Конспект уроку: Природа — це казка, яку треба читати серцем

Конспект уроку: Природа — це казка, яку треба читати серцем Все лихе у серці людини мало б, здається, зникнути в спілку­ванні.

з природою — цим безпосереднім джерелом краси і добра.

Мета. Поглибити знання учнів про природу та її багатства, сприяти вихован­ню в учнів любові до природи, готовності берегти і примножувати її багатства.

Обладнання. Плакати, картини, Червона книга України, вислови: «Добре бачить тільки серце, найголовнішого очам не видно» (Екзюпері) «Охороня­ти природу — значить охороняти Батьківщину» (Пришвін), «Творіння при­роди досконаліші за творіння мистецтва» (Цицерон), «У природи чисте сер­це» (Чабанівський), «Спостерігайте природу і прямуйте дорогою, яку вона вам вказує» (Жан-Жак Руссо).

Епіграф. Люби землю свою, яку дав тобі Господь.

План уроку

1. Природа, людина, Батьківщина.

2. Попіл Чорнобиля стукає в людське серце.

3. «Любіть, шануйте, бережіть природу — вічне джерело нашого життя і нашої твердості» (М. Рильський).

Хід уроку

Вступне слово вчителя.

Мабуть, найбільшу насолоду і радість, найпалкішу любов до рідного краю, до життя викликає спілкування з природою. Вона чарувала і чарує, хвилювала і хвилює людину. Шепіт голубої води, зелених дібров, спів дзвінко­голосих пташок, запах і розмаїття квітів — усе це дорога серцю, ні з чим незрівнянна краса рідної землі.

Природа і Вітчизна — невіддільні. У кожного з нас залишився у серці добрий куточок, де минуло дитинство: зелена левада, луки з пахучою ско­шеною травою, сонячний сосновий бір або тінявий гай з суничними галяви­нами, широке поле, де так легко й солодко дихати, стежина, обабіч якої ростуть волошки і маки, і по якій, здається, не ідеш, а летиш, неначе птах.

Учень. Безмежно з дитинства кохаю Красу свого рідного краю ;

Дніпра голубінь неозору, Сосну в надвечір'ї прозорім,.

І місяць у хмарках сріблистих,.

І свіжість весняного листя,.

І синій промінчик волошок В пшеничному морі колосся.

Учениця. У ліс завітаю я знову На тиху сердечну розмову, Де пахне достигла суниця.

І сонцем пропалена глиця!

Я чую зозулі кування.

Берізок тремтливих зітхання, Тонкі білозорі сестриці.

Сплели свої віти в косиці.

Розповідь учителя. Земля дідів і прадідів наших, наша Батьківщина. На ній жили і виросли наші батьки, на ній зробили свої перші кроки і ми. На ній зростають нові покоління людей. Люди на цих землях жили споконвіку. Але в часи наших дідів і прадідів не виникало серйозних екологічних проблем. (Словник. Екологія — від грецького — оселя, сере­довище, — наука про зв’язок організмів із середовищем. Екологічна про­блема — забруднення навколишнього середовища).

Люди жили з природою, не відділяли себе від неї. Вони брали від природи її дари і розуміли, що краще і розумніше вони ставитимуться до неї, то краще буде і їм. Людина — часточка природи, плоть її плоті. Не вінець, не перетворювач і не володар! А часточка. Це предковічне. Але чому ж так гостро нині постала проблема екології? Чому так часто ми стаємо свідками необдуманого втручання людини у внутрішній світ природи?

Мабуть, тому, що насамперед дбаємо про результати роботи, а не про на­слідки нашого втручання в природне середовище. Незнання навколишнього світу, його особливостей призводить до великих екологічних катастроф.

Страшним лихом для українського народу стала аварія на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 року). Це сотні жертв, сотні й тисячі хворих та калік, радіаційний фон у деяких місцях перевищував допус­тимі норми. Забрудненими були всі райони, куди тільки не сягнула чорна хмара чорнобильського лиха. Це і Україна, і Білорусія, і Росія.

За двадцять кілометрів від Москви на Читинському цвинтарі поховано 23 українці. Серед них Володимир Правий, Віктор Кібенюк, Володимир Тишура, Микола Ващук, Володимир Ігнатенко, вдячна па­м'ять про яких буде вічною, бо цим героям вдалося скоротити масш­таби аварії, попередити вибух ще одного реактора.

Учениця. Вогонь, радіація люто звіріли, Кипіли граніт і смола.

Не грішники — хлопці в тім пеклі горіли…

І зона мовчання була.

Свій лік починала незнана ще ера Борні із новим найжахливішим злом,.

І грюкав, і гримав до кожного в двері.

Четвертого блоку розлом.

І в Швеції приладів стрілки стрибали, Тривога весь світ пройняла ;

Це ж рвалося лихо вселюдське за шкали,.

І зона мовчання була.

Плювався отруйною парою кратер,.

І хмари зловіщі пливли,.

А люди до першотравневого свята Двори й тротуари мели.

Жінки на городах копалися в глині,.

Так буйно черемха цвіла…

Котились від Києва геть лімузини,.

І зона мовчання була.

Чутки нечувані повзли між народом,.

І пухла від них голова.

Дивились в надії на радіо:

«Згодом усе розтлумачить Москва».

Ішли піонери в парадних колонах, Бадьорість — з трибун висоти.

Стояли в чеканні німім ешелони:

«Як гримне, чи встигнем втекти?». .

Мені ж і тепер ще бракує озону, У грудях задушлива мла…

Іще не було відгороджено зони, А зона мовчання була.

(Сяргей Законніков, з білоруської переклав Василь Ганущак).

Вчитель. Атомні станції дуже шкідливі та небезпечні об'єкти. Вони заби­рають природну воду для охолодження, а з часом міліють ріки й озе­ра, знижується рівень ґрунтових вод. Тому людям, які займають керівні посади, слід розсудливо підходити до того, де саме споруджувати такі станції, а також інші фабрики, заводи. Потрібно постійно жити в єдності з природою, а не бути тільки її міщанським споживачем.

Колись люди вірили в богів — покровителів усього живого на землі. Такою покровителькою рослин була Флора, а покровителькою тварин богиня Фауна. Тому рослинний світ називають флорою, а твариннийфауною.

Учениця. Були у матері Природи дві донечки такої вроди: хто їх побачив хоч на мить — не міг забути й розлюбить. Голубооку звали Флора. У неї очі, наче зорі, завжди замріяна, тендітна, ласкава, ніжна та привітна. А Фауна швидка, як вітер, могла й за птахами летіти, і за оленями стрибати та з білочками пустувати. Обидві світ живий любили, відтак його боготворили. То ж вирішила мудра мати в придане їм дарунки дати: мрійливій Флорі світ рослинний, а жвавій Фауні - тваринний, щоб берегли і доглядали, від всього злого захищали. Живуть в леген­дах і понині живого світу дві богині.

Бесіда з учнями.

— Чи всі люди бережуть природні багатства?

— Що потрібно зробити для того, щоб люди не нищили природу?

— В кого з вас у садочку є годівниці? А в кого у теплу пору гостюють лелеки?

— Чи доводилося вам коли-небудь допомагати пернатим друзям? Якою була ваша допомога?

— А як розумієте вислів: «Природа — це казка, яку треба читати серцем»?

І, звичайно, все це потребує воістину героїчної праці. А перш за все — доброго серця, невтомних рук та розуміння того, що без щоден­ної праці для збереження природи нам просто не вижити.

— А що конкретно можемо зробити ми?

— Чи буде вважатися культурною людиною, яка не любить і не береже. природу?

Так, ми з вами повинні щоденно показувати приклад дбайливого ставлення до природи, займатися озелененням класу, школи, не засмі­чувати і очищати наш потічок, дбати про благоустрій, слідкувати За мурашниками, не руйнувати пташині гнізда, вчасно зупинити того, хто нищить природу. Треба серцем сприйняти довколишню красу і обері­гати її, дбати, щоб ніколи не змовкав хор травневого ранку, вічно шу­міли над нами крислаті дуби, ніжним рожевим квітом веселилися яб­луні, співали чарівні пісні солов'ї, бо Природа — це казка, яку можна прочитати лише серцем!