Форми і методи фінансового планування на підприємстві

Зміст Вступ.

РОЗДІЛ 1. Зміст ФІНАНСОВОГО ПланУВАННЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЇ.

ЙОГО ЗДІЙСНЕННЯ.

1.1 Суть фінансового планування та прогнозування.

1.2 Види фінансових планів.

1.3 Методика аналізу фінансового стану підприємства РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ЗАТ «БОГУСЛАВСЬКИЙ МАСЛОЗАВОД» .

2.1 Загальна оцінка фінансового стану ЗАТ «Богуславський маслозавод» .

2.2 Аналіз ліквідності підприємства.

2.3 Аналіз показників фінансової стійкості підприємства.

2.4 Оцінка ефективності фінансово-господарської діяльності.

підприємства РОЗДІЛ 3. ПРОГНОЗ ОСНОВНИХ ПОКАЗНИКІВ ПІДПРИЄМСТВА НА 2012 РІК ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ДОДАТКИ.

Вступ.

Актуальність теми. В умовах переходу України до сучасної ринкової системи перед більшістю підприємств стоїть запитання, чи зможе фірма зберегти свої вкладені кошти, не говорячи про отримання більших прибутків. В наш час зміни в податковому законодавстві часто зводить діяльність підприємства до значних втрат коштів і навіть до банкрутства, тому планування фінансового стану є необхідним для кожного: починаючи від підприємця і закінчуючи корпорацією. Але, на жаль, довгострокове планування в нашій країні є не доцільним, оскільки не можливо передбачити те, що буде через півроку, не говорячи вже про 5−10 років. Тому власники підприємств повинні вчасно і оперативно реагувати на будь-які зміни: зовнішні чи внутрішні, щоб передбачити чи усунути будь-які негативні для діяльності підприємства фактори. Саме тому необхідно весь час проводити фінансове планування господарської діяльності підприємства.

Об'єктом дослідження курсової роботи є господарська діяльність ЗАТ «Богуславський маслозавод», що належить до галузі виробництва молочних продуктів. Дане підприємство знаходиться в м. Богуслав.

Метою написання даної курсової роботи є зробити аналіз фінансового стану підприємства, та розробити планування фінансво — господарської діяльності на наступний період, використовуючи при цьому фінансову звітність за попередні роки.

Для розкриття суті даної теми виконуються такі завдання:

Визначити суть теоретичних аспектів і фінансового планування та організації його здійснення;

Ознайомитися з фінансовим станом підприємства, на основі якого пишеться дана курсова робота;

Провести аналіз фінансового стану підприємства за 2006;2008 роки;

Визначити недоліки чи навпаки, підкреслити позитивні моменти в аналізі фінансового стану та зробити прогнози на наступний звітний період.

Базисом аналізу фінансового стану підприємства є загальні способи пізнання такі, як аналіз — метод дослідження, що полягає в уявному розчленуванні цілого поняття на складові, виділенні його окремих частин, зв’язку між ними; синтез — з'єднання окремих частин в єдине ціле. Перехід від аналізу фактів до синтезу здійснюється за допомогою індукції (спосіб переходу від знання окремих фактів до знання загального, від вивчення причин до результатів) та дедукції - спосіб дослідження від загального до часткового, від результатів до причин.

РОЗДІЛ 1. Зміст ПланУВАННЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЇ ЙОГО ЗДІЙСНЕННЯ.

1.1 Сутність та принципи планування.

Функціонуючи в ринковій економіці як суб'єкт підприємницької діяльності, кожне підприємство має забезпечувати такий стан своїх фінансових ресурсів, за якого воно стабільно зберігало б здатність безперебійно виконувати свої фінансові зобов’язання перед діловими партнерами, державною, власниками, найманими працівниками. Набуваючи в ринкових умовах не уявної, а справжньої фінансової незалежності, несучи реальну економічну відповідальність за ефективність господарювання і за своєчасне виконання фінансових зобов’язань, підприємства здатні досягти стабільності своїх фінансів лише при суворому додержанні принципів комерційного розрахунку, головним серед яких є зіставлення витрат і результатів, одержання максимального прибутку за мінімальних витрат. Саме ця умова є визначеною для формування фінансового стану підприємства.

Фінансовий стан підприємства — це складна, інтегрована за багатьма показниками характеристика якості його діяльності. У найконцентрованішому вигляді фінансовий стан підприємства можна визначити як міру забезпеченості підприємства необхідними фінансовим ресурсами і ступінь раціональності їх розміщення для здійснення ефективної господарської діяльності та своєчасного повернення грошових розрахунків за своїми зобов’язаннями.

Основні фактори, що визначають фінансовий стан, — це, по-перше, виконання фінансового плану і поповнення в міру потреби власного оборотного капіталу за рахунок прибутку і, по-друге, швидкість оборотності оборотних коштів. Сигнальним показником, в якому проявляється фінансовий стан, є платоспроможність підприємства, тобто його здатність своєчасно задовольнити платіжні вимоги постачальників сировини, матеріалів, техніки згідно з господарськими угодами, повертати банківські кредити, проводити оплату праці персоналу, вносити платежі в бюджет.

Головною метою фінансового планування є своєчасне виявлення та усунення недоліків у фінансовій діяльності підприємства і пошук резервів зміцнення фінансового стану підприємства та його платоспроможності.

При цьому першочерговим завданням його є:

Загальна оцінка фінансового стану та чинників, що його зумовлюють;

Вивчення змін обсягу, структури і динаміки майна (капіталу) підприємства, зокрема — мобільних (обігових) активів, відносних показників управління активами;

Аналіз змін структури власних та залучених коштів і на основі цього оцінка рівня раціональності формування джерел фінансової діяльності підприємства та його ринкової стійкості;

Оцінка фінансової незалежності підприємства від зовнішніх джерел;

Аналіз показників керування боргами;

Оцінка платоспроможності підприємства;

Оцінка грошового потоку;

Виявлення причин утворення дебіторської та кредиторської заборгованості;

Вивчення та оцінка кредитних взаємовідносин підприємства з банками.

На основі вирішених даних завдань, проаналізувавши діяльність фірми на протязі певного періоду можна робити висновки та прогнози на наступні звітні періоди.

Функціонування підприємства супроводжується безперервним кругооборотом коштів, який здійснюється у вигляді витрат ресурсів і одержання доходів, їхнього розподілу і використання. При цьому визначають джерела коштів, напрямки та форми фінансування, оптимізується структура капіталу, проводяться розрахунки з постачальниками матеріально-технічних ресурсів, покупцями продукції, державними органами (сплата податків), персоналом підприємства тощо. Усі ці грошові відносини становлять зміст фінансової діяльності підприємства.

Планування як розділ економіки підприємства становить собою систему упорядкованих знань про сутність, методологію та принципи розробки планів, організацію планової роботи в підприємствах.

Планування — одна з функцій керування підприємством. В умовах ринкової економіки для підприємців планування є способом забезпечення становлення та розвитку бізнесу, воно є необхідним для приведення господарчої діяльності підприємства до відповідності з вимогою ринку.

У вітчизняній економічній науці неодноразово дискутувалося питання про необхідність планування господарчої діяльності. Особливо заперечувалось планування в ринкових умовах господарювання. «План» та «ринок» вважалися несумісними. «Ринок» сам відрегулює та вирішить всі проблеми.

З переходом до повної господарчої та юридичної самостійності підприємств та з формуванням ринкової економіки, безумовно, змінився зміст планування, призначення планів підприємств.

Значення планування полягає в тому, що заздалегідь визначаються шляхи, засоби й методи реалізації обраної стратегії діяльності підприємства. За відношенням до «стратегії» «планування на короткий термін» часу називають оперативним. Воно виступає у вигляді тактичних планів, основна ціль яких — оволодіння ефективним інструментом досягнення стратегічних цілей підприємства.

Теоретичні основи планування безперервно розвиваються і, оскільки планування — це функція управління, то по мірі змінювання принципів господарювання змінювались принципи та методи планування.

В історії економіки України відомі такі крупні зміни, як створення, а потім руйнування централізованого (із єдиного центру) планування, створення в масштабах держави індикативного планування.

Підтвердженням тому, що «планування, як одна з функцій управління, не належить тільки соціалістичній системі господарювання, є те, що в інших державах здобуло розвитку вчення про планування в масштабах держави (індикативне планування) та внутрішньогосподарське планування.

План — це документ, в якому на конкретний господарчий період відображені завдання з економічного та соціального розвитку підприємства.

Планування здійснюється на основі комплексу певних принципів та методів, їх сполучення створює наукові основи планування.

Принципи планування визначають характер та зміст планової роботи.

В даний момент немає єдності в трактуванні принципів планування.

План — повинен бути не тільки переліком основних видів робіт та послуг, що виконуються, але й передбачати використання передової технології виробничої або комерційної діяльності, забезпечувати необхідними коштами та економічними ресурсами.

Принципи планування визначають характер та зміст планової діяльності в підприємстві.

Уперше загальні принципи планування були сформульовані французьким ученим Анрі Файолем — засновником так називаної класичної адміністративної школи управління, їм було названо п’ять принципів: необхідність, єдність, безперервність, гнучкість та точність.

Принцип необхідності в плануванні означає повсюдне та обов’язкове застосування планів при будь-якому виді трудової діяльності. До того, як діяти, колектив підприємства повинен знати, чого він хоче та може.

Принцип єдності передбачає спільність економічних цілей та взаємодію різних підрозділів підприємства на горизонтальному та вертикальному рівнях планування та управління.

Принцип безперервності в плануванні полягає в тому, що процес планування на підприємстві повинен здійснюватися постійно та без зупинки в межах виробничо-господарчого циклу.

Крім того, процес планування повинен бути безперервним також з наступних причин:

невизначеність зовнішнього середовища робить необхідним поступове коректування очікувань підприємства та відповідні виправлення та уточнення планів;

змінюваність не тільки фактичних передумов, але й уявлень підприємства про свої внутрішні цінності та можливості.

Принцип гнучкості в плануванні полягає в наданні планам та процесу планування можливості змінювати свою направленість у зв’язку з виникненням непередбачених обставин.

Для здійснення принципу гнучкості плани повинні складатися так, щоб в них можна було вносити зміни, пов’язуючи їх із зміненими зовнішніми та внутрішніми умовами. Тому плани, звичайно, як це прийнято у світовій практиці, містять так називані резерви. При дотриманні цього правила необхідно також планувати величину таких резервів, тому що їх необґрунтоване застосування відображається на результатах планування. З фінансової точки зору забезпечення принципу гнучкості в плануванні потребує додаткових витрат.

Принцип точності. Усілякий план повинен бути складеним с такими точністю, конкретизацією та деталізацією, яких бажає досягнути підприємство, враховуючи його фінансовий стан, положення на ринку та ін.; тобто ступень точності плану можливий будь-який, але він обов’язково має забезпечити ефективність діяльності. Крім перелічених, відомий американський економіст у галузі планування Р. Л. Акофф сформулював ще два принципи: принцип участі та принцип холізму.

Принцип участі в плануванні передбачає, що ніхто не в змозі планувати ефективно для когось іншого. Краще планувати для себе (неважливо, як погано), ніж щоб хтось планував тебе (неважливо, як гарно). Принцип участі означає, що кожен член економічної організації стає учасником планової діяльності, незалежно від посади та функції, яку він виконує. Планування, засноване на принципі участі, називають партисипативним.

Реалізація принципу участі має наступні переваги:

кожен із робітників підприємства отримує більш глибоке розуміння підприємства, знання різних сторін його життя;

плани підприємства стають приватними планами робітників, а участь у досягненні цілей підприємства приносить задоволення власних потреб робітників. Посилюється мотивація праці, зміцнюється єдність команди;

робітники підприємства, займаючись плануванням, розвивають себе як особистість, а це є додатковий ресурс для підприємства;

об'єднуються дві функції управління: оперативне керування та планування. Плани перестають бути чимось зовнішнім для керівників.

Принцип холізму в плануванні складається з двох частин: координації та інтеграції.

Координація планової діяльності окремих функціональних підрозділів виражається в тому, що діяльність на одній частині підприємства не можна планувати ефективно, якщо таке планування не пов’язане з плановою діяльністю окремих одиниць даного рівня і що всілякі зміни в планах одного з підрозділів повинні бути відображеними в планах інших підрозділів. Таким чином, взаємозв'язок та одночасність — головні риси координації планування на підприємстві.

Інтеграція планової діяльності передбачає, що в підприємстві існує різноманіття відносно відособлених процесів планування та приватних планів підрозділів, але кожна з підсистем планування діє, виходячи із загальної стратегії підприємства, а кожний окремий план є частиною плану більш високого підрозділу. Всі плани, створені в підприємстві - це їх взаємопов'язана система.

У вітчизняній науці та практиці планування, окрім розглянутих класичних принципів, широку популярність надбали загальноекономічні принципи: системність, цілеспрямованість, комплексність, оптимальність, ефективність, науковість, пріоритетність, збалансованість, зайнятість, директивність, самостійність, рівнонапруженість, конкретність, об'єктивність, динамічність, ризик та ін.

Принцип системності в плануванні передбачає використання кількісних та якісних закономірностей в економних системах, побудування такого логічного ланцюгу, згідно якому процес виробітку та обґрунтування будь-якого рішення відштовхується від визначення загальної цілі системи та підпорядкування цієї цілі діяльності всіх вхідних до нього підсистем. При цьому дана система розглядається як частина більш крупної системи, яка також складається з певної кількості підсистем.

Принцип науковості в плануванні означає, що в планах соціально-економічного розвитку всіх рівнів усебічний облік вимог об'єктивних економічних законів повинен базуватися на застосуванні наукового інструментарію, глибокому вивченні досягнень вітчизняного та закордонного досвіду формування планів.

Принцип цілеспрямованості (орієнтації на стратегію підприємства) у плануванні передбачає активний характер планування, включаючи цілі, які мають бути досягненні шляхом активних дій органів керування.

Принцип пріоритетності в плануванні треба розуміти, як переважне, головне значення чого-небудь. Необхідність вибору пріоритетних напрямків обумовлена, по-перше, обмеженістю ресурсів, по-друге, невідкладністю рішення найважливіших проблем.

Принцип збалансованості в плануванні повинен забезпечувати відповідність потенційних можливостей внутрішньогосподарчої діяльності підприємства задовольняти потреби ринку.

Принцип ефективності в плануванні полягає в тому, щоб витрати на складання плану були меншими за ефект, який приносить його виконання. При оцінці ефекту в процесі планування звичайно відбувається порівняння очікуваних показників зі заздалегідь обраною ціллю, встановленим нормативом прибутковості та іншими порівнювальними даними.

Принцип оптимальності в плануванні передбачає необхідність вибору найкращого варіанта на всіх етапах планування з декількох можливих або альтернативних. Критерієм оптимальності різних планів може бути максимальний або мінімальний прибуток або інші кінцеві результати, величина яких попередньо визначається в процесі планування на підприємстві.

Принцип комплексності в плануванні. Враховуючи те, що на підприємстві будь-яке планове рішення впливає як на економічні результати, так і на соціальні, організаційні, технологічні та ін., необхідно, щоб прийняті планові та управлінські рішення забезпечували облік змін як в окремих об'єктах, так і в кінцевих результатах свого підприємства, тобто були комплексними.

В закордонній практиці планування можуть зустрічатися і такі принципи планування як принципи документального забезпечення, організованості, стандартизації, вичерпності, узгодженості.

Принцип документального забезпечення в плануванні. Для узгодження, планових розрахунків, а також контролю планів має велике значення те, щоб їх найважливіші складові частини були виконані в письмовій формі. Хороша планова документація полегшує виконання вищевказаних задач та позитивно впливає на досягнення цілі.

Принцип стандартизації у плануванні. У відношенні планування стандартизація означає уніфікацію планів, процесів та техніки планування, допоміжних засобів при плануванні та ін. Уніфікація забезпечує порядок, при якому однакові проблеми планування на різних дочірніх підприємствах, на одному і тому ж підприємстві в різні періоди планування або в різних підрозділах вирішуються, виходячи з однієї та тієї ж концепції.

Принцип організованості в плануванні. Під рівнем організованості в плануванні слід розуміти суворість встановленого в системі планування організаційного режиму. Заорганізованість та відсутність здатності до імпровізації, звісно, знижують гнучкість системи планування. Система планування з розумним ступенем організованості оптимальним чином адаптується до мінливих умов зовнішнього середовища.

Принцип узгодженості в плануванні. Узгодженість планів стосується, насамперед, складових частин плану та відносин між окремими планами. З позиції змісту планів можна узгоджувати цілі, прогнози, заходи, засоби, дії осіб, відповідальних за плани, терміни. Крім того, потребується узгодження планів за ступенем необхідності, терміновості, ієрархії, послідовності, обумовленості та гнучкості.

Принцип вичерпності в плануванні. Планування, яке охоплює всі проблеми, що піддаються плануванню, є повномасштабне планування.

Принцип видимості в плануванні. Це глибина розуміння зв’язків планів, їх прикладного застосування та наступної розробки.

Таким чином, частина закордонних та вітчизняних принципів планування за змістом співпадають, хоча назви вони мають різні; інші закордонні принципи деталізують основні принципи; треті з них, на нашу думку, є принципами організації планової роботи.

1.2 Види та методика планування на підприємстві.

Методи планування як складова частина методології планування становлять собою сукупність способів та прийомів, за допомогою яких планування в підприємстві може відноситися до того чи іншого типу залежно від ознаки, за якою воно класифікується. Ознаки класифікації типів планування:

Узгодженість ресурсів та потреб:

балансовий матричний Варіантність планів, що розробляються одноваріантний поліваріантний економіко-математичної оптимізації.

Спосіб виконання розрахункових операцій ручний механічний автоматичний Форма представлення планових показників табличний лінійно-графічний логіко-струкгурний За ступенем невизначеності:

Детерміновані системи, тобто з передбаченим результатом.

Імовірнісні (стохастичні) системи, які не дають повної передбачуваності результату.

За часовою орієнтацією ідей планування виділяють 4 типи планування:

Реактивне (націлене тільки в минуле).

Інактивне (яке пристосовується тільки до теперішнього).

Преактивне (який переважно дивиться тільки в майбутнє).

Інтерактивне (орієнтоване на взаємодію всіх кращих ідей планування).

За горизонтом планування (періоду часу) плани є трьох типів: довгострокові (10−15 років); середньострокові (3−5 років); короткострокові (1−2 роки).

Методи планування:

Балансовий метод планування. Плани складаються у вигляді балансу, забезпечується взаємодія його показників (для збалансування ресурсів із потребами та ін).

Економіко-статистичний метод. Його засновано на використанні сформованих темпів змін, коефіцієнтів еластичності, структурних змін, індексів, коефіцієнтів зв’язку та ін.

Економіко-аналітичний метод. Засновано на глибокому аналізі діяльності підприємства та експертній оцінці можливих змін.

Нормативний метод планування. Планові завдання визначаються на основі норм, розцінок та тарифів.

Економіко-математичне моделювання та оптимізація планів.

Програмно-цільовий підхід у плануванні. Вибір цілі, плану та розрахунок завдань для досягнення цієї цілі (точки беззбитковості, точки мінімального рівня рентабельності та ін).

Використання персональних комп’ютерів дозволяє автоматизувати процес планування. АРМ економіста — автоматизоване робоче місце економіста підприємства.

Розділи плану господарчої діяльності підприємства відображають його галузеву належність та організаційну структуру. В торгівлі, наприклад, план господарчої діяльності підприємства складається з наступних розділів та показників:

План товарообігу (загальний обсяг, товарна структура, обіг по відділах та секціях);

План формування товарних запасів;

План товарного забезпечення (план закупки та надходження товарів);

План із праці та витрати на оплату праці;

План розвитку матеріально-технічної бази;

План поточних витрат (витрати обігу);

План доходів та прибутків;

Фінансовий план;

План грошових потоків;

План залучення позикових джерел фінансування;

Балансовий план;

План соціального розвитку.

Залежно від тривалості планового періоду планування поділяється на перспективне й поточне. Перспективне планування на підприємстві охоплює довгострокове (стратегічне) і середньострокове. Залежно від горизонту планування перспективний план розробляється із різним ступенем деталізації.

Довгостроковий план виражає переважно стратегію розвитку підприємства, у ньому використано рішення, що стосуються сфер діяльності та вибору її напрямків. Він має більш концептуальний характер, а необхідний цифровий матеріал використовується лише для обґрунтування названих рішень. Найважливішими складовими середньострокового плану є детальна хронологізація проектів, повна номенклатура продукції, що виготовляється, конкретніші інвестиційні та фінансові показники.

Середньостроковий план — це, власне, деталізований стратегічний план на перші роки діяльності підприємства. Межа між довгостроковим і середньостроковим планами є дуже умовною і неоднозначною. Тривалість планового періоду залежить від ступеня визначеності умов діяльності підприємства, його галузевої належності, загальної економічної ситуації в країні, вірогідності первинної інформації, якості її аналітичної обробки тощо.

Поточне планування полягає в розробці планів на всіх рівнях управління підприємством та за всіма напрямками його діяльності на більш короткі періоди (квартал, місяць). Різновидом поточного планування є оперативно-календарне планування, тобто календарне погодження виробничого процесу між структурними підрозділами з урахуванням послідовності та параметрів технологічного процесу.

1.3 Методика аналізу фінансового стану підприємства.

Планування на підприємствах здійснюється на основі показників, що підприємство отримало в минулих періодах. Саме тому для розробки плану на наступний період, необхідно визначити фінансовий стан підприємства.

Основним джерелом інформації для аналізу фінансового стану є бухгалтерський баланс підприємства. Його значення на стільки велике, що аналіз фінансового стану нерідко називають аналізом балансу.

На підприємствах України, згідно з положенням (стандартом) бухгалтерського обліку, затвердженим міністерством фінансів України від 30 липня 1999 року., застосовується нова форма балансу згідно з П © БО № 2, яку приведено в повну відповідність з міжнародними стандартами. [23, с. 208].

Аналіз фінансового стану за звітний період починається з його загальної оцінки за даними балансу. А для того, щоб проаналізувати всі питання фінансового стану підприємства, необхідний етап, що передує проведенню аналізу, тобто приведення звітного балансу до такої форми, що з одного боку, уможливлює об'єктивний аналіз, а з другого — є максимально зручною для проведення аналітичних розрахунків.

Аналіз балансу (ф.1) починається з експрес-аналізу, метою якого є поточна і достатньо швидка оцінка фінансового стану і динаміки розвитку підприємства. Експрес-аналіз балансу проводиться в кілька етапів:

1) підготовчий;

2) попередній огляд бухгалтерської звітності;

3) читання балансу.

Основним етапом є третій, або читання балансу. [23, с. 209].

Під «читанням балансу» розуміють попереднє загальне ознайомлення з підсумками роботи підприємства та його фінансовим станом.

Читання балансу починають зі встановлення зміни валюти балансу за період, що аналізується. Для цього порівнюється валюта балансу за звітний і попередній періоди. Таке порівняння уможливлює визначення загального спрямування зміни балансу. Коли валюта балансу збільшується — це оцінюється позитивно, зменшується — негативно. Збільшення валюти балансу свідчить, як правило, про зростання виробничих можливостей фірми, але при цьому необхідно врахувати і фактор інфляції. Зменшення валюти балансу, як правило, означає спад у господарській діяльності підприємства (зниження попиту на продукцію, брак товарів, тощо), але не завжди. Для загальної оцінки динаміки фінансового стану необхідно встановити співвідношення динаміки балансу з динамікою обсягу виробництва, реалізації продукції, і також прибутку підприємства.

Прискорений темп зростання обсягу виробництва, реалізації продукції і прибутку проти темпу зростання валюти балансу свідчить про поліпшення використання засобів підприємства. Відставання темпу зростання цих показників від темпів зростання суми балансу свідчитиме про погіршення використання засобів підприємства.

Дані ф.1 та ф.2 дають можливість під час читання балансу порівнювати їх із даними попередніх періодів, з аналогічними показниками других підприємств, а також із загальновживаними, стандартними значеннями показників: прибутку, випущеної і реалізованої продукції в розрахунку на 1 грн., середньорічної вартості майна. А також розглянуту методику загальної оцінки балансу можна доповнити розрахунком коефіцієнтів приросту валюти балансу, коефіцієнтів виручки від реалізації продукції, коефіцієнтів приросту прибутку від реалізації.

На підприємствах при початковому ознайомленні з балансом для загальної оцінки фінансового стану активно використовуються показники горизонтального (динамічного), вертикального (структурного) і трендового аналізів.

У ході горизонтального аналізу вивчають абсолютні зміни розміру валюти балансу та різних його статей за звітний період, а також темпи зростання, що важливо для характеристики фінансового стану підприємства.

Для цього підсумок балансу на кінець року, який аналізують, порівнюють з підсумком на початок цього періоду. Це дає змогу вивчити масштабність підприємства, загальний напрям руху балансу. В звичайних виробничих умовах збільшення валюти балансу оцінюється позитивно, але необхідно визначити, за рахунок чого вона зросла. Якщо це сталося за рахунок власного капіталу або за рахунок власного капіталу разом із збільшенням позикових коштів, то це добре. Однак керівництву підприємства варто замислитися, якщо зростання валюти балансу обумовлене зростанням лише боргових зобов’язань.

Зменшення валюти балансу говорить про звуження діяльності підприємства. Причини такого згортання необхідно вивчити.

Після вивчення динаміки зміни валюти балансу потрібно встановити її відповідність динаміці обсягів виробництва та реалізації продукції, прибутку. Більш швидкі темпи зростання обсягів виробництва, реалізації продукції і прибутку порівняно з темпами зростання валюти балансу свідчать про поліпшення використання коштів на даному підприємстві і, навпаки, відставання темпів зростання виробництва, реалізації і прибутку від темпів зростання валюти балансу вказує на погіршення використання коштів.

Наступним етапом «читання» балансу є визначення показників прибутку, товарної і реалізованої продукції в розрахунку на 1 грн. середньорічної вартості майна. Цей показник порівнюється з даними минулих років, з аналогічними показниками інших підприємств, середньогалузевими даними. Ці показники при ринковій економіці використовується для характеристики ділової активності керівників підприємств.

Показник виторгу від реалізації у розрахунку на 1 грн середньорічної вартості майна показує, скільки разів за звітний період здійснюється повний цикл виробництва та обігу або скільки реалізованої продукції дає кожна гривня господарських коштів.

Показники балансового прибутку в розрахунку на 1 грн середньорічної вартості майна характеризують рентабельність усього майна підприємства.

Читання бухгалтерського балансу передбачає також визначення характеру змін окремих статей і розділів балансу. Позитивно оцінюється збільшення в активі балансу залишків грошових котів, поточних фінансових інвестицій, як правило, основних засобів, нематеріальних активів і виробничих запасів; у пасиві балансу — підсумку першого розділу й особливо сум прибутку, доходів майбутніх періодів. Негативної оцінки заслуговує різке зростання дебіторської заборгованості в активі і кредиторської заборгованості в пасиві балансу.

Потрібно зазначити, що в у мовах ринкової економіки переглядається оцінка характеру змін деяких статей балансу. Наприклад, якщо раніше в усіх випадках позитивно оцінювались збільшення залишків грошових коштів на розрахунковому та валютному рахунках, то тепер підприємство повинно намагатися більш раціонально використовувати вільні грошові кошти. Підприємства, які орієнтуються на ринкову економіку, як правило, здійснюють короткострокові фінансові вкладення, капітальні вкладення, купують патенти, ліцензії та іншу інтелектуально власність, які відображається в статті «Нематеріальні активи» .

Метою вертикального аналізу є вивчення:

Питомої ваги статей балансу у валюті балансу на початок і кінець звітного періоду;

Змін у питомій вазі;

Змін у% до розміру статей балансу на початок періоду (темп приросту статті балансу);

Змін у% до змін валюти балансу (темп приросту структурних змін — показник динаміки структурних змін);

Ціна одного відсотка зростання валюти балансу і кожної статті - відношення розміру абсолютної зміни до відсотка абсолютної зміни на початок періоду. [23, ст.293−295].

Наступним етапом аналізу фінансового стану підприємства є аналіз його фінансових результатів (форма № 2).

Головними завданнями аналізу фінансових результатів підприємства є:

систематичний контроль за виконанням планів одержання прибутку;

виявлення факторів формування показників прибутку та розрахунки їхнього впливу;

вивчення напрямків і тенденцій розподілу прибутку;

виявлення резервів збільшення прибутку;

розроблення заходів для використання виявлених резервів.

Прибутковість підприємства вимірюється двома показниками — прибутком і рентабельністю. Прибуток виражає абсолютний ефект без урахування використаних ресурсів. Тому для аналізу його доповнюють показником рентабельності.

Групи розрахункових показників для обчислення прибутковості.

1. Валовий доход.

2. Чистий прибуток.

3. Рентабельність:

*активів.

*власного капіталу.

*продукції.

*реалізації.

Наступним етапом є аналіз і оцінка ділової активності підприємства. Ефективним використанням оборотних засобів можна назвати таке керування, при якому забезпечується стійкий стан фінансових ресурсів та досягаються оптимальні або максимальні результати діяльності.

Фінансовий стан підприємства також можна оцінити з погляду його короткострокової та довгострокової перспектив. У короткостроковій перспективі критерієм оцінки фінансового стану підприємства є його ліквідність і платоспроможність, тобто здатність своєчасно і в повному обсязі розрахуватися за короткостроковими зобов’язаннями. Термін «ліквідний» передбачає безперешкодне перетворення майна на гроші.

Ліквідність підприємства — це його спроможність перетворювати свої активи на гроші для покриття всіх необхідних платежів.

Найліквіднішою є готівка (або сальдо балансового рахунка 311 «Поточні рахунки в національній валюті»). Наступним зі рівнем ліквідності активом є короткострокові інвестиції (цінні папери), оскільки у разі необхідності їх швидко можна реалізувати.

Дебіторська заборгованість — це ліквідний актив, оскільки передбачається, що дебітори оплатять рахунок у найближчому майбутньому.

Найменш ліквідним поточним активом є запаси, бо для перетворення їх на гроші спочатку треба їх продати. Отже, під ліквідністю будь-якого актива слід розуміти можливість перетворення його на гроші, а рівень ліквідності визначається тривалістю періоду, протягом якого відбувається це перетворення. Що коротшим є цей період, то вищою буде ліквідність даного виду активів.

Короткострокові зобов’язання — це борги, строк погашення яких не перевищує одного року. Коли настає строк платежу, у підприємства не має бути достатньо грошей для сплати. Аналіз ліквідності балансу полягає в порівнянні коштів з активу, згрупованих за рівнем їхньої ліквідності, їз зобов’язаннями за пасивом, об'єднаними за строками їх погашення і в порядку зростання цих строків.

Ще одним важливим методом аналізу фінансових результатів та фінансового стану підприємства є коефіцієнтний аналіз.

Усі показники, які характеризують фінансову стійкість підприємства об'єднують у групи, тобто:

1. Показники структури капіталу, що характеризують фінансову незалежність від зовнішніх позикових коштів, а саме коефіцієнт фінансової незалежності, коефіцієнт фінансової стійкості, коефіцієнт фінансової залежності тяги фінансового важеля або коефіцієнт фінансового ризику.

2. Показники, які характеризують стан основних засобів підприємства: частка основного капіталу у власному або індекс постійного активу, коефіцієнт модернізації та коефіцієнт реальної вартості майна (основних і матеріальних оборотних коштів).

3. Показники, що характеризують стан оборотних коштів підприємства, а саме: коефіцієнт маневрування власного оборотного капіталу та коефіцієнт забезпечення матеріальних оборотних фондів власними джерелами фінансування. (див. табл.1.1).

Для підприємства, що забезпечує достатньо стабільний стан для інвесторів і кредиторів, вважається відношення власного капіталу до його загальної суми на рівні 60%. У цьому разі ризик кредиторів зводиться до мінімуму, оскільки продавши майно, сформоване за рахунок власного капіталу, підприємство зможе погасити свої боргові зобов’язання навіть тоді, коли частина майна, в яку вкладено позикові кошти, буде знецінена. Відношення власних джерел до їх загальної суми називають коефіцієнтом фінансової незалежності (автономності).

Таблиця.1.1.

Показники, що характеризують фінансовий стан підприємства.

Коефіцієнт фінансової стійкості відрізняється від коефіцієнта фінансової незалежності тим, що при його визначенні до власних коштів додаються довгострокові позикові кошти мінус використання позикових коштів.

Коефіцієнт фінансової залежності - це відношення позикового капіталу до загального. Оптимальним значення цього коефіцієнта вважається 0,4 (40%).

Плече фінансового важеля, або коефіцієнт фінансового ризику — це відношення позикового капіталу до власного. Цей показник є найвагомішим, він свідчить про фінансову незалежність (автономність) підприємства від залучення позикових коштів. Він показує, скільки позикових коштів залучає підприємство на 1 грн. власного капіталу.

Аналіз показників ринкової стійкості проводиться методом порівняння їх значень на кінець періоду, що аналізується з його початком. [39,c.344−345].

Частка основного капіталу у власному — це відношення основного капіталу (основні засоби) до власного капіталу (I розділ пасиву балансу).

Для характеристики інтенсивності вивільнення коштів, вкладених в основні фонди та нематеріальні активи, користуються коефіцієнтів модернізації, яких розраховується за формулою [39, c.379]:

Важливу характеристику структури коштів підприємств дає коефіцієнт реальної вартості майна виробничого призначення. Він використовується для оцінки ефективності використання коштів, рівня виробничого потенціалу підприємства, забезпеченості виробничого процесу засобами виробництва й обчислюється за формулою: [39,c.380].

Аналіз власного оборотного капіталу передбачає визначення та оцінку власного оборотного капіталу в загальній його сумі, тобто визначення коефіцієнта мобільності (маневрування) власного капіталу.

Коефіцієнт мобільності (маневрування) — це відношення власного оборотного капіталу до загальної суми власного капіталу.

Цей коефіцієнт показує, яка частина власного капіталу перебуває в обороті, тобто в тій формі, яка дозволяє вільно маневрувати цими коштами. Вважається, що коефіцієнт повинен бути високим, щоб забезпечити достатню гнучкість у використанні власних коштів підприємства. Оптимальний розмір коефіцієнта рекомендується — 0,5. [39,c.353].

Одним з узагальнюючих показників, який характеризує фінансовий стан підприємства та його стійкість, є забезпеченість матеріальних оборотних фондів власними джерелами фінансування (власним капіталом).

Саме тому в ході аналізу визначають, на скільки відсотків матеріальні цінності оборотні фонди покриваються власним оборотним капіталом. Цей показник, як і попередній, вивчається в динаміці.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ЗАТ «БОГУСЛАВСЬКИЙ МАСЛОЗАВОД» .

2.1 Загальна оцінка фінансового стану ЗАТ " Богуславський маслозавод" .

Згідно методики, наведеної в першому розділі курсової роботи, проаналізуємо фінансовий стан підприємства.

Як згадувалося вище для загальної оцінки динаміки фінансового стану необхідно встановити співвідношення динаміки балансу з динамікою обсягу виробництва, реалізації продукції, і також прибутку підприємства.

Коефіцієнт приросту майна розраховується з формули:

де, Б₁, Б₀ — середня величина майна за звітній і попередній періоди.

Коефіцієнт приросту виручки від реалізації продукції розраховується:

де V₀, V₁ = виручка від реалізації за попередній і звітний періоди.

Розрахуємо дані коефіцієнти для ЗАТ «Богуславський маслозавод» .

Таблиця 2.1.

Динаміка зміни коефіцієнтів приросту майна та виручку від реалізації ЗАТ «Богуславський маслозавод» за 2006;2008 роки.

Отже, з даної таблиці можна зробити висновок, що загальний капітал підприємства має тенденції до зниження, проте цей показник не є негативним для ЗАТ «Богуславський маслозавод», оскільки ми бачимо, що власний капітал підприємства збільшується щороку. Коефіцієнт приросту майна не є стабільним, це пояснюється тим, що підприємство вилучило частину капіталу, що зменшило запаси. Проте ми бачимо, що потенціал ЗАТ є значним, оскільки за більшої частки вкладених коштів — збільшується прибутковість.

Проаналізуємо детальніше баланс підприємства, для цього зробимо горизонтальний та вертикальний аналіз балансу (форми№ 1) за 2001;2008 рік. Дані відображені в таблиці 2.2., яка складається з 16 стовбців. В стовбці 1 відображено назву статті, яку ми аналізуємо, в ст. .2 — код рядка, який відповідає балансу, в ст. .3−7 — дані звітності на початок року в тис. грн. Горизонтальний аналіз (ст. .8−11) складається з розрахунку абсолютного та відносного відхилення показника на початок 2010 до базового року (2001), та до попереднього року (2008). Вертикальний аналіз (ст. .12−16) показує питому вагу кожної із статей балансу в його загальній сумі (валюті балансу). Рядок 15−16 визначає як змінилася питома вага кожного з показників 2010 від базової величини (2001) та від величини попереднього року (2008 року).

Провівши горизонтальний та вертикальний аналіз балансів ЗАТ «Богуславський маслозавод» за 2006 — 2008 рр, можна сказати, що за 3 роки капітал фірми зменшився на 40,2 тис. грн (25,8%) і на кінець 2008 року становив 115,4 тис. грн. Це обумовлено тим, що на початку 2006 року фірма взяла короткостроковий кредит в банку на 15 300 грн і протягом року погасила його. В цьому році капітал фірми зменшився на 31,1 тис. грн (20%) і становив на кінець 2006р.124,5тис. грн. Протягом наступних двох років зменшення капіталу було всього на 3 і 5%.

Таблиця 2.2.

Вертикальний та горизонтальний аналіз балансу ЗАТ «Богуславський маслозавод» за 2006;2009 роки.

Аналізуючи активи підприємства, можна зробити висновок, що більшу їх частку складають товари. Станом на 01.01.08 вони складають 64%. Для підприємства що займається роздрібною торгівлею та є закладом громадського харчування це є позитивним показником.

Рис. 2.2 Структура активів ЗАТ " Богуславський маслозавод" в 2008 році.

В загальному порівнянні стану оборотних активів на протязі 2006;2008 рр, їх сума зменшилася на 15,6 тис (17%) і на кінець 2007 року становила 77,6 тис грн (67,24% валюти балансу). Як ми бачимо сума оборотних активів складає більшу частку активів підприємства. Їх вартість перевищує вартість основних фондів станом на кінець 2008 року на 31,66%.

На рис. 2.3 відображено динаміку зміни активів підприємства, а також власного та залученого капіталу.

Рис. 2.3 Динаміка зміни активів підприємства та джерел його формування.

При чому частка позиченого капіталу складає на початок 2009 року всього 0,95%. За 3 роки сума позиченого капіталу зменшилася на 42,2 тис. грн. (97,5%) і на початок 2008 року становить 1,1 тис. грн. Це пояснюється тим, що фірмі не вигідно залучати позичені кошти.

Сума вільних грошових коштів протягом 3-х років складала до 2% капіталу. На початок 2009 року ця сума становила 1,56% валюти балансу (1,8 тис. грн). Це означає, що фірмі не доцільно зберігати кошти ні готівкою, ні на рахунках банку, так як отриманий дохід використовується на закупку нового товару та збільшення асортименту продукції.

Дебіторська заборгованість фірми по розрахунком з бюджетом протягом 3-х років не перевищувала 1 тис. грн, за рахунок авансових платежів по податку на прибуток.

Статутний капітал фірми протягом 3-х років залишився незмінним і становить 100 тис. грн.

Нерозподілений прибуток за 2006;2008 рр. зріс на 2 тис. грн і на кінець 2008 року становив 14,3 тис. грн.

Рис. 2.4 Структура пасивів ЗАТ " Богуславський маслозавод" за 2008 рік.

Проаналізуємо фінансові результати ЗАТ «Богуславський маслозавод». Для цього проведемо аналіз звіту про фінансові результати (форми № 2) за 2006;2008 роки.

Таблиця 2.3.

Зміна фінансового стану ЗАТ «Богуславський маслозавод» за 2006;2008 роки.

Отже, аналізуючи дану таблицю можна зробити висновок, що виручка від реалізації протягом 2007;2008 року зменшилася на 17,7 тис. грн і становить 86% 2007 року.

Рис. 2.4 Динаміка зміни фінансового стану ЗАТ " Богуславський маслозавод" за 2006-2008 роки.

Пропорційно їй зменшилися і відрахування до бюджету з ПДВ та чисті доходи підприємства. Витрати підприємства також зменшилися, проте порівнюючи їх зміну за 2007;2008 рік із змінами в доходах підприємства, то варто зазначити, що темп приросту витрат за рік перевищує темп приросту доходу, це може свідчити про те, що якщо підприємство не змінить своєї політики формування ціни та не зробить заходів по зменшенню витрат та збільшенню оборотності, то з часом підприємство стане знову збитковим.

Крім аналізу фінансової звітності підприємства, доцільно провести ще коефіцієнтний аналіз, це дасть змогу точніше показати фінансовий стан ЗАТ.

2.2 Аналіз ліквідності підприємства.

Як згадувалося в першому розділі даної роботи, ліквідність балансу — це рівень покриття зобов’язань підприємства його активами, строк перетворення яких на гроші відповідає строкам погашення зобов’язань. Для визначення ліквідності балансу необхідно порівняти підсумки за кожною групою активу балансу і пасиву балансу. Розрізняють декілька видів коефіцієнта ліквідності:

коефіцієнт абсолютної ліквідності;

коефіцієнт загальної (поточної) ліквідності;

коефіцієнт швидкої ліквідності.

Формули розрахунків даних показників наведені в табл. .2.4.

Детальніший аналіз ліквідності підприємства проведемо порівнюючи активи підприємства з пасивами балансу за 2006;2008 роки.

Таблиця 2.4.

Види ліквідності та методи її розрахунку.

Таблиця 2.5.

Визначення показників ліквідності ЗАТ «Богуславський маслозавод» .

Отже, ми бачимо, що ліквідність підприємства збільшується з кожним роком, зокрема коефіцієнт абсолютної ліквідності за досліджуваний період збільшився на 1,6. Коефіцієнт загальної ліквідності - на 2,3, а коефіцієнт миттєвої ліквідності - на 66,87.

2.3 Аналіз показників фінансової стійкості підприємства.

Проаналізуємо показники фінансової стійкості, методи обчислення яких було згадано в першому розділі даної роботи:

Показники структури капіталу, що характеризують фінансову незалежність від зовнішніх позикових коштів;

Показники, які характеризують стан основних засобів підприємства;

Показники, що характеризують стан оборотних коштів підприємства.

Проаналізуємо показники ринкової стійкості на основі балансів ЗАТ «Богуславський маслозавод» за 2006;2008 роки (див. додатки 1,2,3,4,5,6) в таблиці 2.6.

Таблиця 2.6.

Показники ринкової стійкості ЗАТ «Богуславський маслозавод» за 2006;2008 роки.

Проаналізуємо показники стану основних коштів на основі балансів ЗАТ «Богуславський маслозавод» за 2006;2008 роки в таблиці 2.7.