюючись такими факторами як образне сприйняття, фізична взаємодія, ментальні образи та роль реалій у культурі, та забезпечується роботою сенсорно-рецептивної, логіко-поняттєвої, емоційно-оцінної та ціннісно-моральної сфер свідомості.

Оскільки в утворенні концептів беруть участь попередньо осмислені дані, концептуалізація спирається на такий когнітивний процес, як категоризація [12, с.23−24]. Під категоризацією розуміють поділ зовнішнього та внутрішнього світів людини на категорії, які відображають знання про сутність її існування, а також віднесення до сформованих категорій явищ, об'єктів та процесів, що мають певні схожості. Вона стає унікальним засобом отримання та утримання якомога більшого обсягу інформації, витрачаючи при цьому мінімум когнітивних зусиль [7, с.23−24], а також забезпечує наше просторове та часове орієнтування та ефективну інтерпретацію інформації про оточення, оскільки «канонізує» перцептивний досвід, задаючи першопочаткові параметри осмислення реальності. Розуміння ж ментальних образів вимагає виділення смислів та їхньої вербалізації.

Категорії, що оформлюються у процесі пізнання світу й зазнають подальшої вербальної маніфестації, відтворюють властивості як конкретних, так і абстрактних сутностей світу та відношення між ними у всезагальній та найбільш концентрованій формі. Утворення категорій пов’язано з формуванням прототипу, навколо якого вона будується. Прототип є концептом, що являє собою сукупність ознак, які дозволяють об'єднати споріднені поняття, виділити родо-видові протиставлення та проміжні категорії, що їх пов’язують [57, с.7−8]. Виявляючи риси «фамільної подібності» з собою нового об'єкта категоризації, прототип відповідає за його віднесення до заданого прототипового класу [14, с.263−264].

Межі між категоріями є розмитими та рухомими, що є закономірним наслідком природи людського сприйняття та осмислення світу [71, с.402−403]. Ця особливість уможливлює міграцію периферійних членів категорії, яка, з одного боку, забезпечує взаємозв'язок окремих категорій, а з іншого — пластичність загального категоріального апарату людини, пристосованого до потреб як наївного, так і наукового осмислення світу.

Використання у процесі інтерпретації дійсності прототипів як інструментів, за допомогою яких людина здатна справлятися з нескінченною кількістю стимулів, що поступають з оточення, складає значну частину усієї її когнітивної діяльності [20, с.58−67]. Виконуючи роль фільтрів, через які йде потік нової інформації, прототипи беруть участь у її ідентифікації та категоріальному розподілі, весь час оновлюючись, поповнюючись новими даними. Враховуючи зазначене, їх можна віднести до концептів-аналізаторів [55, с.101−106], які задають напрямки когнітивного опанування буття людиною та фіксування результатів когніції у системі мови.

Предметний світ, осягнутий людиною на поняттєвому рівні, в ідеальній формі існує в системі мовних значень, які виступають засобом семантичної інтерпретації поняттєвого світу. Значення слова виступає лінгвістичним відбитком, концептуально конгруентним, але не повним двійником поняття, що є своєрідним прототипом, навколо якого формується концепт. Таким чином, значення мовних знаків пов’язується зі своєю понятійною основою, що робить можливим реконструкцію концепту під час аналізу семантики його мовних репрезентацій.

Під час опису вербально представлених концептів слід враховувати їхню неізольованість відносно один одного [23; 27], що ставить питання вивчення загальної організації системи концептів у свідомості людини.

1.3 Структура та типологія концептів.

Існує багато класифікацій концептів, різні типи концептів залежно від основного принципу, покладеного в основу диференціації концептів:

1) за принципом організації: найпростіші (представлені одним словом) та складні (представлені в словосполученнях і реченнях) [51];

2) за структурою: рамочні концепти (є головна актуальна ознака — головний зміст концепту) та концепти з щільним ядром (культурно-вагомі в усьому складі ознак) [58, с. 19];

3) за ознакою стандартизованості: індивідуальні, групові, загальнонаціональні концепти [4, 58];

4) за змістом: уявлення, схеми, гіпероніми, фрейми, скріпти / сценарії, гештальти, інсайти, калейдоскопічні концепти [5, 58];

5) за змістовим рівнем: однорівневий концепт (один базовий шар), багаторівневий концепт (декілька когнітивних шарів), сегментний концепт (базовий шар, оточений декількома сегментами);

6) за типом дискурсу: пізнавальні концепти и художні концепти.

Художній концепт розглядається, перш за все, як одиниця індивідуальної свідомості, авторської концептосфери, вербалізована в єдиному тексті творчості письменника (що не виключає можливості еволюції концептуального змісту від одного періоду до іншого).

Сукупність усіх типів концептів словарного запасу індивіда, як і всієї мови в цілому, утворює концептосферу — саме розумову сферу, яка складається з концептів усіх типів, узагальнюючих різноманітні ознаки зовнішнього світу.

Опираючись на роздуми Д.С. Ліхачова над проблемою концептосфери, Н.А. Зємскова класифікує концепти за ознакою стандартизованості, обробленості на три різновиди:

1) індивідуальні, котрі не стандартизовані взагалі,.

2) групові (полові, вікові, соціальні) та 3) загальнонаціональні. Групові концепти стандартизовані у межах культурної, лінгвістичної групи, національні - в межах «реалізації концептів, які вступають в системні відносини схожості, відмінності та ієрархії з іншими концептами» [31], утворюючи концептосферу народу.

Як показує структурний аналіз, концепт має «шарову» будову, його шари є результатом, «осадом» культурного життя різних епох. Розглядаючи концепт, як складну структуру, вчені-лінгвісти сходяться в одному: в структурі концепту чітко визначені поняттєвий, образний и ціннісний компоненти, а також варто відзначити наявність оціночного компоненту, який передає відношення людини к тому чи іншому об'єкту, який відображається. Варто відзначити, що в більш широкому значенні структуру концепту можна уявити у вигляді кола, в центрі якого лежить основний зміст — ядро концепту, а на периферії знаходиться все те, що привнесено культурою, традиціями, народним та особистим досвідом.

Говорячи про лінгвістичне вивчення концепту, варто відзначити, що найбільш повне дослідження такого універсального феномену, як концепт, можливо при використанні комплексу методів. М.В. Пімьонова визначає групи лінгвістичних, психолінгвістичних та саме лінгвокультурологічних методів дослідження концепту. Серед найбільш популярних лінгвістичних методів вивчення концепту вона зазначає метод польового опису концепту, метод концептуального аналізу, метод компонентного аналізу, метод когнітивної дефініції [32; 33].

М.В. Пімьонова запропонувала тричленну класифікацію концептів, утворюючих концептуальну систему, способом актуалізації котрим, в свою чергу, виступає мова: I. Базові концепти, до цього розряду можна віднести ті концепти, які утворюють фундамент мови та всієї картини світу; серед них:

1) космічні концепти;

2) соціальні концепти;

3) психічні (духовні) концепти. II. Концепти-дескриптори, які кваліфікують базові концепти. III. Концепти-релятиви, реалізуючі типи відносин. [56, с. 81 — 82].

Дуже важливим моментом, зв’язаним з дослідженням концептів, є методика їх аналізу. Так, І.А. Тарасова пропонує виділити поняттєвий, предметний, асоціативний, образний и символічний шари концепту. Л.В. Міллер зводить концептуальний аналіз до «опису мовленнєвих реалізацій концепту та реконструкції на цій основі його змісту». Особлива увага при цьому приділяється типологічному методу (вияв базових смислових та емоціонально-оціночних складових художніх концептів, дозволяючи розглядати концепт як інтенціональний об'єкт в свідомості суб'єкта та колективній свідомості лінгвокультурної спільності) та методу зіставлення генетично тотожних художніх висловлювань [52, с.7−8].

Є.С. Кубрякова акцентує увагу на відмінності семантичного аналізу, пов’язаного с поясненням слова, та концептуального аналізу, що йде к знанням про всесвіт.

Заразом з тим варто відзначити, що використання тієї або іншої конкретної методики аналізу концептів багато в чому залежить від об'єкту дослідження (конкретний автор, конкретний художній текст), а також від типу концепту, котрий підпадає під вивчення.

В останні роки в лінгвістиці концептам приділяється більша увага, однак до сих пір не вдається дати чітку та однозначну дефініцію даного поняття через низку різних причин: одні вчені вбачають причину цього в елементарності та неподільності його структури та абстрактної його природи; інші відносять складність дефініції концепту за рахунок неоднорідності структурно-композиційної організації концептів, характеру «викликаних» ними образів, принципів сполучуваності та способів комбінування між собою.

Відзначено, що існує багато класифікацій концептів. Найбільший інтерес викликала тричленна класифікація концептів, утворюючих концептуальну систему, способом актуалізації якої, виступає мова, котру запропонувала М.В. Пімьонова.

Ще одним важливим моментом, поєднаним із дослідженням концептів, є методика їх аналізу. Разом з тим варто відмітити, що використання тієї або іншої конкретної методики аналізу концептів в багато чому залежить від об'єкту дослідження, а також від типу концепту, який піддається вивченню.

1.4 Основні напрями концептуального аналізу лексики.

Основним методом дослідження мовних одиниць у когнітивній лінгвістиці є концептуальний аналіз (КА) [23], який спрямовано на розкриття механізмів мовної діяльності у її нерозривному зв’язку з мисленням та реальністю.

КА лексики базується на традиційному семантичному аналізі (СА) [43], який розглядає сутність лексичного значення як інгредієнта мовної структури та спрямовує увагу на роз’яснення семантики знаку, на експлікацію зв’язку між ним та об'єктами оточуючої дійсності. У рамках когнітивної лінгвістики значення перестає розглядатися як сутність, яка складається з елементарних семантичних ознак, упорядкованих ієрархічно за родо-видовим принципом [19, с.109−110]. Воно описується як структура, яка складається з двох рівнів: зовнішньої, поверхневої семантики та глибинного семантичного (концептуального) рівня мовних одиниць [8, с.8−9]. Дослідженню підлягає саме концептуальний прошарок семантики — рівень ментальних сутностей, які структурують та обумовлюють зміст лексичних одиниць.

Під час проведення КА семантичні компоненти значення співвідносяться між собою та об'єднуються у складі цілісної моделі - концептуальної структури. Таким чином, СА дає дослідникові той матеріал, який підлягає подальшому аранжуванню у складі шуканої концептуальної моделі [53, с.38−39]. Отже, на відміну від СА, КА пов’язаний з усвідомленням сутності самого вербалізованого концепту, що стоїть за лексичною одиницею, із встановленням засобу організації концепту в мисленні та з розробкою принципів концептуального моделювання значення.

Складність такого підходу полягає у тім, що слово, яке представляє концепт у мові, фіксує у своєму лексичному значенні лише його окремий аспект, декілька основних концептуальних ознак. Вони є релевантними для повідомлення, і, у такий спосіб, лексична одиниця виступає «міткою» вербалізованого концепту. До того ж, відобразити в узусі концепт у всіх його нюансах є практично неможливим, а деякі його ознаки, шари високого рівня абстракції взагалі не підлягають мовній експлікації [59, с.96−97]. Через це вербалізований концепт співвідноситься більш ніж з однією лексичною одиницею, і логічним завершенням його аналізу стає співвіднесення концептуальної структури фрагмента дійсності з планом вираження сукупності синонімічних засобів, що описують заданий фрагмент у мові.

Аналіз ментальних репрезентацій у лінгвістиці спирається, на дві лінії: а) розгляд того, як вживаються слова, що відповідають конкретному поняттю; б) зіставлення засобів визначення поняття та непрямих його характеристик. До числа найбільш розповсюджених на сучасний момент методик лінгвістичного дослідження концептів відноситься, насамперед, компонентний аналіз семантики ключового слова — імені концепту, а також аналіз синонімів і дериватів ключового слова, аналіз сполучуваності ключового слова, виявлення концептуальних зв’язків через аналіз словників тезаурусного типу, аналіз паремій і афоризмів на позначення концепту, аналіз текстів тощо.

Через те, що методика КА ще не є остаточно розробленою, існує декілька підходів до моделювання структури концептів, які різняться залежно від способу інтерпретації концепту, його призначення та вживання.

Метод фреймової семантики концептуально-семантичного дослідження лексики передбачає встановлення та структурацію тієї концептуальної ділянки досвіду, на фоні якої висвітлюється значення слова.

Фрейм має пропозиційну організацію. Пропозиція є особливою формою репрезентації знання, базовою когнітивною одиницею зберігання інформації, яка відіграє головну роль у породженні та інтерпретації мовленнєвої діяльності особи. У зв’язку з тим, що суб'єкт може розширюватися декількома предикатами, у фреймі виокремлюються вершинні вузли, що містять фіксовану інформацію про конкретну ситуацію та вузли нижчих рівнів з інформацією, яка є обов’язковою для уточнення конкретних понять. По мірі накопичення інформації слоти фрейма поповнюються даними, які у процесі структурації формують свого рода субфрейми. Приєднання до останніх інших споріднених фреймів приводить до формування структури у вигляді ієрархічно розгалуженої мережі, яка існує у пам’яті як результат того, що різні фрейми включають один і той самий мовний матеріал.

Важливу частину методологічного апарату когнітивної лінгвістики складає теорія прототипів [63], у рамках якої мовне значення розглядається як прототип, що є результатом категоризації фрагмента оточуючого світу. Залучення апарату прототипової семантики під час аналізу змісту вербальних репрезентантів певного концепту дозволяє розглянути та змоделювати його структуру як складну, багаторівневу організацію взаємопов'язаних смислів, встановити його концептуальний перетин з іншими категоріями та визначити за ступенем його семантичної «розвиненості» його статус у відбитої свідомістю моделі світу, закріпленої у системі мови окремої спільноти.

З метою інтерпретації значення номінативних та комунікативних одиниць, що фіксують конфігурацію різноманітних фреймових структур, одною з яких є компаративний фрейм, нами залучається теорія концептуальної метафори.

Концептуальна метафора розглядається як іманентна властивість образно-асоціативного способу мислення людини, і проявляється у здатності проводити інтелектуальні, емоційні, перцептивні аналогії та тотожності між системами понять різних областей свідомості, і що є найголовнішим — виводити з них певний смисл. Метафори, таким чином, постають не тільки інструментом вираження ідей за допомогою мови, а виступають способом осмислення концептуалізованих реалій буття [18, с.11−12].

Концептуальна метафора розглядається як базова структура розуміння, що дозволяє осмислити деяку область дійсності - область-мету (референтний концепт) — у термінах поняттєвих структур, які склалися на базі досвіду, отриманого в іншій області - області-джерелі (корелятивний концепт). Співвідношення між референтом та корелятом — підґрунтя метафори, що відповідає за створення гносеологічного образу відображуваної метафорою дійсності [34], визначається як співположення, яке на рівні комунікації передає необхідний обсяг інформації у найбільш експресивній формі.

Область-джерело — інтуїтивно зрозуміле, що носить конкретний характер, пов’язане з сенсомоторним, фізичним або просторовим досвідом індивіда та культурно-специфічними моделями, сформованими у колективної свідомості соціуму [65, c.211]. Реципієнтна зона, яка осмислюється в термінах області-джерела, зазвичай має абстрактний характер та встановлюється на основі досвіду й асоціативного переосмислення людиною оточуючого світу. Мовна метафора є поверхневим проявом когнітивного співположення двох концептуальних царин [26, с. 192] є своєрідним ключем для розуміння глибинної метафори, і, таким чином, через неї - способом пізнання основ мислення [73, c.15].

Отже, концепти визнаються основними структурами репрезентації знань про людину та світ, що утворюються у свідомості в процесі категоризації та концептуалізації.

Розділ 2. Аналіз та визначення структури концепту «national park» .

2.1 Етимологія концепту «national park» .

Для виявлення внутрішньої форми концепту «national park» звернемось к його етимології.

У 1835 році англійський поет Вільям Вордсворт описав Озерний край (національний Англійський заповідник) як «зразок національного надбання, де має право знаходитися та людина, котра має очі, щоб сприймати, та серце, щоб насолоджуватись» .

Художник Джордж Кетлін, коли подорожував по американському Заходу, писав у 1830-х роках про те, що індіанці США повинні бути збережені (захищати їх має політика уряду)". в прекрасному парку. парку країни, що містить людей і тварин усіх диких та свіжість краси цієї природи!" .

Перша спроба з боку будь-якої держави покласти землі під захист була у Сполучених Штатах.20 квітня 1832 року, президент Ендрю Джексон підписав закон, який передбачав виділення чотирьох частин землі під захист влади навколо Хот Спрінгс, штат Арканзас. В законі велося про збереження природних термальних джерел та прилеглих схилів для майбутнього користування урядом США. Він був відомий як Хот Спрінгс Резервейшн. Однак юридичною владою не було створено чіткого федерального захисту цього району аж до 1877 року.

Наступна спроба відкласти землі під федеральний захист була, знову ж таки, в США. Президент Авраам Лінкольн підписав Акт конгресу 30 червня 1864 року, який передавав штатові Каліфорнія долину Йосеміті та гай Маріпоса з гігантськими секвоями (пізніше став національним парком Йосеміті).

" …вказаний штат повинен прийняти цей грант на таких експрес-умовах, що землі будуть використовуватись для громадського користування, для будування курортів та місць для відпочинку; землі ні в якому разі не мають бути закритими назавжди; …" (38 Конгрес США, Частина 1, 1864 рік).

В 1872 році Йеллоустонський Національний Парк був проголошений першим справжнім національним парком в світі. Коли звістка про природні дива Йеллоустоуну була оприлюднена, земля вже була частиною території, яка регулювалася федерально. На відміну від Йосеміті там не було влади, яка б могла взяти на себе керування землею, тому федеральний уряд взяв на себе пряму відповідальність за парк. Процес офіційно завершився 1 жовтня 1890 року. Так було відкрито перший офіційний національний парк в США.

Американський лауреат Пулітцеровської премії автор Уоллес Стегнер писав: «Національні парки є найкращою ідеєю, яку ми коли-небудь мали. Абсолютно американські, абсолютно демократичні, вони відображають нас з кращого боку, аніж з гіршого». Навіть при створенні Йеллоустону, Йосеміті та інших 37 національних парків і пам’ятників, пройшло ще 44 роки, перш ніж було створено Службу Національних Парків США.

Дотримуючись ідеї заснування Йеллоустоуну, було відкрито багато парків по всій землі. В Австралії було створено Королівський Національний Парк трохи південніше Сіднея у 1879 році. Національний парк Рокі-Маунтін став першим національним парком в Канаді у 1885 році. В 1887 році у Новій Зеландії було створено Національний Парк Тонгаріро. Першим національним парком в Європі став набір з дев’яти парків у Швеції у 1909 році, до 2010 року у Європі налічувалося близько 359 парків. Перший національний парк в Африці був створений в 1925 році, коли Альберт Перший Бельгійський призначив район навколо гори Вірунга, де зараз Демократична Республіка Конго, як Національний Парк Альберта, який пізніше було перейменовано як Національний Парк Вірунга. У 1973 році гора Кіліманджаро була класифікована як Національний парк, а відкрита для публічного доступу в 1977 році. В 1926 році уряд Південної Африки призначив Національний парк Крюгера в якості першого національного парку країни. Після Другої світової війни, національні парки були створені по всьому світу. Національний парк Вануаз був першим парком у Франції, створений у 1963 році після громадської мобілізації проти туристичних проектів.

Таким чином, внутрішня форма концепту «national park», що є закладеною в його етимологію, містить компонент «територія, що належить владі та має унікальні природні властивості» .

2.2 Дефініція концепту «national park» .

Обробивши багато словників екологічних термінів ми маємо декілька дефініцій словосполучення «national park» :

1. According to Collin’s Dictionary of Environment Ecology: national park noun a large area of land selected because of its scenic, recreational, scientific, or historical importance for special protection from development, and managed by a local government body for recreational use by the public and the benefit of the local community. (Пер.: Національний парк ім. велика ділянка землі, вибрана через її живописне, рекреаційне, наукове або історичне значення для спеціального захисту від розвитку та управляється органом місцевого самоврядування для рекреаційного використання та в інтересах місцевої громади).

2. According to Dictionary of Environmental Science: national park 1. An area designated by a national government to be protected from most types of human development or human activities that may harm the park landscape or wildlife.2. In the United States, a protected area as in (1); mining and hunting are specifically banned. (Пер.: Національний парк 1. Ділянка землі, яка за призначенням уряду, має бути захищена від більшості видів розвитку чи активності людини, які можуть завдати шкоди ландшафту дикої природи.2. У Сполучених Штатах, ділянка землі, що захищена (див.1.); видобуток та полювання заборонені).

3. According to Longman Dictionary of Conteporary English: national park [countable] land which is protected by a government because of its natural beauty or historical or scientific interest, and which people can visit. (Пер.: Національний парк це ділянка землі, яка захищена владою через її натуральну красу, історичний або науковий інтерес, та яку люди можуть відвідувати).

З обробленого матеріалу можемо утворити загальну дефініцію концепту «national park» :

National park noun a large area of land selected because of its historical, recreational, scientific importance and protected by government from most types of human activities that may harm the park (Пер.: Національний парк ім. велика ділянка землі, обрана через її історичне, рекреаційне, наукове значення та захищене владою від більшості видів людської активності, що можуть завдати шкоди парку).

2.3 Структура концепту «national park» .

Розділяючи позиції прихильників трикомпонентної структури концепту (С. Воркачов, Г. Слишкін, В. Карасик), виділяємо такі компоненти: понятійний (відображає ознакову та дефініційну структуру), образний (фіксує когнітивні метафори, що репрезентують концепт у мовній свідомості) та ціннісний (визначає асоціативні характеристики імені концепту).

Структура концепту схожа із будовою семантичного поля, у якому виділяють ядро та периферію. Співвіднесення структури концепту із теорією О. Потебні про найближче та найдальше значення слова дає змогу представити ядро (найближче значення) як змістовий мінімум, зафіксований у вигляді дефініції. Ядро розглядається як понятійна основа, представлена понятійним компонентом у структурі концепту, що зберігає найістотнішу інформацію про національні парки, «відбиває його денотативну співвіднесеність із концептуальним референтом — мінімальною самодостатньою ділянкою ментального простору». Периферія концепту national park представлена метафоричними та асоціативними характеристиками (у структурі - образний та ціннісний компонент). На основі отриманих знань про структуру концепту, маємо змогу побудувати модель концепту (Рис.1).

1. National park noun a large area of land selected because of its historical, recreational, scientific importance and protected by government from most types of human activities that may harm the park (Пер.: Національний парк ім. велика ділянка землі, обрана через її історичне, рекреаційне, наукове значення та захищене владою від більшості видів людської активності, що можуть завдати шкоди парку).

2. The word combination national park can be replaced by such synonyms: preserve, reservation, reserve. (Пер.: Словосполучення національний парк може бути замінено такими синонімами: збереження, резервування, резерв).

3. The word combination national park is forming such forms of association: natural park, municipal park, city park, central park, zoological park, research park, culture park, state park, nature park, university park. (Пер.: Словосполучення національний парк утворює такі асоціації: природний парк, міський парк, центральний парк, зоологічний парк, науково-дослідницький парк, культурний парк, державний парк, натуральний парк, університетський парк).

Висновок.

Сучасні лінгвістичні пошуки у руслі когнітивної парадигми, з одного боку, спрямовані на вивчення національно-мовного матеріалу з метою виявлення та моделювання представлених у людський свідомості різних типів знань про оточуючий світ. З іншого боку, вони намагаються пояснити те, яким чином когнітивні структури відбиваються в лексичній семантиці, відтворити ті механізми, завдяки яким вони беруть участь у переробці та комунікації інформації.

Подане дослідження мовних засобів англомовної репрезентації концепту «national park» спирається на тезу про те, що національна мова виступає інструментом пізнання дійсності та втіленням світосприйняття людини, і пов’язана з номінацією об'єктів світу, формуванням та передачею думок. З огляду на це, під концептом розуміємо складний динамічний структурно-смисловий конструкт людської свідомості, який зберігає інформацію про виокремлений фрагмент оточуючого світу людини та знаходить вираження у семантиці мовних засобів.

В самому загальному вигляді концепт «national park» являє собою таке поняття як, велика ділянка землі, обрана через її історичне, рекреаційне, наукове значення та захищене владою від більшості видів людської активності, що можуть завдати шкоди парку.

Проведені дослідження дали змогу визначити такі аспекти:

1. Когнітивна лінгвістика (від англ. cognition «знання, пізнання», «пізнавальна здатність») — мовознавчий напрям, який розглядає функціонування мови як різновид когнітивної, тобто пізнавальної, діяльності, а когнітивні механізми та структури людської свідомості досліджує через мовні явища.

2. Концепт трактується як ідеальна сутність, що формується в свідомості людини у вигляді глобальної, певним чином організованої, різносубстратної розумової одиниці, багатомірне ідеалізоване утворення, яке втілює культурно зумовлені уявлення етносу про світ та може опредметнюватись системою мовних засобів.

3. Основними розглянутими характеристиками названого концепту є:

· вихідна форма (етимологія);

· синонімічні ряди;

· варіанти перекладу на українську мову;

· стиснена до основних ознак змісту історія;

· сучасні асоціації;

4. Концепт «national park», за різними класифікаціями, можна віднести до складного, сегментного та пізнавального концепту.

Вивчення проблеми концептуальної структури є достатньо перспективним та розглядається в межах когнітивної лінгвістики. Але щодо окремо взятого концепту «national park» маємо зазначити, що у напрямку визначення його структури були зроблені лише перші кроки.

Дослідження не претендує на вичерпність, проте є однією зі спроб поглиблення уявлень про структуру концепту «national park» в англійській мові.

Бібліографія.

1. Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека. — М.: Языки русской культуры, 1999. — 896 с.

2. Аскерова І.А. Внутрішня форма деяких назв СТРАХУ в польській мові // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики: Зб. наук. пр. — Вип.13. — К.: Видавничий центр КНЛУ, 2005. — С. 19−22.

3. Аскольдов-Алексеев С.А. Концепт и слово. — М., 1999.

4. Бабушкин А.П. Объективное и субъективное в языке // Общие проблемы строения и организации языковых категорий (грамматические, словообразовательные, лексические и текстовые категории): Мат-лы науч. конф.23−25 апреля 1998 г. — М.: РАН ИЯ, 1998. — С.28−31.

5. Бабушкин А.П. Типы концептов в лексико-фразеологической семантике языка. — Воронеж: Изд-во Воронеж. гос. ун-та, 1996. — 104 с.

6. Баранов А.Н. О типах сочетаемости метафорических моделей // Вопросы языкознания. — 2003. — № 2. — С.73−95.

7. Барсук Л.В. Категоризация как психолингвистическая модель // Психолингвистические проблемы функционирования слова в лексиконе человека: коллективная монография / Под общей ред.А. А. Залевской. — Тверь: Тверск. гос. ун-т, 1999. — С.21−55.

8. Беляевская Е.Г. Семантическая структура слова в номинативном и когнитивном аспектах: Дис. д-ра филол. наук: 10.02.04. — М., 1991. — 495 с.

9. Бєссонова О.Л. Оцінний тезаурус англійської мови: когнітивний і гендерний аспекти: Дис. … д-ра філол. наук: 10.02.04. — Донецьк, 2003. — 463 с.

10. Болдырев Н.Н. Категориальное значение глагола как способ концептуализации события // Когнитивная лингвистика конца 20 века.: Мат-лы Междунар. науч. конф.7−9 октября 1997: В 3 ч. — Ч.2. — Минск: МГЛУ, 1997. — С.9−13.

11. Болдырев Н.Н. Когнитивная семантика: курс лекций по английской филологии. — Тамбов: Изд-во Тамбовск. ун-та, 2000. — 123 с.

12. Бондаренко К.М. Картина мира: опыт лингво-когнитивного синтеза // Вісник Харківського національного університету ім.В.Н. Каразіна. 200-річчя Харківської мовознавчої школи. — Харків: Константа, 2004. — № 635. — С.8−12.

13. Бондаренко А.Ф. Локальное сложноподчинённое предложение (на материале французского языка) // Лексическая и грамматическая семантика романских и германских языков. Романо-германская филология. — Кишинёв: Штиинца, 1989. — С.15−22.

14. Бондарко А.В. Теория значения в системе функциональной грамматики: на материале русского языка. — М.: Языки словянской культуры, 2002. — 736 с.

15. Вежбицкая А. Язык. Культура. Познание: Пер. с англ. — М.: Русские словари, 1996. — 416 с.

16. Воркачев С.Г. Методологические основания лингвоконцептологии // http://tpl1999. narod.ru/WEBTPL2002/VORKACHEVTPL2002. HTM.

17. Выготский Л.С. Мышление и речь. — М.: Лабиринт, 1999. — 352 с.

18. Гак В.Г. Метафора: универсальное и специфическое // Метафора в языке и тексте. — М.: Наука, 1988. — С.11−26.

19. Голубовская И.А. Этнические особенности языковых картин мира. — К.: Издательско-полиграфический центр «Киевский университет», 2002. — 293 с.

20. Демьянков В.З. Понимание как интерпретирующая деятельность // Вопросы языкознания. — 1983. — № 6. — С.58−67.

21. Демьянков В.З. Когнитивная лингвистика как разновидность интерпретирующего подхода // Вопросы языкознания. — 1994. — № 4. — С.17−25.

22. Жаботинская С.А. Когнитивные и номинативные аспекты класса числительных. — М.: ИЯ РАН, 1992. — 216 с.

23. Жаботинская С.А. Когнитивная лингвистика: принципы концептуального моделирования // Лінгвістичні студії. — Вип.2. — Черкаси: Сіяч. — 1997. — С.3−11.

24. Жигадло О.Ю. Реалізація основних принципів спілкування у парадоксальних висловлюваннях у художньому дискурсі (на матеріалі англійської мови) // Вісник Київського лінгвістичного університету. Серія Філологія. — 2004. — Т.7, № 1. — С.143−149.

25. Заботкина В.И. Особенности строения лексических категорий // Общие проблемы строения и организации языковых категорий (грамматические, словообразовательные, лексические и текстовые категории): Мат-лы науч. конф.23−25 апреля 1998 г. — М.: РАН ИЯ, 1998. — С.75−76.

26. Зайнуллина Л.М. Когнитивная метафора в разносистемных языках // Композиционная семантика: Мат-лы Третьей Междунар. шк. — семинара по когнитивной. лингвистике, 18−20 сент. 2002 г. / Отв. ред.Н. Н. Болдырев; Ред. кол.: Е. С. Кубрякова, Е. М. Позднякова, В. Б. Гольдберг и др. — Тамбов: Изд-во ТГУ им. Г. Р. Державина, 2002. — Ч.1. — С. 191−193.

27. Залевская А.А. Введение в психолингвистику. — М.: Российск. гос. гуманит. ун-т, 1999. — 382 с.