Розвиток творчого потенціалу учнів в процесі виконання художньої вишивки

Вступ

Актуальність дослідження. Одним з головних завдань, визначених Національною доктриною розвитку освіти в Україні ХХІ ст., є формування творчої особистості. Творчість розглядається у широкому розумінні як важлива умова формування багатогранної особистості. У світлі нових концепцій виховання людини гостро постає проблема формування молодого покоління, яке здатне розв’язувати проблеми, творчо включатись у життєдіяльність. Це зумовлює необхідність оновлення форм та методів, появи нових підходів до навчання учнів, які дозволять учителям розвивати творчий потенціал учнів і забезпечувати цей складний процес на належному професійному рівні.

Актуальність дослідження проблеми розвитку творчого потенціалу зумовлена передусім наявністю практичної потреби у використанні потенційних ресурсів дитини як основної сили у вирішенні завдання розвитку її активності та творчих здібностей.

Проблема людських здібностей викликала величезний інтерес людей в усі часи. Однак у минулому у суспільства не виникало особливої потреби в оволодінні творчості людей. Таланти з’являлися ніби самі собою, стихійно створювали шедеври літератури і мистецтва: робили наукові відкриття, винаходили, задовольняючи тим самим потреби розвитку людської культури. У наш час ситуація корінним чином змінилася. Життя в епоху науково-технічного прогресу стає все різноманітніше і складніше, воно вимагає від людини не шаблонних, звичних дій, а гнучкості мислення, швидкої орієнтації і адаптації до нових умов, творчого підходу до вирішення великих і малих проблем. Якщо врахувати той факт, що частка розумової праці майже у всіх професіях постійно росте, а все більша частина виконавської діяльності перекладається на машини, то стає очевидним, що творчі здібності людини слід визнати найістотнішою частиною його інтелекту і завдання їх розвитку — однієї з найважливіших завдань у вихованні сучасної людини. Адже всі культурні цінності, накопичені людством — результат творчої діяльності людей. І те, наскільки просунеться вперед людське суспільство в майбутньому, буде визначатися творчим потенціалом підростаючого покоління.

Вивченню проблем творчого розвитку особистості дитини присвячено праці багатьох вітчизняних і зарубіжних вчених: В. Сухомлинського, В. Томашевського та інші.

Петровський А. В. відзначав, що по відношенню до знань, навичок та умінь здібності виступають як деяка можливість; це зерно, пророщування якого вимагає певних умов і зусиль.

Б. М. Неменский у своїй книзі «Мудрість краси», пише: «Але справа не тільки в тому, щоб навчить дітей бачити, відчувати, і розуміти прекрасне в мистецтві, завдання набагато складніше — необхідно сформувати у них уміння творити прекрасне в своїй повсякденній діяльності, повсякденній праці, повсякденних людських відносинах».

Отже, розвиток творчого потенціалу в учнів дуже важливий для нашого суспільства і людства в цілому, з чого й випливає актуальність обраної теми: «Розвиток творчого потенціалу учнів в процесі виконання художньої вишивки».

Мета дослідження полягає в опрацюванні наукової літератури, вивченні навчальних програм, розкритті сутності художньо-творчого потенціалу учнів, теоретичному обґрунтуванні, розробці серії занять по виконанню художньої вишивки в оздобленні одягу в подальшій навчальній роботі.

Об'єкт дослідження — процес формування самостійної творчої діяльності дітей, розвитку естетичного почуття і смаку.

Предмет дослідження: — процес розвитку творчих здібностей в учнів під час виконання художньої вишивки.

Об'єкт, предмет та мета зумовили необхідність розв’язання таких завдань:

1. Опрацювання науково-педагогічної і спеціалізованої наукової літератури з досліджуваної проблеми.

2. Проаналізувати стан проблеми розвитку художньо-творчого потенціалу в педагогічній теорії і практиці;

3. Окреслити сутність творчого потенціалу учнів;

4. Визначити критерії, показники та умови, сприятливі розвитку творчого потенціалу учнів при виконанні художньої вишивки;

РОЗДІЛ І. РОЗВИТОК ТВОРЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ УЧНІВ В ПРОЦЕСІ ВИКОНАННЯ ХУДОЖНЬОЇ ВИШИВКИ

1.1 Сутність творчого потенціалу в процесі виконання художньої вишивки

Початок ХХІ ст. означений складним пошуком нової філософії виховання дітей та юнацтва. ЇЇ стрижень — розвивальна, життєтворча домінанта виховання відповідальної особистості, яка здатна до саморозвитку, самостійно, незалежно будувати свою долю, стосунки зі світом, реалізувати життєве призначення через власний вибір.

Інтеграція України до світового та європейського освітнього простору передбачає необхідність перегляду деяких підходів до навчання школярів, аналізу чинників, що гальмують підвищення якості та формування життєздатності особистості.

Творчий потенціал людини визначає його діяльність і творча активність розвивається в діяльності. Сутність творчої особистості не зводиться до рівня і обсягу її знань, умінь і навичок, але поняття знань, умінь, навичок і творчості взаємнообумовлені. Процес оволодіння знаннями та вміннями, у найпростішому розумінні, — це процес навчання. Тому творча активність розвивається в процесі навчання тієї чи іншої діяльності.

Художньо-творчий потенціал учнів — це багаторівнева функціональна система, яка виявляється у творчій активності особистості, зумовлена рівнем розвитку природних задатків і творчих здібностей учнів, особливостями чуттєвого сприймання, інтелектуальною активністю, інтересами і внутрішніми потребами та творчою ініціативою у їх взаємодії. На основі багаторівневості художньо-творчого потенціалу учнів вбачається доцільність організації відповідного педагогічного забезпечення, яке стимулювало б розвиток творчих здібностей учнів.

Головними показниками, які дозволяють судити про рівень розвитку творчої активності, є легкість засвоєння нової діяльності, а так само широта переносу вироблених індивідом способів сприйняття і дії з однієї діяльності на іншу.

Іншими словами творча активність визначає процес індивідуальної творчості в різних галузях творчої діяльності. При цьому стосовно дітей творчість визначається як форма діяльності людини, спрямована на створення якісно нових для нього цінностей, що мають суспільне значення.

Творчість — це постійне вдосконалення своєї особистості, мислення, свідомості, інтелекту і постійна спрямованість здійснювати щось нове, робити більше і краще, ніж раніше. У творчій діяльності людина розвивається, набуває соціального досвіду, розкриває свої природні обдарування і здібності, задовольняє інтереси і потреби.

Творча особистість — це національне надбання і справжнє багатство країни.

Проектування, розвиток і формування творчої індивідуальності пропонує створення для цього спеціальних можливостей. Усі найкращі людські якості самі собою розвиваються тільки там, де є творче ставлення до життя і адекватні соціальні умови для саморуху. Працюючи з дітьми, ми повинні розкрити їх природні потенціали і підготувати до продуктивної праці.

Природа людства досліджується філософами, логіками, психологами, істориками, фізіологами, які вивчають окремі аспекти творчого мислення та особистості, виходячи із специфіки своїх наук.

Творчість — це форма діяльності людини, спрямована на створення якісно нових цінностей, нових ідей, це відкриття принципово нового чи удосконаленого вирішення того чи іншого завдання.

Творче мислення є предметом розсуду зв’язків у досліджуваному предметі, в результаті якого або предметна реальність, чи суб'єктивно нове знання, або ж ідеальний образ. Для того, щоб діти розвивали здібності до творчого мислення, необхідно постійно створювати ситуацію творчої, навчальної діяльності, яка сприятиме розкриттю та розвитку природних творчих обдарувань.

Творчість починається з нової ідеї. Нові ідеї можуть з’являтися як на основі нової інформації, так і без неї. Щоб створити щось нове, необхідно спиратися на відоме, мати матеріал, що зберігається в пам’яті.

Коли ми намагаємося зрозуміти і пояснити, чому різні люди, поставлені в приблизно однакові ситуації, досягають різних успіхів, ми звертаємося до поняття «здібності».

Теплов Б. М. у своїй роботі «Проблеми індивідуальних відмінностей» розглядає «здібності» передусім як індивідуально-психологічний розвиток між людьми. Даючи визначення здібностей, Б. М. Теплов вважає, що воно повинно включати в себе три ознаки. По-перше, під здібностями розуміються індивідуально-психологічні особливості, що відрізняють одну людини від іншої. По-друге, здібностями називають не взагалі індивідуальні особливості, а лише такі, які мають відношення до успішності виконання будь-якої діяльності або багатьох діяльностей. Потретє, поняття «здатність» не зводиться до тих знань, навичок чи умінь, які вже вироблені в даної людини.

Немов Р. С. розглядав проблему здібностей, визначав їх у більш вузькому сенсі, кажучи що здібності - це те, що не зводиться до знань, умінь і навичок, але пояснює їх швидке придбання, закріплення та використання на практиці. [11, с. 247].

Здібності - це індивідуально-психологічні особливості особистості, які є умовами успішного здійснення даної діяльності і динаміки оволодіння знаннями, вміннями та навичками [1, с. 232].

Завдяки здібностям в тій чи іншій сфері дитина може швидко і порівняно легко оволодіти необхідними знаннями.

Здібності, як і інші властивості особистості, не тільки виявляються в діяльності, але і формуються в ній. Основним недоліком традиційної системи освіти є неможливість виховати творчо мислячу людину, готову до вирішення складних і життєвих не стандартних проблем. Вихід з такої ситуації лише один — активне включення дітей у діяльність творчого характеру та розвитку творчих здібностей.

Розвиток творчих здібностей дітей передбачає формування у них найважливіших розумових і практичних дій, які зовні виявляються у вигляді певних умінь — уміння спостерігати, думати, зіставляти, порівнювати, вміння самостійно висувати і вирішувати нові завдання.

Чим більше зміст уроків відповідає інтересам дітей, тим ширше дитині надається можливість проявити свою індивідуальність, тим повніше зливаються зусилля педагога з навчанням і вихованням, з відповідними зусиллями учнів по засвоєнню матеріалу, саморозвитку, самовиховання. Щоб діти почали творчо застосовувати отримані знання, необхідно, щоб вони відчували потребу в такій діяльності. Робота над вишивкою сприяє розвитку творчості, відкриває шлях до самовираження, пробуджує фантазію, виховує смак, духовно збагачує.

Розглянемо в чому ж полягає творчість дітей. У тому, що на самому першому етапі, познайомившись із зразками робіт різного рівня складності, діти складають свою композицію виробів. У перших роботах неодмінно включаються елементи, обов’язкові для початкового навчання. Тим, хто відчуває труднощі в первісному композиційному вирішенні, передбачаються готові зразки, в які діти за бажанням можуть вносити зміни. Все одно в кожному зразку проявиться індивідуальність виконання.

Створити у дітей естетичне ставлення до об'єкта праці і пробудити прагнення до творення красивих виробів — це, і є естетична мета виховання.

Пробудження інтересу до рукоділля, слід починати з демонстрації творчих робіт. Вона розрахована на пробудження переживань учнів, викликаних спогляданням гарних речей, майстерно виконаних вчителем.

Найважливіше завдання трудового виховання полягає в тому, щоб не тільки навчити дітей навичкам якісного виготовлення виробу, а й розвивати почуття форми, уміння створювати й оцінювати поєднання кольору, композиції, гармонію, симетрію. Закон єдності праці і краси проявляється в їхній тісній взаємозалежності, прагнучи зробити гарну та практичну річ.

Процес вимагає від людини величезного інтелектуального, емоційного і вольового напруження. Творчі потенціали закладені і існують в кожній людині. При сприятливих умовах кожна дитина може проявити себе. Розвитку творчості дитини сприяє наявність генетичної основи і умов соціально-педагогічного і психологічного характеру.

Аналіз проблеми розвитку творчих здібностей багато в чому буде визначатися тим змістом, який ми будемо вкладати в це поняття. Дуже часто в повсякденній свідомості творчі здібності ототожнюються із здібностями до різних видів художньої діяльності, з умінням гарно малювати, складати вірші, писати музику.

Очевидно, що розглянуте нами поняття тісно пов’язане з поняттям «творчість», «творча діяльність». Під творчою діяльністю ми розуміємо таку діяльність людини, в результаті якої створюється щось нове — будь це предмет зовнішнього світу або побудова мислення, що приводить до нових знань про світ, або почуття, що відбиває нове ставлення до дійсності.

Якщо уважно розглянути поведінку людини, її діяльність у будь-якій області, то можна виділити два основних види вчинків. Одні дії людини є відтворюючими або репродуктивними. Такий вид діяльності тісно пов’язаний з нашою пам’яттю і його суть полягає в тому, що людина відтворює або повторює вже раніше створені і вироблені прийоми поведінки та дії.

Крім репродуктивної діяльності в поведінці людини присутня творча діяльність, результатом якої є не відтворення вражень або дій, а створення нових образів .

Таким чином, у найзагальнішому вигляді визначення творчих здібностей виглядає наступним чином. Творчі здібності - це індивідуальні особливості якості людини, які визначають успішність виконання ним творчої діяльності різного роду.

вишивка творчий педагогічний естетичний

1.2 ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ В ПРОЦЕСІ ВИКОНАННЯ ХУДОЖНЬОЇ ВИШИВКИ

Основне завдання навчального процесу дітей — естетичне виховання і прищеплення їм практичних навиків. Велика роль має відводитись творчого мислення до виконаної роботи. Потрібно, щоб діти навчались вносити в роботу елементи фантазії, можливе різноманіття.

Виховання естетичного смаку в гуртках декоративно-прикладного мистецтва має йти через розуміння учнями художніх і технологічних можливостей оброблюваних матеріалів, що накладає свій відбиток на рішення образу. У процесі творчої діяльності в галузі декоративно-прикладного мистецтва учні повинні зрозуміти, що кожен матеріал вимагає лише йому властивого декоративного трактування і узагальнення [3, с. 264].

Творчість дитини завжди індивідуальна. У дитини має бути попереднє накопичення знань, навичок. Із часом вона буде втілювати творчий задум у життя. Із розвитком уяви й фантазії розвиватиметься її творче мислення.

Нині багато методик, які, органічно доповнюючи одна одну, допомагають дитині швидко навчатись процесу творчості. Але в сучасних умовах європейської інтеграції національної освіти одним із найбільш приорітетних є інноваційний метод проектів, який дає змогу учням системно оволодіти організацією практичної діяльності у всьому проектно-технологічному ланцюжку — від ідеї до її реалізації в моделі, виробі. Головна особливість цього підходу — активізувати навчання, надавши йому дослідницького, творчого характеру, передати учневі ініціативу в організації своєї пізнавальної діяльності.

Щорічно проводиться анкетування з виявлення творчого потенціалу учнів. Результати показують підсилення мотиву до творчої діяльності на уроці та в позаурочний час.

На заняттях здебільшого використовують різноманітні методи навчання, поєднуючи їх. Розповіддю керівник розпочинає нову тему, наприклад про історію, характерні особисті і використання вишивки. Це все супроводжується демонстрацією слайдів, зразків орнаменту, вишитих виробів. При показі дітям виробів, прийомів вишивки, необхідні конкретні пояснення. В усіх випадках потрібно звертати увагу дітей на форму виробу, кольорове співвідношення, на його раціональне використання.

Велике значення на розширення знань, загального розвитку гуртківців мають екскурсії. Так, в процесі діти можуть ознайомитись з декоративно-прикладним народним мистецтвом.

Завдання керівника — направляти процес відбору можливих композицій для перекладу в матеріал. Діти повинні засвоїти, що і як можна зробити в тій чи іншій техніці. Для цього необхідні наочні посібники — зразки. Робота за зразками дозволяє на початковому етапі освоїти технологію, пізнати декоративні та технологічні можливості того чи іншого матеріалу. Н. Д. Левітів пише: «Якщо навіть чудові люди з області мистецтва на початку своєї творчої діяльності не могли обійтися без проходження зразка, то учні … потребують допомоги вчителя, в іншому випадку їх самостійність перетвориться на безплідне оригінальничання».

Дуже багато чого залежить від першого завдання, яке керівник запропонує гуртківцям. Воно повинно бути зрозумілим, доступним для виконання, цікавим за декоративним результатами. Бажано, щоб перше завдання було невеликим за обсягом і щоб його можна було виконати за один — два заняття.

Поки один ледь завершить першу композиція, інший встигне зробити дві, три роботи. У цьому специфіка індивідуально-творчої діяльності в гуртку.

З самого початку треба привчати гуртківців до самостійної роботи. Отримавши від вчителя малюнок першого завдання, учень повинен самостійно перевести його на обраний матеріал і приступити до роботи. Використання зразків можливо на стадії загального ознайомлення зі специфікою того чи іншого виду декоративно-прикладного мистецтва. Надалі головною стає самостійна творча робота учнів [37, с. 334].

Заняття з вишивки потребує великої індивідуальної роботи з гуртківцями. Як правило, більшості дітям при фронтальному показі все здається зрозумілим і простим, але, приступаючи до роботи, учні стикаються з труднощами. Так буває при виконанні нових прийомів вишивки.

Данилов М. А. зазначав, «активність і самостійність учнів повинна виявлятися не тільки в класі, на уроці, а й у практичній діяльності, у роботі над собою і, зокрема, у визначенні свого місця, своєї сфери і ролі служіння суспільству». У цьому плані провідну роль покликано зіграти проблемне навчання.

Як показав досвід роботи кращих вчителів, проблемне навчання, основою якого є створення та організація різних типів проблемних ситуацій перед учнями, управління їх діяльністю в ході вирішення проблем сприяє успішному вирішенню навчально-виховних завдань, поставлених перед образотворчим мистецтвом в загальноосвітній школі. Проблемне навчання передбачає проблемних ситуацій, постановку в процесі навчання проблемних завдань і питань.

Проблемні ситуації характеризуються умовами, коли людина не може виконати відомими йому способами поставленого перед ним завдання, для чого необхідна активізація процесів його мислення. Проблемне завдання — це завдання практичне або теоретичне, яке викликає пізнавальну потребу в новому невідомому знанні, службовцям для найбільш ефективного виконання дії, що призводить до вирішення завдання, досягненню мети. Проблемне питання — це питання, що визначає область тих невідомих закономірностей або способів дії, які можуть бути розкриті на основі засвоєних знань і досягнутого рівня способів дії.

При цьому слід мати на увазі, що проблемні ситуації можуть створюватися не тільки при постановці безпосередньо проблем і проблемних питань, але й при творчій, самостійному виборі учнями раціонального способу дії, прийому виконання навчального завдання, наприклад, малюнка. Дані положення необхідно враховувати у процесі навчання дітей декоративно-прикладного мистецтва, оскільки саме цей вид занять часто характеризується процедурами репродуктивного характеру.

Для реалізації шляхів розвитку творчих здібностей ми повинні таким чином організувати гурткові заняття, щоб учні постійно знаходились в ситуації вирішення творчих завдань, тобто створювати проблемні ситуації. Проблемні ситуації виникли в результаті спонукання учнів до висування гіпотез, попередніх висновків, узагальнень. Будучи складним прийомом розумової діяльності, узагальнення припускає наявність уміння аналізувати явища, виділяти головне, абстрагувати, порівнювати, оцінювати, визначити поняття.

Проблемним називається таке навчання, при якому засвоєння знань і початковий етап формування інтелектуальних навичок відбуваються у процесі щодо самостійного вирішення системи задач-проблем, викликаного під загальним керівництвом вчителя. У процесі пошуків розв’язання проблеми учні нерідко виникають суперечності між уже наявними знаннями і вимогами завдання, виявляють нові елементи знань, способи оперування їм, опановують способами пізнання, що розширює їх можливості в розв’язанні ще більш складних проблем. Ця активна самостійна діяльність призводить до формування нових зв’язків, властивостей особистості, позитивних якостей розуму і тим самим — до мікросвіту в їх розумовому розвитку [17, с. 305].

Найбільший ефект при проблемному навчанні дають завдання, які передбачають відкриття нових учнів причинно-наслідкових зв’язків, закономірностей, загальних принципів вирішення цілого класу задач, в основі яких лежать невідомі суб'єкту відносини між певними компонентами досліджуваних конкретних ситуацій. Вибір завдання-проблеми залежить і від наявності у школярів вихідного мінімуму знань або можливості за відносно короткий термін до постановки проблеми ознайомити дітей з необхідними для самостійного рішення відомостями. Разом з тим треба пам’ятати, що ці знання повинні служити опорою для пошуків шляху рішення, а не наводити, не підказувати цей шлях, інакше завдання не буде проблемною. Поставивши проблему, вчитель повинен дати школярам самим спробувати її вирішити на основі вже наявних знань і переконатися, що цих знань для досягнення мети явно бракує, а потім взяти участь у побудові доступних для них ланок міркування, що призводять до нового знання. Він обмежується критикою помилкових ходів думки при спробах школярів знайти рішення.

Завдання-проблеми ставлять учня в умови невизначеності, і помилок тут цілком можливо. Такі помилки не страшні, якщо викладач зверне увагу учнів на них і допоможе їх подолати.

Застосування проблемних ситуацій у навчальному процесі дає можливість формувати в учнів певну пізнавальну потребу, але й забезпечує необхідну спрямованість думки на самостійне рішення виниклої проблеми.

Таким чином, створення проблемних ситуацій в процесі навчання забезпечує постійне включення учнів у самостійну пошукову діяльність, спрямовану на вирішення виникаючих проблем. Це неминуче веде до розвитку, до пізнання і творчої активності учнів.

1.3 РОЗВИТОК ТВОРЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ ДІТЕЙ НА ГУРТКОВИХ ЗАНЯТТЯХ З ХУДОЖНЬОЇ ВИШИВКИ

Декоративно-прикладне мистецтво відіграє велику роль у мистецькій освіті дітей. Вишивка, як один з найпоширеніших його видів, особливо доступна для сприйняття дитиною; її краса і природність пробуджують любов до природи, інтерес до історії і культури своєї Батьківщини.

Вишивання було поширене ще з прадавніх часів. Археологічні знахідки з розкопок курганів, які засвідчують про виникнення вишивки та еволюцію вишивального мистецтва ще з часів енеоліту. В цьому ми завдячуємо титанічній праці таких дослідників, як Ірині Гургулі, Раїсі Захарчук-Чугай, Тетяні Кара-Васильєвій, Майї Білан, Галині Стемальшук, Людмилі Кравчук. Їхні наукові праці дають змогу в комплексі прослідковувати історичні, художні та технологічні особливості вишивки. Вона була поширена на території сучасної України, довідуємось не лише з археологічних матеріалів, а й з повідомлень мандрівників, з ритуальних поховань Х-ХІ ст. Відомі начільні пов’язки, стрічки, комірці, плащі, пояси, вишиті золотими та шовковими нитками.

З прийняттям християнства, надзвичайного розвитку набуває літургійне шитво — гаптування (вишивання) золотом або сріблом тканини для оздоблення церковних храмів та літургійного одягу. Запозичивши візантійську декоративну систему оформлення культового богослужіння, наші предки не наслідували її, а активно творчо інтерпретували, використовуючи власну багатовікову народну традицію язичництва, своє народне розуміння ідеалів краси в контексті багатовікового розвитку власного вишивального мистецтва. В цей період з’являються перші майстерні - школи золотошвейництва. Саме вони дали поштовх до професійного розвитку літургійного шитва.

Наукові дослідження вишивки засвідчують, що творчо співпрацею нагромаджений досвід відродження і вдосконалення художньої культури вишитих виробів, творчого використання локальних особливостей, нового підходу до вибору матеріалів вишивання, різноманітних видів технічного виконання.

Зміна соціокультурного середовища ставить нові завдання додаткової освіти, форм і методів навчання та виховання дітей різного віку, створення оптимальних умов для розвитку творчої особистості дитини, її адаптації в сучасному житті.

Для успішного розвитку творчих здібностей у загальноосвітніх школах вчителі декоративно-прикладного мистецтва проводять з дітьми велику позакласну і позашкільну роботу.

Позакласна робота з декоративного мистецтва це проведення бесід, лекцій, доповідей, керівництво гуртках і факультативах, декоративно-прикладному мистецтву, історії мистецтв, проведення екскурсій та музеї, на виставки, в майстерні художників; організація шкільних виставок (репродукції творів майстрів декоративно-прикладного мистецтва дитячих робіт), оформлення школи до різних свят.

Позакласна робота ставить ті ж завдання, що і класні заняття. Найважливішим завданням всіх видів позакласної роботи з дітьми з декоративно-прикладного мистецтва є творчий розвиток учнів, розширення і поглиблення знань і уявлень школярів про прекрасне, розвиток здатності розуміти і відчувати прекрасне в навколишній дійсності.

Основними формами позакласної роботи з дітьми є гуртки, факультативні заняття з образотворчого та декоративного мистецтва.

У шкільній практиці широке поширення одержали гуртки малюнка, графіки, композиції, декоративно-прикладного мистецтва, оформлювального мистецтва.

Основне завдання гурткових занять з художньої вишивки — розвиток художніх здібностей школярів у процесі навчання засобів виразності різних видів мистецтва. Формування в учнів естетичних потреб, смаку, інтересу до мистецтва, розуміння його ролі в житті народу.

Як правило, в гуртку одночасно займаються 12−15 учнів. Менша кількість учнів у гуртках в порівнянні з їх кількістю на уроці декоративно-прикладного мистецтва дає можливість педагогу більше пояснити кожному школяреві правила малювання, перспективи і т.д.

Більшість навчальних завдань у гуртку розраховано на відносно тривалий час — 3−6 годин, тоді як на уроці образотворчого мистецтва тривалий малюнок виконується протягом 2−3 годин.

Особливості організації процесу занять у гуртках дозволяють успішно виконувати навчально-виховні завдання гурткової роботи з образотворчого мистецтва:

1. Виховати в учнів емоційно-естетичне ставлення до предметів і явищ навколишньої дійсності;

2. Розвинути художні здібності кожного учня, виходячи з його індивідуальних здібностей;

3. Навчити грамотно передавати особливості форми, конструктивної будови, просторового розташування, світлотіні та кольору зображуваних об'єктів;

4. Сформувати в учнів уміння самостійно розробити та послідовно виконати тематичну композицію;

5. Виховати у школярів прагнення використовувати отримані в гуртку знання, вміння та навички в суспільно корисній роботі - оформлення стінних газет, шкільних виставок, святкових вечорів;

6. Навчити аналізу творів мистецтва [5, с. 79].

Методичні рекомендації щодо проведення гурткової роботи з вишивки.

За старих часів дітей долучали до вишивки з 6 років, і до 7 років вони достатньо впевнено вишивали невеликі роботи, наприклад, декоративно прикрашали хустки. До 10−12 років багато хто з них справлялися зі складними виробами, а до 14−15 років найбільш талановиті могли на основі народних традицій створювати візерунки або елементи візерунків, володіючи практично всіма техніками.

Сьогодні, на жаль, генетичний зв’язок поколінь у всіх рукодільних роботах втрачена. Діти при бажанні і при хорошому поясненні засвоюють багато чого. На щастя, у дітей таке бажання є. Сьогодні стикаються з іншою проблемою — розвиток дрібної моторики. Багато батьків намагаються розвивати інтелектуальні здібності своїх дітей, забуваючи про те, що «здібності дітей перебувають на кінчиках пальців» (В. Сухомлинський).

Учні приходять на гурток з дуже слабкими руками, не вміють правильно тримати ножиці і практично не виконують навіть найпростіших рукодільних робіт, але бувають і приємні винятки. У групі, як правило, лише 3−5 осіб володіють елементарними навичками ручної роботи. Все це накладає свій відбиток на заняття рукоділлям в цілому і вишивкою зокрема. Педагог на уроках праці може сформувати в учнів уявлення про ту чи іншу техніку роботи. Більш поглиблене навчання слід виносити на гурткові заняття. Кількість учнів у групі складає 10−15 чоловік.

Всі вироби за способом виконання можна розділити на такі групи або розділи:

— Малювання узорів у смузі;

— Найпростіші і контурні шви;

— Тамбурний шов;

— Гладь.

Вироби розташовані за принципом «від простого до складного» з урахуванням психомоторного розвитку учнів. Послідовність вивчення різних способів підпорядковується певній логіці. Багато чого залежить від психофізичних особливостей групи в цілому і кожного учня окремо. При плануванні занять необхідно пам’ятати про це.

Через неоднакову підготовленість дітей і різноманітності способів роботи вишивкою неможливо запропонувати готове планування занять. У групах є діти з більш високим психомоторним розвитком. Щоб їх штучно не гальмувати, їм можна давати індивідуальні завдання, але тільки в руслі того, що роблять інші учні. Зайва індивідуалізація на заняттях шкідлива.

Педагог доводить до відома батьків, що слід придбати для занять.

Є кілька моментів, які необхідно враховувати в роботі з дітьми. По-перше, учні в силу своїх вікових особливостей не можуть і не повинні виконувати вправи з оволодіння тим чи іншим технологічним прийомом. Тому для закріплення технологічного прийому необхідно підбирати 2−3 приблизно однакових за складністю вироби.

По-друге, при підготовці до заняття особливо необхідно враховувати таку важливу обставину: в силу своїх психологічних особливостей діти прагнуть отримати готовий виріб відразу, їм складно чекати кілька днів. Тому треба так підбирати виріб і величину матеріалу, щоб за 1, максимум 2 заняття у всіх дітей воно було б готове.

По-третє, необхідно враховувати те, що для дітей гра є головною рушійною силою розумового і психічного розвитку. Вироби, які можна використовувати в іграх, знаходять відгук у серцях дітей. У результаті розуміння дітьми технологічних прийомів відбувається швидше.

По-четверте, з огляду на психологічні особливості учнів і знаючи, що вони вже вміють робити, якими прийомами володіють, можна для них підбирати більш складні вироби.

Важливих видом занять у гурткових є ознайомлення учнів з видатними творами декоративно-прикладного мистецтва. На відміну від аналогічного виду занять на уроках у гуртку педагог має можливість більш детально розповісти, про творчий шлях художника, ширше залучити для порівняння твори майстрів [38, с. 175].

Умови роботи в гуртках дозволяють широко знайомити учнів з творами художніх народних промислів, з національними особливостями культури народів. Великий досвід роботи накопичено у Москві, Санкт-Петербурзі, Горькому, а так само у Вірменській, Грузинської, Латвійської, Литовської, Української, Естонської республіках.

Отже, для розвитку творчих здібностей необхідно створити сприятливі умови, використовувати найбільш ефективні методи і враховувати можливості кожного. На жаль, навіть найбільш повні та ефективні методики лише інструмент в руках вчителя. Уміло використовуючи їх, можна домогтися високих результатів.

Позакласна і позашкільна робота в значній мірі сприяє розвитку індивідуальних здібностей учнів, викликає у них прагнення оволодівати знаннями й уміннями понад обов’язкових програм. Заняття не тільки озброюють дітей вміннями і навичками, а й допомагають усвідомити свою силу творця. Вони будять творчу активність, вчать вносити зміни в технологію виробу, здійснювати власні задуми.

Вишивка — цінне історико — художнє джерело, яке дає можливість глибше усвідомити питання специфіки матеріальної і духовної культури українського народу.

Використання вишивального мистецтва (декору вишивкою) з його орнаментальними символами, семантикою, своєрідним синтезом технік вишивання, що за своєю природою акумулюють в собі символи природи (природотворчу знаковість), є шляхом до національного і духовного самозбереження.

У результаті цього кожна вишита річ має свою індивідуальну неповторність. Діти невичерпні на вигадку, вони відносяться до виготовлених речей з величезною душевною теплотою, їм весело і радісно їх робити тому, що прагнення уяви до втіленням і є справжня основа і рушійний початок творчості.

РОЗДІЛ ІІ МЕТОДИКА ВИКОНАННЯ ХУДОЖНЬОЇ ВИШИВКИ

2.1 РОЗРОБКА СЕРІЙ ГУРТКОВИХ ЗАНЯТЬ З ХУДОЖНЬОЇ ВИШИВКИ

Ми подаємо серію занять по виконанню художньої вишивки. Ці заняття можуть проводитись у спеціалізованих навчальних закладах художньо-естетичного спрямування, на гуртках декоративно-прикладного мистецтва, факультативах. Кількість годин вказана приблизна і може змінюватись за вибором викладача.

У цілому заняття з вишивки будуються за схемою уроків трудового навчання. Але є і досить серйозні відмінності. Необхідність охорони зору і пов’язане з цим обмеження часу, що витрачається на безпосередню роботу вишивкою. Тож можна уявити структуру заняття наступним чином:

1. Організаційна частина (приблизно 2−3 хвилини).

Оголошення теми;

Організація робочого місця.

Теоретична частина (в залежності від віку і теми 10−18 хвилин).

Розмова або розповідь по темі (3−7 хвилин);

Аналіз виробів (в залежності від складності 3−5 хвилин);

Показ прийомів роботи, які використовуються для виготовлення виробів (3−5 хвилин, при поясненні нових технологічних прийомів може знадобитися більше часу).

3. Фізкультхвилинка.

4. Практична частина (23−33 хвилин).

Робота з графічним схемам, зображеним на дошці або розданим на парти (10−15 хвилин).

5. Фізкультхвилинка чи гімнастика для очей.

6. Практична частина. Продовження (10−15 хвилин).

7. Заключна частина (6−8 хвилин).

Підведення підсумків заняття: обговорення того, що треба було зробити, що встигли, чому встигли менше або більше (2−3 хвилини) Оцінювання роботи: дитині слід спочатку показати позитивні сторони його діяльності, а потім вже вказати на недоліки, підказуючи способи їх усунення.

Прибирання робочих місць (1−2 хвилини).

Необхідно враховувати, що бесіда може мати місце не на кожному занятті. Найбільша її тривалість має бути на вступному занятті, при знайомстві з темою чи конкретним виробом. Місце фізкультхвилинки залежить від тривалості 1-й і 2-й частин заняття. Якщо тривалість становить 18−20 хвилин, то перед практичною частиною слід провести фізкультхвилинку, діти можуть зняти втому з м’язів спини і шиї, розпочати практичну частину відпочили. Якщо ж 1-а і 2-га частина заняття тривали лише 10−15 хвилин, то можна одразу перейти до практичної частини, а після 10−15 хвилин роботи вишивкою провести фізкультхвилинку в поєднанні з гімнастикою для очей. Гімнастика для очей обов’язково проводиться в середині практичної роботи, через 10−15 хвилин після її початку.

Керівник повинен підібрати комплекс вправ для очей і проводити його на заняттях вишивкою. Міняти комплекс на кожному занятті не рекомендується, тому що на його освоєння дітьми піде багато часу. Вправи повинні бути підібрані з урахуванням необхідності розслаблення різних груп м’язів.

Вчитель намагається на уроці створити атмосферу творчої взаємодії, доброзичливо ставиться до учнів, розвиває уміння у дітей співпрацювати.

Ми вважаємо, розроблені нами рекомендації сприяють вихованню, розвитку творчих здібностей за допомогою індивідуальної та колективної діяльності дітей.

Заняття № 1.

Тема: Історія одягу.

Мета: подати основні поняття про історію виникнення і розвиток одягу, основні стильові напрямки різних епох, створити умови для розвитку у дітей творчого мислення, розширити кругозір, ознайомити з тогочасним оздобленням одягу вишивкою.

Обладнання та матеріали: для учнів — зошити, ручки, олівці, альбоми; для вчителя — наочності, презентація «Історія одягу та оздоблення вишивкою».

Тип заняття: комбінований Очікуваний результат: ознайомлення з історичним розвитком одягу, Хід заняття

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація опорних знань та мотивація навчальної діяльності учнів.

Бесіда з учнями:

— Що таке одяг? (Сукупність предметів з тканин, хутра, шкіри, якими покривають тіло людини).

— Для чого потрібний одяг? (Одяг відіграє значну роль у житті людини. Він захищає її від несприятливих атмосферних впливів, механічних пошкоджень, забезпечує нормальне функціонування внутрішніх органів, зручність у роботі).

— Як класифікують одяг? (Святковий, спецодяг; дитячий, підлітковий; за силуетом і т.п.).

ІІІ. Пояснення нового матеріалу.

Поява одягу сягає найдавнішних часів людського суспільства. Одяг має дуже давню історію, він поступово удосконалювався, ускладнювався і ставав дедалі різноманітнішим. Проте всі типи одягу, безперечно, виникли від двох основних найпримітивніших прототипів:

— плечевого одягу — у вигляді накинутої на плечі шкури;

— поясного одягу — шкури, пов’язаної навколо бедра.

Перший породив величезну різноманітність форм: плащі, сорочки, каптани, піджаки тощо. З другого розвинулися форми одягу притримувані на бедрах: фартухи, спідниці, штани та інші.

Плечовий походить від далеких плащів-шкур. Через тисячоліття цей одяг переродився в чоловічі і жіночі костюми греків. Вони були у формі шматків тканини, які не зшивались, але вміло драпірувались навколо фігури людини. Костюм складався з двох частин: нижня сорочка — хітон і верхня накидка — гіматія, яка перекидалась через ліве плече на спину і груди. Пройшовши тривалий процес розвитку, ці первісні плащі стали римською тогою, кавказькою буркою, південноамериканським пончо. Від поясних пов’язок походить плахта, фартух, спідниця, брюки.

Люди пристосували одяг до умов, в яких жили і працювали. Великий вплив на нього мали також суспільні відносини, сімейний і майновий стан.

(Показ презентації слайд шоу на тему: «Історія одягу»).

ІV. Закріплення нового матеріалу.

Опитування проводжу у вигляді бліц-гри:

1. Що таке одяг?

2. Яка класифікація одягу?

3. Які основні прототипи одягу?

4. Від якого типу одягу походить літургійне вбрання духівництва?

V. Підсумок заняття.

Тема: Символіка художньої вишивки. Композиційна побудова орнаментів та символіка кольору.

Мета: ознайомити з символікою сакральної вишивки, з композиційними прийомами побудови орнаментів та символічним значенням кольору, виховувати акуратність, спостережливість, шанобливе ставлення до художньої сакральної вишивки.

Обладнання і матеріали: тканина полотняного переплетення, нитки, голки, ножиці.

Тип заняття: комбінований Очікуваний результат: розробка ескізу.

Хід заняття

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація опорних знань

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності.

Для кожного народу характерні типові мотиви орнаменту з їх змістовним семантичним значенням, символіка улюблених кольорів та їх сполучень, обов’язковий набір компонентів, спосіб поєднання і носіння яких відповідає виробленим естетичним та етичним нормам, а також ритуальним, культовим та обрядовим місцевим традиціям. За допомогою кольору, орнаменту, якості матеріалів, форми, наявності окремих деталей, способів носіння одяг передавав інформацію про сімейний або соціальний статус людини, підкреслював майновий стан тощо [8, с. 56].

Колір завжди був і залишається однією із важливих складових художнього оформлення виробів. Вміло підібрані нитки за кольором та візерунок підкреслюють своєрідність, неповторність виробу.

д композиції малюнка — творчого поєднання різних елементів узору, але однакових за змістом, кольором, формою [9, с. 176].

Композиція малюнку для художньої вишивки повинна відповідати багатьом вимогам. Узор вишивки повинен відповідати призначенню виробу, нести якийсь змістовий смисл і водночас бути гарним. Обраний малюнок має лише прикрашати, гармонійно вписуватись. Для побудови узору потрібно знайти композиційний центр, тобто визначити ту частину оздоблювального виробу, яка повинна найбільше привертати до себе увагу. Потрібно чітко дотримуватись пропорцій елементів між собою і з оздоблювальною площиною.

IV. Практична діяльність учнів.

Розробка узору, обрання відповідного мотиву та кольорової гами.

V. Підсумок заняття.

1. Оцінювання учнівських робіт.

2. Прибирання робочих місць.

Тема: Поверхнево-нашивні рахункові техніки. Техніка «вирізування».

Мета: ознайомити з особливостями вишивання поверхнево-рахункових технік, навчити виконувати техніку «вирізування»,, ознайомити з основними прийомами перенесення малюнку на тканину, виховувати старанність під час виконання вишивальних робіт, розвивати художній смак.

Обладнання та матеріали: інструменти і матеріали для вишивання (голки, ножиці, п’яльця, канва, нитки муліне).

Тип заняття: комбінований Очікуваний результат: практичне виконання техніки «вирізування».

Хід заняття

І.Організаційний момент

ІІ. Вивчення нового матеріалу.

Художня довершеність і різноманіття вишивки залежить не тільки від створення досконалої композиції, тонкого відчуття гармонії, а й значною мірою від вибору технік виконання. Найбільшого поширення у вишивці літургійного одягу набули різні види гладі, а серед лічильних швів — техніка «вирізування». Назва «поверхнево-нашивні рахункові» техніки пояснює спосіб виконання їх, тобто вишивання на поверхні тканини, рахуючи нитки. Це «лиштва», «вирізування», «набирування», «занизування», хрестик та інші. Сьогодні на практичному занятті ви виконаєте зразки прямої «лиштви» та техніку «вирізування» [11, с. 247].

«Вирізування» буває на одну, три п’ять, а той більше квадратних дірочок. Узор щільно обшивають нитками, а середину вирізають, у результаті чого на полотні утворюються ажурні квадратики. Узор «вирізування» утворюються від поєднання цих дірочок, відповідно до чого має назви: «книжкове», «орлове», «рогатеньке» та інші (Додаток Б, рис. Б.2.1).

Вирізуванням цю техніку називають тому, що всередині контуру узору вирізають нитки полотна. Вишивають його здебільшого нитками білого кольору як самостійний узор або в поєднанні з іншими техніками, особливо з техніками «лиштва», хрестик.

Техніка «вирізування» складається з хрестика і качалочкової «лиштви». Контур узору (ромб) вишивають «лиштвою», а в місцях перетину основи і піткання — хрестиком.

Під час роботи потрібно уважно стежити, щоб хрестик був навпроти хрестика. Коли вишито контур, вирізають нитки тканини, які лежать навпроти качалочок. Вирізані нитки витягують, а ті, що залишились, обкручують нитками, виконуючи на перехрещенні хрестик.

ІІІ. Узагальнення знань учнів.

Перед початком виконання практичної роботи учням слід нагадати, що великою мірою вигляд вишитих виробів залежить від матеріалів, з яких вони зроблені, від ниток, якими вони вишиті, їхнього кольору, від правильного виконання того чи іншого шва, акуратності та уваги під час роботи.

Кожна тканина складається з повздовжніх ниток основи і ниток піткання, розташованих поперек ниток піткання.

Нитки відрізняються за кольором, якістю та товщиною. Для вишивання літургійного одягу найчастіше використовують шовкові, синтетичні нитки, муліне, ірис.

Голки бувають різної довжини і товщини. Для вишивання випускають спеціальні голки з великими отворами. Крім цього потрібні також нитковдівач, наперсток, ножиці, дерев’яні п’яльці, лінійка, калька, копірка, олівці [12, с. 159].

5. Які є способи перенесення рисунків на тканину?

Найчастіший спосіб перенесення узору на тканину — за допомогою копіювального паперу і кальки. Узор наносять на кальку, яку потім накладають на тканину, приколюють одну сторону шпильками, а протилежну піднімають і вкладають копіювальний папір перевідним шаром до тканини. Тоді закріплюють другий край кальки і олівцем обводять контури.

IV. Практична діяльність учнів.

Послідовне виконання техніки «вирізування» (Додаток Б, рис. Б.2.2).

VI. Підсумок заняття.

1. Оцінювання учнівських робіт.

2. Прибирання робочих місць.

Тема: Вільна гладь. Основні види гладі.

Мета: розширити уявлення учнів про види гладі і навчити застосовувати ці види для оздоблення виробів, навчити розробляти композицію вишивки, використовуючи стилізацію малюнка; розвивати творчі здібності; виховувати шанобливе ставлення до традицій сакральної художньої вишивки.

Обладнання і матеріали: зразки вишитих виробів, ілюстрації одягу, оздоблені вишивкою, зразки основних видів гладі, інструменти і матеріали для вишивання (голки, ножиці, п’яльця, канва, нитки муліне).

Тип заняття: комбінований Очікуваний результат: зразки основних видів гладі

Хід заняття

І.Організаційний момент

ІІ. Повторення і закріплення матеріалу

1.Повторення правил безпеки під час вишивання.

2.Повторення техніки найпростіших швів.

ІІІ. Актуалізація опорних знань.

1. Дайте визначення «вільної гладі».

2. У чому полягає різниця, на вашу думку, між вільною і лічильною гладдю?

3. Які тканини можна використовувати для виробів вільною гладдю?

ІV. Мотивація навчальної діяльності

Гладь — це вишивання прямими та похилими стібками, які повністю або частково заповнюють площину узору. Існує багато технік її виконання. Це і вже відомі нам шви: вперед голку, строчка, стебловий, ланцюжок, і спеціальні - пряма, коса гладь та інші.

Існує кілька видів гладі: одностороння, двостороння, без настилу і з настилом, прорізна тощо. Розрізняється також точну, або лічильну, гладь, яку виконують по рахунку ниток на тканині, та вільну, або рисовану, в якій стібки кладуть по контуру малюнка, нанесеного на тканину. Лічильною гладдю виконують в основному геометричні орнаменти, а вільною — рослинні й тваринні.

Вишивати гладдю можна на будь-якій тканині, нитки краще брати м’які - муліне, заполоч, ірис, шовк.

Розглянемо деякі шви вільної гладі.

Двостороння вільна гладь без настилу. Назва цієї техніки походить від способу накладання стібків: при вишиванні двосторонньою гладдю з обох боків тканини — лицевого і зворотного — утворюється однаковий малюнок.

Гладь проста. Широко використовується в кольорових, рослинних орнаментах.

Стібки треба накладати так: вишити дрібні листочки косою гладдю, а ягоди — прямою. В більших елементах стібки гладі розташовують по формі узору: пелюстках квіток — від краю до центра, в листочках — від краю до середини, у напрямі жилок. Інколи контур листка зашивають не повністю.

Штрихова гладь. Складається з окремих листків, які нагадують промені або штрихи, що йдуть в різних напрямках від центра. Техніка виконання цього шва дуже проста. Узор переводять на тканину крапками, які позначають місце накладення стібків. Стібки можуть бути прямими похилими, з різними, але не дуже довгими проміжками між ними.

Художня гладь вишивається кольоровими нитками різних відтінків плоскими двосторонніми стібками. Переведений на тканину малюнок обшивають по контуру стібками «вперед голкою». Потім починають класти стібки з верхньої частини пелюстки або листочка до низу. Спочатку кладуть стібки світлих кольорів, а потім темних. Перехід від одного відтінку до другого має бути плавним. Досягти цього можна, якщо робити стібки різної довжини, які ніби продовжуватимуть попередній ряд [22, с. 64].

Двостороння гладь з настилом. До цієї техніки належать шви, які виконуються по настилу, попередньо прокладеному по площині малюнка густими стібками «вперед голкою». Щоб гладь була опуклою, настил роблять з ниток, товщих за робочі [31, с. 303].

Одним з різновидів цього шва є біла гладь. Вишивали білими нитками по білому лляному полотну [21, с. 48].

Коса гладь — призначена для вишивання листочків та узорів з хвилястими лініями контуру.

Одностороння гладь. При вишиванні односторонньою гладдю на лицевому боці утворюється основний малюнок, а на споді - маленькі пунктирні стібки по контуру рисунка та його площині. До цієї гладі належать: верхошов, вісімка, полтавська, російська, атласна, гладь у прикріп.

Верхошов — кольорова гладь, вишита глухим вільним швом. Цей шов відомий під назвою володимирські шви, або володимирське шиття, завдяки вишивальницям з с. Мстьора Володимирської області, які збагатили верхошов яскравими кольоровими розшивками.

Виконують верхошов так: на тканину наносять малюнок і починають вишивати густими стібками, кладучи від краю до центра або від центра до краю узору. На зворотному боці утворюється пунктир по контуру малюнка з стібків переходів. Відстань між стібками по краю буде більшою, ніж усередині. Стібки кладуть по формі узору: в квітках — від краю до центра, в листі - з нахилом від краю до краю. Якщо робити стібки різної довжини, то контур узору буде зубчастим [16, с. 96].

Великі заокруглені деталі узору можна вишити гладдю вісімка. Це один з видів верхова. Під час вишивання треба стежити, щоб верхні стібки завжди починались і закінчувалися на однаковій відстані від контуру узору.

Виконують товстими кольоровими нитками: ірис, муліне в пасмі, вовняними, синтетичними. Основний колір червоний, додаткові - синій, зелений, жовтий, у сучасних верхошвах вводять додатково коричневий та молочний кольори [13, с. 192].

Верхошов доповнюють і прикрашають всякими розшивками (заповненнями): лічильною гладдю, півхрестиком, стібками, «вперед голкою». Характерними для цього шва є великі рослинно-тваринні узори — квіти, листя, ягоди, птахи, комахи, фігури людей .

Полтавська гладь — один з різновидів гладі у прикріп. Вона дуже поширена на Україні. Шиють її стібками верхошова з перехватами, які закріплюють нитку на тканині. На довгому стібку роблять 2−3 перехвати, а щоб вони були не дуже помітними, їх кладуть не на одному рівні. Стібки треба класти щільно один до одного, щоб не просвічувала робоча тканина.

Полтавською гладдю здавна розшивають рушники, хустки, фартухи, оздоблювали свитки й кожушки. Тепер, крім того, вишивають доріжки, серветки, панно [33, с. 144].

Таким чином ми ознайомилися з різними видами вишивки, і тепер переходимо безпосередньо до сакральної вишивки.

Вишивати можна на різних за волокнистим складом тканинах: бавовняних, лляних, віскозних, шерстяних і з натурального шовку.

Для сакральної вишивки найкраще підходить парча, яка в давнину користувалася великою популярністю. Зараз для такого роду вишивок використовують тканину з чітко вираженими волокнами (габардин).

Золоте шитво може використовуватися у різноманітних галузях церковної вишивки. Виникнувши у другій половині ХVІ ст. безперервно розвивається, вдосконалюється протягом ХVІІ ст., ця техніка в XVII-XIX ст. стала провідною в оздобленні церковної утварі та літургійного одягу .

Золоте шитво в основному використовувалося для роботи на цупких, важких тканинах та виробах з підкладкою.

В давнину замість «настилу» використовували бересту, шкіру, папір різної товщини. У православній церкві сучасні вишивальниці використовують цупкий гладкий картон (електрокартон) різної товщини.

Використання в одній роботі «настилу» різної товщини, різних за фактурою та відтінками золотих і срібних ниток, різноманітних технік шиття, дає можливість створити неперевершену за своїм багатством та красою вишивку [35, с. 79].

V. Практична діяльність учнів з технології виконання простої гладі.

(Повторення санітарно-гігієнічних вимог та правил безпеки під час виконання практичної роботи).

Однобічна, вільна гладь виконується по попередньо нанесеному контуру, без настилу, використовується в кольорових рослинних орнаментах.

1. Нанесення на тканину контур узору (бажано, щоб довжина стібка не переважала 1 см);

2. Закріплення нитки одним із відомих способів;

3. Ягідки винограду вишивають прямою гладдю декількома відтінками фіолетового кольору. Обов’язково на кожній ягідці потрібно вишити полиск, щоб надати об'єму та правдивості зображення. Листочки і стебла винограду — косою гладдю. Для того щоб вишити стебло ми використовуємо різновид косої гладі. Під час вишивання треба стежити, щоб верхні стібки завжди починалися і закінчувалися чітко по лінії малюнку. Для того, щоб вишити листок від винограду потрібно взяти нитку муліне зеленого та темно-зеленого кольорів. Для того, щоб вишивка набула гарного вигляду і об'єму, потрібно вводити до 4 — 5 відтінків ниток. І так щільно, поступово зашиваємо площину малюнка, щоб не було видно пробілів.

4. Для того, щоб вишити колоски потрібна два відтінки охристого кольору, а також для надання реалістичності ввести муліне зеленого трав’янистого кольору.

5. Голку треба вколювати за лінію узору, щоб захопити її під стібками, бо не кожну вишивку після закінчення можна прати (Додаток Б, рис. Б.2.3).

VI. Підбиття підсумків заняття

1. Що спільного між простою і художньою гладдю?

2. Для чого потрібно при вишиванні простою гладдю стібки класти за межі контура?

3. Дайте характеристику простій гладі

4. Які вироби можна вишивати двобічною гладдю?

VІІ. Підсумок заняття.

1. Оцінювання учнівських робіт.

2. Прибирання робочих місць.

Отже, гурткові заняття з вишивки цінні ще й в тому відношенні, що діти найчастіше йдуть у гурток за власним бажанням, виявляючи інтерес до даного виду діяльності. Це, природно, важливо у виховному відношенні, тому що сприяє розвитку індивідуальних схильностей дитини, приносить йому велике задоволення.

Невелика кількість дітей у гуртку дозволяє його керівнику широко використовувати індивідуальний вплив на кожну дитину.

Добре організована, продумана діяльність дитини в гуртку допомагає йому стати ініціативним, послідовним, посидючим, вчить доводити почату справу до кінця, самостійно вирішувати поставлені завдання. Закріпивши ряд трудових навичок, і освоївши процес підготовки і виконання вишитого виробу, учні й надалі зможуть із задоволенням займатися цим видом трудової діяльності.

В даному розділі було висвітлено серію занять по художній сакральній вишивці, в яких було подано історію одягу, зокрема літургійного, ознайомлення з символікою кольору та основні види сакральної вишивки — технікою «вирізування» та різними видами гладі.

Все це, разом узяте, готує до життя, праці незалежно від того, чи стане дитина вчителем, лікарем, інженером або художником і сприятиме духовності учнів, шанобливому ставленні до релігійних речей та розвиткові естетичного смаку.

Висновки

В процесі досліджуваної теми були вивчені та проаналізовані літературні та фактологічні матеріали з проблеми розвитку творчих здібностей в процесі виконання художньої вишивки. На основі теоретичного обґрунтування проблеми, узагальнених результатів проведеного дослідження зроблено висновки.

Ми намагались висвітлити в повній мірі усі поставлені завдання та розкрити мету нашого дослідження:

— проаналізували стан проблеми розвитку художньо-творчого потенціалу в педагогічній теорії і практиці В. Сухомлинського, В. Томашевського, Б. Неменського, які подавали в своїх працях основні критерії та умови, сприятливі розвитку творчих здібностей;

— шляхи використання художньої вишивки на гурткових заняттях;

— розкрили ефективність начання дітей елементам художньої вишивки на гуртках;

— визначили залежность результату навчання дітей художньої вишивки від раціонального добору методів та прийомів роботи, відповідності їх віковим особливостям.

— розробили серію занять по використанні художньої вишивки як засобу підвищення творчих здібностей на гурткових заняттях.

Вибір теми курсової роботи зумовлено гострими потребами суспільства в нестачі ознайомлення з художньою вишивкою в навчальних програмах.

Курсова робота «Розвиток творчого потенціалу учнів в процесі виконання художньої вишивки» прагне розкрити творчі здібності дітей на гурткових заняттях та показати сприятливі умови для розвитку їх.

Справді дана тема формує інтерес до традицій української вишивки, формує естетичне почуття та смаки, прилучає до культури свого народу і потребує подальшої розробки.

CПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Ананьєв Б. Т. Людина на предмет пізнання / Ізбр. психол. праці. / Б. Т. Ананьєв — М.: Педагогіка, 1980. — Т. 1. — С. 232.

2. Асадуллін P. M. Взаємодія навчальної та педагогічної діяльності учнів в освітньому процесі. / Освіта і наука: Новини Уральського науково — освітнього центру РАВ. / P. M. Асадуллін — Єкатеринбург: — 1999. — № 2. — С. 218.

3. Асадуллін Р. M. Інтегративно-модульна технологія формування особистості вчителя як суб'єкта професійної діяльності. / Р. M. Асадуллін — Уфа: БГПІ, 2000. — 264 с.

4. Асломов А. Г. Психологія особистості: Принципи загально психологічного аналізу./ А. Г. Асломов — М.: Видавництво МДУ, 1990. — 367 с.

5. Ахіяров К. Ш. Формування пізнавальної активності учнів у процесі навчання: Навчальний посібник / Башка. пед. Інст., Бірський пед. інститут. / К. Ш. Ахіяров, Ю. П. Правдін — Уфа, 1988. — С. 79.

6. Богданова С.І. Трудове навчання (для груп дівчат). 7 клас: Розробки уроків./ С.І. Богданова — Х.: Веста: Вид-во «Ранок», 2008. — С. 201−208.

7. Братинич О. М. Реалізація диференційованого навчання в умовах комбінованого уроку // Рідна школа. / О. М. Братинич. — 2000. — № 11. С. 49.

8. Власова О. М. Рукотворная нить / О. М. Власова. — М., 1990. — С. 56 .

9. Воронецька І.В. Рукоділля в школі: Навч. Посібник для 5−9кл. серед. загальноосвіт. шк. /Авт. — упоряд. І.В.Воронецька — К.: «Поліграфкнига», 1998. — С. 176.

10. Воробйов Г. Г. Школа майбутнього починається сьогодні./ Г. Г Воробйов — М.: Просвещение, 1991. — 284 с.

11. Гасюк О. О. Художнє вишивання: Альбом.- 6-е вид., стер / О. О Гасюк., М. Г Степан.- К.: Вища шк. Головне вид-во, 1989. С. 247.

12. Горяєва Н. А. Перші кроки у світі мистецтва: книга для вчителя. /. Н. А. Горяєва. — М.: Просвітництво, 1991. — С. 159.

13. Денисенко Л.І. Трудове навчання: 7кл.: Підруч. для загальноосвіт. навч. залк. / Л.І. Денисенко, О. П. Гнеденко, Т. С. Мачача та ін. — К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2007. — С. 192.

14. Джигурда-Литвинець Е. Н. Учитесь рукоделию. / Е. Н. Джигурда-Литвинець .- К.: Реклама, 1980. — 56 с.

15. Калинина Е. В. Техника древнерусского шитья и некоторые способы выполнения художественных задач / Е. В. Калинина // Русское искусство ХVII века. — Л. , — 1929. — 106 с.

16. Кара-Васильєва Т. В. Учитесь вышивать. / Т. В. Кара-Васильєва, А. А. Заволокина.- К.: Реклама, 1988. — С. 96.

17. Коновець С. В. Образотворче мистецтво в художньо-естетичному розвитку особистості / Педагогічний процес: теорія і практика./ С. В. Коновець — К., 2003. — С. 305.

18. Концепція позашкільної роботи у загально-освітній школі // Рідна мова-1996. № 6 — С.48−55.

19. Кулик О. В. Українське народне вишивання / О. В. Кулик. — К., Музвидав УРСР, 1958. — 78 с.

20. Литвинець Е. М. Голки, нитки, намистинки / Е. М Литвинець. — К., «Веселка» 1989. — 75 с.

21. Литвинець Е. М. Чарівні візерунки / Е. М Литвинець. — К.: Рад.шк., 1985.

22. Литвинець Е. М. Шийте-вышивайте / Е. М Литвинець. — К.: Веселка, 1983. — С. 64.

23. Мадзігон В. М., Трудове навчання / Мистецтво вишивки / В. М. Мадзігон А. І. Воловиченко. — К.: Рад.шк., 1990. — 154 с.

24. Манучарова Н. Д. Українське народне мистецтво. Тканини та вишивки / Н. Д. Манучарова. — К., Музвидав УРСР, 1960. — 125 с.

25. Мельничук Ю. У вишивці - ціле життя / Ю. Мельничук // Народне мистецтво. — 2008. — № 1−2. — С. 53 — 61.

26. Моляко В. О. Творчий потенціал людини як психологічна проблема // Психологічна газета. / В. О. Моляко — 2005. — № 6. — С. 4−5.

27. Морозенко В. К. Вишивка / В. К. Морозенко // Мистецтво та освіта. — 1997. — № 1. — С. 44 — 56.

28. Нестерук С. Узоры из бабушкиного сундука / С. Нестерук. — К.: «АНФАС» — 1993. — 200 с. .

29. Нікітін Б. П. Виникнення і розвиток творчих здібностей / Б.П. Нікітін // Рад.шк. — 1994. — № 4. С. 20−22.

30. Про позашкільну освіту: Закон України — К., 2001

31. Радкевич В. О. Технологія вишивки: Підручник / За ред. Н. Г. Ничкало. /. В. О. Радкевич., Г. М Пащенко. — К.: Вища шк., 1997. — С. 303.

32. Шкаруба Л. М. Російсько-український словник художніх термінів, / Л. М. Шкаруба, С. М. Станатій. — К.:"Каравела". — 2004. — 317 с.

33. Шкаруба Л. М. Рукоделие. Вязание. Вышивание / Л. М. Шкаруба. — Минск.: «Победа», 1993. — С. 144.

34. Сігула Т.В. Диференційовані завдання як засіб індивідуального підходу до учнів / Т.В. Сігула // Трудова підготовка в закладах освіти. — 2004. — № 4.

35. Сорокіна Л. М. Учись вышивать: Альбом. — 5-е изд. / Л. М. Сорокіна. — К.: Рад. шк., 1989. — С. 79.

36. Терещук Г. В. Диференційовані завдання як засіб індивідуального підходу до учнів / Г. В Терещук // Трудова підготовка в закладах освіти. — 1998. — № 4(11). — 12 с.

37. Тхоржевський Д. О. Методика трудового і професійного навчання та викладання загально технічних дисциплін.-3-є видання, перероб. і доп. / Тхоржевський. -К.: Вища школа, 1992. — С. 334.

38. Хворостів А. С. Декоративно-прикладне мистецтво в школі: посібник для вчителів / А. С. Хворостів. — М.: Просвещение, 1981. — С. 175.

39. Черепковська Н.І. Виявлення та стимуляція розвитку творчого потенціалу дітей // Обдарована дитина. / - Н.І. Черепковська. 2006. — № 1. — С. 18−21.

40. Dillmont Th. De. Openwork embroidery. /. Th. De. DillmontMulhouse, 1974. — 48 s.

Додаток

Рис. Техніка «вирізування»

Рис. Інструкційна картка виконання техніки «вирізування»

Рис. Інструкційна картка виконання простої двобічної гладі

.ur