Теоретичні аспекти управління витратами підприємства

Поняття та об'єкт обліку витрат

Використані у процесі виробництва різні речовини на виготовлення нового продукту праці формують поняття затрат. Грошовий вираз суми затрат на виробництво конкретного продукту визначає поняття собівартість. Зміст термінів затрати і собівартість поєднується в понятті затрати виробництва. Так тлумачить термін «затрати» В. Сопко /11, с.286/.

У Типовому положенні з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції у промисловості витрати також ототожнюються з собівартістю «Собівартість промислової продукції (робіт, послуг) — це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво утворюють виробничу собівартість, а витрати на виробництво і збут — повну собівартість промислової продукції» /12, с.51/.

Затрати розглядалися різними економістами з різних боків і з різною метою.

К. Маркс пов’язував дослідження затрат з намаганням дослідити особливості експлуатації найманої праці, які відображаються у вартості і, зрозуміло, в затратах. Затрати праці він тлумачить як затрати суспільства.

Затрати виробництва, за Марксом, менше за суспільні витрати на неоплачену додаткову працю, яка є джерело прибутку. Тобто, у Маркса прибуток знаходиться за межами затрат /3, с.15/.

На відміну від К. Маркса участі западні економісти включають прибуток підприємця в затрати, розцінюючи його як плату за ризик. В їх теорії затрати виробництва, які включають в себе нормальний середній прибуток, називаються економічними затратами.

Об'єктом обліку витрат П (С)БО 16 «Витрати» називає продукцію, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов’язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.

Більшість підприємств складним комплексом виробництв з різними об'єктами обліку виробничих витрат. Наприклад, на хімічному заводі, що виготовляє реактиви, облік витрат по основній продукції може бути організований за технологічними процесами або стадіями. При виробництві бромистого заліза виділяються наступні стадії: отримання та підготовка рани (бурових вод); вибір розчину бром-заліза; виготовлення твердого бром-заліза. Облік замовлених хімічних реактивів може бути організований за окремими замовленнями. Разом з тим, витрати по фасуванню, упаковці хімреактивів і препаратів узагальнюються в одну групу і розподіляються пропорційно до планової собівартості. Таким чином, в цих умовах явно виражені щонайменше три типи об'єктів обліку витрат, які відповідно визначають відмінності в методах обліку.

Аналогічна ситуація має місце і на підприємствах інших галузей. В масовому і багатосерійному машинобудуванні найчастіше витрати заготівельних цехів обліковуються по виробництвах, витрати на виготовлення основної продукції - по групах виробів, дослідного виробництва, разових робіт — за замовленнями.

Об'єктом обліку виробничих витрат будемо вважати початкову одиницю, в розрізі якої ведеться аналітичний облік витрат виробництва.

Відмінності в умовах виробництва підприємств різних галузей визначають наявність варіантів в організації аналітичного обліку, які можна умовно назвати постатейними, постатейно — напівфабрикат ними і напівфабрикатними. Постатейний варіант передбачає облік витрат за відповідними калькуляційними статтями, затвердженими для даної галузі галузевими інструкціям". При постатейно — напівфабрикатному варіанті витрати частини заготівельних цехів ряду машинобудівних підприємств можуть включатися до собівартості виготовленої продукції комплексною статтею «Напівфабрикати власного виробництва» .

З поняттям об'єкту обліку витрат тісно пов’язане поняття методу обліку витрат. Методи обліку виробничих витрат умовно можна поділити на дві групи:

• а) ті, що базуються на обліку витрат по виробу, його частині або групах виробів;
• б) ті, що базуються на обліку витрат за технологічними процесами.

До першої групи відносяться методи обліку витрат по деталях, вузлах, виробах, групах виробів або замовленнях. У другому випадку облік витрат ведеться по операціях, стадіях, технологічних процесах або по виробництву в цілому.

Поняття методу обліку витрат в економічній літературі найчастіше розглядається у нерозривному взаємозв'язку із способами обчислення собівартості продукції, оскільки кінцевою метою виробничого обліку є калькулювання собівартості продукції, що випускається.

Таким чином, під методом обліку витрат та калькулювання, розуміють сукупність способів аналітичного обліку витрат на виробництво за калькуляційними об'єктами і прийомами розрахунку собівартості калькуляційних одиниць.

Виробництво будь-якого виробу — це сукупність технологічних процесів та енергетичних, ремонтно-відновлювальних, транспортних і складських операцій. На підприємствах може бути декілька виробництв. Так, наприклад, текстильний комбінат складається з прядильного, ткацького крутильно-ниткового, фарбувально-обробного виробництва; шовковий комбінат — з кокономоткового, шовкопрядильного, шовкокрутильного, шовкоткацького, фарбувально-обробного. Існують доменне, прокатне, коксохімічне, ковальне, штапельне виробництво тощо /13, с.312/.

Кожне виробництво включає один або декілька технологічних процесів, які зводяться до послідовної обробки вихідної сировини або матеріалу. Технологічний процес складається з окремих технологічних операцій — послідовних етапів обробки, що виконуються робітниками або групою робітників на одному робочому місці, машині, автоматі і т.д. Ряд таких операцій, пов’язаних між собою безперервним виготовленням продукції, послідовним розміщенням устаткування, об'єднується в стадії. Таким чином, виготовлення кожного продукту вкладається в схему:

Існують такі методи калькулювання: по детальний облік; облік витрат по виробах;

— облік витрат за групами виробів; облік витрат по замовленнях; облік витрат по процесах; облік витрат по виробництвах.