Облік управління витратами на Шахті ім. А. Г. Стаханова

ВСТУП В умовах ринкової економіки, коли активізувались питання виживання підприємств у конкурентній боротьбі та забезпечення їх платоспроможності, підвищується роль управління діяльністю підприємств в прийнятті оптимальних рішень, в основі яких зосереджена техніко-економічна інформація щодо випуску продукції, витрат на її виробництво і рівня цін по її реалізації. Тобто однією з найважливіших і найскладніших проблем для підприємницьких структур є потреба вибору найкращого варіанту управління витратами в системі стратегічного розвитку підприємства. Саме вибір найкращого варіанту управління витратами є важливою умовою успішної діяльності підприємств, що дає змогу досягти оптимального рівня витрат виробництва, внаслідок чого зростає конкурентоздатність продукції та стає реальним досягнення довгострокового економічного зростання підприємств. Дослідження теоретичних основ та практичного застосування різних систем управління витратами знайшли своє відображення в працях вітчизняних і закордонних учених: К. Вілсона, К. Ларіонової, С. Ніколаєвої, О. Орлова, Т. Примака, Є. Рясних, Дж. Сігела, С. Сінка, С. Стукова, В. Суржика, Р. Хілтона, Л. Хлапенова, Ю. Цал — Цалка, М. Чумаченка та ін. Однак більшість вчених розглядає управління витратами окремо від процесів розвитку підприємства. Тому комплексний, інтегрований підхід до управління витратами в системі стратегічного розвитку підприємства дотепер не одержав достатнього теоретичного й практичного обґрунтування. Окремі питання підвищення ефективності управління витратами підприємства вивчені недостатньо. Зокрема, мають місце різні підходи до факторів впливу на витрати підприємства, маються розходження в методиках розрахунку, аналізі, основних показниках і комплексній оцінці витрат підприємства и, також вимагають подальшого розвитку питання розробки.

Незавершеність наукових розробок в області удосконалення управління витратами підприємства й істотна практична значимість даної проблеми для розвитку підприємств підкреслює об'єктивний характер актуальності теми дослідження. Інформаційною базою дослідження слугували: законодавчі та нормативні документи, навчально — методична література, наукові публікації в періодичних виданнях.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Економічні та організаційно — правові аспекти формування витрат підприємства Задача формування витрат полягає в такому визначенні і взаємному узгодженні впливаючих на витрати чинників, при яких заданий об'єм продукції буде вироблений з мінімальними витратами. Отже, теорія витрат істотно розширює і узагальнює спеціальний технічний аспект теорії виробництва і в свою чергу представляє інтерес для підприємства. З позицій економічної теорії будь — яке виробництво правомірно розглядати як перетворення витрат в результати. При такому підході виявляється, що управління витратами охоплює всі сторони управління виробництвом. Але ці поняття не тотожні, друге є ширшим, оскільки перед виробничим менеджментом, постають безліч задач, які не вирішуються в межах управління витратами. Проте, на практиці доцільним є відособлення менеджменту витрат через його найважливішу роль у виробничому процесі як особливого виду управління, що підтверджується результатами опитування менеджерів великих компаній.

Виробнича собівартість — виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на виробництво продукції, виконані роботи та надані послуги — що є одним із найважливіших економічних показників господарської діяльності підприємства, у якому відображаються зростання продуктивності праці, економія ресурсів, технічний прогрес тощо. Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством. За економічними елементами до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:

Адміністративні витрати не формують собівартості виробленої і реалізованої продукції, а покриваються за рахунок валового прибутку підприємства або збільшують валовий збиток. До адміністративних витрат належать загальногосподарські витрати, що направлені на обслуговування і управління підприємством: — витрати, пов’язані з управлінням підприємством; - витрати на утримання та обслуговування основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського призначення; - витрати на обслуговування виробничого процесу; - податки, збори та інші передбачені законодавством обов’язкові платежі (крім податків, зборів та обов’язкових платежів, що включаються у виробничу собівартість продукції (робіт, послуг); - інші витрати загальногосподарського призначення, зокрема виплати на відшкодування заробітку та інших витрат у випадках завданого каліцтва або іншого ушкодження здоров’я працівників апарату управління та іншого загальногосподарського персоналу, виплата звільненим працівниками вихідної допомоги тощо. Витрати на збут також не формують собівартості виробленої і реалізованої продукції, а покриваються за рахунок валового прибутку підприємства або збільшують валовий збиток. До витрат на збут належать витрати, пов’язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг), зокрема: — витрати на утримання підрозділів підприємства, що пов’язані зі збутом продукції; - витрати на утримання, ремонт та експлуатацію основних засобів, інших необоротних матеріальних активів та нематеріальних активів, пов’язаних зі збутом продукції; - витрати, пов’язані з транспортуванням, перевалкою та страхуванням готової продукції; - витрати, пов’язані з забезпеченням правил техніки безпеки та охорони праці; - фактичні витрати на гарантійний ремонт та гарантійне обслуговування продукції або гарантійні заміни проданих товарів, якщо на підприємстві не створювався резервний фонд; - витрати на проведення передпродажних та рекламних заходів та на дослідження ринку стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються підприємством; - витрати на зберігання, навантаження, розвантажування й пакування продукції; - податки та збори: — інші витрати, пов’язані із збутом продукції. Витрати підприємства, крім операційної діяльності, формуються також в процесі фінансової та інвестиційної діяльності, надзвичайних подій, а також внаслідок сплати податку на прибуток, дивіденди, і податку на додану вартість. До фінансових витрат відносяться витрати на проценти (за користування кредитами отриманими, за облігаціями випущеними, за фінансовою орендою тощо) та інші витрати підприємства, пов’язані із залученням позикового капіталу. Втрати від участі в капіталі є збитками від інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні підприємства, які обліковуються методом участі в капіталі. До складу інших витрат включаються витрати, які виникають під час звичайної діяльності (крім фінансових витрат), але не пов’язані безпосередньо з виробництвом або реалізацією продукції. До таких витрат належать: — собівартість реалізованих фінансових інвестицій (балансова вартість та витрати, пов’язані з реалізацією фінансових інвестицій); - собівартість реалізованих необоротних активів (залишкова вартість та витрати, пов’язані з реалізацією необоротних активів); - собівартість реалізованих майнових комплексів; - втрати від неопераційних курсових різниць; - сума уцінки необоротних активів і фінансових інвестицій; - витрати на ліквідацію необоротних активів (розбирання, демонтаж); - залишкова вартість ліквідованих (списаних) необоротних активів; - інші витрати звичайної діяльності.

1.2 Основні методи формування витрат як інструмент їх управління Необхідність поліпшення інформаційного забезпечення управління підприємством за умов нестабільного та конкурентного середовища на початку XX століття спричинила в економічно розвинених країнах світу формування системи управлінського обліку. За декілька десятиліть було сформульовано його основні концепції, моделі та методи. Методи формування витрат залежать від вибору системи виробничого обліку. Система виробничого обліку — це система обліку, яка забезпечує калькуляцію і контроль собівартості об'єктів витрат. На першій стадії витрати групуються по однорідних елементах: матеріали, зарплата і ін. Потім вони відносяться до відповідних об'єктів витрат. При цьому прямі витрати можуть бути віднесені до об'єктів витрат на основі первинних документів, а непрямі витрати розподіляються між об'єктами витрат пропорційно величині певного чинника (пряма зарплата, машино — годин). Вибір системи виробничого обліку залежить від технології і організації виробництва. Тому різні підприємства використовують різні системи виробничого обліку. Організаційна структура підприємства є відправною крапкою для побудови системи виробничого обліку, оскільки вона визначає підконтрольність витрат і порядок угрупування їх по центрах відповідальності. Наступним етапом упровадження виробничого обліку є вибір системи калькуляції продукції. Система калькуляції визначається характером продукції. Калькуляція може здійснюватися по повних виробничих витратах або тільки по змінних витратах.

Метод повних витрат (Аbsorption Costing, АС) полягає в калькуляції собівартості продукції з розподілом всіх виробничих витрат між реалізованою продукцією і залишками продукції на складі. Передбачається, що в розрахунку собівартості беруть участь прямі матеріальні витрати, пряма праця, загальновиробничі витрати, а до витрат періоду відносяться загальногосподарські витрати. Останні повинні бути повністю включені в собівартість реалізованої продукції загальною сумою без підрозділу на види продукції Постійна частина загальновиробничих витрат відноситься до витрат періоду разом з витратами на збут і адміністрування.

Формування витрат за методом DС Його суть полягає у тому, що тільки змінні витрати беруть участь в розрахунку планової і фактичної собівартості продукції. Частину витрат (постійні витрати, до яких в БС віднесені постійна частина загальновиробничих витрат, адміністративні і збутові витрати), що залишилася, в калькуляцію не включають і періодично списують на фінансові результати, тобто враховують при розрахунку прибутку і збитків за даний період. В наш час директ — костинг широко застосовується у всіх економічно розвинених країнах світу, але точніше було б назвати його «маржинальним методом калькулювання».

Проведений аналіз літературних джерел свідчить про те, що серед теоретиків з управлінського обліку популярним є протиставлення АС та DC методів. На мою думку, навпаки, слід приділяти увагу доповнюючим елементам методів, що дозволить повніше зрозуміти характер поведінки собівартості продукції. Основна відмінність підходів — порядок розподілення постійних накладних витрат між періодами, в яких розраховується собівартість. Прибічники повного методу вважають, що процес виробництва неможливий без загальновиробничих витрат, тому вони повинні повністю враховуватись при формування собівартості продукції, в тому числі і їх постійна частина. Таким чином, при визначенні вартості запасів готової продукції, до уваги беруться як змінні, так і постійні витрати. Прибічники методу прямих витрат наголошують на тому, що постійні виробничі витрати мають місце незалежно від рівня завантаженості потужності підприємства та асортименту продукції. Саме тому ці витрати не залежать від обсягу виробництва, а тому мають бути пов’язані з часовим періодом, тобто доцільно відносити їх на реалізовану продукцію без включення до собівартості. При прийнятті остаточного рішення щодо вибору метода, неможливо не брати до уваги поточний стан ринкового середовища. Тому, якщо ціни на продукцію не стабільні, або існує загроза непередбачених коливань, то доцільно компенсувати частину витрат із виручки того періоду, в якому ця продукція була виготовлена і навпаки. Ідея, покладена в основу стандарт — кастинг проста, і базується на тому, що більшість сучасних технологій стабільні. А це, в свою чергу, дозволяє встановлювати норматив, який визначається як рівень, розрахований по якомусь стандарту і відповідає необхідному результату. Таким чином, надається можливість детально і вчасно враховувати відхилення для кожного центру відповідальності по елементах або статтях калькуляції. На підприємствах, що застосовують систему стандарт — кастинг, облік відхилень фактичних витрат від стандартних норм ведуть, як правило, на наступних окремих чотирьох рахунках: — відхилення по витрачанню матеріалів; - відхилення по заробітній платні; - відхилення по накладних витратах; - відхилення від стандартної комерційної собівартості. При необхідності кожний з цих рахунків може бути розчленований на дрібніші аналітичні рахунки. Отже, стандарт — костинг — це система оперативного управління і контролю за ходом виробничого процесу і витратами на виробництво, а також система аналізу причин, через яких утворилася різниця між стандартною і фактичною собівартістю продукції і виручкою від її реалізації. Принципи цієї системи є універсальними, і тому їх застосування доцільне при будь-якому методі обліку витрат на виробництво і калькуляції собівартості продукції. При системі обліку стандарт — костинг не ведеться відособленого обліку змін норм витрат, оскільки норми (стандарти) витрат встановлюються на тривалий період і переглядаються протягом року тільки при істотних зрушеннях в організації виробництва, також можливе застосування різної напруженості норм витрат по їх видах. Альтернативною до попередніх є система формування витрат таргет — костинг. Система таргет — костинг — це цілісна концепція управління, що підтримує стратегію зниження витрат і реалізовує функції планування виробництва нових продуктів, превентивного контролю витрат і калькуляції цільової собівартості відповідно до ринкових реалій. Розглядаючи причини виникнення системи таргет — костинг, слід звернути увагу на вигляд бізнесу, що помітно змінився в останні десятиліття. Сьогодні одним з головних чинників успіху і конкурентоспроможності компаній є інноваційні продукти. Виробники в багатьох галузях вже не можуть продавати величезні партії стандартних виробів, покладаючись на відносно стабільні ринки і технології. Сучасні ринки є мінливими, а технології прогресують дуже швидко, що примушує менеджерів використовувати нові підходи до управління, орієнтуючись на поведінку споживачів, і розробляти відповідні інструменти планування, вимірювання, обліку і контролю витрат, які об'єднуються в систему управління витратами. Сама ідея, встановлена в основу концепції таргет — костинг, нескладна і революційна одночасно.

У принципі, застосування системи таргет — костинг технічно не так вже складне, щоб стати неможливим для вітчизняних підприємств. Головна перешкода полягає в іншому: для успішного упровадження тагрет — костинг в організації повинна бути налагоджене тісна взаємодія між різними підрозділами і працівниками; колектив повинен бути єдиною командою, що є обізнаною, діючою як єдине ціле. Таким чином, ідея таргет — костингу досить проста: виробляти лише ті продукти, розрахункова собівартість яких не перевищує цільової.

У вітчизняній літературі широко використовується поняття методу обліку та калькулювання за нормативними витратами. Система нормативного визначення витрат найбільше підходить підприємству, діяльність якого складається з ряду однакових чи повторюваних операцій. Тому її використання доречне в промислових фірмах, де операції часто мають циклічний характер. Систему нормативного обліку витрат можна застосувати і до непромислових видів діяльності, для яких властиві повторювані операції. Система нормативного обліку витрат є дієвим механізмом для вирішення різноманітних завдань, зокрема вона: — допомагає при складанні кошторису й оцінці ефективності керування; - створює контрольну схему, спрямовану на виявлення тих операцій, що не узгоджуються з планом. Ця схема повинна попереджати менеджерів про виникнення небажаних ситуацій, що можуть зумовити прийняття коригувальних заходів; - прогнозує майбутні витрати, що необхідні для прийняття рішень; - спрощує задачу переносу витрат на кінцевий продукт для цілей оцінки запасів товарно — матеріальних цінностей; - встановлює цілі, які необхідно досягти. Таким чином, система нормативів є запорукою ефективного ведення виробничої діяльності суб'єкта господарювання, своєрідним «лакмусовим папірцем», що дозволяє контролювати витрати на виготовлення продукції Д від початкової до кінцевої стадії

1.3 Формування політики управління витратами Посилення ролі витрат виробництва в забезпеченні ефективності функціонування підприємства зумовлює необхідність реструктуризації функціональних підрозділів фінансово-економічного, бухгалтерського спрямування з метою виділення окремого підрозділу, який би займався управлінням витратами. Однак прийняттю такого рішення мають передувати певні дослідження, в процесі яких слід визначити відповідність діючої системи управління витратами новим завданням і умовам функціонування підприємства у реальному економічному оточенні. Якщо такої системи немає в повному обсязі її функцій: облік; оцінка ефективності формування витрат; контроль і відповідальність за здійснення витрат; нормування, планування прогнозування витрат виробництва за видами продукції, структурними підрозділами виробничих процесів; стимулювання працівників за економію витрат, то необхідно провести дослідження не тільки за окремими елементами системи, а і визначити, якими функціями та підсистемами вона повинна бути доповнена відповідно до завдань і перспектив розвитку підприємства. В сучасних умовах практично кожне підприємство повинно самостійно вирішувати питання стосовно управління витратами виробництва, визначати вимоги до ефективності їх здійснення тощо. Однак в усіх випадках має ставитись мета управління витратами виробництва і розроблятись завдання та заходи її реалізації. Етап перший — здійснення перед проектного дослідження і визначення основної мети підприємства в сфері управління витратами виробництва. На цьому етапі необхідно проаналізувати реальний стан здійснення витрат виробництва на основних ділянках і підрозділах виробничих процесів, оцінити ефективність їх формування і обґрунтувати напрями підвищення ефективності управління ними. Реальний стан здійснення витрат доцільно визначити на базі інформації, яка надходить з центрів відповідальності за витратами виробництва. Основними показниками, на основі яких аналізується стан формування витрат, є калькуляційні статті по видах продукції, кошториси витрат на виконання окремих робіт, послуг, витрати підприємства внаслідок бракованої продукції, непродуктивної праці тощо. Доцільно також переглянути існуючі системи управління витратами з метою визначення їх відповідності новим умовам господарювання. При цьому важливо звернути увагу на посилення функцій і ролі витрат у визначенні перспектив розвитку підприємства. Реалізація цього напряму зумовлює необхідність виділення другого етапу у розробці системи управління витратами, а саме: визначення комплексу завдань, пов’язаних з розрахунками прогнозних величин витрат виробництва, необхідних для здійснення різних варіантів розвитку підприємства та вибором найбільш доцільних з них. При виборі організаційно-технічних і економічних напрямів розвитку підприємств рівень витрат виробництва має розглядатись як один із критеріїв, на основі якого приймаються управлінські рішення. Управління розвитком підприємств за критерієм витрат виробництва може формуватись на основі їх мінімізації при забезпеченні визначених обсягів виробництва, якості продукції, що виробляється. При цьому слід враховувати часовий горизонт, на який розробляється стратегія розвитку. Таким чином, витрати виробництва, що є одним із критеріїв розвитку підприємств, слід розглядати як відносну змінну величину, динаміка якої в часі залежить від сукупності зовнішньоекономічних і внутрішньовиробничих факторів. Врахування цього в побудові системи управління витратами виробництва має принципове значення і набуває особливої актуальності в умовах перехідної економіки, коли ринки збуту продукції сировинноматеріальних ресурсів знаходяться в стадії становлення, а ціни на них постійно змінюються. За такої ситуації величину витрат виробництва, яка має забезпечувати розвиток підприємства, слід визначати з врахуванням фінансового ризику, що дасть можливість знизити вплив фактора невизначеності та підвищить рівень достовірності розрахунків. На основі здійснення досліджень другого етапу на підприємстві повинна сформуватись повна інформація щодо реалізації напрямів удосконалення системи управління витратами виробництва, підвищення ефективності управління ними. Кінцевими матеріалами цього етапу мають бути визначення основних функцій управління витратами та їх завдань у підвищенні ефективності діючої системи управління витратами або забезпечення ефективності функціонування нової, спроектованої системи. В останньому випадку розробляється проект такої системи і подається до розгляду керівництву та власникам підприємства. Третій етап — заключний, пов’язаний із впровадженням нової або удосконаленої системи управління витратами виробництва. На цьому етапі має розроблятись план впровадження системи, в якому визначаються строки виконання основних заходів і відповідальні особи. Також доцільно створити робочу групу менеджерів, яка б відслідковувала процес впровадження системи управління витратами виробництва, оцінювала ефективність їх функціонування на етапі впровадження нових або модернізованих функціональних підсистем системи управління витратами виробництва. Підсумовуючи вищесказане, слід відзначити, що розробка ефективної системи управління витратами виробництва знижує можливість негативного впливу випадкових явищ на діяльність підприємства, дозволяє вчасно передбачити дію негативних заходів та розробляти упереджуючі заходи по зниженню їх впливу на витрати виробництва.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ВИТРАТ НА ШАХТІ ІМ. А.Г. СТАХАНОВА

2.1 Аналіз діяльності «Шахта ім. А.Г. Стаханова»

Шахта ім. А. Г. Стаханова є одною із самих великих шахт на Україні. Вона розташована в Красноармійському районі Донецької області й адміністративно підлягає виробничому об'єднанню «Красноармійськвугілля» Мінвуглепрому України.

Шахта імені О. Г. Стаханова («Красноармійська — Капітальна») побудована по проекту інституту «Донгипрошахт» і введена в експлуатацію в 1974 році з проектною потужністю 4000 тис. тон вугілля в рік чи 13 330 тон у добу.

Найвищий видобуток досягнутий у 1988 році - 3800 тис. тон.

У зв’язку зі зниженням технічних можливостей по фронту гірських робіт через відсутність будівництва другої черги з 1994 року шахті установлена виробнича потужність 2850 тис. тон на рік.

У 2012 році обсяг видобутку передбачається 4200 тон у добу, 1,26 млн. тон на рік. Розвиток гірських робіт і закінчення будівництва стовбурів забезпечать рівень видобутку до 2,5 млн. тон на рік.

Розміри шахтного поля: по простяганню шарів — 17 км., по падінню — 3,5 км. Промислові запаси вугілля-128 млн. тн. Глибина робіт 825−1136 м, у перспективі глибина робіт буде збільшуватися і досягне 1240 м. Щомісячний фонд заробітної плати складає 2,5−3,0 млн. грн.

На шахті працює 7000 трудящих. Велика частина їх проживає в мікрорайонах міста Димитрова, що виросли в результаті будівництва і пуску шахти ім. О. Г. Стаханова.

Соціальна сфера шахти містить у собі шість дитячих дошкільних установ, розрахованих на 1320 місць., Центр гармонійного розвитку дітей і підлітків, профілакторій на 50 місць, дві бібліотеки для масового читача.

Шахта ім. О. Г. Стаханова — основне джерело надходження коштів у бюджет міст Димитрова, Красноармійска і селища Новоекономічне. Тому від стабільності роботи шахти багато в чому залежить добробут усіх трудящих і пенсіонерів міста, а також подальший розвиток житлово-комунального і дорожнього будівництва.

У табл.1 представлений аналіз основних показників діяльності шахти за 2010 — 2011 роки.

Таблиця 1 — Аналіз основних технико-економічних показників за 2010;2011 гг.

За період роботи з 2010 р по 2011 р шахта, як і вся вугільна промисловість України скоротила обсяг виробництва з 857,5 тис. тн у 1999 році до 744,5 тис. тн у 2010 році і середньодобовий видобуток склав:

у 2010 р — 4428 тн у добу;

у 2011 р — 4089 тн у добу;

Причинами такого різкого зниження обсягів видобутку стали:

Загальна політика у вугільній промисловості, а саме:

незбалансованість цін на вугілля і споживані матеріали, послуги;

Внутрішахтні причини, а саме:

висока аварійність на машинах і механізмах;

несвоєчасна підготовка гірськими роботами очисн вибоїв, замість вибулих.

Зменшивши видобуток вугілля, не поліпшивши при цьому структуру витрат, збільшилася собівартість 1 тони товарного видобутку, довівши її в 2011 році до 138,2 грн на 1 тн проти 116,49 грн, на 1 тн у 2010 році.

При скороченні штату на 174 чіл, зменшилася кількість людей по видобутку на 34 чол., знизилася продуктивність праці робітника по видобутку на 5,8%, середньомісячна заробітна плата робітника по видобутку збільшилася на 22,9%. Відбулося збільшення основних виробничо-промислових фондів:

У 2010 р — 605 401 тис. грн., у 2011 р на 702 219 тис. грн., що в цілому склало збільшення на 96 818 тис. грн. і зменшення фондовіддачі: у 2010 р 0,157 грн/на 1 грн., у 2011 р. на 0,144 грн / на 1 грн, у цілому це склало 0,013 грн. /на 1 грн. чи на 8,3%. Усе це привело до того, що шахта ім. О. Г. Стаханова з прибуткового підприємства стала збитковим.

2.2 Аналіз витрат «Шахта ім. А.Г. Стаханова»

Як указувалося раніше, застосовувана технологічна схема видалення з зумпфа просипів гірської маси передбачає механізоване видалення її тільки з бункера, що уловлює. Гірська маса, що просипалася, у водозбірні ємності зумпфа віддаляється з них вручну з застосуванням лопат і цебер. Щодня на цій операції задіється не менш трьох чоловік.

Пропонована технологічна схема дозволяє механізувати цей процес, а також підвищити надійність самого водовідливу. Економічний ефект від реалізації такої схеми буде складатися в основному за рахунок зниження чисельності робітників, зайнятих ручною працею по очищенню водовідливних ємкостей.

Річний економічний ефект визначимо по залежності:

де С1, С2 — сумарні експлуатаційні витрати відповідно по базовій і пропонованій схемах;

К1, К2 — капітальні сумарні вкладення відповідно по базовій і пропонованій схемах;

Ен — нормативний коефіцієнт економічної ефективності, значення якого для вугільної промисловості приймається рівним Ен = 0,15.

Капітальні вкладення До капітальних вкладень за базовою схемою відносяться витрати на заміну зношеного насосного устаткування. Згідно статистичних даних [47,48,50], моторесурс насосів, експлуатованих у зумпфах, складає близько 700 годин. Тоді як у нормальних умовах водовідливу, їхній моторесурс складає 6000 годин.

До капітальних вкладень за пропонованою схемою відноситься придбання насосного устаткування для станції робочої води, струминних насосів, а також дугового сита. Розрахунок витрат по капітальних вкладеннях зведемо в табл.

Таблиця 2. Витрати на капітальні вкладення

Експлуатаційні витрати. Для спрощення розрахунків однакові витрати по однієї й інший схемам враховувати не будемо. Наприклад, чисельність машиністів насосних установок в обох технологічних схемах зумпфового водовідливу однакова, однакова і їхня заробітна плата. Розрахунок витрат на заробітну плату робітників, зайнятих процесом очищення водозбірної ємності зумпфа зведемо в табл. Річні витрати по заробітній платі з урахуванням податкових відрахувань в обсязі 33,5% визначаються по залежності:

за базовою схемою: Зб=1,335*7625,37*12=122 158,42 грн.

Таблиця 3 Розрахунок місячного фонду оплати праці робітників, зайнятих очищенням водовідливної ємкості

за пропонованою схемою:

Зб=1,335*2859,5*12=45 809 грн.

Розрахунок витрат по амортизаційних відрахуваннях зведемо в табл.

Таблиця 4 Витрати на амортизаційні відрахування

Витрати по електроенергії визначимо по залежності:

де 0,1427 грн/квт?год — середньодобовий тариф по активній електроенергії;

коефіцієнт завантаження електричного привода насоса, значення якого залежить від ступеня зносу насоса. Чим вище знос насоса, тим більше навантажується привод насоса внутрішніми рівчаками води.;

сумарна потужність привода насосів;

середній час відкачки води.

Середній час відкачки води з водозбірника в пропонованому варіанті складе14,4 години, та як очищення відбувається два рази на рік.

Підставляючи значення в рівняння, одержимо витрати по електроенергії:

у базовому варіанті витрати на електроенергію відсутні так як очищення здійснюється в ручну.

у пропонованому варіанті:

АЭБ=0,9*500*14,4*0,1427=924,69 грн.

Розрахунок за матеріалами I-ї групи зведемо в табл.10.4, а за матеріалами II-ї групи зведемо в табл.

Таблиця 5 Розрахунок витрат за матеріалами І-ї групи

Таблиця 6 Витрати за матеріалами ІІ-ї групи

Підставляючи значення у формулу, одержимо:

Э = [ (7255,77 + 0 + 173,55 + 1470,71 + 122 158,42) — (7647,27 +924,69 +

+0 + 7133,4+45 809,31)] +0,15* (48 371,76 — 53 591,76) =75 546,85 грн Таким чином, виходячи з виконаних розрахунків, річний економічний ефект від реалізації пропозицій складе близько 75,5 тис. гривень.

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ СИТЕМИ УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ

3.1 Формування стратегічної моделі управління витратами Стратегічне управління полягає у розробці і реалізації стратегії, яка повинна відповідати меті і завданням підприємства, а правильний вибір стратегії, послідовність етапів та процесів її реалізації повинен забезпечити позитивний економічний ефект. Досягнути встановленої мети діяльності та ефективно вирішувати існуючі проблеми розвитку підприємства можна на основі реалізації його конкурентних переваг на ринку. Побудова стратегічної моделі управління витратами підприємства є одним з найважливіших інструментів стратегічного управління.

Важливим етапом розроблення моделі стратегічного управління витратами шахти ім. А. Г. Стаханова має бути аналіз чинників зовнішнього та внутрішнього середовища, та особливостей їхнього впливу на досягнення стратегічної мети. Всі ці чинники є взаємопов'язаними, і зміна одного з них може призвести до значних змін іншого. Водночас необхідно зазначити, що рівень впливу зовнішніх чинників залежить від особливостей підприємства, зокрема його галузевої структури, розмірів та територіального розміщення, а також від якості управління підприємством. У зв’язку з цим кожне підприємство має визначити, які саме з чинників зовнішнього впливу найістотніше впливають на діяльність підприємства і якими методами здійснювати їх дослідження та впливати на них. Отже, з огляду на стратегію, щоб забезпечити ефективність управління витратами підприємства та сприяти досягненню його стратегічної мети, треба, насамперед, детально проаналізувати навколишнє підприємницьке середовище, у якому відбувається процес перетворення сировини у готовий для кінцевого споживання продукт. М. Портер назвав такий метод дослідження підприємницького середовища — аналізом ланцюжка цінностей. На основі такого аналізу можна виявити шляхи економія або мінімізації чи оптимізації витрат. Ланцюжок цінностей — це узгоджена послідовність певних видів діяльності, в результаті яких створюється цінність — продукт. Побудований ланцюжок цінностей свідчить, що конкурентна стратегія розвитку підприємства залежить не тільки від внутрішніх витрат, але і від зовнішніх — витрат постачальників, витрат каналів збуту та маркетингових витрат, витрат на споживання продукту. Побудувавши загальний ланцюжок цінностей для підприємства, можна оцінити рівень внеску окремих видів підприємницької діяльності у створення цінності кінцевого продукту та проаналізувати пов’язані з цими видами діяльності витрати, доходи й економічні результати. Важливо також дослідити причинно-наслідкові зв’язки між окремими елементами ланцюжка та факторами навколишнього ринкового середовища; динамікою споживчого ринку, рівнем конкуренції, станом фінансового ринку, ринку праці, рівнем інфляції, фіскального навантаження тощо. Для дослідження впливу факторів зовнішнього підприємницького середовища на діяльність і розвиток підприємства, а також для оцінки його сильних і слабких ланок застосовують СВОТ — аналіз. На його підставі можна не лише оцінити характер впливу окремих факторів середовища на кожен етап процесу формування цінності кінцевого продукту, а й визначити ключові фактори успіху та перспективи розвитку окремих видів підприємницької діяльності й обґрунтувати та оцінити ймовірні шляхи. При формуванні моделі стратегічного управління витратами необхідно враховувати, на якій стадії життєвого циклу перебуває товар, який виготовляє підприємство. Згідно з теорією М. Портера, щоб успішно подолати конкуренцію та досягти стратегічних результатів, підприємство має дотримуватися одного з варіантів формування конкурентної переваги: підтримувати низькі витрати (лідерство на основі витрат); виготовляти продукцію, кращу за якостями, ніж у конкурентів (лідерство за диференціацією продукції); концентрувати діяльність на специфічному сегменті ринку, зокрема на специфічному сегменті продукції, певній категорії споживачів (лідерство у вузькій сфері діяльності).

В той же час, в групі організаційних факторів визначальними є: налагодження ділових та раціональних зв’язків із постачальниками та покупцями, організаційна структура виробництва та рівень використання виробничої потужності підприємства. До числа фінансово — економічних слід віднести наступні: вартість залучення додаткових фінансових ресурсів та ціну матеріально-технічних ресурсів.

Аналіз ефективності моделі стратегічного управління витратами необхідно здійснювати за збалансованою системою показників. Побудова системи показників оцінки ефективності стратегічного управління витратами має ґрунтуватися на аналізі стратегічних цілей підприємства.

Формування моделі стратегічного управління витратами необхідне не лише для забезпечення економічного розвитку підприємства у конкурентному ринковому середовищі і досягнення його стратегічної мети. Її побудова є основою для створення на підприємстві ефективної системи управлінського обліку, організації поточного та оперативного планування, аналізу й контролю за діяльністю підприємства.

3.2 Резерви зниження собівартості

З економічної та соціальної точки зору зниження собівартості продукції для шахти Стаханова це:

— збільшення прибутку, який залишається у розпоряджені підприємства, це дає можливість працювати не тільки у простому, а й у розширеному виробництві;

— можливість для матеріального стимулювання робітників та вирішення соціальних проблем колективу підприємства.

— поліпшення фінансового стану підприємства, зниження степені ризику банкрутства;

— можливість зниження ціни збуту на вугілля, що дозволяєу значній мірі збільшити конкурентоспроможність продукції та збільшити об'єм продажу;

З цього, можна зробити висновок, що проблема зниження собівартості завжди повинна бути у центрі уваги на підприємстві.

Для вирішення проблеми зниження витрат на виробництві та при реалізації продукції повинна бути розроблена загальна концепція.

Ця программа повинна носити комплексний характер, повинна враховувати всі фактори, які впливають на зниження витрат виробництва та реалізації продукції. Зміст та сутність комплексної програми по зниженню витрат залежать від специфіки підприємства., стану підприємства та перспектив його розвитку.

Для того щоб розробити програму треба проаналізувати витрати, аналіз дозволить продивитися тенденції зміни собівартості, виконання плану, опре ділити вплив факторів на його відхилення і на цій основі дати оцінку роботи шахти по використанню можливостей та установити резерви зниження собівартості продукції.

Проаналізувавши витрати на шахті Стаханова, я дійшла висновку, що на зміну структури витрат вплинули наступні фактори:

інфляційний процес, це пояснює збільшення вартості матеріалів;

вибуття основних фондів відбувається швидче, ніж їх введення, що призвело до зниження долі амортизації;

погашення боргів по відрахуванням на соціальні потреби, що збільшує долю цих витрат;

збільшення продуктивності праці над заробітною платою відбувається швидше, що призводить до тзниження долі заробітної плати.

Для зниження транспортних витрат необхідно обосноване планування перевезень з використанням кольцевих маршрутів. Збільшення суми послуг машзаводів і монтажно-налагоджувальних управлінь пояснюється зростанням вартості запасних частин та ремонтних матеріалів. З метою скорочення витрат по послугам, необхідно звести до мінімуму їх об'єм за рахунок виконання монтажних робіт власними силами.

Зростання витрат по амортизаційним відрахуванням пояснюється тим, що протягом багатьох років шахта переоцінювала основні фонди з використанням методики коефіцієнтів, у результаті чого вартість майна була завищена відносно її сучасної ринкової вартості. Проведення ринкової переоцінки майна сприяло би зниженню суми амортизаційних відрахувань, крім того зниження податку на майно.

Витрати на оплату праці з відрахуваннями до внебюджетних фондів є самі вагомі і займають 50%.

Необхідно посилити контроль за використанням фонду оплати праці. Крім того проводити заходи, щодо скорочення втрат робочого часу, що призведе до збільшення продуктивності праці, та зниження собівартості продукції.

Виконання плану собівартості знаходиться в прямій залежності від виконання виробничої програми по видобутку вугілля. Тому основним джерелом резервів зниження собівартості вугілля є збільшення об'єму виробництва вугілля. Крім того на розмір собівартості одиниці продукції впливає скороченн витрат на виробництво за рахунок збільшення рівня продуктивності праці, економного використання матеріалів, електроенергії (за рахунок заміни звичайних лампочок на економічні), економії палива, скорочення невиробничих доходів, скорочення виробничого браку.

ВИСНОВКИ управління витрата собівартість У ринковій економіці управління витратами, як засіб досягнення високого економічного результату виробничо — господарської діяльності підприємства, орієнтується не тільки на їх зниження, а й спрямовується на зростання прибутку і забезпечення конкурентоспроможності підприємства. Основною метою теорії витрат є надання встановленим в теорії виробництва кількісним технічним залежностям вартісної форми за допомогою цін чинників, і на цій основі визначення витрат, які є критеріями економічності при оцінці виробництва. Управління витратами — це складний, багатоаспектний та динамічний процес, що включає в себе управлінські дії, метою яких є досягнення високого економічного результату функціонування підприємства. Воно передбачає створення єдиної, чітко й безперебійно функціонуючої системи з певними цільовими установками й взаємопов'язаними елементами. При формуванні системи управління витратами необхідно враховувати такі їх особливості, як динамізм та розмаїття витрат, необхідність застосування широкого спектра прийомів та методів управління витратами, труднощі їхнього виміру, обліку й оцінки, а також складність і суперечливість впливу витрат на економічний результат тощо. Практичне застосування існуючих методів обліку витрат, таких, як: стандарт — костинг, директ — костинг, таргет — і кайзер — костинги, — дає змогу точніше визначати й оцінювати витрати й фінансові результати під час здійснення господарських операцій на підприємстві. В той же час, кожен метод має як переваги, так і недоліки, на які обов’язково треба звертати увагу в процесі прийняття рішення щодо їх впровадження на підприємстві. В умовах ринкової системи господарювання особливої актуальності в управлінні витратами набуває вирішення таких завдань, як: врахування інтересів всіх учасників бізнесу, розширення горизонтів та глибини аналізу, можливість оцінки та моделювання операційних ризиків тощо. Тому розробка ефективної системи управління витратами виробництва знижує можливість негативного впливу випадкових явищ на діяльність підприємства дозволяє вчасно передбачити дію негативних заходів та розробити упереджуючі заходи по зниженню їх впливу на витрати виробництва.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

1. Положення бухгалтерського обліку 16 «Витрати» (Наказ МФУ № 318 від 31.12.1999 р.)

2.Бутинець Т. А., Чижевська Л. В., Береза С. Л. Бухгалтерський облік:Навч. посібник для студентів вузів / За ред. проф. Ф. Ф. Бутинця.- Житомир: ЖІТІ, 2000. 672с.

3. Гарасим П. М., Кізима А.Я., Забчук В. Д., Кушнірик І.П., Хомин П. Я. Фінансовий облік і звітність на підприємствах різних галузей: Навч. посібник / За ред. Хомина П. Я. —Тернопіль: Астон, 2000. -288 с.

4. Левитан О. К. Облік наявності та руху основних засобів. Документальне оформлення руху основних засобів // Діло. — 1995р. — № 44. С.2−3.

5.Лишиленко О. В. Бухгалтерський облік: Підручник. — Київ: Видавництво «Центр навчальної літератури», 2004. — 623с.

6. Облік у виробництві. // Податки та бухгалтерський облік, жовтень, 1999, № 41, с.42−45.

7. Ткаченко Н. М. Бухгалтерський фінансовий облік, оподаткування і звітність:Підручник — К. Алетра, 2006. — 1080 с.

8. Чебанова Н. В., василенко Ю. А. Бухгалтерський фінансовий облік: посібник. — Київ: Видавничий центр «Академія», 2002. — 627 с.