Банківські операції на ринку металів

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Контрольна робота

Ринок банківських металів

1. Структура ринку банківських металів

На макрорівні РБМ виконує функцію накопичення Дорогоцінного металу в державному резерві, дає змогу проводити операції на світовому РБМ. На мезорівні - функцію видобутку, афінажу та доставлення банківського металу до кінцевого споживача, а саме: ювелірної промисловості, автомобілебудування, авіакосмічного машинобудування, приладобудування, медицини тощо. На мікрорівні РБМ дозволяє тримати заощадження населення у металах і монетах, здійснювати інвестиції в банківські метали.

Держава виконує на РБМ функції регулювання, організації та контролю.

Підприємства та організації можуть виступати як продавцями, так і покупцями банківських металів на ринку. Якщо це афінажні компанії, то вони здійснюють очищення видобутого металу і доведення його до найвищих проб стандартної якості.

Національний банк України на РБМ здійснює такі функції:

· видає банкам письмовий дозвіл на ведення операцій з банківськими металами;

· виділяє кошти на здійснення розрахунків із підприємствами з купівлі-продажу банківських металів;

· зберігає дорогоцінні метали у Державній скарбниці;

· проводить операції РЕПО на РБМ;

· розміщує дорогоцінні метали на депозит;

· проводить переговори та операції з іншими міжнародними учасниками РБМ;

· встановлює порядок торгівлі банківськими металами;

· організовує діяльність державної скарбниці.

Правління НБУ виконує функції підтверджуючого органу, органу останньої інстанції, який затверджує ухвалені рішення щодо здійснення операцій із розміщення дорогоцінних металів на рахунках іноземних банків, купівлі-продажу дорогоцінних металів як на території України, так і за її межами та ін.

Аналіз виявив, що певні обов’язки щодо операцій з банківськими металами покладено на Державну скарбницю. Практикується вивезення за кордон брухту дорогоцінних металів (золота, платини) для переробки та афінажу з подальшим розміщенням у депозити в клірингових банках з місцезнаходженням у Лондоні або Цюріху.

Державна скарбниця НБУ — це окремий структурний підрозділ центрального апарату НБУ, покликаний створювати і зберігати запаси дорогоцінних металів та інших коштовностей, проводити з ними відповідні операції для нагромадження золотовалютних резервів, які зараховуються на баланс Національного банку України. Свою діяльність Державна скарбниця здійснює за рахунок кошторису НБУ.

До основних функцій і завдань Державної скарбниці необхідно зарахувати:

· накопичення, облік та зберігання банківських металів, дорогоцінного каміння та виробів із них, інших коштовностей як на території України, так і за її межами;

· здійснення за рішенням Правління НБУ операцій щодо розміщення дорогоцінних металів на рахунках і вкладах іноземних банків та проведення інших операцій із дорогоцінними металами відповідно до міжнародної банківської практики; підготовка пропозицій НБУ про видачу банкам дозволу на здійснення операцій із дорогоцінними металами і дорогоцінним камінням; здійснення розрахунків, у межах виділених НБУ коштів, із підприємствами, установами, організаціями за придбані або реалізовані дорогоцінні метали, каміння та коштовності;

· передання заводам для афінажу і перероблення брухту дорогоцінного металу й забезпечення повернення до Державної скарбниці зливків дорогоцінних металів після афінажу;

· розроблення проектів закупівельних та відпускних, цін на дорогоцінні метали та дорогоцінне каміння.

Першу поставку дорогоцінного металу до Державної скарбниці, створеної при Національному банку України, а саме платини, яку переплавляли в Інституті електорзварювання ім. Є. О. Патона, — було здійснено Львівським підприємством «Аргентум» у грудні 1991 р. Було відкрито цілу мережу скупок та ломбардів, що дало змогу накопнчити значні запаси металу [1. с. 28]. Примноження дорогоцінних металів в Україні відбувалося зі швидкістю приблизно 400 кг золота та 1 тонна срібла за рік і на 2004 р. становило понад 7,5 тонни металу, що приблизно дорівнює 1,4% загальних золотовалютних резервів країни [1. с. 29]. У 2008 р. золотий запас України склав 27 т [1. с. 29].

Золотий запас України створюється Національним банком України і складається з афінованого золота в зливках, є державною власністю і становить частину державних золотовалютних резервів України.

Керівництво МВФ із платіжного балансу дає таке визначення золотовалютним резервам: «це зовнішні активи, які завжди доступні та контролюються органами монетарного управління для прямого фінансування платіжного балансу, для непрямого регулювання обсягів такого дисбалансу через інтервенції на валютному ринку, що впливають на валютний курс та/або для інших цілей». Що стосується золотовалютного резерву України, то Положеная про основні принципи управління золотовалютним резервом Національного банку України (затверджене постановою № 353 Правління НБУ від 11.09.2000 р.) визначається, що золотовалютний резерв - це високоліквідні активи Національного банку в іноземній валюті І групи класифікатора іноземних валют (тобто вільноконвертована валюта) та монетарне золото, що перебуває в управлінні та обліковується на балансі Національного банку. Основна мета формування, збереження та накопичення золотовалютних резервів визначається як забезпечення внутрішньої і зовнішньої стабільності національної грошової одиниці України, а також поліпшення кредитоспроможності країни, створення сприятливих умов для здійснення зовнішніх запозичень, гарантування виконання Україною своїх зобов’язань перед міжнародними валютно-фінансовими організаціями, регулювання платіжного балансу України та проведення валютних інтервенцій у рамках монетарної політики Національного банку. Вважаємо за необхідне з позицій структурного аналізу наголосити, що сучасний світовий ринок дорогоцінних металів це розгалужена структура глобальної цілодобової торгівлі фізичним металом і похідними інструментами, значною мірою звільнена від державного регулювання.

У світовій практиці застосовують різні форми організації ринку дорогоцінних металів:

· жорстко регульований державою ринок, на якому єдиним (або головним) покупцем та продавцем дорогоцінного металу є центральний банк, а інші суб'єкти ринку продають чи купують метал у нього (Китай, ПАР);

· торгівля дорогоцінними металами зосереджена на спеціалізованих біржах (або у спеціалізованих секціях товарних чи валютних бірж), правила здійснення операцій на яких та доступ операторів (насамперед, нерезидентів) регулюється центральними банками (Франція, Туреччина);

· система вільної біржової торгівлі дорогоцінними металами (США, Люксембург, Гонконг);

· система міжбанківської торгівлі дорогоцінними металами, фактично монополізованої кількома великими банками або їх об'єднанням — пулом (Німеччина, Швейцарія, Великобританія);

· система конкурентної міжбанківської торгівлі, з фактичним домінуванням кількох банків — маркет-мейкерів (США, Японія, Голландія).

У деяких країнах співіснують різні форми організації торгівлі дорогоцінними металами (наприклад, біржова та міжбанківська), але це стосується країн із досить ліберальним законодавством, яке дає змогу конкурентно розвиватись усім формам організації торгівлі.

На нашу думку, необхідно виділити такі основні класифікаційні ознаки РБМ:

· обсяг здійснюваних операцій;

· наявність металу в операції;

· форма торгівлі;

· принципи організації;

· характер продукції, яку продають на ринку;

· якість дорогоцінного металу;

· попит на дорогоцінні метали;

· давність металів.

Залежно від обсягу здійснюваних операцій та їх різновидів доцільно розрізняти такі види ринків дорогоцінних металів:

1. Міжнародний ринок, який є всеохоплюючим на ньому реалізуються угоди з великими партіями металів. Правила здійснення операцій не контролюються державними органами або правила регулювання дуже ліберальні. Дозволяється вільно здійснювати операції як резидентам так і нерезидентам (Лондон, Цюріх, Гонконг, Сингапур тощо).

На міжнародних ринках здійснюється:

— первісна пропозиція дорогоцінних металів найбільшими видобувачами для найбільших споживачів та постачальників металу на місцеві чи регіональні ринки;

— встановлення базової ціни дорогоцінних металів для операцій на регіональних та внутрішніх ринках;

— інтервенції центральних банків для підтримання ціни металу.

2. Регіональні ринки, які належать до світових також мають міжнародний характер. У своїй основі вони орієнтовані на місцевих клієнтів, більш дрібних (Мілан). 3. Внутрішні або місцеві ринки — це ринки однієї або декількох держав, на яких здійснюється державний контроль. Їх доцільно поділити на:

— вільні ринки, на яких держава не обмежує ввіз та вивіз металу і не дуже суворо здійснює регулювання;

— контрольовані ринки, на яких для резидентів встановлені досить суворі правила державного регулювання, а права нерезидентів можуть обмежуватись аж до заборони здійснення операцій з дорогоцінними металами (Афіни, Каїр).

4. «Чорні ринки», де, незважаючи на заборону офіційних органів, здійснюються традиційні операції купівлі-продажу дорогоцінних металів (Бомбей, Тайбей).

За наявністю металів у кожній операції ринок дорогоцінних металів вартує умовно поділити на:

— ринок фізичного наявного металу;

— ринок безготівкового (паперового) металу.

За формою торгівлі ринок дорогоцінних металів доцільно поділити на:

— гуртовий, який включає просування металів від постачальників до споживачів на внутрішньому ринку;

— міжбанківський, який включає постачання металів посередникам, які займаються перепродажем металів кінцевим споживачам;

— роздрібний ринок включає постачання металами безпосередніх споживачів та дрібних інвесторів, які знаходяться на внутрішньому ринку [1, с. 32].

Гуртова торгівля банківськими металами здійснюється на Українській міжбанківській валютній біржі (УМВБ). Роздрібна торгівля банківськими металами здійснюється уповноваженими банками та уповноваженими фінансово-кредитними установами, які отримали письмовий дозвіл НБУ на право здійснення операцій з банківськими металами. На сьогодні не встановлено жодних обмежень щодо кількості купленого фізичними чи юридичними особами банківського металу у банках.

За принципами організації в складі ринку банківських металів необхідно виділити ринки, на яких торгівля зазначеними металами зосереджена:

— на спеціалізованих біржах (або спеціалізованих секціях товарних чи валютних бірж);

— на міжбанківському ринку, що фактично монополізований кількома великими банками або об'єднанням (пулом);

— на конкурентному міжбанківському ринку з фактичним домінуванням кількох банків — маркет-мейкерів;

— на жорстко регульованому ринку, де єдиним або головним покупцем та продавцем золота є центральний банк, якому інші суб'єкти ринку продають або в якого купують банківські метали;

— у системі вільної біржової торгівлі банківськими металами із застосуванням операцій на умовах «спот» і «форвард» [1, с. 33].

Щодо характеру продукції, яку продають на ринку дорогоцінних металів, РБМ важливо поділяти на:

— ринок металів у формі зливків, порошків, пластин

— ринок монет із дорогоцінних металів.

За ознакою якості дорогоцінних металів РБМ ділиться на:

— ринки з купівлі та продажу видобутих дорогоцінних металів;

— ринки з купівлі та продажу афінованих дорогоцінних металів;

Залежно від попиту на дорогоцінні метали РБМ поділимо на:

· ринок, що формує офіційні запаси дорогоцінних металів;

· ринок, де розміщені дорогоцінні метали у ювелірних виробах;

· ринок, на якому існує потреба у дорогоцінних металах у промисловості;

· ринок, що поповнює приватні заощадження (зливки, монети).

За ознакою давності металів доречно класифікувати ринок банківських металів на:

· первинний ринок, на якому здійснюється видобуток і продаж дорогоцінних металів (в Україні практично не розвинутий);

· вторинний ринок, на якому здійснюється ТІЛЬКИ купівля-продаж дорогоцінних металів.

· На наш погляд, загальну структуру ринку дорогоцінних металів України необхідно розглядати як модель, що складається із таких взаємопов'язаних секторів:

· біржового ринку фізичних дорогоцінних металів у стандартизованій формі;

· міжбанківського РБМ;

· роздрібного РБМ;

· гуртового РБМ;

· роздрібного ринку ювелірних виробів;

· гуртового ринку ювелірних виробів.

На основі проведеного аналізу робимо висновок, що останніми роками низка українських банків вже набула певного досвіду проведення операцій на РБМ. Проте рівень розвитку фінансових інструментів цього сегмента фінансового ринку ще досить незначний. Розвиток вітчизняного РБМ стримують не лише об'єктивні (недостатній соціально-економічний рівень добробуту потенційних учасників ринку), а й суб'єктивні чинники:

· незначна практика використання банківських металів у ролі застави, отримання кредитів;

· недостатній рівень розвитку інфраструктури вітчизняного РБМ;

· низький рівень маркетингових досліджень діяльності банків на РБМ.

Вважаємо, що для створення повноцінного ринку банківських металів в Україні доцільно було б провести низку заходів, а саме:

— активніше залучати банки до проведення операцій із дорогоцінними і банківськими металами;

— розвивати біржові операції із купівлі-продажу дорогоцінних металів на валютній біржі;

— посилити конкурентне середовище на РБМ;

— активніше купувати через НБУ дорогоцінні металі за кордоном;

— спростити порядок квотування та ліцензування операцій із дорогоцінними (банківськими) металами.

В Україні є великий потенціал для розвитку ринку дорогоцінних металів та каміння, а отже, і банківських металів. Одна із найсуттєвіших передумов полягає у тому, що банки можуть і повинні забезпечувати дорогоцінними металами своїх клієнтів. Роль керівного центру з формування нормативної бази й надалі відіграватиме Національний банк, але з розширенням усіх сегментів вітчизняного фінансового ринку РБМ повинен поступово розвиватися, перетворюватися з жорстко регульованого державними органами у лібералізований і конкурентний.

Отже, виділені нами функції, форми організації РБМ та класифікаційні ознаки РБМ є взаємопов'язаними і взаємообумовленими, мають свої характеристики, комплексно доповнюють і розвивають вже існуючі класифікації.

2. Золото як невід'ємна складова офіційних золотовалютних резервів

Метою управління міжнародними золотовалютними резервами країни є забезпечення максимальної ефективності їх використання. Доходимо висновку, що досягнення цієї мети потребує від органів валютного регулювання аналізу та обґрунтованих дій за такими напрямами.

По-перше, існує необхідність визначення оптимального для цих умов загального обсягу міжнародних засобів платежу. Непомірне зниження рівня резервів, що є наслідком тривалого дефіциту платіжного балансу, може призвести до того, що країна не зможе задовольнити свої життєво важливі потреби з допомогою імпорту чи не матиме можливості обслуговувати зовнішні боргові зобов’язання. Непомірне зростання резервів за постійного переважання зовнішніх надходжень над видатками сприяє збільшенню національної грошової маси, тобто стимулює інфляцію, а також призводить до недоцільного відпливу грошових коштів із сфери виробництва у грошову сферу.

Для економічного аналізу та визначення показників достатності чи дефіцитності рівня золотовалютних резервів варто використовувати індикативні показники, насамперед, співвідношення обсягів резервів і середніх показників обсягів імпорту. Світова практика показує, що достатнім є такий обсяг резервних активів, який відповідає вартості імпорту товарів та послуг за три місяці. Окрім цього, доцільно застосовувати й інші показники: співвідношення обсягу резервів, суми сукупності зовнішніх витрат, розмірів пасивного чи активного сальдо торговельного та платіжного балансів, а також суми зовнішніх боргових зобов’язань. Останній показник особливо важливий для країн, національні валюти яких використовуються як резервні. Але всі ці показники норми «оптимального» рівня резервів не є універсальними. Кожна країна визначає їх для себе самостійно, з урахуванням різноманітних конкретних обставин. Якщо виникає тенденція падіння розмірів резервів нижче від критичного рівня, відповідні органи мають вживати заходів чи до зниження валютного курсу, чи до обмеження внутрішнього попиту з допомогою жорсткої фінансової та кредитної політики. Типовою реакцією на непомірне зростання резервів є підвищення курсу національної валюти чи розширення внутрішнього споживання.

По-друге, існує проблема вибору співвідношення між окремими компонентами резерву. Оскільки резервна позиція у МВФ та запас СПЗ становлять невелику частку в загальному обсязі резервів та їхні розміри визначаються Міжнародним валютним фондом, ця проблема фактично зводиться до фіксації співвідношення між іноземною валютою та золотом. Крім того, великий продаж золота однією чи кількома країнами може спричинити падіння його ціни та відчутні втрати для країн, які не встигли своєчасно здійснити відповідні заходи. Між тим, золото — високоліквідний актив, який може бути реалізований на ринку в обмін на вільноконвертовану валюту в будь-який час. В умовах інфляційного процесу та тривалого знецінення паперово-кредитних грошей у країнах з економікою перехідного періоду вартість золота відносно таких грошей у довгостроковому періоді має тенденцію до зростання.

Країни, що перебувають у стані економічної кризи та для яких існує проблема покриття дефіциту платіжного балансу, використовують золото як заставу для дотримання зовнішніх кредитів. Центральні банки здійснюють операції «своп», що є продажем золота за іноземну ВКВ за одночасного здійснення його зворотної купівлі через певний період. Виконуючи такі операції, банки зберігають право власності на золото, яке їм належить. Національний банк України здійснює лише операції прямого РЕПО з банківськими металами.

По-третє, перед урядами та центральними банками країн постають завдання диверсифікації валютного запасу, формування валютного кошика, тобто вибору конкретних валют та встановлення їхнього співвідношення у складі цього запасу. Актуальність цієї проблеми визначається тенденцією переходу від «доларового стандарту» до «мультивалютного стандарту». Ця тенденція пов’язана із поступовою втратою Сполученими Штатами Америки колишніх монопольних позицій у світовій економіці, перерозподілом потоків капіталу між Сходом та Заходом, зростанням економічного потенціалу Японії та Західної Європи (особливо після досягнення основних угод щодо майбутньої єдиної європейської валюти).

Метою управління золотовалютним резервом Національного банку є забезпечення оптимального співвідношення рівнів захищеності, ліквідності та дохідності золотовалютного резерву, яке повинно: забезпечувати виконання основної та інших функцій Національного банку, встановлених чинним законодавством України; відповідати призначенню золотовалютного резерву Національного банку; не загрожувати стабільності та нормальному функціонуванню національних і міжнародних ринків.

Ми дійшли висновку, що головними чинниками, що визначають необхідність державного регулювання обсягів золота як невід'ємної складової офіційних золотовалютних резервів, є такі:

· золото є позанаціональним активом, що не залежить від валютної політики інших країн, заходів їх валютного контролю, а також обмежень валютного характеру, що може мати своїм наслідком заморожування виражених в іноземній валюті активів країни в інших країнах;

· золото є важливим засобом диверсифікації офіційних золотовалютних резервів центральних банків, а відтак дає змогу знизити ризики при інвестуванні коштів у різні види валютних цінностей;

· золото не обтяжене жодними міжнародними кредитними зобов’язаннями, що відрізняє його від інших складових резервів (вкладень у цінні папери, готівку, а також депозити в іноземній валюті), які виражають певні зобов’язання їх емітентів — урядів іноземних держав;

· золото є важливим страховим резервом, слугуючи джерелом ліквідних ресурсів на випадок надзвичайних подій і непередбачуваних обставин (стихійних лих, катастроф, війн, світових валютно-фінансових криз та ін.);

· золото є важливим елементом забезпечення національної грошової одиниці у складі активів центрального ного банку з огляду на нестабільну вартість активів в іноземній валюті, що зумовлено динамікою внутрішніх інфляційних процесів у країнах — емітентах цієї валюти.

Якщо аналізувати обсяг резервів золота у централь" них банках різних країнах, то Україна посідала у 2007 р. 50-те місце у світі за обсягом золота у золотовалютних резервах 26 т. Перше місце у світі за обсягами золотого запасу належить США, у золотовалютних резервах яких на кінець 2007 р. знаходилося 8,138 тис. т золота. Друге місце належить Німеччині, в якої обсяг золотого запасу становив 3,417 тис. т. Закриває трійку лідерів Міжнародний валютний фонд (МВФ). золотий запас якого — 3,217 тис. т. Далі йдуть Франція та Італія, обсяг золота у золотовалютних резервах яких 2,622 і 2,461 тис. т відповідно.

Росія зберігає за собою 11-те місце у світі за обсягом золота в золотовалютних резервах 438,2 т. Серед країн СНД найвищі позиції в рейтингу у Казахстану, який перебуває на 38-му місці з 62,7 т золота. Пропозиція золота у 2007 р. становила 3443,16 т, що на 6,2% більше, ніж у 2006 р. (3244,1 т). У той час як видобуток знизився у п’яти найбільших країнах — постачальниках золота на світовий ринок, він зріс в Індонезії, Болівії, Танзанії, Гані, Малі та Буркіна-Фасо. Утім, видобуток 2007 р. був найменшим за останні 15 років.

Попит на золото традиційно підтримується промисловістю, включаючи ювелірну, а також приватними інвестиціями. У 2007 р. попит у промисловості та загалом зріс на 8,3%. Найбільше зростання спостерігалося в ювелірній промисловості країн, що розвиваються (Індія, Китай та інші азійські країни), де золоті вироби зазвичай мають форму інвестицій чи заощаджень. Обсяг їх споживання у 2007 р. становив понад 1620 т порівняно з 1474 т у попередньому році .

Використання золота в електронній промисловості, стоматології, медицині та інших галузях також стрімко зросло — у середньому на 27%.

Офіційні продажі золота центральними банками у 2007 р. становили в сумі понад 497 т, що відповідає угоді 1991 р. між найбільшими центральними банками Європи, в якій обумовлювався щорічний продаж металу з їх резервів на відкритому ринку. Необхідність продажу золота з резервів центральних банків продиктована історично максимальною ціною на нього, падінням американського долара, а також потребою урядів у додаткових коштах. Продажі практикують переважно європейські центральні банки та Світовий банк. Росія, Китай, Аргентина, ПАР, навпаки, прагнуть збільшити власні запаси золота і зменшити частки американського долара в офіційних резервах. Деякі центральні банки розвинутих країн розпродують частину своїх запасів, а країни, що динамічно розвиваються, навпаки, нарощують ці запаси.

Монетарні органи протягом тривалого часу тримали золото як частину офіційного резерву. Нині його кількість дуже близька до величини 50-річної давнини (приблизно 29 000 метричних т). Іноді здається, що підтримування таких резервів не дуже ефективне порівняно з іноземною валютою. Проте є низка важливих причин, які пояснюють, чому країни продовжують тримати частину своїх резервів у золоті. Наведемо їх:

· диверсифікація: для будь-якого портфелю активів правильне твердження «не тримати всі яйця в одному кошику». Очевидно, що ціна золота може змінюватися але обмінний курс та процентні ставки саме валютного резерву теж коливаються. Стратегія диверсифікації і резерву забезпечує меншу волатильність та збільшення дохідності порівняно з одним видом активу;

· економічна безпека: золото є унікальним активом у тому сенсі, що не є нічиїм зобов’язанням. На нього безпосередньо не впливає економічна (монетарна та фінансова) політика будь-якої окремої країни. Такий статус металу не може піддаватися ані впливу інфляції локальної резервної валюти, ані ризикам відмови від виконання зобов’язання. Золото підтримує свою вартість у термінах справжньої купівельної спроможності, зрештою, тому особливо підходить до формування частини загального резерву центральних банків;

· фізична безпека: країни можуть бути обтяжені тими чи іншими зобов’язаннями в минулому, або, в якнайгіршому випадку, мати заморожені активи.

· Резерви, які утримуються в формі зарубіжних цінних паперів, є уразливими до таких заходів. Відповідно розміщене золото набагато менше наражається на подібні ризики. Резерв готовий до використання одразу при виникненні потреби. Повна і незаперечна ліквідність є вельми важливою складовою, яку забезпечує золото;

· непередбачені потреби: золото виконує роль «скрині (фонду) війни». У надзвичайних випадках країна може потребувати ліквідних ресурсів. Золото є таким ліквідним ресурсом та універсальним засобом платежу.

· Воно також може виступати як додаткове забезпечення? позики;

· довіра: громадськість має довіру, знаючи, що уряд або центральний банк тримає золото як актив, що не руйнується та не наражається на інфляційні процеси, які вражають «паперові гроші». Деякі країни наголошують на тому, що існує підтримка національної валюти з боку золота. Цей факт позитивно сприймається рейтинговими агенціями при визначенні позицій країни на міжнародній арені. Виконавчий комітет Міжнародного валютного фонду, звертаючись до урядів країн-членів, завжди приділяє увагу присутності золота як у балансі центральних банків, так і в своєму балансі, золоті внески до якого надають йому «фундаментальну силу».

· прибуток: іноді золото та інші банківські метали описуються як неприбутковий актив. Це не зовсім так. Існує доволі процвітаючий ринок золотих позик, який дає значні доходи так само, як і торговельні операції із золотом. Так, існує певна вартість утримування золота, але через низькі процентні ставки ця вартість є меншою, ніж часто думають. Решта переваг золота перекриває такі витрати на утримання;

Кожна окрема країна та її центральний банк визначає частку золота, що утримується в загальних валютних резервах залежно від своїх економічних та політичних обставин. Середня міжнародна величина є близькою до 11—12% за поточними ринковими цінами, але в країнах ЄС вона складає 27%, у США частка резервів у золоті близька до 60%. Країни, які час від часу вирішують складні економічні та політичні проблеми становлення, змушені рахувати та коригувати рівень золота в своїх резервах.

Вважаємо за необхідне наголосити на таких тезах: по-перше, темпи зростання золотовалютних запасів держави корелюють із темпами зростання номінального ВВП — співвідношення резервів НБУ до ВВП У країни вже майже два останні роки становить близько 20%; по-друге, політика НБУ щодо частки золота у структурі валютних резервів не відповідає стратегічному розвитку країни і завданням забезпеченості її фінансової стабільності. Сучасна світова система настільки інтегрована, а національні економіки настільки взаємопов'язані, що будь-які різкі зміни в одному регіоні одразу відображаються в інших.

Отже, вивчивши еволюцію золота, історичних умов та особливостей формування вітчизняного РБМ та його регулювання, робимо висновок, що РБМ в Україні за родився із здобуттям державою незалежності та перебуває у стадії розвитку. Він є достатньо слабким, молодим та нерозвинутим, порівняно з іншими країнами" через недосконалу законодавчу базу, тіньові операції із золотом, які відбуваються на вітчизняному ринку, характеризується незадовільним рівнем та якістю регулювання як з боку державних органів, так і недержавних інститутів.

банківській дорогоцінний метал золотовалютний

3. Стимулюючі чинники розвитку ринку банківських металів

Головними стимулювальними чинниками розвитку РБМ, які першочергово впливають на ціну банківських металів, є:

· промислове споживання золота;

· нестабільність на валютних ринках;

· споживання золота у ювелірному секторі;

· рівень інфляції;

· зміна темпів золотодобування;

· ринок нерухомості;

· ефективність і характер регулятивної політики центральних банків;

· зміна курсу акцій;

· світові геополітичні кризи.

1. Промислове споживання золота — це високоточні верстати, інструменти, радіоелектроніка, комп’ютерна техніка, медичне обладнання. Більше застосування у промисловості мають платина і паладій. Однак, посилення ролі високоточної комп’ютерної техніки в сучасній економіці посилює тенденцію до розширення застосування банківських металів, таких як золото та платина. Ми стверджуємо, що його промислове споживання буде визначальним чинником формування попиту на ринку, а технологічні інновації можуть виступити суттєвими чинниками зрушення в обсягах попиту як у бік збільшення, так і зменшення.

2. На сьогодні важливим чинником на РБМ залишається долар США, в якому номіновані контракти на поставку дорогоцінних металів. Впевнена динаміка долара СIIIА негативно впливає на котирування дорогоцінних металів. За даними агентства World Gold Council, з 1934 року реальна вартість долара США впала до 8%. Федеральна резервна система США намагається боротися зі слабким доларом, систематично змінюючи облікову ставку [1, с. 85]. Причиною коливання ціни на дорогоцінні мотали може стати такий чинник як збільшення багатьма країнами власних золотих запасів. Серед них Індія, Китай, Японія, Аргентина і Південно-Африканська Республіка. Попит на дорогоцінні метали викликаний і зростанням світових цін на нафту: 2005 року Саудівська Аравія і Об'єднані Арабські Емірати збільшили закупівлі золота на 13% і 10% відповідно, а Росія заявила, що має намір вдвоє збільшити кількість золота в структурі золотовалютних резервів.

3. Споживання золота для ювелірних потреб мас історичну визначеність. Однак, основне його споживання достатньо чітко географічно локалізовано. Насамперед, найбільшими споживачами золота є арабські країни та Індія. На останню припадає приблизно третина усього споживання дорогоцінного металу для ювелірних потреб; економічне пожвавлення у цій країні ще більше посилює попит на золото. Стосовно інших країн, то обсяги споживання ювелірною промисловістю достатньо стаціонарні і не зазнають суттєвих коливань.

4. При проведенні антиінфляційної політики центральний банк збільшує облікову ставку або зростає дохід за державними облігаціями, гроші починають переміщуватися з РБМ у банки або на ринок державних цінних паперів, що спричиняє зниження ціни золота.

5. Інвестиції у золото — складова попиту на золото, яка найменш піддається точним прогнозам. Видобуток золота є найбільшою складовою у структурі джерел надходження металу на світовий ринок. Він також достатньо локалізований, кількість фірм, що здійснюють видобуток, розробку нових родовищ чи первісну обробку, — невелика, а їхні дії можуть достатньо ефективно відслідковуватись ринками чи конкурентами. Ми з’ясували, що спроможність фірм, які здійснюють видобуток металу, еластично реагувати на зрушення в попиті, є вельми обмежена. Це пов’язано з низкою чинників, таких як: кількість та якість розвіданих родовищ (зрозуміло, що суттєво розширити розвідані запаси, придатні для промислового видобутку, у короткота середньостроковому періоді неможливо); технологічні інновації у сфері видобутку (винаходи та нововведення можуть вплинути на масштаби видобутку, але зазвичай незначно і не на тривалий період); рентабельність видобутку (прибутковість діяльності золотодобувних фірм може позитивно відображатись на зменшенні цін на золото, оскільки передбачає нові інвестиції в обладнання та досліди, пошук нових запасів тощо; низька рентабельність може свідчити про послаблення можливостей золотовидобувних компаній швидко нарощувати обсяги пропозиції металу, що спонукає ринки реагувати підвищенням цін).

На співвідношення попиту та пропозиції, а, отже, і на ціну має вплив зниження темпів золотодобування. У 2004 р. світовий видобуток золота знаходився на мінімальному рівні і склав 2,5 тис. тонн. У 2005 р. ПАР, найбільший у світі постачальник золота, на частку якої припадає 14% від світового виробництва, скоротила видобуток на 27 тонн. Росія, яка видобуває 9% золота, також скоротила на 7% постачання. За наявними оцінками, попит на золото оцінюється в 4 тис. тонн у рік. Щороку близько 500 тонн споживають ювеліри, 200 тонн — технологія і медицина. Однак, основна частина золота використовується для виготовлення монет чи банківських злитків. Щороку у світі виробляється золота на суму, яка складає біля 0,15% світового ВВП. Головна відмінність золота від платини чи паладію в тому, що воно не є популярним промисловим металом. Основні його споживачі - країни Ближнього Сходу та Азії. В 2006 р. на них припало 42% усього продажу золота. Але споживання у цих країнах відрізняється циклічністю — воно, наприклад, зростає в період Нового року або в сезон весіль у Індії. В останній час основними покупцями золота є інвестиційні фонди і спекулянти.

6. Стагнація ринку нерухомості також підвищує привабливість РБМ. Виходячи із специфіки золота, як універсального інструменту інвестицій, все більша кількість вкладників вибирає його в якості універсального засобу для своїх заощаджень. Через банківські і фондові кризи, викликані проблемами іпотечного ринку в США, можна спрогнозувати незначне уповільнення зростання цін на золото у 2009 році приблизно до 25—30% за рік.

7. Продаж золота з офіційних резервів також відчутно визначає пропозицію золота на ринку. Однак, його роль у процесі ціноутворення досить специфічна.

По перше, центральні банки продають вже наявні та стандартизовані золоті активи, що робить лаг між рішенням про збільшення пропозиції та самою операцією продажу мінімально коротким. По-друге очікування поведінки офіційних власників золота є потужним чинником визначення ціни як у теперішньому періоді, так на майбутнє. Тобто, оголошення центральними банками про наміри щодо своїх золотих активів практично негайно інтерпретується ринками як певний сигнал, який впливає на процес ціноутворення в напрямку, в якому органи грошової влади збираються проводити свої операції. Впливовість чинника поведінки центральних банків щодо своїх золотих активів обумовлюється тим, що вони володіють запасами на рівні 30% від усього золота, видобутого на Землі за останні 18 років (близько 35 000 т) (1, с. 88].

8. При зниженні індексу курсу акцій гроші виходять з цієї сфери примноження капіталу у сферу попиту на золото, внаслідок чого починається зростання цін.

9. На динаміку цін на банківські метали можуть впливати різні геополітичні події. У 1980 році, коли в Ірані виникла ісламська революція і розгорівся конфлікт із США, ціна на нафту досягла рівня у 39 $. Середня ціна золота в тому ж році становила 615 $. Проте з врахуванням інфляції середня ціна золота у 1980 році становила 1600 $. Середня ціна золота у 1980 р. порівняно з 1975 р. зросла майже в 4 рази (табл. 1).

Таблиця 1 Динаміка світових цін на золото в період 1970;2000 рр.

Отже, аналізуючи динаміку цін на банківські метали, потрібно передусім зважати на:

· рівень інфляції. Купівельна активність на ринках дорогоцінних металів посилюється насамперед на тлі нестабільної фінансової ситуації та швидкого зростання цін на споживчі товари. За такої ситуації інвестори звертають увагу на дорогоцінні метали, прагнучи застрахувати частину своїх вкладень, що призводить до певного зростання вартості золота;

· валютні курси. Ціни на банківські метали залежать від змін валютних курсів відносно американського долара, унаслідок чого змінюється ціна певного дорогоцінного металу в інших валютах. Якщо курс певної валюти щодо долара падає, це призводить до подорожчання металу у такій валюті, що стимулює його продаж на місцевому ринку, та навпаки;

· процентні ставки. Ухвалюючи рішення щодо інвестування в дорогоцінні метали треба пам’ятати, що при вищих процентних ставках золото стає менш привабливим для інвестицій, хоча зростання ставок може свідчити про посилення інфляційних тенденцій в економіці;

· дохідність фінансових інструментів. Ціни на фінансові інструменти змінюються протилежно до цін на дорогоцінні метали і мають з ними негативну кореляцію.

Список використаної літератури

1. С. К. Реверчук, Л. М. Чиж, С. П. Лазур., Ринок банківських металів: Монографія.- Львів, «Тріада плюс», 2011 — 191с.

2. Мельник В. В., Козюк В. В. Міжнародна інвестиційна діяльність: Навч. Посіб. — Тернопіль, Картбланш, 2003 — 249с.

3. Варфоломєєв С. Ринок інвестицій в золото для українських інвесторів. — К., 2003. — 47с.