Італія

смотреть на реферати схожі на «Італія «.

Італійська Республіка розташована Півдні Європи на Апенинском півострові й загалом островах Сицилія і Сардинія. Її територія становить 301 278 кв. км, населення — 57,8 млн. человек, з яких 94% - італійці. Понад 20 млн. вихідцями з Італії мешкають по закордонах (головним чином США, ФРН, Франції, Аргентині). Столиця — Рим (2,7 млн. жителей). Найбільші міста країни: Мілан — 1,4 млн., Неаполь — 1,0 млн., Турін — 0,96 млн., Генуя — 0,67 млн., Болонья — 0,5 млн. Італія — Республіка у складі 20 областей, куди входять 94 провінції і 8050 комун. П’ять областей мають спеціальні статуси (Сицилія, Сардинія, Валле-дАоста, Трентино-Альто-Адидже і Фриули-Венеция-Джулия). У цих областях — власні парламенти, обласних рад й уряду. Главою держави у відповідність до Конституції, ухваленій у 1947 року, є Президент, який обирається сім років спільне засідання сенату і палати представників областей. Президент є верховним головнокомандувачем збройних сил, може робити призначення дострокові вибори у парламент, розпускати його палати, призначати посадових осіб. 25 травня 1992 року Президентом обраний Оскар Луїджі Скальфаро. Парламент обирається п’ять років загальним і прямим голосуванням. Він і двох палат: Сенату (321 сенатор) і Палати депутатів (630 депутатів). Останніми роками Італія одним із перших економічно розвинених країн світу. За обсягом виробленого ВВП на неї припадає що п’яте місце (після США, Японії, ФРН та Франції). В неї відзначений рекордний протягом останнього десятиліття зростання промислового виробництва +5,3%. У світовій торгівлі вона займає шосте місце. Її частка становить 6,3%. Золото-валютные резерви Італії досягають 59 млрд., у тому числі 27 млрд долл. в конвертованій валюті, інші у золоті. У той самий час високим залишається державний борг країни, який перевищує в вартісному вираженні ВВП і як 125,1% за норми ЄС 60%. Винятково гострої залишається проблема безробіття Італії, яка охоплює загалом 12% працездатного населення. У цьому рівень безробіття Півночі країни і становить менш 8%, а деяких сферах на Півдні вона сягає 25%. Частка промисловості, у ВВП становить 95,6%, сільського господарства — 3,9%, послуг — 60,5%, а число зайнятих у сфері послуг сягає 70%, в промисловості - 22% і сільське господарство — 8%.

Коротка характеристика економіки. Італія зі свого економічним потенціалом займає місце у групі провідних промислово розвинених країн світу, зокрема, входить до складу «сімки», куди, крім Італії, входять США, Японія, ФРН, Франція, Велика Британія чи Канада. У період після Другої Першої світової італійська економіка значно зміцніла і утвердилася на світовому ринку. За темпами накопичення Італія поступалася лише Японії. Разом про те ряд специфічних причин історичного, політичного і соціального характеру вповільнював і гальмував процес економічного зростання. Тому динаміка розвитку народного господарства характеризувалася зміною високих темпи зростання виробництва економічними спадами і стагнацією. Так, висока общехозяйственная кон’юнктура 1960;х років перервалася спадом і депресією 1970;х років, а згодом затяжним кризою початку 80-х, з яких країна вийшла у середині десятиліття. Із середини 1990 року у кінець 1993 року країна пережила черговий затяжну економічну кризу. Недуги італійської економіки — суттєвий розрив голосів на рівнях господарського розвитку між Північчю і Півднем,, міжгалузеві диспропорції, відносна слабкість науково-технічного потенціалу, безробіття, високі темпи зростання дорожнечу та інші - вели до того що, що під час міжнародних економічних потрясінь Італія більш відчутно реагувала на виникаючі труднощі й повільніше інших відновлювала докризові позиції. І так було, зокрема, у середині 1960;х років, соціальній та роки «нафтовим шокам» в 1974;1975 і 1979;1981 рр. 1995 року ВВП Італії становило 1771 трлн. лір. Для структури ВВП Італії властиве зростання частки послуг з допомогою скорочення частки сільського господарства і промислового виробництва. Якщо 1960 року частка сільського господарства дорівнювала 12,3%, промисловості - 41,3%, сфери послуг — 46,4%, то 1995 року ці показники склали, відповідно, 3,3%, 32,9% і 63,8%. Істотних змін щодо відбуваються й у структурі економічно активного населення. 1995 року його частка у сфері послуг становила 63,4%, проти 47,3% 1979 року, у промисловості - відповідно 28,4 і 37,8%, сільському господарстві - 8,2 і 14,9%. З 1970;х років має місце абсолютне скорочення робочої сили промисловості: з 7,7 млн. в1979 року до 6,3 млн. чоловік у 1995 року й у сільське господарство: відповідно, з 2,8 млн. до 1,8 млн, людина. 1995 року економіки країни працювало 22,2 млн. людина (на 1,3 млн. людина менше, ніж у 1991 року), у тому числі 69% були найманими працівниками. Гострою соціальна проблема Італії є ефективність використання трудових ресурсів. Значна частина коштів молоді, яка бере життя, переместившиеся із сільської місцевості селяни, втратили роботу в в промисловості й деяких інших групи населення можуть знайти роботу і формують армію безробітних. Якщо 1970 року кількість безробітних становило 609 тис., чи 3% економічно активного населення, то 1985 року вона виросло до 2327 тис. (10,2%) й у 1995 року — до 2724 тис. (12,0%). Інтенсивність інвестиційного процесу чи норма накопичення, що характеризується часткою валових капіталовкладень в ВВП, коливається Італії залежно від общехозяйственной кон’юнктури від 17 до 26%. У 1980;1987 рр. середня норма накопичення становила 21,6%. У 90-ті роки найвищого рівня норма накопичення досягла 1991 р. — 20,2%, а 1995 р. вона становить 17,6%. Найбільш значної ролі у розвитку народного господарства Італії грає промисловість. Її першорядне значимість визначається динамізмом, якісними змінами у виробництві й активним впливом все хід життя. У 1970;х і на початку 80-х промисловість Італії розвивалася у непростих умовах, породжених нафтовими «шоками». Багаторазове підвищення цін нафту, великим імпортером якої є Італія, поклало край епосі дешевих енергоносіїв є й дало імпульс структурних змін в промисловості, переходу від енергоємних виробництв до нових важким і наукомістким технологіям. Традиційна класифікація промислового виробництва Італії, у якому виділялися гірничодобувна, обробна і електроенергетична галузі, замінили що у 70-ті роках та у зв’язку з загостренням енергетичної проблеми стала виділятися паливно-енергетична галузь. У 1995р. промисловість країни випустила продукцію на 560 трлн. лир (по доданій вартості), з яких 66% складали обробну промисловість, 18% - на топливноенергетичну і 16% - для будівництва. Італія покриває свої енергетичні потреби у основному з допомогою імпорту. У 1996 р. власне виробництво первинних енергоносіїв становило 32,9 млн. т нафтового еквівалента (н.е.) тоді як імпорт досяг 139,6 млн. т н.е. У 1995р. частка газу загалом виробництві первинних енергоносіїв становила 49,8%, електроенергії (гідроі геотермо) — 30,4, нафти — 15,8, твердих палив — 4,0%. Будівельна промисловість включає у собі до житлового будівництва, спорудження промислових і адміністративних будинків та об'єктів, і навіть громадські роботи — будівництво шляхів, комунікацій та громадського характеру. Ділова активність у будівництві міцно пов’язана з фінансуванням різних урядових програм у зміцненні і розвитку інфраструктури. У Італії близько половини валових інвестицій у основний капітал посідає будівництво, що у першій половині 90- x років переживало великі складнощі у зв’язки України із хвилею викриттів в корупції та хабарах осіб, які у цій галузі. У цілому 1995 р. інвестиції у житлове будівництво в незмінних цінах зменшилися проти 1991 р. на 13,4%, зокрема в спорудженні будинків житлового призначення — на 4,0%, а будівництво нежилих приміщень та громадські роботи — на 23,4%, що у певній мірою обумовлене також політикою уряду щодо зменшенню державних витрат і дефіциту бюджету з оздоровлення фінансової систем країни. У структурі італійської промисловості переважну роль грає обробна промисловість, що є основою італійської індустрії. Саме на її галузях зосереджені найкваліфікованіші працю, переважна більшість витрат на НДДКР також вихоплює обробну промисловість. Протягом трьох перших років поточного десятиліття цій галузі спостерігався спад. У 1994;1995 рр. кризовий стан економіки змінилося пожвавленням, зростанням капіталовкладень і активізацією внутрішнього і зовнішнього попиту. У 1995 р. обсяги виробництва обробній промисловості досяг 309,5 трлн. лир (у цінах 1990 р.), що перевищила рівень передкризового 1990 р. на 6,9%. Зокрема, приріст виробництва, у 1995 р. проти 1990 р. становив чорної та кольоровою металургії 17,8%, у хімічній і фармацевтичної - 6,4%, у машинобудуванні (включаючи транспортне) — 10,2%, в текстильної, швейної і взуттєвої - 13,8%, деревообробної і меблевої - 6,8, харчової - 8,9%. Чільне місце в обробній промисловості належить машинобудуванню, частка що його загальному випуску продукції обробних галузей перевищує 35%. Італія з деякого відставання від інших країн за рівнем наукового потенціалу спеціалізується з виробництва машин і устаткування середній і малої наукоємності, поставляючи світовий ринок досить широку гаму машинобудівної продукції. Зокрема, вона одна із найбільших виробників сільськогосподарської техніки, займаючи серед країн Західної Європи друге місці після ФРН з випуску і експорту машин як на сільського господарства. Висока конкурентоспроможність й у італійського электробытового, пакувального і харчового устаткування. Міцні позиції на світовому ринку займають італійські виробники таких видів технологічного устаткування, як хімічне, металургійне, текстильне, гірничодобувне, і навіть низки електротехнічних товарів. Важливу роль економіці Італії грають галузі легку промисловість, продукція яких користується великий попит на світовому ринку. Що стосується сільського господарства Італії, слід відзначити негативне вплив, яке надало їхньому розвиток участь країни ЄС. Створення єдиного сільськогосподарського ринку на рамках Співтовариства поставило італійських виробників в нерівному становищі з постачальниками з інших країнах, мають більш розвинене сільському господарстві. Розрахунки на широке використання створеного при ЄС спеціального Фонду за орієнтацією і гарантированию сільського господарства зазнали краху. Для структурних перетворень, у яких мав потребу сільському господарстві Італії, було виділено лише 3,7% Фонду, тоді як решта коштів витрачалася ось на підтримку доходів фермерів в північних регіонах ЄС. Внески Італії Фонд значно перевищували суми асигнувань, виділених її сільського господарства. Аграрна політика Співтовариства не сприяла рішенню жодній із серйозні проблеми італійського сільського господарства, а скоріш збільшила труднощі, що призвели до того що, що з кінця 1970;х років Італія зводить баланс зовнішньої торгівлі сільськогосподарської продукцією з великим негативним сальдо. Не маючи будь-яким істотним впливом у керівних органах ЄС, визначальних напрями аграрної політики, представники Італії тривале час не висували своїх пропозицій, а обмежувалися схваленням заходів, розроблюваних партнерами з більшу розвиненість сільським господарством, зокрема Францією і Нідерландами. Лише в другій половині 1970;х років — за умов гострої кризи, що охопила сільськогосподарський Південь, італійське уряд зажадало провести строкову реорганізацію Фонду за орієнтацією і гарантированию сільського господарства і поширити практику забезпечення твердих доходів на фермерів південних областей. У травні 1978 р. компетентні органи ЄС схвалили так званий Середземноморський пакет, відповідно до яким Південь Італії дістав листа від Співтовариства фінансову підтримку. вступ до ЄС Греції, та був Іспанії і Португалії, з одного боку, загострило конкуренцію на ринках середземноморської продукції і на ускладнило економічні проблеми Італії, з другого — сприяло об'єднанню цих країн для відставання їхніх спільних інтересів, у Співтоваристві. Особливість сільського господарства Італії полягає у переважної орієнтації його за виробництво продукції рослинництва, переважно званої продукції «середземноморського типу», і щодо повільному нарощуванні виробництва багатьох видів продукції тваринництва. Через війну країна змушена закуповувати зовнішньому ринках у великій обсязі багатьох видів сільськогосподарських і продовольчих товарів, головних чином, продукцію тваринництва і корми. У той самий час Італія виступає нетто-экспортером по фруктів, овочам і напиткам.

Італія імпортує Зовнішньоекономічні зв’язку мають життєво важливого значення для економіки Італії. Велика залежність від зовнішньої торгівлі визначається за однієї боку, тим, основні галузі італійської промисловості використовують переважно привізна сировину, паливо і напівфабрикати, з другого — відносної вузькістю внутрішнього ринку, що зумовлює необхідність збуту там значній своїй частині національний продукт. Зміцнення економічного потенціалу Італії нерозривно пов’язане з поглибленням її участі у міжнародний поділ праці, зі зростаючою спеціалізацією окремих галузей промисловості, що дозволяє підвищити ефективність виробництва й створити сприятливіші умови для нагромадження капіталу. Це виводить її перед необхідністю дедалі більше орієнтувати себе закордонні джерела покриття потреб і зовнішніх ринках збуту. Італія належить до найбідніших на корисні копалини держав. До того ж сільськогосподарське виробництво не встигає за зростанням споживання населенням продуктів харчування змінами у його структурі. За наявними підрахунками, серед найбільших капіталістичних країн Італія найбільше (більш Японії) залежить від імпорту палива, промислового й сільськогосподарської сировини. Так, попри щодо низький рівень споживання енергії душу населення, Італія займає перше місце ЄС з ролі імпорту покритті внутрішніх потреб у паливі. за рахунок зовнішніх джерел задовольняється 83% споживання первинних енергоносіїв у країні, зокрема нафти — 95%, твердого палива — 935, газу — 69%, електроенергії - 42%. На відміну з інших членів Співтовариства, у енергетичному балансі Італії дуже високий роль грає рідке паливо, різке подорожчання якого після 1973 року поставило країну на скрутне становище. Загалом споживанні первинного палива на Італії частка окремих його видів становить: нафту — 56%, природного газу — 25%, тверде паливо — 8%, електроенергія — 11%. За рахунок імпорту покривається 100% споживання олов’яної і нікелевої руд, майже 100% - мідної, залізної, 90% - свинцевій руди і бокситів, 60% - цинкової руди, 80% - металобрухту. Досить велика залежність Італії від ввезення сільськогосподарської сировини, продовольства та лісоматеріалів. Зокрема, з допомогою імпорту вона покриває 100% потреби у бавовні, близько 89% - в вовни, майже 45% - в деревині. Особливість сільського господарства Італії полягає у переважання орієнтації його за виробництво продукції рослинництва, з основному так званої продукції «середземноморського типу», і щодо повільному нарощуванні виробництва багатьох видів продукції тваринництва. Через війну країна змушена закуповувати зовнішньому ринках у великій обсязі багатьох видів сільськогосподарських і продовольчих товарів, переважно продукцію тваринництва і корми. Зростають потреби Італії імпорті продукції обробній промисловості. З 1981 по 1992 рр. частка імпорту загальному споживанні продукції обробній промисловості, у постійних цінах зросла з 14 до 25%, зокрема хімікатів з 20 до 31%, продукції загального машинобудування із 16-го до 36%, електротехнічного і електронних приладів з 22 до 36%, конторських машин і устаткування автоматичної обробки даних із 58 до 66%, автомобілів і запасними частинами з 36 до 53%, продукції шкіряної і взуттєвої промисловості з 6-ї до 24%, харчової з 12 до 17%, виробів із гуми і пластмас з 8 до 19%. Дуже велика залежність Італії від імпорту іноземної технології (ліцензії, патенти). Зовнішня торгівля країни з цим статтям характеризується хронічним негативним сальдо. Головними партнерами Італії про торгівлю технологіями є промислово розвинених країн. На частку яких припадає переважна більшість платежів і США приблизно половина надходжень. Найбільшими партнерами Італії області торгівлі технологіями є США, Франція, Швейцарія та. Італія, проте, має позитивне сальдо в торгівлі ноу-хау з розвиваються і країнами Східної Европы.

Природний газ економіці Італії Значення газу задля забезпечення потреб Італії енергією зростає рік у рік. Цьому сприяє наявність його родовищ в країні, відносно мала вартість, екологічна чистота, гнучкість в використанні. Чимале значення мають також тенденції до відмові атомної енергетики, прагнення знизити залежність економіки відстають від імпорту нафти і нафтопродуктів. Споживання первинних енергоносіїв у країні збільшилося зі 147 млн. т нафтового еквівалента (н.е.) в 1980 р. до 165,8 млн. в 1994 р., а частка газу — з 15,5 до 24,7%. Разом з гидроэнергией природного газу лежить в основі національних енергоресурсів. Нафта й твердого паливо добуваються в обмеженому кількості. Деяка частина первинної електроенергії (8% 1994 р.) виробляється на геотермальних станціях. У 1994 р. з урахуванням національних ресурсів вироблено 34,3 млн. т н.е., зокрема 49% газу, 33 — гідроі геотермальної електроенергії, 14 — нафти і 4% - твердого палива. Щодо великі запаси газу відкриті після Другої світової війни у долині річки По (Кортемаджоре, Лодиджено, Рипальто). Потім були виявлено підводні родовища газу Північної Адріатиці і Паданской рівнині поблизу Равенни, а 60-ті роки — бегемотів у Південній Італії, в західних областях Абруцца, Молизе, Базаликата і Сицилія. Активні пошуки родовищ газу тривали й наступні роки. Загальні достовірні запаси газу початку 1994 р. оцінювалися в 360 млрд. куб. м., що становило 5,7% західноєвропейські 0,24% світових його запасів. За цим показником Італія істотно поступається Норвегії (2805 млрд. куб. м початку 1994 р.), Нідерландам (1875млрд.), Великобританії (630 млрд.), але випереджає Данію (215 млрд.), Німеччину (198 млрд.) і Югославію (80 млрд. куб. м). У загальній видобутку газу його частка, видобута на підводних родовищах, переважно у Адріатичному море, зросла з 63% в 1980 г. майже 75% нині. Останніми роками дедалі більшу роль видобутку газу грають родовища в західних областях Емілія Романья (1/3 все видобутку), Апулія (близько 15%), і навіть Базиликата, Сицилія і Марка. Оскільки власний видобуток не задовольняла попит природного газу, Італія істотно розширила її імпорт. Через війну частка імпорту загальному споживанні газу зросла з 53,5% в 1980 г. до 57,2 в 1985 і 59% в 1994 г.

ВИДОБУТОК, СПОЖИВАННЯ І НЕТТО-ИМПОРТ.

ПРИРОДНОГО ГАЗА.

(млрд. куб. м).

|Годы |Видобуток |Споживання |Нетто-импорт | |1980 |12,5 |26,9 |14,4 | |1985 |14,2 |33,2 |19,0 | |1990 |17,3 |47,8 |30,5 | |1991 |17,4 |50,3 |32,9 | |1992 |18,1 |51,5 |33,4 | |1993 |19,5 |51,6 |32,1 | |1994 |20,6 |50,2 |29,6 |.

Споживання газу, як видобуток, невпинно зростає. Лише 1994 р. воно трохи скоротилась зв’язки України із незвичайно теплою зимой.

Зростає роль газу в покритті потреб промисловості, сфери послуг і житлового сектора. З іншого боку, на низький рівень стабілізувалося його використання на транспорті (0,2−0,3 млн. т н.е. в 1980;1994гг.), скорочується витрата в нафтохімії. Частка газу в покритті энергопотребностей промисловості зросла з 24% в 1980 г. до 40,3% 1994 р., у сфері послуг і житловому секторі - 28,2 до 46,1%. Його питому вагу використання як нафтохімічного сировини знизився за цей час із 26,9 до 9,5%. Істотно зросла частка газу виробленні електроенергії на теплових електростанціях — з 6,7% в 1981 р. до 21,3% в 1994 р. Великі зміни у структурі використання газу. Останніми роками особливо швидко зростає його застосування на теплових електростанціях, соціальній та сфері послуг і житловому секторі. Кілька скоротився питому вагу промисловості у разі зростання використання в абсолютному вираженні. Серйозно зменшилася частка нафтохімії. Як зазначалося, дуже важливо споживання на транспорті, і у сільському хозяйстве.

Обнадійливі результати 1997 року За даними Італійського інституту статистики (ИСТАТ), 1997 р. приніс позитивні результати. Можна сміливо сказати, що економіка, як і мода, повернулася на тридцять років тому. Після брюками-клеш і черевиками з квадратними мисами повернулися економічні показники, дивним чином схожі з результатами кінця шістдесятих — початку сімдесятих. Яскраві кольору та геометричні малюнки — ностальгічна нота у одязі - якнайкраще схожі на такими показниками, як офіційна облікову ставку, рівна 5,5% (як і 1972 р.) і рівень інфляції - 1,5% (цього у Італії із 1969 р.). Усе це справляє враження, що стрілки годині і справді було переведено на тридцять років тому я. Що Простежувався й у III кв. 1997 р. піднесення економіки країни перевершив навіть найоптимістичніші прогнози уряду. Тож якщо за розрахунками кабінету міністрів ВВП Італії має зрости 1997 р. на 1,2%, то дійсності, за результатами, становив 1,4%. У III кв. 1997 р. зростання ВВП становив 0,4% порівняно з II кв. цього року і 2,1% по порівнянню під аналогічною періодом 1996 р. Кон’юнктурний аналіз результатів III кв. 1997 р. підтверджує передусім збільшення внутрішнього попиту. Зростання внутрішніх інвестицій становив 0,7%, у своїй значно зросли інвестиції в транспорт (+5,4%), незначно — устаткування (+0,4%) і кілька скоротилися інвестиції в строительство.

(-0,1%). У порівняні з III кв. 1996 р. внутрішні інвестиції зросли загалом 1,1%. Як і раніше зростає споживчий попит. У III кв. 1997 р. споживання зросло 0,3% порівняно з II кв. (споживання сімей — на 0,4%), при цьому найбільше виросло споживання товарів тривалого користування (на 4,8%), а переважно по рахунок покупок легкових авто у. Кілька скоротилося споживання на сфері послуг (-0,1%) та купівлі товарів не тривалого користування (-0,4%). У цілому нині, проти аналогічним періодом 1996 р., споживчий попит зріс на 1,8%. У перерахунку додану вартість кон’юнктурний попит у III кв. становив 1,1% сільському господарстві Італії, 0,7% - у сфері послуг і 0,3% - в промисловості. Спостерігаються позитивні зрушення і ринку праці. Зайнятість у III кв. 1997 р. зросла на 0,2% і 0,8% проти III кв. 1996 р. Разом про те, попри позитивні результати економічного розвитку практично за всіма показниками, Італія відстає майже від усіх країн «Великої сімки». Так було в III кв. 1997 р., проти аналогічним торішнім періодом 1996 р., ВВП виріс: США — на 3,9%, в Англії - на 3,8%, мови у Франції - на 2,6%, в Німеччини — на 2,4%. Тільки Японії зареєстрований нижчий, ніж у Італії, зростання ВВП — 1,0%. Поруч із зростанням показників економічного розвитку Італія в III кв. 1997 р. продовжували розвиватися все швидше зовнішньоекономічні зв’язку італійської економіки. Частка експорту й імпорту в ВВП значно перевищила середні показники інших західноєвропейських країн. Так, експорт становив 27% від ВВП, що значно перевищує і так високий показник 1992 р. — 19%. У III кв.1997г. італійський експорт становило 7,1% порівняно з II кв., чи 12,1% враховуючи річні показники. А імпорт, завдяки підйому виробничої діяльності, становило 5,9% порівняно з II кв., чи 20,5% враховуючи річні показники. Експорт товарів виріс на 9,7% проти III кв. 1996 р., експорт послуг — на 28%, імпорт — на 18,6% і 35,8% соответственно.

КОРИНФ № 7 1998 рік «Економіка Італії: обнадійливі результати 1997 р.» КОРИНФ № 10 1996 рік «Візитна картка Італійської Республіки» МЭИМО 1996 рік «Природний газ економіці Італії» Л.Бабышев.