Рідини серозних порожнин. 
Лабораторно-деференціальна діагностика. 
Клінічне значення

Реферат

на тему:

Рідини серозних порожнин. Лабораторно-деференціальна діагностика. Клінічне значення.

План

1. 1.Короткі анатомо-гістологічні дані.

2. 2.Фізико-хімічні властивості випітної рідини.

3. 3.Забір матеріалу. Приготування препаратів для мікроскопічного дослідження.

4. 4.Клітинний склад рідин із серозних порожнин.

До серозних порожнин входять: плевральні порожнина, черевні і перикарду. Вони являють собою вузькі щілини, утворені вісцеральними і парієтальними шарами серозної оболонки. Серозні оболонки складаються із декількох шарів еластичних і колагенових волокон з кровоносними і лімфатичними судинами, покритих базальною мембраною і мезотелієм. В нормі в серозних порожнинах є невелика кількість рідини, яка тільки зволожує покриви органів і сприяє легкому ковзанню їх при диханні, перистальтиці, роботі серця та іншого. При патологічних станах в цих порожнинах може накопичуватися багато рідини, що легко розпізнати клінічно і пробною пункцією. Рідини, що накопичуються в різних порожнинах тіла, ділять на 3 групиексудати — рідини запального походження, трансу дата — рідина механічного походження, які виникають при розладах загального і місцевого кровообігу і рідини кісткових порожнин. Трансудати і ексудати, які накопичуються в грудній порожнині, — це плевральна рідина, в черевній порожнині - асцилична, в перикардіальній порожнині - перікадіальна рідина.

Поява рідини в порожнинах може бути обумовлена різними причинами інфекційного і реактивного характеру. Накопичення плевральної, рідини перикардіальної рідини сприяє рідним процесам в легенях (пневмонія, абсцес, гангрена, туберкульоз і інше). Аскетична рідина накопичується при туберкульозному перитоніті, а також перитоніті викликаному злоякісними новоутвореннями, при травмах, защеплення, геморагічних діатезах, церозі печінки та інших.

Рідину для дослідження одержують за допомогою пробної пункції або розтину. ЇЇ збирають в чисту, суху, а при необхідності і в стерильну посуду. Для попередження згортання до рідини, що досліджують, можна додати 5% розчин цитрату натрію, або просто сполоснути цитратом натрію стінки посуду в якому буде зібрана рідина. В лабораторію доставляють всю рідину і відразу приступають до її дослідження. Оприлілюють фізичні і хімічні властивості рідини, проводять мікроскопічне дослідження на пивних і пофарбованих препаратах, а при необхідності бактеріоскопічне і бактеріологічне дослідження. Записують кількість рідини, її колір, прозорість і характер.

Трансудати — прозорі, лимонно-жовтого кольору, всі інші рідини мутні, колір їх залежить від характеру рідини. Трансудати відрізняються від ексудатів відносною щільністю і вмістом білка. Відносна щільність транссудатів коливається від 1,002 до 1,015, а ексудатів — 1,018 і більше.

Білок визначають за допомогою сульфосальцилової кислоти.

Принцип методики полягає в тому, що білок з сульфасаліциловою кислотою дає помутніння. Інтенсивність якого пропорційна концентрації білка.

Для визначення необхідні такі реактиви: 1) 3% розчин сульфосаліцилової кислоти- 2) 0,9% розчин NaCl- 3) стандартний 1% розчин альбуміну.

Із-за високого вмісту білка в трансудатах і ексудатах перед вимірюванням їх рекомендують розвести в 0,9% розчині NaCl. Степінь розведення оприділяють по пробі з сульфосаліциловою кислотою. В ексудатах міститься від 30 до 80 г/л білка, в трансудаха — від 5−25 г/л (визначення за допомогою ФЕКу).

Якщо немає відповідних реактивів і оснащення, то білок в серозних рідинах можна визначити методом розведення оп Брандбергу — Роберту — Стальникову, так як в сечі, замінивши азотну кислоту розчином Ларінової. Трансудати від ексудатив можна відрізнити за допомогою реакції Рівальта. Вона позитивна в ексудатах. Ексудат містить серозмуцин. Для постановки реакцій Рів альта, вузький циліндр на 100−200 мл заповнюють водою, додають 2−3 краплі льодяної оцтової кислоти і розмішують. Потім із піпетки капають 1−2 краплі досліджуваної рідини і слідкують на чорному фоні за появою помутніння. В ексудатах помутніння по мірі опускання каплі до дня циліндра збільшується, а в трансудатах незначне помутніння розсмоктується і зникає, не доходячи до дня циліндра.

Для мікроскопічного і бактеріоскопічного дослідження препарти готують як і з осаду. Так із фібринозних згустків. Після мікроскопії нативні мазки фарбують за Романовським, час фарбування не більше 5 хв. При наявності в рідині гнійних включень, згустків то із осаду готують мазки і фарбують по Цілю-Нільсену і Граму.

Для цитологічної діагностики необхідні слідуючи дані: звідки взято матеріал і яким способом, клінічний діагноз, а також чи не одержував хворий променеву терапію і хіміотерапію або інші втручання.

Основними морфологічними елементами, які можна знайти із серозних порожнин є клітини крові (еритроцити і лейкоцити), мезотелій і гістіоцити.

Еритроцити, виявляють в рідині різної кількості, в залежності від причини (травма, злоякісне новоутворення, інфекція та інше).

Лейкоцити. При попаданні інфекцій в серозні порожнини виникає запальний процес з появою в першу чергу нейтрофільних сегментоядерних гранулоцитів, які в ексудаті можуть характеризуватися такими змінами: токсогенною зернистістю, гіперсегментацією, вакуолізацією цитоплазми та інше. Нейтрофільні гранулоцити в стадії дегенеративного розпаду свідчать про тяжкий перебіг.

Поодинокі еозинофільні гранулоцити можна виявити в будь-якій рідині, але при алергічних реакціях їх може бути до 95%.

Лімфоцити зустрічаються в будь-якій випітній рідині. Для лімфоцитів характерна специфічна грубо грудкувата структура ядра.

Моноцити. Морфологічно вони не відрізняються від моноцитів крові. Збільшення їх при запальних реакціях є доброю ознакою.

Плазмоциди при затяжних станах можна виявити у великій кількості.

Гістіоцити — це потенціальні макрофаги. Колір цитоплазми в одних гістіоцитів світло-голубий, інший — більш темний. Ядро має ніжну структуру хроматинової мережі, розміщено ексцентрично або в центрі. Цитоплазма деколи вакуолізована.

Макрофаги походять від моноцитів і морфологічно подібні до них. Зменшення кількості макрофагів свідчить про недостатню захисну функцію організму.

Мезотеліоцити — це клітини плоского епітелію, які встеляють серозні оболонки плевральної перикардіальної і черевної порожнини. Ядро круглої форми, рідше овальної розміщено по центру рідин ексцентрично. Хромативнова мережа ніжна зафарбована у голубі тони (за Папенгеймом).

Під впливом різних станів (інфекції, травми, ліки) може посилюватися проліферація мезотелію. Збільшується в розмірі клітини, ядра і ядерця.

При різних патологічних станах у мезотеліоцитах можуть бути дистрофічні зміни. При гострому запалення мезотеліоцити стають атиповими і подібні до клітин раку. Зміни регенеративного і дегенаративного характеру створюють труднощі і приводять до помилок особливо в діагностиці злоякісних новоутворень.

Література: «Руководство по клинической лабораторной диагностики». Частина 1 М. А. Базарновой.