Портфель цінних паперів — сутність та функції

Контрольна робота

Банківські операції

План

1. Портфель цінних паперів: сутність та функції

2. Інвестиційна політика як основа управління портфелем цінних паперів банку Список літератури

1. Портфель цінних паперів: сутність та функції

Для забезпечення платежів та кредитів, прискорення й полегшення розрахунків, а також для застав на укладені угоди використовуються цінні папери. Цінні папери — це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають відносини між особою, яка їх випустила, та їхнім власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

Цінні папери об'єктивно необхідні, тому що вони:

а) оперативно задовольняють потреби здійснення платежів;

б) прискорюють і полегшують розрахунки між суб'єктами виробничо-комерційної діяльності;

в) дають змогу вирішувати проблеми надійності гарантій у вигляді застав на укладені угоди тощо.

Як кредитні знаряддя обігу цінні папери виступають знаками вартості, що виникають на основі кредиту й виконують дві функції:

а) засобу обігу;

б) засобу платежу.

Вони не мають самостійної, внутрішньої вартості, тому що в них не втілено абстрактної суспільно необхідної праці, і виступають як знаки повноцінних грошей, їх представниками й замінниками в процесі обігу. Тобто цінні папери в такому розумінні наближаються до паперових грошей. Однак вони суттєво відрізняються від останніх, тому що слугують одночасно і знаками золота, й кредитними документами, що виражають відносини між кредиторами й позичальниками.

Портфель цінних паперів — це сукупність придбаних (отриманих) банком сторонніх цінних паперів, право володіти, користуватися та розпоряджатися якими належить банкові.

Відповідно до Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23 лютого 2006 року № 3480-IV загальний балансовий портфель ЦП комерційного банку може включати такі ЦП, що емітовані резидентами та нерезидентами України і допущені до обігу на фондовому ринку України:

1. Акції дочірніх та асоційованих компаній.

2. Частки участі в господарських товариствах, що оформлені ЦП (крім акціонерних товариств).

3. Привілейовані акції акціонерних товариств закритого та відкритого типу.

4. Прості акції акціонерних товариств закритого та відкритого типу.

5. Облігації дочірніх та асоційованих компаній.

6. Облігації підприємств (суб'єктів господарської діяльності).

7. Ощадні сертифікати.

8. Облігації внутрішньої державної позики.

9. Цінні папери, що рефінансуються НБУ.

10. Векселі суб'єктів підприємницької діяльності.

11. Власні прості й привілейовані акції.

Деривативи ЦП (ф'ючерси, форварди, опціони тощо) обліковуються поза балансом і тому не включаються до складу балансового портфеля ЦП КБ.

Балансовий портфель ЦП КБ поділяється на портфель ЦП на продаж та портфель ЦП на інвестиції.

Класифікаційні ознаки для віднесення цінних паперів до різних портфелів.

Здатність дотримуватись наміру.

Здатність — це наявність в банку реальної можливості виконати свій намір. На здатність впливають фактори: наявність ліквідних коштів, рівень достатності капіталу та платоспроможності, наявність ринку для ЦП.

Намір.

Портфель на продаж:

Групи ЦП, що придбані з метою подальшого перепродажу і отримання торгівельного доходу, як різниці між ціною продажу та його купівлі.

Портфель інвестицій:

Групи ЦП, придбані з метою їх утримання до настання строку їх погашення, та отримання дивідендів або % доходу.

При здійсненні портфельних інвестицій ЦП обліковують за групами. Група цінних паперів — це ЦП однієї емісії одного емітента в одному портфелі банку (портфелі на продаж, або портфелі на інвестиції). Група може складатись з одного чи більшої кількості ЦП.

Ознаки поділу портфеля цінних паперів КБ При класифікації груп ЦП здатність банку повинна виступати основним фактором, тобто при наявності в банківській установі наміру щодо ЦП, але відсутності реальної здатності до здійснення такого наміру, цінний папір повинен класифікуватись виходячи із здатності банку.

При зміні внутрішніх чи зовнішніх умов господарювання банк може змінити свій намір щодо групи цінних паперів та перевести їх із портфеля на інвестиції до портфеля на продаж. До переліку таких умов відносяться:

— наявність факторів значного погіршення стану кредитоспроможності емітента;

— зміна режиму оподаткування, торговельного, процентного або дивідендного доходу;

— значна структурна реорганізація банку (придбання іншого банку, злиття з іншим банком чи виділення самостійного банку);

— застосування або зміна вимог нормативних актів щодо заборони або обмеження максимальної суми інвестицій комерційних банків у певні види цінних паперів;

— значне збільшення нормативних значень коефіцієнтів платоспроможності і достатності капіталу, що спричиняє необхідність скорочення суми активів банку;

— значне збільшення значень коефіцієнтів ризику, що використовуються щодо видів цінних паперів при розрахунку суми активів, зважених на ризик.

При первісному віднесенні цінних паперів до портфелів банку за категоріями банки не повинні відносити папери до портфеля на інвестиції, якщо вони передбачають продати їх унаслідок:

— зміни рівня ринкових ставок;

— зміни рівня ліквідності банку (наприклад: відтоку депозитів, збільшення попиту на кредитному ринку, скорочення суми високоліквідних активів тощо);

— зміни наявності й ступеня дохідності альтернативних інвестиційних проектів;

— зміни строків і джерел фінансування активних операцій;

— зміни валютного ризику.

КБ не повинні проводити навмисну недостовірну класифікацію балансового портфеля ЦП, тобто відносити ті чи інші групи цінних паперів до невідповідних портфелів, оскільки це робить недостовірною звітність банку. КБ зобов’язані у момент придбання групи ЦП, а після цього — принаймні раз у квартал проводити вивчення та переоцінку своєї здатності продавати чи утримувати групи ЦП (портфель ЦП на продаж підлягає щомісячній перекваліфікації).

Розрізняють два види переведення ЦП:

— вільне переведення — це переведення групи ЦП з одного портфеля до іншого, що не вимагається від банку нормативними актами банківської діяльності, а здійснюється на підставі добровільного рішення керівництва комерційного банку. Існує тільки один варіант вільного переведення — з портфеля на продаж до портфеля на інвестиції до того, як мине календарний рік із моменту придбання цінного папера. При прийнятті рішення про продаж групи цінних паперів, що знаходяться в портфелі на інвестиції, цінні папери продаються безпосередньо з такого портфеля впродовж місяця, а після закінчення цього строку виступають об'єктами примусового переведення;

— примусове переведення — це переведення групи ЦП з одного портфеля до іншого, що вимагається від банку нормативними актами банківської діяльності. Існує два можливі варіанти примусового переведення — з портфеля на продаж до портфеля на інвестиції, якщо впродовж одного календарного року цінний папір не було продано, та переведення з портфеля, на інвестиції до портфеля на продаж, якщо впродовж одного календарного місяця з моменту прийняття рішення про продаж цінного папера його не було продано безпосередньо з портфеля на інвестиції.

Допускаються лише такі варіанти переведення цінних паперів:

Із портфеля на продаж до портфеля на інвестиції:

— якщо керівництво банку змінило своє ставлення щодо напряму використання цінного папера і документально підтвердило це рішенням відповідного органу (вільне переведення);

— якщо банк не зміг реалізувати цінний папір упродовж одного календарного року з моменту його віднесення до портфеля на продаж, крім тих цінних паперів, що повинні бути реалізовані банком як застава списаного безнадійного кредиту (примусове переведення).

Із портфеля на інвестиції до портфеля на продаж:

— якщо керівництво банку змінило своє рішення щодо напряму використання цінного папера і документально підтвердило це рішенням відповідного органу, при умові, що впродовж календарного місяця з моменту прийняття зазначеного вище рішення банк не зміг реалізувати цінний папір безпосередньо з портфеля на інвестиції (примусове переведення). Ця вимога поширюються також на вкладання капіталу в асоційовані та дочірні підприємства.

При вільному та примусовому переведенні група цінних паперів може розбиватись на дві окремі групи на власний розсуд комерційного банку.

Групи цінних паперів у портфелі банку обліковуються за ринковою ціною, що:

а) склалась на активному ринку (його котирування);

б) визначена розрахунковим шляхом на основі використання вимог Положення «Про порядок розрахунку резерву та відшкодування збитків комерційних банків від операцій з цінними паперами».

Під активним ринком цінних паперів розуміють ринок, на якому існує можливість у будь-який час продати визначений цінний папір за ціною, що переважає на ньому під час виставлення цього цінного папера на продаж. Активність ринку щодо цінних паперів визначається виходячи з таких факторів:

— на ринку діють банки, брокерські контори або інші установи, що забезпечують постійне котирування цін на продаж та на купівлю цього цінного папера;

— різниця між цінами на купівлю та продаж, що пропонуються цими банками, брокерськими конторами або іншими установами, збігається із звичайною ціною на місцевому ринку цінних паперів;

— випущено значний обсяг цінних паперів, тому виставлені на ринок партії цінних паперів значно не вплинуть на його ціну;

— частина випуску, що знаходиться у банку-продавця цінного папера, досить обмежена, тому його виставлення повністю на продаж не зможе істотно вплинути на поточну ринкову вартість цінного папера.

2. Інвестиційна політика як основа управління портфелем цінних паперів банку

Інвестиційна політика комерційного банку — це частина загальної економічної стратегії, яка визначає вибір і засоби реалізації найбільш раціональних шляхів оновлення і збільшення рівня самофінансування його інвестиційної діяльності і найбільш ефективних форм залучення коштів з різних джерел для здійснення інвестицій. Дана політика спрямована на забезпечення виживання комерційного банку в мінливому ринковому середовищі, на досягнення ним фінансової стійкості і створення умов для майбутнього розвитку. Отже, інвестиційна політика комерційного банку — це діяльність банку, яка базується на активних операціях з цінними паперами і спрямована на забезпечення доходності та ліквідності банківських капіталів з урахуванням фактору ризику.

Як правило, банки здійснюють розміщення коштів у цінні папери різних емітентів, на різні терміни та у різні види інструментів, що дозволяє створювати диференційовані банківські інвестиційні портфелі.

Основні цілі банківських інвестицій стандартні:

— отримання доходу;

— збереження капіталу і забезпечення його приросту на основі росту курсової вартості ЦП;

— регулювання та забезпечення ліквідності банку.

Цілі, що переслідує банк здійснюючи інвестиційну діяльність, реалізуються через вироблення інвестиційної політики. При її виробленні банки керуються традиційними критеріями: ліквідність, дохідність, ризик та величина банківських процентних ставок. Таким чином, прийнято розрізняти два основні види інвестиційної політики банків:

— агресивну: надається перевага ЦП із великим ступенем ризику, проте із значною потенційною дохідністю (акції);

— консервативну: значну частину інвестицій займають вклади в облігації та інші короткострокові боргові зобов’язання, що призводить до зменшення ризику, підвищення ліквідності, проте до зменшення дохідності.

Згідно ст. 50. Закону України «Про банки і банківську діяльність», банки здійснюють прямі інвестиції та операції з цінними паперами відповідно до законодавства України про цінні папери, інвестиційну діяльність та згідно з нормативно-правовими актами Національного банку України.

Банки мають право здійснювати інвестиції лише на підставі письмового дозволу Національного банку України, який надається згідно з правилами, встановленими статтею 47 вищезгаданого закону.

Банк має право здійснити інвестицію без письмового дозволу Національного банку України у разі, якщо:

1) інвестиція в будь-яку юридичну особу становить не більше ніж 5 відсотків регулятивного капіталу банку;

2) юридична особа, в яку здійснюється інвестиція, веде виключно діяльність з надання фінансових послуг;

3) регулятивний капітал банку повністю відповідає вимогам для інвестицій, встановленим нормативно-правовими актами Національного банку України.

Банку забороняється інвестувати кошти в підприємство, установу, статутом яких передбачена повна відповідальність його власників.

Пряма чи опосередкована участь банку у капіталі будь-якого підприємства, установи не повинна перевищувати 15 відсотків капіталу банку. Сукупні інвестиції банку не повинні перевищувати 60 відсотків розміру капіталу банку.

Це обмеження не застосовується у разі, якщо:

1) акції та інші цінні папери, придбані банком у зв’язку з реалізацією права заставодержателя і банк не утримує їх більше одного року;

2) банком з метою створення фінансової холдингової групи придбані акції, емітентом яких є інший банк;

3) цінні папери знаходяться у власності банку не більше одного року, який отримав їх у результаті андеррайтингу.

4) акції та інші цінні папери придбані банком за рахунок та від імені своїх клієнтів. [10]

Розмаїття інвестиційних операцій банків на ринку цінних паперів визначається як різними цілями, так і неоднаковими стратегіями, які використовує банк-інвестор і які передбачаються його інвестиційною політикою. Проте незалежно від виду операцій процес інвестування в цінні папери складається з кількох етапів (напрямків):

* визначення цілей, горизонту і форми інвестицій;

* інвестиційний аналіз;

* формування й управління портфелем цінних паперів;

* оцінка ефективності інвестиційної діяльності;

Банки інвестують кошти у цінні папери, маючи при цьому різні цілі:

* розширення дохідної бази за рахунок зростання вартості цінних паперів, одержання прибутку у формі процентів, дивідендів, дисконту, курсової різниці від перепродажу цінних паперів;

* підтримання ліквідності банку шляхом створення вторинних резервів у формі високоліквідних цінних паперів (інструментів грошового ринку), які у разі необхідності легко можна реалізувати або використати як заставу при позичанні коштів;

* забезпечення диверсифікації банківських операцій з метою мінімізації банківських ризиків і стабілізації доходів;

* формування контрольного пакету цінних паперів і участь в управлінні діяльністю об'єкта інвестування;

* розширення клієнтської бази, забезпечення присутності банку на найдинамічніших ринках.

Процес формулювання інвестиційних цілей передбачає деяку попередню роботу. Так, банк повинен оцінити вільні ресурси, які є в його розпорядженні і які він може використати для інвестування в цінні папери, йому необхідно зібрати достатню інформацію про доступні інвестиційні (фінансові) інструменти, оцінити економічну кон’юнктуру і прогнози на майбутнє. На цьому ж етапі банк визначає свій інвестиційний горизонт, тобто проміжок часу, в межах якого він має здатність розробити більш-менш чітку і розумну стратегію, а також оцінити її результати у подальшому. Величина часового горизонту визначається як цілями інвестора, так і його здатністю прогнозувати ціни і дохідність фінансових інструментів. Інвестиційний горизонт може бути невеликим, якщо інвестор орієнтований на одержання короткострокового прибутку, і довгостроковим — у стратегічного інвестора.

Висновки

Портфель цінних паперів — це сукупність придбаних (отриманих) банком сторонніх цінних паперів, право володіти, користуватися та розпоряджатися якими належить банкові.

Група цінних паперів — це ЦП однієї емісії одного емітента в одному портфелі банку (портфелі на продаж, або портфелі на інвестиції). Група може складатись з одного чи більшої кількості ЦП.

У банківській практиці вкладення коштів у цінні папери називаються інвестиціями. Інвестиційні операції, як і кредитні, приносять основну частину доходів банку, також підлягають ризикам.

У процесі здійснення операцій з цінними паперами банківським установам доцільно значну увагу приділяти проведенню ефективного управління портфелем фінансових інвестицій, яке забезпечить дохідність, що буде достатньою для фінансування витрат пов’язаних із залученням ресурсів, та гарантуватиме певну величину прибутку.