Місцеві позики і їх розвиток в Україні

«Місцеві позики і їх розвиток в Україні»

План

• 1. Сутність місцевих позик
• 2. Практика залучення місцевих позик в Україні
• Висновки
• Використана література

1. Сутність місцевих позик

Державні позики — це найбільш поширена форма державного кредиту. Вони можуть випускатися центральними і місцевими органами державної влади.

За правовим оформленням розрізняють державні позики, що надаються на підставі угод (безоблігаційні), і забезпечені випуском цінних паперів (облігаційні).

Облігація являє собою цінний папір, що символізує державне боргове зобов’язання і дає право її власнику по закінченню визначеного терміну одержати назад суму боргу і відсотки. Продаючи облігацію, держава зобов’язується повернути суму боргу у визначений термін з відсотками чи виплачувати кредиторам доход протягом усього терміну користування позичковими коштами, а після закінчення терміну повернути і суму боргу. Іншим видом державних позик є казначейські зобов’язання, що відрізняються від облігацій цілями випуску, формою виплати доходу і вільним обігом. Кошти від продажу облігацій спрямовуються в бюджет, позабюджетні фонди чи на спеціальні цілі. Кошти від реалізації казначейських зобов’язань направляються тільки на поповнення бюджету. Дохід від облігацій може бути виплачений у вигляді відсотків, виграшів чи не виплачуватися взагалі. По казначейських зобов’язаннях дохід виплачується у вигляді відсотків.

Залежно від місця розміщення позик їх поділяють на внутрішні - на внутрішньому фінансовому ринку (надаються юридичними і фізичними особами даної країни та нерезидентами) і зовнішні - надходять ззовні від урядів, юридичних і фізичних осіб інших країн, міжнародних організацій і фінансових інститутів.

За ознакою характеру використання цінних паперів бувають ринкові та неринкові позики. Облігації (казначейські зобов’язання) ринкових позик вільно купуються, продаються і перепродаються на ринку цінних паперів. Неринкові позики не допускають виходу цінних паперів на ринок, тобто їх власники не можуть їх перепродати.

Залежно від установлення забезпеченості державні позики поділяються на заставні й беззаставні. Заставні позики відображають один з головних принципів кредитування — матеріальної забезпеченості. Заставні позики забезпечуються державним майном чи конкретними доходами. Беззаставні не мають конкретного матеріального забезпечення. Їх надійність визначається авторитетом держави.

Відповідно до терміну погашення заборгованості розрізняють короткострокові (термін погашення до одного року), середньострокові (від 1 до 5 років), довгострокові (понад 5 років).

За характером виплати доходу державні позики поділяються на процентні, виграшні та дисконтні (з нульовим купоном). За процентними позиками дохід встановлюється у вигляді позикового процента. При цьому може встановлюватись як твердо фіксована на весь період позики ставка, так і плаваюча, тобто така, яка змінюється залежно від різних чинників, насамперед попиту і пропозиції на кредитному ринку. Виплата процентного доходу здійснюється на купонній основі. Вона може проводиться щорічно, раз на півріччя, щоквартально. При виграшних позиках виплата доходу здійснюється на підставі проведення тиражів виграшів. Дохід таким чином отримують не всі кредитори, а тільки ті, чиї облігації виграли. Така система доцільна при незначних сумах позики, що припадають на одну особу, внаслідок чого процентний дохід не може істотно стимулювати надання позики державі. Дисконтні позики характерні тим, що державні цінні папери купуються з певною скидкою, а погашаються за номінальною вартістю. Зазначена різниця формує дохід кредитора. На таких цінних паперах відсутні купони, тому їх ще називають облігаціями з нульовим купоном.

За характером погашення заборгованості розрізняють два варіанти: одноразова виплата і виплата частинами. При погашенні частинами може застосовуватись три варіанти. Перший — позика погашається рівними частинами протягом кількох років. Другий — позика погашається щоразу наростаючими сумами. Третій — щоразу сума зменшується. Другий варіант застосовується тоді, коли передбачається в перспективі щорічне зростання доходів держави, третій — навпаки, коли доходи будуть зменшуватись чи зростати державні видатки.

Залежно від зобов’язань держави в погашенні боргу розрізняють позики з правом і без права довготермінового погашення. Право довготермінового погашення дає змогу державі враховувати ситуацію на фінансовому ринку.

За правом емісії розрізняють загальнодержавні й місцеві позики. Перші випускаються центральними органами управління. Надходження від них спрямовуються в Державний бюджет. Місцеві позики випускаються місцевими органами управління і спрямовуються у відповідні місцеві бюджети. Саме у цьому і полягає їх основна відмінність.

Місцеві позики — форма мобілізації фінансових ресурсів для потреб місцевих органів влади. Місцеві позики розміщуються на ринку позичкового капіталу. У зарубіжних країнах місцеві позики — основний спосіб капіталовкладень, які здійснюються місцевими органами влади. Межі заборгованості місцевих органів по місцевих позиках регулюються центральними органами державної влади згідно законодавства. Повернення основної суми боргу по місцевих позиках здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету інвестицій, відсотки за користування позикою сплачуються за рахунок коштів поточного місцевого бюджету. Право розміщення місцевих позик згідно законодавства надано органам місцевого самоврядування України.

Місцеві позики являються нетрадиційним джерелом залучення фінансових ресурсів в місцевий бюджет для зміцнення фінансової самостійності місцевого самоврядування та є, прогресивним механізмом інвестиційної і грошово-кредитної політики в руках держави. Використовуючи такий механізм державні органи можуть впливати на регіональну політику шляхом мобілізації заощаджень та накопичень у суб'єктів господарювання, головна мета яких, реалізація соціально-інвестиційних програм на місцевому рівні.

Згідно світової практики, до муніципальних позик слід віднести боргові цінні папери термін обігу яких, більше одного року. Результатом розвитку муніципальних позик у зарубіжних країнах є посилення ролі місцевих органів влади в сфері позикових відносин не як безпосередніх учасників, а як гарантів реалізації регіональних проектів. Муніципальні позики є формою внутрішнього державного кредиту. Вони можуть виступати у трьох основних формах: банківський кредит; вексельна позика, облігаційна позика.

2. Практика залучення місцевих позик в Україні

В умовах поглиблення адміністративної реформи та децентралізаційних тенденцій, міські утворення починають відігравати дедалі вагомішу роль у процесі розв’язання суспільних проблем, які існують на територіях їх розташування. Відтак, на міські бюджети лягає додатковий тягар, пов’язаний не лише із забезпеченням безперебійного функціонування таких важливих сфер життєдіяльності міста, як житлово-комунальне господарство, інженерно-транспортна інфраструктура, будівництво житла та інших капітальних об'єктів, а й зі створенням додаткових умов для їх розвитку. Відтак міста стикаються з проблемою браку коштів, які потрібно спрямовувати на вирішення окреслених завдань. В цих умовах вихід на ринок місцевих запозичень є чи не найефективнішим та зручним інструментом розв’язання проблем, пов’язаних із залученням необхідних коштів для фінансування тих чи інших інвестиційних проектів, спрямованих на покращення міської інфраструктури.

Так, у середині 1990;х, коли перед органами місцевого самоврядування гостро постала проблема житлового забезпечення, кошти, залучені шляхом місцевих запозичень, спрямовувались, переважно, на будівництво житла. Саме з цією метою тоді й здійснювали запозичення Київ, Черкаси, Комсомольськ, Донецьк, Харків. У подальшому, в міру часткового розв’язання житлової проблеми, спектр цілей, для реалізації яких залучалися кошти, розширився. Зокрема Київ залучав кошти для будівництва метрополітену, Севастополь — на оновлення рухомого складу громадського електротранспорту, Харків — на розвиток енергетичного комплексу та реалізацію муніципальних програм.

Розвиток ринку місцевих запозичень в Україні відбувався під впливом формування правової бази, яка його регулювала. Активне формування нормативно-правової бази, яка б регулювала весь спектр правових відносин, які виникають у процесі випуску, розміщення та погашення облігацій місцевої позики розпочалося вже у 1998 році, але базові документи прийняли після 2000 року. У 2001 році Верховна Рада України ухвалила Бюджетний кодекс України, який закріпив право місцевих рад та Верховної Ради АРК Крим приймати рішення про здійснення запозичень.

2006 року Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку України, яка виступає головним державним регулятором ринку цінних паперів в Україні, зареєстровано 20 випусків облігацій місцевих позик. При цьому лише 6 запозичень до місцевих бюджетів здійснено у формі кредитів.

Згідно з Бюджетним кодексом України, запозичення можуть здійснюватися лише до бюджету розвитку спеціального фонду місцевого бюджету, тобто спрямовуватись лише на інвестиційні цілі. Зазначені цілі визначаються як рівнем соціально-економічного розвитку того чи іншого міста на певному етапі, так і нагальністю тих чи інших проблем міської інфраструктури.

Відтак кошти, залучені шляхом емісії облігацій місцевої позики, використовуються для спорудження та утримання низки об'єктів, функціонування яких має важливе значення для відповідного муніципального утворення, зокрема лікарень, шкіл, місцевих електростанцій тощо, а також для фінансування різного роду міських проектів: реконструкції системи освітлення, будівництва житла, мостів, очисних споруд, насосних станцій, системи водозабезпечення. Відповідно ринок місцевих запозичень виступає важливим інструментом, здатним мобілізовувати, перерозподіляти та надавати муніципалітету інвестиційні ресурси для подальшого розвитку.

Бюджетний кодекс визначив чіткий розподіл витрат і надходжень між бюджетами різних рівнів. Крім цього, було чітко встановлено, що запозичення до місцевих бюджетів можуть здійснюватись лише до бюджету розвитку. Закріплювався також і граничний обсяг видатків, який можна було спрямовувати на обслуговування боргу (10% видатків загального фонду) та джерела погашення основної суми боргу (за рахунок доходів бюджету розвитку). Таким чином, прийняття Бюджетного кодексу стало передумовою для забезпечення прозорості та прогнозованості місцевих бюджетів. У цей період прийнято ще низку документів, зокрема Постанову Кабінету Міністрів України № 207 від 24.02. 2003 року «Про затвердження Порядку здійснення запозичень до місцевих бюджетів», якою встановлено процедуру здійснення запозичень та «Положення про порядок випуску облігацій внутрішніх місцевих позик» за № 414, затверджене рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку у жовтні того ж року. На відміну від попереднього Положення від 13.10.97 за № 48, цей документ містив норми, які не лише регламентували процедуру реєстрації випуску, а й визначали послідовність дій емітента при здійсненні випуску облігацій та порядок скасування реєстрації випуску. В Положення також перейшла норма Бюджетного кодексу про те, що емітентами можуть виступати лише Верховна Рада АРК Крим або міські ради.

Вдосконалення правового поля сприяло активізації емісійної діяльності місцевих рад. Протягом 2003;2006 років Державна Комісія з цінних паперів та фондового ринку зареєструвала 20 випусків облігацій внутрішньої місцевої позики загальним обсягом 633,5 млн. грн. Першою серед місцевих рад, яка після набрання чинності Постановою Кабінету Міністрів № 207 від 24.02. 2003 року скористалася правом залучати позикові кошти шляхом випуску облігацій внутрішньої місцевої позики, була Київська міська рада, яка запропонувала інвесторам емісію обсягом 150,0 млн. грн., з яких фактично було розміщено цінних паперів на 100,0 млн грн. Досі це була найбільша емісія серед міст України. Лише в 2005;2006 рр. Харків та Одеса емітували цінні папери приблизно на такі ж суми. Однак не треба забувати, що на відміну від цих міст столиця здійснювала запозичення ще й на зовнішньому фінансовому ринку, а отже загальний обсяг коштів, спрямованих на розвиток міської інфраструктури, був більшим.

Крім Києва емітентами, як і на попередніх етапах розвитку ринку місцевих запозичень України, виступали обласні центри: Донецьк, Харків, Запоріжжя, Одеса, Черкаси, Вінниця, Івано-Франківськ тощо. Обсяги емісій облігацій, періоди їхнього обігу та ставки доходності за облігаціями на цьому етапі розвитку ринку суттєво змінилися. Так, якщо в 1995;1998 роках міста й області України здійснювали емісії облігацій у незначних обсягах (0,5 млн. грн. — 10 млн. грн.), то в 2003;2006 роках середній обсяг емісії вже становив 20−25 млн. грн. Збільшився і період обігу облігацій. Якщо в 1995;1998 роках переважали коротко — та середньострокові запозичення (1−2 роки), то в 2003;2006 роках почали здійснюватися переважно середньо — та довгострокові емісії (3−5 років). Що стосується ставок доходності за облігаціями внутрішніх місцевих позик, то на нинішньому етапі їхні рівні коливаються у межах 10,8−14% річних, тоді як в 1995;1998 роках рівень доходності облігацій — у межах 25−60%. Попри зниження ціни залучення позикових коштів на внутрішньому ринку, відсоткова ставка за позиковим капіталом, яку пропонують іноземні інвестори, залишається нижчою, що надає привабливості зовнішнім ринкам капіталу з точки зору здійснення запозичень місцевими органами влади. Проте нині форма залучення позикових коштів до бюджетів органів місцевого самоврядування шляхом укладення кредитних угод з іноземним кредитором широкого розповсюдження не набула. Фактично це джерело наповнення бюджету розвитку активно використовує лише Київ, якщо не враховувати кредити, що надають українським містам міжнародні фінансові установи, зокрема Світовий банк для реалізації спільних проектів розвитку міської інфраструктури.

Отже, як і з внутрішніми, так і зовнішніми запозиченнями, Київ можна вважати піонером. Адже започаткував кредитну історію органів місцевого самоврядування України на зовнішніх ринках капіталу саме випуск зовнішніх боргових зобов’язань Києва (єврооблігацій) у 2003 році на суму 150,0 млн. дол. США терміном обігу 5 років. Перший досвід муніципального емітента України щодо здійснення зовнішніх запозичень був досить вдалим — випуск, андеррайтерами якого виступили Dresdner Bank, J.P. Morgan та UBS, було розміщено у повному обсязі. Світова фінансова спільнота із зацікавленістю поставилася до цінних паперів Києва, а відсоткова ставка за єврооблігаціями при розміщенні була визначена на рівні 8,75% річних, тобто на 0,45 в. п. нижче за граничну, визначену рішенням Київської міської ради.

Про інтерес інвесторів свідчить і незначний спад за доходністю столичних цінних паперів до єврооблігацій України, випущені у 2003 році з купоном при розміщенні 7,65% та терміном обігу 10 років. При цьому, на момент розміщення 10-річних облігацій України в червні 2003 року ставки казначейських облігацій США, виходячи з яких обраховується доходність усіх інших фінансових інструментів, сягнула свого найнижчого рівня за останні 45 років, що сприяло зменшенню вартості залучення коштів державою. У серпні 2003 року під час розміщення єврооблігацій Києва кон’юнктура зовнішніх ринків капіталу була менш сприятливою, проте це суттєво не вплинуло на формування ціни залучення позикових коштів для міста.

Протягом 2004;2005 років з метою фінансування капіталомістких муніципальних проектів соціально-економічного розвитку, зокрема й будівництва Подільського мостового переходу, сміттєпереробного заводу та кардіологічного центру, Київська міська рада здійснила ще два зовнішні запозичення за тією ж схемою, що й дебютний випуск.

Механізм залучення був таким: кошти до бюджету розвитку міста були залучені шляхом укладання кредитних угод з іноземними банками, кредит за якими фінансується за рахунок коштів, що надійдуть від випуску іноземним кредитором від імені позичальника цінних паперів на міжнародних ринках капіталу (єврооблігацій). При цьому щороку збільшувався обсяг коштів, що залучаються, за одночасного зниження відсоткової ставки за користування залученими коштами. У 2004 році здійснено випуск зовнішніх боргових зобов’язань обсягом 200,0 млн. дол. США з терміном обігу 7 років та ставкою купона 8,625% річних (андеррайтери Deutsche Bank та Morgan Stanley), у 2005 році - 250,0 млн. дол. США з терміном обігу 10 років під 8,0 річних (андеррайтери Citigroup та Credit Suisse First Boston). До переваг цих двох випусків єврооблігацій Києва, крім зменшення вартості залучених коштів, слід віднести й розширення бази інвесторів шляхом забезпечення безпосереднього продажу боргових зобов’язань міста Києва американським та азійським інвесторам.

Той факт, що сьогодні зовнішніми позиками користується лише Київ, хоча через необхідність відновлення міської інфраструктури більшість регіонів потребує залучення додаткових ресурсів, зумовлений як обмеженнями, які накладає чинне законодавство України, так і іншими факторами, пов’язаними з борговою політикою органів місцевого самоврядування. Вибір параметрів здійснення запозичень органами місцевого самоврядування є одним із важливіших елементів управління місцевим боргом, як складової бюджетної політики, що має враховувати всі переваги та недоліки окремих форм залучення позикових коштів до місцевих бюджетів.

У процесі здійснення запозичень перед місцевими органами влади постають, передусім, питання визначення обсягів та вибору умов залучення додаткових коштів з точки зору забезпечення оптимальної структури боргу з метою мінімізації видатків на його обслуговування, підтримання економічно безпечного рівня боргового навантаження, забезпечення рівномірного у часі графіка виплат за борговими зобов’язаннями.

Нині за чинних умов перерозподілу джерел бюджетних надходжень між різними рівнями бюджетної системи України, лише незначна кількість місцевих органів влади мають достатній обсяг фінансових ресурсів, що можуть бути спрямовані на обслуговування, а потім і погашення зовнішнього муніципального займу обсягом від 50,0 млн. дол. США. Випуск зовнішніх боргових зобов’язань меншою номінальною вартістю не забезпечить їх ліквідність, що негативно впливатиме на вартість залучених коштів. Варто також врахувати великі обов’язкові витрати, пов’язані із розміщенням боргових зобов’язань на зовнішніх ринках, та мають фіксований характер, незалежно від обсягу коштів, який планується залучити. Це оплата юридичного супроводження, комісії організаторам випуску та визначення кредитного рейтингу за міжнародною шкалою.

Крім того, протягом усього періоду обігу та погашення боргових зобов’язань в іноземній валюті муніципальний емітент має оплачувати відрахування до Пенсійного фонду за купівлю валюти, комісійні платежі, пов’язані із обслуговуванням валютних рахунків, актуальними залишаються і валютні ризики. Нівелювати ці додаткові втрати місцевого бюджету, пов’язані із обслуговуванням зовнішнього боргу, може лише різниця у відсоткових ставках на зовнішньому та внутрішньому ринках, яка відчутна лише тоді, коли залучається велика кількість позикових коштів. Зокрема, нинішнього року Київ має намір здійснити випуск єврооблігацій обсягом до 300,0 млн. дол. США. При цьому, враховуючи запланований випуск, боргове навантаження на доходну частину консолідованого бюджету міста Києва, прогнозний обсяг якої без урахування трансфертів за обрахунками Київської міської ради становитиме 12,0 млрд. грн., залишатиметься помірним. Позитивний досвід розміщення муніципальних облігацій Києвом певною мірою спонукає інші міста України виходити на зовнішні ринки запозичень. Тим більше, що 2007 року, після внесення відповідних змін до Постанови Кабінету Міністрів України № 2007 від 2003 року, місцеві органи влади отримали право випускати облігацій зовнішньої місцевої позики. З іншого боку, фінансові можливості Києва як в силу столичного статусу, так і особливостей українського бюджетного законодавства, більші за обласні центри України. Зрештою, обсяг позики, яку має залучити Київ у 2007 році - більший за обсяг бюджету більшості обласних центрів України. При цьому середній обсяг внутрішнього запозичення, який здійснювали українські міста протягом 2003;2006 років — приблизно 25−30 млн. грн. Відтак вихід більшості міст України на зовнішні ринки муніципальних запозичень, є, наразі, проблематичним як з огляду їх матеріально-фінансових можливостей, так і параметрів запозичень, які, зазвичай, здійснюються на зовнішніх ринках капіталу. Не випадково, що нині реалізувати свій потенціал у сфері здійснення зовнішніх запозичень мають наміри лише Одеса та Харків. Натомість українські міста можуть скористатися усіма перевагами нинішнього етапу розвитку внутрішнього ринку місцевих запозичень. Загальнодержавна позитивна макроекономічна динаміка, яка створює передумови для зміцнення ресурсної бази міст, а також розвиток кредитної культури на фінансовому ринку України та її адаптація до європейських та світових норм, що зокрема проявляється у поширенні практики рейтингування позичальників (емітентів) та їх боргових зобов’язань, надають можливість українським муніципалітетам здійснювати запозичення за невисокими ставками та на триваліший термін. При цьому, в міру збільшення рівня кредитоспроможності міст, передумовами чого мають стати удосконалення системи регулювання міжбюджетних відносин, запровадження планування місцевих бюджетів на середньострокову перспективу та зміцнення фінансової основи місцевого самоврядування через передачу окремих джерел доходів місцевим бюджетам (частина податку на прибуток, збір за спеціальне водокористування, плата за видачу ліцензій та інших), органи місцевого самоврядування України, зможуть стати учасниками міжнародного ринку капіталу.

Творче завдання: проблеми вітчизняної системи місцевих позик і шляхи їх вирішення

На підставі аналізу сучасного стану розвитку ринку муніципальних запозичень, встановлено, що Україна значно відстає в процесах становлення цього ринку від зарубіжних країн, що негативно відображається на соціально-економічному розвитку її міст, та фінансової системи. Зазначений стан розвитку цього ринку обумовлюється не тільки об'єктивними економічними причинами, але і відсутністю необхідної правової бази та ґрунтовних теоретичних розробок цієї проблематики, включаючи і дисертації.

Сучасний ринок муніципальних запозичень є інститутом, що створює та забезпечує обіг фінансових активів, які є постійним джерелом боргового фінансування інвестиційних програм та проектів органів місцевого самоврядування та інших місцевих влад. Цей ринок має свою організацію, що включає правові норми органів державного регулювання, саморегулівні організації, депозитарно-клірингові системи, фінансових посередників, фінансові інститути та інструменти, установи, що забезпечують аналітичне, правове та інформаційне забезпечення, мінімізацію ризиків, а також відповідні економічні відносини. Основні елементи цієї системи пройшли тривалу еволюцію, що супроводжувалася розвитком теорії та практики комунального кредиту. За сучасних умов комунальний кредит набув розвинених форм, зокрема, таких як банківські позики, позики спеціалізованих урядових і неурядових установ, інвестиційні позики бюджетів, взаємні позики органів місцевого самоврядування, позики комунальних підприємств, короткострокові вексельні позики, єврооблігаційні позики та ін. В Україні зазначені форми комунального кредиту знаходяться лише на початковій стадії розвитку.

Становлення ринку муніципальних запозичень в Україні відбувається за умов наявності глибоких протиріч між сучасними потребами суспільства та можливостями економіки України щодо їх задоволення. Розвиток суспільства довгий час супроводжувався погіршенням рівня життя людей, занепадом багатьох міст та інших населених пунктів, їх соціально-економічної інфраструктури, зменшенням обсягу послуг, що надаються державою та місцевими владами територіальним громадам. Основними особливостями становлення ринку муніципальних запозичень є вихід органів місцевого самоврядування на ринки позичкового капіталу за відсутності необхідної правової бази, інститутів та інструментів, що дозволяють здійснювати запозичення, слабкість фінансових ринків та низькі інвестиційні можливості національної економіки, фактична недоступність для більшості органів місцевого самоврядування зовнішніх ринків позичкового капіталу, перманентна нестабільність дохідної бази місцевого самоврядування, що обмежує його можливості здійснювати запозичення, низький рівень муніципального фінансового менеджменту.

Одною з перешкод на шляху розвитку інституту місцевих позик в Україні належать існування значних макрофінансових ризиків, обумовлених непрозорістю фінансових операцій на місцевому рівні, труднощами, пов’язаними з оцінкою ризикованості місцевих інвестиційних проектів, відсутністю навичок управління проектами на місцевому рівні, слабким захистом прав кредиторів щодо повернення вкладених коштів (держава не несе відповідальності за зобов’язаннями щодо запозичень до місцевих бюджетів). Високий рівень ризиків значно підвищує вартість місцевих позик, тим самим зменшуючи можливості їх застосування.

Законодавчо встановлюються сума запозичень, мета запозичень і напрями використання коштів, види забезпечення і способи захисту прав кредиторів. Видатки на обслуговування боргу місцевих бюджетів не можуть щорічно перевищувати 10% видатків від загального фонду місцевого бюджету. Між тим, законодавством практично не унормовано питання захисту прав кредиторів, надання державних гарантій за місцевими позиками, інструменти цільового використання запозичених коштів, регламентацію предметів застави і процедури врегулювання дефолтів. Аналіз практики муніципальних запозичень в Україні свідчить також про обмежені можливості їх здійснення. Муніципальні запозичення здійснювали лише великі міста України та окремі області. Необґрунтованою є заборона на здійснення запозичень областями України та їх представницькими органами, запроваджена Бюджетним кодексом України. Через відсутність дієвого державного регулювання місцевих запозичень, вже на перших етапах їх розвитку, місто Одеса та Автономна Республіка Крим зіткнулись з дефолтами, що стало причиною заморожування таких запозичень майже на 5 років.

Аналіз сучасного стану та основних тенденцій розвитку ринків муніципальних запозичень в зарубіжних країнах, а також проблем становлення цього ринку в Україні дозволяє висловити наступні пропозиції щодо напрямів його подальшого розвитку. Доцільним є створення необхідних державно-правових умов розвитку ринку, ухвалення Закону України «Про місцеві запозичення та гарантії», розробка та ухвалення нормативно-методичних актів, які регламентуватимуть порядок управління та обслуговування боргу органів місцевого самоврядування, законодавче визначення об'єктів застави за муніципальними запозиченнями, форм їх гарантування, створення умов для місцевих запозичень в іноземній валюті, податкового стимулювання нерезидентів, які інвестують кошти у місцеві запозичення в Україні, утворення спеціальних та цільових фондів органів місцевого самоврядування для забезпечення та погашення муніципальних запозичень, запровадження процедур проведення «роуд-шоу» і на цій основі визначення обсягів та вартості запозичень та вдосконалення порядку реєстрації інформації про випуск облігацій місцевих позик, розширення переліку емітентів місцевих облігаційних позик, проектного використання запозичених коштів, стабілізації фінансового стану позичальників, обмеження сукупного муніципального боргу, створення банків комунального кредиту, синдикованого та взаємного кредитування, установ з управління комунальним боргом, мають бути запроваджені кілька груп муніципальних цінних паперів, зокрема облігації під загальні зобов’язання, облігації під дохідні проекти, облігації промислового розвитку, облігації комунальних підприємств тощо. Необхідно вдосконалити діяльність Національного банку України на ринку муніципальних запозичень. Доцільно, щоб він брав під заставу 95% обсягу внутрішніх запозичень при здійсненні рефінансування, подібно до того, як це робиться з ОВДП. Слід запровадити процедури інформування Мінфіном України українських емітентів при їх виході на зовнішні ринки про обсяги та вартість їх запозичень. Міністерство фінансів України також в рамках системи управління державним боргом мало підтримувати ліквідність цінних паперів, емітованих від імені муніципалітетів України.

Таким чином, слід відмітити існування на ринку муніципальних позик ряду невизначених і проблемних моментів, які мають місце і в Україні: встановлення обмежень щодо обсягів кредитів, які можуть отримуватися за рахунок муніципальних облігацій; застосування гарантій та заходів щодо забезпечення місцевих позик; вирішення ряду принципових питань стосовно виплати боргу в разі дефолту органів місцевого самоврядування та ін.

Для врегулювання місцевих запозичень з метою мінімізації можливості неефективного використання запозичених коштів необхідно здійснити ряд заходів як на загальнодержавному рівні, так і на місцевому. Так, пропонується:

посилити державний контроль над здійсненням місцевих запозичень через забезпечення відповідального планування витрат, фінансованих позиками;

запровадити обов’язковий супровід місцевих позик деталізованими програмами використання запозичених коштів та планами погашення боргів;

здійснювати широке інформування суспільства про умови та цілі запозичення.

Висновки

Ефективне функціонування органів місцевого самоврядування є необхідною запорукою державного розвитку. Місцеві фінанси є найважливішою основою загальнодержавної фінансової системи — саме вони забезпечують реальне самоврядування, яке не може існувати без власних фінансових джерел. Залучення міськими радами додаткових коштів шляхом випуску цінних паперів, зокрема муніципалітетних облігацій, суттєво сприяє вирішенню фінансових труднощів та дозволяє реалізовувати великі інвестиційні проекти.

Слід відмітити, що в Україні ринок місцевих позик тільки починає розвиватися та вимагає особливої уваги, становлячи особливу актуальність для усієї нашої держави у цілому.

По-перше, реалізація муніципальних облігацій може стати важливим напрямком диверсифікації боргової політики держави, особливо в умовах збереження негативного сальдо запозичень.

По-друге, вихід муніципалітетів на зовнішні ринки запозичень, враховуючи вартість випуску даних емісій, а також їх мінімальний ліквідний розмір (за даними експертів, це 80−100 млн. доларів), потребує децентралізації бюджетного процесу, збільшення дохідної частини місцевих бюджетів та дозволить зменшити надмірну фінансово-економічну залежність місцевих бюджетів від державного, що сприятиме просуванню до норм міжбюджетних відносин, прийнятих у Євросоюзі.

По-третє, збільшення ролі місцевих бюджетів, дозволить більш ефективно використовувати запозичені кошти, стимулювати інноваційну та інвестиційну діяльність на регіональному рівні, фінансувати соціальну сферу, у підсумку сприятиме загальному економічному відродженню регіонів.

Таким чином, ринок місцевих позик є органічною складовою сучасної економічної системи. Питання його розвитку комплексне і багатогранне. Вирішення вищезазначених труднощів сприятиме подальшому розвитку цього сегменту фондового ринку, збільшенню його ліквідності та зацікавленості в ньому з боку інвесторів. Це потребуватиме органічного поєднання заходів монетарної, валютно-курсової та бюджетно-податкової політик, загального розвитку фондового ринку як складової фінансової системи держави.

Використана література

1. Бюджетний кодекс України

2. Савенко О. «РИНОК МУНІЦИПАЛЬНИХ ОБЛІГАЦІЙ» // Ринок цінних паперів України. — 2007, № 1−2

3. Румянцев С. «РОЗВИТОК РИНКУ МУНІЦИПАЛЬНИХ ОБЛІГАЦІЙ» // Цінні папери України. — 2006, № 8−9

4. http: // www. stolytsya. kiev. ua

5. Ткачук Т. Децентралізована державна позика як пріоритетне джерело фінансування потреб регіонів // Вісник НБУ. — 2004. — № 8. — с.12−14.

6. ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні».

7. Постанова КМУ від 24 лютого 2003 року № 207 «Про затвердження порядку здійснення запозичень до місцевих бюджетів».

8. Кравченко В.І. Місцеві фінанси України: Навч. пос. — К.: Знання, КОО, 1999. — 487 с.

9. Луніна І., Вахненко Т. Підвищення ефективності місцевих запозичень в Україні // Економіст. — 2005. — № 10. — С.38−41.

10. Сунцова О. О. Місцеві фінанси: Навч. пос. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 560 с.